ПОСТАНОВА
03.11.2021, Справа
№ 916/3704/20, ВC у складі колегії суддів КГС: Огородніка
К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101179419
Боржник (ПрАТ "ФК
"Чорноморець") подав до суду заяву про відкриття справи про
банкрутство на підставі ч.6 ст.34 КУзПБ, посилаючись на рішення позачергових загальних зборів
акціонерів від 21.12.2020, збитковість, неможливість виконати грошові
зобов`язання перед кредиторами та загрозу неплатоспроможності. Місцевий г/с
ухвалою від 11.01.2021, серед іншого, провадження у справі відкрив, що обґрунтовано
встановленням підстав для відкриття справи, передбачених ст.34
КУзПБ. Апеляційний г/с постановою від 01.06.2021 прийняв нове рішення, яким у відкритті
справи відмовив. Протилежні висновки судів були зумовлені встановленням
різних обставин на підставі одних і тих же доказів, зокрема, Боржник
вказував, що має заборгованість з ПДВ в сумі 132,3 млн.грн, яку місцевий г/с
визнав доведеною, встановивши, що квитанція №2 свідчить про декларування
Боржником сум ПДВ у такому розмірі, а за висновком апеляційного г/с
заборгованість в такому розмірі не доведена, а також не доведено підстав її
виникнення, так як податковим органом направлено квитанцію №2 про прийняття
податкової накладної на суму 124,7 тис. грн, і, крім того, Боржник не надав
договір, на підставі якого нараховано податкове зобов’язання з ПДВ. Також апеляційний
г/с вказав на те, що судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності
доказів вжиття всіх заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості Боржника
(сума дебіторської заборгованості складала 391,3 тис. грн, загальна сума
кредиторської заборованості складала 1,2 млрд.грн., загальна балансова вартість
майна Боржника складала 143,7 млн.грн). Підставою для відмови у відкритті
справи про банкрутство апеляційний г/с визначив наступну: усунення зловживанням
Боржника своїм правом на подання заяви. Верховний Суд скасував постанову
апеляційного г/с та залишив в силі ухвалу місцевого г/с, вказавши, що: 1)
апеляційний г/с не спростував
висновки місцевого г/с про наявність у Боржника відповідного податкового
зобов`язання та конкуренцію кредиторських вимог (ГУ ДПС та АТ "Сбербанк"; 2) отримання
платником податків другої квитанції за наданою податковою звітністю з позначкою
"прийнято пакет" в рядку "результат обробки" означає лише
те, що податкову декларацію прийнято контролюючим органом відповідного рівня; 3)
суд апеляційної інстанції помилково не дослідив обставини того, що
підставою нарахування ПДВ було не відчуження Боржником нерухомого майна згідно
правочину, а звернення стягнення АТ "Імексбанк" на предмет іпотеки за
іпотечним договором; 4) апеляційним судом не надано належної правової
оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам заборгованості перед АТ
"Сбербанк" у сумі 36,7 млн доларів США, що визначена судовим рішенням
у справі № 916/4693/15; 5) апеляційним г/с не зазначено, яким чином
вжиття всіх заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості боржника, розмір якої встановлено обома судами та
становить 391,3 тис. грн, може вплинути на судову оцінку загрози
неплатоспроможності боржника, який ініціює своє банкрутство, тобто оцінку
неможливості виконання грошових зобов`язань перед кредиторами, загальний обсяг
яких визнано самим Боржником у сумі 1,2 млрд. грн.; 6) норми чинного КУзПБ, зокрема ст.39, не
містить такої підстави для відмови боржнику у відкритті провадження у справі
про банкрутство як усунення зловживанням Боржника своїм правом на подання
заяви.
Короткі висновки:
Ø
Визначальним
для вирішення питання про
відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, який наполягає на
загрозі неплатоспроможності, є дослідження обставин конкуренції
кредиторських вимог, співставлення їх розміру з майном боржника, за рахунок
якого можливо задовольнити кредиторські вимоги;
Ø
Ініціювання
боржником порушення
справи про банкрутство на підставі ч.6 ст.34 КУзПБ свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про
наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини, тобто
відсутній спір про право. Водночас, в будь-якому випадку на момент
подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржником повинні
бути надані документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс,
аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність
ознак неплатоспроможності або її загрози, інакше таке банкрутство має
ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов`язань.
Ø
Норми
чинного КУзПБ, зокрема ст.39, не містить такої підстави для відмови боржнику у
відкритті провадження у справі про банкрутство, як усунення зловживанням
Боржника своїм правом на подання заяви.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо
застосування норм права
Ø
Частиною
1 ст.2 КУзПБ передбачено,
що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України,
іншими законами України.
Ø
Право
на звернення до г/c із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають
боржник, кредитор (ч.2 ст. 8 КУзПБ).
Ø
Відкриття
провадження у справі про банкрутство за ініціативою боржника відбувається за
наступних умов: загроза неплатоспроможності такого боржника; наявність
майна у боржника достатнього для покриття витрат, пов`язаних з провадженням у
справі про банкрутство.
Ø
Керівник
боржника задля уникнення негативних наслідків для себе, у вигляді солідарної
відповідальності за борги боржника, зобов`язаний подати заяву про банкрутство у
порядку та строки визначені приписами ст. 4, 8, 34 КУзПБ.
Ø
Так,
відповідно до ч.6 ст.34 КУзПБ боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до г/с
із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог
одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових
зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза
неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Ø
Частиною
1 ст.39 КУзПБ визначено,
що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності
підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються г/с у
підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим
Кодексом.
Ø
У
підготовчому засіданні г/с розглядає подані документи, заслуховує пояснення
сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання,
пов`язані з розглядом справи (ч.2 ст.
39 КУзПБ).
Ø
Завдання
підготовчого засідання г/с у справі про банкрутство полягає у перевірці
обґрунтованості заяви боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності та її
загрози. Предметом підготовчого засідання є з`ясування наявності підстав, які
надають боржнику можливість ініціювати відкриття провадження у справі про
банкрутство, тобто ознак, загрози неплатоспроможності та виникнення обставин
неплатоспроможності. Визначальним для вирішення питання про відкриття провадження
у справі про банкрутство боржника, який наполягає на загрозі
неплатоспроможності, є дослідження обставин конкуренції кредиторських вимог,
співставлення їх розміру з майном боржника, за рахунок якого можливо
задовольнити кредиторські вимоги.
Ø Отже, суд під час розгляду заяви
боржника, яка подана в порядку, передбаченому
ч.4 ст.34 КУзПБ, зобов`язаний перевірити додані до заяви документи
на предмет їх відповідності вимогам цього Кодексу та іншим нормативно-правовим актам з метою
встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин того, чи
дійсно задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості
виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими
кредиторами (загроза неплатоспроможності).
Ø При цьому необхідно звернути увагу на те,
що ініціювання боржником порушення справи про банкрутство на підставі ч.6
ст.34 КУзПБ свідчить
про відсутність між боржником та його
кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник
визнає ці обставини, тобто відсутній спір про право.
Ø
Водночас,
в будь-якому випадку на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі
про банкрутство боржником повинні бути надані документи (первинні
документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові
рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її
загрози, інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з
метою невиконання зобов`язань (аналогічна правова позиція наведена у
постанові ВС від 21.10.2020 у справі № 915/36/20).
Щодо податкового зобов`язання з ПДВ
Ø
Як
вбачається зі змісту оскарженої постанови апеляційного г/с від 01.06.2021 у цій
справі, в її основу покладено висновки про необґрунтованість нарахування
податкового зобов`язання з ПДВ та недоведеність його розміру, а також підстав
виникнення.
Ø
Так,
суд першої інстанції встановив, як зазначалось, що квитанція № 2 свідчить про
декларування Боржником податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 132 302 277 грн
згідно податкової декларації від 17.08.2020, поданої до податкового органу.
Ø
Однак
апеляційним г/с встановлено, що за результатом перевірки вказаної декларації
податковим органом направлено квитанцію №2 про прийняття податкової
накладної на суму 124 711,10 грн.
Ø
Вказане
свідчить про встановлення судами попередніх інстанцій різних обставин (що
призвело до протилежних висновків) на підставі одних і тих же доказів.
Ураховуючи обмеження повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України,
Верховний Суд позбавлений можливості самостійно оцінювати докази та з`ясовувати
фактичні обставини, а тому колегія суддів керується наступним.
Ø
Об`єкти
нарахування ПДВ визначені ст.185 ПК
України (тут і надалі в редакції чинній на час
виникнення спірних правовідносин), згідно п.п.а) п.185.1 якої об`єктом
оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце
постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186
цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної
передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику
(кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з
передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Ø
Податковий
борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником
податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у
порядку, визначеному цим Кодексом (п.п.14.1.175
п.14.1 ст.14 ПК України).
Ø
Крім
випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно
обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку
зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що
подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума
грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (п.54.1. ст.54 ПК України).
Ø
Відповідно
до пункту 21 Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ,
затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 28.01.2016 № 21 (в
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №
21), податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податку, вважається
узгодженим з дня подання декларації до контролюючого органу, в якому перебуває
на обліку платник податку, і не може бути оскаржене платником в
адміністративному або судовому порядку.
Ø
Наведені
норми права свідчать про обґрунтованість доводів касаційної скарги про
залишення поза увагою судом апеляційної інстанції обставин того, що
задекларовані Боржником податкові зобов`язання з ПДВ у сумі 132 302 277
грн є узгодженими.
Ø
Згідно
п.201.1. ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку
зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови
щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого
електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в
Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Ø
У
відповідності до пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних,
затвердженого ПКМУ від 29.12.2010 №
1246 (далі - Порядок № 1246) податкова накладна
- це електронний документ, який складається платником податку на додану
вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог ПК України в електронній формі у затвердженому в установленому
порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
Ø
Пунктом
12 Порядку № 1246 передбачено, що після надходження податкової накладної та/або
розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх
розшифрування та проводяться перевірки, серед іншого, наявності суми ПДВ
відповідно до п.2001.3 і 2001.9 ст.2001 Кодексу (для податкових
накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 01.07.2015);
наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або
розрахунків коригування.
Ø
За
результатами перевірок, визначених п.12 цього Порядку, формується квитанція про
прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або
розрахунку коригування (пункт 13 Порядку № 1246).
Ø
Посилаючись
на вказані норми Порядку №1246, суд апеляційної інстанції в оскарженій
постанові зауважив, що податковим органом направлено квитанцію № 2 про прийняття
податкової накладної на суму 124 711,10 грн, тому сума задекларованого
податкового зобов`язання з ПДВ (132 302 277 грн) та сума, яка прийнята ГУ ДПС в
Одеській області, є відмінними.
Ø
Суд
касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, враховуючи таке.
Ø
Згідно
з пунктом 2001.3 статті 2001 ПК
України платник податку має право зареєструвати
податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових
накладних на суму податку (?Накл), обчислену за такою формулою: ?Накл = ?НаклОтр
+ ?Митн + ??ПопРах + ?Овердрафт - ?НаклВид - ?Відшкод - ?Перевищ.
Ø
Як
вбачається з матеріалів справи, у тексті квитанції № 2 (що по різному
досліджена судами першої та апеляційної інстанцій) сума 124 711,10 грн, на яку
посилається апеляційний суд, міститься у рядку "результат обробки":
"Прийнято пакет. На момент прийняття декларації SНакл складає 124
711,1 грн."
Ø
Доводи
скаржника щодо наведених апеляційним судом висновків зводяться до того, що
фраза в другій квитанції (квитанції № 2), в рядку "результат обробки":
"На момент прийняття декларації SНакл складає 124 711,1 грн." також
не означає, що контролюючим органом узгоджено певну суму податкових
зобов`язань, а означає, що платник податку має право зареєструвати податкові
накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних
на певну суму податку (?Накл).
Ø
Такі
аргументи вбачаються переконливими, враховуючи той факт, що податковий орган не
може прийняти податкову декларацію в частині певної суми зобов`язань, адже така
можливість не передбачена ні нормами ПК
України, ані іншими нормативно-правовими актами, що
регулюють ці правовідносини.
Ø
Колегія
суддів враховує, що Порядок обміну електронними документами з контролюючими
органами затверджений Наказом
Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557 (далі
- Порядок № 557).
Ø
Згідно
абзацу другого пункту 12 Порядок № 557, друга квитанція є підтвердженням про
прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючому органі
електронного документа. В другій квитанції зазначаються реквізити прийнятого
(зареєстрованого) або неприйнятого (із зазначенням причини) електронного
документа, результати обробки в контролюючому органі (дата та час прийняття
(реєстрації) або неприйняття, реєстраційний номер, дані про автора та
підписувана (підписувачів) електронного документа та автора квитанції).
Ø Таким чином, суд касаційної інстанції
погоджується з аргументами скаржника, що отримання платником податків другої
квитанції за наданою податковою звітністю з позначкою "прийнято
пакет" в рядку "результат обробки" означає лише те, що податкову
декларацію прийнято контролюючим органом відповідного рівня.
Ø
Крім
того, колегія суддів вважає, що зробивши висновок про відмінність суми
задекларованого Боржником податкового зобов`язання з ПДВ та суми, яка прийнята
податковим органом, суд апеляційної інстанції жодним чином не спростував
твердження місцевого г/с про наявність цього податкового зобов`язання та
конкуренцію кредиторських вимог.
Ø
Апеляційним
судом також з`ясовано, що у заяві про відкриття провадження у справі, підставою
для самостійного нарахування податкового зобов`язання з ПДВ Боржник зазначив, що 16.07.2020 право власності на
нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" за адресою:
Одеська область, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1/20 перейшло до ОЛРАЙЗ
КЕПІТАЛ ІНК. (ALLRISE CAPITAL INC (Сполучені Штати Америки). Проте, ПрАТ
"ФК "Чорноморець" взагалі не подано до суду договір, на підставі
якого нарахування податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 132 202 277, у зв`язку
з чим неможливо встановити був Боржник стороною господарської операції, про що
наголошує скаржник в апеляційній скарзі.
Ø
Однак,
Верховний Суд зауважує на необґрунтованості таких висновків суду апеляційної
інстанції, оскільки поза його увагою залишено подані Боржником щодо цього докази
(копія іпотечного договору (з майновим поручителем) від 25.12.2014 № 6134,
іпотекодавцем за яким виступає ПрАТ "ФК "Чорноморець", а
предметом іпотеки є нежитлові будівлі центрального стадіону
"Чорноморець" за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул.
Маразліївська, буд. 1/20; копії витягів з відповідних реєстрів), а також
пояснення Боржника (наведені у заяві про відкриття провадження у справі та які
містяться у касаційній скарзі) про те, що: (1) вказане майно було обтяжене
іпотекою, (2) 16.05.2017 АТ "Імексбанк" звернуто стягнення на предмет
іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2014 № 6134 шляхом набуття права
власності на предмет іпотеки - нежитлові будівлі; (3) ПрАТ "ФК
"Чорноморець" із державною реєстрацією права власності на вказані
нежитлові будівлі не погоджувалось та оскаржувало її у судовому порядку, на
підтвердження чого надав копії судових рішень у справах № 916/1220/17, №
815/4282/17, згідно яких у позовах Боржника було відмовлено.
Ø
Тобто,
дійшовши висновку про те, що Боржник взагалі не подав до суду договір, на
підставі якого нараховано податкове зобов`язання з ПДВ, у зв`язку з чим
неможливо встановити, чи був Боржник стороною господарської операції, суд
апеляційної інстанції помилково не дослідив обставини того, що підставою
нарахування ПДВ було не відчуження Боржником зазначеного вище нерухомого майна
згідно правочину, а операція з передачі права власності на об`єкти застави
кредитору (ст.185 ПК України), а саме звернення стягнення АТ "Імексбанк" на
предмет іпотеки за іпотечним договором.
Ø
Щодо
розміру задекларованого податкового зобов`язання, Верховний Суд зауважує, що, враховуючи
особливості провадження у справах про банкрутство, г/с у підготовчому засіданні
за розглядом заяви боржника про відкриття провадження у такій справі позбавлений
можливості застосовувати весь інструментарій позовного провадження, зокрема
щодо залучення податкового органу, витребування у нього доказів чи пояснень по
суті нарахованого Боржником податкового зобов`язання.
Ø
Крім
того, в порушення вимог процесуального закону, апеляційним судом не надано
належної правової оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам
заборгованості перед АТ "Сбербанк" у сумі 36 773 937, 32 доларів США,
що визначена судовим рішенням у справі № 916/4693/15.
Ø
Таким
чином, суд апеляційної інстанції не спростував висновки місцевого
господарського суду про наявність у Боржника відповідного податкового
зобов`язання та конкуренцію кредиторських вимог податкового органу та АТ
"Сбербанк".
Щодо дебіторської заборгованості
Ø
Судом
першої інстанції під час розгляду справи у підготовчому засіданні було
встановлено, що станом на 21.12.2020: загальна сума кредиторської
заборгованості становила 1,2 млрд. грн (яка визнається самим боржником); сума дебіторської
заборгованості становила 391,3 тис. грн; загальна балансова вартість майна Боржника становила 143,7
млн. грн;
Ø
Скасовуючи
ухвалу про відкриття провадження у справі, апеляційний г/с вказав на те, що
судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності доказів вжиття всіх
заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості Боржника.
Ø
Водночас,
суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не спростував встановлені
судом першої інстанції обставини щодо недостатності майна боржника для
задоволення вимог кредиторів, що свідчить про наявність загрози
неплатоспроможності.
Ø
При
цьому, апеляційним судом не зазначено, яким чином вжиття всіх заходів щодо
стягнення дебіторської заборгованості боржника (розмір якої встановлено обома
судами та становить 391,3 тис. грн) може вплинути на судову оцінку загрози
неплатоспроможності боржника, який ініціює своє банкрутство, тобто оцінку
неможливості виконання грошових зобов`язань перед кредиторами, загальний обсяг
яких визнано самим Боржником у сумі 1,2 млрд. грн.
Ø
Отже,
висновки суду апеляційної інстанції про не дослідження місцевим господарським
судом питання наявності доказів вжиття всіх заходів щодо стягнення дебіторської
заборгованості Боржника колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, у цьому
випадку - на стадії розгляду питання про наявність загрози неплатоспроможності
як підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою
боржника, має місце не вжиття заходів щодо стягнення дебіторської
заборгованості, а саме її розмір.
Щодо визначення підстав для відмови у
відкритті провадження
Ø
Згідно
з положеннями ч.5 ст.39 КУзПБ, за наслідками розгляду заяви про порушення
справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу
про: (1) відкриття провадження у справі про банкрутство; (2) відмову у
відкритті провадження у справі про банкрутство
Ø
Відповідно
до ч.6 ст.39 КУзПБ, суд відмовляє у відкритті провадження (проваджень) у справі
про банкрутство, якщо: (1) вимоги кредитора свідчать про наявність спору про
право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; (2) вимоги
кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого
засідання суду.
Ø
Скасовуючи
ухвалу підготовчого засідання про відкриття провадження у справі про
банкрутство, апеляційний суд визначив саме таку підставу для відмови у
відкритті провадження у справі про банкрутство за заявою Боржника , як усунення
зловживанням Боржника своїм правом на подання заяви.
Ø
Колегія
суддів Верховного Суду зауважує на помилковості таких висновків апеляційного
суду, оскільки норми чинного КУзПБ, зокрема ст.39, не містить такої підстави для відмови
боржнику у відкритті провадження у справі про банкрутство. Вказане свідчить про обґрунтованість
доводів скаржника в цій частині.
Ø З огляду на все вищевикладене, встановлені судом першої інстанції обставини щодо наявності конкуренції вимог кредиторів, задоволення навіть частини вимог одного з яких унеможливить виконання обов`язку перед іншим кредитором, а також обставин недостатності майна для їх задоволення, тобто загрози неплатоспроможності, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не спростував.
