ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа № 911/4923/14, ВС у складі
колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка
В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451202
21.06.2010 між Товариством-1 (продавець) та Товариством-2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства-3, відповідно до умов якого продавець продає частку у розмірі 100 % статутного капіталу Товариства-3, а покупець купує цю частку та зобов`язується сплатити ціну. Договір укладено Товариством-1, одним із засновників якого є ОСОБА_2 , з Товариством-2 в особі директора ОСОБА_2. Статутний капітал товариства: 10,1 млн грн. Договором сторони погодили, що за взаємною згодою сторін ціна частки, що продається за цим договором та має бути сплачена покупцем, становить 10,1 млн грн та що право власності на частку переходить до покупця та покупець стає справжнім власником частки та усіх корпоративних прав на частку, в день виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором по сплаті продавцю покупної ціни частки. Незважаючи на відсутність оплати загальними зборами Товариства-3 на підставі Договору купівлі-продажу частки прийнято рішення, оформлене протоколом, згідно якого продавця було виключено, а покупця відповідно включено до переліку учасників Товариства-3, про що до ЄДР внесено відповідні відомості. У грудні 2016 року місцевим г/с прийнято постанову якою Товариство-1 (продавець) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, пі час виконання якої ліквідатор 03.12.2018 звернувся до суду з заявою про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства-3 про виключення Товариства-1 та відповідно включення Товариства-2 до складу учасників Товариства-3. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством-2 як покупцем свого зобов`язання щодо здійснення оплати вартості відчуженої частки в розмірі 10,1 млн грн., з урахуванням чого оспорюване рішення загальних зборів учасників Товариства-3 є прийнятим незаконно та не відповідає вимогам статей 144, 145, 334 ЦКУ, ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", а Товариство-2 не є власником частки в статутному капіталі Товариства-3 та усіх корпоративних прав на цю частку. До того ж, ліквідатор боржника зазначав, що станом на момент виникнення спірних правовідносин (21.06.2010) Товариство-1 (продавець) та Товариство-2 (покупець) мали одного і того засновника-ОСОБА_2, яка була одночасно і директором Товариства-2, що свідчить про прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів не в інтересах Товариства-1, а в інтересах ОСОБА_2 . Місцевий г/с, з яким погодився апеляційний г/с, заяву ліквідатора задовольнив, рішення загальних зборів учасників Товариства-3 визнав недійсним. Товариство-2 подало касаційну скаргу, суть якої зводилася до посилання на неналежний спосіб захисту стверджуваного порушеного права. До того ж скаржник вказував, що позовну заяву подано зі спливом позовної давності, а Товариство-2 не брало участі у справі судом першої інстанції чим було позбавлено права подати заяву про застосування позовної давності. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.
Висновки щодо застосування норм
права
107. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим
механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору
купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим
різновидом договору. Підставою для переходу права власності на частку в
статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності
учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на
відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.
108. У разі погодження сторонами в договорі
купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства умови щодо набуття права
власності покупцем (який не є учасником цього товариства) на таку частку в день
виконання ним своїх зобов`язань за цим договором зі сплати продавцю покупної
ціни частки, підставою для набуття покупцем права власності на таку частку є
проведення відповідної оплати, а не включення його за рішенням загальних зборів
учасників до складу учасників цього товариства.
109. Умовою для вирішення апеляційним судом заяви
відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не
подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог
процесуального законодавства) повідомлення його сторони про час і місце
розгляду справи у суді першої інстанції.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо суті заявлених вимог та
обраного заявником способу захисту
50. За приписами ч.1 ст.41 Закону про банкрутство (в
редакції чинній на момент звернення ліквідатора із заявою до суду)
ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського
суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного
банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим
Законом порядку.
51. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює,
зокрема, такі повноваження: подає до суду заяви про визнання недійсними
правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук,
виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб (ч.2
ст. 41 Закону про банкрутство (в редакції чинній на момент звернення ліквідатора із заявою до суду)
.
52.У якості підстави заявлених вимог визначено
обставини невиконання Товариством-2 умов Договору щодо здійснення
оплати вартості відчуженої на його користь частки в статутному капіталі
Товариства-3, що, на думку заявника, свідчить про незаконність оспорюваного
рішення загальних зборів Товариства-3, оскільки його було прийнято за
відсутності набуття Товариством-2 права власності на частку в
статутному капіталі Товариства-3.
53. Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія
особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
54. Договором, згідно зі ст.626 ЦК України, є
домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в
належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст.638 цього
Кодексу).
55. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим
для виконання сторонами.
56. Тлумачення ст.629 ЦК України свідчить, що
в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право -
обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням
зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права),
які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором,
може відбуватися при:
(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
(2) розірванні договору в судовому порядку;
(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених
договором та законом;
(4) припинення зобов`язання на
підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору
(нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)
(висновок сформований у постанові ВС у складі Об`єднаної палати КЦС від
23.01.2019 у справі № 355/385/17
(провадження № 61-30435сво18)).
57. У ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є
правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом
недійсним.
58. Перехід частки (її частини) учасника у статутному
капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи на момент
виникнення спірних правовідносин був урегульований ст.147 ЦК України,
положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України "Про
господарські товариства".
59. Згідно з положеннями зазначених норм права учасник
товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином
відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком
учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою
відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо
інше не встановлено статутом товариства.
60. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим
механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору
купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим
різновидом договору. Підставою для переходу права власності на частку в
статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності
учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на
відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою
(висновки ВП ВС сформовані у постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).
61. Відповідно до ст. 655, 656 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується
передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець
приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну
грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у
продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий)
продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові
права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення
про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
62. Згідно з положеннями ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
63. Згідно з ч.1, 2 ст. 692 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) покупець зобов`язаний оплатити товар після його
прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший
строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну
переданого товару.
64. Частиною 1 ст. 334 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності у набувача майна за договоромвиникає з моменту передання майна, якщо
інше не встановлено договором або законом.
65. У справі, що переглядається, пунктом 7.1. Договору
сторонами погоджено, що право власності на частку переходить до покупця та покупець
стає справжнім власником частки та усіх корпоративних прав на частку, в
день виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором по
сплаті продавцю покупної ціни частки.
66. За умовами п. 4.1., 5.1. Договору ціна частки, що
продається за цим договором та має бути сплачена покупцем, становить 10,1 млн
грн. Розрахунки за цим договором проводяться сторонами протягом строку до
12.12.2015 включно в будь-який спосіб, не заборонений чинним
законодавством України.
67. Разом з тим судами попередніх інстанцій у цій справі
встановлено, що ані станом на дату прийняття загальними зборами учасників ТзОВ
"Дівіас" оспорюваного рішення, ані у встановлений договором строк (до
12.12.2015) та станом на час розгляду справи, ТзОВ "ДІКО" не
було виконано свої зобов`язання за Договором щодо здійснення сплати покупної ціни частки у розмірі 10,1
млн грн.
68. Отже на момент ухвалення оспорюваного рішення
загальних зборів Товариства-3 (21.06.2010) Товариство-2
з урахуванням наведених вище норм та умов п. 7.1. Договору не набуло прав власності на відчужувану
йому за Договором частку в статутному капіталі Товариства-3.
69. Будь-яких доказів, які б спростовували наведені
обставини щодо нездійснення Товариством-2 оплати відчуженої йому частки за
Договором, матеріали справи не містять.
70. До того ж, як з`ясовано судами, Договір було
укладено Товариством-1, одним із засновників якого є ОСОБА_2 , з Товариством-2
в особі директора ОСОБА_2, яка є однією і тою ж особою.
71. З урахуванням наведеного суд погоджується із
висновками судів попередніх інстанцій щодо прийняття загальними зборами
Товариства-3 оспорюваного рішення без наявності відповідних на те підстав, що
призвело до незаконного виключення Товариства-1 зі складу учасників
Товариства-3 та, відповідно, прийняття Товариства-2 до складу учасників цього
товариства.
72. Доводи скаржника щодо відсутності підстав для
визнання недійсним оспорюваного рішення загальних зборів та відповідності його
вимогам закону є помилковими, позаяк спростовуються встановленим судами
обставинами справи, якими підтверджується відсутність проведення оплати
Товариством-2 придбаної частки за Договором та не узгоджуються із наведеним
вище норами законодавства і положеннями Договору, з урахуванням яких умовою
набуття Товариством-2 права власності на частку в статутному капіталі
Товариства-3 було проведення оплати цієї частки, що в цьому разі відсутнє.
73. Крім того судом відхиляються як необґрунтовані
аргументи скаржника про те, що оспорюване рішення загальних зборів Товариства-3
не стосується Договору, оскільки, як встановлено місцевим господарським судом
зі змісту цього рішення останнє прийнято з підстав набуття
Товариством-2 права власності на частку в статутному капіталі
Товариства-3 на підставі договору купівлі-продажу такої частки.
74. Також не заслуговують на увагу доводи скаржника,
зроблені із посиланням на висновки ВП ВС сформовані у постанові від
22.10.2019 у справі № 923/876/16, які згодом були враховані у постанові ВС від
23.12.2020 у справі № 926/4729/16, щодо невірного обраного Товариством-1
способу захисту порушених прав.
75.У п.60 постанови ВП ВС від 22.10.2019 у
справі № 923/876/16 зазначено, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним,
визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності
на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та
ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для
внесення змін до ЄДР.
76.Натомість у постанові від 02.09.2020 у
справі № 904/1409/19 ВС послався на те, що аналіз ч.5
ст. 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб
- підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки
(частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою
відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами
захисту. При цьому за змістом згаданої норми Закону зазначені способи захисту
(визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою
відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві та стягнення
(витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному
капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю) є альтернативними,
що також підтверджується висновком ВП ВС про застосування ст. 17 цього
Закону, викладеним у п. 48 постанови від 17.12.2019 у справі № 927/97/19 та
пункті 31 постанови від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а.
77. Згідно із зазначеним висновком ВП ВС у разі, якщо
позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного
порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене
шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини
частки) у статутному капіталі товариства (пп. "е" п. 3 ч.5
ст. 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб
- підприємців та громадських формувань"), то належним способом захисту в
цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та
розмірів часток учасників товариства (пп. "д" п. 3 ч.5 ст. 17 цього
Закону).
78. Верховний Суд вважає, що вищезазначена правова
позиція стосується випадку, коли позивач заміняє віндикаційний позов або позов
про визначення розміру капіталу та розміру часток учасників іншими вимогами
(про визнання рішення загальних зборів недійсним, визнання недійсними змін до
статуту, скасування реєстраційної дії/реєстраційного запису), задоволення яких
не може бути підставою внесення змін до ЄДР щодо складу учасників та розміру їх
часток. Але це не означає, що позивач позбавлений права звертатися з
відповідними вимогами взагалі (схожий підхід застосував Верховний Суд у
постанові від 21.07.2020 у справі № 904/562/19).
79. У справі, яка розглядається, вимоги щодо визнання
недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, позивач мотивував не
прагненням відновити склад учасників, який існував до порушення його прав, а
порушенням його корпоративних прав на участь в управлінні Товариством-3, в
якому його частка складає 100 %.
80. Згідно з ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної
організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а
також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
81. Наявність частки у статутному капіталі товариства
засвідчує не лише майнові права власника, а також і немайнові, які полягають,
зокрема у праві на участь в діяльності товариства, праві на участь в його
управлінні (зокрема й через участь в його загальних зборах), праві обирати та
бути обраним до органів управління тощо.
82. Оскільки у цій справі вимоги ліквідатора Боржника
обгрунтовані порушенням корпоративних прав на участь в управлінні
Товариством-3, в якому його частка складає 100 %, доводи скаржника щодо
невірного обрання Товарисивом-1 способу захисту його порушеного права є
безпідставними (подібного висновку щодо належності обраного позивачем способу
захисту своїх прав шляхом визнання недійсним рішень загальних зборів учасників
дотримується Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 у справі № 922/634/19).
Щодо застосування позовної давності
83. Доводи скаржника в цій частині мотивовані
неможливістю реалізувати право на подачу заяви про застосування позовної
давності до ухвалення судом рішення, оскільки він не брав участі у розгляді
справи судом першої інстанції, з урахуванням чого суд зважає на таке.
84. Згідно з положенням ст. 256 ЦК України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
85. Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення
ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у
спорі, є підставою для відмови у позові.
86. Суд зазначає, що законом не встановлено вимог щодо
форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено
у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного
(позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 09.04.2019 у
справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18).
87. Водночас, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
88. Створення рівних можливостей учасникам процесу у
доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій
справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
89. Відповідач, який не був належним чином (згідно
з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді
першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх
дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може
нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він
посилається як на підставу своїх заперечень.
90. Той факт, що відповідач, який не був належно
повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи,
не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом
заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така
заява не подавалася ним у суді першої інстанції (висновок сформований у постанові
ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц).
91. Отже умовою для вирішення апеляційним судом заяви
відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не
подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог
процесуального законодавства) повідомлення його сторони про час і місце
розгляду справи у суді першої інстанції.
92. У справі, що розглядається з наявних її матеріалів
убачається, що адресована Товариству-2 копія ухвали від 02.01.2019 (про
відкриття провадження у справі за заявою Товариства-1) повернена відділенням
поштового зв`язку з відміткою "інші причини, що не дали змогу
виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення"/вибули",
копія ухвал від 23.01.2019 та 20.02.2019 повернена відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання", копія ухвали
від 29.05.2019 повернення відділенням зв`язку з відміткою "інші
причини, що не дали змогу виконати обов`язки щодо пересилання поштового
відправлення"/вибули".
93. Відповідно до ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження
чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про
зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам
судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності
можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують
фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і
вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією
адресою більше не знаходиться або не проживає.
94. Згідно з п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення
у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи
відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи
перебування особи, повідомленою цією особою суду.
95. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції
було направлено ухвали Господарського суду Київської області від 02.01.2019,
23.01.2019, 20.02.2019 та 29.05.2019 за адресою місцезнаходження ТзОВ
"ДІКО", вказаною в позовній заяві та у зазначеному у ЄДР, враховуючи
висновки ЄСПЛ у рішенні від 28.08.2018 у справі "В`ячеслав Корчагін проти
Росії" відповідні ухвали вважається врученими ТзОВ "ДІКО"
(аналогічної позиції дотримується КГС у складі ВС у постанові від 07.11.2018
у справі № 910/1772/18).
96. Водночас суд зважає на наявність висновку ВП
ВС сформованого у постанові від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 про те, що повернення відділенням поштового зв`язку поштового відправлення з відміткою "інші причини, що не дали змогу виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" не є доказом належного інформування сторони у справі.
97. Однак враховуючи те, що адресовані судом першої
інстанції Товариству-2 ухвали повернуті відділенням поштового зв`язку з
відміткою "інші причини, що не дали змогу виконати обов`язки щодо
пересилання поштового відправлення"/вибули", суд вважає,
що наведені обставини в своїй сукупності дозволяють стверджувати про належне
повідомлення останнього про розгляд справи в суді першої інстанції.
98. Тож оскільки Товариство-2 як сторона спору було
належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції в
розумінні приписів ст. 120, 242 ГПК України, у нього відсутнє право
на звернення з заявою про застосування позовної даності у справі на стадії
касаційного перегляду справи, а в касаційного суду підстави для вирішення такої
заяви скаржника.
99. Решта аргументів скаржника наведених в якості підстав скасування оскаржуваних рішень судом відхиляються як такі, що ґрунтуються на помилковому розумінні умов та підстав для визнання рішення загальних зборів учасників товариства недійсними.
