ОСКАРЖЕННЯ МОТИВУВАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЩОДО ТОГО, ЩО ДОКАЗИ, НАДАНІ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИНИ ПРО ТЕ, ЩО БУДІВЛЯ Є ГУРТОЖИТКОМ, Є БІЛЬШ ВІРОГІДНИМИ, НІЖ НЕ НАДАНІ ДОКАЗИ НА СПРОСТУВАННЯ ЦЬОГО

ПОСТАНОВА 19 січня 2022 року, cправа №  10/2456, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102828678

---

У справі про банкрутство ФОП (далі-Боржник), провадження у якій було відкрито 09.10.2010, а 20.09.2011 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, 14.06.2019 Боржник звернулася до г/с із заявою, в якій оскаржувала дії ліквідатора щодо віднесення до складу ліквідаційної маси належних їй нежитлових приміщень гуртожитку, результати аукціону від 08.01.2013 з їх продажу та укладений за результатами такого аукціону договір купівлі-продажу  від 31.07.2013. Місцевий г/с ухвалою від 15.03.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 02.09.2021) у задоволенні заяви відмовив повністю. Керуючий реалізацією подав касаційну скаргу, оскаржував мотивувальну частину рішень судів щодо того, що докази, надані на підтвердження обставини про те, що будівля є гуртожитком, є більш вірогідними, ніж не надані докази на її спростування. Тобто докази, які підтверджують статус гуртожитку наявні, а докази, які стверджують протилежне відсутні. Верховний суд залишив судові рішення нижчих судів без змін, вказавши, що вони постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права  в частині висновку мотивувальної частини щодо того, що докази, надані на підтвердження обставини про те, що будівля є гуртожитком, є більш вірогідними, ніж не надані докази на  спростування цього, зокрема, суди дійшли висновку про те, що у справі відсутні технічна документація на будівництво гуртожитку чи рішення органу влади про надання статусу гуртожитку будівлі, однак матеріали інвентаризаційних справ містять непрямі докази тому, що будівля її власниками, органами влади і технічної інвентаризації була визнана "об`єктом житлового фонду" із спеціальним статусом "гуртожитку", зокрема, серед таких були "сводный оценочный акт", свідоцтва, довідки БТІ", судові рішення, в яких згадувалася будівля як гуртожиток, ін.)

---

Короткі висновки:

16. …, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

18.Системний аналіз …ч.1 ст.26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дозволяє дійти до висновку про те, що дитячі дошкільні заклади, гуртожитки та об`єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються  …, до комунальної власності відповідних територіальних  громад  без додаткових умов, не повинні бути обов`язково об`єктами житлового фонду, оскільки ті самі дитячі дошкільні заклади не є такими об`єктами житлового фонду проте включені, відповідно до вказаної норми, до переліку майна, що не включається до ліквідаційної маси.

19. Наведене свідчить, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ч.1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не розрізняє в такому об`єкті як "гуртожиток" окремо "житлові" і "нежитлові" приміщення. Усі вони є складовою "гуртожитку".

---

Позиція Верховного Суду

14.2. Будь-які докази переведення жилих приміщень будівлі по АДРЕСА_1 у нежилі у порядку ст.7 ЖК УРСР - ні учасниками справи, ні органами виконавчої влади суду не надані. Юридично перехід "житлових приміщень" у "нежитлові" у зв`язку з тим, що спірні приміщення фактично на протязі тривалого терміну були занедбані та не використовувались за призначенням, не відповідали санітарно-гігієнічним нормам і прийшли у стан, непридатний для проживання - не відбувся, тому суд відхиляє відповідні доводи учасників справи.

14.3. Виходячи з положень ст.79 ГПК України суд вважає щодо докази, надані на підтвердження обставини про те, що будівля по АДРЕСА_1 є гуртожитком, є більш вірогідними, ніж не надані докази на її спростування. Тобто докази, які підтверджують статус гуртожитку - наявні, а докази, які стверджують протилежне - відсутні.

14.4. Власне учасники справи і не спростовують обставину про те, що будівля по АДРЕСА_1 є гуртожитком, доводи правомірності включення спірних приміщень до складу ліквідаційної маси обґрунтовуються виключно тим, що спірні приміщення знаходяться у гуртожитку, але "є нежитловими", а тому не є "об`єктом житлового фонду". Однак для вирішення спору це не має значення, оскільки всі спірні приміщення разом складають такий об`єкт як "гуртожиток".

15. Саме наведені висновки, які викладені у мотивувальних частинах суду першої та апеляційної інстанції і є предметом оскарження у касаційній скарзі.

16. Відповідно до приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

17. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (редакція яка була чинна станом на дату ухвалення постанови про визнання Манової Г.С. банкрутом), усі види майнових активів (майно  та  майнові  права) банкрута, які  належать  йому  на  праві власності або  повного господарського  відання  на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури,  включаються до складу ліквідаційної маси,  за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих  дошкільних  закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які  в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної   власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

18.Системний аналіз вищенаведених положень ч. 1 ст.26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дозволяє дійти до висновку про те, що дитячі дошкільні заклади, гуртожитки та об`єкти комунальної  інфраструктури,  які  в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних  громад  без додаткових умов, не повинні бути обов`язково об`єктами житлового фонду, оскільки ті самі дитячі дошкільні заклади не є такими об`єктами житлового фонду проте включені, відповідно до вказаної норми, до переліку майна, що не включається до ліквідаційної маси.

19. Наведене свідчить, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ч.1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не розрізняє в такому об`єкті як "гуртожиток" окремо "житлові" і "нежитлові" приміщення. Усі вони є складовою "гуртожитку".

20. З урахуванням фактичних обставин справи про те, що будь-які докази переведення жилих приміщень будівлі по АДРЕСА_1 у нежилі у порядку ст.7 ЖК УРСР - ні учасниками справи, ні органами виконавчої влади суду не надані, а також зважаючи на те, що ч.1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не розрізняє в такому об`єкті як "гуртожиток" окремо "житлові" і "нежитлові" приміщення, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які викладені у підпунктах 6.1., 6.2. пункту 6 даної постанови.

22. Колегія суддів за наслідками розгляду касаційної скарги … дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Черкаської області від 15.03.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права  в частині висновку мотивувальної частини наведених судових рішень щодо того, що докази, надані на підтвердження обставини про те, що будівля по АДРЕСА_1 є гуртожитком, є більш вірогідними, ніж не надані докази на її спростування.

СПІР ЗА ПОЗОВОМ МІСЬКОЇ РАДИ ДО ВЛАСНИКА ПРО ПЕРЕДАЧУ ЧАСТИНИ ГУРТОЖИТКУ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

ПОСТАНОВА 07 грудня 2021 року, Справа №  908/713/20 (908/1472/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058444

---

ПОСТАНОВА 07 грудня 2021 року, Справа №  908/713/20 (908/1472/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058444

---

Провадження у справі про банкрутство ТОВ “Грааль” (далі-Відповідач, Боржник) було відкрито 11.06.2020 і цього ж числа міська рада (далі - Позивач) подала позов до Відповідача про передачу комунальну власність територіальної громади міста в особі міської ради  частини гуртожитку (759/1000), що належить Відповідачу на праві приватної власності. Позов мотивований ухиленням Відповідача як власника Гуртожитку від його передачі у комунальну власність задля захисту прав членів територіальної громади, попри встановлений законом відповідний обов`язок Відповідача та попри дотримання Позивачем законодавчих підстав та процедури, що передує такій передачі (надання згоди, прийняття про це рішення, ухвалення цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад). Місцевий г/с рішенням від 25.02.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 06.09.2021) позов задовольнив та зобов`язав Відповідача передати Гуртожиток у комунальну власність територіальної громади міста на безкомпенсаційній основі. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю позовних вимог та поширенням на Гуртожиток положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців". При цьому суди виходили з того, що Гуртожиток був переданий Відповідачу як статутний внесок від засновника, який, в свою чергу, створений в процесі приватизації державного майна, а Гуртожиток увійшов до його статутного фонду. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши на передчасність задоволення позову з огляду на вирішення спору без дослідження обставин щодо прав, інтересів та (або) обов`язків осіб, як тих що були залучені, так і тих що не були залучені до участі у справі та допущені судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та відповідним доказам щодо: 1)матеріально-правових характеристик будівлі Гуртожитку в цілому, його спірної частини та інших окремих часток як об`єктів права власності різних співвласників; 2)прав мешканців, що проживають та зареєстровані в Гуртожитку; 3)передумов для виникнення спірних правовідносин із застосуванням положень п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" - матеріально-правовим підставам для вимог Позивача щодо передачі Відповідачем Гуртожитку, а саме щодо наявності/відсутності відповідної згоди Відповідача. Також ВС дав місцевому суду вказівку при новому розгляді у разі встановлення підстав для застосування положень п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", врахувати, що 20.10.2021 КСУ (Другий Сенат) ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)2021, яким визнав п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами, неконституційним, та таким, що, у зв`язку із визнанням його неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.

---

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо складу учасників справи у спорі щодо відчуження окремих категорій майна боржника

7.1.Спір в межах справи про банкрутство Боржника виник через його відмову, на вимогу Позивача, який керується положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передати у комунальну власність (власність територіальної громади міста Запоріжжя) Гуртожиток як об`єкт житлового фонду, що належить Боржнику на праві власності.

7.2.Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", положення якого стали правовою підставою для вимог Позивача у спірних правовідносинах, врегульовані правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до положень ч.1, 3 та 4 ст.1 цього Закону сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Частиною 2 ст.4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", спір про застосування якого порушений між сторонами у цій справі та підлягаю вирішенню (п.7.1) передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

7.3.Отже, вирішення спору у цій справі - про передачу Гуртожитку до територіальної громади міста … із застосуванням у спірних правовідносинах Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", може вплинути на права мешканців Гуртожитку щодо їх права на приватизацію жилих приміщень у ньому.

Натомість, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не врахували наведені положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у спорі про його застосування у цій справі, а також правила залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями статті 50 ГПК   України, у зв`язку із чим:

- суд першої інстанції, залучивши, ухвалою від 15.09.2020, ОСОБА_2 , як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, за її клопотанням як мешканку Гуртожитку, однак відхиливши ухвалою від 04.08.2020 клопотання Відповідача про залучення до участі у справі інших мешканців Гуртожитку;

-а апеляційний суд, попри заперечення заявника за апеляційною скаргою проти залучення ОСОБА_2 ;

не дослідили обставини, докази та не надали оцінки матеріально-правовим підставам для участі цієї особи у справі саме як мешканки Гуртожитку , а також не дослідили обставини щодо інших мешканців Гуртожитку, у розумінні положень ч.1,3 та 4 ст.1 та ч.2 ст.4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", та з порушенням наведених положень вирішили питання щодо наявності/відсутності підстав для їх залучення до участі у цій справі.

При цьому Суд наголошує, що, зокрема суд першої інстанції, не надав оцінки та не дослідив відповідні обставини щодо наданих Відповідачем у справу разом з письмовими поясненнями від 30.07.2020 та заявою від 03.08.2020 відомостей щодо мешканців Гуртожитку та щодо підстав для їх проживання у Гуртожитку.

Апеляційний суд, в свою чергу, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки, попри заперечення в апеляційній скарзі проти залучення судом ОСОБА_2 до участі у цій справі. У цих запереченнях скаржник послався, зокрема, на судове рішення …районного суду міста Запоріжжя від 15.02.2011 у справі № 2-а-29/11: про задоволення вимог за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль" до Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, визнання протиправними дії Запорізької міської ради з прийняття рішення від 16.04.2009 № 18 "Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення - будинкового комітету по вулиці Руставі, 12 ", скасування цього рішення, а також рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31.05.2010 за 236/2 "Про державну реєстрацію будинкового комітету по вулиці Руставі,12 ").

Отже, в контексті вирішення спору у цій справі, суди не дослідили актуальності та не надали оцінки встановленим цим рішенням таким обставинам, що мали місце станом на час його ухвалення 15.02.2011, а саме тим обставинам, що:

- "фізичні особи, які продовжують проживати в будинку Гуртожитку до теперішнього часу, які займають кімнати в Будинку - не мають жодного документу, який би на законних підставах підтверджував би законність проживання фізичних осіб у Будинку (відсутні ордери на зайняття приміщень в Будинку, рішення відповідних органів профспілок, інших можливих органів, відсутні договори оренди, які пропонувались Позивачем до укладення, тощо)";

- відсутній точний облік осіб, які проживають у Будинку, практично всі мешканці Будинку вселились самостійно, без згоди позивача (у цьому спорі Відповідача) або ВАТ "Запорізький арматурний завод";

- Позивач (Відповідач у цьому спорі) в судовому порядку займається виселенням мешканців Будинку".

За наведеного висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (п.5.3) у відповідній частині.

7.4.Крім викладеного, що складу учасників цієї справи Суд вважає за необхідне також зазначити про таке.

Відповідно до п.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

7.5.Офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 вказаного Закону наведено у рішенні КСУ від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням КСУ від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, у рішенні КСУ від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

Допоміжні приміщення, відповідно до п.2 ст.10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

7.6.Аналогічні приписи містить ч.2 ст.382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч.3 ст.4 ЖК Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

7.7.Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Такий висновок сформульований ВП ВС та викладений в постанові від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц.

7.8.Таким чином, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

При цьому Суд звертається до правових позицій ВС, що викладені у постановах від 18.07.2018 у справі №   916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17 та від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18.

7.9.Між тим, суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті заявлених вимог за визначеного ними складу учасників, наведеного не врахували та, попри встановлені обставини щодо інших співвласників - їх права на ті частки Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (пункт 3.3), між тим не дослідили та не надали оцінки цим обставинам, зокрема, щодо правового режиму та цільового призначення тих приміщень (тієї частки Гуртожитку), що хоча і не є предметом спору та належать іншим співвласникам Гуртожитку, однак особливості правового режиму через цільове призначення яких може вплинути на правовий режим використання спірної частини Гуртожитку у разі його відчуження на користь територіальної громади міста Запоріжжя.

Наведене обумовлює той висновок, що суди, всупереч правилам залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями ст.50 ГПК України, не зважаючи на відповідні аргументи як Відповідача в суді першої інстанції, так і заявника - в апеляційній скарзі, а також без врахування встановлених ст.51 ГПК України наслідків незалучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалили судові оскаржувані рішення, без дослідження та без надання оцінки тим можливим правовим наслідкам відчуження Гуртожитку для співвласників інших його часток Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (п.3.3), не вирішивши при цьому щодо залучення відповідних осіб до участі у справі.

7.10.Звідси, Суд доходить висновку, що суд першої інстанції в ході розгляду справи з прийняттям оскаржуваного рішення допустив процесуальне порушення, що полягає в тому, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є самостійною та обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно до п.8 ч.1 ст.310 ГПК   України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).

7.11.Поряд з викладеним Суд також зазначає, що за змістом позовних вимог та як встановлено судами згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, правовою підставою для звернення із вимогами до Відповідача стала норма п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", відповідно до якої передача гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється за рішенням суду на безкомпенсаційній основі за умови, що власник гуртожитку не надав своєї згоди на таку передачу гуртожитку на вимогу відповідного суб`єкта, що діє та представляє інтереси відповідної територіальної громади.

7.12.Водночас, суд першої інстанції, безпідставно відхиливши ухвалою від 04.08.2021 клопотання Відповідача про витребування доказів його відмови добровільно передати Гуртожиток на вимогу Позивача, не дослідив при цьому та не надав оцінки змісту доданим Позивачем до позовної заяви копіям листів Відповідача, зокрема від 27.10.2017, від 22.12.2017 та від 30.07.2018.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.3) у відповідній частині.

7.13.У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що допущені судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та відповідним доказам:

- щодо матеріально-правових характеристик будівлі Гуртожитку в цілому, його спірної частини та інших окремих часток як об`єктів права власності різних співвласників;

- щодо прав мешканців - осіб, що проживають та зареєстровані за місцем проживання в Гуртожитку;

- щодо передумов для виникнення спірних правовідносин із застосуванням положень п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" - матеріально-правовим підставам для вимог Позивача щодо передачі Відповідачем Гуртожитку, а саме щодо наявності/відсутності відповідної згоди Відповідача;

а також вирішення спору без дослідження обставин щодо прав, інтересів та (або) обов`язків осіб, як тих що були залучені, так і тих що не були залучені до участі у справі; призвели до постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій справі - про задоволення вимог Позивача щодо передачі Боржником Гуртожитку до територіальної громади міста Запоріжжя.

7.14.Суд не розглядає аргументи скаржника (п.5.2) з посиланням на правила застосування позовної давності у спірних правовідносинах через передчасність цих аргументів з огляду на наведені висновки про допущені судами процесуальні порушення.

7.16.Враховуючи викладене, … Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.

7.17.При новому розгляді справи, у разі встановлення, на виконання вказівок в цій постанові за правилами ст.316 ГПК України, матеріально-правових підстав для застосування у спірних правовідносинах положень п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", місцевому суду також слід врахувати таке.

20.10.2021 КСУ (Другий Сенат) у цій справі ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)2021, яким визнав підпункт "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами, неконституційним, та таким, що, у зв`язку із визнанням його неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.

ПИТАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ БОРЖНИКА ПЕРЕДАТИ ГУРТОЖИТОК В КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

ПОСТАНОВА 19 жовтня 2021 року, Справа №  910/7918/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100523277

---

В межах справи про банкрутство ПрАТ «Автокраз» (далі-Боржник),провадження у якій було відкрито 24.09.2018, міська рада 01.06.2020 подала позов про зобов`язання Боржника вчинити дії, а саме передати в комунальну власність територіальної громади міст в особі Позивача гуртожиток на безкомпенсаційній підставі, залучивши також до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача мешканців Гуртожитку (за переліком). Позов мотивований бездіяльністю Боржника як власника Гуртожитку у вирішенні питання про добровільну передачу Гуртожитку територіальній громаді на вимогу Позивача задля захисту прав членів територіальної громади, а саме задля забезпечення реалізації житлових прав мешканців Гуртожитку, які тривалий час проживають у цьому Гуртожитку, однак відповідні права яких порушуються через неможливість Боржника, внаслідок власних боргових зобов`язань перед енергогенеруючими підприємствами, забезпечити належне/постійне постачання електричної та теплової енергії до Гуртожитка.   Місцевий г/с рішенням від 27.07.2020, яке залишене без мін апеляційним г\с (постанова від 09.06.2021) в задоволенні позову відмовив. Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для задоволення вимог через непоширення на Гуртожиток положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців", як підстави для передачі Боржником Гуртожитку у власність територіальної громади, оскільки Боржник є власником Гуртожитку, а відповідне право власності на це майно набуто як на нову річ внаслідок реконструкції Гуртожитку, який перед тим був переданий Холдінговій компанії "Автокраз" (правонаступнику Боржника) за актом приймання-передачі у процесі корпоратизації, однак не до статутного капіталу особі, створеній в процесі корпоратизації державного підприємства. Поряд з цим суди виходили із встановленої законом заборони на відчуження майна Боржника протягом застосованої щодо нього процедури розпорядження майном у справі про банкрутство.

Верховний Суд з судовимі рішення нижчих сдів скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

---

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо підстав для відчуження окремих категорій майна боржника у процедурі розпорядження майном

7.1. Спір в межах справи про банкрутство Боржника виник через його відмову на вимогу Позивача, який керується положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передати у комунальну власність (власність територіальної громади міста Кременчука) Гуртожиток як об`єкт житлового фонду, що належить Боржнику на праві власності, яке ґрунтується на стверджуваному Боржником праві на Гуртожиток як на нову річ, що створена в результаті переробки (реконструкції) Гуртожитку.

7.2.Правовідносини з розпорядження (відчуження) майна боржника, щодо якого відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, врегульовані спеціальними нормами чинного нормативного акту з процедур банкрутства - нормами КУзПБ, які за загальним правилом мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство перед іншими законодавчими актами України з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, який перебуває в особливому правовому режимі, що змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Цього висновку Суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13 щодо застосування положень Закону про банкрутство як спеціального нормативного акту з питань банкрутства, що втратив чинність з 21.10.2019 з введенням в дію з цієї дати іншого спеціального нормативного акту з питань банкрутства - КУзПБ, відповідно до п. 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

7.3.Відповідно до ч.5 ст. 44 КУзПБ протягом процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права приймати рішення, зокрема, про відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства.

7.4.Отже, ураховуючи також положення ст. 41 КУзПБ ("Мораторій на задоволення вимог кредиторів"), загальне правило встановлює заборону на відчуження будь-якого нерухомого майна боржника протягом процедури розпорядження майном.

З цього правила встановлений виняток, передбачений, зокрема, положеннями абзацу 5 частини п`ятої ст. 41 цього Кодексу, однак які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на підстави вимог  Позивача.  

7.5.Наведені обмеження скасовуються і відчуження майна боржника допускається у встановленому законом порядку, зокрема у ліквідаційній процедурі боржника (ч.1 ст. 59 КУзПБ).

При цьому відчуження окремих об`єктів нерухомого майна боржника має спеціальне нормативне врегулювання.

Так, відповідно до ч.7 ст. 61 цього Кодексу у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, арбітражний керуючий передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом.

Крім цього ч.3 ст.41 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" визначено, що рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У силу положень ч.1, 2 ст. 11 цього Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

7.6.За змістом наведених норм об`єкти житлового фонду боржника не можуть бути включені до ліквідаційної маси банкрута за умови, що банкрут зобов`язаний згідно із законодавством передати ці об`єкти територіальній громаді, а норми Закону про банкрутство передбачали та норми чинного КУзПБ передбачають обов`язкове та безумовне передання цих об`єктів до комунальної власності відповідної територіальної громади.

При цьому обов`язку ліквідатора передати визначені ч.7 ст.61 КУзПБ об`єкти до комунальної власності територіальної громади кореспондує обов`язок органу місцевого самоврядування прийняти такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Ці обов`язки є чітко встановленими, а не дискреційними.

У цих висновках Суд звертається до правої позиції ВП ВС викладеній у постанові від 02.07.2019 у справі №   911/2012/17 (пункти 6.15 - 6.18) щодо застосування відповідних положень (ч.13 ст. 41, ч.1 ст. 42 Закону про банкрутство, які містять правове регулювання, аналогічне тому, що наведене в положеннях ч.7 ст. 61 КУзПБ), а також до правової позиції ВС, викладеної в постанові від 08.07.2021 у справі № Б-19/81-10.

7.7. З огляду на наведене та враховуючи положення ч.1 ст.59 та ч.7 ст.61  КУзПБ, що виключають віднесення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів житлового фонду, в тому числі і гуртожитків, наявність/відсутність/відчуження від боржника цієї категорії майна, зокрема і у процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство, жодним чином не впливає як на формування ліквідаційної маси Боржника, так і на задоволення вимог кредиторів у цій справі, а тому жодним чином не обмежує та не впливає на права, інтереси та обов`язки учасників провадження у справі про банкрутство.

Звідси Суд доходить висновку, що перебування боржника в процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство та відповідні визначені Законом (ч.5 ст. 44 КУзПБ) обмеження на відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, чинність мораторію на задоволення вимог кредиторів, між тим жодним чином не створює конфлікту у застосуванні між нормами КУзПБ та положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", у разі їх застосування у справі про банкрутство при вирішенні питання щодо відчуження від боржника об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків.

У зв`язку з цим протилежні висновки судів першої і апеляційної інстанцій, що сформульовані при вирішенні спору щодо відчуження Гуртожитку, не відповідають наведеним правилам застосування у спірних правовідносинах положень КУзПБ у співвідношенні із нормами Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1) та відхиляє протилежні аргументи Відповідача та розпорядника майна Боржника (пункт 6.1).

7.8.Щодо правил виникнення права власності на нову річ, створену в результаті використання (переробки) іншої речі Суд зазначає про таке.

Правовідносини щодо виникнення права на нову річ, створену в результаті використання іншої речі (матеріалу), регламентовані положеннями ст. 332 ЦК України , частиною першою якої передбачено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

7.9.Аналіз викладених законодавчих положень, з урахуванням наведених висновків ВСУ, дає підстави для висновку про те, що право власності на нову річ, виготовлену відповідно до ст. 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ.

При цьому, не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.

Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно стверджувати, шо реконструйований об`єкт є іншим об`єктом нерухомості.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12,  а також враховує подібні висновки ВП ВС, що викладені в постанові від 06.06.2018 у справі №   569/1651/16-ц (провадження № 14-190цс18) та висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 30.05.2018 у справі №   5013/462/12.

7.10.Крім цього Суд враховує також приписи ч.1, 2 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених ст.14 цього Закону.

За ч.1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом наведених норм реєстраційний номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, в той час як новоствореному об`єкту нерухомого майна надається свій власний індивідуальний номер.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної від 28.05.2019 у справі № 924/60/18.

7.11.Між тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, та, встановивши обставини реконструкції будівлі Гуртожитку (пункт 3.2), зі збереженням функціонального призначення Гуртожитку (пункти 3.3 - 3.9), не дослідили, зокрема, обставини, чи є Гуртожиток з реєстраційним номером майна 1117581 (пункт 3.11), право власності на яке зареєстровано за Боржником та вимоги щодо передачі якого заявлено Позивачем у спірних правовідносинах, новоствореним об`єктом нерухомого майна.

Тобто суди не дослідили ті обставини, чи є таке майно саме іншим об`єктом нерухомості у розумінні ст. 332 ЦК України та .1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відмінним від того, що обуло передано у власність Холдингової компанії "АвтоКраз" (правонаступником якої є Боржник) за актом від 11.02.2000 прийняття-передачі нерухомого майна (пункт 3.2), на який Позивач, в свою чергу, у своїх вимогах поширює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", як правову підставу вимог у цій справі.

7.12.          Щодо застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", то ним врегульовані правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до положень ч.1, 3 та 4 ст. 1 цього Закону сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

7.13.Згідно з п.4 ч.1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 та 3 ст. 14 вказаного Закону гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою   законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього   Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.

Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки (ч.5 ст. 14).

7.14.Між тим, встановивши ті обставини, що відповідно до акту від 11.02.2000 прийняття-передачі Міністерство промислової політики України (як правонаступник Міністерства машинобудування, військо-промислового комплексу і конверсії України) передало, а ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКраз" (яке є правонаступником ВАТ "Краз", що створене шляхом корпоратизації державного підприємства "Кременчуцький автомобільний завод" відповідно до Указу Президента України № 210 від 15.06.1998 "Про корпоратизацію підприємств") прийняло у власність компанії на підставі акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ "Краз" станом на 01.09.1994 та рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКраз" від 03.03.1998 об`єкти нерухомого майна, зокрема: "Будинок ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14" (пункт 3.2), суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, не дослідили вказаний акт та не надали йому правової оцінки в контексті кваліфікації матеріально-правових підстав для здійснення вказаної безоплатної передачі Міністерством промислової політики України у власність Холдингової компанії "АвтоКраз" нерухомого майна ("Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14") за актом від 11.02.2000.

7.15.Водночас, визначення матеріально-правових підстав - правової природи такого переходу права на нерухоме майно як його безоплатна передача має значення для визначення, чи вважається ця безоплатна передача нерухомого майна внесенням до Статутного фонду Холдингової компанії "АвтоКраз", створеного у процесі корпоратизації, з метою встановлення наявності/відсутності матеріально-правових підстав для поширення на вказане нерухоме майно правового регулювання за Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

7.16.При цьому для здійснення кваліфікації безоплатної передачі Міністерством промислової політики України у власність Холдингової компанії "АвтоКраз" нерухомого майна за актом від 11.02.2000 також належить враховувати встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а саме належності "Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14" до державної власності у складі ЦМК ВАТ "КРАЗ" (код ЄДОПОУ 05808735, правонаступник - акціонерне товариства Холдингова компанія "АвтоКраз"), державні акції якого були продані до здійснення вказаної передачі нерухомого майна Міністерством промислової політики України у власність Холдингової компанії "АвтоКраз" та до здійснення подальшої реконструкції цього нерухомого майна в Гуртожиток з оформленням за Відповідачем права власності на нього після проведеної реконструкції (пункти 3.1, 3.2).

7.17.Отже суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що в результаті безоплатної передачі Міністерством промислової політики України "Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14", у власність Холдингової компанії "АвтоКраз" це майно не вносилось до Статутного фонду Холдингової компанії "АвтоКраз" у формі ВАТ (правонаступником якого став Відповідач), який здійснений з неповним з`ясуванням обставин справи, через що суди дійшли також передчасного висновку, що Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширює свою дію на цей об`єкт нерухомого майна.

7.18. Поряд з викладеним Суд зазначає також про таке.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", спір про застосування якого порушений між сторонами у цій справі та підлягаю вирішенню (пункт 7.12) передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

7.19.Отже, вирішення спору у цій справі - про передачу Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука із застосуванням у спірних правовідносинах Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", може вплинути на права мешканців Гуртожитку щодо їх права на приватизацію жилих приміщень у ньому.

Натомість, суд першої інстанції не врахував наведені положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у спорі про його застосування у цій справі та всупереч правилам залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями ст. 50 ГПК України, не зважаючи на відповідні аргументи Позивача у позовній заяві, а також без врахування встановлених статтею 51 ГПК України наслідків незалучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалюючи про відкриття провадження у цій справі (ухвала від 10.07.2020), неправомірно відмовив Позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача осіб, визначених Позивачем як мешканців Гуртожитку (пункти 1.2, 1.3).

Звідси, Суд доходить висновку, що суд першої інстанції в ході розгляду справи з прийняттям оскаржуваного рішення допустив процесуальне порушення, що полягає в тому, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є самостійною та обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно до п. 8 ч.1 ст. 310 ГПК України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки.

7.20.У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що допущені судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та відповідним доказам:

- щодо матеріально-правових характеристик Гуртожитку як об`єкта нерухомості;

- щодо підстав для виникнення права власності Боржника на Гуртожиток;

- щодо підстав та мети безоплатної передачі Міністерством промислової політики України "Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14" (Гуртожитку), у власність Холдингової компанії "АвтоКраз" (правонаступником якого є Боржник, Відповідач);

а також вирішення спору про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; призвели до постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій справі - про відмову у задоволенні вимог Позивача щодо передачі Боржником Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука.

ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ НЕЗАКОННИМ ТА СКАСУВАННЯ РІШЕННЯ МІСЬКОЇ РАДИ ПРО НАДАННЯ ЗГОДИ НА БЕЗОПЛАТНЕ ПРИЙНЯТТЯ ГУРТОЖИТКУ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

ПОСТАНОВА 19 жовтня 2021 року, Справа №  910/6778/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100523248

---

У справі про банкрутство ПрАТ "АвтоКраз"  (далі-Боржник), провадження у якій було відкрито 24.09.2018, розпорядник майна 13.05.2020 в межах справи про банкрутство подав позов до міської ради про визнання незаконним та скасування рішення позачергової сесії Відповідача від 23.01.2020 "Про надання згоди на безоплатне прийняття гуртожитку з власності Боржника до комунальної власності територіальної громади міста (далі - Рішення). Позов мотивований незаконністю Рішення, оскільки це рішення прийнято з порушенням Відповідачем компетенції, є неправомірним посяганням на право власності Боржника, тоді як відсутні законні правові підстави для передачі Боржником (у т.ч. в примусовому порядку) Гуртожитку у власність територіальної громади - комунальну власність, а Відповідач не звертався до Боржника для вирішення питання щодо передачі Гуртожитку з відшкодуванням його вартості Боржнику (на договірних умовах).  Місцевий г/с рішенням від 27.07.2020, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 22.06.2021), позов задовольнив, визнав незаконним і скасував Рішення; судові рішення мотивовані незаконністю Рішення, оскільки Відповідач при його прийнятті безпідставно керувався положеннями ЗУ "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", як підставою для безоплатного прийняття Гуртожитка як власності Боржника до комунальної власності територіальної громади міста, тоді як положення вказаного Закону у спірних правовідносинах не поширюється на Гуртожиток, право на яке набуто Боржником та за матеріально-правових підстав перебуває у власності Боржника, однак яке не було передано до статутного капіталу внаслідок корпоратизації правопопередника Боржника (Холдинговій компанії "Автокраз"). Поряд з цим суди виходили із встановленої законом заборони на відчуження майна Боржника протягом застосованої щодо нього процедури розпорядження майном у справі про банкрутство.

Верховний Суд із судовими рішеннями нижчих судів не погодився  і ухвалив нове рішення, яким відмовив у позові, вказавши, що нижчі суди дійшли помилкового висновку про підставність позовних вимог, їх задоволення та скасування Рішення за вимогами Позивача, оскільки Рішення саме по собі не створює припис або обов’язку передачі, а є лише волевиявленням на прийняття Гуртожитку в комунальну власність.

---

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування

7.1. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування положень ст. 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд звертається до правової позиції ВС, яку викладено в пункті 13 постанови від 14.08.2018 у справі 908/2212/17 та в пункті 7.1 постанови від 16.04.2019 у справі №   910/1570/18.

7.2.Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч.4 ст.11 ЦК України).

7.3. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в т.ч., шляхом звернення з позовом до суду (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних прав та інтересів визначені, серед яких є визнання права (пункт 1), визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).

Статтею 21 цього кодексу передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

7.4.Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування майном у судовому порядку, зокрема у визначені способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або користувача тощо).

Суд звертається до правових позицій ВС з цього приводу (mutatis mutandis п.13 постанови ВС від 20.03.2018 у справі №   910/1016/17, п.12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, п.16 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/1284/17, п.15 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/1283/17, п.16 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, постанова від 23.04.2019 у справі №   910/5217/18).

 

7.5.Поряд з цим, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

ВП ВС звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п.57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (mutatis mutandis висновки у п.72-76 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі №   488/5027/14-ц).

Отже, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.

Звідси, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

7.6.Суд зазначає, що захист права розуміють як державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного правового результату для особи, право чи інтерес якої порушені. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції ВС, викладеної в постанові від 26.05.2021 у справі № 921/729/19 з посиланням на висновки, сформульовані в пункті 63 постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

7.7. Спір у цій справі виник стосовно підстав для визнання незаконним та скасування Рішення, на підставі якого, на думку Позивача, незаконно може бути витребуване від нього майно - Гуртожиток, на користь територіальної громади міста Кременчука, інтереси якої представляє Відповідач; відповідно предметом спору та об`єктом захисту є права Позивача на Гуртожиток.

7.8. Водночас, для з`ясування, чи відбулось порушення прав Позивача заперечуваним Рішенням, зокрема, і прав на Гуртожиток, чи призведе його скасування до відновлення відповідних прав Позивача, Суд звертається до змісту заперечуваного Рішення Відповідача, підстав його ухвалення, правової природи та матеріально-правових наслідків його ухвалення.

7.9.Діяльність органів місцевого самоврядування регламентована, зокрема, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", за положеннями якого ухвалення органом місцевого самоврядування рішення є формою його діяльності у межах реалізації визначеної законом компетенції цього органу.

При цьому рішення органу місцевого самоврядування може бути індивідуально-правовий актом, прийнятим як результат правозастосування, що адресоване конкретним особам, тобто є формально обов`язковим для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такий акт не може мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв може отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

При цьому, на відміну від нормативно-правового акту акт застосування норм права (акт індивідуальної дії) містить індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права, адресується конкретним суб`єктам (суб`єкту) і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів (суб`єкта), регулює конкретну життєву ситуацію, дія індивідуального акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції ВП ВС, викладеної у постанові від 20.05.2020 у справі №   580/2623/19.

7.10.Ухвалюючи заперечуване Позивачем Рішення, Відповідач керувався положеннями, зокрема, Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до п. 51 ч.1ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції органу місцевого самоврядування належить надання ним згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

При цьому порядок і умови передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність, механізм прийняття рішень щодо такої передачі окрім спеціального закону, яким у спірних правовідносинах з огляду на предмет спору - Гуртожиток, є ЗУ"Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", також регламентовано Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та Положенням про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженим ПКМУ від 21.09.1998 № 1482.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини першої ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад:

1) передача та прийняття гуртожитків, що є об`єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;

2) передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду;

3) прийняття гуртожитків (як ЦМК) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою);

4) передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Згідно з підпунктами "а", "б" п. 1 ч.3 ст. 14 цього Закону гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" передача об`єктів із державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, обов`язковою умовою передачі об`єктів з державної до комунальної власності є прийняття відповідними радами рішення про згоду на таку передачу, якщо інше не встановлено законом.

Отже перехід об`єктів права державної власності у комунальну пов`язаний з такою обов`язковою обставиною як відповідне волевиявлення на зазначену передачу суб`єкта комунальної власності.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції ВСУ, викладеної в постанові від 30.03.2016 у справі № 927/438/15 (провадження №   3-93гс16) та у постанові від 11.06.2012 у справі N 21-295а11.

7.11.Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що навіть за відсутності визначеної законом (п.2, 4 ч.1 ст. 5, п.п. "а", "б" п. 1 ч.3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") підстави для передачі Гуртожитку до територіальної громади міста (суб`єкту комунальної власності), яка була визначена Відповідачем як передумова для прийняття ним заперечуваного Рішення, останнє, за відсутності в ньому вказівки Позивачу на обов`язок передати Гуртожиток, є волевиявленням Відповідача як органом місцевого самоврядування на прийняття Гуртожитку суб`єктом комунальної власності, направлено своєю дією та адресується Відповідачу, оскільки містить індивідуально-конкретні приписи лише для нього, і створює права та/чи обов`язки лише для Відповідача.

Однак заперечуване Рішення не є рішенням про права та обов`язки третіх осіб стосовно Гуртожитку, зокрема і про права та обов`язки Боржника (Позивача), оскільки рішення органу місцевого самоврядування про згоду на прийняття об`єктів з державної у комунальну власність, як один із складових елементів визначеної законом процедури передачі гуртожитків - переходу об`єктів права державної власності у комунальну, між тим не є самостійною та достатньою підставою для передачі Гуртожитку від Позивача суб`єкту комунальної власність, а тому своїм існуванням та дією не створює припис або примус для Боржника (Позивача).

7.12.Правильність цього висновку підтверджується фактом існування спору у справі № 910/7918/20 за вимогами Відповідача до Позивача про передачу Боржником на безкомпенсаційній підставі Гуртожитку суб`єкту комунальної власності, а також підставами для позовних вимог у цій справі, оскільки цей спір викликаний не прийняттям заперечуваного Рішення, а бездіяльністю (відсутністю згоди) органів управління (уповноважених осіб) власника Гуртожитку (Позивача) передати Гуртожиток у власність територіальної громади.

Саме у межах цього спору має вирішуватись про визначені законом (п.2, 4 ч.1 ст. 5, п.п. "а", "б" п. 1 ч.3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") підстави для передачі Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука.

Звернення ж Відповідача у справі № 910/7918/20 із вимогами до Позивача є поданням органу місцевого самоврядування щодо передачі гуртожитків у власність територіальної громади за правилами п. 4 ч.1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Отже спір у справі № 910/7918/20 порушений щодо підстав (їх існування/відсутності) для передачі Позивачем на безкомпенсаційній підставі Гуртожитку суб`єкту комунальної власності, що узгоджується із положеннями п. 1 ч.3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

А тому заперечуване у цій справі Рішення Відповідача є реалізацією ним визначеної Законом (п.51 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") компетенції, опосередковує діяльність Відповідача у виконанні ним відповідних, визначених вище повноважень, однак не є правовою підставою для передачі Позивачем на вимогу Відповідача Гуртожитку.

7.13.Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що заперечуваним Рішенням Відповідача не порушуються права Боржника (Позивача), на захист яких подано позов у цій справі, Позивач не довів належними доказами факт порушення права Боржника на Гуртожиток (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або користувача тощо – п.7.4), а, відповідно, скасування Рішення не призведе до відновлення цих прав, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій справі не підлягають задоволенню.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1) та відхиляє протилежні аргументи Позивача (пункт 6.1).

7.14.Між тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, ухвалюючи оскаржувані рішення, дійшли помилкового висновку про підставність позовних вимог, їх задоволення та скасування Рішення за вимогами Позивача.