ПОСТАНОВА ВС 16.06.2021, Справа № 904/9024/16, колегія суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97770877
Провадження у справі про банкрутство ФОП було відкрито 27.10.2016 в порядку положень Закону про банкрутство за заявою іншого ФОП; 03.11.2016 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора; 13.01.2020 та 14.01.2020 Боржник та ліквідатор Боржника, відповідно, подали клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, які за обґрунтуваннями є тотожними та полягають у тому, що справа не підлягає вирішенню у господарських судах України, оскільки у цій справі відсутня згода Боржника на здійснення провадження у справі про банкрутство, яка є обов`язковою передумовою для здійснення провадження у справі про банкрутство фізичної особи та/або фізичної особи підприємця за правилами КУзПБ, відповідно до положень якого здійснюється подальше провадження у цій справі. Місцевий г/с ухвалою від 25.02.2020 задовольнив клопотання Боржника і провадження у справі закрив; судове рішення мотивовано відсутністю згоди Боржника на здійснення провадження про його неплатоспроможність, що виключає, відповідно до ст. 115 КУзПБ, провадження у справі. За апеляційною скаргою ТзОВ апеляційний г/с постановою від 12.08.2020 скасував ухвалу суду першої інстанції від 25.02.2020 та направив справу до місцевого г/с для продовження розгляду. ВС частково задовольнив касаційну скаргу Боржника та постановою від 04.11.2020 справа в скасованій частині направив на новий розгляд до апеляційного г/с, який при новому розгляді ухвалою від 17.03.3021 апеляційне провадження по розгляду апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу від 25.02.2020 закрив у зв’язку з тим, що ТзОВ не набув статусу учасника справи і відповідно не мав права на оскарження (заява ТзОВ з грошовими вимогами до Боржника була повернута без розгляду з огляду на закриття справи про банкрутство). Цією ж ухвалою апеляційний г/с відмовив Боржнику у клопотанні про розподіл судових витрат, з чим не погодився Боржник і подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного г/с від 17.03.2021 в частині відмови в задоволенні заяви Боржника про розподіл судових витрат, в скасованій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТзОВ на користь Боржника судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом ВС скарги Боржника на постанову апеляційного г/с від 12.08.2020 в сумі 24 тис. грн, та стягнути з ТзОВ на користь Боржника судові витрати в сумі 67,8 тис. грн, понесені у зв`язку із повторним розглядом апеляційним г/судом апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу місцевого г/с від 25.02.2020. Верховний Суд дійшов висновку, що вчинення ТзОВ процесуальних дій з оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство за відсутності встановлених законом заборон на її оскарження та відсутності встановлених апеляційним судом щодо ТзОВ обставин зловживання цим або іншими процесуальними правами; безпідставного ініціювання оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника; - протиправності мети цього оскарження - зокрема у вигляді ущемлення прав та інтересів іншої сторони – Боржника, є реалізацією суб`єктивного процесуального права ТзОВ у цій справі, однак не є свідченням необґрунтованості відповідних дій цієї особи, і залишив ухвалу апеляційного г/с без змін, а касаційну скаргу Боржника без задоволення.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо умов для компенсації стороні витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони
8.1 За змістом ГПК України: ст. 129 (розподіл судових витрат) та ст. 130 (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду); при вирішенні питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень ч.5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною по відношенню до загальних правил розподілу судових витрат, встановлених статтею 129 ГПК України.
У цьому висновку Суд звертається до сталої позиції ВС, викладеної у постановах від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 25.07.2019 у справі №910/11310/18, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17.
8.2 Частиною 5 ст. 130 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
За змістом цієї норми однією із умов для компенсації особі (одній стороні) здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, мають бути необґрунтовані дії іншої сторони, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.
Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
В силу положень ст. 74 ГПК України обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
А тому, стороні/особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат, внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були ним вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується тощо.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції ВС, викладеної у постанові від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.
8.3 Поряд з цим у визначенні критеріїв необґрунтованості дій сторони у розумінні ч.5 ст. 130 ГПК України, вчинених стороною (учасником, особою, яка не брала участь у справі, якщо суд вирішив про їхні права, інтереси та (або) обов`язки) при розгляді справи, що призвели до пов`язаних з розглядом справи витрат протилежної сторони, Суд звертається до викладеної в постанові ВС від 21.11.2018 у справі №820/4347/17 (адміністративне провадження №К/9901/39893/18) правової позиції щодо застосування положень ч.3 ст. 89 ЦПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка за своїм змістом є тотожною з положеннями ч.5 ст. 130 чинної редакції ГПК України. Відповідно до цієї правової позиції необхідною умовою для застосування ч.3 ст. 89 ЦПК України (у наведеній редакції) у разі закриття провадження у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.
У цьому ж висновку ВС зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача.
8.4 У зв`язку із викладеним та враховуючи, що:
- Боржник заявив судові витрати у зв`язку із касаційним переглядом постанови апеляційного г/с від 12.08.2020 та повторним апеляційним переглядом (за рішенням касаційного суду від 04.11.2020) апеляційної скарги ТзОВ на ухвалу місцевого г/с від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство (3.2, 3.3);
- провадження у справі про банкрутство Боржника ініційовано Кредитором через неправильні дії Боржника, які сприяли виникненню майнових претензій до нього з боку Кредитора та призвели до порушення провадження у цій справі про банкрутство та визнання Боржника банкрутом (пункт 1.1);
- тоді як закрито провадження у справі про банкрутство Боржника було не через необґрунтовані або будь-які інші недобросовісні дії ТзОВ, а через застосування відповідних положень КУзПБ, що набрали чинності під час провадження у цій справі (пункт 2.2);
Суд дійшов висновку, що вчинення ТзОВ процесуальних дій з оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство за відсутності встановлених законом заборон на її оскарження та відсутності встановлених апеляційним судом щодо ТзОВ обставин:
- зловживання цим або іншими процесуальними правами у цій справі;
- безпідставного ініціювання оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника;
- протиправності мети цього оскарження - зокрема у вигляді ущемлення прав та інтересів іншої сторони - Боржника;
є реалізацією суб`єктивного процесуального права ТзОВ у цій справі, однак не є свідченням необґрунтованості відповідних дій цієї особи.
При цьому Суд враховує, що визначена апеляційним судом підстава для закриття апеляційного провадження за скаргою ТзОВ, а саме відсутність у нього статусу учасника справи про банкрутство Боржника з відповідною відсутністю права на оскарження ухвали про закриття провадження у цій справі, була обумовлена такими обставинами як відсутність факту розгляду судом по суті заяви ТзОВ про визнання грошових вимог з прийняттям процесуального рішення, згідно з яким підприємство набуло би статус учасника у даній справі (пункт 4.4, 4.5).
Тоді як встановлені апеляційним судом обставини тривалого вирішення судом питання щодо заявлених ТзОВ до Боржника кредиторських вимог обумовлені неодноразовим переглядом як апеляційним, так і касаційним судом ухвалених місцевим судом рішень (у тому числі і при новому розгляді справи) за результатами розгляду по суті заяви ТзОВ з кредиторськими вимогами до Боржника (пункти 4.2-4.5).
При цьому за змістом відповідних рішень суду касаційної інстанції (постанови ВГСУ від 28.11.2017, постанови Верховного Суду від 07.11.2019) підставою для неодноразового скасування судових рішень першої і апеляційної інстанції про відхилення кредиторських вимог ТзОВ до Боржника були не дії/бездіяльність цього товариства, а неповнота дослідження судами поданих у справі доказів та відповідних обставин і невиконання відповідних вказівок суду касаційної інстанції.
При черговому новому розгляді вказаної заяви ТзОВ підставою для повернення судом без розгляду цієї заяви стали обставини закриття провадження у справі за заявою Кредитора до Боржника про визнання банкрутом відповідно до ухвали місцевого г/с від 25.02.2020 (ухвала місцевого г/с від 02.03.2020, пункт 4.5).
Крім цього Суд враховує, що ухвала місцевого суду від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство також неодноразово переглядалась - двічі апеляційним судом за скаргою ТзОВ (у тому числі однократно при новому розгляді справи), та однократно касаційним судом - за скаргою Боржника з ухваленням постанови від 04.11.2020.
8.5 Отже апеляційний суд не встановив обставин, у тому числі з посиланням на аргументи Боржника, вчинення ТзОВ будь-яких необґрунтованих дій в ході розгляду цієї справи, у тому числі на стадії апеляційного і касаційного оскарження та в ході перегляду апеляційним та касаційним судом ухвали від 25.02.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство Боржника, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на ТзОВ та стягнення з нього як компенсації Боржнику понесених ним витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій ТзОВ.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами ТзОВ (пункт 7.2) та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1) .
У зв`язку із наведеним не знайшли своє підтвердження і аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування ч.5, 6 ст. 130 ГПК України, які викладені у постановах ВС: від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, від 04.11.2020 у справі №904/9024/16, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 26.09.2018 у справі №148/312/16, від 12.08.2020 у справі №922/3422/18, від 28.01.2019 у справі №619/1146/17, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17.
Немає коментарів:
Дописати коментар