ПОСТАНОВА ВС 12.02.2021, Справа № 910/19007/19, колегія суддів: Васьковський О. В. - головуючий, Жуков С. В., Погребняк В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94865175
Апеляційним
господарським судом було відмовлено ГУ ДПС у місті Києві у відкритті
апеляційного провадження на постанову місцевого господарського суду про визнання
боржника банкрутом та апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто
скаржнику з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України. Ухвала мотивована тим, що скаржник звернувся
з апеляційною скаргою з пропуском строку на апеляційне оскарження та не надав
доказів на підтвердження своїх доводів щодо наявності підстав визнання
поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження; скаржник не
обґрунтував поважності причин неподання апеляційної скарги після оприлюднення
її повного тексту у ЄДРСР та протягом 20 днів з дня вручення скаржнику повного
тексту оскаржуваної постанови. Також скаржником належним чином документально не
підтверджено дату отримання оскаржуваної постанови, на яку він посилається. ГУ ДПС
звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу апеляційного
г/с про відмову у відкритті апеляційного провадження у
справі та ухвалити нове рішення, яким
направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø Питання поновлення та продовження процесуальних строків
врегульовано положеннями ст. 119 ГПК України, згідно з
частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений
процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску
поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Ø
З правового контексту наведеної норми слідує, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за
наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має
чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено
скаржником, та чи підлягає він відновленню. Відтак, суд може відновити
пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини
відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий
характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним
засадам законодавства.
Ø
Вирішення питання про поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Для поновлення процесуального строку суд має
встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх
наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість
поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись
як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється
значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Тобто, на особу, яка звертається з відповідною заявою покладається обов`язок
довести ті обставини, на які остання посилається як на підставу для поновлення
пропущеного процесуального строку.
Ø
Виходячи зі змісту ч. 2 та 3 ст. 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання
апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього
строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно
непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними
істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду
поновлення пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що
спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних
обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання
про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи
неповажності причин пропуску строку (аналогічна правова позиція наведена у
постановах ВС від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17,
від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі
№926/1037-б/15).
Ø
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при оголошенні
вступної та резолютивної частини оскарженої постанови в судовому засіданні
місцевого господарського суду був присутній представник ГУ ДПС у місті Києві,
що свідчить про обізнаність скаржника з фактом ухвалення оскарженої ним
постанови.
Ø
Відповідно до ч.1 ст. 256 ГПК
України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на
ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в
судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення
суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)
учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного
судового рішення.
Ø
В той же час положення п. 1 ч 2 названої статті передбачають, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення
або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне
оскарження рішення суду у разі, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти
днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ø
З матеріалів справи вбачається, що повний текст постанови місцевого господарського суду від 20.07.2020 було складено 29.07.2020 та надіслано на адресу
учасників засобами поштового зв`язку.
Ø
В своєму клопотанні про поновлення
строку на апеляційне оскарження скаржник зазначав про те, що зміг ознайомитися
з повним текстом постанови суду лише після її отримання 13.08.2020 у зв`язку з
чим, посилаючись на положення ч. 2 ст. 256 ГПК України, просив поновити
процесуальний строк на подання апеляційної скарги. Як на доказ отримання
постанови суду саме 13.08.2020, скаржник послався на відбиток штампу ГУ ДПС у
місті Києві для реєстрації вхідної кореспонденції.
Ø
Виходячи зі
змісту ч.2 ст. 256 ГПК України, учасник справи, якому повне судове рішення не
було вручено у день його проголошення або складення, набуває право на
поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду за умови,
якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому
повного рішення суду.
Ø
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (0105474337690)
постанову Господарського суду отримано скаржником (особою за
довіреністю) 12.08.2020, а не 13.08.2020, як зазначає скаржник з посиланням на
відбиток штампу ГУ ДПС у місті Києві для реєстрації вхідної кореспонденції,
проставленому на першому аркуші оскарженої постанови суду.
Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанцій не повинен був враховувати інформацію, розміщену на офіційному сайті
Укрпошти, про отримання ним постанови Господарського суду міста Києва від
20.07.2020, з огляду на її недостовірність, але в той же час, суд повинен був
врахувати, як належний доказ отримання повного тексту постанови суду саме
відбиток штампу ГУ ДПС у місті Києві для реєстрації вхідної кореспонденції, є
необґрунтованими з огляду на наступне.
Ø
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК
України, за змістом ч. 11 якої у випадку розгляду справи за матеріалами в
паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим
листом з повідомленням про вручення.
Ø
Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому
повідомленні відмітки про вручення судового рішення; (п. 1, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК
України).
Ø
Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила
надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою КМУ
від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Ø
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з
оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з
позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою
"Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим
повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового
зв`язку).
Ø
Згідно з п. 2 Загальної частини Правил надання послуг поштового зв`язку повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це
повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи
уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового
відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Ø
Прості та
рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових
відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових
відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані
юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових
скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для
цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах
приміщень, чи видаватися в приміщеннях об`єкта поштового зв`язку представникам
юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти (п. 94 Правил надання послуг
поштового зв`язку).
Ø
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що належним доказом, який підтверджує дату отримання
копії оскаржуваної постанови суду є копія рекомендованого повідомлення про
вручення поштового відправлення, що підлягає поверненню відправнику або копія
конверту з трек-номером, в якому було відправлено копію постанови
Господарського суду від 20.07.2020 на адресу скаржника. Натомість відбиток на
першому аркуші оскарженої постанови суду першої інстанції лише підтверджує факт
реєстрації вхідної кореспонденції та не може ототожнюватися безпосередньо з
отриманням рекомендованого поштового відправлення. Наведеним спростовуються
доводи касаційної скарги про невірне визначення судом апеляційної інстанції
дати отримання скаржником повного тексту постанови суду першої інстанції.
Ø
Відтак,
отримавши 12.08.2020 повний текст постанови суду першої інстанції, скаржник
повинен був у 20-денний строк подати апеляційну скаргу, тобто до 01.09.2020,
оскільки саме з дотриманням вказаного строку подання апеляційної скарги ч. 2
ст. 256 ГПК України пов`язує право учасника справи на
поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення у разі,
якщо це рішення не було вручено у день його проголошення або складення.
Ø
При цьому суд касаційної інстанції враховує, що за змістом статті 2
Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на
доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення
є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ø
Як встановлено судом апеляційної інстанції, постанова місцевого господарського
суду від 20.07.2020 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових
рішень 31.07.2020.
Ø
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з
матеріалами справи, робити з них витяги, копії.
Ø
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення
Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти
України").
Ø
Відповідно, з метою своєчасного подання апеляційної скарги, скаржник не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися зміст оскарженої ним постанови місцевого господарського суду, скориставшись для цього
відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру
судових рішень. Однак скаржник наданими йому можливостями доступу до
вищезгаданого державного реєстру не скористався.
Ø
Як зазначалося вище, скаржник
був обізнаний з фактом ухвалення оскарженої постанови в судовому засіданні
місцевого господарського суду 20.07.2020 у зв`язку із участю в ньому
повноважного представника скаржника. В той же час скаржником не надано доказів
на підтвердження того, що скаржник особисто або через повноважного представника
вживав заходи до своєчасного отримання та ознайомлення з оскарженою постановою
суду першої інстанції.
Ø
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням
господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції
господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд
та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського
судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому
процесі.
Ø
Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних
питань (у даному випадку щодо обґрунтування поважності причин пропуску строку
на апеляційне оскарження) не відповідає таким засадам (принципам)
господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед
законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість
зловживання процесуальними правами.
Ø
Особа має право на апеляційне та касаційне оскарження прийнятих судових рішень, у разі
незгоди з їх правильністю, лише за умови дотримання встановлених процесуальним
законом вимог щодо порядку подання відповідної скарги.
Ø
Відповідно до п. 4 ч.
1 ст. 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у
строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне
оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження
визнані судом неповажними.
Ø
Враховуючи, що апеляційна скарга на постанову місцевого господарського суду від 20.07.2020 була подана скаржником поза межами 20-денного строку з дати отримання повного тексту вказаної постанови, та з огляду на те, що скаржником
не наведено будь-яких інших поважних причин пропуску строку на апеляційне
оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у
відкритті апеляційного провадження на підставі п. 4 ч. 1 астини першої ст. 261 ГПК України.
Доводи скаржника про
обмеження його права на апеляційне оскарження судового рішення внаслідок
постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції відхиляються
колегією суддів, з огляду на наступне.
Ø
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на
касаційне оскарження судового рішення.
Ø
Водночас, як наголошує Європейський суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм
змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на
рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у
такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження
повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь
пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які
регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення
належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу
юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні
засоби (пункти 37 - 38 рішення "Мушта проти України").
Ø
У рішенні від 03.04.2008 у справі
"Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив
висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість
продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо
строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду
часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити
принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо
поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень
національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів
вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді
можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали
часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового
провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для
поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res
judicata (принцип юридичної визначеності).
Ø
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії", заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь
на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від
використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також
максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для
прискорення процедури слухання.
Ø
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів
(рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер
проти Германії" (Тeuschler v. Germany)).
Ø
Скаржником належним чином не обґрунтовано поважність причин пропуску
строку на апеляційне оскарження постанови місцевого господарського суду та не
доведено наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкодили скаржнику
у вчиненні відповідних процесуальних дій, що не спростовується доводами
касаційної скарги.
Ø
Згідно з п.1 ч.1 ст. 308 ГПК
України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без
змін, а скаргу без задоволення.
ØВідповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
