ПОСТАНОВА 01 вересня 2021 року, Справа № 01/500, ВС у складі колегії суддів КГС: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99510530
У справі про банкрутство Боржника, провадження у якій було порушено 20.02.2009, ліквідаційна процедура введена 19.03.2013, ухвалою місцевого г/с від 05.11.2020, яку залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 19.05.2021), було відмовлено у задоволенні клопотання арбітражного керуючого про закриття провадження у справі. Судові рішення мотивовані відсутністю підстави для закриття провадження у справі про банкрутство, передбачені ст. 90 КУзПБ, які є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Арбітражний керуючий подав касаційну скаргу, в якості підстави касаційного оскарження посилався на неврахування судами постанови ВС від 18.10.2018 у справі №910/12918/15, у якій зроблено висновок про те, що зважаючи на підтвердження матеріалами справи факту того, що вимоги ініціюючого кредитора є повністю забезпеченими заставою, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про закриття провадження у даній справі на підставі норм п.2 ч.1 статті 231 ГПК України - за відсутністю предмету спору, оскільки таке провадження було відкрито безпідставно, що було з`ясовано в ході розгляду даної справи. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши на недоведеність ліквідатором підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, в порядку ст. 90 КУзПБ; беручи участь у справі з 2009 року, арбітражний керуючий не був позбавлений можливості з`ясувати відсутність безспірності кредиторських вимог ініціюючого кредитора та звернутись до суду із відповідним клопотанням упродовж процедури розпорядження майном, яка тривала понад чотири роки і закінчилась винесенням постанови про визнання боржника банкрутом лише 19.03.2013. Щодо постанови ВС від 18.10.2018 у справі №910/12918/15 ВС зазначив, що у у ній ВС викладав висновок щодо застосування норм права під час дії Закону про банкрутство, однак у справі, що розглядається, в силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, який набрав чинності 21.10.2019, застосуванню підлягають саме норми Кодексу, отже, не співпадають умови застосування правових норм, правовідносини у цих справах не є подібними, тому відхилив доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній скаржником постанові ВС
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Пунктом 4 Прикінцевих
та перехідних положень КУзПБ, який набрав чинності
21.10.2019, передбачено що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється
відповідно до положень цього Кодексу незалежно
від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про
банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких
продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження
у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
19. Отже, законодавцем визначено пряму дію норм КУзПБ та їх
застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття
провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в
дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.
20.Відтак, слід погодитись із висновками попередніх судових інстанцій
про застосування КУзПБ при розгляді клопотання ліквідатора про закриття
провадження у справі про банкрутство Боржника.
21. Відповідно до ч.1 ст.90 КУзПБ г/с
закриває провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник - юридична особа не внесена до
ЄДР;
2) юридичну особу, яка є боржником,
припинено в установленому законодавством порядку, про що є відповідний запис в
ЄДР;
3) у провадженні г/с є справа про
банкрутство того самого боржника;
4) відновлено платоспроможність боржника
або погашені всі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів;
5) затверджено звіт керуючого санацією або
ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом;
6) до боржника після офіційного
оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство
не висунуто вимог;
7) справа не підлягає розгляду в
господарських судах України;
8) г/с не встановлені ознаки
неплатоспроможності боржника;
9) в інших випадках, передбачених законом.
22. Законодавець розмежовує можливість закриття провадження у справі
про банкрутство із тих чи інших підстав стадіями процедури банкрутства.
23. Так, згідно із ч.2 ст.90
КУзПБ провадження у справі про банкрутство може
бути закрито у випадках, передбачених п.1, 2, 5 і 7 ч.1 цієї статті, на всіх
стадіях провадження у справі про банкрутство (до та після визнання боржника
банкрутом), у випадках, передбачених п.3, 4, 8 і 9 частини першої цієї статті,
- лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п.6 ч.1цієї
статті, - лише після визнання боржника банкрутом.
24. Отже, як правильно встановлено судами під час розгляду справи, ліквідатором
Боржника не доведено наявність підстав для закриття провадження у справі
про банкрутство, в порядку ст. 90 КУзПБ.
25. Крім того, слід відзначити, що за приписами ч. 1 ст. 41 Закону про банкрутство (у
редакції, чинній на момент введення процедури ліквідації Боржника), ліквідатор
- фізична особа, яка відповідно до судового рішення г/с організовує
здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує
задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
26. Апеляційний г/с слушно зауважив, що за змістом ст. 1, ч.ч.4,6 ст. 3-1,
ст. 4 Закону про банкрутство (у
редакції, чинній на момент введення процедури розпорядження майном) та
положень ст. 41 Закону про банкрутство (у
редакції, чинній на момент введення процедури ліквідації), виконання
обов`язків розпорядника майном та ліквідатора є неможливим без прямої участі у
судових засіданнях та без вивчення ним матеріалів справи на предмет
обґрунтованості поданих кредиторами вимог, зокрема, й ініціюючим кредитором.
27. У ч. 9 ст. 13 Закону
про банкрутство (у редакції, чинній на момент
порушення провадження у справі про банкрутство), саме на розпорядника майна
було покладено обов`язок розглядати разом із посадовими особами боржника копії
заяв кредиторів з грошовими вимоги до боржника, які надійшли до г/с у зв`язку з
порушенням справи про банкрутство. Також, ч. 8 ст. 9 наведеного Закону було передбачено право розпорядника майна звертатися
до г/с у випадках, передбачених цим Законом.
28. Оскільки, арбітражний керуючий приймає участь у справі про
банкрутство Боржника упродовж всієї судової процедури банкрутства, починаючи з
2009 року (призначений розпорядником майна ухвалою місцевого г/с від
20.02.2009 у справі №01/500), отже не був позбавлений можливості під час
виконання безпосередніх повноважень покладених на арбітражного керуючого
відповідним у часі законодавством про банкрутство, з`ясувати відсутність
безспірності кредиторських вимог ініціюючого кредитора та звернутись до
суду із відповідним клопотанням упродовж процедури розпорядження майном, яка
тривала понад чотири роки і закінчилась винесенням постанови про визнання
боржника банкрутом лише 19.03.2013.
29. Крім того, у своїй касаційній скарзі арбітражний керуючий як
на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (неврахування
висновку щодо застосування п. 12 ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство (в редакції чинній з 18.01.2013) та п.2 ч. 1 ст.
231 ГПК України у подібних правовідносинах) посилається
на постанову ВС від 18.10.2018 у справі №910/12918/15, у якій зроблено
висновок про те, що зважаючи на підтвердження матеріалами справи
факту того, що вимоги ініціюючого кредитора є повністю забезпеченими заставою,
суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов вірного
висновку про закриття провадження у даній справі на підставі норм п.2 ч.1 статті
231 ГПК України - за відсутністю предмету спору,
оскільки таке провадження було відкрито безпідставно, що було з`ясовано в ході розгляду даної справи.
30. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, ВС
звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях ВП ВС та об`єднаної палати КГС у складі ВС.
31. Так, об`єднана палата КГС ВС в ухвалі від 27.03.2020 у
справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій
аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад
сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт
(предмет).
32. ВП ВС виходить з того, що подібність правовідносин означає
тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта
та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових
норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни
відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування
їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п.32
постанови ВП ВС від 27.03.2018 №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018
№925/3/17, п.40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були
викладені і в постановах ВС України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та
13.09.2017 у справі №923/682/16.
33. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах
слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави
позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також
наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30.
постанови ВП ВС від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови ВП ВС від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт
8.2 постанови ВП ВС від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова ВП ВС від
12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі
№757/31606/15-ц).
34. Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2
ст. 287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування норми
права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного
перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки
щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
35. Проте, у справі №910/12918/15 ВС викладав висновок щодо
застосування вказаних норм права під час дії Закону про банкрутство, однак у справі, що розглядається
№01/500, в силу п. 4 Прикінцевих та
перехідних положень КУзПБ, який набрав чинності
21.10.2019, застосуванню підлягають саме норми Кодексу, отже, не
співпадають умови застосування правових норм, тому правовідносини у цих справах
не є подібними.
36. Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника
про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування
висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у
зазначеній скаржником постанові ВС, оскільки правове регулювання у зазначеній
справі і у справі, яка переглядається, є різним, крім того, у справі
№910/12918/15 суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і
фактично-доказової бази, з урахуванням перебування підприємства боржника на
стадії процедури розпорядження майном, що виключає подібність спірних
правовідносин у вказаних справах.
