ПИТАННЯ СПОСОБУ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНОГО ПРАВА ЯКЩО БОРЖНИК НЕ ВИКОНУЄ ОБОВ’ЯЗКУ ЩОДО ЗВЕРНЕННЯ ДО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ІЗ ЗАЯВОЮ ПРО ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО В ПОРЯДКУ СТАТІ 95 ЗАКОНУ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА ВС 09 лютого 2021 року, Справа №  905/980/19, колегія суддів: Васьковський О. В. - головуючий, Білоус В. В., Погребняк В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999386

---

Наказом Міністерства вугільної промисловості 2006 року вирішено припинити діяльність Державного підприємства  шляхом його ліквідації та створено ліквідаційну комісію, на яку покладено обов`язок провести роботу із стягнення дебіторської заборгованості підприємства та розрахуватися з кредиторами.  Однак, станом на 2019 рік існуюча заборгованість по виплаті і доставці пенсій, яка склала 31 млн. грн. не відшкодована, у зв’язку з чим Управління ПФУ звернулося до суду, просило визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо зволікання процедури ліквідації; зобов`язати відповідачів вчинити заходи, передбачені Законом про банкрутство щодо визнання підприємства банкрутом;  Рішенням місцевого господарського суду, яке залишено без змін апеляційним судом, у позові відмовлено.  Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач був позбавлений можливості звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника в порядку Закону про банкрутство, чинному на час виникнення спірних правовідносин, а також доказів недостатності майна та коштів боржника для задоволення вимог кредиторів, що могло б бути підставою для звернення ліквідатора до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у відповідності до вимог ст.95 вказаного Закону. Також суди наголосили на тому, що судове рішення за результатами вирішення спору не може бути абстрактним або умовним, а повинно містити відповідні закону або договору способи захисту прав та інтересів позивача. Однак позивачем не доведено, яким чином такі права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення у цій справі.  Верховний суд залишив рішення нижчих судів без змін, вказавши, що належним способом захисту кредитора буде  ініціювання справу про банкрутство боржника самим кредитором і зазначив, що позивач не врахував наявність заборони на вчинення згаданих заходів, встановленою Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

 

---

Короткі висновки:

Ø Невиконання боржником обов`язку щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до статті 95 Закону про банкрутство не має своїм наслідком виникнення у кредитора права на звернення до суду з позовом про зобов`язання боржника до вчинення таких дій.

Ø Законом про банкрутство передбачений самостійний спосіб захисту порушеного права кредитора: ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство боржника, якщо кредитор вважає, що боржник, відносно якого наявні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, не виконує покладеного на нього обов`язку та не звертається до господарського суду із відповідною заявою, що за таких умов є належним способом захисту прав кредитора.

Ø Зазначаючи про бездіяльність відповідачів у вчиненні заходів, передбачених Законом про банкрутство, щодо звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Державного підприємства, позивач не врахував наявність заборони на вчинення згаданих заходів, встановленою Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

---

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

Ø Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство (чинного на час виникнення спірних правовідносин та подання позову) боржник зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі, якщо під час ліквідації боржника не у зв`язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Ø В ст. 95 Закону про банкрутство визначено, що у разі, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Обов`язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України. За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов`язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після відкриття провадження (проваджень) у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом.

Ø За змістом наведених норм Закону про банкрутство особлива процедура банкрутства боржника, який ліквідується власником, передбачена ст. 95 Закону про банкрутство, випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. Необхідною передумовою для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку, передбаченому статтею 95 Закону про банкрутство банкрутом є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Ø Процедура добровільної ліквідації юридичної особи передбачена нормами статей 105, 110 та 111 Цивільного кодексу України, які містять положення про ліквідацію юридичної особи (суб`єкта господарювання).

Ø Відповідно до норм ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників, або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбаченими установчими документами (п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України).

Ø Згідно з ч. 3 цієї статті ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Ø Порядок ліквідації юридичної особи визначений нормами ст. 111    ЦК    України та передбачає вчинення ліквідаційною комісією (ліквідатором) в добровільній (досудовій) процедурі ліквідації юридичної особи сукупності дій та заходів, передбачених цією статтею, з наданням доказів їх проведення.  

Ø Лише дотримання визначених ст. 111 ЦК України вимог та вчинення сукупності визначених нормами цієї статті дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство. При цьому, необхідною та обов`язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство в порядку ст. 95 Закону є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження згідно із цією статтею саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.

Ø Суд звертається до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 927/557/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8185/17, від 23.01.2019 у справі № 908/608/18, від 05.03.2019 у справі № 910/4301/18, від 10.04.2019 у справі № 904/8185/17, від 09.07.2019 у справі № 909/95/18.

Ø Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 10 Закону про банкрутство, чинного на час виникнення правовідносин сторін та звернення позивача з цим позовом до суду, право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Ø Боржник зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі, якщо під час ліквідації боржника не у зв`язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі (ч. 5 ст.  11 Закону про банкрутство).

Ø Відтак, Законом про банкрутство передбачалося право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство як боржника, так і кредитора (кредиторів), а за наявності певних умов - встановлювався обов`язок для боржника на звернення з відповідною заявою до суду.

Ø Наведеним підтверджується висновок судів попередніх інстанцій про те, що звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника може як кредитор, так і безпосередньо боржник.

Ø Скаржником не спростовано висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність доказів, які б свідчили, що позивач був позбавлений можливості звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника відповідно до Закону про банкрутство, чинному на час виникнення спірних правовідносин.

Ø Відносно посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій фактично перекладають на позивача, як кредитора, обов`язок звернення до суду із заявою про визнання боржника банкрутом, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Ø Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ø В частині другій статті 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Ø Як вбачається з матеріалів справи, суть заявлених позивачем вимог зводиться до ухвалення рішення про зобов`язання відповідачів звернутися до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача-1 відповідно до статті 95 Закону про банкрутство.

Ø Заявляючи у позовному провадженні вимогу про зобов`язання сторони боржника виконати встановлений у статті 95 Закону про банкрутство обов`язок щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, позивач не враховує особливості ініціювання провадження у справі про банкрутство, які полягають у особливому способі захисту прав кредитора, особливостях процедури, суб`єктивних прав учасників, стадій та інших елементів, які є відмінними від позовного провадження.

Ø Подання боржником за визначених законом умов до суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за своєю суттю є таким самим способом захисту порушеного права в судовому порядку, як і звернення з позовом.

Ø Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України, ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Ø Тобто право на звернення до суду за захистом своїх прав гарантується. В той же час реалізація такого права здійснюється за ініціативою особи (статті 14 ГПК України). Це правило поширюється як на правовідносини у позовному провадженні, так і у правовідносинах у справі про банкрутство.

Ø У застосуванні способів захисту, визначених у статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, необхідно враховувати, що справи по банкрутство характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких, вступаючи в провадження у справі, наділяється особливим процесуальним правами та обов`язками, зумовленим характером відносин неспроможності, і правове регулювання учасників у справі про банкрутство регламентовано нормами ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство, КУзПБ (з 21.10.2019).

Ø Невиконання боржником обов`язку щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до ст. 95 Закону про банкрутство не має своїм наслідком виникнення у кредитора права на звернення до суду з позовом про зобов`язання боржника до вчинення таких дій.

Ø У цьому разі Законом про банкрутство передбачений самостійний спосіб захисту порушеного права кредитора: ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство боржника, якщо кредитор вважає, що боржник, відносно якого наявні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, не виконує покладеного на нього обов`язку та не звертається до господарського суду із відповідною заявою, що за таких умов є належним способом захисту прав кредитора.

---

Ø Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" № 2021-VIII від 13.04.2017 тимчасово, до 01.01.2019, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ø Справи про банкрутство державних вугледобувних підприємств до 01.01.2019 не порушуються. Провадження у справах про банкрутство державних вугледобувних підприємств, порушені до дня набрання чинності цим Законом, підлягають припиненню, крім випадків, якщо ліквідація відбувається за рішенням власника.

Ø Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для забезпечення державної політики у вугільній галузі" № 2658-VIII від 18.12.2018, який набрав чинності 19.01.2019, внесені зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", а саме у частинах 1 та 2 статті 1 названого Закону слова та цифри "1 січня 2019 року" замінено  словами та цифрами "1 січня 2022 року".

Ø Зазначаючи про бездіяльність відповідачів у вчиненні заходів, передбачених Законом про банкрутство, щодо звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Державного підприємства, позивач не врахував наявність заборони на вчинення згаданих заходів, встановленою Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

ПИТАННЯ БАНКРУТСТВА БОРЖНИКА, ЯКИЙ ЛІКВІДУЄТЬСЯ ЙОГО ВЛАСНИКОМ. ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО ВИЗНАННЯ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ ОРГАНОМ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Постанова ВС  12.01.2021, Справа №910/13216/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94320564

---

При виконанні добровільної ліквідації юридичної особи ліквідатор виявив кредиторську заборгованість, активи для погашення якої відсутні, у зв’язку з чим звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ст.11, 95 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Заяву суд  прийняв, відкрив провадження та постановою від 18.10.2019, яка залишена без змін апеляційним судом,  визнав боржника банкрутом. ГУ ДПС в касаційній скарзі просило судові рішення нижчих судів скасувати та припинити провадження у справі.

---

Короткі висновки:

Ø  Лише дотримання визначених ст. 111 ЦК України вимог та вчинення сукупності визначених нормами цієї статті дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство.

Ø  Для вирішення питання як для відкриття провадження у справі про банкрутство за особливостями, передбаченими статтею 95 Закону про банкрутство, так і для визнання боржника банкрутом законодавець встановив необхідність встановлення  одного й того самого юридичного факту - щодо недостатності вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, для задоволення вимог кредиторів/

Ø  Визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність. У зв`язку з чим, при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та при відкритті ліквідаційної процедури суд в обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані і показники.

Ø  Перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.

---

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

Ø  Відповідно до положень ч. 4 ст. 205 ГК України) у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб`єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб`єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов`язань за його участі.

Ø  21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII.

Ø  З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 

Ø  Оскільки спірні правовідносини у справі виникли під час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а оскаржувана постанова винесена Господарським судом 18.10.2019, то судами попередніх інстанцій правомірно застосовано норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у відповідній редакції.

Ø  Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатор боржника звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство вказаного товариства на підставі ст. ст. 11, 95 Закону про банкрутство.

Ø  Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство боржник зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

-       задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності);

-       під час ліквідації боржника не у зв`язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

-       в інших випадках, передбачених цим Законом.

Ø  Відповідно до ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Ø  Обов`язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Ø  Ч. 2 цієї статті Закону про банкрутство передбачено, що за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов`язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після відкриття провадження (проваджень) у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом.

Ø  За змістом наведених норм Закону про банкрутство особлива процедура банкрутства боржника, що ліквідується власником, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство, випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. Необхідною передумовою для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку, передбаченому ст. 95 Закону про банкрутство банкрутом є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Ø  Процедура добровільної ліквідації юридичної особи передбачена нормами ст. ст. 105, 110 та 111 ЦК України, які містять положення про ліквідацію юридичної особи (суб`єкта господарювання).

Ø  Відповідно до норм ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників, або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбаченими установчими документами (п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України).

Ø  Згідно з ч. 3 цієї статті ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Ø  Порядок ліквідації юридичної особи визначений нормами ст. 111 ЦК України та передбачає вчинення ліквідаційною комісією (ліквідатором) в добровільній (досудовій) процедурі ліквідації юридичної особи сукупності дій та заходів, передбачених цією статтею, з наданням доказів їх проведення.  

Ø  Лише дотримання визначених ст. 111 ЦК України вимог та вчинення сукупності визначених нормами цієї статті дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство. При цьому, необхідною та обов`язковою передумовою порушення провадження у справі про банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження згідно із цією статтею саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.

Ø  Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 927/557/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8185/17, від 23.01.2019 у справі № 908/608/18, від 05.03.2019 у справі № 910/4301/18, від 10.04.2019 у справі № 904/8185/17, від 09.07.2019 у справі № 909/95/18, від 02.06.2020 у справі № 910/12722/19.

Ø  Разом з цим, за змістом норм ч. ч. 1, 2 ст. 95 Закону про банкрутство для вирішення питання як для відкриття провадження у справі про банкрутство за особливостями, передбаченими цією статтею Закону, так і для визнання боржника банкрутом в порядку ст. 95 Закону про банкрутство законодавець встановив необхідність встановлення (за наслідками дослідження доказів та встановлення обставин у справі) одного й того самого юридичного факту - щодо недостатності вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, для задоволення вимог кредиторів.

Ø  Кваліфікація цього факту як юридичного у справі про банкрутство, що порушена за особливостями, передбаченими нормами ст. 95 Закону про банкрутство, здійснюється шляхом дослідження доказів та встановлення обставин щодо повноти дій ліквідатора (ліквідаційній комісії) у добровільній (досудовій)  процедурі  ліквідації боржника.

Ø  Так, згідно з ч. 3 ст. 111 ЦК України під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред`явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Ø  Відповідно до ч. 7 ст. 111 ЦК України для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

Ø  До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Ø  Відповідно до пункту 11.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, у разі отримання документів та/або якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи, припинення (закриття) постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, контролюючим органом приймається рішення про проведення (не проведення) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі. Призначається перевірка у такі строки: не пізніше десяти робочих днів з дати отримання відомостей про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; протягом десяти робочих днів після одержання того документа, що надійшов до контролюючого органу першим, в інших випадках.

Ø  Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату постановлення ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника не було надано суду доказів дотримання положень Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, відносно боржника, зокрема, в частині проведення заходів податкового контролю, пов`язаних з ліквідацією платника податків.

Ø  При цьому, Верховний Суд зауважує, що перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.

Ø  У постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2431/17, від 14.05.2019 у справі № 905/1675/18, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 17.08.2020 у справі № 904/4398/19, від 03.12.2020 у справі № 908/3338/19 вже неодноразово була висловлена правова позиція стосовно того, що норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом.

Ø  При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт стійкої неплатоспроможності боржника, як того вимагає норма ч. 4 ст. 205 ГК України. Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність. У зв`язку з чим, при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та при відкритті ліквідаційної процедури суд в обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані і показники.

Ø  Твердження скаржника про відсутність підстав для висновку про стійку неплатоспроможність боржника , з огляду на задекларований товариством у 2018-2019 роках дохід, відхиляється колегією суддів, оскільки справа про банкрутство за спрощеною процедурою відповідно до ст. 95 Закону про банкрутство порушується при встановленні факту недостатності майна для задоволення вимог кредиторів і випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

Ø  Суди попередніх інстанцій врахували надані до матеріалів справи докази, перевірили дані бухгалтерського балансу боржника, згідно з яким пасиви перевищують активи, а також встановили, що майна боржника недостатньо для задоволення вимог його кредиторів, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку щодо неплатоспроможності боржника та наявності підстав для визнання його банкрутом.