ПИТАННЯ ЗАКРИТТЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО ВІДПОВІДНО ДО ЗАГАЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ (П.2 Ч.1 СТ.231 ГПК УКРАЇНИ)

ПОСТАНОВА 03.11.2021, Справа №  18/145, ВС у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101099905

---

У справі про банкрутство ДП ДАК "Хліб України" "МКХ" (далі-Боржник), провадження у якій було порушено 22.07.2005 в порядку Закону про банкрутство в редакції, яка діяла до 19.01.2013, а 29.08.2018, 07.12.2018, 29.04.2019, 05.07.2019, 18.10.2019, 20.02.2020, 28.08.2020 на зборах комітету кредиторів розглядалося питання можливості укладення мирової угоди, однак остання так і не була надана до г/с на затвердження, 17.09.2019 до г/с надійшло клопотання ПАТ “ДАК “Хліб України” (власник Боржника) про закриття справи на підставі ст.231 ГПК України. Клопотання було обґрунтоване тривалістю процедури розпорядження, законодавчою забороною застосування до боржника процедур санації та ліквідації, а також тим, що продовження процедури банкрутства боржника на стадії розпорядження призведе лише до порушення прав як боржника, так і кредиторів, і заподіяння їм додаткових збитків, зокрема, з оплати праці арбітражного керуючого. Місцевий г/с ухвалою від 25.02.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 17.06.2021) процедуру розпорядження майном Боржника припинив, провадження у справі закрив; суди виходили з тривалості процедури розпорядження майном, яка вже тривала п`ятнадцять років і залишалася єдиною можливою процедурою для Боржника зважаючи на законодавчі обмеження введення відносно боржника процедур санації та ліквідації, та відсутності можливості укладання мирової угоди. Верховний Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін, вказавши, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав закриття справи про банкрутство Боржника відповідно до загальних процесуальних норм (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України) та з посиланням на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

---

Короткі висновки:

Ø  У разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України г/с розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Ø Відповідно до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство(в редакції з 19.01.2013) положення цього Закону застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності г/с не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури".

Ø Оскільки провадження у даній справі порушено 22.07.2005 при розгляді даної справи підлягали застосуванню норми Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011, тобто в редакції до 19.01.2013).

Ø Частиною 1 ст. 4 Закону про банкрутство було встановлено, що до боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Ø Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб-підприємств, що є об`єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об`єктів.

Ø Аналогічно, ч. 3 ст. 214 ГК України визначено, що до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.

Ø Судові процедури санації та ліквідації щодо боржника, включеного до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" могли бути застосовані тільки після виключення боржника, в установленому законом порядку, із цього переліку.

Ø Отже, вказані норми, а також і положення ч. 3 ст. 214 ГК України, і Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлювали обмеження в застосуванні норм Закону про банкрутство (щодо процедур санації чи ліквідації) до юридичних осіб-підприємств, що є об`єктами права державної власності, та які включені до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.

Ø Відтак до боржника, що є об`єктом права державної власності і не підлягав приватизації, та внесеного до переліку відповідно до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності що не підлягають приватизації" могли бути застосовані дві судові процедури банкрутства - процедура розпорядження майном та процедура мирової угоди.

Ø Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із додатком 1 до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Боржник внесений до переліку підприємств, що не підлягають приватизації, а отже до нього не могли бути застосовані такі судові процедури банкрутства як ліквідація та санація.

Ø 20.10.2019 набув чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Ø Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Ø Оскільки формою власності боржника є державна власність, засновником підприємства (власником) є ДАК "Хліб України", 100 відсотків статутного капіталу якого належать державі, справа про банкрутство порушена за заявою кредитора, а не власника майна боржника, та боржник не задіяний у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій, що до Боржника  застосовуються положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Ø Як вбачається з матеріалів справи, на зборах комітету кредиторів 29.08.2018, 07.12.2018, 29.04.2019, 05.07.2019, 18.10.2019, 20.02.2020, 28.08.2020 розглядалося питання можливості укладення мирової угоди у справі про банкрутство Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Миргородський комбінат хлібопродуктів № 1", однак остання так і не була надано до господарського суду на затвердження.

Ø 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Ø Відповідно до ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ø В 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ø З урахуванням наведеної норми Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ подальший розгляд справи № 18/145 про банкрутство Боржника судом здійснюється відповідно до положень цього Кодексу.

Ø Статтею 6 КУзПБ передбачено, що відповідно до цього Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута.

Ø Таким чином, нормами чинного законодавства, що регулюють провадження у справі про банкрутство не передбачено такої судової процедури, як укладення мирової угоди у справі про банкрутство.

Ø Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що укладання мирової угоди у справі № 18/145 про банкрутство Боржника між кредиторами і боржником на даний час є неможливим.

Ø Суди попередніх інстанцій виходили з того, що провадження у справі було порушено та введено процедуру розпорядження майном 22.07.2005. Тобто процедура розпорядження майном тривала п`ятнадцять років. Разом з тим, зважаючи на законодавчі обмеження щодо введення відносно боржника таких процедур як санація та ліквідація, та відсутності можливості укладання мирової угоди єдиною можливою процедурою для Боржника є розпорядження майном.

Ø Водночас, за приписами КУзПБ, судові процедури банкрутства, в тому числі і процедура розпорядження майном, мають строковий характер.

Ø Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 44 КУзПБ під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів.

Ø Відповідно до ч. 2 ст. 49 цього Кодексу до закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У разі наявності обставин, що не дають зборам кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, збори кредиторів можуть прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом.

Ø Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ø ЄСПЛ у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням п.1 ст.6 Конвенції тривалість судового провадження, яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.

Ø Отже, у разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.

Ø Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Ø Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України.

Ø Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Ø Водночас на державні органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').

Ø Відповідно до ч. 1 ст. 49 КУзПБ у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.

Ø Частиною 3 ст. 49 КУзПБ визначено, що у підсумковому засіданні г/с ухвалює, зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.

Ø Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 92 КУзПБ господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених законом.

Ø За приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України г/c закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Ø Отже, враховуючи приписи наведених норм, беручи до уваги, що провадження у справі № 18/145 про банкрутство Боржника тривало п`ятнадцять років на стадії розпорядження майном і за цей період, зокрема, з моменту порушення справи та до моменту набрання чинності КУзПБ у справі не укладено мирової угоди в процедурі розпорядження майном, а чинний КУзПБ не передбачає такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода; норми Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлюють обмеження в застосуванні процедур санації та ліквідації щодо державних підприємств протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, а також те, що чинний у справі про банкрутство мораторій упродовж тривалого часу забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом, включені до реєстру у справі про банкрутство і не можуть бути задоволені понад п`ятнадцять років через дію мораторію у справі про банкрутство, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом та гарантування правової певності кредиторів, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав закриття провадження у справі про банкрутство Боржника відповідно до загальних процесуальних норм (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України) та з посиланням на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ø При цьому, "відсутність предмета спору" в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта).

Ø Зазначене не виключає можливості припинення предмета спору на підставі законодавчого припису. У цьому випадку таким законодавчим приписом є норми п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які обмежують можливість здійснення процедури банкрутства державних підприємств, до яких входить боржник у справі, щодо переходу до процедур санації та ліквідації, та КУзПБ, який не передбачає такої процедури як мирова угода. Отже, процедура розпорядження майном може завершитися в даному випадку закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Ø Аналогічна правова позиція щодо можливості закриття судами провадження у справах про банкрутство боржників - державних підприємств наведена у постанові ВС у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15, у постанові КГС ВС від 07.10.2020 у справі №917/1230/15.

Ø Колегія суддів погоджується з позицією апеляційного суду щодо можливості завдання шкоди інтересам боржника та кредиторам шляхом зокрема оплати праці арбітражного керуючого та тривалого розгляду справи про банкрутство.

Ø Так, ухвалами місцевого г/с від 03.09.2020 задоволено клопотання арбітражного керуючого та стягнуто з боржника оплату послуг арбітражного керуючого: за період січень-червень 2020 у розмірі 70 845,00 грн; за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 у сумі 333 844,00 грн; за період з лютого 2018 по вересень 2019 в розмірі 157 020,00 грн.

Ø Отже, стягнення з боржника на користь арбітражного керуючого оплату послуг значних сум свідчить про збільшення заборгованості боржника перед розпорядником майна, що в свою чергу впливає на можливість задоволення вимог кредиторів.

Ø Твердження заявника касаційної скарги, що до закінчення дії обмежень, встановлених п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" провадження у справі про банкрутство Боржника може бути зупинене, є необґрунтованими, оскільки ч. 17 ст. 39 КУзПБ встановлена пряма заборона на зупинення провадження у справі про банкрутство.

Ø Посилання скаржника на висновки викладені у постанові ВС від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18 колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається не є подібними.

Ø Так, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що провадження у справі №18/145 про банкрутство Боржника триває п`ятнадцять років на стадії розпорядження майном, боржник за період дії Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не був виключений з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, комітетом кредиторів та боржником в період дії Закону про банкрутство не укладено мирову угоду в процедурі розпорядження майном у цій справі, а також те, що чинний у справі про банкрутство мораторій упродовж тривалого часу забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника.

Ø Водночас, у справі № 922/1200/18, на яку посилається заявник касаційної скарги, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про скасування ухвали місцевого суду про закриття провадження у справі про банкрутство з направленням справи для продовження розгляду з огляду на неповноту дослідження судом першої інстанції обставин щодо можливості відновити платоспроможність боржника. Крім того, процедура розпорядження у названій справ тривала менше двох років. Та судами було встановлено неповноту здійснення попереднім розпорядником майна своїх обов`язків у процедурі банкрутства.

Ø У зв`язку із наведеним, колегія суддів КГС ВС дійшла висновку, що постанова  апеляційного г/с від 17.06.2021 та ухвалу місцевого г/с від 25.02.2021 в частині закриття провадження у справі № 18/145 прийняті судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ 3%РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ З ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА, ЩОДО ЯКОГО СПРАВА ПРО БАНКРУТСТВО БУЛА ЗАКРИТА У ЗВ’ЯЗКУ З ПРИЙНЯТТЯМ ЩОДО НЬОГО РІШЕННЯ ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ

ПОСТАНОВА 28.10.2021, Справа №  904/5082/19, Верховний Суд у складі Судової Палати для розгляду справ про банкрутство КГС: Погребняк В.Я. - головуючий, судді: Банасько О.О., Білоус В.В., Васьковський О.В., Жуков С.В., Картере В.І., Огороднік К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100956763

---

Місцевий г/с ухвалою від 23.03.2017 відкрив справу № 904/128/17 про банкрутство АТ "Криворізька теплоцентраль" (далі-Боржник), а ухвалою від 30.10.2018 цю є справу закрив. Підставою закриття справи стало включення Боржника до списку підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію. Після закриття справи про банкрутство, у листопаді 2019 року Позивач звернувся до суду з позовом, просив стягнути з Відповідача (Боржник) 3% річних, втрати від інфляції за період, в який діяв Закон про банкрутство.  Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем рішення г/с від 31.03.2005 у справі № 39/29 щодо стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення. Місцевий г/с рішенням від 13.02.2020, яке залишене без змін апеляційним г\с (постанова від 09.06.2020) позов задовольнив частково; суди застосували положення ст. 19 Закону про банкрутство та дійшли висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних, які нараховані в період до порушення справи про банкрутство (з 01.11.2016 по 23.03.2017). Щодо іншого періоду суди вказали, що зі змісту п. 4-3 ч.4 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, з урахуванням змін, внесених ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна", вбачається, що положення Закону про заборону нарахування 3% річних і інфляційних не містять прямої про це вказівки про поширення норми Закону на період, коли ці положення ще не діяли; суди зауважили, що ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.03.2018, а тому обмеження щодо нарахування 3% річних і інфляційних втрат для підприємств, які включені до переліку підприємств, що підлягають приватизації, діють з моменту набрання чинності положень про ці обмеження, тобто з 07.03.2018. Верховний Суд з нижчими судами не погодився і прийняв нове рішення, яким у стягненні спірних сум 3% річних та інфляційних відмовив, відступивши від правової позиції, викладеної у постанові ВС від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19 щодо застосування положення пункту 4-3 Закону про банкрутство з урахуванням змін, внесених ЗУ “Про приватизацію державного і комунального майна, які набрали чинності з 07.03.2018. За висновком ВС у цій справі положення п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким внесено п.4-3 до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство.

---

Висновки про правильне застосування норм права

55. Пунктом 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство встановлено винятки щодо можливості нарахування інфляційних та річних в порядку ст. 625 ЦК України стосовно окремих суб`єктів господарювання - державних підприємства та/або господарських товариств, більше ніж 50 % акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію. Законодавцем фактично введено на час приватизації такі заборони та обмеження, які існували в час дії мораторію у процедурі банкрутства цього боржника.

56. Відсутність у чинному з 21.10.2019 КУзПБ положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та річних по зобов`язаннях такого суб`єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів даної норми Закону про банкрутство, яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

57. Передбачене пунктом 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство у редакції Закону України № 2269-VIII від 18.01.2018, законодавче звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України, узгоджується з ч.1 ст. 13 ЦК України щодо меж здійснення особою цивільних прав відповідно до договору або актів цивільного законодавства, до яких абзацом 2 ч.2 ст. 4 цього Кодексу віднесено закони України.

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

40. Щодо застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої ст. 58 Конституції України

40.1. Статтею 5 ЦК визначена дія актів цивільного законодавства у часі, відповідно до якої: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

40.2. Крім того, згідно з ч.1 ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

40.3. У рішенні КСУ від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), КСУ дійшов висновку, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Крім того, висновки щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово були викладені у рішеннях КСУ від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

40.4. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце і що положення частини першої ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

40.5. КСУ зазначив, що в Конституції України ст.58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов`язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої ст. 3 Конституції України.

40.6. При цьому, КСУ дійшов висновку, що положення ч.1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

40.7. Разом з тим, КСУ дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

40.8. Тобто, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Разом з тим господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою у виключних випадках, коли зворотна дія цих актів передбачена в його нормах та якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, закріпленому у ст. 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.

40.9. Верховний Суд звертає увагу, що у рішенні від 03.10.1997 № 4-зп КСУ також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

40.10. Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття "прийняття акта", а не набрання ним чинності, оскільки бувають випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.

40.11. Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення КСУ від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

40.12. Для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити:

1) момент набуття чинності нормативно-правового акта;

2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (може, як правило, визначатися у прикінцевих та перехідних положеннях відповідного акта);

3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта;

4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт;

5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

41. Щодо визначення законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин

41.3. …, обґрунтованим є висновок про те, що до правовідносин, які виникли з 01.11.2016 до 22.03.2017 слід застосовувати норми матеріального права, які діяли у зазначений позивачем період нарахувань 3% річних та інфляційних втрат.

41.4. Боржник у касаційній скарзі вказав про наявність різних інтерпретаційних підходів у застосуванні положень п. 4-3 ч.4 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Підхід, за якого можливе застосування п. 4-3 ч.4 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" викладений у постановах ВС від 24.09.2019 у справі № 904/2103/19 та від 25.06.2020 у справі № 904/4700/19.

Протилежну правову позицію викладено у постанові ВС від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19.

41.5. Вирішуючи зазначене питання, з метою забезпечення формування єдиної правозастосовної практики Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду враховує таке.

41.5.1. Відповідно до положень п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство, яким доповнено Розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.

41.5.2. Після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

41.5.3. Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

41.6. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що положення п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство є нормою права, застосування якої повинно здійснюватися з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки саме положення зазначеного Закону, як норми матеріального права, регулюють правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить АРК, а ст.12 зазначеного Закону частково містить аналогічні положення п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство, а також доповнює та розширює перелік заборон, які застосовуються до боржника з дня прийняття рішення про його приватизацію (приватизацію державного або комунального підприємства).

42. Щодо дії положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" в часі

42.1. Положеннями ч.1ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено мету та принципи приватизації, відповідно до яких основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

42.2. Приватизація здійснюється на основі принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.

42.3. Отже, вбачається обґрунтованим висновок про те, що метою Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" як закону в цілому, так і окремих його положень, є суттєве удосконалення, спрощення і скорочення процедур приватизації для досягнення високих темпів приватизації, прозорості та відкритості приватизаційного процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності. Для цього законодавцем передбачено окремі процедури та засоби, які прямо спрямовані на досягнення визначеної законом мети.

42.4. Як убачається зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України "Про приватизацію державного майна" (в подальшому назва Закону, зареєстрованого за № 7066 від 04.09.2017, номер акта №2269-VIII від 18.01.2018 змінена, а зазначений Закон прийнято ВРУ у другому читанні та в цілому під назвою Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна"), під час підготовки та прийняття зазначеного Закону, законодавцем враховано, що соціально - економічна ситуація в Україні вимагає кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління державною власністю.

42.5. Законодавцем враховано те, що понад 90% державних активів введено в експлуатацію 50- 150 років тому, затримка з приватизацією цих об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної привабливості. Відсутність джерел потрібних для модернізації виробництва інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне управління доводить їх до банкрутства.

42.6. Тобто, законодавцем положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" спрямовано на вирішення проблемних питань, які перешкоджають прискоренню процесів приватизації, спрощення процедури приватизації об`єктів державної власності та скорочення термінів її проведення, можливість визначення ціни об`єктів приватизації платоспроможним попитом, посилення захисту прав інвесторів.

42.7. Відповідно до ч.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

42.8. Водночас, ч.2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими:

-дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;

-після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;

-на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або КМУ визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

42.9. Системний аналіз положень ст. 12, ч.1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку про те, що п.4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство, який діяв у визначений позивачем період, встановлено винятки щодо можливості нарахування інфляційних та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України щодо окремих суб`єктів господарювання - державних підприємства та/або господарських товариств, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію

42.10. Законодавцем фактично введено на час приватизації такі заборони та обмеження, які існували в час дії мораторію у процедурі банкрутства цього боржника.

Відсутність у КУзПБ, введеному в дію з 21.10.2019, положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних по зобов`язаннях такого суб`єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів положень п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство, яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

43. Верховний Суд зауважує, що передбачене п.4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство у редакції Закону України №2269-VIII від 18.01.2018, законодавче звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України, узгоджується з ч.1ст. 13 ЦК України щодо меж здійснення особою цивільних прав відповідно до договору або актів цивільного законодавства, до яких абзацом 2 ч.2 ст. 4 цього Кодексу віднесено закони України. Тобто, положення п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким внесено п.4-3 до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство.

44. ВС звертає увагу, що правова позиція ВС, викладена у постановах від 24.09.2019 у справі № 904/2103/19, від 25.06.2020 у справі № 904/4700/19, від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19 щодо застосування п. 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, узгоджується із правовими висновками, викладеними у мотивувальній частині цієї постанови.

45. Разом з тим, з урахуванням висновків щодо дії Закону у часі, викладених у мотивувальній частини цієї постанови, Верховний Суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у постанові ВС від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19.

---

Щодо суті спору

46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 у справі № 904/128/17 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Криворізька теплоцентраль", а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №358-р "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році" та розпорядженням КМУ від 16.01.2019 №36-р "Про затвердження переліку об`єктів приватизації державної власності" затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності.

47. Включення Боржника до переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році, є підставою для застосування положень ст. 12, частин першої, другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин

48. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин зазначених положень закону, оскільки зазначені норми встановлюють пряму заборону на нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за будь-який період прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов`язання відповідно до рішення місцевого г/с від 31.03.2005 у справі № 39/29, зокрема, і до моменту порушення справи про банкрутство, якщо таке нарахування здійснено після закриття провадження у справі про банкрутство з підстав прийняття рішення про приватизацію такого суб`єкта господарювання.

49. Відтак підстави для задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення сплати боргу з 01.11.2016 до 22.03.2017 відсутні в силу закону.

50. З огляду на встановлені судами обставини закриття ухвалою місцевого г/с від 30.10.2018 у справі №904/128/17 провадження у справі про банкрутство відповідача у зв`язку із включенням Боржника на підставі розпорядження КМУ від 16.01.2019 № 36-р "Про затвердження переліку об`єктів приватизації державної власності" до списку підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, Верховний Суд погоджується із обґрунтованістю доводів скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій до правовідносин, які виникли у визначений позивачем період, між сторонами спору, приписів п. 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство та про відмову у задоволенні позову в частині стягнення спірних сум інфляційних втрат та 3 % річних.

51. Також Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС вважає передчасним висновок апеляційного суду про те, що положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" про заборону нарахування 3 % річних і інфляційних втрат не містять прямої вказівки про поширення положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до набрання цим законом чинності з огляду на положення ч.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, оскільки зазначеною нормою прямо встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону. Тобто положеннями Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачено їх зворотну дію у часі та необхідність застосування до юридичних осіб, щодо яких припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію.  

ПИТАННЯ ЗАМІНИ АПЕЛЯЦІЙНИМ Г/СУДОМ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА УЧАСНИКА СПРАВИ – МІНІСТЕРСТВА РОЗВИТКУ ГРОМАД ТА ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ НА ФОНД ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА 24 березня 2021 року, Справа №  910/357/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/96040717

---

Судами розглядалася справа про банкрутство державного підприємства, провадження у якій відкрито ухвалою г/суду від 05.02.2020.  Ухвалою апеляційного г/суду від 03.08.2020 було відкрите апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою боржника на ухвалу місцевого г/суду від 24.06.2020. Під час розгляду справи апеляційним судом 21.09.2020 від представника боржника надійшло клопотання про заміну учасника у справі - Міністерства розвитку громад та територій України на Фонд державного майна України.  Клопотання обґрунтовано розпорядженням КМУ №1010-Р від 12.08.2020, згідно якого  Державне підприємство передано до сфери управління ФДМУ.  Апеляційний г/суд ухвалою  від 22.09.2020 здійснив заміну учасника у справі відповідно до поданого клопотання.  З таким рішенням не погодилися Міністерство юстиції України та Фонд державного майна України і їх касаційна скарга  була задоволена частково з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції вказавши при цьому, що без встановлених фактичних обставин щодо наявності чи відсутності в матеріалах справи  акту приймання-передачі, колегія суддів суду касаційної інстанції не має змоги вважати обґрунтованим чи необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що  слід здійснити заміну учасника у справі.

---

Розглянувши справу ВС зазначив наступне.

27. Згідно ч. 1 ст. 43 КУПБ,   у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі.

28. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 2 КУПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

29. Положеннями ч. 1 ст. 52 ГПК України визначено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

31. Колегія суддів зазначає, що порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (далі - самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», якою серед іншого затверджено Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності (далі в тексті - Положення № 1482).

32. Відповідно до приписів абз. 1 п. 10 Положення № 1482, передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

33. Згідно встановлених фактичних обставин в ухвалі апеляційного г/суду від 22.09.2020, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що питання щодо наявності або відсутності в матеріалах справи №910/357/20  акту приймання-передачі, який складений у відповідності до абз. 1 п. 10 Положення №  1482, не відображене в оскаржуваному судовому рішенні.

34. Без встановлених фактичних обставин щодо наявності чи відсутності в матеріалах справи №910/357/20  акту приймання-передачі, який складений у відповідності до абз. 1 п. 10 Положення №  1482, колегія суддів суду касаційної інстанції не має змоги вважати обґрунтованим чи необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що  слід здійснити заміну учасника у справі - Міністерства розвитку громад та територій України на Фонд державного майна України.

35. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

36.  З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

37. Не встановивши обставин щодо наявності чи відсутності в матеріалах справи №910/357/20  акту приймання-передачі, який складений у відповідності до абз. 1 п. 10 Положення №  1482, суд апеляційної інстанції прийняв передчасне рішення щодо здійснення заміни учасника у справі - Міністерства розвитку громад та територій України на Фонд державного майна України.

41. Враховуючи ті обставини, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, а також беручи до уваги, що суд апеляційної інстанції прийняв передчасне рішення щодо здійснення заміни учасника у справі - Міністерства розвитку громад та територій України на Фонд державного майна України не встановивши обставин щодо наявності чи відсутності в матеріалах справи №910/357/20  акту приймання-передачі, який складений у відповідності до абз. 1 п. 10 Положення №  1482, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 308, п.1 ч. 3  ст. 310 ГПК України, дійшла висновку про необхідність скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 та направити справу № 910/357/20 в частині розгляду клопотання Державного підприємства «Проектний інститут «Укрметротунельпроект» про заміну учасника у справі - Міністерства розвитку громад та територій України на Фонд державного майна України на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.