ПОСТАНОВА 01 грудня 2023 року, cправа № 922/854/23, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115502213
Ухвалою
Господарського суду Харківської області від 23.03.2023 було відкрито
провадження у справі про банкрутство КП «Міськелектротранссервіс», і серед
іншого введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Водночас, на
виконанні органу ДВС перебувало виконавче провадження про стягнення з Боржника на
користь АТ «Харківобленерго» 343,4 млн грн заборгованості. ВП було відкрито 04.04.2023
та за заявою стягувача 08.05.2023 виконавчий документ повернуто стягувачу,
припинено чинність арешту грошових коштів, а щодо сум виконавчого збору, то виконавець 10.05.2023
відкрив нове ВП, в якому 17.05.2023 наклав арешт на грошові кошти Боржника, і
незважаючи на те, що 15.06.2023 такий арешт було скасовано судом, 20.06.2023
та 03.07.2023 списав з рахунків Боржника 785985,27грн. на виконання постанови
про стягнення виконавчого збору у розмірі 34,3 млн грн. Не погоджуючись з
такими діями виконавця, Боржник 04.07.2023 звернувся до суду, просив
суд визнати дії виконавця протиправними та зобов'язати повернути стягнуті кошти.
Місцевий г/с
ухвалою від 13.07.2023, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від
11.09.2023) , позов задовольнив. Суди виходили з
того, що дії виконавця порушували норми КУзПБ, оскільки стягнення відбувалося
під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Також суди відхилили
аргумент виконавчої служби про те, що вимоги щодо сплати виконавчого збору є
поточними і не підпадають під дію мораторію. Верховний Суд спітвердив
правомірність рішень суів попередніх інстанцій, зазначив, що оскільки у цій
справі виконавчий документ був повернений стягувачу, а отже, рішення не було
виконано, стягнення виконавчого збору є неправомірним.
📗Короткі висновки:
Ø ... саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору ...
Ø Набуття права на стягнення суми виконавчого збору закон пов`язує з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору за умови, що така постанова не була скасована, а розмір суми що має бути відрахована під час розподілу стягнутих коштів на виконавчий збір обмежує 10%, прямо пропорційно до суми, фактично стягнутої з боржника.
Ø Тобто умовами фактичного стягнення
виконавчого збору є: 1) здійснення державним виконавцем примусового виконання рішення
у виконавчому провадженні; 2) фактичне повне чи часткове виконання виконавчого
документа.
👨⚖️Позиція
Верховного Суду
Ø Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче
провадження" встановлено, що виконавче
провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання
судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій
визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання
рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що
визначені Конституцією України, цим
Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно
до цього Закону, а також рішеннями, які
відповідно до цього Закону підлягають
примусовому виконанню.
Ø Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче
провадження" виконавче провадження
здійснюється з дотриманням таких засад: 1)верховенства права; 2) обов`язковості
виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості
та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7)
розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового
виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на
оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних
виконавців.
Ø Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи
державної влади (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках
на приватних виконавців, правових статус та організація діяльності яких
встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють
примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Ø Приписами ст.18 Закону України "Про виконавче
провадження" визначені права та обов`язки
виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців.
Ø Забезпечення права на оскарження
рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією
із засад виконавчого провадження, встановлених ст.2 Закону України "Про виконавче
провадження".
Ø Норми ГПК України, зокрема ст.339
ГПК України, також передбачають право сторони
виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням,
дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу
державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового
рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Ø Згідно зі статтею 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає
оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує
державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої
служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право
заявника).
Ø За змістом скарги боржника
вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання неправомірними дії
державного виконавця щодо списання коштів з рахунків боржника, здійсненого
після відкриття судом провадження у справі про банкрутство та введеного
мораторію на задоволення вимог кредиторів, скасування арешту, накладеного на
кошти боржника, та зобов`язання повернути стягнуті кошти.
Ø Питання стягнення виконавчого
збору з боржника за постановою державного виконавця врегульовано ст.3, 26, 27, 42, 45 Закону України "Про виконавче
провадження".
Ø За змістом ст.26, ч.4 ст. 27 вказаного Закону у
постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове
виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець
зазначає про стягнення з боржника такого збору та одночасно виносить відповідну
постанову (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Ø Відповідно до ч.1 ст.27Закону України "Про виконавче
провадження" виконавчий збір - це збір, що
справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами
державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до
Державного бюджету України.
Ø Виконавчий збір стягується
державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому
стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі
стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За
примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в
розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи
і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника -
юридичної особи (ч.2, 3 ст.27 Закону).
Ø Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове
виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3
цього Закону за заявою стягувача про примусове
виконання рішення.
Ø Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня
надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття
виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію
про доходи та майно боржника, попереджає
боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї
завідомо неправдивих відомостей.
Ø Водночас, як установлено судами
попередніх інстанцій, стосовно КП «Міськелектротранссервіс» ухвалою
Господарського суду Харківської області від 23.03.2023 відкрито провадження у
справі №922/854/23 про банкрутство, введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.
Ø Верховний Суд у складі суддів
палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 22.09.2021 у
справі №911/2043/20 в чергове наголосив, що з моменту відкриття провадження у
справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює
весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий
висновок, викладений у постанові ВП ВС від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та в
низці постанов КГС ВС у справах про банкрутство).
Ø Відтак, досліджуючи спірне питання
щодо правомірності дій державного виконавця слід виходити з аналізу
положень Закону України
"Про виконавче провадження" у
нормативному поєднанні з положеннями КУзПБ,
окремі положення якого визначають правовий режим та відповідні обмеження з
розпорядження майном боржника, зокрема грошовими коштами, щодо якого відкрито
провадження у справі про неплатоспроможність та застосовані відповідні
процедури.
Ø Відповідно до ч.1 ст.41 КУзПБ мораторій
на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових
зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових
платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення
заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань
щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня
введення мораторію.
Ø Мораторій на задоволення вимог
кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про
банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є
підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію
розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює
примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням
(місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (ч.2 ст.41 КУзПБ).
Ø Приписами ч.3 цієї статті
передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів
забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів,
що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення
здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства,
крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих
з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника),
перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про
продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Ø Дія мораторію на задоволення вимог
кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної
плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове
державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди,
заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди,
аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру,
що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац
1 ч.5 ст.41 КУзПБ).
Ø До того ж, за приписами ч.14 ст.39 КУзПБ з
моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження
боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані
виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Ø У справі, що розглядається, судами
попередніх інстанцій, встановлено, що наказ на
виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі
№922/1273/22 видано 06.03.2023, тобто вимоги до боржника, підтверджені рішенням
суду, на виконання якого видано вказаний наказ, виникли до відкриття
провадження у справі про банкрутство.
Ø Водночас, дії з примусового
виконання наказу суду від 06.03.2023 №922/1273/22 державним
виконавцем вчинені після відкриття провадження у справі про банкрутство
боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів а саме:
...
Ø За таких обставин з урахуванням
наведених вище норми законодавства про банкрутство, Верховний Суд погоджується з
висновками судів, що вчинення державним виконавцем дій щодо стягнення з
рахунків боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, під час дії
мораторію на задоволення вимог кредиторів виконавчого збору на підставі лише
положень Закону України «Про
виконавче провадження», без урахування процедур і
положень КУзПБ, зокрема ч.14 ст.39 та ст.41,
норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство
щодо інших законодавчих актів України, не можна вважати правомірними.
Ø Розглядаючи доводи касаційної
скарги про правомірність дій державного виконавця щодо списання з
рахунків боржника сум виконавчого збору з посиланням на поточний
характер цих вимоги, на які не розповсюджується дія
мораторію, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду,
викладеного у постанові від 19.01.2023 у справі №918/56/20.
Ø У наведеній постанові Верховний
Суд зазначив, що саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору
не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному
в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної
виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого
провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у
виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного
виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено
постанову про стягнення виконавчого збору (п.59 постанови).
Ø Набуття права на стягнення суми
виконавчого збору закон пов`язує з винесенням постанови про стягнення
виконавчого збору за умови, що така постанова не була скасована, а розмір суми
що має бути відрахована під час розподілу стягнутих коштів на виконавчий збір
обмежує 10%, прямо пропорційно до суми, фактично стягнутої з боржника.
Ø Тобто умовами фактичного стягнення
виконавчого збору є: 1) здійснення державним виконавцем примусового виконання
рішення у виконавчому провадженні; 2) фактичне повне чи часткове виконання
виконавчого документа.
Ø Відтак, за відсутності в матеріалах справи доказів фактичного стягнення державним виконавцем заборгованості за виконавчими документами на користь стягувача в межах виконавчого провадження щодо боржника, ураховуючи, що постановою від 08.05.2023 виконавчий документ (наказ Господарського суду Харківської області від 06.03.2023 № 922/1273/22) повернуто стягувачу за його заявою на підставі ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», доводи касаційної скарги про: правомірність стягнення з боржника виконавчого збору за таким виконавчим провадженням, зокрема й під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів; про поточний характеру цих вимоги щодо сплати виконавчого збору у зв`язку з чим на них не розповсюджується дія мораторію, свідчать про помилковість тверджень скаржника та про довільне тлумачення наявних між сторонами правовідносин.
ØВказаним також спростовуються доводи скаржника про помилкове застосували судами у цій справі правових висновків ВС, викладених постанові від 22.09.2021 № 905/1923/15, в якій досліджувалася правомірність дій виконавця та сформовано висновок щодо застосування положень ч.5 ст.41 КУзПБ.
Немає коментарів:
Дописати коментар