Правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого – Жукова С.В., суддів: Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г (постанова від 11.11.2020, справа № 913/266/20. https://reyestr.court.gov.ua/Review/93006011
Ухвалою місцевого господарського
суду, яке залишено без змін апеляційним судом було відкрито провадження у
справі про банкрутство ПАТ Українська інноваційна компанія (попередня назва –
ПАТ “Укрінбанк” на підставі ст.34 КУзПБ. Рішення судів мотивовані тим, що зверненню
із заявою про порушення справи про банкрутство передував укладений підрядний договір,
по якому виникла заборгованість, яка визнана у відповіді на претензію, боржник
не є банком в розумінні Закону України «Про банки та банківську
діяльність», з огляду на те, що станом на момент
розгляду заяви кредитора у боржника відсутня банківська ліцензія, відсутні
відомості про зазначену юридичну особу в єдиному Державному реєстрі банків та
не спростовані відомості про зазначену юридичну особу в ЄДР. Касаційну скаргу
подав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Касаційна скарга обґрунтовувалася
тим, що суди нижчих інстанцій не врахували висновків про застосування норм
права, які викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №
925/698/16.
Розглянувши справу Верховний суд
зазначив наступне:
Ø У постанові
Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 зазначено про те, що
припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку,
передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
o
ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди
НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії
проблемного або неплатоспроможного, або
o
виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у
разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
Ø Також у
вказаній постанові Великої Палати вказано, що:
o
Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі
ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про
банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1
глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за
ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись
завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що
визначають момент закінчення ліквідації банку.
o
Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк
зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до
вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності
Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову
адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку,
Рішення Фонду про ліквідацію банку.
o
Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ
«УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось,
правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею
512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
Ø Процесуальна
діяльність суду щодо здійснення правосуддя має чітко визначені в законі мету,
завдання і коло учасників - носіїв процесуальних прав і обов`язків. Реалізація
своїх процесуальних прав обумовлена виключно процесуальним статусом учасника
(позивач, відповідач, третя особа, а у справах про банкрутство - боржник,
кредитор, інші учасники у справі).
Ø Відповідно до
частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а
також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні
права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи
та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ø Згідно з
частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Ø Аналіз
наведених норм свідчить, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділити на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Ø Відповідно до
частини другої статті 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та Закону про банкрутство.
Ø Частиною
шостою статті 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про
банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Ø У справах про
банкрутство склад учасників справи визначається Законом про банкрутство (частина п`ята статті
41 ГПК України).
Ø Судом
касаційної інстанції враховується, що з 21.10.2019 введено в дію Кодекс
України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (КУПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Ø У справі про
банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до
учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших
осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Ø Відповідно до
статті 1 КУПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний
керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України,
представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника,
уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у
випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо
прав або обов`язків яких існує спір.
Ø Цією статтею
КУПБ визначено, що сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори
(представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
Ø За приписами
згаданої статті КУПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також
контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу
України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень,
та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до
боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої
особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за
вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про
банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні
кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття
провадження у справі про банкрутство.
Ø Порядок
набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у
справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство з
21.10.2019 визначається статтею 45 КУПБ.
Ø Приписами
статті 45 КУПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до
дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до
господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи,
що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення
про відкриття провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори
зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у
справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови
відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково
відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття
всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині
вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. Кредитори
за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а
також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю
громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та
інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного
оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство
подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також
документи, що їх підтверджують.
Ø У пункті
56.16 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 по справі № 910/4475/19 наведено висновок про застосування норм права, суть якого полягає в тому, що лише після вчинення всіх передбачених Законом
про банкрутство (стаття 23) чи КУПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті
23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45
КУПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у
справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто
здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття
44 ГПК України).
Ø Право на
апеляційне оскарження судових рішень місцевого господарського суду мають
учасники справи про банкрутство та інші, окрім кредиторів, юридичні особи, а
також державні та інші органи, в тому числі й контролюючі органи, які не є
учасниками справи, але у випадку якщо судове рішення, що оскаржується,
безпосередньо вирішує питання про їх права та обов`язки (подібний висновок
викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 22.07.2020 у справі № 904/4681/19).
Ø Відповідно до
приписів ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб», цим Законом
встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування
системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за
вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним
банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення
неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Ø Приписами ч.
1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів
фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Ø В
оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції наведено висновок про те, що
ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є банком в розумінні Закону
України «Про банки та банківську діяльність», з
огляду на те, що станом на момент розгляду заяви кредитора у боржника - ПАТ
«Українська інноваційна компанія» відсутня банківська ліцензія, відсутні
відомості про зазначену юридичну особу в єдиному Державному реєстрі банків та
не спростовані відомості про зазначену юридичну особу в Єдиному державному
реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Ø Колегія
суддів суду касаційної інстанції зазначає, що при розгляді апеляційної скарги,
поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і
яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та
обов`язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги
на предмет їх відповідності ст.258, 259 ГПК
України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без
руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного
провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною
скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив
суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки
заявника апеляційної скарги.
Ø Якщо ж при
цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або)
обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання
про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не
вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити
апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті
264 ГПК України (правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112).
Ø Колегія
суддів суду касаційної інстанції зазначає, що процесуальні норми створюються
для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу
юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.
Ø Зазначивши
про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є банком в розумінні Закону
України «Про банки та банківську діяльність», суд
апеляційної інстанції не надав оцінку правовому статусу апелянта (Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб), наявності у нього права на апеляційне
оскарження ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про
банкрутство в контексті впливу цього судового рішення на права, інтереси та
(або) обов`язки заявника апеляційної скарги.
Ø Аналогічно,
оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить оцінки правового
статусу заявника апеляційної скарги - ПАТ "Український інноваційний банк» та наявності у зазначеного заявника права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство в контексті впливу цього судового рішення на права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.
Ø Не з`ясувавши
відповідних обставин, не дослідивши пов`язані з ними докази, суд апеляційної
інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86,
236, 269 ГПК України,
щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін,
що мають значення для вирішення питання наявності/відсутності у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ "Український інноваційний банк» права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ø Відповідно до
приписів п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на
новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається
скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив
зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у
касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3
частини другої статті 287 цього Кодексу.
Ø Справа направляється
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм
процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа
направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті
310 ГПК України).
