ПОСТАНОВА 24 листопада 2021 року, Справа № 910/21682/15 (910/15096/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634207
У провадженні г/с перебувала справа про
банкрутство ДП "Конярство України" (далі-Боржник) на стадії процедури
розпорядження майном, введеної ухвалою від 15.10.2015. У Боржника на посаді
радника директора працював ОСОБА_1 та був звільнений з посади 31.07.2020. Заборгованість із виплати заробітної плати за
період з лютого 2020 по липень 2020 року склала 260 311,75 грн. Зважаючи на те, що повний розрахунок з при
звільненні не було здійснено, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Боржника про
стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 260 311,75 грн. та
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132108,48
грн. Місцевий г/с рішенням від 26.05.2021, яке залишено без змін апеляційним
г/с (постанова від 08.09.2021) позов задовольнив частково, стягнув заборговану
заробітну плату 260311,75 грн., а щодо середнього заробітку суди врахували висновки про застосування норм права, які
викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, і,
враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із
розміром заборгованості по заробітній платі дійшли висновку про те, що вимога
про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме на
суму 8387,13 грн. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без
задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, вказавши, що врахування
судами висновків, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №
761/9584/15ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із
затримкою розрахунку про звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які
працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити
як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про
дотримання судами попередніх інстанцій положень ч.4 ст. 236 ГПК України.
Позиція Верховного Суду
12. За змістом ч.1 ст.116
КЗпП України, при звільненні працівника
виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації,
провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то
зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після
пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми,
належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган
повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
13. Частина 1 ст.117
вказаного Кодексу встановлює, що в разі
невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому
працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство,
установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за
весь час затримки по день фактичного розрахунку.
14. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок
провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що
йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у
зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на
своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом
до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
15. Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації
роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при
звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування
справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
16. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж
роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних
відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а
інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий
розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
17. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за
неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не
обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних
обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його
непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим
щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних
виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з
виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано
обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на
зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і
несправедливих наслідків.
19.Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на
компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного
здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
20.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її
компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані
на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1
ст.9 ЦК України така
спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця,
передбаченому статтею 117 КЗпП України.
21.У постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц наведено
висновок про застосування норм права, суть якого полягає в тому, що для
оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку
про звільненні, на підставі даних НБУ про середньозважені ставки за кредитами в
річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які
працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити
як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя.
22. Суди попередніх інстанцій враховуючи інформацію, яка міститься на
офіційному сайті НБУ про те, що розмір середньозваженої ставки за кредитами
станом на травень 2020 року становить 7,6 % та станом на червень 2020 року
становить 6,4 %, дійшли висновку що розмір середнього заробітку, який підлягає
стягненню становить 8 387,13 грн.
23. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і
застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо
застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
24.Врахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових
рішеннях висновків про застосування норм права, які викладені у постанові ВП ВС
від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15ц щодо оцінки розміру майнових втрат
працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні, яка полягає у
розрахунку розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від
роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження
свого рівня життя, свідчить про дотримання судами попередніх інстанцій положень
ч.4 ст. 236 ГПК України.
25.Наведене спростовує довід касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували висновок ВС, який не підлягав застосуванню, викладений у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Немає коментарів:
Дописати коментар