ПИТАННЯ ГРОШОВИХ ВИМОГ, ПРАВО ВИМОГИ ЯКИХ БУЛО ВІДСТУПЛЕНО НА ПІДСТАВІ ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ ТА В ПОДАЛЬШОМУ ПЕРЕУСТУПАЛОСЯ НА ПІДСТАВІ ДОГОВОРУ ЦЕСІЇ

ПОСТАНОВА 19 жовтня 2021 року, Справа №  916/596/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100643981

---

03.05.2019 року було відступлено право вимоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 08.06.2018 в розмірі 15,6 млн грн. на підставі договору про надання послуг факторингу; в подальшому право вимоги переуступалося на підставі договору відступлення права вимоги (цесії). Справа про банкрутство Боржника була відкрита 29.05.2020 і Фінансова компанія на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.06.2018 з подальшими переуступками права вимоги заявила грошові вимоги в сумі 24,7 млн грн. Місцевий г/с ухвалою від 07.10.2020  визнав грошові вимоги у сумі 3,2 млн грн, у визнанні інших вимог відмовив. Апеляційний г/с  постановою від 12.04.2021 резолютивну частину ухвали місцевого г/с залишив без змін, змінив мотивувальну частину, зазначивши, що в даному випадку відступлення фактором права вимоги до боржника за договором факторингу переривалося договорами відступлення права вимоги (тобто цесії), які не є договорами факторингу, а тому дійшов висновку, що скаржником не доведено перехід до нього права вимоги до Боржника допустимими доказами. При цьому апеляційний г/с надав оцінку договорам виключно як доказам у справі в контексті розгляду питання щодо наявності у скаржника права вимоги до Боржника та не встановлював обставини щодо недійсності вказаних договорів

Касаційну скаргу мотивовано наступним.

20.1 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постановах ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18, від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.

20.2 Судами попередніх інстанцій не враховано, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, або іншої особи - заявника, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що будь-яка особа яка є кредитором або іншим учасником провадження у справі про банкрутство зверталася до суду із подібною заявою.

20.3 Судами попередніх інстанцій не враховано, що договір відступлення права вимоги від 01.11.2019 та договір відступлення права вимоги від 06.11.2019 за своєю правовою природою є договорами купівлі - продажу майнового права, до яких не застосовуються положення ЦК України про договори факторингу.    

Верховний суд залишив постанову апеляційного г/с без змін, вказавши, що чинне законодавство допускає наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі лише за договором факторингу,  тоді як в даному випадку набуття права вимоги відбулося на підставі договору уступки права вимоги.

---

Короткі висновки:

45.7 …, правочин, за яким відбувається наступне відступлення фактором права вимоги до боржника, має відповідати саме договору факторингу відповідно до положень Глави 73 ЦК України - "Факторинг".

---

Позиція Верховного Суду

45. Аргументи скаржника (пункти 20.2, 20.3 постанови) визнаються колегією суддів КГС ВС безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

45.1 Частиною 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

45.2 Стаття 1 КУзПБ встановлює, що грошовим зобов`язанням є    зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загально-обов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

45.3 Частиною 1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

45.4 Відповідно до ч.6 ст. 46 КУзПБ заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї ст., розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

45.5 Скаржником оскаржується відхилення судом конкурсних грошових вимог Кредитора, заявлених на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.06.2018 з подальшими переуступками права вимоги.

45.6 Згідно зі статтею 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

45.7 Тобто, правочин, за яким відбувається наступне відступлення фактором права вимоги до боржника, має відповідати саме договору факторингу відповідно до положень Глави 73 ЦК України - "Факторинг".

45.8 Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що ТОВ "ПРОФІ-ФАКТОРИНГ" та ТОВ "ФК "ФАКТОР-СЕРВІС" вправі були здійснити наступне відступлення прав вимоги, однак, таке відступлення права грошової вимоги, в силу прямих вказівок закону (ст. 1083 ЦК України) мало здійснюватися виключно у формі договору факторингу, а не у формі договору відступлення (цесії).

45.9 У п.1 ч.1 ст. 512 та ст. 514 ЦК України вказано, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

45.10 Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

45.11 Згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

45.12 Аналіз ст. 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

45.13 Зазначені правочини не є повністю подібними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

45.14 Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі ст.1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

45.15 При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК України).

45.16 Оскільки факторинг згідно з п.3 ч.1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

45.17 Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 ЦК України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-які фізичні або юридичні особа.

45.18 Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п.5 ч.1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

45.19 У розумінні п. 11 ч.1 ст. 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.

45.20 Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

45.21 При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

45.22 Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

45.23 При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що чинне законодавство допускає наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі лише за договором факторингу,  тоді як в даному випадку набуття права вимоги відбулося на підставі договору уступки права вимоги.

45.24 Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 13.03.2018 у справі № 904/6226/17.

…                  

45.28 З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що обставина переходу права вимоги    за договором, що був укладений як договір факторингу, згідно ст. 1083 ЦК України має бути підтверджена допустимим доказом - договором, укладеним    відповідно до Глави 73 ЦК України, що регулює відносини факторингу, що випливає з положень ст. 1083 ЦК України.

45.30 В даному ж випадку, відступлення фактором права вимоги до боржника за договором факторингу переривалося договорами відступлення права вимоги (тобто цесії)…, а тому судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що скаржником не доведено перехід до нього права вимоги до Боржника допустимими доказами.

---

46. Аргументи скаржника (пункт 20.1 постанови) визнаються колегією суддів КГС ВС безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

46.1 ВС враховує, що судовими рішеннями у  подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є  предмети спору,  підстави позову,    зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце    однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.  Аналогічний висновок викладено, зокрема у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі №523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 20.06.2018 у справі №755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі №2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі №522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

46.2 Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

46.3 Суд зазначає, що висновки у наведених скаржником постановах від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 та у цій справі (№ 916/596/20) не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій ВС стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

ПИТАННЯ ГРОШОВИХ ВИМОГ ДО БОРЖНИКА, ЩО ВИНИКЛИ З ДОГОВОРУ ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ

ПОСТАНОВА 01.06.2021, Справа №  911/2581/14, ВС у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97627971

---

У справі про банкрутство ПрАТ подав заяву з грошовими вимогами до Боржника у розмірі 76344,37грн, яка була обгрунтована тим, що договором від 17.08.2020, укладеним Товариством та заявником на користь останнього було відступлено право вимоги до банкрута у розмірі 72 140,37 грн, яке виникло у зв`язку із несплатою банкрутом вартості товару, поставленого за видатковою накладною від 26.03.2009. Крім того, заявник зазначав, що заборгованість банкрута перед Товариством підтверджена рішенням місцевого г/с від 16.01.2012 у справі №4/172-11 та довідкою від 26.10.2020, виданою та підписаною директором Товариства.  Суд першої та апеляційної інстанцій відхилили кредиторські вимоги.  Суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення кредиторів із конкурсними грошовими вимогами наявне лише у процедурі розпорядження майном, тоді як, зокрема, у ліквідаційній процедурі розглядаються виключно вимоги поточних кредиторів. Суд першої інстанціївказав, що включення конкурсних кредитів до реєстру кредиторів боржника на стадії ліквідаційної процедури, яка у даній справі триває з 29.11.2017, є порушенням прав інших кредиторів, які, зокрема, звернулися до суду із відповідними заявами у строк та у порядку, визначеному законодавством. При цьому в оскаржуваній ухвалі, суд першої інстанції встановив, що сторонами не було надано суду доказів визнання у судовому порядку недійсним договору про відступлення права вимоги від 17.08.2020, а тому, суд дійшов висновку, що право вимоги до боржника на підставі вказаного договору перейшло до кредитора у розмірі, зазначеному у договорі, з дати підписання вказаного договору, а саме, 17.08.2020. Апеляційний г/с змінив мотивувальну частину ухвали місцевого г/с в тій частині, що стосується розгляду заяви ПрАТ з грошовими вимогами до боржника.  З урахуванням того, що заявник не надав оригіналів первісних документів, що підтверджують право вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявник (скаржник) не довів належними та допустимими доказами наявність у боржника у даній справі заборгованості перед заявником у певному розмірі, вказаному у заяві. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявник не довів здійснення процесуального правонаступництва у вказаній справі, а тому рішення місцевого г/с від 16.01.2012 у справі №4/172-11 є недостатнім для визнання кредиторських вимог заявника (скаржника) та включення їх до реєстру вимог кредиторів боржника.  Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що з урахуванням того, що в даній справі заявник не надав суду всіх необхідних документів, які підтверджують право вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що заявник не довів належними та допустимими доказами наявність у боржника заборгованості перед ним у розмірі, вказаному у заяві; щодо рішення місцевого г/с від 16.01.2012 у справі №4/172-11, то ВС погодився з судом апеляційної інстанції, що його недостатньо для визнання кредиторських вимог заявника та включення їх до реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки заявник не довів здійснення процесуального правонаступництва щодо Товариства у вказаній справі.

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø  За змістом ст. 1 КУзПБкредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Ø  Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема нормами ст. ст. 45, 46, 47 КУзПБ.

Ø  Відповідно до положень ч. ч. 1, 3, 5 ст. 45 КУзПБ:

-   конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

-  до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

-       заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ø  Приписами ч. 1 ст. 46 цього Кодексу передбачено, що господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.

Ø  Згідно з ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч.1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Ø  Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог (як конкурсних чи поточних), надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання та включення до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості.

Ø  Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, що обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Ø  Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

Ø  У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18.

Ø  Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Ø  До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).

---

Ø  Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Ø  Закріплені ст. 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, як одних із основних засад судочинства, а також принципи господарського судочинства, що передбачають здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом, верховенства права, змагальності, диспозитивності, пропорційності та обов`язковості судових рішень (ст. ст. 7, 11,13, 14, 18 ГПК України) покладають на заявника обов`язок подати докази набуття прав вимоги в оригіналах документів та обґрунтування їх переданими новому кредитору документами, що підтверджують дійсність відступленого права.

Ø  Відповідно, у разі правонаступництва з підстав передбачених ст. ст. 512, 514 ЦК України, суд має дослідити та надати оцінку відповідним доказам, зокрема тим, на які послався заявник, обґрунтовуючи та підтверджуючи свої вимоги, при зверненні із відповідною заявою у справі: договорів відступлення права вимоги, актів приймання-передачі прав вимоги, актів приймання-передачі документів, розрахункових документів тощо.

Ø  Таким чином, з урахуванням того, що в даній справі заявник не надав суду всіх необхідних документів, які підтверджують право вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що заявник не довів належними та допустимими доказами наявність у боржника заборгованості перед ним у розмірі, вказаному у заяві.

Ø  Що стосується рішення місцевого г/с від 16.01.2012 у справі №4/172-11, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що цей документ є недостатнім для визнання кредиторських вимог заявника (скаржника) у сумі 76 325,19 грн до Боржника та включення їх до реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки заявник не довів здійснення процесуального правонаступництва щодо Товариства у вказаній справі.

Ø  Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором від 17.08.2020 право вимоги на підставі вищевказаного судового рішення заявнику не передавалось, у договорі зазначено про відступлення права вимоги по оплаті вартості товару, поставленого Боржнику згідно з видатковою накладною. При цьому, заявником не надано вказану вище видаткову накладну та інші первісні документи на підтвердження такого права вимоги.

Ø  Крім того, слід враховувати, що суд, який розглядає справу про банкрутство, не зв`язаний судовими рішеннями, винесеними судами проти боржника та має право відхилити вимоги, підтверджені судовим рішенням з наведенням відповідного обґрунтування.

Ø  За таких обставин, судами попередніх інстанцій першої інстанції правомірно залишено без задоволення заяву ПрАТ та відхилено кредиторські вимоги до боржника у розмірі 76 325,19 грн.