Банкрутство (юрособи): Визнання недійсним договору поруки

Показ дописів із міткою Визнання недійсним договору поруки. Показати всі дописи

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ПРО ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ ПОРУКИ НЕДІЙСНИМ

ПОСТАНОВА 23.03.2023, cправа № 910/15232/20 (910/18169/21), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Білоус В.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/109854366

01.04.2013 "Інгосстрах" та "ПриватБанк" уклали договір страхування кредитів, що покривав кредит, наданий ТОВ "Долма". Через невиконання "Долма" зобов'язань за кредитом, "ПриватБанк" 18.12.2013 заявив про страхову подію. "Інгосстрах", визнавши це страховим випадком, виплатив відшкодування та пред'явив "Долма" регресну вимогу. 26.12.2013 сторони уклали угоду про добровільне погашення заборгованості, для забезпечення якої 13.03.2017 "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" уклали договір поруки. У зв'язку з подальшим невиконанням "Долма" своїх зобов'язань, "Інгосстрах" звернувся до "Укртеральянс" з вимогою про сплату боргу, але отримав відмову. 23.11.2020 було відкрито справу про банкрутство ТОВ «Укртеральянс»; кредиторами 19.04.2021 визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ("ПриватБанк") у розмірі 684718391,18 грн та ПрАТ "СК "Інгосстрах" в розмірі 752388505,36 грн.. В межах цієї справи 09.11.2021 "ПриватБанк" подав позов, просив визнати недійсним договору поруки від 13.03.2017, посилаючись на недотримання сторонами договору положень ст. ст. 3, 13 ЦК України, а також заподіяння шкоди кредиторам цим договором. Місцевий г/с рішенням від 11.07.2022, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 07.12.2022), позов задовольнив. Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір поруки є фраудаторним. ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, було укладено договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань. Судами було встановлено, що на момент укладення договору поруки (13.03.2017) ТОВ "Укртеральянс" мало незначні чисті активи та непогашені зобов'язання перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитними договорами. ПрАТ "СК "Інгосстрах", не реалізувавши право вимоги до основного боржника (ТОВ "Долма"), нарахувало поручителю ("Укртеральянс") 360% річних за прострочення виконання зобов'язання, що призвело до збільшення вимог до поручителя більш ніж в десять разів. Суди вказали, що встановлення процентів у розмірі 360% є нетиповим та економічно необґрунтованим для договорів поруки, значно перевищуючи звичайний розмір процентів, передбачений ст. 625 ЦК України. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що нижчі суди цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" правочину - договору поруки від 13.03.2017 недійсним, під час укладення якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків суду, оскільки договір визнавався недійсним з підстав положень ст.ст. 3, 13 ЦК України - досліджувалися ознаки фраудаторності договору та спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника.

Короткі висновки:

68. ... діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

69.Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

46.Згідно з позицією ВП ВС, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

47.Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

48.ВП ВС наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

49.Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним спірного договору поруки, ВС вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

50.Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

51.Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:

52.Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

53.Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

54.Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

55.Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

56.Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

57.Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

58.Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

59.Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах КГС ВС від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

60.Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

61.Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

62.Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

63.Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що

…

65.Тобто, ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклало договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

66.Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" правочину - договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 недійсним, під час укладення якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.

67. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків суду, оскільки договір визнавався недійсним з підстав положень ст.ст. 3, 13 ЦК України - досліджувалися ознаки фраудаторності договору та спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника.

68.Із цього приводу слід зауважити, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

70.Мотиви скаржника щодо регулювання нормативів ліквідності як підстави для відмови у позові про визнання спірного правочину недійсним не мають суттєвого значення для кваліфікації спірних відносин, оскільки лежать у площині специфічного статусу скаржника як страховика, тобто відносяться до суб`єктивних факторів, що не впливають на сутнісну природу спірного правочину як фраудаторного саме за своїм змістом.

…

84…., доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України у правовідносинах, в яких позивач є пов`язаною особою з одним із учасників правовідносин та необхідність формування такого висновку у цій справі, є безпідставними та не свідчать про наявність підстав для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, оскільки такі обставини не були підставою заявлених позовних вимог у справі, яка розглядається, і, відповідно, такі доводи не були предметом оцінки судів попередніх інстанцій.

85.У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

86.З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

89.Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, - без змін.

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ПОРУКИ ЗА ОЗНАКАМИ ФРАУДАТОРНОСТІ (боржник поручився за виконання третьою особою вже простроченого зобов`язання, перебуваючи в стані фінансової неспроможності)

ПОСТАНОВА 16.02.2023, Справа № 910/14918/20 (910/17720/21), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Пєскова В.Г. - головуючого (судді-доповідача ), Білоуса В.В., Картере В.І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/109422998

У справі про банкрутство ТОВ "Едельвейс+2007" (далі-Боржник), провадження в якій відкрито 02.12.2020, "ПриватБанк" (ініціюючий кредитор) 02.11.2021 подав позов про визнання недійсним договору поруки, за яким Боржник 01.11.2016 поручився перед СК "Інгосстрах" (далі-страхова компанія, СК)) за виконання третьою особою (ТОВ «Долма») регресного зобов’язання по сплаті страховій компанії 10 млн. грн, які та виплатила Приватбанку по страховій події непогашення ТОВ «Долма» відповідної суми за кредитним договором. У позові позивач посилався на укладення оспорюваного договору поруки всупереч ст.234 ЦК України (правові наслідки фіктивного правочину), недотримання сторонами договору положень ст.3, 13 ЦК України, а також нанесення шкоди кредиторам цим договором. Місцевий г/с рішенням від 17.11.07.2022, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 01.11.2022), позов задовольнив, мотивував тим, що оспорюваний договір поруки є фраудаторним, не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань. ТОВ "Едельвейс+2007" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, було укладено договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Едельвейс+2007" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Верховний суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказав, що погоджується з висновками нижчих судів, що при укладенні договору поруки відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.

Короткі висновки:

30. …, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

40.Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

44. …фраудаторним може виявитися будь-який правочин, … який укладений на шкоду кредиторам, …, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.3,6 ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст.234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

49. … добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст.3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

50.Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

29.Згідно з позицією ВП ВС, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

30.Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

31.ВП ВС у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

32.Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним спірного договору поруки, ВС вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

33.Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

34.Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

35.Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

36.Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

37.Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

38.Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

39.Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові ОП КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

41.Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:

"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

42.Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).

43.Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

44.Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст.7 КУзПБ на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.3,6 ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст.234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

45.Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч.2 ст.96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

46.Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що:

… ТОВ "Едельвейс+2007" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклало договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Едельвейс+2007" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

47.Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Едельвейс+2007" правочину - Договору поруки від 01.11.2016 недійсним, при укладенні якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.

49. … добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст.3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

51.Мотиви скаржника щодо регулювання нормативів ліквідності як підстави для відмови у позові про визнання спірного правочину недійсним не мають суттєвого значення для кваліфікації спірних відносин, оскільки лежать у площині специфічного статусу скаржника як страховика, тобто відносяться до суб`єктивних факторів, що не впливають на сутнісну природу спірного правочину як фраудаторного саме за своїм змістом.

ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ПОРУКИ З ПІДСТАВ ЦК УКРАЇНИ, А ТАКОЖ Ч. 2 СТ. 42 КУЗПБ

ПОСТАНОВА 19 жовтня 2021 року, Справа № 910/2920/20 (910/14218/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100679640

У справі про банкрутство 18.09.2020 до г/с надійшла позовна заява Позивача до Відповідача-1 (Боржник) та Відповідача -2 про визнання недійсним договору поруки від 16.07.2018, за яким Боржник поручився за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникли із договору займу (позики) від 05.05.2016, згідно з яким позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 300 тис. доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит, та сплатити відсотки, а також штрафи та пені. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони (Відповідача-2); укладення договору поруки переслідувало не мету реального забезпечення виконання зобов`язання, а отримання контролю над процедурою банкрутства Боржника, отже він є фіктивним. Як на підставу позову, Позивач посилався на ст.42 КУзПБ, ч.1 ст.234 ЦК України. Місцевий г/с ухвалою від 13.01.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 20.05.2021) позовні вимоги задовольнив повністю, визнав недійсним договір поруки на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ та ч. ч. 1 та 5 ст. 203, ст. 215, а також ст. 234 ЦК України; суди виходили з того, що договір поруки укладено протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника (підозрілий період) без економічної мети, без перевірки фінансового стану боржника, без можливості виконати зобов`язання за ним; факт надання займу, щодо повернення якого укладено спірний договір, не підтверджується матеріалами справи, а лише фактом існування самого договору займу. Апеляційний г/с крім того вказав на те, що оскільки в своїй позовній заяві позивач обґрунтовував підстави недійсності договору поруки і спеціальними нормами ст.42 КУзПБ, і загальними нормами ст.234 ЦК України, то, відповідно, суд розглядав ці підстави комплексно, внаслідок чого не міг постановити окремо ухвалу і окремо - рішення, інакше б відповідні підстави позову були б штучно роз'єднані. Верховний суд касаційну скаргу залишив без задоволення, вказавши, що суди помилково застосували ст.42 КУзПБ, що не призвело до ухвалення помилкового рішення, з огляду на правильне застосування ст.ст.203, 215, 234 ЦК України.

Короткі висновки:

Ø приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Ø відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів

Ø сам по собі неправильний вибір судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для їх ухвалення за результатами розгляду відповідних заяв не змінює їх змісту, мотивів, з яких виходив суд під час їх ухвалення, та не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Ø …Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування ст. 42 КУзПБ у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після введення в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст.42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ø Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст. 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Ø Тому, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Ø Враховуючи наведені вище висновки зроблені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 16.07.2018, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень ст. 42 КУзПБ.

Ø …

Ø Водночас, відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки сформульовані у постанові ВС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Ø КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Ø Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Ø Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.

Ø Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Ø Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та ін.

Ø Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Ø Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Ø Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ø За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Ø Водночас, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Ø Згідно із ч. ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Ø В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому, усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Ø Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Ø Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Ø Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Ø Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Ø У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Ø Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Ø Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Ø Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ø Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ø Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ø Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ø Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.

Ø Водночас, для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості, при оскарженні угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ, або за правилами норм ЦК України, суду слід розглядати відповідні заяви пов`язані із недійсністю правочинів із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів.

Ø …

Ø Суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що відсутність доказів перерахування грошових коштів у позику Позичальнику, а відтак і утворення фактичної заборгованості за таким договором позики, свідчить про забезпечення порукою грошового зобов`язання, докази існування якого, окрім самого договору, відсутні. Спірний договір поруки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та вчинений для створення штучної заборгованості Боржника, заявленої під час проведення його процедури банкрутства.

Ø Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Ø …

Ø Колегія суддів зазначає, що висновки у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 20.02.2012 у справі № 6-51цс11 та від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 не можуть вважатися в цьому випадку подібними, оскільки скаржник послався на висновки у вказаних справах, виокремивши їх із контексту судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

Ø З огляду на викладене, вказані аргументи скаржника визнаються Колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються.

Ø Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не враховано, що спори щодо визнання недійсними правочинів укладених боржником, з інших підстав ніж передбачені ст. 42 КУзПБ, відповідно до положень ст. 7 КУзПБ повинні розглядатися за правилами позовного провадження, визначеними ГПК України і за результатами розгляду такого спору суд мав ухвалити саме рішення, а не ухвалу, Колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Ø Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України ухвали суду є одним із видів судових рішень.

Ø Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ø Згідно з ч. 2 ст. 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ø У рішенні ЄСПЛ у справі «Сутяжник проти Росії» зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Ø Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі «Салов проти України»).

Ø Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Ø Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ø Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.

Ø З наведеного вбачається, що сам по собі неправильний вибір судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для їх ухвалення за результатами розгляду відповідних заяв не змінює їх змісту, мотивів, з яких виходив суд під час їх ухвалення, та не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування.

Ø З огляду на все вищевикладене, скаржником не спростовано правильності висновків викладених в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій.

27. Щодо суті касаційної скарги

Ø Враховуючи висновки, зроблені у постанові ВС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 16.07.2018, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень ст. 42 КУзПБ.

Ø При цьому, з урахуванням фактичних обставин встановлених у цій справі, помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій ст. 42 КУзПБ не призвело до ухвалення помилкового рішення, з огляду на правильне застосування судами положень ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Ø З огляду на викладене, така помилка судів не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухвалених рішень, які прийнято по суті правильно. Тому скасування судових рішень з підстав наявності відповідної помилки, яка фактично зумовлена зміною судової практики щодо принципів застосування ст. 42 КУзПБ, було б відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму.

Посилання

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ПРО ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ ПОРУКИ НЕДІЙСНИМ

ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ПОРУКИ З ПІДСТАВ ЦК УКРАЇНИ, А ТАКОЖ Ч. 2 СТ. 42 КУЗПБ