Банкрутство (юрособи): ст.20 Закону та ст.42 Кодексу

Показ дописів із міткою ст.20 Закону та ст.42 Кодексу. Показати всі дописи

ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ, ПИТАННЯ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ЗАСТОСУВАННЯ СТ.42 КУЗПБ

ПОСТАНОВА 01 лютого 2022 року, cправа № 922/313/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/103127681

У справі про банкрутство ТОВ "Профагро", постановою від 21.04.2021 Боржника , крім іншого, визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, 13.08.2021 ліквідатор подав заяву, в якій просив визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових будівель від 02.02.2018, застосувати наслідки їх недійсності шляхом скасування та припинення рішень у сфері державної реєстрації щодо реєстрації права власності. Обгрунтовуючи заяву позивач зазначав про наявність обставин зміни керівників товариства та укладення оспорюваного правочину з метою уникнення зобов`язань перед кредиторами. Місцевий г/с ухвалою від 16.09.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 29.11.2021, в задоволенні заяви ліквідатора відмовив. Суди виходили, зокрема, з того, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів та дійшли висновку судів про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ. Верховний Суд з такими висновками судів не погодився, скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що суди при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку відповідним твердженням позивача: 1)обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів та належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову; 2) дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ.

Короткі висновки:

31.3 …, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

31.4 Аналіз норм ст.42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст.42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

30.1 Відповідно до ч.1 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними г/с у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

30.2 Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними г/с у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

30.3 Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав про наявність обставин зміни керівників товариства та укладення оспорюваного правочину з метою уникнення зобов`язань перед кредиторами.

30.4 При розгляді спорів щодо визнання недійсними правочинів укладених боржником належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямування їх на завдання шкоди кредиторам.

30.5 Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

30.6 Згідно із ч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

30.7 Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

30.8 Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

30.9 Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

30.10 Разом з тим, суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку вказаним твердженням позивача, належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову.

30.11 При цьому, суди попередніх інстанцій обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів.

30.12 Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

30.13 Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

30.14 Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

30.15 Наведеного судами попередніх інстанцій враховано не було.

Щодо висновку судів про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ

31.1 Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

31.2 За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення КСУ від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

31.3 Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

31.5 Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, в якій було уточнено правову позицію судової палати щодо застосування ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ, викладеної у постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

31.6 Відповідно до ч.4 ст.300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені п.1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові ВС після подання касаційної скарги.

31.7 З огляду на викладене, враховуючи те, що провадження у справі про банкрутство ТОВ "Профагро" було відкрито ухвалою г/с … від 14.05.2020 та те, що оспорювані договори укладені 02.02.2018 (тобто менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Профагро"), суди попередніх інстанцій, в цьому випадку, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ.

…

37. Окрім того, колегія суддів зауважує, що згідно з нормами ст.2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

38. Згідно з ч.1 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

39. Частиною 2 ст.7 КУзПБ визначено, що г/с, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

40. Вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових будівель від 02.02.2018 укладених між боржником ТОВ "Профагро" і ТОВ "Профагро 2007" та зареєстрованих в реєстрі за №№ 759, 763, 767, 771, є спором про визнання недійсними правочинів укладених боржником, стороною якого є боржник, а відтак вирішення цього спору підпадає під регулювання статті 7 КУзПБ.

41. Відповідно до ч.2 ст.161 ГПК України заявами по суті справи є, зокрема, позовна заява; відзив на позовну заяву(відзив).

42. Згідно ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником, можуть визнаватися недійсними господарським судом у межах справи про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

43. З урахуванням цього та положень ст.7 КУзПБ, ст.161 ГПК України, заява вказана в ст.42 КУзПБ є різновидом заяв по суті справи і має розглядатися в порядку позовного провадження за правилами передбаченими ГПК України.

44. Із матеріалів справи убачається, що позивачем подано саме позовну заяву.

45. Приписами ст.12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Відтак однією із форм господарського судочинства є позовне провадження. Спір про визнання недійсним правочину укладеного боржником, стороною якого є боржник має вирішуватись у порядку позовного провадження.

46. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій помилково розглянули вказану позовну заяву не в порядку встановленому ГПК України, з посиланням на приписи ст. 42 КУзПБ, оскільки вказана норма визначає особливі підстави для визнання недійсними правочинів вчинених боржником, тоді як порядок розгляду спорів про визнання таких правочинів недійсними встановлений ст.7 КУзПБ.

47. З огляду на зазначене, КГС дійшов висновку про те, що аргументи скаржника частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження, оскільки судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права – ст.12, 86 ГПК України та невірно застосовано норми матеріального права - ст.3, 13 ЦК України, ст.2, 42 КУзПБ, а тому ухвалу суду першої інстанції від 16.09.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 29.11.2021 слід скасувати, а справу № 922/313/20 у скасованій частині слід направити до г/с Харківської області на новий розгляд.

48. При новому розгляді суду необхідно належним чином, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.

ПОЗОВНА ЗАЯВА ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ПРАВОЧИНІВ БОРЖНИКА ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ ОПЛАТ (ПЕРЕРАХУВАННЯ КОШТІВ) ТА СТЯГНЕННЯ ЇХ СУМИ НА КОРИСТЬ ОСТАННЬОГО

ПОСТАНОВА 12 січня 2022 року, cправа № 905/814/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102797638

У справі про банкрутство ТОВ "ТД "Ліном", провадження у якій відкрито від 04.08.2020, а 26.01.2021 боржника визнано банкрутом, 12.04.2021 від кредитора Шелл Лубрікантс Сипплай Компані Б.В. (Shell Lubricants Supply Company B.V.) (далі - Компанія, кредитор) на електронну адресу суду надійшли три заяви від 09.04.2021 про визнання недійсними правочинів боржника щодо здійснення оплат на користь ТОВ "Квадрокомп" в сумі 2,8 млн грн, ТОВ "Вектор Плюс 5" в сумі 2,5 млн грн, ТОВ "Олд Трейд" в сумі 14 160 081,13 грн та стягнення вказаних сум на користь боржника. В обґрунтування заявлених вимог кредитор посилався на те, що вчинений правочин є фраудаторним. Місцевий г/с 08.07.2021 заяви задовольнив із посиланням на спеціальні положення законодавства про банкрутство - статті 20 Закону про банкрутство та ураховуючи загальні норми, установлені ЦК України, що визначають наслідки недійсності правочинів. Апеляційний г/с 21.09.2021 прийняв нові рішення, яким у задоволенні заяв про визнання недійсними правочинів боржника відмовив з підстав недоведеності позову. Верховний суд залишив постанови апеляційного г/с без змін, вказав на помилкове застосування судами положень ст.20 Закону про банкрутство, а не ст.42 КУзПБ, що не призвело до неправильного вирішення спору цим судом, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи кредитора щодо недійсності спірних оплат (перерахування коштів) не підтверджені жодними доказами; ст.42 КУзПБ чітко визначено підстави визнання недійсними саме правочинів боржника, а у спірних правовідносинах в основі оскаржуваних майнових дій - оплат (перерахування коштів) є домовленість контрагентів, що випливає із договору поставки, який, у свою чергу, за правовою природою є правочином, щодо якого кредитор (Компанія) у своїй позовній заяві не заявляв вимог про визнання недійсним самого договору поставки, натомість просив визнати недійсними окремі майнові дії, вчинені на виконання умов цього договору, а саме - здійснені оплати (перерахування коштів).

Короткі висновки:

Ø як ст.42 КУзПБ, так і ст.20 Закону про банкрутство не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Ø Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ø Отже, ст.42 КУзПБ застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито після введення в дію цього Кодексу.

Ø Презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø При вирішенні питання критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42 КУзПБ, суди попередніх інстанцій врахували, зокрема, висновки ВС, викладені у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

Ø Колегія суддів зауважує, що оскільки наведена у вказаній справі № 904/7905/16 правова позиція про застосування спеціальних положень законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів була уточнена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 28.10.2021 за розглядом справи №911/1012/13, то керуючись положеннями ч.4 ст.300 ГПК України, суд вважає за можливе врахувати у цій справі, що переглядається, уточнені правові висновки Верховного Суду.

Ø Таким чином, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин положень ст.20 Закону про банкрутство, а не ст.42 КУзПБ, помилковими, однак таке порушення, ураховуючи встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи, не призвело до неправильного вирішення спору цим судом, що полягає у наступному.

Ø Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин

Ø Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Ø У питанні критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42 КУзПБ, колегія суддів враховує правові висновки судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, викладені у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, та зазначає наступне.

Ø Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу-Законом про банкрутство, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Ø Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Ø Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Ø На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст.42 КУзПБ, так і ст.20 Закону про банкрутство (у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Ø Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ø Ураховуючи наведену правову позицію, а також те, що провадження у цій справі про банкрутство … відкрито ухвалою суду від 04.08.2020, тобто після введення в дію КУзПБ (21.10.2019), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для застосування при розгляді заяви кредитора про визнання недійсними правочинів (оплат) положень ст.20 Закону про банкрутство.

Ø З огляду на зазначене, ВС визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми п.5 ч.1 ст.20 Закону про банкрутство. У той же час, такі доводи скаржника є безпідставними в силу того, що норми вказаної статті Закону, хоч і помилково, але були застосовані судом апеляційної інстанції.

Ø Однак, таке помилкове застосування судом апеляційної інстанції вимог ст.20 Закону про банкрутство замість вимог ст.42 КУзПБ в частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника, не вплинуло на висновки апеляційного суду щодо правомірності таких правочинів (майнових дій) у цій частині, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи кредитора щодо недійсності спірних оплат (перерахування коштів) не підтверджені жодними доказами.

Ø Разом з тим, колегія суддів зауважує, що визначені в п.4 (абзац 5) ч.1 ст.42 КУзПБ такі підстави для визнання недійсними правочинів боржника як - боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, були передбачені і п.5 (абзацом 6) ст.20 Закону про банкрутство (в редакції від 19.01.2013).

Ø Вказані підстави для визнання недійсними правочинів боржника у повній мірі були досліджені судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.

Щодо підстав визнання правочинів недійсними

Ø Поряд з спростованими вище аргументами скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин норм п.5 ч.1 ст.20 Закону про банкрутство, суд касаційної інстанції зауважує, що в іншій частині доводів касаційної скарги Компанія посилається на неправильне застосування апеляційним судом положень п.4 ч.1 ст.42 КУзПБ.

Ø Верховний Суд не може погодитися з наведеними аргументами скаржника, які, між іншого, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки такі доводи суперечать встановленим цим судом обставинам справи, що полягає у наступному.

Ø Так, досліджуючи підстави визнання правочинів недійсними, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

- щодо підстави прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони (перша підстава, зазначена у ст.20 Закону про банкрутство), то заявник у даному спорі взагалі не доводив обставину відсутності відповідних майнових дій іншої сторони і не надавав жодних доказів цього;

- аналізуючи підстави, зазначені у ст.20 Закону про банкрутство, суд встановив, що повністю відсутніми є друга, четверта, п`ята і шоста підстави ((2) боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; (4) боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; (5) боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; (6) боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог). Цих обставин не доводив кредитор, цих обставин не аналізував суд першої інстанції, і матеріали справи не містять ознак існування таких обставин;

- у фінансових документах зазначено, що перерахування є оплатою за договором поставки … від 01.01.2014. Крім того, у своїй апеляційній скарзі відповідач, учасник обороту, який отримав спірні платежі, зробив дві заяви: 1) перерахування здійснені на його користь в порядку виконання договору про поставку товару; 2) договір був виконаний з боку апелянта (контрагента);

- у ході вирішення даного спору заявник (кредитор) не навів жодних доказів того, що товар не був поставлений боржнику, а очевидна недобросовісність боржника у відношеннях із кредитором (заявником) і відсутність первинної документації ніяк не означають, що товар не був поставлений у 2019 році;

- оцінюючи наявні у матеріалах справи звіт арбітражного керуючого та аналіз фінансово-господарської діяльності боржника, апеляційний суд з`ясував, що, по-перше, арбітражним керуючим встановлена повна відсутність господарської документації боржника, що унеможливлює спростування тверджень відповідача (принциповим в даному аспекті є те міркування, що самостійний учасник цивільного обороту, добросовісність якого не спростована, не може нести відповідальності за недобросовісні дії ТОВ "ТД "Ліном" по знищенню чи прихованню документації); по-друге, у своїх звіті та аналізі арбітражний керуючий Черкасов С.А. взагалі не згадує перерахування, які досліджуються у даному спорі як такі, що вчинені недобросовісно; що потягли банкрутство боржника; що мають ознаки фіктивності тощо.

- окрім листа арбітражного керуючого на адресу заявника № 01-31 від 17.03.2021, (його не посвідченої ксерокопії), матеріали справи взагалі не містять жодних даних щодо незаконності, безпідставності або фіктивності оскаржених грошових перерахувань;

- матеріали справи не містять ані оригіналу вказаного листа, ані посвідченої належним чином копії. Більше того, аналіз додатків (доказів), які подавалися арбітражним керуючим у справу про банкрутство, показує, що такого листа суду ним також ніколи не подавалося, в тому числі у вигляді посвідченої копії;

- суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність відповідних майнових дій з боку контрагента:

· без дослідження первинної бухгалтерської документації (вона об`єктивно відсутня у даній справі);

· без встановлення та зазначення в ухвалі змісту і умов правочину, який суд визнав недійсним (суд першої інстанції взагалі не зазначив, який саме правочин він визнає недійсним, які його умови, яка ступінь його виконання тощо);

· за відсутності будь-яких доказів фіктивності невстановленого судом правочину;

· без врахування особливостей ретроактивного застосування ст.20 Закону і висновок про відсутність відповідних майнових дій не може ґрунтуватися на припущеннях суду, а повинен опиратись на достатні докази;

· на підставі недопустимого доказу (не посвідченої ксерокопії листа арбітражного керуючого№ 01-31 від 17.03.2021);

· без врахування того факту, що інші докази, створені в ході діяльності арбітражного керуючого (звіт, аналіз фінансової діяльності тощо) не містять жодних посилань, а тим більше доказів сумнівності оскаржених правочинів (фактично, сумнівність правочинів згадується тільки в листі № 01-31 від 17.03.2021);

Ø З урахуванням встановленого, апеляційний суд дійшов наступних висновків:

- повна відсутність первинних документів, відсутність боржника за юридичною адресою та очевидна недобросовісність останнього не означають автоматичної недобросовісності контрагентів боржника (це презумпція, яка підлягає спростуванню, а заявник взагалі не здійснював такого спростування із посиланням на докази), і тим більше не звільняє заявника від тягаря доказування відсутності відповідних майнових дій іншої сторони;

- недобросовісність боржника носить очевидний характер, що, однак, не означає автоматичної недобросовісності його контрагентів. В обставинах даного спору, зокрема, самоусунення заявника від спростування добросовісності та доведення відсутності зустрічних дій контрагента, не дозволяє суду визнати правочин недійсним, оскільки це є безпідставним і нерозумним втручанням в оборот;

- заявником не наведено жодних доказів того, що вчинений правочин носить "негативний" характер, а тим більше потяг неплатоспроможність боржника;

- місцевий г/с у своєму рішенні погодився із позицією заявника про визнання недійсними правочинів боржника по перерахуванню коштів відповідачеві з підстав, визначених ст.20 Закону про банкрутство, як таких, що спричинили збитки боржнику та, як наслідок, зробили його неплатоспроможним. Однак, ці твердження суду є грубим порушенням принципу змагальності на користь заявника, оскільки процесуальний закон покладає обов`язок доведення факту збитків та невиконання майнових дій іншою стороною саме на заявника, а не відповідача, позаяк факт невиконання зобов`язання, факт не здійснення зустрічної поставки товару, тощо не може бути доведений "процесуальною бездіяльністю відповідача";

- у даному спорі суд фактично дійшов до висновку про спростування презумпції добросовісності на підставі власного бажання та припущень: в ході вирішення спору ані заявник не спростовував вказану презумпцію із посиланням на докази, ані суд не досліджував і не посилався на будь-які докази недобросовісності контрагента;

- суд першої інстанції визнав невідомий йому правочин недійсним на підставі листа, який містить суб`єктивну думку арбітражного керуючого, і не містить посилання на жодний доказ;

- ураховуючи загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність, складно назвати розумним і справедливим судове рішення, у якому невстановлений правочин визнається недійсним на підставі листа арбітражного керуючого, де він висловлює суб`єктивну позицію про сумнівність грошових перерахувань боржника;

Ø Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні доцільно зауважив, що презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.

Ø Наведене свідчить, що апеляційним судом всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено усі наявні у матеріалах справи докази, доводи та заперечення учасників судового процесу та надано їм належну правову оцінку, що підтверджується змістом оскарженої постанови.

Ø Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень ч.2 ст.300 ГПК України, позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Ø Таким чином, за встановлених обставин недоведеності кредитором та непідтвердження матеріалами справи обґрунтованості позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав визнання правочинів (правочину) недійсними.

Ø Доводи скаржника щодо: (1) здійснення спірних оплат Зацікавленій особі в межах річного підозрілого періоду; (2) здійснення оплат в період, коли боржник вже боргував Компанії та не мав активів для розрахунку з ним; (3) заподіяння касаторові збитків через відсутність ліквідаційної маси боржника та джерел задоволення вимог Компанії як кредитора, - спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи, зокрема, через недоведеність: (1) зацікавленості контрагента, (2) відсутності активів для розрахунку та (3) заподіяння збитків (при чому доведеність цих обставин не була встановлена й місцевим г/с).

Ø Як зазначалось вище судом касаційної інстанції, визначені в п.4 (абзаці 5) ч.1 ст.42 КУзПБ такі підстави для визнання недійсними правочинів боржника як - боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, аналогічні п.5 (абзацу 6) ст.20 Закону про банкрутство (в редакції від 19.01.2013).

Ø Вказана підстава для визнання недійсними правочинів боржника, серед інших, у повній мірі була досліджена судом апеляційної інстанції та їй надана належна правова оцінка.

Ø Тому, з урахуванням встановлених апеляційним судом фактичних обставин справи, доводи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права, а саме п.4 ч.1 ст.42 КУзПБ, підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Ø Крім того, нормами ст.42 КУзПБ чітко визначено підстави визнання недійсними саме правочинів боржника. У той же час, за встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що у спірних правовідносинах в основі оскаржуваних майнових дій - оплат (перерахування коштів) є домовленість контрагентів, що випливає із договору поставки, який, у свою чергу, за правовою природою є правочином. Однак, кредитор (Компанія) у своїй позовній заяві не заявляв вимог про визнання недійсним самого договору поставки, натомість просив визнати недійсними окремі майнові дії, вчинені на виконання умов цього договору, а саме - здійснені оплати (перерахування коштів).

Ø Наведене, на переконання колегії суддів, виключає можливість застосування до спірних правовідносин спеціальних підстав для визнання правочинів недійсними, визначених ст.42 КУзПБ, оскільки у таких спорах вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину в цілому, а не окремих майнових дій боржника, вчинених на виконання умов цього правочину.

ПОЗОВНА ЗАЯВА ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ БЕЗВІДСОТКОВОЇ ПОВОРОТНОЇ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ, СТОРОНОЮ ЯКОГО Є БОРЖНИК, ЩОДО ЯКОГО ВІДКРИТО СПРАВУ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 12 січня 2022 року, cправа № 910/429/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735593

У справі про банкрутство ТОВ "Бестом", провадження у якій було відкрито 20.02.2019, у січні 2020 року до г/с надійшла заява ліквідатора банкрута про визнання недійсними договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 11.10.2017 та застосування реституції на підставі ст.7, 42 КУзПБ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений в той період, коли у банкрута вже була наявна заборгованість перед Фортуна-Банк у розмірі 38,5 млн.грн, перед ТОВ "Укройлпродукт" у розмірі 1 млн грн; додатково ліквідатор зазначав, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Укройлпродукт" є ОСОБА_1 , що, в свою чергу, свідчить про те, що ініціюючий кредитор у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" є пов`язаною особою з ОСОБА_1 . Місцевий г/с ухвалою від 30.06.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 28.09.2021) у задоволенні позовних вимог відмовив повністю, вказавши на відсутність підстав для визнання недійсним на підставі ч.2 ст.42 КУзПБ, на яку посилався ліквідатор, а апеляційний суд встановив, що укладення Боржником оспорюваного договору призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, однак з висновками місцевого г/с щодо відсутності підстав для визнання його в силу положень ст.20 Закону про банкрутство погодився, оскільки оспорюваний правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед порушенням провадження у справі про банкрутство Боржника, а відтак за висновком апеляційного г\с він не підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті цього Закону. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції,вказавши, що суди належним чином не розглянули вимоги заявника про визнання правочину недійсним на підставі загальних норм ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України г/с розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Ø Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

Ø З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Ø Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.

Ø Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.

Ø Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене стосується питання регулювання самої (подальшої) процедури банкрутства у цій категорії справ та не може, зокрема втрата чинності Закону про банкрутство, слугувати підставою для неможливості оцінки спірних правовідносин на предмет відповідності спеціальним нормам цього Закону при вирішенні судами спорів про визнання недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про банкрутство), якщо ці правочини вчинялись під час дії Закону.

Ø …, Верховний Суд зауважує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Ø З огляду на наведений правовий висновок ВС, у цій справі, що переглядається, суду належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, зокрема й щодо питання застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство (ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42 КУзПБ).

Ø Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого г/с про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним, хоча, при цьому, зауважив з посиланням на практику ВС (зокрема постанову від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16), що оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" та вчинення спірного правочину від 11.10.2017 мали місце до введення в дію КУзПБ, на спірні правовідносини поширюються положення ст.20 Закону про банкрутство, а не ст.42 КУзПБ, як вірно відмічено ліквідатором боржника в апеляційній скарзі.

Ø Колегія суддів зазначає, що правова позиція ВС у питанні застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42 КУзПБ, викладена у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, була уточнена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 28.10.2021 за розглядом справи №911/1012/13.

Ø Попри вказане, висновки апеляційного г/с у цій справі, що переглядається, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин саме положень ст.20 Закону про банкрутство є правомірними, оскільки узгоджуються з наведеною правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.

Ø …, апеляційний суд встановив, що у цій справі сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення ТОВ "Бестом" з ОСОБА_1 договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам.

Ø При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги та залишаючи оскаржувану ухвалу без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірного правочину недійсним в силу положень ст.20 Закону про банкрутство, оскільки оспорюваний правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед порушенням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом", а відтак він не підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті цього Закону.

Ø Однак, ВС КГС не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є суперечливими встановленим цим судом обставинам та зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

Ø Так, обмежившись висновком про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору в порядку ст.20 Закону про банкрутство, суд апеляційної інстанції попри (1) встановлені ним обставини того, що укладення вказаного договору призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, (2) обов`язок суду щодо надання правової кваліфікації відносин сторін, належним чином не розглянув вимоги заявника про визнання правочину недійсним на підставі загальних норм ЦК України.

Ø Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Ø Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Ø Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Ø Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Ø Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Ø Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Ø Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Ø Наведені висновки, викладені у постановах ВС від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.

Ø Суд звертає увагу на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (який також наведений у касаційній скарзі) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України.

Ø Поряд з вищезазначеним, керуючись положеннями ч.4 ст.300 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Ø У вказаній постанові ВС міститься правовий висновок, згідно якого фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст.7 КУзПБ на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.3, 6 ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст.234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Ø З урахуванням наведених правових висновків, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених ст.86, 237, 269 ГПК України, не надали належної правової оцінки заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам, що також встановлено апеляційним судом всупереч протилежних висновків суду першої інстанції, та правової підстави, яка, окрім приписів ст.42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

Ø З огляду на обмеження, визначені ст.300 ГПК України, ВС позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

Ø Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ø Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи суперечливість висновків за результатом дослідження та оцінки місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами наведених норм законодавства, зокрема й без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Ø З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Ø Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги … з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ø При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки, зокрема, викладені у постановах ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19); вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Посилання

ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ, ПИТАННЯ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ЗАСТОСУВАННЯ СТ.42 КУЗПБ

ПОЗОВНА ЗАЯВА ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ПРАВОЧИНІВ БОРЖНИКА ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ ОПЛАТ (ПЕРЕРАХУВАННЯ КОШТІВ) ТА СТЯГНЕННЯ ЇХ СУМИ НА КОРИСТЬ ОСТАННЬОГО