ПОСТАНОВА 01 вересня 2021 року, Справа
№904/5868/18 (910/16299/19), Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка
К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99510521
На виконання виконавчого напису нотаріуса
від 20.02.2017 про стягнення з Боржника на користь Приватбанку 810,7 млн грн за
кредитним договором від 08.04.2014., виконавчою
службою було стягнуто 5,6 млн грн, з них: 5,1 млн грн - перераховано стягувачу
(АТ "Приватбанк"); 511,6 тис. грн
перераховано до Державного бюджету як виконавчий збір; 300,00 грн
компенсовано витрат виконавчого провадження. Апеляційним г/с 22.08.2018 виконавчий напис
нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню, та виконавче
провадження було закінчено на підставі п.5 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження". У задоволенні
заяви про поворот виконання рішення Боржнику було відмовлено; було враховано правову позицію ВС,
викладену у постанові від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, згідно якої у разі
визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнуті на його
виконання кошти підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України. На
підставі того, що у справі про відмову у повороті виконання рішення було
визначено такий спосіб захисту прав як стягнення безпідставно набутого майна в
порядку, передбаченому ст.1212 ЦК України,
Боржник звернувся з відповідним позовом, просив стягнути безпідставно отримані
грошові кошти, інфляційні та 3% річних з Приватбанку та Державного бюджету;
також просив повернути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму
судового збору. Справа була передана та
розглядалася в межах справи про банкрутство Боржника. Апеляційний г/с скасував рішення
місцевого г/с від 10.12.2020 і прийняв нове рішення, яким стягнув з ПриватБанку
безпідставно отримані грошові кошти, інфляційні та 3% річних, повернув Боржнику
з Державного бюджету зайво сплачений судовий збір; в частині позовних вимог щодо
стягнення коштів з ГУ ДКСУ, суд апеляційної інстанції відмовив. Верховний Суд залишив касаційну скаргу
без задоволення, вказав, що враховуючи скасування постановою апеляційного г/с
рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення у справі (хоч і
аналогічного в оскарженій частині щодо задоволення позовних вимог до
відповідача-1), процесуально вірним, у такому випадку, є залишення Верховним
Судом без змін саме постанови апеляційного г/с від 12.04.2021 у вказаній
частині.
Короткі висновки:
Ø
До
правовідносин набуття грошових коштів, стягнутих у виконавчому провадженню на
виконання виконавчого напису нотаріуса, який був визнаний таким, що не підлягає
виконанню, застосовуються положення статті 1212 ЦК України;
Ø
У
разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно
набутих або збережених грошових коштів, нараховуються 3% річних та інфляційні
втрати від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України
Позиція Верховного Суду та висновки щодо
застосування норм права
Ø
Відповідно
до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави
(безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа
зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте,
згодом відпала.
Ø
Положення
83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або
збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших
осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог
про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна
власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із
сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула
майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Ø
Аналіз ст.1212 ЦК України дає
підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань
виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок
іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Ø
Сутність
зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами
правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або
взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від
самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка
має належний правовий титул на нього.
Ø
Судами
встановлено, що постановою Київського апеляційного г/с від 22.08.2018 у справі
№ 910/13233/17 визнано виконавчий напис від 20.02.2017 за реєстраційним № 1474,
вчинений приватним нотаріусом …, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Ø
Згідно
з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській,
цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються
при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа,
стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ø
Ураховуючи,
що виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого у виконавчому провадженні
здійснювалось стягнення грошових коштів з позивача, визнано судовим рішенням
таким, що не підлягає виконанню, то правові підстави набуття відповідачем-1 5,1 млн грн відсутні, у зв`язку з чим
правомірним є висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних
правовідносин положень статті 1212
ЦК України та задоволення позову в цій частині.
Ø
Правовий
висновок про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України викладений
ВС у постановах від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, від 28.01.2020 у справі
№ 910/16664/18, від якого касаційний суд у цій справі не вбачає підстав
відступати.
Ø
Доводи
АТ КБ "ПриватБанк" щодо набуття майна (грошей) на належній підставі
за кредитним договором від 08.04.2014 зазначеного не спростовують, оскільки
стягнення заборгованості за вказаним договором відбувалось саме на підставі
виконавчого напису, визнаного в подальшому таким, що не підлягає виконанню.
Ø
Поряд
з цим, визнання ухвалою місцевого г/с від 28.03.2019 у справі № 904/5868/18 про
банкрутство Боржника заборгованості, в тому числі за кредитним договором від 08.04.2014, також не спростовує факту
відсутності правових підстав для стягнення спірних сум за виконавчим написом,
який визнано судовим рішенням від 22.08.2018 таким, що не підлягає виконанню.
Ø
Вказане
пояснюється тим, що у процедурі банкрутства існує відмінний порядок задоволення
вимог кредиторів, визначений законом, при чому за розглядом заяви з грошовими
вимогами до боржника, г/с не вирішує спір по суті, а лише перевіряє
обґрунтованість грошових вимог кредиторів.
Ø
Крім
того, питання підстав скасування виконавчого напису нотаріуса не є предметом
дослідження під час вирішення цього спору про стягнення безпідставно набутого
майна (коштів).
Ø
Таким
чином, твердження скаржника про неможливість застосування до спірних
правовідносин положень 1212 ЦК
України ґрунтуються на власному помилковому
тлумаченні норм матеріального права та спростовуються наведеною практикою
Верховного Суду.
Ø
Щодо
вказаного способу захисту колегія суддів вважає за необхідне також зауважити
про таке.
Ø
У статті 15 ЦК України зазначено,
що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його
порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого
інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ø
Способи
захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом
матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться
поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено
в статті 16 ЦК України.
Ø
Як
правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком
конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту
порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні
цивільні правовідносини.
Ø
Визначення
відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим
встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком
суду, який виконується під час розгляду справи. Обов`язком суду при розгляді
справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування
обставин справи та оцінки доказів.
Ø
Як
встановлено судами попередніх інстанцій та зазначено вище, у справі №
910/13233/17 (в межах якої визнавався виконавчий напис таким, що не підлягає
виконанню) постановою апеляційного г/с від 03.10.2019 у задоволенні заяви Боржника
про поворот виконання рішення місцевого г/с від 17.05.2018 відмовлено. У цій
постанові апеляційний суд зазначив, з посиланням на правову позицію ВС, викладену
у постанові від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, що у разі визнання
виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнуті на його виконання
кошти підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України.
Ø
Відповідно
до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства
права.
Ø
Одним
з елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Ø
Ключовим
елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність
правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності
відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні
мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала
вимогам норми на момент вчинення дії.
Ø
Згідно
з ст.17 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди
застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Ø
У
пункті 70 рішення ЄСПЛ від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого
Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголошено на тому, що в
інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він
не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього
підстави.
Ø
Тому,
з метою належного захисту права позивача, керуючись принципом верховенства
права та враховуючи визначений ВС у справі № 910/1531/18 спосіб
захисту порушеного права у спірних правовідносинах (про необхідність
застосування якого вказав суд апеляційної інстанції у справі №
910/13233/17, вирішуючи спір між тими ж сторонами) колегія суддів вважає
правомірним задоволення вимоги позивача про повернення коштів у розмірі 5,1 млн
грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Щодо застосування до спірних правовідносин
положень ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Ø
У
касаційній скарзі позивач вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій
помилково стягнули розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних, оскільки
суди належним чином не з`ясували, чи підлягають застосуванню до спірних
правовідносин положення статті 625
ЦК, які регламентують наслідки прострочення виконання
грошового зобов`язання.
Ø
Згідно
із ч.2 ст. 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються
проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).
Ø
За
користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти,
якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за
користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або
іншим актом цивільного законодавства (стаття
536 ЦК України).
Ø
Стаття 625 ЦК
України визначає загальні правила
відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї
статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено
договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань
(див. постанову ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).
Ø
У
постановах ВП ВС від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у
справі № 686/21962/15-ц, суд касаційної інстанції застосував до спірних
правовідносин положення статті 625
ЦК і навів правовий висновок про те, що у
наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого
грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи
делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових
зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами
закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Ø
У
постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 ВП ВС роз`яснила, що термін "користування
чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше -
це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не
сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення
виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але
неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Ø
Таким
чином, у справі № 910/1238/17 ВП ВС чітко розмежовано поняття "проценти за
правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за
неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні
проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання
грошового зобов`язання, врегульованої ч.2 ст. 625 ЦК України.
Ø
За
змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового
зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з
урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Ø
З
наведеного Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції,
що, у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими
грошовими коштами встановлено законом, а саме ч.2 ст. 625 ЦК України.
Ø
Таким
чином, апеляційним судом вірно зазначено, що у разі прострочення виконання
зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно набутих або збережених
грошових коштів, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої
суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК
України, оскільки
боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на
підставі ст.1212 ЦК України.
Ø
Суди
попередніх інстанцій вірно зазначили, що відповідач-1 має грошове зобов`язання
перед позивачем, що підтверджується постановою Київського апеляційного г/с від
22.08.2018 у справі № 910/13233/17, якою виконавчий напис від 20.02.2017,
вчинений приватним нотаріусом … визнано таким, що не підлягає виконанню.
Ø
Вказане
спростовує твердження АТ КБ "ПриватБанк" про те, що він не є
боржником ТОВ "Ключове рішення", оскільки безпідставність отримання
відповідачем-1 грошових коштів, належних позивачу, є доведеною.
Ø
Ураховуючи,
що відповідач-1 порушив вказане грошове зобов`язання, суди дійшли правильного
висновку про виникнення у позивача права на застосування наслідків його
порушення відповідно до вимог статті
625 ЦК України.
Ø
Доводи
заявника касаційної скарги про порушення п.3 ч.3 ст. 162 ГПК України через
відсутність обґрунтованого розрахунку сум інфляційних втрат, заявлених
позивачем до стягнення, колегією суддів відхиляються, оскільки вони спрямовані
на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та
переоцінку доказів у ній, що згідно приписів частини другої статті
300 ГПК України перебуває поза межами перегляду
справи в касаційній інстанції. Разом з тим, вказані доводи були предметом
розгляду у суді апеляційної інстанції, яким надано належну правову оцінку.
Ø
З
постанови апеляційного г/с від 22.08.2018 (про визнання наказу таким, що не
підлягає виконанню) у справі № 910/13233/17, відповідачем у якій був АТ КБ
"ПриватБанк", вбачаються встановлені цим судом обставини належного
повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання, про що
свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Ø
Наведене
свідчить про безпідставність доводів АТ КБ "ПриватБанк", що він не
знав і не міг знати про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Ø
За
таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності
нарахування та стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3% річних та
інфляційних втрат (за період з дати визнання судовим рішенням виконавчого
напису таким, що не підлягає виконанню, по дату звернення із позовом) є
обґрунтованими та такими, що узгоджуються з правовою позицією, викладеною в п.41
постанови ВП ВС від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, щодо правомірності
застосування ч.2 ст. 625 ЦК України також до деліктних зобов`язань.
Ø
Аргументи
скаржника про неподібність правовідносин цієї справи та справи №
910/10156/17 не спростовують правомірності врахування правового висновку ВП ВС,
викладеного у постанові від 10.04.2018 у названій справі, щодо застосування ст. 625 ЦК України до
деліктних зобов`язань, а саме у випадку прострочення виконання зобов`язання
щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошових коштів.
Ø
Доводи
АТ КБ "ПриватБанк" про неврахування правових висновків ВС щодо
застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у
постановах від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, від 24.10.2018 у справі №
308/8645/15-ц, від 17.06.2020 у справі № 686/17959/16-ц, суд визнає
безпідставними, оскільки :
Ø
- ВП
ВС у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц відступила від
висновку ВС України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі №
6-2491цс15 (який враховано ВС у постанові від 24.10.2018 у справі №
308/8645/15-ц) про те, що дія ст.625
ЦК України поширюється на порушення грошового
зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч.5 ст. 11
цього Кодексу не дає підстав для застосування
положень ст.625 цього Кодексу у разі
наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин;
Ø
-
висновок ВС, викладений у постанові від 17.06.2020 у справі № 686/17959/16-ц,
згідно якого "якщо без достатньої правової підстави набуваються або
зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються
відсотки згідно зі ст. 536 ЦК
України з того часу, коли набувач дізнався або
повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових
коштів", не спростовує факт виникнення у відповідача-1 обов`язку з
повернення коштів з дати ухвалення постанови суду про визнання виконавчого
напису таким, що не підлягає виконанню, при чому стороною такого спору був АТ
КБ "ПриватБанк".
Ø
Висновки
судів попередніх інстанцій щодо розгляду позовних вимог до відповідача-3
про стягнення грошових коштів (зокрема виконавчого збору) не є предметом
касаційного оскарження, а тому з урахуванням приписів статті 300 ГПК України не
перевіряються судом касаційної інстанції.
Ø
З
огляду на викладене, доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" про
порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм
процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових
рішень в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження
за касаційним розглядом справи.
