ПОСТАНОВА 13.02.2020, Справа
№ 50/790-43/173, ВС у складі Судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Білоуса В.В.,
Васьковського О.В., Жукова С.В., Огородніка К.М., Погребняка В.Я., Ткаченко
Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/87838961
23.09.2019
апеляційний г/с за клопотанням забезпеченого кредитора (Банку) вжив заходів забезпечення шляхом накладення заборони на відчуження майна Боржника, що перебуває в заставі (іпотеці) банку, на стадії апеляційного перегляду в цілому ухвали місцевого суду від 03.04.2018 про розгляд скарг кредиторів, в тому числі забезпеченого кредитора на
дії попереднього ліквідатора, дострокове припинення його повноважень та
призначення нового ліквідатора. Застосовані ухвалою апеляційного суду від
23.09.2019 заходи забезпечення скасовано апеляційним
г/с постановою від 30.09.2019, прийнятою за результатами апеляційного
провадження з перегляду ухвали місцевого г/с від 03.04.2018. Зазначена
постанова апеляційного суду від 30.09.2019 залишена без змін постановою
Верховного Суду від 21.11.2019 та набрала законної сили. Ліквідатор банкрута звернувся з касаційною скаргою на ухвалу апеляційного г/с від
23.09.2019 про вжиття заходів забезпечення у жовтні 2019 року, тобто після того
як заходи забезпечення були скасовані апеляційним судом постановою від
30.09.2019. Аргументом касаційної скарги було те, що апеляційним судом при
прийнятті оскаржуваної ухвали про вжиття заходів забезпечення не враховано
положень ст. 38 Закону про банкрутство, що визначають наслідки визнання боржника банкрутом,
зокрема заборону на накладення нових арештів чи інших обмежень щодо розпорядження
майном банкрута, в т. ч. на відчуження майна боржника з аукціону в процедурі
його ліквідації. При переданні справи на
розгляд Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС колегія суддів виходила з того, що
вбачаються неоднакові підходи суддів Верховного Суду, які входять до зазначеної
судової палати, до вирішення питання щодо можливості
касаційного перегляду судових рішень у справі про банкрутство, які вичерпали
свою дію настанням відповідного юридичного факту, у зв`язку з чим є
необхідним узгодження судової практики вирішення такого процесуального питання.
Короткі
висновки:
Ø Господарський
суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема на стадії апеляційного
розгляду справи, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора
вжити заходів забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом
накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі,
виходячи із доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись
принципами законності, диспозитивності та пропорційності в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство.
Ø Встановлена
абзацом 8 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство заборона на накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом, за колом осіб
поширюється на суб`єктів, яким законодавством надано повноваження на накладення
арештів (інших обмежень) на майно фізичних та юридичних осіб, зокрема, органи
державної виконавчої служби, реєструючі та правоохоронні органи та їх посадових
осіб (ст. 56
Закону України "Про виконавче провадження",
ч. 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 43, 44 Закону України
"Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 171-173 КПК України).
Ø Прийняття
апеляційним судом постанови, якою скасовано заходи забезпечення позову, вжиті
ухвалою апеляційного суду, яка є предметом касаційного оскарження, не виключає
можливості перегляду такої ухвали апеляційного суду в касаційному порядку,
оскільки процесуальне право її на касаційне оскарження передбачено ч. 8 ст. 140 та п. 3 ч.1 ст. 287 ГПК України
Ø
Заходи забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує
ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного
рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів
заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені
"правом на суд".
Колегія
суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС зазначила
наступне:
Ø
Пунктом 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України до переліку судових рішень, які можуть бути предметом касаційного перегляду, віднесено ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, яка в силу ч. 1 ст. 235 цього Кодексу набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ø
Право на оскарження ухвали суду про вжиття заходів забезпечення
також визначено ч. 8 ст. 140
ГПК України. Водночас, законодавцем у зазначеній
процесуальній нормі передбачено, що оскарження ухвали про забезпечення позову
не зупиняє її виконання як судового рішення.
Ø
Отже, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює
конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов`язок вчинити дії
учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до
моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції
у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх
безпідставністю.
Ø
Тобто необхідно розмежовувати як окремі юридичні факти
"скасування заходів забезпечення" господарським судом, який їх
встановив, у зв`язку з тим, що такі заходи вичерпали свою дію чи потреба у їх
збереженні відпала, а також "скасування ухвали суду про вжиття заходів
забезпечення" судом вищої інстанції з підстав її невідповідності нормам
матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Ø
З огляду на таке, колегія суддів Судової палати для розгляду справ
про банкрутство КГС дійшла висновку, що прийняття апеляційним судом постанови, якою
скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою апеляційного суду, яка є
предметом касаційного оскарження, не виключає можливості перегляду такої ухвали
апеляційного суду в касаційному порядку, оскільки процесуальне право її на
касаційне оскарження передбачено ч. 8 ст. 140 та п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України.
Ø
Зазначена правова позиція викладена у постановах Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі
№908/1671/18 та від 26.06.2018 у справі №415, від якої колегія суддів Судової
палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду не
вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №50/790-43/173.
Ø
Обставини того, що на момент відкриття 30.10.2019 касаційного
провадження за касаційною скаргою Боржника в особі ліквідатора на ухвалу суду
апеляційної інстанції від 23.09.2019 вжиті таким судовим рішенням заходи
забезпечення вимог кредитора вичерпали свою дію внаслідок їх скасування
постановою апеляційного суду від 30.09.2019, яка набрала законної сили, не
перешкоджають можливості здійснити касаційний перегляд зазначеної ухвали
апеляційного суду, оскільки впродовж дії оскаржуваного судового рішення з
23.09.2019 по 30.09.2019 воно зумовлювало відповідні права та обов`язки як в
учасників справи, так і третіх осіб щодо розпорядження спірним майном та
вчинення щодо нього правочинів.
Ø
Водночас, ухвала
апеляційного суду від 23.09.2019, якою було вжито оскаржувані заходи забезпечення, як судове рішення, є чинною, не зважаючи
на те, що самі заходи забезпечення було скасовано постановою від 30.09.2019 у
даній справі.
Ø
З метою формування єдиної практики у вирішенні питання щодо
можливості касаційного перегляду прийнятого в процедурі банкрутства судового
рішення, дія якого вичерпалася внаслідок врегулювання цим рішенням суду
відповідних правовідносин, колегія суддів Судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС зазначає, що подані на такі судові рішення касаційні скарги
підлягають розгляду по суті з перевіркою судом касаційної інстанції
оскаржуваної ухвали суду апеляційної (першої) інстанції на предмет правильності
застосування норм матеріального та процесуального права та підставності вжиття
заходів забезпечення.
Ø
Отже, ухвала апеляційного г/с від 23.09.2019 у справі №50/790-43/173
про вжиття заходів забезпечення, які в подальшому скасовано постановою
апеляційного г/с 30.09.2019, може бути предметом касаційного перегляду за
касаційною скаргою боржника в особі ліквідатора, касаційне провадження за якою
було відкрито ухвалою Суду від 30.10.2019.
Ø
Водночас, при розгляді справи №50/790-43/173 колегія суддів
Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС не вбачає за необхідне
відступати від правової позиції, викладеної в ухвалі ВС від 23.04.2019 у справі
№911/1974/18, щодо закриття касаційного провадження з перегляду постанови
місцевого суду про визнання боржника банкрутом разом із постановою апеляційного
суду, прийнятою за результатом її апеляційного перегляду, так як 23.04.2019, на
момент відкриття судового засідання Верховного Суду з розгляду касаційної
скарги податкової інспекції, постанова
місцевого суду як судове рішення була скасована постановою Верховного Суду 23.04.2019 за касаційною скаргою іншого учасника справи; тобто не існувало об`єкта касаційного перегляду - судового рішення, що породжує права й обов`язки учасників справи та підлягає перевірці на предмет його обґрунтованості.
Ø
Здійснюючи касаційний перегляд суд касаційної інстанції зазначає,
що в силу статей 136, 137
ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
Ø
Водночас, при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення
шляхом заборони відчуження (продажу) майна банкрута в ліквідаційній процедурі
до вирішення конкретного спору між учасниками провадження чи настання
відповідної події (зокрема завершення процедури перегляду судового рішення
судом вищої інстанції) суду слід виходити з покладених на нього законом (частина
4 статті 40 Закону про банкрутство)
функцій в процедурі ліквідації боржника та здійснювати свої повноваження з
урахуванням приписів Розділу III. Ліквідаційна процедура Закону
про банкрутство.
Ø
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що встановлена абзацом 8
ч. 1 ст. 38
Закону про банкрутство заборона на накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом, за колом осіб поширюється на суб`єктів, яким законодавством надано повноваження на накладення арештів (інших обмежень)
на майно фізичних та юридичних осіб, зокрема, органи державної виконавчої
служби, реєструючі та правоохоронні органи та їх посадових осіб (ст. 56 Закону України
"Про виконавче провадження", ч. 2 ст. 27
Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та
їх обтяжень", ст. 43, 44 Закону України
"Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 171-173 КПК України).
Ø
Зазначена правова позиція узгоджується з правовими висновками
Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 16.10.2018 у
справі №Б-50/112-09.
Ø
Отже, господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, не
позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів
забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на
відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи із доводів
кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами
законності, диспозитивності та пропорційності в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство.
Ø
Такі процесуальні дії господарського суду, в тому числі на стадії
апеляційного перегляду судового рішення, відповідають функції господарського
суду, як учасника справи про банкрутство, щодо забезпечення справедливого
балансу між кредиторами і боржником та контролю за правильністю і черговістю
здійснення арбітражним керуючим дій у відповідній судовій процедурі
банкрутства, в тому числі ліквідаційній процедурі.
Ø
Забезпечення позову є
процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових
прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких
у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами
розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення
позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами
наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу
забезпечення.
Ø
Положення статей 136, 137 ГПК України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті
73 ГПК України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.
Ø
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має
здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття
відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності
вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів
сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між
конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема,
чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в
разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання
рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання
порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Ø
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена
доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування
певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову,
що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам,
на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється
господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про
захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення
арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Ø
Такий правовий висновок викладено в пункті 9.2.4. постанови
об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.08.2019 у справі
№910/16586/18.
Ø
Метою забезпечення позову є вжиття
судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони
матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників справи
про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника)
чи інших учасників справи про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам
(кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового
рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом
(заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних
труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Ø
Забезпечення позову за своєю суттю є обмеженням
суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника), або пов`язаних
із ним інших осіб, в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів
правосуддя та задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з
відповідними вимогами у справу про банкрутство.
Ø
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу
забезпечення дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення із
заявленими позивачем (кредитором) вимогами, чим врешті досягаються:
збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час
вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову
та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав
або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому
прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб,
що не є учасниками цього судового процесу.
Ø
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд
зобов`язаний встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до
забезпечення позову та предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий
захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення
позову. Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є
наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів
можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення.
Ø
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
від 13.06.2018 у справі №911/3871/17.
Ø
Апеляційним судом встановлено, що в обґрунтування клопотання щодо
заборони продажу обтяженого заставою (іпотекою) банку рухомого та нерухомого майна Боржника банк-заставодержатель
зазначив, що за обставин зупинення місцевим судом ухвалою від 04.07.2018
провадження у справі про банкрутство №50/790-43/173 до розгляду відводу,
заявленого судді та здійснення апеляційним судом провадження з перегляду в
апеляційному порядку ухвали місцевого суду від 03.04.2018 з розгляду скарг
кредиторів на дії попереднього ліквідатора та зміни кандидатури ліквідатора у
справі, призначений у даній справі оскаржуваною ухвалою місцевого суду
ліквідатор банкрута вживає заходів щодо швидкого та дешевого продажу активів
боржника (дев`яти квартир у місті Києві та двох автомобілів) за найнижчою
ціною, недопущення потенційних покупців до купівлі квартир окремими лотами за
більш високою ціною, аніж продаж єдиним лотом.
Ø
При прийнятті оскаржуваної ухвали 23.09.2019 про вжиття заходів
забезпечення у справі №50/790-43/173, суд апеляційної інстанції дійшов
висновку, що накладення заборони на відчуження рухомого та нерухомого майна ,
яке обтяжене заставою (іпотекою) банку, є співмірним та Банком способу захисту його майнових прав як
забезпеченого кредитора Боржника під час апеляційного перегляду ухвали
місцевого суду від 03.04.2018 за якою також оскаржувалось призначення нового
ліквідатора, так як новопризначений ліквідатор до завершення апеляційного
перегляду ухвали місцевого суду про його призначення у даній справі вживав
непропорційних заходів щодо продажу заставного майна банку у ліквідаційній процедурі порушуючи інтереси кредиторів щодо якнайповнішого задоволення їх вимог.
Ø
Верховний Суд зазначає, що в силу ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство в редакції, що застосовується до боржника, вбачається, що ліквідатор з дня свого призначення у справі про
банкрутство виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута,
приймає до свого відання майно банкрута та продає його майно для задоволення
вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим
Законом. Ліквідатор, як замовник, вправі залучити на договірній основі
організатора аукціону з продажу майна банкрута (ч. 5, 6 ст. 49 Закону) та
укладати від імені боржника-продавця договори купівлі-продажу активів банкрута
з переможцями аукціону (ч. 3 ст. 71 Закону).
Ø
Отже, арбітражний керуючий з моменту його призначення ліквідатором
у справі про банкрутство боржника ухвалою місцевого г/с від 03.04.2018 виконує
повноваження керівника товариства-банкрута з правом на відчуження майнових
активів боржника, в тому числі заставного майна за погодженням із забезпеченим
кредитором.
Ø
Встановивши обставини оскарження за апеляційною скаргою в цілому
ухвали місцевого суду від 03.04.2018, якою поряд з іншим вирішувалось питання
щодо призначення у справі нового ліквідатора, який до завершення апеляційного
перегляду ухвали місцевого суду від 03.04.2018 про його призначення ліквідатором
здійснює дії щодо продажу заставного майна банкрута, суд апеляційної інстанції,
керуючись приписами ст. 136, 137, 140, ч. 2 ст. 281 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність вжиття
заходів забезпечення за клопотанням забезпеченого кредитора та накладення
заборони на відчуження рухомого та нерухомого майна відповідно до переліку,
визначеного абзацом 2 резолютивної частини оскаржуваної ухвали від 23.09.2019.
Ø
Відповідно до ч.2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або
ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів
позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ø
Частиною 6 ст. 12 ГПК України визначено порядок розгляду справ про банкрутство господарськими судами за
правилами цього Кодексу для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ø
Статтею
18 Закону про банкрутство господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи
про банкрутство чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог
кредиторів. Господарський
суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику укладати без згоди арбітражного керуючого
(розпорядника майна) правочини (договори), а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших
заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.
Ø
Системний аналіз зазначених норм ГПК України та Закону
про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законом
про банкрутство, як спеціальним законом, визначено особливі різновиди заходів на забезпечення
вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі та надано
право їх застосування як за клопотанням кредитора, так за ініціативою суду.
Разом з тим, загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на
будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно
ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження),
дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають
застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті
136 ГПК України.
Ø
Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків
цивільного характеру.
Ø
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому,
що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке
охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом.
ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою
заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не
визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід
спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався
в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув
увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити
протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення
ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
Ø Отже, заходи
забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує ризик такої зміни
обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь
заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він
звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на
суд".
Ø
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від
11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно
до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу
мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі
рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу
до заслуховування сторін.
Ø
Аналізуючи мотивацію постановленої апеляційний судом ухвали від
23.09.2019 крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, колегія
суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС зазначає, що
вжиття апеляційним судом заходів забезпечення у справі №50/790-43/173 про
банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження заставного майна боржника
арбітражним керуючим, призначеним ліквідатором у даній справі ухвалою місцевого
суду від 03.04.2018, яка була предметом апеляційного оскарження за апеляційною
скаргою, спрямоване на забезпечення збереження status quo до остаточного вирішення апеляційним судом питання щодо правомірності
призначення ліквідатором арбітражного керуючого та є співмірним й адекватним
заходом забезпечення вимог забезпеченого кредитора щодо задоволення його
кредиторських вимог до боржника за рахунок продажу заставного майна
ліквідатором за найвищою ціною.
Ø
З огляду на зазначене, Верховний Суд, розглянувши справу у складі
Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС, дійшов висновку про
відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін ухвали
апеляційного г/с від 23.09.2019 у справі №50/790-43/173 як такої, що прийнята з
правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
