ЗАЯВА ЛІКВІДАТОРА ПРО ПРИТЯГНЕННЯ ДО СУБСИДІАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БОРИСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. ПИТАННЯ ВІДМОВИ.

ПОСТАНОВА 14 грудня 2021 року, Справа №  914/71/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102147733

---

У справі про банкрутство ДКП по побутовому обслуговуванню населення "Мрія" (далі-Боржник), провадження у якій відкрито 05.02.2019, а 18.02.2019 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, 12.11.2019 ліквідатор подав заяву про притягнення Бориславської міської ради Львівської області (далі-власник банкрута) до субсидіарної відповідальності. Заява обґрунтована тим, що власник банкрута не вжив достатніх заходів на виконання обов`язку, направленого на запобігання неплатоспроможності підприємства; збитковість підприємства була відображена ще з 2014 року і в подальшому підприємство працювало лише в збиток, однак, жодних рішень з вирішення цього питання власником прийнято не було; ціни на послуги були нижче статистичних, що відповідно й призвело до збитковості, передумовою цього стало невідповідність наданих банкрутом послуг та цін до рівня ринкових, на чому в тому числі й наголошував власник підприємства, проте жодних дієвих заходів вжито не було; відсутність у банкрута статутного капіталу, ліквідних основних засобів та інших ресурсів, за рахунок яких підприємство могло здійснювати свою діяльність та вивести її на економічний вигідний рівень (станом на 2014 рік основні засоби були зношені на 97%). Місцевий г/с ухвалою від 14.05.2021 у задоволенні заяви ліквідатора відмовив, мотивувавши тим, що власник банкрута не мав права втручатися в господарську діяльність боржника, зокрема, щодо встановлення платних послуг підприємства, а лише шляхом проведення планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності, давати рекомендації щодо покращення фінансового стану підприємства та проведення дій щодо погашення боргів та не нарощення нових. Суд зазначив, що ліквідатором не надано доказів того, що власником банкрута вчинялися дії з доведення боржника до банкрутства. Апеляційний г/с постановою від 19.08.2021 ухвалу місцевого г/с скасував з підстав того, що місцевий г/с порушив норми процесуального права в частині забезпечення ліквідатору права на участь у судовому засіданні. (не забезпечивши проведення відеоконференцзв`язку, встановив неявку учасників в судове засідання, розгляд справи не відклав та розглянув без участі ліквідатора, чим порушив ч. 7 ст.4 ГПК України). Разом з тим апеляційний г/с визнав обґрунтованим та правомірним висновок місцевого г/с про відсутність підстав для притягнення Бориславської міської ради до субсидіарної відповідальності у даній справі, враховуючи те, що ліквідатором не надано доказів, що свідчили б про вчинення міською радою дій з доведення боржника до банкрутства, та беручи до уваги, що міська рада, як власник, не мала права втручатися в господарську діяльність боржника. Верховний Суд залишив постанову апеляційного г/с без змін, вказавши, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення Бориславської міської ради до субсидіарної відповідальності у даній справі, так як ліквідатором не доведено вчинення суб`єктом відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення, а також прийняття суб`єктом відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях. А з приводу аргументів щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій ВС, наведених у постановах від 18.10.2018 у справі №923/1297/14; від 05.02.2019 у справі №923/1432/15; від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12; від 10.03.2020 у справі № 902/318/16; висновку ЄСПЛ викладеного в п. 62 рішення у справі "Єршова проти РФ", ВС вказав, що вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що відсутні підстави вважати, що вказані у справах правові висновки не враховані судом апеляційної інстанції, так як судові рішення у наведених справах ухвалені за іншої фактично-доказової бази, і що відсутні підстави для застосування у даній справі рішення ЄСПЛ у справі "Єршова проти РФ" від 08.04.2010, оскільки, визнаючи відповідальність муніципального органу за боргами утвореного ним комунального підприємства, ЄСПЛ виходив зі встановлених судами фактичних обставин справи, що муніципальне підприємство визнано банкрутом, заявниця внесена у перелік кредиторів. Крім того, у справі було встановлено, що комунальне унітарне підприємство на праві господарського відання було доведено до банкрутства саме діями його засновників.

---

Позиція Верховного Суду

28. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

29. Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

30. Отже, з огляду на пряму дію норм КУзПБ вони підлягають застосуванню при розгляді цієї справи незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання банкрутом ДКП по побутовому обслуговуванню населення "Мрія".

31. Частиною 2 ст.61 КУзПБ, положення якої кореспондуються із положеннями ч.5 ст.41 Закону про банкрутство (чинного на момент введення ліквідаційної процедури) визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

32. Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

33. Для з`ясування ознак доведення до банкрутства ліквідатор має проаналізувати сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

34. Суд апеляційної інстанції, звертаючись до правових висновків ВС, наведених у постановах від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі №902/318/16, вірно зазначив, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення ч.1 ст. 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство (ст.1, ст.34 КУзПБ), з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

35. Відповідно до ч.2 ст.61 КУзПБ на ліквідатора покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) суб`єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства). Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.

…

39. Згідно ст.24 ГК України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

40. Право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (ч.ч. 1,2 ст. 136 ГК України).

…

42. З огляду на зазначене вище, суди попередніх інстанцій встановили, що Бориславська міська рада Львівської області, як власник, не мала права втручатися в господарську діяльність боржника, зокрема, щодо встановлення платних послуг підприємства, а лише шляхом проведення планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності, давати рекомендації щодо покращення фінансового стану підприємства та проведення дій щодо погашення боргів та не нарощення нових. В свою чергу, обов`язки щодо проведення перевірок та надання рекомендацій для покращення діяльності міська рада виконувала. Отже, наведеним спростовуються аргументи касаційної скарги, зазначені в п.14.5., 14.7. постанови.

43. Крім того, судами встановлено, що між ДКП "Житлово-експлуатаційна контора " 2" та ДКП по побутовому обслуговуванню населення "Мрія" було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно площею 77,4 кв.м , яке знаходиться по вул. Коваліва, 14а в м. Бориславі, на першому поверсі п`ятиповерхового будинку, що знаходиться на балансі ДКП ЖЕК № 2, вартість якого становить за експертною оцінкою 201   943,00 грн, майно передається в оренду з метою розміщення перукарні.

44. В подальшому рішенням Бориславської міської ради від 29.09.2016 за № 372, враховуючи звернення колишнього керівника ДКП по побутовому обслуговуванню населення "Мрія" Л. Щербанік від 21.04.2016 вказане приміщення було надано банкруту в безоплатне користування терміном на 2 роки для розміщення перукарні.

45. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що вказаним вище рішенням від 29.09.2016 за № 372 Бориславська міська рада Львівської області звільнила боржника від оплати за користування приміщенням, що перебувало на праві повного господарського відання в ДКП по побутовому обслуговуванню населення "Мрія", з метою уникнення нарощення боргів по орендній платі за нерухоме майно, чим в свою сприяло покращенню господарської діяльності підприємства.

46. Суд апеляційної інстанції також встановив, що арбітражним керуючим не долучено до матеріалів справи звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства (висновки про наявність ознак з дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства) за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі, у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України 19.01.2006 за № 14 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 за № 1361).

47. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ліквідатором не доведено вчинення суб`єктом відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення, а також прийняття суб`єктом відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях.

48. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення Бориславської міської ради Львівської області до субсидіарної відповідальності у даній справі.

49. Аргументи касаційної скарги (п. 14.1. постанови), щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій ВС, наведених у постановах від 18.10.2018 у справі №923/1297/14; від 05.02.2019 у справі №923/1432/15; від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12; від 10.03.2020 у справі № 902/318/16; висновку ЄСПЛ викладеного в п. 62 рішення у справі "Єршова проти РФ", колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

49.1. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

49.2. У справі №923/1297/14 розглядався спір про покладення субсидіарної відповідальності на власника боржника - Каховську міську раду та Орган управління майном - Виконавчий комітет Каховської міської ради. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ліквідатора боржника та покладення субсидіарної відповідальності на його власника - Каховську міську раду та орган управління майном - Виконавчий комітет Каховської міської ради, у зв`язку з доведенням до банкрутства КП "Наш дім" та стягнення з них суми зобов`язань КП "Наш дім". У цій справі суди встановили, що Каховська міська рада, як власник і засновник боржника, та виконавчий комітет Каховської міської ради, як орган управління майном боржника, приймали рішення, що мали на меті передати майнові активи боржника іншій юридичній особі для того, аби після порушення справи про банкрутство на такі майнові активи не було би звернуто стягнення для задоволення вимог кредиторів, при цьому створивши умови, за яких боржник став неплатоспроможним та визнаний банкрутом. Також, згідно висновку ГТУЮ у Херсонській області від 21.04.2017, є наявними ознаки фіктивного банкрутства, а також доведено, що стан неплатоспроможності боржника настав як наслідок передачі (вилучення) активів боржника на баланс іншого комунального новоствореного підприємства.

49.3. У справі № 923/1432/15 розглядався спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників. Суд касаційної інстанції скасовував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції з огляду на встановлені судом обставини приховування керівником та засновниками ТОВ "Завод кормових добавок "ДЕН" активів товариства, які згідно з поданою боржником звітністю до органів статистики існували станом на 2012 рік, відсутності на рахунках боржника грошових коштів, неподання керівником ТОВ "Завод кормових добавок "ДЕН" фінансової звітності товариства за період 2013-2015 років, порушення засновниками вимог Статуту боржника щодо необхідності вжиття заходів до зменшення статутного капіталу боржника у випадку зменшення його активів та необхідності оголошення про самоліквідацію і банкрутство у випадках його неплатоспроможності, що мало наслідком тривалу неплатоспроможність боржника, фактичне припинення ним подання податкової звітності та господарської діяльності, внаслідок чого вимоги ініціюючого кредитора не були задоволені за рахунок активів боржника у процедурі його банкрутства.

49.4. У справі № 5023/4388/12 розглядався спір про покладення субсидіарної відповідальності на Лозівську міську раду Харківської області в порядку ч.7 ст.77 ГК України та ч.10 ст.78 ГК України за доведення до банкрутства комунальних підприємств. У цій справі суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, враховуючи обставини прийняття Лозівською міською радою Харківської області завідомо нераціонального рішення щодо вилучення активів підприємства відповідача та передала ці активи третім особам; результатом цього вилучення активів стало різке погіршення фінансового стану комунального підприємства та неспроможність здійснювати статутну діяльність, що призвело до виникнення наведеної вище заборгованості; постійне зростання питомої ваги дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги (до 95,5%) свідчить про те, що жодних заходів для її стягнення за період діяльності підприємства не вживалося.

49.5. У справі № 902/318/16 розглядався спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника на його власника - Барську міську раду. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ліквідатора. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасував ухвалу суду першої інстанції та задовольнив заяву ліквідатора про покладення на Барську міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника з огляду на сукупність обставин (дій та бездіяльності Барської міської Ради), які зумовили неможливості Боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, істотним збільшенням суми зобов`язань, що в подальшому створили умови та підстави для порушення справи про банкрутство з неможливостю задовольнити ці вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна Боржника, зокрема: створення Боржника для здійснення комерційної господарської діяльності із закріпленням за ним на праві повного господарського відання майна комунальної власності - територіальної громади міста Бар в особі Барської міської ради; вилучення у Боржника всього майна за рішенням Барської міської ради від 30.07.2012; обставини стабільного та послідовного збільшення зобов`язань Боржника перед Кредитором за укладеними між ними договорами купівлі-продажу природного газу після вилучення у Боржника за рішенням Барської міської ради 30.07.2012 всього майна, за рахунок якого він здійснював свою виробничу діяльність; обставини відсутності інших об`єктів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси Боржника та за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів, бездіяльність Барської міської ради стосовно Боржника через невизначення для нього після вилучення майна інших способів та засобів отримання прибутку або джерел погашення ним заборгованості перед кредиторами.

49.6. З викладеного вбачається, що судові рішення у наведених вище справах ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі № 914/71/19 судове рішення в якій переглядається, відтак відсутні підстави вважати, що вказані у справах правові висновки не враховані судом апеляційної інстанції за інших обставин справи та зібраних у ній доказів.

49.7. Крім того, відсутні підстави для застосування у даній справі № 914/71/19 рішення ЄСПЛ у справі "Єршова проти РФ" від 08.04.2010, оскільки, визнаючи відповідальність муніципального органу за боргами утвореного ним комунального підприємства, ЄСПЛ виходив зі встановлених судами фактичних обставин справи, що муніципальне підприємство визнано банкрутом, заявниця внесена у перелік кредиторів. Крім того, у справі було встановлено, що комунальне унітарне підприємство на праві господарського відання було доведено до банкрутства саме діями його засновників.

ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МАЙНА КОМЕРЦІЙНОГО КМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТА ПРИТЯГНЕННЯ МІСЬКОЇ РАДИ-ЗАСНОВНИКА ДО СУБСИДІАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗОБОВ`ЯЗАННЯМИ КОМЕРЦІЙНОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

ПОСТАНОВА ВС 13.04.2021, Справа №4/44-Б (906/811/20), колегія: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В.,Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/96483479

---

Провадження у справі про банкрутство  Боржника - Комунального виробничого ЖЕП № 10 було порушено у 2010 році в загальному порядку, передбаченому Законом про банкрутство, а в 2011 році г/суд постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором арбітражного керуючого.  У 2019 році новопризначений ліквідатор подав позовну заяву про стягнення з Житомирської міської ради 2 млн грн. субсидіарної відповідальності. Позовна заява мотивована обов’`язком Відповідача сплатити Позивачу заявлену до стягнення суму субсидіарної відповідальності, оскільки Відповідач як власник та засновник Боржника прийняв рішення про передачу майнових активів Боржника іншій юридичній особі, чим позбавив Боржника майна, за рахунок якого він мав отримувати прибуток та розраховуватись із кредиторами, однак не вирішив питання про правонаступництво цієї особи після Боржника, чим були створені умови, за яких він став неплатоспроможним та визнаний банкрутом. Також, мотивуючи свої вимоги, Позивач зазначав про прямий умисел Відповідача як власника Боржника щодо припинення діяльності Боржника та щодо відповідних наслідків - настання стану неплатоспроможності та банкрутства, однак без наміру погашення вимог кредиторів за рахунок майна Боржника, що було попередньо вилучено.  Ухвалою місцевого г/суду, яка залишена без змін апеляційним г/судом, у задоволенні позову відмовлено.  Верховний Суд залишив судові рішення судів нижчих інстанцій без змін.

---

6.          Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо правового режиму майна комерційного комунального підприємства

6.1          Правовий режим майна комунальної власності, порядок його формування та суб`єкти права комунальної власності визначені Конституцією України, ЦК України, ГК України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" тощо.

За змістом ст. 142-145 Конституції України до матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить нерухоме майно, управління яким територіальні громади здійснюють безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

6.2          Згідно з ч. 1, 2 ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Цим нормам кореспондують положення ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно тощо, а також інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам тощо.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

6.3          Особливості господарської діяльності, правовий режим майна комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним врегульовані положеннями ГК України.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Враховуючи положення абзацу 1 ч. 10 ст. 78 ГК України щодо особливостей господарської діяльності комунальних унітарних підприємств, зокрема, відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, нормами ГК    України визначено регулювання діяльності комунальних комерційних підприємств аналогічно до діяльності державних комерційних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.

Близькі за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12.

6.4          Частиною 5 ст. 75 ГК України передбачено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

6.5          Відповідно до ч. 3 ст. 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

6.6          За змістом викладених норм передача майна, що перебуває в господарському віданні, з балансу одного комунального підприємства на баланс іншого комунального підприємства, що відбулася за актами приймання-передачі на підставі прийнятого в межах повноважень рішення органу місцевого самоврядування, який від імені та в інтересах територіальної громади як власника відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, є майновою дією власника щодо розпорядження майном.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 27.11.2018 у справі № 904/4928/17 та в пункті 7.7 постанови від 29.10.2019 у справі 927/1124/16.

Водночас дії власника з розпорядження майном, переданим суб`єкту підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, можуть бути оскаржені з метою захисту суб`єктом своїх майнових прав на майно також від власника (ч.4 ст. 136 ГК України).

6.7          Особливості розпорядження майном у справі про банкрутства врегульовані положеннями Закону про банкрутство, за правилами якого порушено, здійснювалось провадження у цій справі (до набрання чинності з 21.10.2019 нормами КУзПБ,) та подана заява про покладення субсидіарної відповідальності на Відповідача у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону про банкрутство усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, крім грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку умовного зберігання (ескроу) банкрута, об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону про банкрутство майно, яке підлягає реалізації у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором. Початковою вартістю цілісного майнового комплексу є сукупність визнаних у встановленому цим Законом порядку вимог кредиторів.

Згідно з ч. 1 ст.  44 після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута, зокрема шляхом проведення аукціону.

6.8          У зв`язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини:

-          відображення та облік на балансі Боржника житлового фонду та іншого майна, метою передачі якого Відповідачем Боржнику було здійснення останнім технічної експлуатації без права володіння, користування та розпорядження (пункт 3.2);

-          подальшої передачі цього майна у процедурі банкрутства Боржника за рішенням власника (Відповідача) (від 21.03.2012 №    120) на баланс комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №    13 згідно з додатками 1, 2 (пункт 3.9);

-          невиявлення ліквідатором (та невчинення дій щодо виявлення) у процедурі банкрутства Боржника будь -якого іншого майна, яке належить Боржнику на праві господарського відання, підлягає включенню до ліквідаційної маси Боржника як у розумінні ст.42, ч. 1 ст. 43, ч. 1 ст. 44, ст. 45 Закону про банкрутство (чинного на час звернення Позивача із вимогами про покладення на Відповідача субсидіарної відповідальності), так і положень ст. 62, 63, 64 чинного КУзПБ, та за рахунок коштів від продажу якого було б можливе задоволення вимог кредиторів Боржника (пункт 3.10);

Суд дійшов висновку, що на передані за рішенням Відповідача як власником Боржника об`єкти житлового фонду та іншого майна не поширюються:

- ні права Боржника розпоряджатись цим майном у розумінні статей 317, 319 ЦК України, зокрема шляхом реалізації на аукціоні у межах ліквідаційної процедури Боржника у справі про банкрутство задля задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог частин перших статей 42, 43, 44 Закону про банкрутство;

- ні правовий режим господарського відання (6.3);

- ні стверджуваний скаржником правовий режим оперативного управління (стаття 137 ГК України);

з огляду на обставини складу цього майна та його цільового призначення - для перебування вказаних об`єктів житлового фонду та іншого майна на балансі Боржника (для здійснення технічної експлуатації без права володіння, користування та розпорядження), та з огляду на положення ч. 1 ст. 42 Закону про банкрутство, що встановлюють виняток та заборону на включення до складу ліквідаційної маси, зокрема об`єктів житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури, імперативно зобов`язуючи передати це майно, в разі банкрутства підприємства в порядку, встановленому законодавством, у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов зі здійсненням фінансування в установленому порядку.

Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 5.1, 5.3, 5.5).

---

Щодо субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника -комерційного комунального підприємства

6.9          Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені ЦК України, ГК України та Законом про банкрутство.

6.10          Частиною 1 ст.619 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Частиною 5 ст. 41 Закону про банкрутство передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Питання субсидіарної відповідальності аналогічно врегульовано положеннями ч. 2 ст. 61 КУзПБ, положення якого підлягають застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на ухвалення при новому розгляді справи оскаржуваних судових рішень зі спірного питання в період чинності цього Кодексу.

6.11          Визначене ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство (ч. 2 ст. 61 КУзПБ) господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення судами складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.

На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство (ч. 2 ст. 61 КУзПБ) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: "банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…".

Однак, законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, ч. 3 ст. 10, стаття 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2)    прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3)    прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

У наведених висновках Суд звертається до правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема в постановах: від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16.

6.12          Суди встановили, що спір у цій справі за заявою ліквідатора Боржника виник щодо складу дій та рішень, які є підставою для субсидіарної відповідальності Відповідача як засновника Боржника, що є комерційним комунальним підприємством, за його зобов`язаннями у справі про банкрутство.

6.13          У зв`язку із викладеним та враховуючи висновки в пунктах 6.6-6.8 цієї постанови, Суд дійшов висновку, що неможливість здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок використання якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства (пункт 6.7), за умови, що власник (засновник) не визначив для боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами, зумовлює для законодавця через механізм, закріплений у положеннях частини першої статті 619 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 215 ГК України та ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство, врегулювати спірні правовідносини та захистити у такий спосіб інтереси кредиторів суб`єкта комерційної господарської діяльності.

При цьому Суд звертається до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до висновків якого, зокрема, щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства: пункт 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" - ЄСПЛ, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

6.14          Між тим суди, окрім як обставин прийняття рішень про створення та збільшення статутного фонду Боржника (пункти 3.3, 3.11), не встановили ні обставин передачі Відповідачем як власником при створенні та/або протягом діяльності Боржника йому будь-якого майна (у господарське відання та/або у оперативне управління тощо), за рахунок використання якого Боржник як комунальне комерційне підприємство може виконувати передбачені його Статутом види діяльності та отримувати прибуток (пункти 3.1, 3.2), ні, відповідно, обставин прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення цих або грошових активів Боржника.

Наведене також підтверджується рішеннями у цій справі, ухваленими за результатами розгляду заяви Боржника до Відповідача про визнання права повного господарського відання на нерухоме майно у межах цієї справи (ухвала Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018, що залишена без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, пункт 3.12), якими встановлена відсутність на балансі Боржника закріпленого за ним уповноваженим органом (власником) на праві господарського відання нежитлового фонду, окрім, житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури.

6.15          Натомість, житлові та нежитлові приміщення, що були передані та перебували на балансі Боржника без будь-якого передбаченого Законом правового режиму (пункт 6.8), однак задля конкретного функціонального призначення - для здійснення технічної експлуатації без прав володіння, користування та розпорядження (пункт 4.2 Статуту, пункт 3.2 постанови), та передачу яких від Боржника третім особам за рішеннями Відповідача Позивач вважає підставою для притягнення Відповідача до субсидіарної відповідальності у спірних правовідносинах, між тим не можуть ототожнюватись з майном в режимі господарського відання/оперативного управління у розумінні як статей як Закону про банкрутство, так і КУзПБ, вилучення якого є підставою для субсидіарної відповідальності у розумінні висновків в пункті 6.13.

А тому ні рішення Відповідача від 28.05.2008 № 621 (про укладення договору між Відповідачем та ТОВ "Керуюча компанія "КомЕнерго-Житомир" на управління та утримання частини житлового фонду міської ради, що перебуває на балансі Боржника та КВЖРЕП № 12), ні рішення виконавчого комітету Відповідача від 21.03.2012 №    120 (про дозвіл Боржнику передати житловий фонд та інше майно Відповідача на баланс комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №    13 згідно з додатками 1, 2.) (пункти 3.4, 3.9) не є тими діями власника Боржника та обставинами (у розумінні положень частини першої статті 619 Цивільного кодексу України, частини першої статті 215 ГК України та частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (ч. 2 ст. 61 КУзПБ), що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами подальшої неможливості Боржника здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, істотного збільшення суми зобов`язань, що в подальшому створили умови та підстави для порушення справи про банкрутство з неможливістю задовольнити ці вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна Боржника.

6.16          Суд також зазначає, що встановлені судами обставини (пункт 3.11) прийняте Відповідачем (за зверненням ліквідатора Боржника), однак невиконане рішення Житомирської міської ради від 18.06.2014 №    689, зокрема, про внесення та затвердження змін до статуту Боржника - до пункту 4.7 (відповідно до яких для забезпечення діяльності підприємства Боржника власником створювався статутний фонд в сумі 2 100 323 грн 20    коп.), також не належить до тих дій власника Боржника, що вказують на доведення Боржника до банкрутство та на існування підстав для субсидіарної відповідальності Відповідача у спірних правовідносинах.

6.17          У зв`язку із викладеним Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях, що відсутність правових підстав для покладення на Відповідача субсидіарної відповідальності, яка складає суму визнаних кредиторських вимог за зобов`язаннями Боржника у цій справі, зумовлена невжиттям ліквідатором всієї повноти дій у ліквідаційній процедурі, що унеможливлює визначення розміру субсидіарної відповідальності, а також недоведенням вчинення Відповідачем дій, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості здійснювати Боржником господарської діяльність та отримувати прибуток, у тому числі через відсутність доказів, які вказують на стабільне та послідовне збільшення зобов`язань Боржника перед кредиторами після вилучення майна (житлового фонду), яке фактично передано було у 2012 році.

6.18          А тому, враховуючи, що суди не встановили сукупності обставин (зокрема прийняття Відповідачем та виконання Боржником відповідного рішення, вчинення Відповідачем дій тощо), що вказують на доведення Боржника до банкрутства з неможливістю ним виконати грошові зобов`язання у справі про банкрутство, Суд погоджується із правильними висновками судів першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відсутність підстав для покладення на Відповідача субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника.

6.19          Дійшовши наведеного висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 5.2, 5.4), оскільки висновок розпорядника майна щодо виявлення ознак доведення Боржника до банкрутства та відомості у ньому (пункт 5.2), за відсутності інших доказів на підтвердження підстав для покладення субсидіарної відповідальності, не можуть бути самостійною підставою для цієї відповідальності, оскільки оцінюються на загальних підставах та у сукупності з іншими доказами та обставинами у справі (ст. 79 ГПК України. А обставини, які стали підставою для визнання судом Боржника банкрутом (пункт 5.4), відповідно до положень Закону про банкрутство не можуть ототожнюватись з підставами для субсидіарної відповідальності за зобов`язаним Боржника у справі про банкрутство.

6.20          Таким чином доводи скаржника про наявність підстав для покладення на Відповідача субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у цій справі не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

6.21          Висновки судів в оскаржуваних рішеннях зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 308 та ст. 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та ухвала суду першої інстанції підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.