Банкрутство (юрособи): Позов прокурора

Показ дописів із міткою Позов прокурора. Показати всі дописи

ПОЗОВ ПРОКУРОРА ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 23 грудня 2021 року, Справа № Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735934

У справі про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі-Боржник), провадження у якій порушене 10.04.2003, 21.05.2015 прокурор звернувся до г/с з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики, Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", Боржника до ТзОВ "Самсон-ІФ" (відповідач, скаржник), у якому просив визнати недійсним договір від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладеного між Боржником та ТОВ "Самсон-ІФ" та просив визнати за Боржником виключне право інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг. Позов прокурор мотивував, зокрема, тим, що знак для товарів та послуг є державною власністю, а тому під час укладення оскаржуваного договору була обов`язкова незалежна оцінка, яка не проводилася; також в порушення ст.13 Закону про банкрутство, розпорядник майна не надавав погодження на укладення спірного договору; також в порушення п.5 ст.75 ГК України, укладення договору не погоджувалося із Міністерством. Місцевий г/с рішенням від 08.07.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 20.10.2021) за результатами повторного нового розгляду позов заступника прокурора задовольнив частково. Визнав недійсним договір, а в частині визнання за Боржником права співвласності на знак для товарів та послуг- відмовив. Відповідач в якості підстави касаційного оскарження зазначив п.1, 3 ч.2 ст.287 ГПК України, посилаючись в контексті цих підстав на: - відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого; - відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах, коли позов прокуратури стосується виключно збільшення ліквідаційної маси боржника, а не інтересів держави у процедурі банкрутства; - неврахування судами висновку ВП ВС, викладений у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20. Верховний Суд : 1)в частині оскарження з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України провадження закрив, вказавши, що відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постанові ВС, на яку посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України; 2)в частині оскарження з підстави, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК України у задоволенні касаційної скарги відмовив, вказавши, що доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого відхиляються судом як юридично неспроможні та не можуть слугувати підставою для скасування обґрунтованих та законних рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Короткі висновки:

40.Відмінність предмета розгляду…,однаково як і не подібність правовідносин…, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.

53. …, у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Висновки щодо застосування норм права

83. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

84. Відповідно до ч.3 ст.36-1Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (п.1 ч.5 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК України

36. Відповідно до ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВС, крім випадку наявності постанови ВС про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.1, 3 ст.310 цього Кодексу.

37. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

38. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

39. ВП ВС у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 з поміж іншого, дійшла висновків, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

40. Відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.

41. Доводи скаржника у цій частині зводяться до посилання на прийняття постанови суду апеляційної інстанції без врахування висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

42. Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові ВП ВС, на який посилається ТзОВ "Самсон-ІФ" у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зважає на таке.

43. У постанові ВП ВС від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 викладено висновок, в якому суд звертає увагу на положення ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 ч.3 ст.23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

44. У вказаній справі позов прокурора був поданий у 2020 році на підставі абзацу 1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2021 № 1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015.

45. Водночас, позов у справі №Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15) заявлено прокурором 21.05.2015 в порядку, встановленому ст.121 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (від 05.11.1991, який частково втратив чинність з 15.12.2015), ст.2, 29 ГПК України (в редакції 1992 року з наступними змінами).

46. Отже, правовідносини у справі наведені скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у цих справах є різними правові підстави заявлених вимог, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

47. За таких умов, помилковими є аргументи ТзОВ "Самсон-ІФ" щодо незастосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків щодо застосування норм ст.23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові ВП ВС від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

48. Отже аналіз змісту зазначеної вище постанови свідчить, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

49. Згідно з п.5 ч.1 ст.296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові ВС та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

50. З урахуванням наведеного, ВС у складі колегії судів КГС дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК України.

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України

51. Відповідно до п.3 ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

52. Зі змісту наведеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення ВС висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

53. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

54. Доводи ТзОВ "Самсон-ІФ" у цій частині обґрунтовані відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною, та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого, а також відсутністю висновку ВС у подібних правовідносинах, коли позов прокуратури стосується виключно збільшення ліквідаційної маси боржника, а не інтересів держави у процедурі банкрутства.

55. Розглядаючи та надаючи оцінку наведеним доводам скаржника суд враховує, що прокурор звернувся з позовом до суду у цій справі у травні 2015 року (21.05.2015).

56. Тому оцінка доводів скаржника в цій частині надається судом касаційної інстанції з урахуванням законодавства, яке було чинне на момент звернення прокурора з позовом до суду. На час звернення прокурора до суду з позовом правовий статус органів прокуратури було визначено ст.121 - 123 Конституції України та Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII.

57. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

58. Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

59. Згідно із ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду) представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

60. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч.2 ст.29 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення до суду).

61. Відповідно до ч.3 ст. 36-1Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

62. За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду). Аналогічна правова позиція викладена у постановах КГС у складі ВС від 19.02.2020 у справі № 2-5633/11, від 23.07.2020 у справі № 902/862/15, від 17.09.2020 у справі № 922/1699/15, від 01.09.2021 у справі № 904/4933/15 тощо.

63. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

64. Відповідно до ч.2 ст.2 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

65. У справі, що розглядається прокурор в позовній заяві зазначив, що використання торгового знаку відповідачем завдає значних збитків Івано-Франківському обласному державному об`єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та порушує ділову репутацію останнього, що в свою чергу є порушенням інтересів держави з огляду на те, що за положеннями статуту: Об`єднання засновано на основі державної власності і входить до складу Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт"), входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України і є підзвітним йому; володіє закріпленим за ним на праві господарського відання майном, яке є державною власністю; не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом; відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів Об`єднання має право лише за попередньою згодою Уповноваженого органу управління на конкурентних засадах тощо. Також вказував, що обставини неправомірного укладення оспорюваного договору від 25.10.2012 № 36 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, ціна майна за умовами якого склала 500,00 грн із відстроченням платежу, в той час як ринкова вартість майна становила 7 612 000,00 грн, стали відомі йому за результатами вивчення звернення Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до прокуратури.

66. Провадження у справі № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на момент звернення прокурора з позовом до суду перебувало на стадії розпорядження майном та здійснювалося відповідно до Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції від 04.11.2012), положення якої не містили норм щодо визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника.

67.Натомість норма ст.20 "Визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника" була закріплена в Законі про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013.

68. Відповідно до п.11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) положення цього Закону застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

69. Оскільки провадження у справі про банкрутство у справі № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було порушено у квітні 2003 року та на момент звернення прокурора з позовом до суду перебувало в процедурі розпорядження майном, положення Закону про банкрутство від 22.12.2011 №4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013, зокрема ст.20 "Визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника" цього Закону не підлягають застосуванню під час оцінки підстав звернення прокурора з позовом до суду про визнання недійсним договору від 25.10.2012 №36 в силу конституційного принципу незворотності дії закону в часі.

70. Аналогічне стосується і застосування ст.42 КУзПБ, введеного в дію 21.10.2019.

71. Відповідно до ст.1 Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII учасниками провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

72. Із встановлених обставин справи вбачається, що прокурор є учасником справи про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості прокурор з 2006 року.

73. За змістом ч.1 ст.29 ГПК України (в редакції, чинній станом на день звернення до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

74. Ураховуючи наведені обставини справи, самостійне обґрунтування прокурором у позовній заяві необхідності захисту інтересів держави у визначений спосіб, суд дійшов висновку про наявність у прокурора на момент звернення з позовом до суду (травень 2015 року) повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в силу закону.

75. Тому безпідставними є доводи щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до з позовом до суду, обґрунтовані із посилання на приписи ст.20 Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, ст.42 КУзПБ щодо суб`єктів наділених правом визнавати недійсними правочини вчиненні за участі боржника та необхідності повідомлення арбітражного керуючого про таке звернення, адже у цьому разі прокурор був наділений правом на звернення з позовом до суду в силу закону, а наведені норми не підлягають застосуванню під час оцінки такого звернення з огляду на здійснення провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції від 04.11.2012).

76.З огляду на висновки, до яких дійшла колегія суддів під час касаційного перегляду оскаржених судових рішень у цій справі, доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого відхиляються судом як юридично неспроможні та не можуть бути підставою для скасування рішень суддів першої та апеляційної інстанцій.

ПИТАННЯ ПОЗОВУ ПРОКУРОРА ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ВЖЕ ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

ПОСТАНОВА 04 жовтня 2021 року, Справа № 912/2083/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100270885

Прокурор звернувся до місцевого г/с в особі позивачів: Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації та Інтернату до Відповідача про визнання недійсними додаткових угод від 17-22.01.2019 до договору від 11.01.2019 постачання природного газу та про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 44,7 тис. грн. Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між Інтернатом та Відповідачем протиправних додаткових угод, якими збільшено вартість природного газу, всупереч ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого, вважав прокурор, державним органом було здійснено переплату вартості газу на суму 44,7 тис. грн, яка підлягає поверненню. Наявність підстав для представництва інтересів держави в суді Прокурор обґрунтував тим, що захист цих інтересів не здійснює ні Департамент (позивач-1), ні Інтернат (позивач-2), до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, у зв`язку з чим вжито заходи прокурорського реагування в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру". На думку Прокурора, у цьому спорі захист інтересів держави мали б здійснювати саме Департамент та Інтернат, яких він визначив в якості позивачів у справі. Місцевий г/с не заперечив та не спростував правильності визначення прокурором позивачів, вдався до дослідження дотримання Прокурором визначеного в ст.23 Закону “Про прокуратуру” порядку звернення до суду в інтересах Держави, та встановивши його недотримання, залишив позов без розгляду на підставі положень п.2 ч.1 ст.226 ГПК України, застосування яких обґрунтовано посиланням на правову позицію ВП ВС, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. За висновком місцевого г/с недотримання Прокурором визначеного ст.23 Закону про прокуратуру порядку звернення до суду полягає в тому, що Прокурором не надана можливість у розумні строки позивачу-2 відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки, вчинення дій для виправлення ситуації, наприклад самостійного подання позову до суду, натомість Прокурор подав позовну заяву, датовану та підписану ним 15.06.2020, через 5 днів після відправлення позивачу-2 повідомлення в порядку п.4 ст.23 Закону про прокуратуру, не надавши доказів, що Інтернатом вказане повідомлення було отримане. Апеляційний г/с підтримав висновок суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК, однак з підстав того, що Прокурор неправильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах; за висновком апеляційного г/с у спірних правовідносинах таким повинні виступати органи Держаудитслужби, оскільки саме Держаудитслужбі, як центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, належить право на подання позову на захист інтересів держави при укладенні та виконанні договорів у сфері публічних закупівель. Верховний суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що передчасні висновки суду апеляційної інстанції про неправильне визначення Прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не призвели до неправильного процесуального рішення, враховуючи правомірність залишення судами позову без розгляду на підставі положень п.2 ч.1 ст.226 ГПК України, що, за встановлених судами обставин відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, відповідає правовій позиції ВП ВС, викладеній у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Короткі висновки:

Ø прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо протягом розумного строку після отримання попереднього повідомлення про звернення до суду майбутні позивачі в особі яких прокурор має намір захищати інтереси держави в суді самостійно не звернулися до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності та звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі відповідних позивачів.

Ø Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч.4 ст.53 та ч.5 ст. 162 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Ø Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п.2 ч.1 ст.226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Ø закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них

Позиція ВС та висновки щодо застосування норм права

Ø Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", а в ст.24 цього ж Закону врегульовані особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді. Так, зокрема:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру");

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч.4 ст.23 Закону "Про прокуратуру");

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзац 3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру");

- повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч.7 ст. 24 Закону "Про прокуратуру").

Ø Частиною 3 ст.53 ГПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Ø Згідно з ч.5 ст.162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами 1 і 2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Ø Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Ø Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Ø Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Ø Невжиття таких заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Ø Аналогічна правова позиція викладена ВП ВС у п. 37 - 40 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Ø Отже, розумність строку визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи у конкретній справі.

Ø Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Ø Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо протягом розумного строку після отримання попереднього повідомлення про звернення до суду майбутні позивачі в особі яких прокурор має намір захищати інтереси держави в суді самостійно не звернулися до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності та звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі відповідних позивачів.

Ø Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч.4 ст.53 та ч.5 ст. 162 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Ø Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п.2 ч.1 ст.226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Ø Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 39) та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. 48, 54).

…

Ø …висновок суду апеляційної інстанції ВС вважає передчасними, виходячи з таких міркувань.

Ø За змістом ч.4 ст.53 ГПК України, звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в даному випадку, правами позивача, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві (1) у чому полягає порушення інтересів держави, (2) необхідність їх захисту, (3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, (4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Ø Позов складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. А правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Ø Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Ø Отже, визначення предмета, підстави позову, визначення позивача (тобто зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або вказати на відсутність такого органу); відповідача у спорі, зазначення, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права - це право, яке належить прокурору, як особі, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в даному випадку правами позивача.

Ø Натомість, саме на суд покладено обов`язок встановити належність позивача, належність відповідача, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами ст.86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, і має перевірити доводи, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб та чи є він ефективним.

Ø Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, Прокурор посилається на укладенням між Інтернатом та Товариством (Відповідач) протиправних додаткових угод до договору поставки природного газу, якими збільшено вартість природного газу, усупереч положенням статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого державним органом було здійснено переплату вартості газу.

Ø За змістом поданого позову, на думку Прокурора, у цьому спорі захист інтересів держави мали б здійснювати Департамент та Інтернат, яких він визначив в якості позивачів у справі.

Ø Суд першої інстанції не заперечив та не спростував вказані твердження, досліджуючи дотримання Прокурором відповідного порядку звернення до суду в інтересах держави, та за встановлених обставин його недотримання дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Ø Водночас, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду, виходив з того, що Прокурор неправильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, яким є Східний офіс Держаудитслужби.

Ø Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Ø Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджене ПКМУ від 03.02.2016 № 43 визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (п.1).

Ø Згідно з підпунктом 3 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.

Ø Відповідно до вказаного Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення).

Ø Згадані норми узгоджуються з положеннями ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", якою визначено права органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 3).

Ø У постанові Верховного Суду від 21.03.2019, на яку посилається скаржник, касаційним судом зауважено, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, проте оскільки сторонами не доведено, а судами не встановлено, що вказаний орган, здійснюючи фінансовий контроль, виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення у суд із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Ø Скаржник також наводить правовий висновок ВП ВС, наведений у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі № 804/8443/16, згідно якого орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачені ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Ø З урахуванням того, що у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не здійснювалося дослідження та встановлення обставин щодо проведення органами Держаудитслужби заходів фінансового контролю, а також їх наслідки, Верховний Суд погоджується з наведеними доводами скаржника, а відтак вважає передчасними висновки апеляційного господарського суду про неправильне визначення Прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, яким є Східний офіс Держаудитслужби.

Ø Щодо цього колегія суддів також враховує сталу практику ВС, згідно якої закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанови ВС від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20).

Ø Крім того, у постанові ВП ВС від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах КГС ВС від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Ø Водночас, попри помилковість висновків апеляційного г/с щодо наведеного, Верховний Суд вважає законним та обґрунтованим його рішення про залишення позову без розгляду у цій справі, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини недотримання Прокурором порядку звернення до суду в інтересах держави, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Ø Вказані обставини не спростовані в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції та не заперечуються за змістом касаційної скарги.

Ø Таким чином, Верховний Суд зауважує, що передчасні висновки суду апеляційної інстанції про неправильне визначення Прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не призвели до неправильного процесуального рішення, враховуючи правомірність залишення судами позову без розгляду на підставі положень п.2 ч.1 ст.226 ГПК України, що, за встановлених судами обставин відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, відповідає правовій позиції ВП ВС, викладеній у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

ПИТАННЯ ЗАЛИШЕННЯ БЕЗ РОЗГЛЯДУ ПОЗОВУ ПРОКУРОРА У ЗВ’ЯЗКУ З НЕВИКОНАННЯМ УХВАЛИ СУДУ ПРО УСУНЕННЯ НЕДОЛІКІВ ЗАЯВИ, ЯКА БУЛА ПОСТАНОВЛЕНА ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ СПРАВИ ЗА ПОЗОВОМ ТА ПРИЙНЯТТЯ ТАКОЇ СПРАВИ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ В МЕЖАХ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 30 вересня 2021 року, Справа № 924/1351/20 (924/620/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Пєскова В.Г. - головуючого, Банаська О.О., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100108858

21.05.2020 заступник прокурора звернувся до г/с з позовом в інтересах держави в особі сільської ради до Відповідача-1 та Відповідача-2 про визнання права комунальної власності на земельні ділянки та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі; 02.11.2020 також були задоволені заяви прокурора про залучення третьої особи та зміну предмету; згідно змінених вимог прокурор просив визнати право комунальної власності сільської ради на 31 земельну ділянку загальною площею 159,0194 га, що розташовані на території сільської ради. У відношенні Відповідача-1 20.01.2021 порушено провадження у справі про банкрутство і справа за позовом прокурора була передана для розгляду в межах такої справи про банкрутство, в якій ухвалою від 15.03.2021 позовну заяву прокурора суд залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, зокрема, визначити ціну позову, долучити до позовної заяви копії оскаржуваних договорів. Прокурор вимоги ухвали суду від15.03.2021 про залишення позову без руху не виконав і 27.04.2021 місцевий г/с ухвалив залишити позов прокурора без розгляду. Апеляційний г/с з таким судовим рішенням не погодився та скасував його, а справу направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказавши, що в цьому випадку суд першої інстанції після прийняття справи до провадження ухвалою від 30.03.2021, мав можливість витребувати договори оренди земельних ділянок у відповідачів або в органу, що проводив їх державну реєстрацію та витребувавши мав можливість перевірити правильність сплаченого судового збору за подання позову, оскільки нормативна грошова оцінка земельних ділянок та визначення їх ринкової вартості є однією з істотних умов договорів оренди землі. Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що у листі від 22.03.2021 прокуратурою було повідомлено суд першої інстанції про те, що у обласної прокуратури відсутні правові підстави, визначені ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для витребування у приватних суб`єктів господарювання таких документів, а надання їх органом, що проводив їх державну реєстрацію, можливе лише за ухвалою суду; за висновком апеляційного суду суд першої інстанції не надав належної оцінки таким поясненням. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного г/с та залишив касаційну скаргу без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

26.Дійсно, згідно з положеннями ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" у разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом.

27.При цьому вимога прокурора про надання таких документів, адресована приватним суб`єктам господарювання, порушувала би положення ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28.Судова колегія зауважує, що у цій справі 30.03.2021 ухвалою місцевого г/с, зокрема, призначено підготовче засідання на 20.04.2021.

29.За положеннями п.3 ч.1 ст.177 ГПК України одним із завдань підготовчого засідання є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

30.З урахуванням поданого прокурором позову без наявності спірних договорів неможливим було встановлення відповідних обставин.

31.А відтак, з урахуванням п.3 ч.1 ст.177 ГПК України суд першої інстанції мав можливість витребувати договори оренди земельних ділянок у відповідачів або в органу, що проводив їх державну реєстрацію, про що зазначено судом апеляційної інстанції.

32.Більше того, витребувавши договори оренди земельних ділянок, суд першої інстанції також зміг би перевірити правильність сплаченого судового збору за подання позову, оскільки нормативна грошова оцінка земельних ділянок та визначення їх ринкової вартості є однією з істотних умов договорів оренди землі.

33.З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позову без розгляду у зв`язку з неподанням вищезазначених доказів.

34.Посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ч.11-13 ст.176 ГПК України є безпідставним, оскільки ці норми визначають наступний порядок дій суду.

Зокрема, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Проте такого не було здійснено судом першої інстанції.

Так, як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції після відкриття провадження у справі не було постановлено ухвалу із зазначенням підстав залишення заяви без руху, а "ретроспективно" та без повідомлення позивача про недоліки позовної заяви було повернуто позовну заяву з підстав невиконання вимог ухвали суду від 15.03.2021, хоча після цієї дати (15.03.2021) судом вже приймалося рішення (постановлялася ухвала від 30.03.2021) про прийняття позовної заяви до провадження.

Подібний підхід ставить позивача у стан невизначеності стосовно дотримання/недотримання ним вимог, передбачених ст.162, 164, 172 ГПК України, оскільки фактично після відкриття провадження у справі не було постановлено ухвалу із зазначенням тих чи інших недоліків позовної заяви.

Лише після постановлення відповідної ухвали, як це визначено у ч.11 ст.176 ГПК України, та після закінчення строків для усунення недоліків, суд перевіряє, чи виконано позивачем вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Про таке неправильне застосування судом першої інстанції цієї норми процесуального закону вказує і суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові.

35.Судова колегія відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові ВС від 21.05.2021 у справі № 910/5120/20, оскільки у справі № 910/5120/20 якраз дотримано вимоги ч.11 ст.176 ГПК України та судом першої інстанції було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, а лише після неусунення позивачем недоліків позовної заяви останню було залишено без розгляду, чого не мало місця у справі, що нині переглядається.

36.Крім того, у справі № 910/5120/20 не було взагалі сплачено судовий збір, а в цій справі судовий збір було сплачено, однак суд першої інстанції був позбавлений можливості визначити ставку судового збору через відсутність оспорюваних договорів у матеріалах справи, хоча, виконавши вимоги п.3 ч.1 ст.177 ГПК України, суд мав можливість витребувати договори оренди земельних ділянок у відповідачів або в органу, що проводив їх державну реєстрацію, а відтак, і вирішити питання стосовно розміру судового збору, який слід було сплатити при подачі позовної заяви у цій справі.

ПИТАННЯ ПОЗОВУ ПРОКУРОРА, ПОДАНОГО В МЕЖАХ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 02.09.2021, Справа № 17-14-01/1494(925/1104/20), ВС у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. (головуючого), Банаська О.О., Васьковського О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99602610

У межах справи про банкрутство Боржника (Черкасиобленерго), провадження у якій було відкрито у 2004 році і справа перебувала на стадії розпорядження майном, заступник прокурора звернувся в інтересах Фонду державного майна України та Боржника з позовом до Відповідача (ПрАТ Азот), просив стягнути з Відповідача на користь Боржника 4,9 млн грн. інфляційних та 2 млн грн 3% річних з огляду на невиконання Відповідачем рішення г/с від 04.12.2014 у справі № 925/308/13-г, згідно якого останній має сплатити на користь Боржника 22,5 млн грн. за електроенергію. Місцевий г/с рішенням від 01.02.2021, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 20.04.2021), позов задовольнив частково, постановив стягнути 4,8 млн грн інфляційних втрат, 2 млн грн 3% річних та 103,4 тис. грн судового збору, в іншій частині позову відмовив. Суди констатували факт наявності правових підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ та Боржника з огляду на наявність у боржника частки корпоративних прав Держави Україна, що належить до сфери управління ФДМУ. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що нижчі суди всупереч вимог ст.53 ГПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» помилково обмежилися констатацією факту наявності у боржника частки корпоративних прав Держави Україна, що належить до сфери управління ФДМУ та посиланням на порушення таких прав, не врахували «Заперечення щодо суті позовних вимог», зокрема посилання на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, та не надали їм належну правову оцінку, не з`ясували питання невиконання або неналежного виконання позивачем (ФДМУ) дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону, тобто чи мав ФДМУ можливість спростувати стверджуване прокурором порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку, а також чи можна кваліфікувати дії ФДМУ у спірних правовідносинах як бездіяльність.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

29. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти РФ" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

30. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Вказані положення Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

31. Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

32. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

33. У Рішенні КСУ у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 АПК України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

34. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

35. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

36. Водночас, абзац 3 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

37. Беручи до уваги положення статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», ВП ВС у справі № 911/2169/20 (постанова від 06.07.2021, оприлюднена 22.07.2021) дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 ч.3 ст.23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 ч.3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У вказаній постанові, ВП ВС звертає увагу на положення ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ВП ВС вказує на те, що у контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 ч. 1 ст.23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком ВП ВС відступила від висновку щодо застосування ч.3 ст.23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові КЦС ВС від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

38. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 129 Конституції України), одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" ЄСПЛ наголосив, що вжитий у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" має на увазі дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" стосується не лише писаного права, а саме норм писаних законів, а й неписаного, тобто усталених у суспільстві правил та засад моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дати змогу громадянинові у разі потреби досить точно передбачити за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

39. Таким чином, виходячи із наведеного та положень статті 302 ГПК України, постанова ВП ВС від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 належать до тієї судової практики, яка визначає орієнтири правозастосування на час розгляду цієї справи Верховним Судом.

40. Отже, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції всупереч вимог ст.53 ГПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» при обґрунтуванні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ПАТ «Черкасиобленерго», помилково обмежилися констатацією факту наявності у боржника частки корпоративних прав Держави Україна, що належить до сфери управління ФДМУ України та посиланням на порушення таких прав.

43. Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

43.1. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

43.2. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

43.3. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові ВС від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17.

44. Звертаючись з цим позовом до суду в особі ФДМУ, прокурор вказав, що всупереч своєму обов`язку, що витікає з повноважень щодо управління державним майном, усвідомлюючи порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, станом на час подання прокурором позову, зокрема, ФДМУ, як орган уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, не вжив жодних заходів, спрямованих на стягнення коштів.

45. Враховуючи положення абзаців 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ВП ВС у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 вказала на те, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

45.1. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

45.2. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

45.3. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

45.4. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

45.5. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

45.6. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

45.7. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові ВП ВС від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

46. Тобто, наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

47. Водночас, суд першої інстанції не врахував «Заперечення щодо суті позовних вимог», зокрема посилання на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, та не надав їх належну правову оцінку. Суд апеляційної інстанції таких недоліків суду першої інстанції не виправив, за відсутності відповідного мотивування, погодився з доводами прокуратури стосовно наявності правових підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ та ПАТ «Черкасиобленерго».

48. Таким чином, в порушення наведених вище норм законодавства, а також всупереч правової позиції ВП ВС (в цій частині відсутнє відступлення від раніше викладених висновків щодо представництва прокурора органів державної влади, що є на час прийняття оскаржених судових рішень сталою), не з`ясували питання невиконання або неналежного виконання позивачем (ФДМУ) дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого ст. 23 Закону, тобто чи мав ФДМУ можливість спростувати стверджуване прокурором порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку, а також чи можна кваліфікувати дії ФДМУ у спірних правовідносинах як бездіяльність.