Банкрутство (юрособи): Виконавче провадження

Показ дописів із міткою Виконавче провадження. Показати всі дописи

БАНКРУТСТВО І ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ. ПИТАННЯ ПОВЕРНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ, СТЯГНУТОГО З БОРЖНИКА У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ

ПОСТАНОВА 01 грудня 2023 року, cправа № 922/854/23, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115502213

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2023 було відкрито провадження у справі про банкрутство КП «Міськелектротранссервіс», і серед іншого введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Водночас, на виконанні органу ДВС перебувало виконавче провадження про стягнення з Боржника на користь АТ «Харківобленерго» 343,4 млн грн заборгованості. ВП було відкрито 04.04.2023 та за заявою стягувача 08.05.2023 виконавчий документ повернуто стягувачу, припинено чинність арешту грошових коштів, а щодо сум виконавчого збору, то виконавець 10.05.2023 відкрив нове ВП, в якому 17.05.2023 наклав арешт на грошові кошти Боржника, і незважаючи на те, що 15.06.2023 такий арешт було скасовано судом, 20.06.2023 та 03.07.2023 списав з рахунків Боржника 785985,27грн. на виконання постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 34,3 млн грн. Не погоджуючись з такими діями виконавця, Боржник 04.07.2023 звернувся до суду, просив суд визнати дії виконавця протиправними та зобов'язати повернути стягнуті кошти. Місцевий г/с ухвалою від 13.07.2023, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 11.09.2023) , позов задовольнив. Суди виходили з того, що дії виконавця порушували норми КУзПБ, оскільки стягнення відбувалося під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Також суди відхилили аргумент виконавчої служби про те, що вимоги щодо сплати виконавчого збору є поточними і не підпадають під дію мораторію. Верховний Суд спітвердив правомірність рішень суів попередніх інстанцій, зазначив, що оскільки у цій справі виконавчий документ був повернений стягувачу, а отже, рішення не було виконано, стягнення виконавчого збору є неправомірним.

📗Короткі висновки:

Ø ... саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору ...

Ø Набуття права на стягнення суми виконавчого збору закон пов`язує з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору за умови, що така постанова не була скасована, а розмір суми що має бути відрахована під час розподілу стягнутих коштів на виконавчий збір обмежує 10%, прямо пропорційно до суми, фактично стягнутої з боржника.

Ø Тобто умовами фактичного стягнення виконавчого збору є: 1) здійснення державним виконавцем примусового виконання рішення у виконавчому провадженні; 2) фактичне повне чи часткове виконання виконавчого документа.

👨‍⚖️Позиція Верховного Суду

Ø Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ø Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1)верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Ø Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної влади (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правових статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Ø Приписами ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені права та обов`язки виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців.

Ø Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад виконавчого провадження, встановлених ст.2 Закону України "Про виконавче провадження".

Ø Норми ГПК України, зокрема ст.339 ГПК України, також передбачають право сторони виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ø Згідно зі статтею 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Ø За змістом скарги боржника вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання неправомірними дії державного виконавця щодо списання коштів з рахунків боржника, здійсненого після відкриття судом провадження у справі про банкрутство та введеного мораторію на задоволення вимог кредиторів, скасування арешту, накладеного на кошти боржника, та зобов`язання повернути стягнуті кошти.

Ø Питання стягнення виконавчого збору з боржника за постановою державного виконавця врегульовано ст.3, 26, 27, 42, 45 Закону України "Про виконавче провадження".

Ø За змістом ст.26, ч.4 ст. 27 вказаного Закону у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника такого збору та одночасно виносить відповідну постанову (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Ø Відповідно до ч.1 ст.27Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Ø Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.2, 3 ст.27 Закону).

Ø Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Ø Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Ø Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, стосовно КП «Міськелектротранссервіс» ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2023 відкрито провадження у справі №922/854/23 про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.

Ø Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20 в чергове наголосив, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові ВП ВС від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та в низці постанов КГС ВС у справах про банкрутство).

Ø Відтак, досліджуючи спірне питання щодо правомірності дій державного виконавця слід виходити з аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" у нормативному поєднанні з положеннями КУзПБ, окремі положення якого визначають правовий режим та відповідні обмеження з розпорядження майном боржника, зокрема грошовими коштами, щодо якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність та застосовані відповідні процедури.

Ø Відповідно до ч.1 ст.41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Ø Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (ч.2 ст.41 КУзПБ).

Ø Приписами ч.3 цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.

Ø Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац 1 ч.5 ст.41 КУзПБ).

Ø До того ж, за приписами ч.14 ст.39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Ø У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій, встановлено, що наказ на виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1273/22 видано 06.03.2023, тобто вимоги до боржника, підтверджені рішенням суду, на виконання якого видано вказаний наказ, виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ø Водночас, дії з примусового виконання наказу суду від 06.03.2023 №922/1273/22 державним виконавцем вчинені після відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів а саме:

...

Ø За таких обставин з урахуванням наведених вище норми законодавства про банкрутство, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що вчинення державним виконавцем дій щодо стягнення з рахунків боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів виконавчого збору на підставі лише положень Закону України «Про виконавче провадження», без урахування процедур і положень КУзПБ, зокрема ч.14 ст.39 та ст.41, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, не можна вважати правомірними.

Ø Розглядаючи доводи касаційної скарги про правомірність дій державного виконавця щодо списання з рахунків боржника сум виконавчого збору з посиланням на поточний характер цих вимоги, на які не розповсюджується дія мораторію, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2023 у справі №918/56/20.

Ø У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору (п.59 постанови).

Ø Відтак, за відсутності в матеріалах справи доказів фактичного стягнення державним виконавцем заборгованості за виконавчими документами на користь стягувача в межах виконавчого провадження щодо боржника, ураховуючи, що постановою від 08.05.2023 виконавчий документ (наказ Господарського суду Харківської області від 06.03.2023 № 922/1273/22) повернуто стягувачу за його заявою на підставі ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», доводи касаційної скарги про: правомірність стягнення з боржника виконавчого збору за таким виконавчим провадженням, зокрема й під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів; про поточний характеру цих вимоги щодо сплати виконавчого збору у зв`язку з чим на них не розповсюджується дія мораторію, свідчать про помилковість тверджень скаржника та про довільне тлумачення наявних між сторонами правовідносин.

ØВказаним також спростовуються доводи скаржника про помилкове застосували судами у цій справі правових висновків ВС, викладених постанові від 22.09.2021 № 905/1923/15, в якій досліджувалася правомірність дій виконавця та сформовано висновок щодо застосування положень ч.5 ст.41 КУзПБ.

СКАРГА НА ВИКОНАВЦЯ. ВИЗНАННЯ НЕПРАВОМІРНОЮ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ І ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ДО УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ

ПОСТАНОВА 07 лютого 2023 року, cправа №925/790/17(925/580/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/109209960

Судами розглядалася скарга стягувача на виконавця, мотивована тим, що виконавець не здійснює виконавчі дії відповідно до ст.36, ч.8 ст.48, ст.53, 54, 56, 75, 76 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, стягувач в скарзі зазначав про нездійснення виконавцем періодичної, систематичної перевірки майнового стану боржника, не направлення запитів до реєстраційних органів з метою виявлення майна та майнових прав боржника, окрім того зазначав про ігнорування виконавцем клопотання стягувача щодо вчинення виконавчих дій. Місцевий г/с ухвалою від 30.09.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 31.10.2022) скаргу стягувача задовольнив частково. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявність невиконаного наказу суду та несвоєчасне і неповне вчинення передбачених законом виконавчих дій у період з 15.09.2021 до 17.06.2022 є підставою для визнання бездіяльності Відділу ДВС неправомірною і для зобов`язання державного виконавця до усунення порушень шляхом перевірки обставини щодо наявності рахунків, щодо наявності нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, щодо отримання боржником доходів, а також шляхом внесення до АСВП відомостей про усі вчинені у виконавчому провадженні дії та відповідних документів.

Короткі висновки:

22. ..., Законом України "Про виконавче провадження" визначено обов`язки виконавця щодо здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом з подальшою реєстрацією інформації про здійснені виконавцем заходів у АСВП. Водночас фіксація здійснених державним виконавцем заходів і дій у АСВП є обов`язковою, а тимчасова відсутність доступу не спростовує обов`язку державного виконавця на внесення відповідної інформації до зазначеної системи після відновлення доступу до неї.

23.3. ... сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч.8 ст.48 зазначеного Закону України, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. У свою чергу, відсутність документального підтвердження належного, повного та систематичного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок як щодо повноти вчинення державним виконавцем усіх, визначених законом дій, так і щодо відсутності відповідного майна у боржника.

23.4. Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату, і такі дії підтверджуються документально та за внесеною до АСВП інформацією.

---------------------------------------------

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

21. За змістом ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

21.1.Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

21.2. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється МЮУ разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч.5 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження").

22. Системний аналіз ст.8 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку про те, що виконавче провадження здійснюється із застосуванням АСВП, а всі дії державного виконавця та прийняті на їх підставі документи мають бути зареєстрованими у зазначеній системі із можливістю надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження, виготовлення документів виконавчого провадження, формування Єдиного реєстру боржників та інших. Водночас у випадках тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов`язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.

Отже, Законом України "Про виконавче провадження" визначено обов`язки виконавця щодо здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом з подальшою реєстрацією інформації про здійснені виконавцем заходів у АСВП. Водночас фіксація здійснених державним виконавцем заходів і дій у АСВП є обов`язковою, а тимчасова відсутність доступу не спростовує обов`язку державного виконавця на внесення відповідної інформації до зазначеної системи після відновлення доступу до неї.

23. Також колегія суддів звертає увагу, що здійснення виконавчого провадження здійснюється із дотримання принципів строковості прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій.

23.1. Так, відповідно до ч.1-4 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на момент відкриття виконавчого провадження), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого ч.7 ст.26 цього Закону. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

23.2. За змістом ч.8 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

23.3. Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не разово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч.8 ст.48 зазначеного Закону України, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. У свою чергу, відсутність документального підтвердження належного, повного та систематичного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок як щодо повноти вчинення державним виконавцем усіх, визначених законом дій, так і щодо відсутності відповідного майна у боржника.

24. Також системний аналіз положень п.9 ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.339 ГПК України дає підстави для висновку про те, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засади забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

24.1. Так, відповідно до ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

24.2. Згідно зі статтею 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 17.02.2021 у справі № 904/3525/18.

Щодо суті касаційної скарги

28. …колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що майновий стан ТОВ "Райд-Лтд" у період часу із 15.09.2021 до 17.06.2022 не зазнав жодних змін, оскільки аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави для висновку про те, що незалежно від зміни такого стану, на державного виконавця покладено обов`язок здійснювати виконавчі дії, накладати арешт та перевірку майнового стану боржника у строки визначені, зокрема, положеннями ст.13 Закону України "Про виконавче провадження".

28.1. Абзацом 2 ч.5 ст.13 зазначеного Закону прямо передбачено, що за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

29. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, викладені у п.13.1. описової частини цієї постанови з огляду на таке.

29.1. Як вже було зазначено, скарга на бездіяльність виконавчої служби подана за період з 15.09.2021 по 17.06.2022. Водночас скаржник обґрунтовує наявність форс-мажорних обставин з 24.02.2022 по 10.04.2022.

Тобто в період з 15.09.2021 по 24.02.2022 державний виконавець не був позбавлений доступу до АСВП, а також жодним чином не був обмежений у виконанні покладених на нього Законом України "Про виконавче провадження" обов`язків.

29.2. Крім того, з огляду на положення ст.8 Закону України "Про виконавче провадження", у випадках тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи, державний виконавець наділений правом виготовляти документи на паперових носіях, а також не звільняється від обов`язку у подальшому внести інформацію про вчинення дій та прийняття відповідних документів не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.

29.3. Разом з тим скаржником у порядку, передбаченому положеннями ст.74, 76-77 ГПК України, не надано доказів на підтвердження того, що виконавчою службою здійснювалися будь-які дії у виконавчому провадженні у період з 15.09.2021 по 24.02.2022 та на підтвердження того, що скаржником була здійснена реєстрація таких дій у АСВП як до тимчасового призупинення ДП "Національні інформаційні системи" роботи АСВП, так і після відновлення доступу до зазначеної системи.

ПИТАННЯ ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ І ВИТРАТ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЯК ГРОШОВОЇ ВИМОГИ ОРГАНУ ДВС У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 19 січня 2023 року, Cправа № 918/56/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/108821942

У справі про неплатоспроможність ОСОБА_1, провадження у якій було відкрито 05.03.2020, а 31.03.2021 Боржника визнано банкрутом, введено процедуру погашення боргів, 04.01.2022 до г/с надійшла заява органу ДВС з грошовими вимогами до боржника. З урахуванням заяви про уточнення цих вимог, кредитор просив суд визнати грошові вимоги до боржника на суму нестягненого виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, всього на суму 572 820,22 грн і включити їх в реєстр вимог кредиторів. В обґрунтування вимог орган ДВС послався на наявність зведеного виконавчого провадження за виконавчими документами про стягнення боргів з ОСОБА_1 , до якого входять, зокрема, постанови винесені державним виконавцем про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на заявлену суму. Місцевий г/с ухвалою від 15.06.2022, апеляційний г/с Постановою від 29.09.2022 у задоволенні заяви органу ДВС відмовили, пославшись на відсутність підстав для стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження на користь кредитора за відсутності доказів фактичного стягнення державним виконавцем заборгованості за виконавчими документами на користь стягувачів в межах зведеного виконавчого провадження стосовно боржника. Верховний Суд з касаційною скаргою погодився частково стосовно незгоди з відхиленням грошових вимог на суму витрат виконавчого провадження та в цій частині направив справу на новий розгляд.

Короткі висновки:

86. … відрахування виконавчого збору здійснюється за умови фактичного стягнення боргів у виконавчому провадженні та у розмірі 10 % від фактично стягнутої суми, відтак сама по собі постанова про стягнення виконавчого збору не є достатнім підтвердженням грошового зобов`язання боржника в розумінні ст.1, 45 КУзПБ.

92. Системний аналіз ст.42, 45 Закону № 1404-VIІI та ст.1, 45 КУзПБ дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (ст.1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі зазначеному у постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

Висновки щодо застосування норм права

Щодо змісту грошового зобов`язання у справі про банкрутство

105. Системне тлумачення ч.1 ст.1, ч.1 ст.45, ч.1 ст.122 КУзПБ приводить до таких висновків:

- змістом грошового зобов`язання є документально підтверджене кредитором право вимоги і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) з передачі певної суми грошей (можливість їх вираження саме в грошових одиницях є визначальною для таких зобов`язань) незалежно від підстав виникнення такого обов`язку, перелік яких не є вичерпним та може виникати в різних видах правовідносин, що можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер;

Щодо віднесення виконавчого збору до грошового зобов`язання, визначення підстав його виникнення і розміру, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство

106. Сплата виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є обов`язком (зобов`язанням) боржника перед органом державної виконавчої служби, в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абзаці 5 ч.1 ст.1 КУзПБ, і за певних умов можуть бути вимогою кредитора щодо грошових зобов`язань до боржника.

107. Стягнення виконавчого збору, який встановлюється у вигляді відсотків від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, законодавство обумовлює сукупністю таких юридичних фактів:

- державний виконавець стягує її у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої з боржника суми на підставі постанови про стягнення виконавчого збору;

- виконавчий збір стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (за відсутності заборгованості зі сплати аліментів);

- якщо суму боргу за виконавчим документом стягнуто частково, виконавчий збір стягується пропорційно до фактично стягнутої суми (за відсутності заборгованості зі сплати аліментів).

108. Сума виконавчого збору, що визначена державним виконавцем у постанові при відкритті виконавчого провадження, фіксує розрахунок такої санкції на час відкриття виконавчого провадження та не є сумою, яка гарантовано може бути стягнена за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

109. Грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (ст.1 КУзПБ) зі сплати виконавчого збору, обумовлене фактичним стягненням з боржника суми боргу за відповідним виконавчим документом або виконанням (повним/частковим рішення немайнового характеру), в цьому контексті право вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму виконавчого збору виникає у розмірі 10 % фактично стягнутої суми за відповідним виконавчим документом або у визначеному постановою державного виконавця розмірі за умови виконання (повного/часткового) рішення немайнового характеру.

Щодо віднесення витрат виконавчого провадження до грошового зобов`язання, визначення підстав їх виникнення і розміру, як грошової вимоги кредитора у справі про банкрутство

110. Витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку.

111. Аналіз положень ст.27, 42, 45 Закону України "Про виконавче провадження" у співвідношенні із положеннями ст.1, 45 КУзПБ свідчить про те, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (ст.1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі визначеному у відповідній постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

Щодо змісту грошового зобов`язання у справі про банкрутство

31. Поняття "зобов`язання" безпосередньо визначене у ч.1 ст.509 ЦК України: зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

32. У нормативно-правових актах термін "зобов`язання" використовується в різних значеннях і може розумітися принаймні: 1) як власне правове відношення між особами; 2) як обов`язок сторони правовідношення (боржника), що є складовою змісту правового відношення; 3) як конкретне право вимоги кредитора до боржника.

33. Як і будь-яке правовідношення зобов`язання має структуру: суб`єктів, об`єкт та зміст (матеріальний та юридичний). Юридичним змістом зобов`язання є суб`єктивне право кредитора вимагати від боржника вчинити певну дію чи утриматися від її вчинення та кореспондуючий йому обов`язок боржника таку дію вчинити або утриматися від неї. Зобов`язання як відносне правовідношення зазвичай не передбачає можливості для кредитора задовольнити свій інтерес власними діями, акцентуючи увагу на праві кредитора вимагати таких дій (бездіяльності) від боржника.

34. Отже, змістом зобов`язання є право вимагати та кореспондуючий йому обов`язок вчинити дії майнового характеру; юридичний зміст зобов`язання, як і іншого правовідношення, утворюють правомочності та обов`язки його суб`єктів, але, на відміну від інших правовідносин, правомочність набуває форми права вимоги, а обов`язок - форми боргу.

35. Грошове зобов`язання, як і будь-яке зобов`язання, є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші у визначеному розмірі), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошова вимога складає один із структурних елементів цього правовідношення, а саме його зміст. Грошова вимога виникає на підставі і в рамках грошового зобов`язання, а не підмінює собою саме зобов`язання.

36. Отже, грошове зобов`язання є різновидом зобов`язання та визначається через посилання на специфіку предмета виконання за таким зобов`язанням: зміст грошового зобов`язання полягає в обов`язку боржника сплатити на користь кредитора певну суму грошових знаків, що виконують у майновому обороті функцію законного платіжного засобу і засобу обігу з метою погашення грошового боргу, і, відповідно, в праві кредитора вимагати такої оплати.

37. У КУзПБ поняття боржника, кредитора, грошового зобов`язання застосовуються для цілей цього Кодексу - відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом - в тому значенні, яке їм надав законодавець у КУзПБ, і відрізняються від суто цивільно-правових.

38. Так, за статтею 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

39. Боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав (абзац 4 ч.1 ст.1 КУзПБ).

40. Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 11 ч.1 ст.1 КУзПБ).

41. У справі про неплатоспроможність фізичної особи подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (ч.1 ст.122 КУзПБ).

42. Відповідно до ч.1 ст.45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

43. Отже, системне тлумачення наведених норм КУзПБ приводить до таких висновків:

- змістом грошового зобов`язання є документально підтверджене кредитором право вимоги і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) з передачі певної суми грошей (можливість їх вираження саме в грошових одиницях є визначальною для таких зобов`язань) незалежно від підстав виникнення такого обов`язку перелік яких не є вичерпним та може виникати в різних видах правовідносин, що можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер;

- визначаючи сутність грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, законодавець прямо передбачив виключний перелік виплат з боку боржника, які не охоплюються змістом відповідної категорії майнових зобов`язань (аналогічний правовий висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 07.07.2022 у справі № 916/145/21).

44. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIІI примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

45. Питання стягнення виконавчого збору з боржника за постановою державного виконавця врегульовано ст.3, 26, 27, 42, 45 Закону № 1404-VIІ.

46. За змістом ст.26, ч.4 ст.27 Закону № 1404-VIІI у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника такого збору та одночасно виносить відповідну постанову (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

47. Отже, встановлений законом обов`язок боржника сплатити виконавчий збір є елементом змісту процесуальних правовідносин примусового виконання виконавчого документа. За загальним правилом розмір виконавчого збору визначається при відкритті виконавчого провадження у постанові державного виконавця.

48. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 1404-VIІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

49. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.2, 3 ст. 27 Закону № 1404-VIІ).

50. Тож, сплата виконавчого збору є обов`язком (зобов`язанням) боржника та в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абзаці 5 ч.1 ст.1 КУзПБ, отже за певних умов може бути вимогою органу державної виконавчої служби (кредитора) щодо грошових зобов`язань до боржника (боржника у виконавчому провадженні).

51. Частиною 1 ст.45 Закону № 1404-VIІ, що регламентує розподіл стягнутих з боржника грошових сум, передбачено, зокрема, що у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми, а виконавчий збір за виконавчими документами про стягнення аліментів - у четверту чергу.

52. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у ч.1 цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (ч.2 ст.45 Закону № 1404-VIІ).

53. Таким чином, під час здійснення державним виконавцем розподілу стягнутих з боржника у виконавчому провадженні грошових сум виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

54. Отже, сума коштів, що може бути фактично відрахована на сплату виконавчого збору, є прямо пропорційною сумі стягнутих з боржника коштів. Якщо за результатами виконавчого провадження стягнута сума є меншою ніж та, що підлягає стягненню за виконавчим документом, розмір фактично стягнутого виконавчого збору відповідно зменшується.

55. Стягнення виконавчого збору, який встановлюється у вигляді відсотків від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, законодавство обумовлює сукупністю таких юридичних фактів:

56. Верховний Суд наголошує, що сума виконавчого збору, що визначена державним виконавцем у постанові при відкритті виконавчого провадження, фіксує розрахунок такої санкції на час відкриття виконавчого провадження та не є сумою, яка гарантовано може бути стягнена за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами, а отже, підлягають примусовому виконанню в встановленому законом порядку.

58. Таким чином набуття права на стягнення суми виконавчого збору закон пов`язує з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору за умови, що така постанова не була скасована, а розмір суми що має бути відрахована під час розподілу стягнутих коштів на виконавчий збір обмежує 10 %, прямо пропорційно до суми, фактично стягнутої з боржника.

59. Тому, саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

60. Тобто умовами фактичного стягнення виконавчого збору є: 1) здійснення державним виконавцем примусового виконання рішення у виконавчому провадженні; 2) фактичне повне чи часткове виконання виконавчого документа.

61. Аналізуючи зміст наведених норм ВС дійшов такого узагальнюючого висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (ст.1 КУзПБ) зі сплати виконавчого збору, обумовлене фактичним стягненням з боржника суми боргу за відповідним виконавчим документом або виконанням (повним/частковим рішення немайнового характеру), в цьому контексті право вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму виконавчого збору виникає у розмірі 10 % фактично стягнутої суми за відповідним виконавчим документом або у визначеному постановою державного виконавця розмірі за умови виконання (повного/часткового) рішення немайнового характеру.

62. Відповідно до ст.42 Закону №1404-VIІI кошти виконавчого провадження, яке здійснюється органом державної виконавчої служби, складаються з 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст.27 цього Закону; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

63. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у п.2 і 3 ч.1 цієї статті. (ч.2, 3 ст.42 Закону № 1404-VIІI).

64. Відповідно до п.2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу МЮУ від 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція № 512/5) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

65. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень ЄСПЛ) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

66. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

67. Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

68. До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні (пункт 2 розділу VI Інструкції № 512/5).

69. Види та розміри витрат виконавчого провадження, алгоритм їх визначення встановлюються МЮУ, зокрема затверджені наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2830/5 (зі змінами), відповідно до якого до видів витрат виконавчого провадження відносяться, зокрема:

- виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари;

- пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку;

- послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій;

- плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

70. Таким чином, сплата витрат виконавчого провадження є обов`язком (зобов`язанням) боржника перед органом державної виконавчої служби та в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 КУзПБ, і за певних умов може бути вимогою органу державної виконавчої служби (кредитора) щодо грошових зобов`язань до боржника (боржника у виконавчому провадженні).

71. Відповідно до ч.1 ст.45 Закону № 1404-VIІI розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача. До третьої і четвертої черги розподілу віднесені інші грошові суми, що підлягають стягненню з боржника, у тому числі на користь стягувачів у виконавчих провадженнях.

72. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (частина друга статті 45 Законом № 1404-VIІІ).

73. У п.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом МЮУ від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу МЮУ від 29.09.2016 № 2832/5) визначено, що у разі надходження суми, яка не задовольняє вимоги усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження виконавець невідкладно складає розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, суму, що залишилась після відрахування витрат виконавчого провадження, перелік стягувачів кожної черги, визначених ст.46 Закону, та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження.

74. Отже, у цих приписах Інструкції № 512/5, що кореспондують відповідним положенням Закону № 1404-VIІI, регулятор акцентував, що відрахування коштів на погашення витрат виконавчого провадження здійснюється до розподілу коштів між стягувачами в порядку черговості, передбаченої ст.46 вказаного Закону.

75. Системне тлумачення наведених вище норм, дає підстави для висновку, що при розподілі стягнутих з боржника грошових сум компенсація витрат виконавчого провадження (не покритих авансовим внеском стягувача) здійснюється у другу чергу, після повернення авансового внеску стягувача на організацію і проведення виконавчих дій, та не ставиться в залежність від самого факту задоволення чи розміру фактично задоволеної вимоги стягувача або суми стягнутої у виконавчому провадженні у зв`язку з виконанням якого понесені такі витрати.

76. В силу особливостей розрахунку витрат виконавчого провадження, визначених Законом №1404-VIІI, Інструкцією № 512/5 та наказом МЮУ 29.09.2016 № 2830/5, мінімальні витрати виконавчого провадження слід вважати понесеними органом виконавчої служби на підставі винесеної державним виконавцем постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, адже ці витрати є обов`язковими в силу спеціальних законодавчих приписів щодо відкриття виконавчого провадження, порядку вчинення і оформлення виконавчих дій, вимог до користування автоматизованою системою виконавчого провадження тощо.

77. Водночас, оскільки законодавство не містить вичерпного переліку додаткових витрат виконавчого провадження, а їх розмір залежить від особливостей примусового виконання конкретного виконавчого провадження, заявлення таких витрат органом державної виконавчої служби на підставі відповідної постанови державного виконавця, як грошової вимоги до боржника у справі про банкрутство, потребує додаткового обґрунтування з наданням заявником відповідних документів на їх підтвердження, як кредиторських вимог у розумінні статей 1, 45 КУзПБ.

78. ВС наголошує на тому, що витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. Виконання боржником судового рішення у добровільному порядку не звільняє його від обов`язку відшкодовувати витрати, що були понесені під час виконавчого провадження з виконання виконавчого документу (аналогічні правові висновки наведено у постановах ВС від 05.04.2018 у справі № 750/4352/17, від 19.06.2019 у справі № 750/7053/17, від 08.08.2019 у справі № 751/4365/17, від 01.10.2020 у справі № 703/1111/17).

79. Аналізуючи зміст наведених норм ВС дійшов такого узагальнюючого висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (ст.1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі визначеному у відповідній постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

Щодо грошових вимог до боржника в частині виконавчого збору

82. Належних і допустимих доказів фактичного стягнення боргів за виконавчими документами, у розмірі 10 відсотків від яких було розраховано виконавчий збір, заявлений як кредиторські вимоги до боржника, заявником не надано та матеріали справи не містять.

83. Таким чином, у розумінні ст.27, 45 Закону № 1404-VIІI відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не набув права на стягнення судового збору з боржника на заявлену суму, позаяк виконання виконавчих документів у відповідній частині боргів не відбулося.

84. Ураховуючи наведене, ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у боржника не виникли грошові зобов`язання перед органом державної виконавчої служби у заявленій сумі виконавчого збору в розумінні статті 1 КУзПБ, адже заявник не підтвердив стягнення суми боргу за виконавчими документами у виконавчому провадженні, у 10 відсотках від якої було нараховано виконавчий збір у розмірі заявлених кредиторських вимог до боржника.

85. Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання грошових вимог до боржника на суму 571 819,05 грн виконавчого збору.

86. Зважаючи на викладене, ВС відхиляє як помилкові твердження касанта про те, що у справі про банкрутство грошове зобов`язання ОСОБА_1 на суму виконавчого збору підлягає визнанню на підставі постанови про стягнення такого збору, винесеної при відкритті виконавчого провадження, оскільки за приписами ч.1 ст.45 Закону № 1404-VIІI відрахування виконавчого збору здійснюється за умови фактичного стягнення боргів у виконавчому провадженні та у розмірі 10 % від фактично стягнутої суми, відтак сама по собі постанова про стягнення виконавчого збору не є достатнім підтвердженням грошового зобов`язання боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ.

Щодо грошових вимог до боржника в частині витрат виконавчого провадження

88. Водночас Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги стосовно незгоди з відхиленням грошових вимог на суму витрат виконавчого провадження, з огляду на таке.

89. Заявляючи грошові вимоги до боржника орган державної виконавчої служби, з урахуванням уточнення, просив визнати їх на суму 571 819,05 грн нестягненого виконавчого збору та 1 001,17 грн нестягнених витрат виконавчого провадження.

90. Як зазначено вище Верховним Судом, такі види стягнення в процесі примусового виконання рішень, як виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, не тотожні за правовим регулюванням, підставами виникнення та порядком стягнення з боржника.

91. На відміну від виконавчого збору, відповідно до ч.1 ст.45 Закону № 1404-VIІI компенсація витрат виконавчого провадження (не покритих авансовим внеском стягувача) здійснюється у другу чергу, після повернення авансового внеску стягувача на організацію і проведення виконавчих дій, та не ставиться в залежність від самого факту задоволення чи розміру фактично задоволеної вимоги стягувача або суми стягнутої у виконавчому провадженні у зв`язку з виконанням якого понесені такі витрати.

92. Системний аналіз ст.42, 45 Закону № 1404-VIІI та статей 1, 45 КУзПБ дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати витрат виконавчого провадження виникає на підставі постанови державного виконавця про визначення/стягнення таких витрат та не залежить від фактичного (повного/часткового) задоволення вимог стягувача за виконавчим документом у зв`язку з виконанням якого такі витрати понесено, отже в цьому контексті грошові вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму витрат виконавчого провадження виникають у розмірі зазначеному у постанові державного виконавця за умови їх належного документального підтвердження кредитором.

93. Проте, місцевий господарський та апеляційний суди наведеного не врахували та дійшли передчасних висновків про відмову у визнанні грошових вимог до боржника на суму витрат виконавчого провадження, посилаючись на відсутність доказів фактичного стягнення державним виконавцем заборгованості за виконавчими документами в межах зведеного виконавчого провадження стосовно боржника/

94. Отже, суди попередніх інстанцій за відсутності жодних правових підстав ототожнили виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, не здійснивши належного правового аналізу заявлених грошових вимог, їх складу, підставам виникнення та обґрунтуванню, отже не виконали повною мірою обов`язку, покладеного на суд відповідно до ст.1, 45 КУзПБ, ст.86, 236 ГПК України.

95. Наведене вище є достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішень через неповноту судового розгляду та невідповідність їх вимогам ст.236 ГПК України.

96. Оскільки у цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено усієї сукупності фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений такої можливості в силу своїх процесуальних повноважень (ст.300 ГПК України), то ухвалення остаточного рішення у справі за результатами касаційного перегляду не вбачається можливим, що зумовлює направлення справи на новий розгляд в частини грошових вимог органу державної виконавчої служби на суму витрат виконавчого провадження, стягнутих постановами державного виконавця з боржника.

97. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що касаційна скарга … підлягає частковому задоволенню.

Посилання

БАНКРУТСТВО І ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ. ПИТАННЯ ПОВЕРНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ, СТЯГНУТОГО З БОРЖНИКА У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ

СКАРГА НА ВИКОНАВЦЯ. ВИЗНАННЯ НЕПРАВОМІРНОЮ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ І ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ДО УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ

ПИТАННЯ ВИКОНАВЧОГО ЗБОРУ І ВИТРАТ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЯК ГРОШОВОЇ ВИМОГИ ОРГАНУ ДВС У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО