ПОСТАНОВА 13 січня 2022 року, Cправа № 8/32, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735803
У справі про банкрутство Боржника-2 на
аукціоні було продано майно, яке частково було відсутнє і до проведення
аукціону замість відсутнього майна Покупцю був продемонстрований об’єкт, який
належав Боржнику-1, у відношенні якого так само була відкрита справа про
банкрутство, а об’єкт знаходився на одній території, що і відсутнє майно, але
мав іншу адресу. У відкритому кримінальному провадженні Покупець був визнаний
потерпілим і в межах цього провадження слідчим суддею було накладено арешт на
комплекс будівель та споруд, які зареєстровані за Боржником-1. Ліквідатор у
справі про банкрутство Боржника-1 звернувся до г\с з клопотанням, у якому
просив скасувати арешт. Місцевий г/с ухвалою від 16.02.2021
клопотання ліквідатора задовольнив; ухвала мотивована тим, що відповідно до ч.1
ст.59 КУзПБ з дня ухвалення г/с постанови про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, у тому числі скасовуються арешт,
накладений на майно такого боржника. Накладення нових арештів або інших
обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається. Суд зазначив, що
скасування всіх арештів, накладених на майно боржника, та інших обмежень щодо
розпорядження його майном, є передбаченим законом правовим наслідком визнання
особи банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. При цьому суд вказав, що
зняття заборон та арештів із майна боржника відповідно до ст.59
КУзПБ є безумовним, і стосується будь-яких органів і посадових осіб,
у т. ч. реєструючих. Скаржником в апеляційній інстанції був Покупець,
який не був учасником справи про банкрутство Боржника-1. Апеляційний г/с
постановою від 27.10.2021 ухвалу місцевого г\с від 16.02.2021 скасував в
частині скасування арешту на майно та у задоволенні клопотання ліквідатора про
скасування арешту на майно відмовив, в решті ухвалу залишив без змін, вказавши,
що арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення
кримінального провадження, застосованим згідно з нормами КПК України і його
скасування відбувається в порядку, визначеному ст.174 КПК України - без
можливості його скасування судами інших юрисдикцій, що випливає також із
положень ст.37, 41 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та
реєстрацію обтяжень". У цьому випадку суд апеляційної інстанції звернувся
до правової позиції ВС, викладеної в постановах від 24.11.2019 у справі
№Б-24/194-06, постановах від 16.10.2018 у справі № Б-50/112-09, від
11.04.2019 у справі №926/1307-б/15, від 24.04.2018 у справі №910/10369/15, від
18.04.2019 у справі №1-23-32/135-08-4825, від 08.11.2020 у справі
№20/906/43-Б/13-Г, постановах ВП ВС у справах №335/12096/15-ц (постанова від
15.05.2018) та №569/4374/16-ц (постанова від 23.05.2018). Доводи
касаційної скарги зводилися до невизнання обставин, які викладені в
ухвалі слідчого судді, тверджень про можливість за документами розрізнити майно
яке якому Боржнику належить, не доведенність того, що Покупець майна
Боржника-2, був впевнений, що ним придбано майно, яке пізніше було
ідентифіковане ним, як майно Боржника-1 а не Боржника-2. Також, в касаційній
скарзі вказувалося на безумовну підставу скасування постанови апеляційного г/с
- п.5 ч. 1 ст.310 ГПК України, відповідно до якого судові рішення підлягають
обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто
за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про
дату, час і місце судового засідання. Верховний Суд залишив
касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, вказавши, що: 1) скаржник не
наділений правом вимагати скасування оскаржуваних рішень з передачею справи на
новий розгляд з підстав неповідомлення про розгляд справи судом іншого
учасника, який касаційну скаргу не подавав і не обґрунтовує порушення своїх
прав у цій справі такою підставою; 2)місцевий г/с у справі про банкрутство не
мав права скасовувати арешт на майно Боржника-1, накладений в межах
кримінального провадження.
Б. Висновки щодо застосування норми права
73.Накладення арешту на майно боржника у кримінальному провадженні виключає можливість скасування такого арешту судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і
висновків судів попередніх інстанцій
39. Відповідно до п.5 ч.1 ст.310 ГПК
України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням
справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з
учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового
засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою
підставою.
40.Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що безумовною
підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд
є її розгляд за відсутності будь-кого з учасників за умови не повідомлення його
належним чином про дату, час і місце судового засідання.
41.Між тим, таке процесуальне порушення, як розгляд справи за
відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату,
час і місце судового засідання, є підставою для скасування судового рішення
(рішень), якщо воно стосується того учасника справи, який подав та обґрунтовує
свою касаційну скаргу такою підставою. Аналогічних висновків дійшов
Верховний Суд у постановах від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від
10.06.2021 у справі № 904/1710/19.
42.Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не наділений
правом вирішувати чи вважають інші учасники справи їх право на належне
повідомлення про дату, час і місце судового засідання у судах попередніх
інстанцій порушеним та вимагати скасування оскаржуваних рішень з передачею
справи на новий розгляд з підстав неповідомлення про розгляд справи судом
іншого учасника, який касаційну скаргу не подавав і не обґрунтовує порушення своїх
прав у цій справі такою підставою, у зв`язку з чим Суд відхиляє зазначені
доводи касаційної скарги.
46… колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним та
обґрунтованим висновок апеляційного г/с, про те, що з апеляційною скаргою у цій
справі звернулась особа, питання про права та інтереси якої порушено
оскаржуваною ухвалою г/с від 16.02.2021
про зняття арешту з майна боржника, а тому відсутні підстави для закриття
апеляційного провадження за скаргою.
47.Водночас, доводи касаційної скарги фактично зводяться до
заперечення ліквідатором ТОВ "УкрТехноФос" тотожності майна, що
належить боржнику у цій справі про банкрутство та майна, придбаного ТОВ
"Агро Верона" на аукціоні в межах справи про банкрутство ПП
"УкрАгроЗахід", тобто спонукають до встановлення обставин справи та
переоцінки наявних доказів.
Щодо правової природи накладеного арешту, …
50.Як вже зазначалося вище, спірний арешт на майно боржника був
накладений 24.09.2020 слідчим суддею місцевого районного суду в межах
кримінального провадження.
51.Щоб встановити правову природу арештів, слід визначити що являє
собою по суті арешт. Наслідком такої дії (арешту) є накладення заборони на
право розпоряджатися майном, це тимчасовий захід, який триває до визначення
подальшої долі відповідного майна.
52.Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,
ратифікованої Законом України від 17.07.1997 N 475/97-ВР, яка для України
набрала чинності 11.09.1997 та є частиною національного законодавства України,
гарантовано, що "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти
своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в
інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами
міжнародного права.
53.Попередні положення жодним чином не обмежують право держави
вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати
контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для
забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
54.Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за
фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному
інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення
між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами,
застосованими державною, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення
контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті
"справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами
загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого
протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного
порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну
особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у
справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").
55.Разом з тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення
власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а
тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим
майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності,
що охоплюється сферою застосування другого абзацу ст.1 Першого протоколу до
Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії",
ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти
Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії"
від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).
56.Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень
щодо розпорядження майном особи в порядку господарського, адміністративного,
цивільного, кримінального судочинства при розгляді справ, що віднесені
процесуальним законом до їх юрисдикції, за умови дотримання таких вищенаведених
вимог встановлених ст.1 Першого протоколу до Конвенції як законність,
пропорційність та загальний інтерес.
57.З наведеного також слідує, що ухвалення судом рішення про
обмеження права власності в порядку одного виду судочинства ніякою мірою не
виключає можливість застосування такого обмеження в порядку іншого виду
судочинства.
58.Накладаючи арешт, кожен суд відповідної юрисдикції у межах свого
провадження переслідує специфічну мету: у межах кримінального провадження -
збереження речового доказу для доведення вини підозрюваного тощо; у межах
цивільного провадження - збереження предмету позову (речі), її основних
властивостей та характеристик або не погіршити споживчі якості у випадку її
присудження позивачеві.
59.Всі ці відносини є формально однаково цінними для суспільства,
натомість є види проваджень, у яких саме суспільство виступає ініціатором
переслідування, оскільки порушення суспільних відносин у певній царині ставить
загрозу для невизначеного кола осіб: скоєння кримінального правопорушення тощо.
60.На відміну від кримінального провадження, наслідки триваючого
провадження про банкрутство є суспільно значущими, але не є небезпечними у
порівнянні з суспільним інтересами, які захищаються шляхом накладення арешту у
межах, зокрема, кримінального провадження. Це, ймовірно, може створювати певну
ієрархію суспільних відносин, на захист яких судові та адміністративні органи накладають
арешт або застосовують інші обмеження щодо майна боржника, у межах наданих ним
повноважень.
61.Г/с, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство,
наділений процесуальними повноваженнями скасовувати арешт або інші обмеження
щодо розпорядження майном боржника, накладені судами інших юрисдикцій задля
забезпечення приватноправових інтересів третіх осіб. Аналогічні висновки
викладені в постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство від 16.10.2018 у справі № Б-50/112-09.
62.Наведені висновки ВС хоча і стосуються застосування
норм Закону про банкрутство, проте не втратили своєї актуальності з
введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ, оскільки чинний Кодекс містить
аналогічне правове регулювання питання накладення обмежень на майно боржника,
якого визнано банкрутом. А саме, відповідно до п.8 ч.1 ст.59 КУзПБ з дня
ухвали г/с постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного
банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.
Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута
не допускається.
63.Верховний Суд зазначає, що за наявності кримінального провадження
власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого
порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку,
якщо такий спір є спором цивільним. У разі, якщо право власності особи порушене
у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є
учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про
скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її
прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК
України. Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 17.10.2018 у
справі №461/233/17-ц.
64.Арешт майна - це тимчасове, до скасування у встановленому КПК
України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на
відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує
сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину,
підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого,
третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову,
стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої
конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.
65.Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування,
пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення,
пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних
заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у
кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у
Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління
активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів
та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
66.Отже, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є
заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з
нормами КПК України і його скасування відбувається в порядку,
визначеному статтею 174 КПК України. Аналогічних висновків ВП
ВС дійшла при розгляді справ
№335/12096/15-ц (постанова від 15.05.2018) та №569/4374/16-ц (постанова від
23.05.2018).
67.Відтак, скасування арешту, накладеного в межах кримінального
провадження, в силу приписів ст.174 КПК України, не може здійснюватися
судами інших юрисдикцій, що випливає також із положень ст.37, 41
Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”,
зокрема, у постановах від 16.10.2018 у справі № Б-50/112-09, від 11.04.2019 у
справі № 926/1307-б/15, від 24.04.2018 у справі № 910/10369/15, від
18.04.2019 у справі № 1-23-32/135-08-4825.
68.Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком
апеляційного господарського суду, що накладення арешту на майно боржника у
кримінальному провадженні виключає можливість скасування такого арешту судом, в
провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
69.Отже, місцевий г/с у цій справі не мав права скасовувати
накладений в межах кримінального провадження арешт на майно боржника.
