ПОСТАНОВА 12 січня 2022 року, cправа № 910/429/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735593
У справі про
банкрутство ТОВ "Бестом", провадження у якій було відкрито 20.02.2019,
у січні 2020 року до г/с надійшла заява ліквідатора банкрута про визнання
недійсними договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від
11.10.2017 та застосування реституції на підставі ст.7, 42 КУзПБ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір
укладений в той період, коли у банкрута вже була наявна заборгованість перед
Фортуна-Банк у розмірі 38,5 млн.грн, перед ТОВ "Укройлпродукт" у
розмірі 1 млн грн; додатково ліквідатор
зазначав, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Укройлпродукт" є
ОСОБА_1 , що, в свою чергу, свідчить про те, що ініціюючий кредитор у справі
про банкрутство ТОВ "Бестом" є пов`язаною особою з ОСОБА_1 . Місцевий
г/с ухвалою від 30.06.2021, яка
залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 28.09.2021) у задоволенні
позовних вимог відмовив повністю, вказавши на відсутність підстав для визнання
недійсним на підставі ч.2 ст.42 КУзПБ, на яку
посилався ліквідатор, а апеляційний суд
встановив, що укладення Боржником оспорюваного договору призвело до зменшення
обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано
на завдання шкоди кредиторам, однак з висновками місцевого г/с щодо
відсутності підстав для визнання його в силу положень ст.20 Закону
про банкрутство погодився, оскільки оспорюваний
правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед порушенням провадження у
справі про банкрутство Боржника, а відтак за висновком апеляційного г\с він не
підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті
цього Закону. Верховний
Суд скасував судові рішення нижчих судів з направленням справи на новий
розгляд до суду першої інстанції,вказавши, що суди належним чином не розглянули
вимоги заявника про визнання правочину недійсним на підставі загальних
норм ЦК України.
ПОЗИЦІЯ
ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України г/с розглядають
справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного
провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про
банкрутство.
Ø Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу
пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про
банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких
справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію
цього Кодексу перебувають на стадії
санації.
Ø З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким,
що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Ø Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про
банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі
нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про
банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.
Ø Аналогічна правова позиція викладена у
постановах ВС від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі №
904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.
Ø Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене стосується питання регулювання
самої (подальшої) процедури банкрутства у цій категорії справ та не може, зокрема втрата чинності Закону про банкрутство, слугувати підставою для неможливості
оцінки спірних правовідносин на предмет відповідності спеціальним нормам
цього Закону при вирішенні судами спорів про визнання
недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про
банкрутство), якщо ці правочини
вчинялись під час дії Закону.
Ø …, Верховний Суд зауважує, що саме на суд
покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі
встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма
підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для
прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких
є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або
обраного позивачем способу захисту (висновок,
викладений у постанові ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Ø З огляду на наведений правовий висновок ВС,
у цій справі, що переглядається, суду
належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам,
зокрема й щодо питання застосування спеціальних норм законодавства про
банкрутство (ст.20 Закону про
банкрутство чи ст.42 КУзПБ).
Ø Переглянувши справу в апеляційному
порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого г/с про
відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним, хоча, при цьому,
зауважив з посиланням на практику ВС (зокрема постанову від 02.06.2021 у справі
№ 904/7905/16), що оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ
"Бестом" та вчинення спірного правочину від 11.10.2017 мали місце до
введення в дію КУзПБ, на спірні правовідносини поширюються положення ст.20
Закону про банкрутство, а не ст.42 КУзПБ, як вірно відмічено ліквідатором боржника в апеляційній
скарзі.
Ø Колегія суддів зазначає, що правова позиція ВС у питанні застосування
спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними
правочинів, а саме ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42
КУзПБ, викладена у постанові від 02.06.2021 у справі
№ 904/7905/16, була уточнена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство
КГС ВС у постанові від 28.10.2021 за розглядом справи №911/1012/13.
Ø Попри вказане, висновки апеляційного г/с у
цій справі, що переглядається, щодо необхідності застосування до спірних
правовідносин саме положень ст.20
Закону про банкрутство є правомірними, оскільки
узгоджуються з наведеною правовою позицією ВС, викладеною у постанові від
28.10.2021 у справі № 911/1012/13.
Ø …, апеляційний
суд встановив, що у цій справі сукупність встановлених обставин свідчить,
що укладення ТОВ "Бестом" з
ОСОБА_1 договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги
призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його
неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам.
Ø При цьому, відхиляючи доводи апеляційної
скарги та залишаючи оскаржувану ухвалу без змін, апеляційний суд погодився з
висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання
спірного правочину недійсним в силу положень ст.20 Закону про банкрутство,
оскільки оспорюваний правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед
порушенням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом", а
відтак він не підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті
цього Закону.
Ø Однак, ВС КГС не погоджується з такими
висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є суперечливими
встановленим цим судом обставинам та зроблені з порушенням вимог чинного
законодавства.
Ø Так, обмежившись висновком
про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору в
порядку ст.20 Закону про банкрутство, суд апеляційної інстанції попри (1) встановлені ним
обставини того, що укладення вказаного договору призвело до зменшення обсягу
майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на
завдання шкоди кредиторам, (2) обов`язок суду щодо надання правової
кваліфікації відносин сторін, належним чином не розглянув вимоги заявника про
визнання правочину недійсним на підставі загальних норм ЦК України.
Ø Суд звертає увагу, що однією з
основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії
учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати
певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і
повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Ø Тобто цивільний оборот ґрунтується на
презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі
розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме
зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Ø Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено,
що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій
особі, а також зловживання правом в інших формах.
Ø Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність,
оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо
вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію
без права. Сутність зловживання правом
полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного
права, недобросовісно, в тому числі
всупереч меті такого права.
Ø Правочини, які укладаються учасниками
цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має
бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або
виконання судового рішення.
Ø Відтак будь-який правочин, вчинений
боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості
перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має
ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак
фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Ø Обираючи варіант добросовісної поведінки,
боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були
економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати
критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно
виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі
розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть
належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті
добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого
виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та
правомірних інтересів кредитора
Ø Наведені висновки, викладені у постановах
ВС від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у
справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед
іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.
Ø Суд звертає увагу на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц
(який також наведений у касаційній скарзі) про те, що позивач вправі звернутися до суду із
позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення
звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного
законодавства (п.6 ст.3 ЦК
України) та
недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на
спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою
може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228
ЦК України.
Ø Поряд з вищезазначеним, керуючись
положеннями ч.4 ст.300 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі,
що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду
справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19
(905/2445/19).
Ø У вказаній постанові ВС міститься правовий
висновок, згідно якого фраудаторним може
виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських
правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може
бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про
банкрутство відповідно до ст.7 КУзПБ на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України як такий, що
вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.3, 6 ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на
відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст.234
ЦК України. У такому разі звернення в межах справи
про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на
підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання
правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну
можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Ø З урахуванням наведених правових
висновків, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, суди
попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених ст.86, 237, 269 ГПК України, не
надали належної правової оцінки заявленим вимогам скаржника з урахуванням
визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення
правочинів на шкоду кредиторам, що також встановлено апеляційним судом всупереч
протилежних висновків суду першої інстанції, та правової підстави, яка, окрім
приписів ст.42 КУзПБ, ґрунтується на
загальних нормах ЦК України).
Ø З огляду на обмеження, визначені ст.300 ГПК України, ВС позбавлений
можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні
порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних
обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених
вказаною статтею процесуального закону.
Ø Відповідно до ст.236 ГПК України судове
рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм
матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є
рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім
аргументам учасників справи.
Ø Оскаржувані судові рішення у справі таким
вимогам не відповідають, враховуючи суперечливість висновків за результатом
дослідження та оцінки місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів
та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також
неправильне застосування судами наведених норм законодавства, зокрема й без
врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ø З урахуванням вищезазначеного, суд
касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного
оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які
(доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї
постанови.
Ø Зважаючи на допущені судами порушення норм
процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та
доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права,
Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги … з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ø При новому розгляді справи суду першої
інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки, зокрема,
викладені у постановах ВС у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, від 24.11.2021 у справі
№ 905/2030/19 (905/2445/19); вжити всі передбачені чинним законодавством заходи
для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за
результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням
учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти
законне та обґрунтоване рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар