Банкрутство (юрособи): АК (стягнення збитків)

Показ дописів із міткою АК (стягнення збитків). Показати всі дописи

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ З КОЛИШНЬОГО РОЗПОРЯДНИКА МАЙНА БЕЗПІДСТАВНО НАБУТИХ ГРОШОВИХ КОШТІВ, РОЗМІР ЯКИХ ВИЗНАЧЕНИЙ ЧИННОЮ УХВАЛОЮ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ, В ПРОВАДЖЕННІ ЯКОГО ПЕРЕБУВАЄ СПРАВА ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 17 листопада 2021 року, Справа № 904/1169/17 (904/1486/20), Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424052

У справі про банкрутство ТОВ "Лан" (боржник), у якій ухвалою від 15.02.2017, серед іншого, порушено провадження, введено процедуру розпорядження, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого, а постановою апеляційного г/с від 02.10.2017 припинено повноваження керівника Боржника та покладено виконання його обов`язків на розпорядника майна, останній видав наказ № 1 від 02.10.2017 "Про прийняття на роботу", згідно з яким заступив на посаду виконуючого обов`язки керівника Боржника зі встановленим окладом в 15 000,00 грн. та виплатив собі 295 417,55 грн , які ухвалою від 23.05.2019, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 02.10.2019), вже у ліквідаційній процедурі колишнього розпорядника майна було зобов’язано повернути до ліквідаційної маси. Ліквідатор Боржника безрезультатно двічі звертався до колишнього розпорядника із вимогами повернення коштів, після цього подав ухвалу від 23.05.2019 приватному виконавцю на примусове виконання у відповідній частині, однак приватний виконавець повідомленням від 28.02.2020 повернув ухвалу стягувачу через її невідповідність вимогам виконавчого документа, що стало підставою для звернення ліквідатора Боржника до місцевого г/с з позовом до про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 295 417, 55 грн. в межах справи про банкрутство ТОВ "Лан". Місцевий г/с рішенням від 17.11.2020, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 07.06.2021) позовні вимоги задовольнив з огляду на преюдиційність факту безпідставного нарахування та виплати 295417,55 грн, який було встановлено ухвалою від 23.05.2019 і при розгляді даної справи не має доказуватися, а відтак у відповідача виникло зобов’язання з їх повернення в силу положень ст.1212 ЦК України. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що порушення та невірного застосування судами норм права, на які посилався скаржник не має, а тому і немає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень

Короткі висновки:

Ø покладення на розпорядника майна обов`язків керівника … на підставі Закону про банкрутство, є заходом щодо забезпечення вимог кредиторів та носить тимчасовий характер. Видання арбітражним керуючим … наказу … про виконання повноважень керівника боржника не змінює характер правовідносин між … розпорядником майна боржника та підприємством-боржником. Ці правовідносини виникають, продовжують свою дію та припиняються не відповідно до норм трудового законодавства, а на підставі норм Закону про банкрутство. Відповідно і грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна, у тому числі на якого покладені обов`язки керівника боржника здійснюється згідно з нормами Закону про банкрутство.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Ø …, суди попередніх інстанцій встановили, що в примусовому порядку неможливо зобов`язати Гапоненка Р.І. виконати вимоги ухвали г/с… від 23.05.2019.

Ø За практикою ЄСПЛ відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого Протоколу Конвенції (рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуніне проти Литви" (Jasiыnienл v. Lithuania), заява № 41510/98, п. 45, від 06.03.2003, і "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, п.п. 53 - 55, від 29.06.2004).

Ø Оскільки захист прав боржника щодо повернення належних йому грошових коштів шляхом звернення ліквідатора з відповідною заявою у справі про банкрутство не відбувся, тому колегія суддів касаційного суду, у даному конкретному випадку, вважає можливим та ефективним засобом правового захисту звернення цією особою (боржником) до суду з відповідною позовною заявою про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів, розгляд якої (позовної заяви) здійснюється хоч у межах вказаної справи про банкрутство з урахуванням вимог ст.7 КУзПБ, однак у відокремленому провадженні з використанням усього можливого інструментарію позовного провадження та можливістю вирішення спору по суті, що не є притаманним згаданій категорії справ про банкрутство.

Ø Вказаним спростовуються доводи скаржника про не врахування судом апеляційної інстанції вимог ч.1 ст.278 ГПК України, з посиланням на норми п.3 ч.1 ст. 226 цього Кодексу (суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

Щодо аргументів про невірне застосування судами ч.1 ст.1215 ЦК України та не врахування правових висновків ВП ВС, викладених у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц.

Ø Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Ø Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Ø Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Ø Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Ø Разом з тим, у ст.1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Ø Згідно з ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Ø При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Ø Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування ст.1215 ЦК України зроблені, зокрема, в постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц та постановах ВСУ від 22.01.2014 у справі № 6-151цс13 та від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, що були враховані судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові.

Ø Поряд з наведеним, у вказаній постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, на яку посилається скаржник, ВП ВС зауважила, що у ст.1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Ø У цій справі суди з`ясували, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 у справі № 904/1169/20 встановлено, що Гапоненком Р.І. безпідставно нараховано та здійснено виплату грошової винагороди за виконання ним повноважень керівника ТОВ "Лан" за період з 02.10.17 по 12.12.18 у сумі 221 929,02 грн та безпідставно нараховано та здійснено виплату понесених ним в процедурі розпорядження майном витрат у сумі 73 488,53 грн.

Ø Відтак суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обставини безпідставного отримання грошових коштів Гапоненком Р.І. не підлягають доведенню в межах даної справи в силу приписів ч.4 ст.75 ГПК України.

Ø Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що покладення на розпорядника майна обов`язків керівника відбулось на підставі Закону про банкрутство, є заходом щодо забезпечення вимог кредиторів та носить тимчасовий характер. Видання арбітражним керуючим … наказу по підприємству ТОВ "Лан" про виконання повноважень керівника боржника не змінює характер правовідносин між Гапоненком Р.І. як розпорядником майна боржника та підприємством-боржником. Ці правовідносини виникають, продовжують свою дію та припиняються не відповідно до норм трудового законодавства, а на підставі норм Закону про банкрутство. Відповідно і грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна, у тому числі на якого покладені обов`язки керівника боржника здійснюється згідно з нормами Закону про банкрутство.

Ø З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, положення ст.1215 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, відтак Верховний Суд погоджується з висновками цих судів, що в силу положень ст.1212 цього Кодексу у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.

ØТаким чином, оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, а також правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, тому доводи скаржника про невірне застосування судами положень ч.1 ст.1215 ЦК України та не врахування при цьому в повній мірі правових висновків ВП ВС, викладених у вказаній постанові, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ З ВІДСТОРОНЕНОГО ЛІКВІДАТОРА ЗА ПОЗОВОМ БОРЖНИКА В ОСОБІ НОВОПРИЗНАЧЕНОГО ЛІКВІДАТОРА ЗБИТКІВ, СПРИЧИНЕНИХ ПРОПУСКОМ СТРОКУ НА ЗАЯВЛЕННЯ КРЕДИТОРСЬКИХ ВИМОГ ДО БАНКУ У ЗВ’ЯЗКУ ЙОГО ЛІКВІДАЦІЄЮ

ПОСТАНОВА 24 березня 2021 року, Справа № 04/5026/803/2012, Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95976147

Боржником в особі ліквідатора у межах справи про банкрутство подано заяву з вимогою стягнути з відстороненого ліквідатора на користь Боржника збитки у розмірі 1,5 млн грн. Підставою стало те, що попереднім ліквідатором був проданий ЦМК Боржника, від продажу якого на ліквідаційний рахунок надійшли грошові кошти, після проведення розподілу яких утворився залишок 1,5 млн грн. Результати аукціону оскаржувалися та визнавалися недійсними, а ліквідатор усувався від виконання обов’язків. Такі рішення скасовувалися ВГСУ постановою 2016. При новому розгляді справи аукціон визнано недійсним і ліквідатора усунуто та замінено на іншого. Попередній ліквідатор не перерахував кошти заставному кредитору, останній відмовився надавати реквізити у зв’язку із оскарженням аукціону. Поки оскаржувався аукціон, у Банку, в якому зберігалися кошти була відкликана банківська ліцензія, введена тимчасова адміністрація, почата процедура ліквідації. Місячний строк для подання кредиторської вимоги до Банку було пропущено, у зв’язку з чим виникли майнові втрати Боржника у розмірі 1,5 млн грн, що були на ліквідаційному рахунку. Рішенням місцевого г/суду заяву боржника у особі нового ліквідатора банкрута задоволено повністю. За висновком суду першої інстанції пропущення строку заявлення кредиторської вимоги до Банку є протиправною бездіяльністю попереднього ліквідатора. Постановою апеляційного г/с від 24.11.2020 рішення місцевого г/суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовної заяви в повному обсязі у зв`язку з недоведеністю наявності всіх елементів складу правопорушення, необхідних для стягнення збитків, а саме: відсутній причинно-наслідковий зв’язок між діями попереднього ліквідатора та негативними наслідками, які настали. За висновком апеляційного суду, основним чинником, котрий призвів до неотримання кредитором грошових коштів від боржника, послужили не бездіяльність відповідача, на яку посилається позивач, а дії заставного кредитора з ненадання банківських реквізитів, а також відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про зобов`язання АТ "Укрексімбанк" надати ліквідатору реквізити для перерахування грошових коштів для погашення вимог заставного кредитора. Верховний суд погодився з висновком апеляційного г/суду про те, що за відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення відсутні правові підстави для притягнення відстороненого арбітражного керуючого до цивільно-правової відповідальності. Також Верховний Суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц про те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає заборони щодо поновлення пропущеного строку пред’явлення вимог до банку в разі його пропуску з поважних причин. Верховний Суд вказав, що жоден з ліквідаторів відповідних дій щодо повновлення строку на заявлення кредиторських вимог до банку не звертався і не оскаржував відмову Уповноваженої особи ФГВФО визнати кредиторську вимогу до Банку.

Короткий висновок:

Ø Не вчинення дій щодо оскарження відмови уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію банку про визнання боржника кредитором банку, в т. ч. і в судовому порядку, неподання кредиторської вимоги з вимогою про поновленням строку, спростовують доводи про наявність підстав для відшкодування збитків, спричинених діями відстороненого арбітражного керуючого, оскільки невчинення цих дій всіма арбітражними керуючими (ліквідаторами боржника) не дає підстав для стягнення збитків з одного арбітражного керуючого за позовом іншого.

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

Ø Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Ø Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з угод або внаслідок заподіяння шкоди, що передбачено статтею 11 ЦК України.

Ø Згідно з приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).

Ø Статтею 22 ЦК України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Ø Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Ø Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила та підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ø Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Ø Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення дає правові підстави для відповідальності. При цьому відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Ø Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Ø В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Ø Згідно з ч. 1, 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон про банкрутство), ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Ø Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; веде реєстр вимог кредиторів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Ø Згідно з ч. 3 ст. 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство.

Ø Надаючи оцінку вимоги позивача про відшкодування відповідачем збитків, апеляційний господарський суд за результатами системного аналізу встановлених обставин справи у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення збитків у зв`язку з недоведеністю наявності всіх елементів складу правопорушення, необхідних для їх стягнення.

Ø Так, судом апеляційної інстанції на підставі первинних документів, що відображають роботу арбітражного керуючого як по перерахуванню коштів, так і вчинених нею дій під час процедури ліквідації, що містяться в матеріалах справи, встановлено, що попередній ліквідатор банкрута листами зверталася до АТ "Укрексімбанк" (заставного кредитора боржника) про надання банківських реквізитів для перерахування коштів від продажу заставного майна, у наданні яких Банком було відмовлено з мотивів оскарження результатів проведеного 06.10.2015 аукціону, і надання таких реквізитів є передчасним.

Ø Крім того, попередній ліквідатор зверталася до суду з відповідним клопотанням про зобов`язання АТ "Укрексімбанк" надати ліквідатору реквізити для перерахування грошових коштів для погашення вимог заставного кредитора, у задоволенні якого суд відмовив, зазначивши, що чинними актами підстави для зобов`язання ПАТ "Укрексімбанк" надати ліквідатору банкрута реквізити для перерахування грошових коштів не передбачені і такі акти ліквідатором банкрута не вказані.

Ø Відтак, за висновком апеляційного суду, дії заставного кредитора з ненадання банківських реквізитів, а також відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про зобов`язання АТ "Укрексімбанк" надати ліквідатору реквізити для перерахування грошових коштів для погашення вимог заставного кредитора, призвели до неотримання кредитором грошових коштів від боржника.

Ø Відповідно до інформації уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" попередній арбітражний керуючий у період після 16.05.2016 не мала юридичної та технічної можливості вчиняти будь-які дії щодо управління коштами, які знаходились на ліквідаційному рахунку Боржника, тому не може нести відповідальність за вчинення чи не вчинення дій щодо збереження цих коштів у вказаний період.

Ø Апеляційним господарським судом встановлено, що в період з 06.07.2016 по 26.09.2016 (тобто до моменту винесення ухвали місцевим г/судом про повторне усунення відповідача від виконання обов`язків ліквідатора та призначення ліквідатором іншого арбітражного керуючого ) відповідач до обов`язків ліквідатора не приступала за станом здоров`я, що підтверджується випискою медичного центру з медичної картки амбулаторного хворого (форма №027/о), яка з урахуванням положень Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого №", що затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України № 110 від 14.02.2012 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №669/20982, апеляційним судом визнана належним доказом неможливості здійснення обов`язків ліквідатора банкрута у період з 06.07.2016 по 26.09.2016. Згідно довідки ЄДРПОУ керівником у цей період визначена новий ліквідатор.

Ø Крім того, за висновком Верховного Суду у справі № 810/1134/17, наказ Міністерства юстиції України від 15.02.2017 за №412/5 про анулювання свідоцтва № 1367 про право на здійснення діяльності усуненого арбітражного керуючого, виданого за скаргою АТ "Укрексімбанк" на дії відповідача, визнаний протиправним та скасований, оскільки позаплановою невиїзною перевіркою посадовими особами ГТУЮ у області підтверджено правомірність дій усуненого арбітражного керуючого в частині розподілу коштів, отриманих від реалізації майна банкрута.

Ø Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та негативними наслідками, які настали для Боржника зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що саме через бездіяльність арбітражного керуючого Левченко О.А. Боржнику завдана шкода у заявленій в позові сумі, оскільки просте посилання на неправомірність дій відповідача не може вважатись достатнім.

Ø В зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення місцевого г/суду від 22.07.2020 у цій справі як таке, що не відповідає вимогам статті 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, позиції відповідача визнав такими, що забезпечені вичерпним обґрунтуванням по всім істотним питанням, що виникли як у матеріально-правовому так і у процесуальному сенсах, та спростовують висновки місцевого господарського суду, викладені в оскарженому рішенні.

Ø Крім того, апеляційним судом зазначено, що відповідно до встановлених місцевим господарським судом обставин, на час введення тимчасової адміністрації у ПУАТ "Фідобанк" (20.05.2016) ліквідатором Боржника була новий арбітражний керуючий. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, жодних дій щодо переведення залишку коштів на інший рахунок в іншому банку для їх збереження, а також задля перерахунку цих коштів заставному кредитору, нею вчинено не було.

Ø Колегія суддів критично ставиться до твердження представників Боржника про недоцільність звернення з кредиторськими вимогами до Банку у зв`язку з пропуском 30-ти денного строку для пред`явлення вимоги, встановленого статтею 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки вони суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Ø За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає заборони щодо поновлення такого строку в разі його пропуску з поважних причин. Вказане узгоджується з п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з яким Фонд та його уповноважена особа наділені повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було б непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним.

Ø Не вчинення представниками Боржника дій щодо оскарження відмови Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" про визнання Боржника кредитором Банку на суму 1,5 млн грн, в т. ч. і в судовому порядку, неподання кредиторської вимоги з вимогою про поновленням строку, спростовують доводи про наявність підстав для відшкодування збитків, спричинених діями відстороненого арбітражного керуючого, оскільки невчинення цих дій всіма арбітражними керуючими (ліквідаторами боржника) не дає підстав для стягнення збитків з одного арбітражного керуючого за позовом іншого.

Ø Враховуючи наведене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що за відсутності в діях відповідача всіх складників цивільного правопорушення відсутні правові підстави для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Посилання