Банкрутство (юрособи): МТСБУ

Показ дописів із міткою МТСБУ. Показати всі дописи

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ МТСБУ ІЗ СТРАХОВИКА СУМИ ВІДШКОДУВАННЯ, ЯКЕ МТСБУ ВИПЛАТИЛО ПОТЕРПІЛОМУ ЧЕРЕЗ ДОБРОСОВІСНУ ПОМИЛКУ ЩОДО ВІДСУТНОСТІ У ВЛАСНИКА ТЗ ПОЛІСУ ОСЦПВ

Постанова 12.10.2021, Справа № 910/17324/19, Провадження № 12-12гс21, ВП ВС у складі судді-доповідача Ткача І. В., суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Штелик С. П., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424481

У 2018 році у Краматорську сталася ДТП за участю ТЗ «Опель» і «УАЗ»; винним було визнано водія УАЗ. МТСБУ не мало інформації про наявність у винуватця ДТП полісу ОСЦПВ та виплатило водієві пошкодженого ТЗ відшкодування в сумі 13849,21 грн. Після того як МТСБУ звернулося до винуватця з претензією про відшкодування шкоди, останній надав копію страхового полісу, після чого МТСБУ звернулося до суду з позовом про стягнення виплаченої суми із Страховика в порядку регресу, вважаючи, що має таке право на підставі п.п.38.2.3 п.38.2 ст. 38 та п.п.«а» п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV, оскільки: 1)здійснило регламентну виплату потерпілому у ДТП замість відповідача; 2) вважало, що ЦПВ винуватця ДТП не була застрахованою, про те, що винуватець застрахував свою відповідальність у Страховика дізналося згодом; 3)транспортний засіб винуватця ДТП був відомим до того, як позивач здійснив регламентну виплату. Місцевий г\с задовольнив позов частково та стягнув на користь МТСБУ виплачену потерпілому суму за виключенням франшизи. Апеляційний г/с постановою від 16.06.2020 ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. ВП ВС скасувала постанову апеляційного г/с, а рішення місцевого г/с від 10.03.2020 змінила у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Короткі висновки:

28. … Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв ТЗ, власник (водій) якого не застрахував свою ЦПВ (тобто, коли зробило виплату на підставі п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV), воно набуває право на регресний позов на підставі п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV до власника чи водія ТЗ, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування своєї ЦПВ. Можливість застосування цієї підстави для регресного позову до страховика у ситуації, коли після виплати відшкодування з`ясувалося, що ЦПВ винуватця ДТП застрахована, не передбачена.

38.Позивач виплатив відшкодування на підставі п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою ЦПВ. Але з моменту, коли позивачеві стало відомо про протилежне, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Позивач зрозумів, що за його рахунок страховик винуватця ДТП зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов`язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи ст. 1212 ЦК України.

45. Оскільки спірні правовідносини є кондикційними, то за змістом ст. 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Тому неподання МТСБУ вимоги про відшкодування впродовж одного року з часу ДТП не може бути підставою для відмови у позові.

56.Оскільки визначену у договорі франшизу не можна стягнути зі страховика винуватця ДТП, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, зменшивши суму стягнення суму на розмір франшизи. На підставі ст. 1212 ЦК України позивач може стягнути суму франшизи з винуватця ДТП, який безпідставно зберіг ці кошти у себе.

62. Укладення договору про співпрацю є умовою набуття членства страховика в МТСБУ (абзац 3 п. 51.1 ст. 51 Закону № 1961-IV). Тому такий договір може містити лише умови про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування, оскільки саме це вимагає Закон № 1961-IV. Умови, за яких страховик повинен відшкодувати МТСБУ його витрати, якщо такі не передбачені законом, не є умовами співпраці, а спрямовані на незаконне заволодіння майном страховика. Тому такі умови порушують публічний порядок і згідно з ч.1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемними (див. також постанову ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-85)).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(2.1) Чи є підстави вважати, що МТСБУ подало до страховика регресний позов через те, що забезпечений транспортний засіб встановили, а страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування (п.п.38.2.3 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV)?

18. … ВП ВС вважає, що за такої ситуації на вимогу МТСБУ до страховика винуватця ДТП положення п.п.38.2.3 п. 38.2 ст.38 та п.п. «а» п. 41.1 ст.41 Закону № 1961-IV не поширюються.

19.МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють ОСЦПВ власників наземних ТЗ за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту (абз.1 і 2 п.39.1 ст.39 цього Закону № 1961-IV).

20.У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 2 п.22.1 ст.22 Закону № 1961-IV).

…

23.Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст.1191 ЦК України).

24.Стаття 41 Закону № 1961-IV визначає перелік випадків, за наявності яких МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом. А його ст.38 визначає, у яких випадках і до кого МТСБУ після виплати відшкодування має право звернутися з регресним позовом.

25.МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом № 1961-IV, у разі її заподіяння:

- ТЗ, власник якого не застрахував свою ЦПВ, крім шкоди, заподіяної ТЗ, який не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому ТЗ (п.п. «а» п.41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV);

- невстановленим ТЗ, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу (п.п. «б» п. 41.1 ст.41 Закону № 1961-IV);

- ТЗ, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи (п.п. «в» п.41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV);

- особами, на яких поширюється дія п.13.1 ст.13 цього Закону (п.п. «г» п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV);

- у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування ЦПВ (п.п. «ґ» п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV);

-у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого ТЗ поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством (п.п. «д» п. 41.1 ст.41 Закону № 1961-IV).

26.МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:

- до власника, водія ТЗ, який спричинив ДТП і не застрахував свою ЦПВ, крім осіб, зазначених у п.13.1 ст.13 цього Закону (п.п.38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону № 1961-IV);

-до водія ТЗ, який заволодів ТЗ за допомогою протиправних дій (п.п.38.2.2 п.38.2 ст.38 Закону № 1961-IV);

-до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом (п.п.38.2.3 п.38.2 ст.38 Закону № 1961-IV);

-до підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, якщо заподіяна у результаті ДТП шкода виникла з їх вини (п.п. 38.2.4 п.38.2 ст.38 Закону № 1961-IV);

- до особи, визначеної у п.13.1 ст.13 цього Закону, яка причетна до ДТП, якщо вона керувала ТЗ у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також якщо вона відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та/або вжила алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), та/або вона керувала ТЗ без права на керування ТЗ відповідної категорії, та/або самовільно залишила місце пригоди (п.п.38.2.5 п.38.2 ст.38 Закону № 1961-IV).

27.ВП ВС зауважує, що для цілей регресного позову МТСБУ приписи ст.38 Закону № 1961-IV застосовуються у поєднанні з відповідними приписами ст.41 цього Закону. Так, припис п.п. 38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону № 1961-IV кореспондує припису п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, а припис п.п. 38.2.3 п. 38.2 ст. 38 - припису п.п. «б» п. 41.1 ст. 41 цього Закону.

28. Суб`єкт, до якого МТСБУ може заявити регресний позов на підставі п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV, є чітко визначеним. Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою ЦПВ (тобто, коли зробило виплату на підставі п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV), воно набуває право на регресний позов на підставі п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV до власника чи водія ТЗ, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування своєї ЦПВ. Можливість застосування цієї підстави для регресного позову до страховика у ситуації, коли після виплати відшкодування з`ясувалося, що ЦПВ винуватця ДТП застрахована, не передбачена.

29.До страховика МТСБУ може звернутися з регресним позовом тільки на підставі п.п. 38.2.3 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV. Таке звернення можливе за декількох умов: 1) на час виплати МТСБУ відшкодування ТЗ, яким завдана шкода, не був встановлений (п.п. «б» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV; 2) надалі встановили як такий ТЗ, так і те, що він є забезпеченим; 3) страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

30.МТСБУ виплатило потерпілому відшкодування не через те, що ТЗ, який заподіяв шкоду, до моменту виплати не був встановлений, а через добросовісну помилку щодо відсутності у власника ТЗ, який заподіяв шкоду, полісу обов`язкового страхування ЦПВ. Приписи п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV не передбачають можливість звернення з регресним позовом до страховика тоді, коли МТСБУ виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій ТЗ, який заподіяв шкоду, не застрахував ЦПВ, а згодом з`ясувало протилежне.

(2.2) Чи є юридичні підстави для стягнення зі страховика суми відшкодування, яке МТСБУ виплатило потерпілому?

31.МТСБУ вважало, що має право на позов до відповідача саме у порядку регресу. ВП ВС з`ясувала, що приписи п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV у спірних правовідносинах незастосовні. Проте позивач має право на стягнення з відповідача суми відповідного відшкодування відповідно до ст. 1212 ЦК України.

32.Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови ВП ВС від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)).

33.Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 85)). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови ВП ВС від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (п.85)).

34.Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).

35.Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1 ст.1212 ЦК України).

36.Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (п.4 ч.3 ст. 1212 ЦК України).

37.За змістом ст. 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. постанову ВП ВС від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 43)). Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див. постанову ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (пункт 27)).

38.Позивач виплатив відшкодування на підставі п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою ЦПВ. Але з моменту, коли позивачеві стало відомо про протилежне, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Позивач зрозумів, що за його рахунок страховик винуватця ДТП зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов`язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи ст. 1212 ЦК України.

39.Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

40.Якщо тлумачити приписи ст. 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

41.У справі № 910/17324/19 збагаченням є притримання страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону № 1961-IV мав виплатити потерпілому. Такий підхід до застосування приписів ст. 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже у наведений спосіб страховик збагачується за рахунок зменшення його обов`язку (звільнення від виконання обов`язку) з відшкодування шкоди, яку страхувальник-винуватець ДТП завдав потерпілому. У справі № 910/17324/19 таке зменшення обов`язку відповідача відбулось за рахунок позивача. Тому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність юридичних підстав для задоволення позову (близькі за змістом висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19).

42.Доводи відповідача про те, що немає підтвердження факту звернення позивача до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому відсутні підстави для задоволення позову, є необґрунтованими. У кондикційних спірних правовідносинах, які врегульовані главою 83 ЦК України, позивач не був позбавлений можливості звернутися з вимогою про стягнення з відповідача відшкодування у судовому порядку безвідносно наявності відповідного (досудового) звернення.

(2.3) Чи може у спірних правовідносинах неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з часу ДТП бути підставою для відмови у позові МТСБУ?

43.Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком зобов`язань за договором (полісом) обов`язкового страхування ЦПВ не є безумовним. Воно пов`язане зі зверненням до страховика із заявою про здійснення страхової виплати (відшкодування) й обмежене одним роком з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого. У касаційній скарзі позивач з такими висновками судів не погодився. Вказав, що зазначений строк не застосовується до вимог, заявлених до страховика у порядку регресу.

44. З огляду на те, що спірні правовідносини врегульовані приписами ст. 1212 ЦК України, ВП ВС вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо поширення на ці правовідносини припису п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV, згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.

(2.4) Чи відповідає страховик перед МТСБУ за виплачене останнім потерпілому відшкодування збитків, які страховик не мав обов`язку відшкодовувати (франшиза)?

46. Позивач звернувся з вимогою про стягнення на його користь 13 849,21 грн, тобто всієї суми відшкодування, яке він виплатив потерпілому. Суд першої інстанції встановив, що згідно з полісом № АМ/1605532 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн, а франшиза - 2 000,00 грн. Тому, задовольняючи позов частково, цей суд вважав, що на користь позивача слід стягнути 11 849,21 грн - суму виплаченого відшкодування за вирахуванням франшизи. Позивач з таким висновком не погодився. ВП ВС вважає висновок суду першої інстанції правильним.

47.За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).

48.У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац перший п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV).

49.Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого ТЗ, внаслідок якої настає ЦПВ особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону № 1961-IV).

50.Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ч.16 ст. 9 Закону України «Про страхування»).

51.Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ч.18 ст. 9 Закону України «Про страхування»).

52.Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування ЦПВ і не може перевищувати 2 % від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п.12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV).

53.Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 ст.36 Закону № 1961-IV).

54.З огляду на зміст цих приписів у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити суму страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, якщо сторони її передбачили у відповідному договорі. Суму франшизи потерпілому має компенсувати страхувальник або інша особа, відповідальна за завдані збитки.

55.МТСБУ замість відповідача у повному обсязі виконало обов`язок з виплати потерпілому відшкодування, оскільки на час виплати не мало інформації про наявність полісу № АМ/1605532, а відповідно і про передбачену ним франшизу.

56.Оскільки визначену у договорі франшизу не можна стягнути зі страховика винуватця ДТП, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, зменшивши суму стягнення суму на розмір франшизи. На підставі ст. 1212 ЦК України позивач може стягнути суму франшизи з винуватця ДТП, який безпідставно зберіг ці кошти у себе.

(2.5) Чи має значення у спірних правовідносинах договір про співпрацю МТСБУ зі страховиком щодо внутрішніх договорів страхування?

57.В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивач вказав про наявність у нього договору про співпрацю з відповідачем. Копію цього договору позивач долучив до апеляційної скарги (т. 1, а. с. 140-149). Суд апеляційної інстанції не взяв цей доказ до уваги. У касаційній скарзі позивач знову вказав на умови зазначеного договору, які гарантують можливість стягнення зі страховика всієї суми виплаченого відшкодування разом із сумою франшизи. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком позивача не погоджується.

58. Обов`язкове страхування ЦПВ має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом МТСБУ (п. 49.1 ст. 49 Закону № 1961-IV). Однією з умов прийняття страховика у члени МТСБУ є укладення ними договору про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування (абзац 3 п. 51.1 ст. 51 Закону № 1961-IV).

59.Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3 ст.269 ГПК України).

60.Подаючи апеляційну скаргу, позивач долучив до неї копію договору про співпрацю з відповідачем, але не обґрунтував неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Інформації про те, що суд апеляційної інстанції прийняв такий доказ, у матеріалах справи немає. Тому ВП ВС вважає неприйнятним аргумент касаційної скарги щодо наявності у позивача згідно з договором про його співпрацю із відповідачем права на стягнення з останнього всієї суми виплаченого потерпілому відшкодування.

61.Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.1 та 2 ст. 228 ЦК України).

62. Укладення договору про співпрацю є умовою набуття членства страховика в МТСБУ (абзац 3 п. 51.1 ст. 51 Закону № 1961-IV). Тому такий договір може містити лише умови про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування, оскільки саме це вимагає Закон № 1961-IV. Умови, за яких страховик повинен відшкодувати МТСБУ його витрати, якщо такі не передбачені законом, не є умовами співпраці, а спрямовані на незаконне заволодіння майном страховика. Тому такі умови порушують публічний порядок і згідно з ч.1 та 2 ст. 228 ЦК України є нікчемними (див. також постанову ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-85)).

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ З МТСБУ ГРОШОВИХ КОШТІВ (3% РІЧНИХ, ІНФЛЯЦІЙНИХ ТА ПЕНІ) ЯК ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЛІКВІДОВАНОГО СТРАХОВИКА ЗА ПОРУШЕННЯ СТРАХОВОГО ВІДШКОДУВАННЯ (РЕГЛАМЕНТНОЇ ВИПЛАТИ)

ПОСТАНОВА 07.09.2021, Справа № 910/14293/19, ВС у складі колегії суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99510524

У ДТП, обставини якої були встановлені постановою районного суду від 13.05.2015, цивільно правова відповідальність винуватця ОСОБА_1 була застрахована в СК (поліс від 29.04.2014). Збиток власника ТЗ-2 від ДТП склав 26360,40 грн.; заява про страхове відшкодування була подана 27.05.2015, а 24.06.2015 на підставі договору надання фінансових послуг факторингу місце власника ТЗ-2 як кредитора в зобов`язаннях, відносно усіх прав, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойки, зайняв фактор (Компанія). СК в порушення умов договору (полісу) від 29.04.2014 не здійснило виплату грошового зобов`язання та 02.03.2018 відносно її було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство, в якій були визнані грошові вимоги Компанії, в тому числі, за договором від 24.06.2015. СК у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання перед кредиторами була ліквідована 17.07.2019 і 13.08.2019 Компанія (Позивач) звернулася за виплатою відшкодування до МТСБУ, яке відшкодування виплатило частково, відмовивши у виплаті 15927,94 грн, з яких: 1619,16 грн - 3%річних, 8949,76 грн - інфляційні, 5359,02 грн - пеня. Відповідач у цій справі доводив, що МТСБУ несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), а інші нарахування, пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання ( як то 3% річних, інфляційні, пеня), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу ст.45 Закону про банкрутство. За результатами нового розгляду справи рішенням місцевого г/с від 04.11.2020, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 22.04.2021) позовні вимоги Компанії було задоволено частково, стягнуто з МТСБУ на користь Компанії усі заявлені суми, окрім пені, щодо якої за висновком судів було пропущено строк позовної давності. Верховний Суд змінив мотивувальні частини рішень нижчих судів щодо висновків про застосування до спірних правовідносин позовної давності, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Короткі висновки:

9.6.19. …в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

9.11.11. …, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч.2 ст. 625 ЦК України та п.36.5 ст.36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст.36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

9.14.21. …потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов`язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV.

9.14.22. У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов`язання.

9.14.23. Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений ВП ВС спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.

9.17.9. …право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою г/с у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

9.6. Щодо відповідальності за прострочення виконання зобов`язання

9.6.1. Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

9.6.2. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 901 ЦК України).

9.6.3. Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

9.6.4. Згідно зі ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

9.6.5. Відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

9.6.6. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних ТЗ згідно зі спеціальним Законом України "Про ОСЦПВ власників наземних ТЗ" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

9.6.7. Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері ОСЦПВ власників наземних ТЗ.

9.6.8. Пунктом 9.1 ст.9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

9.6.9. Згідно з п.22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

9.6.10. За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

9.6.11. Згідно зі ст.511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

9.6.12. Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

9.6.13. У ч.3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

9.6.14. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

9.6.15. З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору ОСЦПВ, є грошовим зобов`язанням.

9.6.16. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

9.6.17. Така правова позиція узгоджується з правовими висновками ВСУ, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також ВС, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

9.6.18. Крім того, у постанові ВСУ від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст.625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась ВП ВС у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

9.6.19. З огляду на викладене, існує стала судова практика ВС, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахування пені за договором ОСЦПВ

9.6.20. Щодо нарахування пені за договором ОСЦПВ власників наземних ТЗ, колегія суддів враховує, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну, визначені нормами ст.36 Закону, згідно з п.36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

9.6.21. Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов`язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.

9.6.22. ВС вважає за необхідне навести вищевказані правові висновки (що не ставляться під сумнів сторонами спору) з огляду на подальший їх зв`язок із позицією Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин та судового тлумачення такого правозастосування, відступ від якої, зокрема, є підставою касаційного оскарження.

9.7. У межах справи, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ухвалою місцевого г/с від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 Компанію визнано кредитором СК, в т.ч. за зобов`язаннями (3% річних, інфляційних та пені), що є предметом спору у цій справі.

9.8. В силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

9.9. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що встановлені у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги в сумі 37 364,00 грн (що включає спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги Компанії до СК, мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.

9.11. Скеровуючи постановою від 20.07.2020 справу № 910/14293/19, що розглядається, на новий розгляд, в тому числі з підстав невірного застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

9.11.1. Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про ОСЦПВ власників наземних ТЗ" (згідно наведеного вище скорочення - Закон № 1961-IV) та Законом про банкрутство.

9.11.2. За загальним правилом, викладеним в п.3 ст.20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

9.11.3. Норми ст.87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство СК не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч.5 ст.45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

9.11.4. Натомість спеціальні норми Закону № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.

9.11.5. Зокрема, відповідно до п.20.3 ст.20 Закон № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами ОСЦПВ виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

9.11.6. П.п."ґ" п.41.1. ст.41 Закон № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором ОСЦПВ.

9.11.7. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

9.11.8. При цьому преамбула статті 41 Закон № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями п.п."ґ" п.41.1. цієї статті та із положеннями п.20.3 ст.20 Закону, п.3 ст. 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст.625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

9.11.9. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, у зв`язку з чим неправильним є застосування судами першої та апеляційної інстанції норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.

9.11.10. У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст.41 Закону № 1961-IV, а саме не переході до МТСБУ обов`язків за договорами ОСЦПВ тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п.20.3 ст.20 та ст.41 цього Закону.

9.11.11. Отже, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч.2 ст. 625 ЦК України та п.36.5 ст.36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст.36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

9.11.12. Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог Позивача до СК як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в п.1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу від 24.06.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за Договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).

9.11.13. Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.

9.12. Ураховуючи зазначену правову позицію та вказівки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій за новим розглядом цієї справи дійшли висновку, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.

9.13. Однак, доводи касаційної скарги МТСБУ, як зазначалось, зводяться до помилковості наведених висновків Верховного Суду у постанові від 20.07.2020 у цій справі № 910/14293/19, а також до необхідності відступу від такої позиції суду касаційної інстанції.

9.14. Щодо відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права

9.14.1. Вирішуючи питання про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні, Верховний Суд керується такими міркуваннями.

9.14.2. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

9.14.3. Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

9.14.4. Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права (див. пункт 4.1. Рішення КСУ від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

9.14.5. При цьому чітке формулювання правової норми, зрозумілість її змісту та механізму виконання фактично виключає можливу її несправедливість.

9.14.6. Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

9.14.7. У рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom ЄСПЛ (ЄСПЛ) зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

9.14.8. При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці ЄСПЛ. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

9.14.9. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

9.14.10. Також слід зазначити, що одним з елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

9.14.11. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

9.14.12. За результатом дослідження судової практики щодо розгляду даної категорії спорів, судом встановлено, що у практиці ВСУ існував усталений підхід, який цілком справедливо базувався на положеннях ч.1 ст. 12 та ч.2 ст.14 ЦК України, без перетворення права потерпілого на його обов`язок, і полягав в тому, що при завданні шкоди в ДТП потерпілий вільно, на власний розсуд обирав яким чином йому отримати відшкодування: (1) шляхом звернення з вимогою (позовом) до особи, яка завдала шкоди про відшкодування цієї шкоди; (2) чи то шляхом звернення з заявою (позовом) до страховика, в якого застрахована цивільна відповідальність особи, яка завдала шкоди.

9.14.13. Так, у постанові ВСУ від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15 викладено наступні правові висновки: "право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні. Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору ОСЦПВ. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст.599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст.1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика".

9.14.14. Аналогічні по суті висновки зроблені, зокрема, в постановах ВСУ від 14.09.2016 у справі № 6-725цс16, від 26.10.2016 у справі № 756/12292/14-ц, від 21.12.2016 у справі № 760/25782/14-ц.

9.14.15. Поряд з цим, у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) ВП ВС відступила від висновку, сформульованого ВСУ у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування та зробила висновок, що: "відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором ОСЦПВ власників наземних ТЗ, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про ОСЦПВ власників наземних ТЗ" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування ЦПВ (ст.3 Закону України "Про ОСЦПВ власників наземних ТЗ"). Уклавши договір ОСЦПВ, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст.3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене ст.993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність".

9.14.16. У постанові ВП ВС від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що "у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами ОСЦПВ власників наземних ТЗ, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором ОСЦПВ власників наземних ТЗ, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону № 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції ВП ВС, висловленій 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав".

9.14.17. Аналіз судової практики свідчить, що колегія суддів Другої судової палати КЦС ВС, передаючи ухвалою від 09.01.2020 справу № 753/15214/16-ц (провадження 61-30902св18) на розгляд ВП ВС, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) шляхом їх конкретизації та вказати, що у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернути з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.

9.14.18. Ураховуючи наведене та предмет спору цієї справи, що розглядається, колегія суддів КГС у складі Верховного Суду погоджується з обґрунтуванням касаційного цивільного суду вказаної правової проблеми.

9.14.19. Однак, повертаючи справу № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20) на розгляд відповідній колегії КЦС, ВП ВС зауважила, що нею вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором ОСЦПВ власників наземних ТЗ, і відступати від них не вбачається підстав. Щодо конкретизації висновку ВП ВС у випадках, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває у стадії припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльність, то відповідь на поставлене питання міститься безпосередньо у Законі № 1961-IV. З огляду на зазначене, ВП ВС дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми.

9.14.20. Вказане свідчить про сталу правову позицію ВП ВС щодо визначення порядку звернення потерпілим до суду за захистом права страхового відшкодування за договором ОСЦПВ власників наземних ТЗ, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV.

9.14.21. У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків ВП ВС слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов`язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV.

9.14.22. У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов`язання.

9.14.23. Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений ВП ВС спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.

9.14.24. Таким чином, відступати від висновків ВС, викладених у постанові від 20.07.2020 у цій справі № 910/14293/19, про покладення на МТСБУ (відповідно до п.20.3 ст.20 та п.п. "ґ" п.41.1. ст.41 Закону № 1961-IV) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за допущене страховиком прострочення виплати страхового відшкодування, підстав не вбачається.

9.14.25. У пункті 70 рішення ЄСПЛ від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголошено на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

9.14.26. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

9.14.27. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій ВС суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла ВП ВС у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

9.14.28. З огляду на зазначені вище висновки касаційного суду, аргументи скаржника про необхідність відступу від правової позиції ВС щодо застосування норм права у спірних правовідносинах колегією суддів визнаються необґрунтованими та підлягають відхиленню.

9.15. Відтак колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо законності та обґрунтованості позовних вимог до МТСБУ про відшкодування суми відсотків річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати страхового відшкодування.

9.16. Поряд з цим, ВС вважає частково обґрунтованими доводи касаційних скарг про помилковість застосування судами норм закону щодо позовної давності та зазначає наступне.

9.17. Щодо позовної давності

9.17.1. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

9.17.2. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

9.17.3. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

9.17.4. Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору ОСЦПВ, є грошовим зобов`язанням.

9.17.5. Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика.

6.17.6. Аналіз положень п.2, 3 ст.20 та п.41.1 ст.41 Закону №1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору ОСЦПВ покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

9.17.7. Тому на переконання колегії суддів, з урахуванням положень п.п."ґ" п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали г/с про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.

9.17.8. Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками КЦС ВС у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (п.п."а", "ґ" п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV) вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.

9.17.9. Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою г/с у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

9.17.10. Тому невірним є визначення судами першої та апеляційної інстанцій початку перебігу позовної давності у цій справі як щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, так і до вимог про стягнення пені.

9.17.11. Як зазначалось, судами встановлено факт ліквідації СК ухвалою місцевого г/с від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення Компанії з позовом у цій справі, що розглядається.

9.17.12. Установлені судами попередніх інстанцій обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17.07.2019, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності, свідчать про звернення з позовом до МТСБУ 11.10.2019 в межах такого строку.

9.17.13. З огляду на зазначене та встановлені судами обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, Верховний Суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а тому дійшов висновку про правомірність задоволення позову у повному обсязі.

9.17.14. З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне змінити мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного г/с щодо висновків про застосування до спірних правовідносин позовної давності, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Посилання

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ МТСБУ ІЗ СТРАХОВИКА СУМИ ВІДШКОДУВАННЯ, ЯКЕ МТСБУ ВИПЛАТИЛО ПОТЕРПІЛОМУ ЧЕРЕЗ ДОБРОСОВІСНУ ПОМИЛКУ ЩОДО ВІДСУТНОСТІ У ВЛАСНИКА ТЗ ПОЛІСУ ОСЦПВ