ПОСТАНОВА 19 жовтня 2021 року, Справа № 910/7918/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100523277
В межах справи про банкрутство ПрАТ «Автокраз»
(далі-Боржник),провадження у якій було відкрито 24.09.2018, міська рада 01.06.2020 подала
позов про зобов`язання Боржника вчинити дії, а саме передати в комунальну
власність територіальної громади міст в особі Позивача гуртожиток на
безкомпенсаційній підставі, залучивши також до участі у справі як третіх осіб,
які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача
мешканців Гуртожитку (за переліком). Позов мотивований бездіяльністю Боржника
як власника Гуртожитку у вирішенні питання про добровільну передачу Гуртожитку
територіальній громаді на вимогу Позивача задля захисту прав членів
територіальної громади, а саме задля забезпечення реалізації житлових прав
мешканців Гуртожитку, які тривалий час проживають у цьому Гуртожитку, однак
відповідні права яких порушуються через неможливість Боржника, внаслідок
власних боргових зобов`язань перед енергогенеруючими підприємствами, забезпечити
належне/постійне постачання електричної та теплової енергії до Гуртожитка. Місцевий г/с рішенням від 27.07.2020,
яке залишене без мін апеляційним г\с (постанова від 09.06.2021) в задоволенні
позову відмовив. Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для задоволення
вимог через непоширення на Гуртожиток положень Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців", як підстави для
передачі Боржником Гуртожитку у власність територіальної громади, оскільки
Боржник є власником Гуртожитку, а відповідне право власності на це майно набуто
як на нову річ внаслідок реконструкції Гуртожитку, який перед тим був переданий
Холдінговій компанії "Автокраз" (правонаступнику Боржника) за актом
приймання-передачі у процесі корпоратизації, однак не до статутного капіталу
особі, створеній в процесі корпоратизації державного підприємства. Поряд з цим
суди виходили із встановленої законом заборони на відчуження майна Боржника протягом
застосованої щодо нього процедури розпорядження майном у справі про
банкрутство.
Верховний Суд з судовимі рішення нижчих сдів скасував та
направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Позиція Верховного Суду та
висновки щодо застосування норм права
Щодо підстав для відчуження окремих категорій
майна боржника у процедурі розпорядження майном
7.1. Спір в межах справи про банкрутство
Боржника виник через його відмову на вимогу Позивача, який керується
положеннями Закону України "Про
забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передати у комунальну власність (власність територіальної
громади міста Кременчука) Гуртожиток як об`єкт житлового фонду, що належить
Боржнику на праві власності, яке ґрунтується на стверджуваному Боржником праві
на Гуртожиток як на нову річ, що створена в результаті переробки
(реконструкції) Гуртожитку.
7.2.Правовідносини з розпорядження (відчуження) майна боржника,
щодо якого відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство,
врегульовані спеціальними нормами чинного нормативного акту з процедур банкрутства
- нормами КУзПБ, які за загальним правилом мають пріоритет у застосуванні
при розгляді справ про банкрутство перед іншими законодавчими актами України з
моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, який перебуває в
особливому правовому режимі, що змінює весь комплекс юридичних правовідносин
боржника.
Цього висновку
Суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від
06.04.2018 у справі № 925/1874/13 щодо застосування положень Закону про банкрутство як
спеціального нормативного акту з питань банкрутства, що втратив чинність з
21.10.2019 з введенням в дію з цієї дати іншого спеціального нормативного акту
з питань банкрутства - КУзПБ, відповідно
до п. 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня
введення в дію цього Кодексу подальший
розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про
банкрутство.
7.3.Відповідно до ч.5 ст.
44 КУзПБ протягом процедури розпорядження майном
органи управління боржника не мають права приймати рішення, зокрема, про
відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачу
в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого
підприємства або господарського товариства.
7.4.Отже, ураховуючи також положення ст. 41 КУзПБ ("Мораторій
на задоволення вимог кредиторів"), загальне правило встановлює заборону на
відчуження будь-якого нерухомого майна боржника протягом процедури розпорядження
майном.
З цього правила встановлений виняток,
передбачений, зокрема, положеннями абзацу 5 частини п`ятої ст. 41 цього Кодексу, однак
які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на підстави
вимог Позивача.
7.5.Наведені обмеження скасовуються і відчуження майна боржника
допускається у встановленому законом порядку, зокрема у ліквідаційній процедурі боржника
(ч.1 ст. 59 КУзПБ).
При цьому відчуження окремих об`єктів
нерухомого майна боржника має спеціальне нормативне врегулювання.
Так, відповідно до ч.7 ст. 61 цього Кодексу у
разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством
передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі
гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури,
арбітражний керуючий передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі
об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом.
Крім цього ч.3 ст.41 Закону України "Про передачу об`єктів права
державної та комунальної власності" визначено,
що рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших
об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами,
уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою
відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну
власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або
обласних рад.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування
в Україні" сільські, селищні, міські ради є
органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні
громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження
місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У силу положень ч.1, 2 ст. 11 цього Закону виконавчими
органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення)
рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами
виконавчі органи.
7.6.За змістом наведених норм об`єкти житлового фонду боржника
не можуть бути включені до ліквідаційної маси банкрута за умови, що банкрут
зобов`язаний згідно із законодавством передати ці об`єкти територіальній
громаді, а норми Закону про
банкрутство передбачали та норми чинного КУзПБ передбачають обов`язкове та безумовне передання цих
об`єктів до комунальної власності відповідної територіальної громади.
При цьому обов`язку ліквідатора передати
визначені ч.7 ст.61 КУзПБ об`єкти до комунальної власності територіальної
громади кореспондує обов`язок органу місцевого самоврядування прийняти такі
об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Ці обов`язки є
чітко встановленими, а не дискреційними.
У цих висновках Суд звертається до правої
позиції ВП ВС викладеній у постанові від 02.07.2019 у справі №
911/2012/17 (пункти 6.15 - 6.18) щодо застосування відповідних положень (ч.13 ст. 41, ч.1 ст. 42
Закону про банкрутство, які містять правове
регулювання, аналогічне тому, що наведене в положеннях ч.7 ст. 61 КУзПБ), а також до правової позиції ВС, викладеної в постанові
від 08.07.2021 у справі № Б-19/81-10.
7.7. З огляду на наведене та враховуючи
положення ч.1 ст.59 та ч.7 ст.61
КУзПБ, що виключають віднесення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів
житлового фонду, в тому числі і гуртожитків, наявність/відсутність/відчуження
від боржника цієї категорії майна, зокрема і у процедурі розпорядження майном у
справі про банкрутство, жодним чином не впливає як на формування ліквідаційної
маси Боржника, так і на задоволення вимог кредиторів у цій справі, а тому
жодним чином не обмежує та не впливає на права, інтереси та обов`язки учасників
провадження у справі про банкрутство.
Звідси Суд доходить висновку, що
перебування боржника в процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство
та відповідні визначені Законом (ч.5 ст.
44 КУзПБ) обмеження на відчуження або обтяження
нерухомого майна боржника, чинність мораторію на задоволення вимог кредиторів,
між тим жодним чином не створює конфлікту у застосуванні між нормами КУзПБ та положеннями Закону України "Про
забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", у разі їх застосування у справі про банкрутство при
вирішенні питання щодо відчуження від боржника об`єктів житлового фонду, в тому
числі гуртожитків.
У зв`язку з цим протилежні висновки судів
першої і апеляційної інстанцій, що сформульовані при вирішенні спору щодо
відчуження Гуртожитку, не відповідають наведеним правилам застосування у
спірних правовідносинах положень КУзПБ у співвідношенні із нормами Закону
України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків".
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується
з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1) та відхиляє протилежні
аргументи Відповідача та розпорядника майна Боржника (пункт 6.1).
7.8.Щодо правил виникнення права власності на нову річ,
створену в результаті використання (переробки) іншої речі Суд зазначає про
таке.
Правовідносини щодо виникнення права на
нову річ, створену в результаті використання іншої речі (матеріалу),
регламентовані положеннями ст. 332 ЦК
України , частиною першою якої передбачено, що
переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого
створюється нова річ.
Відповідно до правової позиції, викладеної
у постанові ВСУ від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, не є новоствореним об`єкт
нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з
використанням її функціональних елементів.
7.9.Аналіз викладених законодавчих положень, з урахуванням
наведених висновків ВСУ, дає підстави для висновку про те, що право власності
на нову річ, виготовлену відповідно до ст.
332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі,
може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки
з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт,
який може бути кваліфікований як нова річ.
При цьому, не може вважатися новою річчю
(новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з
прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних
елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з
видозміненими загальними характеристиками.
Реконструкція також не має наслідком
створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої
нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно
стверджувати, шо реконструйований об`єкт є іншим об`єктом нерухомості.
У цих висновках Суд звертається до
правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 28.05.2019 у
справі № 924/60/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, а також
враховує подібні висновки ВП ВС, що викладені в постанові від 06.06.2018 у
справі № 569/1651/16-ц (провадження № 14-190цс18) та висновки
Верховного Суду, що викладені в постанові від 30.05.2018 у справі №
5013/462/12.
7.10.Крім цього Суд враховує також приписи ч.1, 2 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень",
якими передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого
майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше
присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на
всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування
такого об`єкта.
У разі переходу права власності на об`єкт
нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний
номер не змінюється, крім випадків, передбачених ст.14 цього Закону.
За ч.1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень" розділ
Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення
об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або
виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права
власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі
прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва.
За змістом наведених норм реєстраційний
номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, в той
час як новоствореному об`єкту нерухомого майна надається свій власний
індивідуальний номер.
У цьому висновку Суд звертається до
правової позиції Верховного Суду, викладеної від 28.05.2019 у справі №
924/60/18.
7.11.Між тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували,
та, встановивши обставини реконструкції будівлі Гуртожитку (пункт 3.2), зі
збереженням функціонального призначення Гуртожитку (пункти 3.3 - 3.9), не
дослідили, зокрема, обставини, чи є Гуртожиток з реєстраційним номером майна
1117581 (пункт 3.11), право власності на яке зареєстровано за Боржником та
вимоги щодо передачі якого заявлено Позивачем у спірних правовідносинах,
новоствореним об`єктом нерухомого майна.
Тобто суди не дослідили ті обставини, чи є
таке майно саме іншим об`єктом нерухомості у розумінні ст. 332 ЦК України та .1
ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень", відмінним від
того, що обуло передано у власність Холдингової компанії "АвтоКраз"
(правонаступником якої є Боржник) за актом від 11.02.2000 прийняття-передачі
нерухомого майна (пункт 3.2), на який Позивач, в свою чергу, у своїх вимогах
поширює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових
прав мешканців гуртожитків", як правову підставу
вимог у цій справі.
7.12. Щодо
застосування у спірних правовідносинах Закону
України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", то ним врегульовані правові, майнові, економічні,
соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації
конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла
тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання
одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після
передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути
приватизовані відповідно до закону.
Відповідно до положень ч.1, 3 та 4 ст. 1 цього Закону сфера
дії цього Закону поширюється на
громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла,
не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на
правових підставах, визначених цим Законом,
вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого
часу.
Сфера дії цього Закону поширюється на
гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім
гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному
управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної
гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України,
Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України
військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства
внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної
кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та
захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій
(крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ,
організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус
гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і
працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус
гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).
Дія цього Закону не поширюється
на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991
року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім
гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у
процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були
передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший
спосіб).
7.13.Згідно з п.4 ч.1 ст.
5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків" передача гуртожитків,
включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому
були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних
осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних
громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови
органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої
передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 та 3 ст. 14 вказаного Закону гуртожитки
(як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які
поширюється дія цього Закону, передаються
у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені
затвердженою законом Загальнодержавною
цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Гуртожитки, включені до статутних
капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно
до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній
основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його
рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.
Рішення про передачу гуртожитків,
включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації
(корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до
цього Закону органами
місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки (ч.5 ст.
14).
7.14.Між тим, встановивши ті обставини, що відповідно до акту
від 11.02.2000 прийняття-передачі Міністерство промислової політики України (як
правонаступник Міністерства машинобудування, військо-промислового комплексу і
конверсії України) передало, а ВАТ "Холдингова компанія
"АвтоКраз" (яке є правонаступником ВАТ "Краз", що створене
шляхом корпоратизації державного підприємства "Кременчуцький автомобільний
завод" відповідно до Указу Президента України № 210 від 15.06.1998
"Про корпоратизацію підприємств") прийняло у власність компанії на
підставі акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ
"Краз" станом на 01.09.1994 та рішення загальних зборів акціонерів
ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКраз" від 03.03.1998 об`єкти
нерухомого майна, зокрема: "Будинок ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком,
навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14" (пункт
3.2), суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, не дослідили вказаний акт та не
надали йому правової оцінки в контексті кваліфікації матеріально-правових
підстав для здійснення вказаної безоплатної передачі Міністерством
промислової політики України у власність Холдингової компанії
"АвтоКраз" нерухомого майна ("Будинку ВПУ-7 з їдальнею,
гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській,
14") за актом від 11.02.2000.
7.15.Водночас, визначення матеріально-правових підстав -
правової природи такого переходу права на нерухоме майно як його безоплатна
передача має значення для визначення, чи вважається ця безоплатна передача
нерухомого майна внесенням до Статутного фонду Холдингової компанії
"АвтоКраз", створеного у процесі корпоратизації, з метою встановлення
наявності/відсутності матеріально-правових підстав для поширення на вказане
нерухоме майно правового регулювання за Законом України "Про забезпечення
реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
7.16.При цьому для здійснення кваліфікації безоплатної передачі
Міністерством промислової політики України у власність Холдингової компанії
"АвтоКраз" нерухомого майна за актом від 11.02.2000 також належить
враховувати встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а саме
належності "Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в
місті Кременчуці по вул. Московській, 14" до державної власності у складі ЦМК
ВАТ "КРАЗ" (код ЄДОПОУ 05808735, правонаступник - акціонерне
товариства Холдингова компанія "АвтоКраз"), державні акції якого були
продані до здійснення вказаної передачі нерухомого майна Міністерством
промислової політики України у власність Холдингової компанії
"АвтоКраз" та до здійснення подальшої реконструкції цього нерухомого
майна в Гуртожиток з оформленням за Відповідачем права власності на нього після
проведеної реконструкції (пункти 3.1, 3.2).
7.17.Отже суди попередніх інстанцій дійшли передчасного
висновку, що в результаті безоплатної передачі Міністерством
промислової політики України "Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком,
навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14", у
власність Холдингової компанії "АвтоКраз" це майно не вносилось до
Статутного фонду Холдингової компанії "АвтоКраз" у формі ВАТ
(правонаступником якого став Відповідач), який здійснений з неповним
з`ясуванням обставин справи, через що суди дійшли також передчасного висновку,
що Закон України "Про
забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширює свою дію на цей об`єкт нерухомого майна.
7.18. Поряд з викладеним Суд зазначає також про
таке.
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців гуртожитків", спір про
застосування якого порушений між сторонами у цій справі та підлягаю вирішенню
(пункт 7.12) передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах,
визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія
цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках,
включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому
були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший
спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках
після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з
цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі
гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на
дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх
батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.
7.19.Отже, вирішення спору у цій справі - про передачу
Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука із застосуванням у
спірних правовідносинах Закону
України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків", може вплинути на права мешканців
Гуртожитку щодо їх права на приватизацію жилих приміщень у ньому.
Натомість, суд першої інстанції не
врахував наведені положення Закону
України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків" у спорі про його застосування
у цій справі та всупереч правилам залучення третіх осіб, які не заявляють
самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями ст.
50 ГПК України, не зважаючи на відповідні аргументи
Позивача у позовній заяві, а також без врахування встановлених статтею
51 ГПК України наслідків незалучення у справі
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалюючи
про відкриття провадження у цій справі (ухвала від 10.07.2020), неправомірно
відмовив Позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні
позивача осіб, визначених Позивачем як мешканців Гуртожитку (пункти 1.2, 1.3).
Звідси, Суд доходить висновку, що суд
першої інстанції в ході розгляду справи з прийняттям оскаржуваного рішення
допустив процесуальне порушення, що полягає в тому, що оскаржуване рішення
місцевого суду ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були
залучені до участі у справі, що є самостійною та обов`язковою підставою для
скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно
до п. 8 ч.1 ст. 310 ГПК України.
Апеляційний суд, залишаючи без змін
рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не
звернув та не надав відповідної правової оцінки.
7.20.У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що допущені
судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та
відповідним доказам:
- щодо матеріально-правових характеристик
Гуртожитку як об`єкта нерухомості;
- щодо підстав для виникнення права
власності Боржника на Гуртожиток;
- щодо підстав та мети безоплатної
передачі Міністерством промислової політики України "Будинку ВПУ-7 з їдальнею,
гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській,
14" (Гуртожитку), у власність Холдингової компанії "АвтоКраз"
(правонаступником якого є Боржник, Відповідач);
а також вирішення спору про права,
інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
призвели до постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій
справі - про відмову у задоволенні вимог Позивача щодо передачі Боржником
Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука.
Немає коментарів:
Дописати коментар