Банкрутство (юрособи): Банкрутство і ВП

Показ дописів із міткою Банкрутство і ВП. Показати всі дописи

СКАРГА НА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО ВИКОНАВЦЯ ЩОДО НЕРОЗПОДІЛУ КОШТІВ, СТЯГНУТИХ У ЗВЕДЕНОМУ ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ З БОРЖНИКА, ЩОДО ЯКОГО ЗГОДОМ ВІДКРИТО СПРАВУ ПРО БАНКРУТСТВО. ПИТАННЯ ЮРИСДИКЦІЇ СУДУ

ПОСТАНОВА 19 січня 2022 року, cправа № 917/809/14, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735879

Рішенням г/с від 12.06.2014 у справі № 917/809/14 стягнуто з ДП "Полтавський облавтодор" (далі-Боржник) на користь ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл" (далі-Кредитор) 14,8 млн грн основного боргу та 73 тис. грн судового збору; 08.08.2014 видано наказ про його примусове виконання, за яким 21.05.2020 відкрито виконавче провадження, яке в подальшому державний виконавець приєднав до зведеного виконавчого провадження, до складу якого входило 56 виконавчих проваджень про стягнення на користь як юридичних так і фізичних осіб грошових коштів на загальну суму 42 млн грн. Державний виконавець виставив платіжну вимогу 04.01.2021, яку Банк виконав 05.01.2021, списані з рахунку Боржника кошти 42 млн грн були зараховані на рахунок управління Міністерства юстиції, відкритий в ДКСУ. Ухвалою г/с від 11.05.2021 було відкрито провадження у справі № 917/777/20 про банкрутство Боржника, і 13.05.2021 державний виконавець, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Кредитор 02.08.2021 подав в орган ДВС заяву про розподіл та перерахування стягнутих з боржника грошових коштів за зведеним виконавчим провадженням, чого зроблено не було, що і зумовило звернення Кредитора до суду з відповідною скаргою на бездіяльність державного виконавця, яка була подана у серпні 2021. У скарзі Кредитор, зокрема, просив суд поновити процесуальний строк на подання скарги як такий, що пропущений з поважних причин; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, яка полягає у нерозподілі стягнутих з Боржника 42 млн; зобов’язати державного виконавця вжити заходи щодо такого розподілу, підготувати відповідні розпорядження, підготувати та направити казначейській службі для виконання відповідні платіжні доручення про перерахування коштів. Місцевий г/с ухвалою від 30.08.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 10.11.2021) у задоволенні скарги відмовив, мотивував тим, що постанови про зупинення вчинення зведеного виконавчого провадження від 13.05.2021, до складу якого входить 56 виконавчих проваджень, були винесені правомірно. Апеляційний г/с залишаючи без змін ухвалу від 30.08.2021, дійшов висновку, що наявність зупинення свідчить, що державний виконавець не може провадити виконавчі дії, а саме провадити розподіл грошових коштів, що виключає можливість визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною, оскільки постанова про зупинення є чинною, недійсною не визнавалась та не скасовувалась, дії державного виконавця по винесенню постанови про зупинення вчинення виконавчих дій до суду не оскаржувались, будь-яких рішень про неправомірність таких дій немає, тоді як надання оцінки діям державного виконавця щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій не входить наразі до предмета дослідження з огляду на предмет та підстави скарги на бездіяльність державного виконавця. Верховний суд скасував судові рішення нижчих судів з направленням справи на новий розгляд до суду першї інстанції, вказавши, що суди не дослідили зведене виконавче провадження, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, рішення яких судів виконуються у зведеному виконавчому провадженні, що позбавляє можливості перевірити дотримання судами при розгляді скарги правил предметної юрисдикції, порушення яких є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Короткі висновки:

44.За зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.

45.При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

46.Отже, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до ч.1 ст.287 КАСУ такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31.Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

32.За приписами ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

33.Статтею 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

34.Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

35.Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

36.Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

37.Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

38.Згідно з ч. 1 ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

39.Отже, право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ГПК України.

40.Частиною 1 ст. 287 КАС України (у редакції станом на час звернення зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

41.Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності відділу ДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі.

42.Наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню, є підставою для розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу ДВС у порядку адміністративного судочинства.

43.Порядок вчинення виконавчих дій регулюється Законом України "Про виконавче провадження", за змістом ст.30 якого виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

47.Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 14.03.2018 у справі № 14-19цс18, від 20.06.2018 у справі № 14-207цс18, від 17.10.2018 у справах № 12-192гс18 та № 12-189гс18, від 14.11.2018 у справі № 14-354цс18, від 16.01.2019 у справі № 14-447цс18 та від 27.05.2019 у справі № 14-546цс18.

48.Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили та не встановили, рішення судів якої юрисдикції чи інших (не судових) органів виконуються у зведеному виконавчому провадженні …. При цьому оскаржуючи дії державного виконавця, ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл" просило визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у здійсненні зведеного виконавчого провадження № 34007292, яка полягає у нерозподілі коштів в сумі 42016298,58 грн та просило, в тому числі, зобов`язати державного виконавця вжити заходи щодо перерахування грошових коштів з рахунку Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), відкритому в Головному управлінні Державної казначейської служби у Сумській області на розрахункові рахунки інших стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, у тому числі на розрахунковий рахунок ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл". Отже, результат розгляду вказаної скарги ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл" на відповідну бездіяльність державного виконавця матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах цього зведеного виконавчого провадження.

49.Суди попередніх інстанцій не визначилися із характером спірних правовідносин, не дослідили зведене виконавче провадження, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

50.Невстановлення судами попередніх інстанцій наведених вище фактичних обставин позбавляє Верховний Суд можливості перевірити дотримання судами при розгляді скарги ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл" правил предметної юрисдикції.

53.Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст.20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (ч. 2 ст. 313 ГПК України).

54.Відповідно до ч. 4 ст. 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

55.З урахуванням вищенаведеного, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу ст. 310 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доказам, доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

ВИТРЕБУВАННЯ СПИСАНИХ З РАХУНКУ БОРЖНИКА НА ПОГАШЕННЯ БОРГУ ПО ЗАРПЛАТІ ТА ВИКОНАВЧОМУ ЗБОРУ КОШТІВ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННЮ ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО БОРЖНИКА ТА ВВЕДЕННІ МОРАТОРІЮ

ПОСТАНОВА 01 червня 2022 року, cправа №921/574/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/104644476

У справі про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор", провадження у якій відкрито 25.09.2020, введено процедуру розпорядження майном, мораторій та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого, 17.05.2021 та 01.06.2021 з рахунку боржника Банком було списано кошти в сумі 325 452,68 грн та 7960,95 грн із призначеннями платежу, що це часткова оплата платіжної вимоги державного виконавця по виконавчому провадженню. Вважаючи списання коштів неправомірним, розпорядник майна 18.05.2021 та 04.06.2021 звернувся до г/с із клопотаннями, у яких просив суд зобов`язати орган ДВС негайно повернути Боржнику безпідставно стягнуті кошти шляхом надання відповідного подання до Держказначейства, зобов`язати здійснювати стягнення грошових коштів та іншого майна боржника виключно за ухвалою г/с, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника. Зазначені клопотання обґрунтовані тим, що з рахунку боржника були списані грошові кошти за поданням органу ДВС без погодження із розпорядником майна. Орган ДВС проти вимог АК заперечував, зазначав, що станом на 03.06.2021 на виконанні перебував 481 виконавчий документ на загальну суму 9,6 млн грн про стягнення заборгованості із заробітної плати за рішеннями судів. На підставі ст. 41 КУзПБ та ст. ст. 18, 52 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем було направлено платіжні вимоги для списання коштів з рахунків боржника, за результатами чого стягнуті кошти перераховані відповідно до ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачам. Місцевий г/с ухвалою від 15.07.2021 клопотання АК задовольнив частково, дійшов висновку, що дії органу ДВС щодо стягнення з рахунків боржника коштів виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є такими, що не відповідають приписам КУзПБ, а тому підлягають поверненню на поточний рахунок боржника. Апеляційний г/с постановою від 27.09.2021 ухвалив нове рішення, дійшов висновку про правомірність списання коштів з рахунку боржника з огляду на не поширення мораторію на вимоги щодо виплати заробітної плати. Крім того, апеляційний суд зазначив про право державного виконавця одночасно з вимогами стягувача стягнути виконавчий збір у розмірі 10 % фактично стягнутої суми, який відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України включається до доходів Державного бюджету України. Верховний Суд залишив постанову апеляційного г\с без змін, вказавши, що мораторій не поширюється на задоволення вимог щодо виплати заробітної плати, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для зупинення виконавчого провадження із виконання виконавчих документів про стягнення з боржника заборгованості з виплати заробітної плати. У зв`язку з чим дії державного виконавця щодо списання грошових коштів з рахунку боржника з метою виконання рішень про стягнення з боржника заборгованості з виплати зарплати відповідають вимогам закону, а висновки суду апеляційної інстанції є правомірними. Також ВС вказав на помилковість позиції місцевого г/с щодо незаконності дій державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору та необхідності звернення органу ДВС до суду у межах справи про банкрутство із кредиторськими вимогами до боржника.

Короткі висновки:

Ø Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на …виплату заробітної плати …

Ø Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, крім випадків, передбачених ст.94 цього Кодексу, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Ø Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які … не поширюється дія мораторію.

Ø ні Законом України "Про виконавче провадження", ні в КУзПБ не передбачено обов`язку державного виконавця отримувати у арбітражного керуючого дозвіл на звернення стягнення на грошові кошти боржника за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію.

Ø у органу ДВС відсутні правові підстави керуватись положеннями ст. 64 КУзПБ під час здійснення розподілу стягнутих коштів у виконавчому провадженні; порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум у виконавчому провадженні та черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів врегульований ст. ст. 45 - 46 Закону України "Про виконавче провадження".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Відповідно до ч. ч. 1- 6 ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Ø Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі г/с. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

Ø Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

-забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

-забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

-не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

-зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

-не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Ø Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли внаслідок відмови боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Ø Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Ø Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, крім випадків, передбачених ст.94 цього Кодексу, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Ø Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з ч.5 цієї статті не поширюється дія мораторію.

Ø Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ø Згідно з ст. 10 Закону "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти боржника.

Ø Згідно з вимогами ч. ч.1 та 3 ст.52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Ø Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття г/с провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого г/с.

Ø За змістом ч. ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Ø Частиною 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Ø Суди попередніх інстанцій встановили, що оспорювані арбітражним керуючим виконавчі дії органу ДВС вчинялись у зведеному виконавчому провадженні із виконання виконавчих документів про стягнення з боржника заборгованості з виплати заробітної плати.

Ø Враховуючи, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на задоволення вимог щодо виплати заробітної плати у державного виконавця були відсутні підстави для зупинення виконавчого провадження із виконання виконавчих документів про стягнення з боржника заборгованості з виплати заробітної плати. У зв`язку з чим дії державного виконавця щодо списання грошових коштів з рахунку боржника з метою виконання рішень про стягнення з боржника заборгованості з виплати заробітної плати відповідають вимогам закону, а висновки суду апеляційної інстанції є правомірними.

Ø В той же час касаційний суд також погоджується із судом апеляційної інстанції про помилковість позиції місцевого г/с щодо незаконності дій державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору та необхідності звернення органу ДВС до суду у межах справи про банкрутство із кредиторськими вимогами до боржника.

Ø Так, з системного аналізу норм Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавчий збір - це збір за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, що задовольняється одночасно із вимогою стягувача у відсотковому відношенні пропорційно від фактично стягнутої суми у визначеному Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Ø Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ø Згідно з ч.1 та п. 1 ч. 2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження’’ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Ø Водночас в абз. 4 ч. 5 ст. 41 КУзПБ визначено, що стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Ø Разом із тим, ні Законом України "Про виконавче провадження", ні КУзПБ не передбачено обов`язку державного виконавця отримувати у арбітражного керуючого дозвіл на звернення стягнення на грошові кошти боржника за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію.

Ø Наведена вище норма КУзПБ надає право розпоряднику здійснювати контроль за стягненнями грошових коштів з рахунку боржника.

Ø Суди попередніх інстанцій встановили, що про списання коштів з рахунку боржника та розподіл списаних коштів у порядку п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" розпорядника майна було повідомлено листом … від 01.06.2021 №5542/04.1-24.

Ø Колегія суддів відхиляє доводи арбітражного керуючого щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції ст.64 КУзПБ та ненадання оцінки доказам щодо порушення державним виконавцем…ст.64 КУзПБ шляхом вибірковості та непропорційності задоволення вимог кредиторів боржника, оскільки наведена норма визначає черговість задоволення вимог кредиторів банкрута у ліквідаційній процедурі, у зв`язку з чим у органу ДВС відсутні правові підстави керуватись положеннями ст. 64 КУзПБ під час здійснення розподілу стягнутих коштів у виконавчому провадженні.

Ø Разом з тим, порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум у виконавчому провадженні та черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів врегульований ст. ст. 45 - 46 Закону України "Про виконавче провадження".

Ø Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Ø Стаття 46 Закону України "Про виконавче провадження" визначає черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для їх задоволення. Так, у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом ч.1 ст.45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Ø Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов`язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

Ø У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов`язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Ø Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані арбітражним керуючим виконавчі дії вчинялись у зведеному виконавчому провадженні із виконання 481 виконавчого документа про стягнення з боржника заборгованості з виплати заробітної плати за рішеннями судів на загальну суму 9 642 186 грн. При цьому з банківського рахунку боржника було списано 325 452,68 грн та згодом 7 960,95 грн, за рахунок яких частково задоволено вимоги стягувачів.

Ø Звідси у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів, державний виконавець зобов`язаний здійснювати розподіл коштів у визначеній ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" черговості. Частина 2 ст. 46 цього Закону передбачає, що вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов`язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

Ø Разом з тим арбітражний керуючий під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не наводив обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем вимог ст. ст. 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження", а також положень КУзПБ під час задоволення вимог стягувачів щодо виплати заробітної плати у зведеному виконавчому провадженні.

Ø Відповідно до правової позиції КГС ВС, що викладена у постанові від 05.07.2021 у справі №911/378/17 арбітражний керуючий із метою контролю за стягненням грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, може подати скаргу до суду на дії державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у разі виявлення певних порушень при здійсненні відповідних стягнень.

Ø Висновки суду апеляційної інстанції, виходячи із встановлених у даній справі обставин, не суперечать правовій позиції КГС ВС у справі № 911/378/17.

Ø Крім того, враховуючи, що ст. 64 КУзПБ не підлягала застосуванню у даному випадку, у КГС ВС відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування наведеної норми у спірних правовідносинах

ПИТАННЯ ЮРИСДИКЦІЇ СУДУ ЩОДО РОЗГЛЯДУ СКАРГИ БОРЖНИКА НА ДІЇ ПРИВАТНОГО ВИКОНАВЦЯ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ЗВЕДЕНОГО ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ, ЗОКРЕМА, ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНА ЦЬОГО БОРЖНИКА ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ СПРАВИ ПРО ЙОГО БАНКРУТСТВО ТА ВВЕДЕННЯ МОРАТОРІЮ, ЯКЩО У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ ОБ`ЄДНАНО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ, УХВАЛЕНИХ СУДАМИ ЗА ПРАВИЛАМИ РІЗНИХ ЮРИСДИКЦІЙ (ГОСПОДАРСЬКОЇ ТА ЦИВІЛЬНОЇ)

ПОСТАНОВА 24 листопада 2021 року, Справа № 910/6495/18, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101753906

Провадження у справі про банкрутство АТ "К.Енерго" (далі-Боржик) було відкрито 18.11.2019 і на цей момент у приватного виконавця перебувало зведене виконавче провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (коштів, що надійшли від реалізації 29.10.2019). Майно, що не було продано на перших торгах, приватний виконавець виставив на повторні торги (оголошення опубліковані: 19.11.2019, 18.12.2019, 26.12.2019, 09.01.2020, 15.01.2020), у зв’язку з чим виник спір, з метою вирішення якого 23.01.2020 Боржник звернувся до г/с зі скаргою на дії приватного виконавця, просив визнати дії приватного виконавця щодо примусової реалізації нерухомого майна протиправними та зобов`язати приватного виконавця утриматись від вчинення дій, спрямованих на примусову реалізацію належного Боржнику нерухомого майна. Місцевий г/с за результатами нового розгляду ухвалою від 24.05.2021 провадження у справі закрив, вказавши, що скарга має розглядатися за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що у зведеному виконавчому провадженні об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (господарської та цивільної). Апеляційний г/с постановою від 10.08.2021 ухвалу місцевого г/с скасував, вказав, що оскаржувані дії приватного виконавця підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, встановивши, що одне виконавче провадження з виконання судового рішення, прийнятого в порядку цивільного судочинства, було відкрите після подання скарги (30.04.2021), тоді як скарга подана 23.01.2020 і її зміст стосується оскарження виконавчих дій приватного виконавця щодо примусової реалізації нерухомого майна, які вчинялися на протязі 2019 та 2020 років, а тому за висновком апеляційного виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 06.08.2019, прийнятого в порядку цивільного судочинства, яке відкрито лише у квітні 2021 року, не має впливати на юрисдикцію судочинства зведеного виконавчого провадження. Також апеляційний г/с вказав, що з моменту порушення справи про банкрутство по відношенню до боржника діє спеціальний режим, визначений положеннями ст.7 КУзПБ, якою передбачено що г/с, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Це є спеціальна норма і вона має перевагу перед загальними нормами. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши на відсутність підстав для розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства та що з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин того, що на час звернення (23.01.2020) з відповідною скаргою зведене виконавче провадження містило лише виконавчі провадження з виконання судових рішень, прийнятих у порядку господарського судочинства, оскаржена постанова ухвалена апеляційним г/с у відповідності до норм чинного законодавства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Згідно зі ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення зі скаргою - 23.01.2020) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) -сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ø Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних/господарських справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Ø Відповідно до ч.1 та 2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Ø Частиною 1 ст.326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Ø Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.327 ГПК України).

Ø При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Ø Відповідно до ст.339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ø Частиною 1 ст.340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Ø Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема, ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

Ø Натомість, згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Ø Відповідно до ст.30 Закону України "Про виконавче провадження", якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Ø При цьому, законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Ø Верховний Суд наголошує на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з ч.1 ст.287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ø Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в наведених заявником касаційної скарги постановах ВП ВС від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 906/530/17, від 17.10.2018 у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05.12.2018 у справі №904/7326/17, від 13.02.2019 у справі № 808/2265/16 та від 10.04.2019 у справі № 908/2520/16, від 05.06.2019 у справі № 911/100/18.

Ø …, за встановлених апеляційним г/с фактичних обставин цієї справи на час звернення (23.01.2020) з відповідною скаргою на дії приватного виконавця зведене виконавче провадження № 59956634 містило лише виконавчі провадження з виконання судових рішень, прийнятих у порядку господарського судочинства.

Ø Суд касаційної інстанції зауважує, що у постанові від 14.03.2018 у вказаній вище справі № 660/612/16-ц ВП ВС розглянула питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, у якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.

Ø У постанові ВП ВС від 14.10.2018 у справі №707/28/17-ц наведено аналогічний висновок, що оскарження рішення, дії, бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому провадженні щодо примусового виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами одного виду судочинства, має відбуватися за правилами того ж судочинства у суді, який видав виконавчий документ.

Ø Також, ВП ВС у постанові від 29.05.2019 у справі № 908/85/16 наголосила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

Ø Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, як зазначено вище, вбачається, що предмет скарги АТ "К.Енерго" на дії приватного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності продовження вчинення дій щодо реалізації майна боржника та не зупинення виконавчого провадження всупереч приписів п.4 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" після того, як 20.11.2019 його (приватного виконавця) було повідомлено розпорядником майна боржника про відкриття стосовно АК "К.Енерго" справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому, оскаржувані дії приватного виконавця були вчинені у зведеному виконавчому провадженні № 59956634 на протязі 2019 та 2020 років, коли в склад цього провадження (зведеного) входили лише виконавчі провадження щодо примусового виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами господарського судочинства.

Ø Ураховуючи наведені правові висновки ВП ВС та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком цього суду, що оскаржувані дії приватного виконавця щодо примусової реалізації належного АТ "К.Енерго" (боржнику) Нерухомого майна під час дії мораторію (введеного за наслідком відкриття провадження у справі про банкрутство) підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Ø З урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає, що оскаржена постанова ухвалена у відповідності до норм чинного законодавства та наведених правових позицій Верховного Суду, зокрема й тих, на які посилався приватний виконавець у своїй касаційній скарзі.

ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ В БАНКРУТСТВІ ПРИЛЮДНИХ (ЕЛЕКТРОННИХ) ТОРГІВ, ПРОВЕДЕНИХ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ВИМОГ

ПОСТАНОВА 11 листопада 2021 року, Справа № 910/8482/18 (910/4866/21), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424088

У справі про банкрутство ПрАТ «Сіріус-Буд» (далі-Боржник) , провадження у якій було відкрито 02.10.2018, а 14.08.2019 відкрито ліквідаційну процедуру Боржника, у березні 2021 року ліквідатор звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати недійсними результати електронних торгів від 05.05.2017, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 18.05.2017, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 24.05.2017, витребувати з чужого незаконного володіння нерухоме майно, визнати за банкрутом право власності на нерухоме майно. Заява мотивована тим, що електронні торги проведені з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, затв. наказом МЮУ №2831/5 від 29.09.2016, ЗУ «Про іпотеку» та ЗУ «Про виконавче провадження». Місцевий г/с ухвалою від 02.06.2021 позовну заяву задовольнив з посиланням на положення ст.42 КУзПБ, вказавши, що на прилюдних торгах реалізоване єдине майно боржника (нежитловий будинок-універмаг «Троєщина») за ціною, яка не відповідає реальній, а саме: у виконавчому провадженні майно оцінене на 14,7 млн грн та продане на торгах за 16,5 млн грн, в той же час згідно висновків експертиз проведених у кримінальному провадженні від 03.07.2020 (перебувало на стадії досудового розслідування), станом на 05.05.2017 вартість майна становила 233,1 млн грн без ПДВ, станом на дату призначення експертизи (22.10.2020), -248,9 млн грн без ПДВ; різниця між вартістю будинку та вартістю його продажу на ЕТ становила – 216,6 млн грн.; підпис у звіті про оцінку у виконавчому провадженні у графі «оцінювач» виконаний не оцінювачем, а іншою особою; підпис у постанові державного виконавця від 30.11.2016 про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому проваджені, у графі «з постановою експерт ознайомлений 01.12.2016 року» виконаний не оцінювачем, а іншою особою. Також, суд першої інстанції встановив, що розміщення оголошень щодо продажу майна на площадці "СЕТАМ" здійснювалось невідомою особою із використанням електронного ключа ОСОБА_3, яка перебувала на посаді фахівця відділу ДП "СЕТАМ". Щодо позовної давності місцевий г/с вказав, що відлік такої починається з 02.10.2018 (дати відкриття справи про банкрутство), а тому не пропущений. Апеляційний г/с постановою від 22.06.2021 прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив, вказавши на помилковість застосування ст.42 КУзПБ, неможливість витребування від набувача майна, відсутність факту вибуття з володіння боржника спірного майна за правилами ст.388 ЦК України, оскільки воно було продане на відкритих торгах в процедурі виконавчого провадження про стягнення заборгованості на користь іпотекодержателя, який до того ж скористався своїм правом на оскарження результатів торгів та йому було відмовлено із-за безпідставності. Верховний Суд скасував постанову апеляційного г/с та змінив ухвалу місцевого г/с, виклавши її мотивувальну частини у редакції своєї постанови, при цьому залишив резолютивну частину в силі, вказав, що сукупність встановлених судами обставин, за яких були проведені спірні електронні торги, дає підстави вбачати порушення принципу добросовісності учасниками та організаторами торгів , а так само іншими причетними до них особами (включаючи посадових осіб самого боржника), що відповідає ознакам фраудаторного правочину, який може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений недобросовісно, на шкоду кредиторам.

Короткі висновки:

72.12. …способи захисту…, - визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів - є належними та ефективними й можуть бути застосовані у сукупності.

76. …укладення боржником правочинів поза межами "підозрілого періоду", визначеного ст.20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ … не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

81.4. …ототожнення загальної процедури звернення стягнення на майно боржника та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки саме по собі становить істотне порушення порядку проведення торгів і є підставою для визнання їх недійсними, навіть безвідносно до фраудаторного характеру їх результатів.

91.3. … визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст.388 ЦК України, оскільки продане на таких торгах (аукціоні) майно вважається таким, що вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.

91.8. …проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену ч.2 ст.388 ЦК України

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо суті заявлених вимог

71. Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, вважає за необхідне встановити правову природу торгів, у тому числі - прилюдних (електронних) торгів, що проводяться в межах виконавчого провадження відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом МЮУ від 29.09.2016 № 2831/5 (надалі - Порядок № 2831/5).

71.1. Відповідно до положень ст.650 ЦК України (у редакції, що була чинна на дату проведення спірних торгів) особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Аналогічним чином, згідно ч.4 ст.656 ЦК України (у редакції, що була чинна на дату проведення спірних торгів), до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

71.2. Отже, торги є способом укладення договору і постають як передбачена законодавством послідовність дій (процедура), вчинених організатором та учасниками торгів з метою укладення цивільно-правового чи господарського договору. Ця послідовність дій (процедура) поділяється на переддоговірну стадію і власне стадію укладення договору.

71.3. Відчуження майна з електронних торгів (у тому за правилами, визначеними Порядком № 2831/5) належить до договорів купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених ч.1-3 та ч.5, 6 ст.203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (ч.1 ст.215 ЦК України) (аналогічну правову позицію викладено у постановах ВСУ у справі № 6-116цс12, у справі № 910/23970/15, у постанові ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 922/3537/19, а також у постановах ВС від 15.03.2018 у справі № 910/28435/15а, від 16.01.2019 у справі № 918/1271/16, від 10.10.2019 у справі № 918/376/17).

…

72.3. Відповідно до ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, г/с захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

72.4. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5. постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови ВП ВС від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

72.5. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (така правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

72.6. Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це, зокрема, запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).

72.7. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).

72.8. У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

72.9. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 Рішення КСУ від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

72.10. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз. 12 ч.2 ст.16 ЦК України).

72.11. При цьому, у разі встановлення підстав для визнання недійсними результатів торгів не можна обмежувати захист прав і законних інтересів позивача лише констатацією такої недійсності й відмовляти у задоволенні вимог про визнання недійсним акту державного виконавця, складеного за результатами таких торгів, та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого на підставі відповідного акту. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Разом з цим свідоцтво видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину. Підставою як оформлення акту державного виконавця про проведені електронні торги, так і видачі спірного свідоцтва про право власності є саме правочин щодо відчуження майна на прилюдних торгах, тобто всі подальші дії, в тому числі і видача нотаріусом свідоцтва про право власності є діями з оформлення результатів проведених прилюдних торгів. Власник майна, переданого на торги, які в подальшому визнані недійсними, очевидно не може реалізувати своє право власності на це майно у зв`язку з існуванням документа, який посвідчує таке право власності на це майно за іншою особою. При цьому порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до ст.16 ЦК України, за ч.3 якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 10.04.2018 у справі № 927/849/17).

72.12. Зважаючи на викладене вище, ВС КГС доходить висновку, що з урахуванням обставин спору ті способи захисту, про застосування яких просить позивач - визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів - є належними та ефективними й можуть бути застосовані у сукупності.

73. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст.215 цього Кодексу.

Відповідно до ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах ВСУ від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

74. Згідно ухвали суду першої інстанції результати спірних електронних торгів були визнані недійсними за посиланням на ст.42 КУзПБ.

75. Враховуючи те, що спірні електронні торги були проведені 05.05.2017, тобто до дати введення в дію КУзПБ, ВС КГС не може погодитись з обраною господарським судом правовою кваліфікацією підстави визнання спірного правочину недійсним, а погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню в цьому випадку. Суд апеляційної інстанції правомірно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень статті 42 КУзПБ трирічного "підозрілого" періоду, встановленого вказаною нормою

76. Водночас, укладення боржником правочинів поза межами "підозрілого періоду", визначеного ст.20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником. Саме така позиція викладена у постанові ВС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

76.1. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

76.2. Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

76.3. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в т.ч. всупереч меті такого права.

76.4. Рішенням КСУ від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК України не суперечать ч.2 ст.58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису ч.3 ст.13 Кодексу, КСУ констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч.1 ст.68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч.3 ст.13 Кодексу, на думку КСУ, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у т.ч. шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, КСУ дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

76.5. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

76.6. Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

76.7. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник має піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

77. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

77.1. Отже, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

77.2. Через це будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

78. Суд звертає увагу на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

79. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

80. ВС КГС враховує, що сукупність обставин, за яких були проведені спірні електронні торги від 05.05.2017, і яка повно встановлена судами попередніх інстанцій, дає підстави вбачати порушення принципу добросовісності учасниками та організаторами цих торгів, а так само іншими причетними до них особами (включаючи посадових осіб самого боржника).

80.1.Такий висновок випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та оцінки судами доказів, зокрема, з того, що звіт про оцінку майна не підписувався тим оцінювачем, від імені якого він складений; результат оцінки, зазначений у вказаному звіті, істотно (більш як у 15 разів) занижений проти ринкової вартості майна і навіть проти вартості, визначеної й самими сторонами договору іпотеки; боржник не оскаржував ані результати оцінки до проведення торгів, ані результати самих торгів; крім спірного об`єкта нерухомості, боржник не мав іншого ліквідного майна, яке могло б повністю чи значною мірою задовольнити вимоги його кредиторів; відповідач набув право власності на спірний об`єкт нерухомості внаслідок низки швидких відчужень спірного нерухомого майна, що були здійснені протягом короткого періоду часу; виконавчий документ (наказ господарського суду), в процедурі виконання якого проводилися спірні електронні торги, був виданий 10.06.2015, а пред`явлений до виконання лише 15.06.2016, тобто з пропуском річного строку, встановленого п.2 ч.1 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (відповідній редакції).

80.2. Вказані вище обставини, які, зокрема були встановлені судом першої інстанції, у т.ч. на підставі матеріалів досудового розслідування у кримінальній справі (питання прийняття відповідних доказів викладено у п.67-69 цієї Постанови), дають підстави для висновку, що відчуження належного ПрАТ «Сіріус-Буд» нерухомого майна, проведене на спірних електронних торгах, відповідає ознакам фраудаторного правочину, який може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений недобросовісно, на шкоду кредиторам.

81. Поміж іншим, суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини щодо реалізації спірного майна та надаючи їм правову кваліфікацію, вірно вказав на те, що відповідна реалізація регулюється, зокрема, «Порядком реалізації арештованого майна», затвердженого наказом МЮУ № 2831/5 від 29.09.2016, ЗУ «Про іпотеку» та ЗУ «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент проведення торгів).

81.2. Проте, місцевий г/с не звернув уваги на існування за вказаним Порядком № 2831/5 двох критеріїв продажу майна боржника.

81.3. Попри омонімічність виразу «звернення стягнення» він може позначати у різних правових ситуаціях кардинально різні юридичні конструкції, зокрема:

- звернення стягнення на предмет іпотеки - це матеріально-правова категорія, форма захисту прав іпотекодержателя, різновид загального способу захисту у вигляді, як правило, примусового виконання обов`язку в натурі, через що рішення про таке звернення стягнення приймається або судом, або нотаріусом (у формі виконавчого напису), або іпотекодержателем (в порядку позасудової процедури відповідно до закону);

- натомість звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні в розумінні ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» є категорією процесуального права, адже рішення про це приймається виконавцем самостійно в процедурі виконання виконавчого документа.

81.4. На переконання колегії суддів, ототожнення загальної процедури звернення стягнення на майно боржника та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки саме по собі становить істотне порушення порядку проведення торгів і є підставою для визнання їх недійсними, навіть безвідносно до фраудаторного характеру їх результатів.

82. Повне встановлення судом першої інстанції обставин справи та дослідження відповідних доказів, надає суду касаційної інстанції, з урахуванням приписів статті 300 ГПК України, здійснити власну правову кваліфікацію таких обставин.

Щодо інших вимог позивача-витребування майна та визнання права власності на нього

84. Суд зауважує, що недійсність спірних електронних торгів зумовлює необхідність переходу до розгляду інших вимог позивача - щодо витребування майна та визнання права власності на нього, - які у контексті цього судового спору постають як похідні вимоги.

84.1. Верховний Суд у складі колегії суддів КГС відзначає, що одночасне застосування судом першої інстанції правил про реституцію як наслідок визнання правочину недійсним (стаття 216 ЦК України) та про віндикацію - витребування власником належного йому майна з чужого незаконного володіння (статті 387 - 390 ЦК України), є помилковим.

84.2. Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі № 914/2867/16 вказав, що реституція застосовується виключно між сторонами недійсного правочину. Також в ухвалі ВС від 21.05.2021 у справі № 756/8056/19 прямо вказано, що повернення сторін правочину у попередній стан не відновить порушеного права третьої особи, яка не є стороною такого правочину.

84.3. Водночас, боржник не є стороною договору, укладеного за результатами торгів, що були проведені в порядку звернення стягнення на його майно. Сторонами такого договору є відповідний орган державної виконавчої служби і організатор торгів (сторона продавця) та переможець торгів (сторона покупця) (аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 16.09.2020 у справі № 1522/21119/12).

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судами попередніх інстанцій, що на момент відкриття провадження за відповідною заявою (позовом в межах справи про банкрутство) ліквідатора боржника спірне нерухоме майно вже не належало переможцю спірних електронних торгів. Власником цього майна за даними ДРРПНМ значиться ТОВ «Білд Коммерс Груп».

84.4. Реституція ж, як вже було зазначено, обмежена можливістю застосування за суб`єктним складом - повернення майна за реституційним позовом допустиме лише від сторони недійсного правочину іншій стороні такого недійсного правочину. Якщо ж остання вже здійснила подальше відчуження спірної речі, то єдиним ефективним способом захисту прав її власника залишається віндикація - витребування речі в натурі з чужого незаконного володіння.

84.5. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України (аналогічний висновок сформульований, у постанові ВСУ від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15 та в п.58 постанови ВП ВС від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

85. ВС КГС зауважує, що оскільки відчуження спірного майна відбулося в порядку проведення електронних торгів, що мали проводитися за правилами, визначеними Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком № 2831/5, результати яких підлягають визнанню недійсними, то ПрАТ «Сіріус-Буд» не втратило право власності на спірну річ.

86. Однак ПрАТ «Сіріус-Буд» втратило володіння спірною нерухомою річчю, адже у якості власника такої речі в ДРРПНМ значиться зовсім інша особа - ТОВ «Білд Коммерс Груп». Розвиток правового регулювання обороту нерухомості свідчить про поступове запровадження в Україні спеціальних правил щодо визначення факту володіння нерухомою річчю. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Саме така позиція викладена у пункті 43 постанови ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

87. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Білд Коммерс Груп» отримало спірне нерухоме майно на оплатних засадах (внесення майна в якості вкладу до статутного капіталу передбачає отримання вкладником певного обсягу корпоративних прав).

87.1. З матеріалів справи випливає, що площа спірного нерухомого майна (нежитлового будинку - універмагу «Троєщина» … істотно змінилася після втрати володіння ним ПрАТ «Сіріус-Буд» та набуття його у володіння ТОВ «Білд Коммерс Груп».

87.2. На момент проведення спірних електронних торгів зазначений об`єкт нерухомості мав загальну площу 16175,30 кв.м.

87.3. ТОВ «Білд Коммерс Груп» зареєстровано як власник спірної нерухомості у ДРРПНМ 12.06.2017 (том 1 арк. справи 53).

87.4. 12.03.2018, тобто у період володіння спірним нерухомим майном ТОВ «Білд Коммерс Груп», до ДРРПНМ були внесені зміни щодо загальної площі спірного об`єкта нерухомості - збільшення до 20360 кв.м. Підставою для вказаної реєстраційної дії у ДРРПНМ зазначено довідку про показники об`єкта нерухомого майна, видану ПП «Бюро технічної інвентаризації» без номеру від 11.12.2017, та технічний паспорт № 11122017/Д від 11.12.2017, виданий також ПП «Бюро технічної інвентаризації» (том 1 арк. справи 52).

87.5. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що будь-якої добудови чи реконструкції спірної нерухомості у встановленому законом порядку ТОВ «Білд Коммерс Груп» не проводило, адже відомості про документи про прийняття спірного нерухомого майна як реконструйованого об`єкта в експлуатацію матеріали справи не містять.

88. Крім того, суд враховує, що результат реконструкції чи будь-якої іншої перебудови нерухомого майна не є новоствореною нерухомою річчю в розумінні приписів ст. 331, 332 ЦК України незалежно від того, чи додержано при такій реконструкції чи перебудові (добудові) вимоги публічного законодавства про будівництво, архітектуру та регулювання містобудівної діяльності.

88.1. Перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень у ході капітального ремонту в межах капітальної будівлі не створює нову річ, а лише його поліпшує (правова позиція, сформульована у постанові ВСУ від 12.09.2006 у справі №13/359пн).

88.2. Створення нової речі в порядку специфікації з виникненням права власності на новостворене майно за правилами ст.331 ЦК. Тим самим зроблено висновок, що для виникнення в порядку специфікації права власності на нерухоме майно мають бути наявними також умови, визначені ч.2 ст.331 ЦК: право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди) виникає у момент завершення будівництва даного об`єкту. У разі якщо законом або договором передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або державної реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту прийняття до експлуатації або державної реєстрації (правова позиція, сформульована у постанові ВСУ від 28.10.2009 у справі № 6-11500св09).

88.3. Не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. реконструкція (перебудова) не спричинює створення нового нерухомого майна, а лише свідчить про зміни вже існуючого об`єкта, а вже існуючий об`єкт зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами не може визнаватися новоствореною нерухомістю (така правова позиція викладена у постанові ВСУ від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16 та у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, від 19.04.2018 у справі №161/3376/17, від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15, від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 11.06.2019 у справі № 902/1414/13, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 16.09.2020 у справі № 201/10517/16-ц).

88.4. Отже, Суд доходить висновку, що спірний об`єкт нерухомості слід вважати таким, що зберігся в натурі, незалежно від того, чи були взагалі додержані під час його реконструкції (добудови, перебудови), що спричинила збільшення його загальної площі, вимоги законодавства про будівництво, архітектуру та регулювання містобудівної діяльності.

89. Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

89.1. Власник з дотриманням вимог ст.387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС від 29.04.2020 у справі №906/655/18, від 19.06.2019 у справі №756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постанові ВСУ від 17.12.2014 у справі 6-140цс14).

89.2. Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст.388 ЦК України.

89.3. Чинне законодавство України не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів (аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 15.03.2017 у справі №3-1515гс16, від 25.01.2017 у справі №3-1533гс16, від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16, від 05.10.2016 у справі №3-604гс16).

90. ВС КГС не може погодитись з висновками суду першої інстанції, зробленими з посиланням на правову позицію ВСУ, висловлену в постанові від 03.10.2011 у справі № 3-98гс11, про те, що у разі, коли проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала спірне майно на таких торгах, не є добросовісним набувачем в розумінні ст.388 ЦК України.

90.1. Суд зауважує, що постанова ВСУ від 03.10.2011 у справі №3-98гс11 не містить такого висновку. Позиція ВСУ у вказаній постанові зводиться до того, що проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену ч.2 ст.388 ЦК України. Однак про добросовісність чи недобросовісність набувача внаслідок незаконності прилюдних торгів Верховний Суд України при цьому нічого не говорить. Тобто сама по собі недійсність торгів вказує на незаконність володіння набувача й не має відношення до його добросовісності.

90.2. Верховний Суд у складі колегії суддів КГС бере до уваги, що ТОВ «Білд Коммерс Груп» є господарюючим суб`єктом, який здійснює підприємницьку діяльність, а тому повинно проявляти щодо власних справ більше обачливості, ніж пересічний громадянин чи некомерційна організація. З цих причин ТОВ «Білд Коммерс Груп» повинно було поцікавитися попередньою долею майна, яке воно набуває, зважити на відповідність його оцінки для мети внесення до статутного капіталу ринковій вартості, співставити ціну майна при внесенні до статутного капіталу та при продажу з торгів тощо, що є стандартною діловою практикою при придбанні будь-яких цінних активів (близькі за змістом висновки містяться в п.50 постанови Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 922/634/19).

91. Разом з тим, суд зважує і на те, що добросовісність ТОВ «Білд Коммерс Груп» не має істотного значення в конкретних спірних правовідносинах для визначення можливості віндикації спірної нерухомої речі.

91.1. За правилами п.3 ч.1 ст.388 ЦК України власник має право витребувати своє майно також і від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

91.2. У спірних правовідносинах спірна нерухомість була описана державним виконавцем за актом від 14.07.2016 і передана на відповідальне зберігання тертій особі - Поліхович А.О. (том 1 арк. справи 15), а згодом примусово продана на спірних електронних торгах без будь-якої участі ПрАТ «Сіріус-Буд».

91.3. При цьому визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст.388 ЦК України, оскільки продане на таких торгах (аукціоні) майно вважається таким, що вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція повністю узгоджується з висновками ВСУ згідно постанови від 03.10.2011 у справі №51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010, а також з правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16.

91.4. Посилання відповідачів на те, що ПрАТ «Сіріус-Буд» насправді висловило свою волю на продаж спірного майна шляхом (1) укладення договору іпотеки, при чому товариство не могло не погоджуватися з можливим майбутнім продажем предмета іпотеки, (2) неоспорювання за власною ініціативою оцінки майна та результатів торгів, є непереконливими.

91.5. Вираження волі власника на вибуття майна з його володіння в розумінні положень ч.1 ст.388 ЦК України має бути конкретним і стосуватися чітко визначеної ситуації такого вибуття. Не можна виразити таку волю авансом, на майбутнє, без визначення конкретної ситуації, на всі випадки життя. Тим більше не можна виразити таку волю шляхом укладення договору іпотеки, який за своєю правовою конструкцією не передбачає позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки (абз. 3 ст.1, ст.9 Закону України «Про іпотеку»).

91.6. Не можна вважати вираженням волі власника на вибуття спірного майна з його володіння також і пасивну поведінку власника щодо підготовки та проведення спірних торгів, адже відповідно до ч.3 ст.205 ЦК воля особи може виражатися її мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом.

91.7. Також ВС КГС оцінює критично та відхиляє посилання відповідачів на те, що спірне майно не може бути витребувано від ТОВ «Білд Коммерс Груп» в силу приписів ч.2 ст.388 ЦК України, оскільки воно було продане в порядку виконання рішення суду.

91.8. Суд зауважує, що недійсність результатів торгів свідчить про те, що процедура виконання судового рішення юридично не відбулася, а тому проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену ч.2 ст.388 ЦК України (аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВСУ від 03.10.2011 у справі № 3-98гс11 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16).

91.9. Крім того, спірні електронні торги було проведено на виконання рішення третейського суду, яке не може вважатися судовим рішенням в розумінні ч.2 ст.388 ЦК України, адже вимагає для своєї дієвості додаткової легітимації з боку державного суду шляхом видачі виконавчого документа, який сам по собі також судовим рішенням не є.

92. Позивачем поряд із віндикаційною вимогою заявлено також і вимогу про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості.

92.1. Суд враховує, що і віндикаційний позов, і позов про визнання права власності очевидно спрямовані на захист права власності позивача. При цьому захист від віндикаційного позову може як бути не пов`язаний із невизнанням чи оспорюванням відповідачем права власності позивача, так і ґрунтуватися на такому невизнанні чи оспорюванні. В останньому випадку об`єднання в одному позові вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не можна виключати. Однак у всякому випадку такі вимоги повинні бути пов`язані між собою підставою виникнення, предметом (стосуватися одного й того ж самого майна) тощо. Аналогічну позицію з приводу можливості об`єднання вказаних позовних вимог викладено у постанові ВС від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19.