Банкрутство (юрособи): Трудовий спір

Показ дописів із міткою Трудовий спір. Показати всі дописи

ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ З РОБОТОДАВЦЯ, ЩОДО ЯКОГО ВІДКРИТО СПРАВУ ПРО БАНКРУТСТВО, СУМИ СЕРЕДНЬОГО ЗАРОБІТКУ ЗА ЧАС ЗАТРИМКИ У РОЗРАХУНКУ ЗІ ЗВІЛЬНЕНИМ ПРАЦІВНИКОМ

ПОСТАНОВА 10 лютого 2022 року, Cправа № 923/1804/14 (923/563/21), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Банаська О. О., Білоуса В. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/103836927

У справі про банкрутство АТ " Таврійська будівельна компанія", провадження у якій було відкрито 24.12.2014, а 04.09.2017 відкрито процедуру санації, у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до г/с з позовом до Боржника про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати в сумі 32 394,25 грн та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 11.06.2020 по 07.04.2021 в розмірі 228 605,24 грн. Крім того, позивачем зазначено, що у зв`язку з розглядом даної позовної заяви ОСОБА_1 поніс судові витрати в сумі 3429,08 грн (судовий збір) та витрати на професійну правничу допомогу в 5 850 грн. Заявою про уточнення позовних вимог від 29.07.2021 ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 16.06.2020 (наступний день після звільнення) по 11.05.2021 (останній платіж по зарплаті) в розмірі 219 182,70 грн (330 дн. х 664,19 грн). Заосбтавинами справи ОСРОБА_1 був звільнений 15.06.2020 на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Фактична виплата заробітної плати була здійснена двома платежами: 04.02.2021 в сумі 48 576,94 грн та 11.05.2021 в сумі 16 604,86 грн.; в день свого звільнення (15.06.2020) позивач не працював, доказів пред`явлення підприємству вимоги про розрахунок не було, водночас, 10.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до міського суду із цивільним позовом про стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 80 971,19 грн та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 11.06.2020 по 01.12.2020. Відповідач проти позову заперечував, вказував, що Відповідач в день звільнення не працював, і не звертався до відповідача з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум за період з 15.06.2020 по 26.04.2021, а тому у нього відповідно не виникло обов`язку по розрахунку і тільки при зверненні з позовною вимогою до суду 26.04.2021 ним була заявлена така вимога, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається. Також відповідач просив суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 492,40 грн, посилаючись на правову позицію ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, і просив суд зменшити витрати позивача на правничу допомогу до 650 грн. Місцевий г/с рішенням від 17.09.2021, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 09.12.2021) позовні вимоги задовольнив частково, дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020 по 11.05.2021, що становить 152 дня, і у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, що складає 44,16% співвідношення заявленої до стягнення суми та задоволеної судом, суд пропорційно стягнув з відповідача судові витрати, а саме: 1 514,28 грн судового збору та 2 583,36 грн витрат на правничу допомогу. Прохання відповідача зменшити заявлені до стягнення суми середнього заробітку суд відхилив, вказавши, що саме лише посилання на неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку не є достатньою підставою для її зменшення. Верховний Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Короткі висновки:

38-39. …, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

42. … звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст.116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

37. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

38. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

39. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

…

42.Верховний Суд відзначає, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст.116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). Аналогічна правова позиція наведена у постанові ВС від 21.07.2020 у справі № 910/24323/16.

43. Отже, колегія суддів погоджується із врахуванням судами попередніх інстанцій наведеної правової позиції та обчисленні періоду затримки розрахунку про звільненні з 10.12.2020 - дати звернення ОСОБА_1 до Херсонського міського суду Херсонської області із відповідним позовом по 11.05.2021 - дати фактичної виплати заборгованості відповідачем. Таким чином, суди встановили, що кількість днів прострочення складає 152 дні, а середній заробіток, який підлягає нарахуванню та стягненню за ці дні - 100 956,88 грн.

44.Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції ВП ВС, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та не задоволенні вимоги відповідача про зменшення заявленого до стягнення середнього заробітку, колегія суддів Верховного Суду відзначає таке.

45.Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, ВП ВС, зокрема, звернула увагу, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п. 71, 72).

46.Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, ВП ВС зауважила таке.

47.Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

48.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст.117 КЗпП України.

49.Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

50.З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 81-84).

51.З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві ВП ВС доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України (п. 87).

52.Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

53.Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених ВП ВС критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

54.Водночас, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що враховуючи наведені критерії, зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом суду, а не обов`язком.

55.Отже, у цій справі, як вже зазначалося вище та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач посилається на не співмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку у порівнянні із сумою заборгованості перед працівником, а тому просив суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 492,40 грн.

56.Оцінивши вказані доводи та дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що за відсутності спору щодо розміру сум, належних до виплати ОСОБА_1 у зв`язку з його звільненням, АТ "Таврійська будівельна компанія" жодним чином не наводить обставин та причин, якими зумовлено затримку такої виплати. Суд зауважив, що при цьому, з дня звільнення позивача (16.06.2020) до дня отримання ним остаточного розрахунку (11.05.2021) минуло майже 11 місяців, а тому саме лише посилання на неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку не є достатньою підставою для її зменшення. Таким чином, апеляційний господарський суд погодився із рішенням суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020 по 11.05.2021, що становить 152 дня в сумі 100 956,88 грн.

57.Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС.

58.Колегія суддів ВС погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що наведене свідчить про дотримання судом апеляційної інстанції положень ч.4 ст.236 ГПК України, що, в свою чергу, спростовує доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків ВП ВС у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

59. Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не враховано не співмірність заявлених позивачем вимог в порівнянні з орієнтовним розміром майнових втрат позивача та докази роботи позивача у відповідача за сумісництвом, порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, штучного збільшення розміру виплат, повну сплату відповідачем заробітної плати, клопотання відповідача про зменшення розміру виплат, несправедливого обсягу відповідальності роботодавця, Верховний Суд відхиляє, оскільки такі спрямовані на переоцінку доказів у справі та встановлення обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 ГПК України.

60.Посилання скаржника на постанову ВС від 24.11.2021 у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) колегія суддів відхиляє з таких підстав.

61.Так, у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) предметом судового розгляду були позовні вимоги звільненого працівника до ДП "Конярство України" про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 260 311,75 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132 108,48 грн. Суди попередніх інстанцій, на підставі висновків про застосування норм права, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, і, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі дійшли висновку про те, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 8 387,13 грн.

62.Верховний Суд, залишаючи без змін прийняті у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) судові рішення, дійшов висновків, що врахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків про застосування норм права, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про дотримання судами попередніх інстанцій положень ч.4 ст.236 ГПК України.

63.Водночас, колегія суддів зауважує, що у справі № 910/21682/15(910/15096/20) висновки судів попередніх інстанцій про зменшення заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зроблені судами з урахуванням конкретних встановлених обставин зазначеної справи № 910/21682/15 (910/15096/20), що в свою чергу, не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі № 923/1804/14 (923/563/21) зазначених висновків чи різного їх застосування.

64.Щодо доводів касаційної про неврахування судами клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а позивачем не надано договір на професійну правничу допомогу, Суд відзначає таке.

65.Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

66.Згідно з ч.4-6 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

67.Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

68.Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до позовної заяви додано розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи на суму 5 850 грн, акт приймання - передачі наданих послуг від 06.04.2021 та квитанції на суму 1 050 грн та на суму 4 800 грн.

69.Розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу та акт приймання - передачі наданих послуг підписано адвокатом Салтан Р. В., яким надано наступний перелік послуг: складення та направлення адвокатського запиту до АТ "Таврійська будівельна компанія" щодо надання інформації та документів стосовно роботи ОСОБА_1 ; юридична експертиза документів щодо невиплати заробітної плати та суми остаточного розрахунку при звільненні; вивчення судової практики у подібних правовідносинах; складання та направлення до суду позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку; представництво в суді. Згідно з цим розрахунком вартість однієї години роботи адвоката складає 650 грн.

70.Оцінивши зазначені докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зміст перелічених документів надає можливість встановити як перелік наданих адвокатом послуг і витрачений на ним для надання цих послуг час, так і вартість однієї години роботи адвоката, фактична оплата наданих адвокатом послуг підтверджена належним чином, а тому відсутність в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги не є правовою підставою для відмови позивачу у покладенні понесених ним витрат на професійну правничу допомогу на відповідача.

71.Колегія суддів ВС наголошує, що відповідно до висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

72.Отже, враховуючи, що спір у цій справі виник з вини відповідача, з огляду на здійснену судами оцінку наявних доказів, наданих на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також часткове задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо покладення на відповідача суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2583,36 грн - пропорційно задоволеним позовним вимогам позивача.

73.Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Суд не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих судових актів.

ПРО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ІЗ ВИПЛАТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ТА СЕРЕДНЬОГО ЗАРОБІТКУ ЗА ЧАС ЗАТРИМКИ РОЗРАХУНКУ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ. ПИТАННЯ РОЗМІРУ МАЙНОВИХ ВТРАТ ПРАЦІВНИКА, ПОВ`ЯЗАНИХ ІЗ ЗАТРИМКОЮ РОЗРАХУНКУ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ

ПОСТАНОВА 24 листопада 2021 року, Справа № 910/21682/15 (910/15096/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634207

У провадженні г/с перебувала справа про банкрутство ДП "Конярство України" (далі-Боржник) на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою від 15.10.2015. У Боржника на посаді радника директора працював ОСОБА_1 та був звільнений з посади 31.07.2020. Заборгованість із виплати заробітної плати за період з лютого 2020 по липень 2020 року склала 260 311,75 грн. Зважаючи на те, що повний розрахунок з при звільненні не було здійснено, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Боржника про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 260 311,75 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132108,48 грн. Місцевий г/с рішенням від 26.05.2021, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 08.09.2021) позов задовольнив частково, стягнув заборговану заробітну плату 260311,75 грн., а щодо середнього заробітку суди врахували висновки про застосування норм права, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, і, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі дійшли висновку про те, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 8387,13 грн. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, вказавши, що врахування судами висновків, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про дотримання судами попередніх інстанцій положень ч.4 ст. 236 ГПК України.

Позиція Верховного Суду

12. За змістом ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

13. Частина 1 ст.117 вказаного Кодексу встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

14. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

15. Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

16. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

17. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

19.Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

20.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

21.У постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц наведено висновок про застосування норм права, суть якого полягає в тому, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні, на підставі даних НБУ про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя.

22. Суди попередніх інстанцій враховуючи інформацію, яка міститься на офіційному сайті НБУ про те, що розмір середньозваженої ставки за кредитами станом на травень 2020 року становить 7,6 % та станом на червень 2020 року становить 6,4 %, дійшли висновку що розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню становить 8 387,13 грн.

23. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

24.Врахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків про застосування норм права, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про дотримання судами попередніх інстанцій положень ч.4 ст. 236 ГПК України.

25.Наведене спростовує довід касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували висновок ВС, який не підлягав застосуванню, викладений у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

ПИТАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ В.О. ДИРЕКТОРА ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА ЗА П.2 СТ.36 КЗпП, РОЗГЛЯНУТЕ В МЕЖАХ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 20.07.2021, Справа № 910/10306/20 (910/21682/15), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. (головуючого), Білоуса В.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98560718

Державне підприємство перебувало в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном з 15.10.2015. У 2019 році ОСОБА_1 був призначений виконуючим обов’язки директора підприємства до призначення керівника в установленому законом порядку. У 2020 році Міністерство наказом №129-п від 14.07.2020 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.2ст.36 КУзПБ та наказом №130-п від 14.07.2020 виконуючим обов`язки директора призначено ОСОБА_2. В межах справи про банкрутство ОСОБА_1 16.07.2020 звернувся з позовом до Боржника та Міністерства, просив визнати протиправним та скасувати наказ звільнення, поновити на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; заява мотивована відсутністю підстав для звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України. Місцевий г/с рішенням від 25.11.2020 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, вказавши, що коли ОСОБА_1 писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, тоді ж виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений і що власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Апеляційний г/с з місцевим г/с не погодився та прийняв нове рішення (постанова від 27.04.2021), яким позов задовольнив частково, зокрема, визнав незаконним та скасував наказ про звільнення ОСОБА_1. За висновком апеляційного г/с призначення ОСОБА_2 виконуючим обов`язки директора на підставі наказу Мінекономіки від 14.07.2020 № 130-п не є призначенням директора державного підприємства в розумінні Закону України "Про управління об`єктами державної власності", відповідно не було підстав для звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України. Верховний Судскасував постанову апеляційного г/с та залишив в силі рішення місцевого г/с, вказавши, що «виконуючий обов`язки директора підприємства» та «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства», а тому подія, з якою пов`язано припинення строкового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством, настала.

Короткі висновки:

45.3. … індивідуально визначені посади підприємства як то «виконуючий обов`язки директора підприємства» та «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства».

56. …виконуючий обов`язки директора підприємства є керівником цього підприємства у загальному розумінні, а відтак настала відповідна подія, з якою пов`язано припинення строкового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством…, відповідно наявні підстави звільнення позивача за приписами п.2 ч. ст. 36 КЗпП України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

36. Системний аналіз норм законодавства про банкрутство дає підстави вважати, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває у спеціальному статусі, відтак, певні процедурні та процесуальні дії мають відбуватись відповідно до норм такого законодавства.

37. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ.

Відповідно до ч.2 ст.7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п.8 ч.1 ст.20 ГПК України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

39. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

40. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

41. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч.1 ст. 21 КЗпП України).

42. Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

43. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1, наказом Мінекономіки від 20.11.2019 № 89-п, було призначено виконуючим обов`язки директора державного підприємства «Конярство України».

44. Вирішуючи цей спір є необхідність визначити, що включає в себе поняття «виконуючий обов`язки». З цього приводу слід вказати наступне:

44.1. Тимчасове виконання обов`язків керівника юридичної особи, ухвалюється власником юридичної особи, має тимчасовий характер, оплата праці такого в.о. визначається у відповідному рішенні (наказі, рішенні загальних зборів) або відповідно до посадового окладу, який передбачений локальними актами.

44.2. Призначення в.о. за вакантною посадою є видом строкового трудового договору, строк якого закінчуються після призначення особи безстроково чи за контрактом.

44.3. У випадку ж призначення в.о. керівника підприємства, установи, організації незалежно від форми власності на вакантну посаду керівника, у такому випадку є необхідність внесення відповідних даних до реєстру для надання рішенням такого в.о. керівники юридичної сили.

44.4. Внесення цих даних до реєстру є підтвердженням правомочності в.о. керівника здійснювати владно-розпорядчі (публічна служба) або управлінські (господарські товариства) функції, а саме: вчиняти правочини від імені юридичної особи, право підпису фінансових та банківських документів, у тому числі, приймати та звільняти найманих працівників тощо. Відповідно звільнення в.о. автоматично повинно супроводжуватися внесення змін до реєстру. У випадку звільнення в.о. керівника, про це вносяться відповідні зміни до реєстру датою видачі наказу про звільнення. Тільки за умови успішного оскарження наказу чи рішення про звільнення, можна говорити про внесення даних до реєстру. Не може на час спору між власником та в.о. керівника юридична особа залишатися без керівництва.

44.5. Призначення виконуючого обов`язки використовується за крайньої необхідності, на випадок об`єктивної потреби підприємства, установи, організації у безперервності здійснення ним керівництва чи виконання певних функцій.

44.6. Трудові відносини, які виникли між виконуючим обов`язків директора Підприємства та власником або уповноваженим ним органом, не можуть бути встановлені на невизначений термін, так як посада виконуючого обов`язки директора є тимчасовою і припинення таких трудових відносин закон пов`язує з часом призначення керівника Підприємства у встановленому законодавством порядку.

44.7. Отже, між позивачем та Мінекономіки було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Позивач погодився із строковим трудовим договором, що підтверджується самим позивачем та матеріалами справи. Надавши згоду на призначення в.о. директора до призначення керівника підприємства у встановленому законодавством порядку, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання призначення керівника підприємства, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством.

45. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним звернути увагу на те, що, відповідно до наказу Мінекономіки від 20.11.2019 № 89-п, ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов`язки директора державного підприємства до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.

45.1. Керівник - посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу службовців і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об`єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій.

Таким чином, керівник це загальне поняття, яке вказує на особу що має функції управління.

Водночас, директор (генеральний директор), в цьому випадку державного підприємства - індивідуально визначена посада.

45.2. Під поняття «керівник підприємства», враховуючи наведене у п. 44 цієї Постанови, а також функціональні повноваження, підпадають особи що виконують обов`язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов`язки з управління або розпорядження державним майном).

45.3. Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами скаржників, що індивідуально визначені посади підприємства як то «виконуючий обов`язки директора підприємства» та «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства».

46. ДП «Конярство України» є державним підприємством (100% статутного капіталу належить державі Україна), що належить до сфери управління Міністерства економіки України.

47. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій, господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

48. Відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності" та ПКМУ від 03.09.2008 № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» призначення на посаду генерального директора державного підприємства відбувається виключно на конкурсних засадах.

49. Згідно підпункту 2.3 ПКМУ від 19.03.1993 № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракти з керівником підприємств, що є у державній власності, укладаються міністерствами, іншими підвідомчими КМУ органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства.

Іншої форми трудового договору, окрім контракту, з керівником підприємства, що є у державній власності не передбачено.

50. Процедура зайняття посади керівника державного підприємства не відбувається у порядку звичайних трудових (контрактних) правовідносин, а у рамках реалізації міністерством, ФДМ, іншим органом, який здійснює управління об`єктами державної власності, на основі спеціального законодавства, у даному випадку відповідно до Порядку № 777, владних функцій щодо організаційно-кадрового забезпечення ефективного функціювання державного сектору економіки.

51. Так, призначення працівника виконуючим обов`язки на вакантну посаду, як правило, не допускається. Це можливо лише за посадою, на яку призначення здійснюється вищим органом управління.

52. Документом, що унормовує порядок тимчасового замісництва є роз`яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва» (далі - Роз`яснення), відповідно до якого тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю (абзац 1 пункту 1).

Зазначене роз`яснення є чинними відповідно до постанови ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-ХІІ, згідно з якою до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Ураховуючи, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не викладено поняття та правової природи «виконуючий обов`язки» слід виходити із зазначеного визначення, яке за своєю суттю полягає у тому, що призначення особи на посаду тимчасово виконуючого обов`язки, зумовлено певною необхідністю, що виникає у зв`язку з певними виробничими обставинами.

53. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

54. Як про це вже було вказано вище, та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами виникли трудові відносини саме за строковим договором, строк дії якого був обумовлений настанням певної події, а саме призначення керівника підприємства.

55. Наказом Мінекономіки від 14.07.2020 №130-п виконуючим обов`язки директора ДП «Конярство України» призначено ОСОБА_2 .

56. Враховуючи наведене у п.44, 45 цієї Постанови, а також висновок колегії суддів Верховного Суду, що виконуючий обов`язки директора підприємства є керівником цього підприємства у загальному розумінні, а відтак настала відповідна подія, з якою пов`язано припинення строкового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України за наказом від 20.11.2019 № 89-п «Про призначення ОСОБА_1 », відповідно наявні підстави звільнення позивача за приписами п.2 ч. ст. 36 КЗпП України.

57. Відтак, Мінекономіки видано наказ від 14.07.2020 № 129-п про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Конярство України» на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, без порушення вимог чинного законодавства.

58. Поміж іншим, слід зауважити на тому, що ДП «Конярство України» знаходиться в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном, тобто боржник перебуває у спеціальному статусі, відтак, як господарська діяльність юридичної особи так і процеси корпоративного управління мають відбуватися з урахуванням, у тому числі, норм законодавства з питань банкрутства, з метою дотримання балансу інтересів як боржника так і кредиторів.

59. Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Мінекономіки від 14.07.2020 № 129-п яким було звільнено ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Конярство України» на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, так як між сторонами виникли трудові відносини саме за строковим договором, строк дії якого був обумовлений настанням певної події, а саме призначення керівника підприємства у встановленому законодавством порядку, а інших договорів (контрактів) між сторонами не існує, а відтак, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 щодо визнання протиправним зазначеного наказу Мінекономіки та інших похідних від цієї вимог.

62. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

http://akdvd.tilda.ws

ПИТАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ В.О. ДИРЕКТОРА ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА ЗА П.2 СТ.36 КЗпП, РОЗГЛЯНУТЕ В МЕЖАХ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

Державне підприємство перебувало в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном з 15.10.2015. У 2019 році ОСОБА_1 був призначений виконуючим обов’язки директора підприємства до призначення керівника в установленому законом порядку. У 2020 році Міністерство наказом №129-п від 14.07.2020 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.2ст.36 КУзПБ та наказом №130-п від 14.07.2020 виконуючим обов`язки директора призначено ОСОБА_2. В межах справи про банкрутство ОСОБА_1 16.07.2020 звернувся з позовом до Боржника та Міністерства, просив визнати протиправним та скасувати наказ звільнення, поновити на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; заява мотивована відсутністю підстав для звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України. Місцевий г/с рішенням від 25.11.2020 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, вказавши, що коли ОСОБА_1 писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, тоді ж виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений і що власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Апеляційний г/с з місцевим г/с не погодився та прийняв нове рішення (постанова від 27.04.2021), яким позов задовольнив частково, зокрема, визнав незаконним та скасував наказ про звільнення ОСОБА_1. За висновком апеляційного г/с призначення ОСОБА_2 виконуючим обов`язки директора на підставі наказу Мінекономіки від 14.07.2020 № 130-п не є призначенням директора державного підприємства в розумінні Закону України "Про управління об`єктами державної власності", відповідно не було підстав для звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України. Верховний Суд скасував постанову апеляційного г/с та залишив в силі рішення місцевого г/с, вказавши, що «виконуючий обов`язки директора підприємства» та «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства», а тому подія, з якою пов`язано припинення строкового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством, настала.

Короткі висновки:

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

37. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ.

Таким чином, керівник це загальне поняття, яке вказує на особу що має функції управління.

http://akdvd.tilda.ws