ПОСТАНОВА 02 листопада 2021 року, Справа № 917/399/15, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101064059
У справі про банкрутство Боржника, яка була
відкрита 09.06.2015, у 2020 році ГУ ДПС вирішило
уточнити раніше заявлені і визнані судом грошові вимоги контролюючого органу та подало заяву про
приєднання кредиторських вимог станом на 01.12.2020 на суму 5,8 млн грн (з
урахуванням уточнень 5,5 млн грн). Місцевий
г/с ухвалою від 28.01.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с
(постанова від 14.07.2021): в частині грошових вимог в розмірі 3,2 млн грн
відмовив у визнанні як таких, що нараховані поза межами 1095 календарних днів з
дня виникнення податкового боргу (період з 2009 по 10.10.2017); в частині визнання
грошових вимог в розмірі 2,3 млн грн. залишив заяву без розгляду як таких, що є поточними (виникли в період
часу з 10.10.2017 по 30.10.2019). Касаційна скарга, зокрема, була обґрунтована
необхідністю відступлення від висновку щодо застосування п. 102.4 ст. 102 ПК України у
подібних правовідносинах викладених у постанові ВС від 17.04.2019 у
справі № 43/75-15/7-б та постанові від 06.02.2018 у справі №
807/2097/16 (К/9901/99/17), які судами попередніх інстанцій було
враховано при винесені оскаржуваних рішень. Необхідність відступлення
була мотивована тим, зокрема, що ПК України не
регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового
боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ. Верховний Суд
залишив касаційну скаргу без задоволення, вказав, що: 1)погоджується з відмовою
у визнанні кредиторських вимог в розмірі 3,2 млн грн, які ґрунтуються на сталій
практиці ВС щодо застосування спеціальних норм податкового законодавства щодо
строків давності за вимогами контролюючого органу про стягнення податкового
боргу; 2)погоджується, що грошові вимоги на суму 2,3 млн грн є поточними
та правомірно відхилені, як заявлені передчасно, оскільки виникли після
порушення провадження у справі про банкрутство боржника і боржник перебуває у
процедурі розпорядження майном; 3) скаржник не навів вмотивованих обґрунтувань
щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у
зазначених ним постановах, а саме не довів наявності причин для відступу
(неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість,
незбалансованість судового рішення).
Короткі висновки:
Ø
Розгляд
та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства
здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення)
податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є
спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до
моменту порушення справи про банкрутство.
Ø
Граничний
строк для визначення
контролюючим органом розміру податкового боргу 1095 календарних днів є
спеціальним строком давності для звернення контролюючого органу до платника
податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується
імперативно (в силу закону).
Ø Поточні вимоги кредиторів розглядаються г/с у
ліквідаційній процедурі після офіційного оприлюднення повідомлення про
визнання боржника банкрутом у порядку черговості їх надходження; Спори
боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в
межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному
провадженні.
Ø
Причинами
для відступу від раніше висловлених правових позицій можуть бути вади
попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість,
незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Оцінка аргументів учасників справи і
висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Ø
21.10.2019
набрав чинності КУзПБ і з дня введення його в дію визнано таким, що втратив
чинність Закон про банкрутство, згідно з
абз. 2 п. 2 Перехідних положень Кодексу.
Ø
Виходячи
із норм КУзПБ, на г/с покладено обов`язок надавати правовий аналіз заявлених
кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника,
їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Ø
Докази,
на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору
на звернення до боржника з грошовими вимогами у встановленому чинним
законодавством порядку.
Ø
Ч.
1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється
цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Ø
Розгляд
та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства
здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових
зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є
спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до
моменту порушення справи про банкрутство.
Ø
Положеннями
п. 1.1. ст.1 ПК України визначено, що ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння
податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що
справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та
зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і
обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також
відповідальність за порушення податкового законодавства.
Ø
Ст. 41 ПК України органи державної фіскальної служби віднесено до
переліку контролюючих органів, що здійснюють від імені держави функції контролю
за своєчасністю і правильністю сплати суб`єктами господарювання податків і
зборів, зокрема, шляхом проведення документальних невиїзних перевірок платників
податків відповідно до ст. 78 ПК України.
Ø Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України надано
право контролюючому органу, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті,
самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках,
визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі
проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст.
39 цього Кодексу), що настає за останнім днем
граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів
(прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 цього Кодексу,
та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим
органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її
фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не
визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від
такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або
податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або
судовому порядку.
Ø У п. 102.4 ст. 102 ПК України визначено, що у
разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення
строку давності, визначеного у п.102.1 цієї статті, податковий борг,
що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового
зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з
дня виникнення податкового боргу.
Ø
Якщо
платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного
погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Ø
Пункт 101.1 ст. 101 ПК України передбачає,
що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні
санкції, нараховані на такий податковий борг. Як зазначено в п. 101.2 цієї
статті, під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, зокрема,
податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності,
встановлений цим Кодексом.
Ø Системний аналіз зазначених норм дозволяє
зробити висновок про те, що ПК
України встановлено граничний строк для
визначення контролюючим органом розміру податкового боргу, який починається за наслідком прийняття
рішення податкового органу або самостійного декларування боржником податкових
зобов`язань, та не може перевищувати 1095 календарних днів з моменту
самостійного декларування податкових зобов`язань або прийняття
відповідного рішення про нарахування податкового боргу контролюючим органом,
по закінченню яких він уже не може вживати заходів до стягнення податкової
заборгованості у будь-якому порядку (судовому чи позасудовому), оскільки за
наслідком закінчення цього строку податкове зобов`язання визнається безнадійним
в силу ст. 101 ПК України, а борг підлягає списанню в обов`язковому порядку. Цей
строк є спеціальним строком давності для звернення контролюючого органу до
платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується
імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким
є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095
днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних
автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного
податкового боргу (аналогічного правового висновку дійшов КАС ВС у
постановах від 06.02.2018 у справі № К/9901/99/17 (807/2097/16), від 04.09.2018
у справі № 813/4430/16, КГС ВС у постановах від 19.09.2019 у справі №
910/11620/18, від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, від 05.12.2019 у справі №
910/1678/19).
Ø
Тому,
при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника
податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за
наслідками проведення податкових перевірок боржника, г/c належить перевірити дотримання
контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з
боржника податкового боргу,
який у п.102.4. ст.102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його
виникнення та застосування якого є імперативним (аналогічний правовий
висновок викладений у постановах ВС від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16, від
17.04.2019 № 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 № 910/11620/18, від 24.10.2019 у
справі № 906/665/17).
Ø
У
разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг
визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того
часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо
стягнення такої суми боргу (висновок викладений у постанові КАС ВС у поставі від 06.02.2018 у справі №
807/2097/16 (К/9901/99/17).
Ø
У
справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що грошові
вимоги до боржника в загальному розмірі 3,2 млн. грн. є такими, що нараховані
поза межами 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
Ø
Враховуючи
викладене, Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій
про відмову у визнанні кредиторських вимог ГУ ДПС в розмірі 3,2 млн грн, які
ґрунтуються на сталій практиці ВС щодо застосування спеціальних норм
податкового законодавства щодо строків давності за вимогами контролюючого
органу про стягнення податкового боргу.
Ø Щодо кредиторських вимог у розмірі 2,3 млн
грн, які виникли в період часу з 10.10.2017 по 30.10.2019
Ø
Провадження
у справі № 917/399/15 про банкрутство Боржника було порушено за заявою
Карлівської ОДПІ ухвалою г/с від 09.06.2015.
Ø
Визначення
статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з
моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець
пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до
боржника, поданих у встановленому законом порядку. Відповідний висновок
наведений ВС у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020
у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.
Ø
Згідно
зі ст. 1 КУзПБ поточні кредитори - кредитори за вимогами до
боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ø
За
змістом ч. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення
поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися
у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом.
Ø
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що заявлена ГУ ДПС заборгованість у розмірі 2,3 млн грн, яка
виникла в період часу з 10.10.2017 по 30.10.2019, є поточною.
Ø
Згідно
з ч. 4 ст. 60 КУзПБ заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються
г/с у ліквідаційній процедурі після офіційного оприлюднення повідомлення
про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів
розглядаються г/c у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду
зазначених заяв г/с своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково)
вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку
черговості, визначеної ст. 64 цього
Кодексу.
Ø
Постанова
про визнання Боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у даній
справі про банкрутство господарським судом не приймалась.
Ø Відповідно до ч. 8 ст. 45 КУзПБ до
визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні
вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх
розгляду у позовному провадженні г/с.
Ø
З
огляду на викладене та враховуючи, що провадження у справі про банкрутство ДП Боржника
відкрито ухвалою г/с 09.06.2015, а грошові вимоги контролюючого органу виникли
після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, а також те, що
на момент заявлення кредиторських вимог та на час ухвалення оскаржуваних
судових рішень про відмову у їх визнанні боржник перебуває у процедурі
розпорядження майном, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та
обґрунтованого висновку, що грошові вимоги ГУ ДПС на суму 2,3 млн грн є
поточними та правомірно відхилили їх, як заявлені передчасно.
Ø
Обґрунтовуючи вимоги
касаційної скарги, заявник зазначає про необхідність відступлення від висновку
щодо застосування приписів п. 102.4
ст. 102 ПК України у подібних правовідносинах
викладених у постанові ВС від 17.04.2019 у справі № 43/75-15/7-б та
постанові від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16 (К/9901/99/17), які судами
попередніх інстанцій було враховано при винесені оскаржуваних рішень.
Ø
Мотивуючи
необхідність відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду, скаржник
зазначає, зокрема, що ПК України не регулює питання погашення податкових зобов`язань
або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури,
визначені КУзПБ.
Щодо обґрунтувань касаційної скарги про
необхідність відступу від раніше висловлених правових позицій ВС
Ø
Відповідно
до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень,
зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо
скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо
застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові
Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному
судовому рішенні.
Ø
Відступленням
від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого
попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього
висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45
постанови ВП ВС від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
Ø
Основним
завданням Верховного Суду відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Ø Відтак, для відступу від правової
позиції, раніше сформованою Верховним Судом, необхідно встановити, що
існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Ø
Колегія
суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості,
зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності
(прогнозованості) і стабільності.
Ø
Єдність
судової практики щодо однакового застосування закону забезпечує правову
визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого
закону в подібних справах.
Ø
У
пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого
Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в
інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він
не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього
підстави.
Ø
Причинами
для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність,
неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни
суспільного контексту.
Ø
З
метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від
висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні
підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи
застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок
розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання
(до такого висновку дійшла ВП ВС у постанові від 04.09.2018 у справі №
823/2042/16).
Ø
Колегія
суддів вважає, що в цій справі скаржник не навів вмотивованих обґрунтувань щодо
необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у
зазначених ним постановах, а саме не довів наявності причин для відступу
(неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість,
незбалансованість судового рішення).
