ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ З АК ВИТРАТ НА СПЛАТУ СУДОВОГО ЗБОРУ ЗА ПОДАННЯ СКАРГ НА СУДОВІ РІШЕННЯ ПО РОЗГЛЯДУ СКАРГИ БАНКУ НА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ АК ЯК КОЛИШНЬОГО ЛІКВІДАТОРА ЩОДО ПЕРЕДАЧІ НОВОМУ ЛІКВІДАТОРУ ДОКУМЕНТАЦІЇ ТА ЦІННОСТЕЙ БАНКРУТА

ПОСТАНОВА ВС 01.07.2021, Справа №  01/10/5026/779/2011, колегія суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я.-головуючий, Банасько О.О., Жуков С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98266087

---

За результатами розгляду заяви нового ліквідатора та скарги Банку (голова комітету кредиторів) на бездіяльність колишнього ліквідатора щодо передачі новому ліквідатору бухгалтерської та іншої документації, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута,  судом першої інстанції та апеляційної інстанцій були прийняті рішення, які були скасовані ВС постановою від 28.08.2019. За результатами нового розгляду місцевий г/с ухвалою від 13.12.2019 заяву ліквідатора банкрута від 21.12.2018 задовольнив повністю, а скаргу Банку частково і при цьому не вирішено питання про розподіл витрат Банку на сплату судового збору в сумі 3  524,00 грн. за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу місцевого г\с та постанову апеляційного першого розгляду і 01.10.2020  представник Банку подав до місцевого г\с заяву від 25.09.2020 про постановлення додаткової ухвали. Місцевий г/с додатковою ухвалою від 27.10.2020 у стягненні із АК на користь Банку  3   524,00 грн. судового збору відмовив; додаткова ухвала мотивована тим, що відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 06.09.2019 АК має інвалідність ІI групи, а тому він звільнений від сплати судового збору. Апеляційний г/с постановою від 17.03.2021 ухвалив нове рішення, яким стягнув з АК на користь Банку 3524,00 грн. судового збору, вказавши на те, що відповідач-АК виступає у цій справі самозайнятою особою, суб`єктом незалежної професійної діяльності, яка є платником податку, а не фізичною особою. На арбітражного керуючого не поширюється дія норми ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки ця норма стосується лише фізичних осіб.  ВС залишив постанову апеляційного г/с без змін вказавши, що суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача, суб`єкта незалежної професійної діяльності - АК, від сплати судового збору, оскільки відповідно до норм ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову саме на відповідача покладається обов`язок по сплаті судового збору та погодився з висновком апеляційного г/с про те, що на арбітражного керуючого не розповсюджується норма ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

---

ПОЗИЦІЯ ВС

Колегія суддів погоджується з … висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

П. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами ч. ч. 2 та 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У ст. 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Статтею 1 Закону про банкрутство (який був чинний на час виконання арбітражним керуючим повноважень розпорядника майна та ліквідатора банкрута) визначено, що арбітражний керуючий - це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до ЄРАК (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника (ч. 1 та 2 ст. 4 того ж Закону).

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України особи, передбачено, що самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, арбітражний керуючий є самозайнятою особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на провадження незалежної професійної діяльності, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - самозайнята особа. При цьому правовий статус «самозайнята особа» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх (подібні правові висновки сформульовано у постановах ВП ВС від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 743/534/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15).

В той же час, як встановлено судом апеляційної інстанції, скарга Банку була подана на бездіяльність АК саме як колишнього ліквідатора банкрута щодо передачі діючому ліквідатору банкрута бухгалтерської та іншої документації, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей Банкрута.

В процедурі банкрутства арбітражний керуючий призначається і звільняється виключно г/с у встановленому порядку і це впливає на обсяг його правосуб`єктності.

Колегія суддів вважає, що статус арбітражного керуючого та обсяг його дієздатності, яким він наділений як представник боржника в процедурі банкрутства у відповідності до положень Закону про банкрутство та КУзПБ, не тотожний статусу та обсягу дієздатності інших самозайнятих осіб, визначення яких надано у ПК України.

Оскільки арбітражний керуючий діє від імені підприємства-боржника у межах наданих повноважень, така особа поряд з самостійною процесуальною дієздатністю наділена також і процесуальною дієздатністю підприємства-банкрута.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача, суб`єкта незалежної професійної діяльності-АК, від сплати судового збору, оскільки відповідно до норм ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову саме на відповідача покладається обов`язок по сплаті судового збору.

23. ПИТАННЯ РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ У ЗВ’ЯЗКУ З ОСКАРЖЕННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО НЕПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ ФОП

ПОСТАНОВА ВС 16.06.2021, Справа №  904/9024/16, колегія суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97770877

---

Провадження у справі про банкрутство ФОП було відкрито 27.10.2016 в порядку положень Закону про банкрутство за заявою іншого ФОП; 03.11.2016 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора; 13.01.2020 та 14.01.2020 Боржник та ліквідатор Боржника, відповідно, подали клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, які за обґрунтуваннями є тотожними та полягають у тому, що справа не підлягає вирішенню у господарських судах України, оскільки у цій справі відсутня згода Боржника на здійснення провадження у справі про банкрутство, яка є обов`язковою передумовою для здійснення провадження у справі про банкрутство фізичної особи та/або фізичної особи підприємця за правилами КУзПБ, відповідно до положень якого здійснюється подальше провадження у цій справі.  Місцевий г/с ухвалою від 25.02.2020 задовольнив клопотання Боржника і провадження у справі закрив; судове рішення мотивовано відсутністю згоди Боржника на здійснення провадження про його неплатоспроможність, що виключає, відповідно до ст. 115 КУзПБ, провадження у справі.   За апеляційною скаргою ТзОВ апеляційний г/с постановою від 12.08.2020 скасував ухвалу суду першої інстанції від 25.02.2020 та направив справу  до місцевого г/с для продовження розгляду. ВС частково задовольнив касаційну скаргу Боржника та постановою від 04.11.2020 справа в скасованій частині направив на новий розгляд до апеляційного г/с, який при новому розгляді  ухвалою від 17.03.3021 апеляційне провадження по розгляду апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу від 25.02.2020 закрив у зв’язку з тим, що ТзОВ не набув статусу учасника справи і відповідно не мав права на оскарження (заява ТзОВ з грошовими вимогами до Боржника була повернута без розгляду з огляду на закриття справи про банкрутство). Цією ж ухвалою апеляційний г/с  відмовив Боржнику у клопотанні про розподіл судових витрат, з чим не погодився Боржник і подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного г/с від 17.03.2021 в частині відмови в задоволенні заяви Боржника про розподіл судових витрат, в скасованій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТзОВ на користь Боржника судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом ВС скарги Боржника на постанову апеляційного г/с від 12.08.2020 в  сумі 24 тис. грн, та стягнути з ТзОВ на користь Боржника судові витрати в сумі 67,8 тис. грн, понесені у зв`язку із повторним розглядом апеляційним г/судом апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу місцевого г/с від 25.02.2020.  Верховний Суд дійшов висновку, що вчинення ТзОВ процесуальних дій з оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство за відсутності встановлених законом заборон на її оскарження та відсутності встановлених апеляційним судом щодо ТзОВ обставин зловживання цим або іншими процесуальними правами;  безпідставного ініціювання оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника; - протиправності мети цього оскарження - зокрема у вигляді ущемлення прав та інтересів іншої сторони – Боржника,  є реалізацією суб`єктивного процесуального права ТзОВ у цій справі, однак не є свідченням необґрунтованості відповідних дій цієї особи, і залишив ухвалу апеляційного г/с без змін, а касаційну скаргу Боржника без задоволення.

---

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо умов для компенсації стороні витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони

8.1  За змістом ГПК України: ст. 129 (розподіл судових витрат) та ст. 130 (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду); при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень ч.5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною по відношенню до загальних правил розподілу судових витрат, встановлених статтею 129 ГПК України.

У цьому висновку Суд звертається до сталої позиції ВС, викладеної у постановах від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 25.07.2019 у справі №910/11310/18, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17.

8.2 Частиною 5 ст. 130 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

За змістом цієї норми однією із умов для компенсації особі (одній стороні) здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, мають бути необґрунтовані дії іншої сторони, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.  

Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

В силу положень ст. 74 ГПК України обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

А тому, стороні/особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були ним вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується тощо.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції ВС, викладеної у постанові від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.

8.3  Поряд з цим у визначенні критеріїв необґрунтованості дій сторони у розумінні ч.5 ст. 130 ГПК України, вчинених стороною (учасником, особою, яка не брала участь у справі, якщо суд вирішив про їхні права, інтереси та (або) обов`язки) при розгляді справи, що призвели до пов`язаних з розглядом справи витрат протилежної сторони, Суд звертається до викладеної в постанові ВС від 21.11.2018 у справі №820/4347/17 (адміністративне провадження №К/9901/39893/18) правової позиції щодо застосування положень ч.3 ст. 89 ЦПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка за своїм змістом є тотожною з положеннями ч.5 ст. 130  чинної редакції ГПК  України. Відповідно до цієї правової позиції необхідною умовою для застосування ч.3 ст. 89 ЦПК  України (у наведеній редакції) у разі закриття провадження у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

У цьому ж висновку ВС зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача.

8.4  У зв`язку із викладеним та враховуючи, що:

- Боржник заявив судові витрати у зв`язку із касаційним переглядом постанови апеляційного г/с від 12.08.2020 та повторним апеляційним переглядом (за рішенням касаційного суду від 04.11.2020) апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу місцевого г/с від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство (3.2, 3.3);

- провадження у справі про банкрутство Боржника ініційовано Кредитором через неправильні дії Боржника, які сприяли виникненню майнових претензій до нього з боку Кредитора та призвели до порушення провадження у цій справі про банкрутство та визнання Боржника банкрутом (пункт 1.1);

- тоді як закрито провадження у справі про банкрутство Боржника було не через необґрунтовані або будь-які інші недобросовісні дії ТзОВ, а через застосування відповідних положень КУзПБ, що набрали чинності під час провадження у цій справі (пункт 2.2);

Суд дійшов висновку, що вчинення ТзОВ процесуальних дій з оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство за відсутності встановлених законом заборон на її оскарження та відсутності встановлених апеляційним судом щодо ТзОВ обставин:

- зловживання цим або іншими процесуальними правами у цій справі;

- безпідставного ініціювання оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника;

- протиправності мети цього оскарження - зокрема у вигляді ущемлення прав та інтересів іншої сторони - Боржника;

є реалізацією суб`єктивного процесуального права ТзОВ у цій справі, однак не є свідченням необґрунтованості відповідних дій цієї особи.

При цьому Суд враховує, що визначена апеляційним судом підстава для закриття апеляційного провадження за скаргою ТзОВ, а саме відсутність у нього статусу учасника справи про банкрутство Боржника з відповідною відсутністю права на оскарження ухвали про закриття провадження у цій справі, була обумовлена такими обставинами як відсутність факту розгляду судом по суті заяви ТзОВ про визнання грошових вимог з прийняттям процесуального рішення, згідно з яким підприємство набуло би статус учасника у даній справі (пункт 4.4, 4.5).

Тоді як встановлені апеляційним судом обставини тривалого вирішення судом питання щодо заявлених ТзОВ до Боржника кредиторських вимог обумовлені неодноразовим переглядом як апеляційним, так і касаційним судом ухвалених місцевим судом рішень (у тому числі і при новому розгляді справи) за результатами розгляду по суті заяви ТзОВ з кредиторськими вимогами до Боржника (пункти 4.2-4.5).

При цьому за змістом відповідних рішень суду касаційної інстанції (постанови ВГСУ від 28.11.2017, постанови Верховного Суду від 07.11.2019) підставою для неодноразового скасування судових рішень першої і апеляційної інстанції про відхилення кредиторських вимог ТзОВ до Боржника були не дії/бездіяльність цього товариства, а неповнота дослідження судами поданих у справі доказів та відповідних обставин і невиконання відповідних вказівок суду касаційної інстанції.

При черговому новому розгляді вказаної заяви ТзОВ підставою для повернення судом без розгляду цієї заяви стали обставини закриття провадження у справі за заявою Кредитора до Боржника про визнання банкрутом відповідно до ухвали місцевого г/с від 25.02.2020 (ухвала місцевого г/с від 02.03.2020, пункт 4.5).

Крім цього Суд враховує, що ухвала місцевого суду від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство також неодноразово переглядалась - двічі апеляційним судом за скаргою ТзОВ (у тому числі однократно при новому розгляді справи), та однократно касаційним судом - за скаргою Боржника з ухваленням постанови від 04.11.2020.

8.5  Отже апеляційний суд не встановив обставин, у тому числі з посиланням на аргументи Боржника, вчинення ТзОВ будь-яких необґрунтованих дій в ході розгляду цієї справи, у тому числі на стадії апеляційного і касаційного оскарження та в ході перегляду апеляційним та касаційним судом ухвали від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на ТзОВ та стягнення з нього як компенсації Боржнику понесених ним витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій ТзОВ.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами ТзОВ (пункт 7.2) та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1) .

У зв`язку із наведеним не знайшли своє підтвердження і аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування ч.5, 6 ст. 130 ГПК України, які викладені у постановах ВС: від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, від 04.11.2020 у справі №904/9024/16, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 26.09.2018 у справі №148/312/16, від 12.08.2020 у справі №922/3422/18, від 28.01.2019 у справі №619/1146/17, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №  922/592/17.

8.6 Таким чином висновки апеляційного суду про відмову Боржнику у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу у зв`язку із касаційним переглядом постанови апеляційного г/с від 12.08.2020 та повторним апеляційним переглядом апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. 

23. ПИТАННЯ РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ У ЗВ’ЯЗКУ З ОСКАРЖЕННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО НЕПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ ФОП

ПОСТАНОВА ВС 16.06.2021, Справа №  904/9024/16, колегія суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97770877

---

Провадження у справі про банкрутство ФОП було відкрито 27.10.2016 в порядку положень Закону про банкрутство за заявою іншого ФОП; 03.11.2016 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора; 13.01.2020 та 14.01.2020 Боржник та ліквідатор Боржника, відповідно, подали клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, які за обґрунтуваннями є тотожними та полягають у тому, що справа не підлягає вирішенню у господарських судах України, оскільки у цій справі відсутня згода Боржника на здійснення провадження у справі про банкрутство, яка є обов`язковою передумовою для здійснення провадження у справі про банкрутство фізичної особи та/або фізичної особи підприємця за правилами КУзПБ, відповідно до положень якого здійснюється подальше провадження у цій справі.  Місцевий г/с ухвалою від 25.02.2020 задовольнив клопотання Боржника і провадження у справі закрив; судове рішення мотивовано відсутністю згоди Боржника на здійснення провадження про його неплатоспроможність, що виключає, відповідно до ст. 115 КУзПБ, провадження у справі.   За апеляційною скаргою ТзОВ апеляційний г/с постановою від 12.08.2020 скасував ухвалу суду першої інстанції від 25.02.2020 та направив справу  до місцевого г/с для продовження розгляду. ВС частково задовольнив касаційну скаргу Боржника та постановою від 04.11.2020 справа в скасованій частині направив на новий розгляд до апеляційного г/с, який при новому розгляді  ухвалою від 17.03.3021 апеляційне провадження по розгляду апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу від 25.02.2020 закрив у зв’язку з тим, що ТзОВ не набув статусу учасника справи і відповідно не мав права на оскарження (заява ТзОВ з грошовими вимогами до Боржника була повернута без розгляду з огляду на закриття справи про банкрутство). Цією ж ухвалою апеляційний г/с  відмовив Боржнику у клопотанні про розподіл судових витрат, з чим не погодився Боржник і подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного г/с від 17.03.2021 в частині відмови в задоволенні заяви Боржника про розподіл судових витрат, в скасованій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТзОВ на користь Боржника судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом ВС скарги Боржника на постанову апеляційного г/с від 12.08.2020 в  сумі 24 тис. грн, та стягнути з ТзОВ на користь Боржника судові витрати в сумі 67,8 тис. грн, понесені у зв`язку із повторним розглядом апеляційним г/судом апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу місцевого г/с від 25.02.2020.  Верховний Суд дійшов висновку, що вчинення ТзОВ процесуальних дій з оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство за відсутності встановлених законом заборон на її оскарження та відсутності встановлених апеляційним судом щодо ТзОВ обставин зловживання цим або іншими процесуальними правами;  безпідставного ініціювання оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника; - протиправності мети цього оскарження - зокрема у вигляді ущемлення прав та інтересів іншої сторони – Боржника,  є реалізацією суб`єктивного процесуального права ТзОВ у цій справі, однак не є свідченням необґрунтованості відповідних дій цієї особи, і залишив ухвалу апеляційного г/с без змін, а касаційну скаргу Боржника без задоволення.

---

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо умов для компенсації стороні витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони

8.1  За змістом ГПК України: ст. 129 (розподіл судових витрат) та ст. 130 (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду); при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень ч.5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною по відношенню до загальних правил розподілу судових витрат, встановлених статтею 129 ГПК України.

У цьому висновку Суд звертається до сталої позиції ВС, викладеної у постановах від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 25.07.2019 у справі №910/11310/18, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17.

8.2 Частиною 5 ст. 130 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

За змістом цієї норми однією із умов для компенсації особі (одній стороні) здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, мають бути необґрунтовані дії іншої сторони, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.  

Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

В силу положень ст. 74 ГПК України обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

А тому, стороні/особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були ним вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується тощо.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції ВС, викладеної у постанові від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.

8.3  Поряд з цим у визначенні критеріїв необґрунтованості дій сторони у розумінні ч.5 ст. 130 ГПК України, вчинених стороною (учасником, особою, яка не брала участь у справі, якщо суд вирішив про їхні права, інтереси та (або) обов`язки) при розгляді справи, що призвели до пов`язаних з розглядом справи витрат протилежної сторони, Суд звертається до викладеної в постанові ВС від 21.11.2018 у справі №820/4347/17 (адміністративне провадження №К/9901/39893/18) правової позиції щодо застосування положень ч.3 ст. 89 ЦПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка за своїм змістом є тотожною з положеннями ч.5 ст. 130  чинної редакції ГПК  України. Відповідно до цієї правової позиції необхідною умовою для застосування ч.3 ст. 89 ЦПК  України (у наведеній редакції) у разі закриття провадження у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

У цьому ж висновку ВС зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача.

8.4  У зв`язку із викладеним та враховуючи, що:

- Боржник заявив судові витрати у зв`язку із касаційним переглядом постанови апеляційного г/с від 12.08.2020 та повторним апеляційним переглядом (за рішенням касаційного суду від 04.11.2020) апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу місцевого г/с від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство (3.2, 3.3);

- провадження у справі про банкрутство Боржника ініційовано Кредитором через неправильні дії Боржника, які сприяли виникненню майнових претензій до нього з боку Кредитора та призвели до порушення провадження у цій справі про банкрутство та визнання Боржника банкрутом (пункт 1.1);

- тоді як закрито провадження у справі про банкрутство Боржника було не через необґрунтовані або будь-які інші недобросовісні дії ТзОВ, а через застосування відповідних положень КУзПБ, що набрали чинності під час провадження у цій справі (пункт 2.2);

Суд дійшов висновку, що вчинення ТзОВ процесуальних дій з оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство за відсутності встановлених законом заборон на її оскарження та відсутності встановлених апеляційним судом щодо ТзОВ обставин:

- зловживання цим або іншими процесуальними правами у цій справі;

- безпідставного ініціювання оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника;

- протиправності мети цього оскарження - зокрема у вигляді ущемлення прав та інтересів іншої сторони - Боржника;

є реалізацією суб`єктивного процесуального права ТзОВ у цій справі, однак не є свідченням необґрунтованості відповідних дій цієї особи.

При цьому Суд враховує, що визначена апеляційним судом підстава для закриття апеляційного провадження за скаргою ТзОВ, а саме відсутність у нього статусу учасника справи про банкрутство Боржника з відповідною відсутністю права на оскарження ухвали про закриття провадження у цій справі, була обумовлена такими обставинами як відсутність факту розгляду судом по суті заяви ТзОВ про визнання грошових вимог з прийняттям процесуального рішення, згідно з яким підприємство набуло би статус учасника у даній справі (пункт 4.4, 4.5).

Тоді як встановлені апеляційним судом обставини тривалого вирішення судом питання щодо заявлених ТзОВ до Боржника кредиторських вимог обумовлені неодноразовим переглядом як апеляційним, так і касаційним судом ухвалених місцевим судом рішень (у тому числі і при новому розгляді справи) за результатами розгляду по суті заяви ТзОВ з кредиторськими вимогами до Боржника (пункти 4.2-4.5).

При цьому за змістом відповідних рішень суду касаційної інстанції (постанови ВГСУ від 28.11.2017, постанови Верховного Суду від 07.11.2019) підставою для неодноразового скасування судових рішень першої і апеляційної інстанції про відхилення кредиторських вимог ТзОВ до Боржника були не дії/бездіяльність цього товариства, а неповнота дослідження судами поданих у справі доказів та відповідних обставин і невиконання відповідних вказівок суду касаційної інстанції.

При черговому новому розгляді вказаної заяви ТзОВ підставою для повернення судом без розгляду цієї заяви стали обставини закриття провадження у справі за заявою Кредитора до Боржника про визнання банкрутом відповідно до ухвали місцевого г/с від 25.02.2020 (ухвала місцевого г/с від 02.03.2020, пункт 4.5).

Крім цього Суд враховує, що ухвала місцевого суду від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство також неодноразово переглядалась - двічі апеляційним судом за скаргою ТзОВ (у тому числі однократно при новому розгляді справи), та однократно касаційним судом - за скаргою Боржника з ухваленням постанови від 04.11.2020.

8.5  Отже апеляційний суд не встановив обставин, у тому числі з посиланням на аргументи Боржника, вчинення ТзОВ будь-яких необґрунтованих дій в ході розгляду цієї справи, у тому числі на стадії апеляційного і касаційного оскарження та в ході перегляду апеляційним та касаційним судом ухвали від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на ТзОВ та стягнення з нього як компенсації Боржнику понесених ним витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій ТзОВ.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами ТзОВ (пункт 7.2) та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1) .

У зв`язку із наведеним не знайшли своє підтвердження і аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування ч.5, 6 ст. 130 ГПК України, які викладені у постановах ВС: від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, від 04.11.2020 у справі №904/9024/16, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 26.09.2018 у справі №148/312/16, від 12.08.2020 у справі №922/3422/18, від 28.01.2019 у справі №619/1146/17, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №  922/592/17.

8.6 Таким чином висновки апеляційного суду про відмову Боржнику у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу у зв`язку із касаційним переглядом постанови апеляційного г/с від 12.08.2020 та повторним апеляційним переглядом апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.