ПОСТАНОВА 12 січня 2022 року, cправа № 910/4129/20(910/20402/20), Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102747807
У справі про банкрутство ТОВ "Іммобілен-Груп", провадження у якій відкрито 13.05.2020, а 21.09.2020 Боржника визнано банкрутом, ліквідатор Боржника подав до г/с позов до ТОВ "Лігре" про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги (цесії) та застосування наслідків недійсності правочину. Відповідач просив застосувати строк позовної давності, оскільки відповідний договір був укладений ще 09.12.2016. Місцевий г/с рішенням від 26.05.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 08.09.2021), позовні вимоги задовольнив, встановивши, що оспорюваний правочин вчинений директором позивача з перевищенням повноважень, обмежених статутом, а тому за відсутності наступного схвалення цього договору уповноваженими органами Товариства наявні підстав для визнання його недійсним. Вирішуючи питання застосування позовної давності, суди дійшли висновку, що строк позовної давності не пропущений, при цьому, виходили з різного визначення початкового моменту перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору недійсним та для застосування наслідків недійсності правочину, а саме: місцевий г/с дійшов висновку, що Позивач вперше міг дізнатися про наявність такого правочину 06.06.2019, коли була винесена ухвала суду, якою замінено кредитора на його правонаступника на підставі оспорюваного договору. Апеляційний же г/с вказав, що початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для вимоги про визнання договору недійсним (день укладення оспорюваного договору), і для застосування наслідків недійсності правочину (після виникнення права вимоги виконання зобов`язання), тому позовну давність слід обраховувати з дня наступного за днем розрахунку за передане право вимоги - 31.05.2019, тобто з 01.06.2019. Верховний Суд погодився з наявністю підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, однак вказав, що суди встановивши два різні початкові моменти перебігу позовної давності всупереч ч.1 ст.261 ЦК України належним чином не з`ясували, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом у цій справі, і що за таких обставин їх висновки про задоволення позову передчасні.
Короткі висновки:
Ø
якщо
позовні вимоги г/с визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про
сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин
положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто
або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності
поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі
вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Ø
Порівняльний
аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених
у ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та
обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту,
через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї
причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен
також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого права.
Ø
суб`єктом
прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а
тому, визначаючи початок перебігу позовної давності
у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг
дізнатись боржник в особі уповноваженого органу (особа, що є носієм права),
а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження
із захисту цього права.
Ø для юридичної
особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу
позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання
договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права за цим правочином.
Позиція Верховного Суду
Ø
Відповідно
до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний
обсяг цивільної дієздатності.
Ø
Згідно
з абзацом 2 ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень
щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли
юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не
знати про такі обмеження.
Ø
Відповідно
до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням
повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку
він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє,
вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Ø
За
встановлених судами попередніх інстанцій обставин: …, колегія
суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про
наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав
встановлених положеннями ч.2 ст.203
ЦК України, ч.1 ст.241 ЦК України.
Ø
В той
же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до мотивувальних частин
оскаржуваних рішення та постанови, суди … не зазначали підстав щодо
наявності у договорі ознак його фіктивності та
не вважали доведеними ті обставини, якими позивач обґрунтовував укладення
спірного правочину з метою іншого, ніж та, яка
декларувалася сторонами при його укладанні.
Ø
Вказане
спростовує доводи касаційної скарги про порушення норм
процесуального права у зв`язку з виходом судами попередніх інстанцій
за межі предмету позову.
Ø
Водночас,
КГС зазначає, що можливість судового захисту суб`єктивного
права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена
строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист
свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст.256 ЦК України).
Ø
Матеріали
справи свідчать і судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач подав
заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.
Ø Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України передбачено,
що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у
спорі, є підставою для відмови у позові.
Ø
Якщо
суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право
підлягає захисту.
Ø За змістом наведених норм, якщо позовні
вимоги г/с визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив
позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин
положення ст.267 ЦК України та вирішити
питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку
зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення -
захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням
на зазначену норму ЦК України).
Ø
Для
спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки
(ст.256, 257
ЦК України).
Ø
Згідно
з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли
особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,
яка його порушила.
Ø
Згідно
з положеннями вказаної норми у визначенні початку перебігу строку позовної
давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за
захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася
про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа
об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його
порушила.
Ø
Для
визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні
(порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була
дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів
"довідався" та "міг довідатися", наведених у ст.261 ЦК України, дає
підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про
стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав
про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його
захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг
дізнатися про порушення свого права.
Ø
Обов`язок
позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права,
також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про
обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог та заперечень.
Ø
Суд
зазначає, що і разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в
разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це
особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того
самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її
права або про особу, яка його порушила.
Ø Таким чином, положення закону про
початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного
керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.
Ø У спірних правовідносинах суб`єктом
прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а
тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій
справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись
боржник в особі уповноваженого органу (особа, що є носієм права), а не інша
особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього
права.
Ø
Отже,
при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати,
коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого
органу.
Ø
При
вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах
про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку
перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку
перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних
правовідносинах.
Ø
Правильність
наведеної позиції стосовно правил перебігу позовної давності у справах про
банкрутство також підтверджується, якщо звернутися до конструкції ч.1 ст.261 ЦК України, в основу
якої покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено.
Ø
Іншого
правила щодо визначення початку перебігу позовної давності ні ч.1 ст.261 ЦК України, ні норми
спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про
банкрутство, не містять.
Ø
Водночас,
тлумачення ч.5 ст.261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу
позовної давності залежно від виду позовних вимог.
Ø
Ст.92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до
установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у
відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Ø
Отже,
для юридичної особи як сторони правочину
(договору тощо) днем початку перебігу позовної давності
слід вважати день вчинення правочину (укладання договору),
оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про
порушення свого права за цим правочином.
Ø
Аналогічна
правова позиція викладена ВС у постанові від 14.03.2018 у справі №
464/5089/15, у пункті 6.25 постанови від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, в
постановах від 28.05.2019 у справі № 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі №
910/15453/17, постанові удової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС
від 11.02.2020 справа № 10/5026/995/2012.
Ø
У
справі, що розглядається, вирішуючи питання застосування позовної давності,
суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем строк позовної давності
про визнання недійсним правочину не пропущений, а відтак порушене право позивача
підлягає захисту.
Ø
При
цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин вчинено
представником позивача (директором) за відсутності на те відповідних
повноважень - без надання дозволу загальних зборів учасників товариства, а
відтак юридична особа позивача вперше мала змогу дізнатися про наявність такого
правочину під час винесення г/с … ухвали від 06.06.2019 у справі № 11/84, якою
замінено кредитора ТОВ "Іммобілен-Груп" на його правонаступника ТОВ
"Лігре" на підставі оспорюваного наразі договору про відступлення
права вимоги (цесії) від 09.12.2016.
Ø
У
зв`язку з цим суд не погодився з поясненнями ліквідатора позивача, що
інформація про наявність такого правочину вперше з`явилася під час здійснення
ліквідаційної процедури ТОВ "Іммобілен- Груп" на підставі ухвали
Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 у справі № 910/4129/20.
Ø
Апеляційний г/с, погодившись з висновком суду першої
інстанції про звернення позивача в межах строку позовної давності, зазначив, що
початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для вимоги про
визнання договору недійсним (день укладення оспорюваного договору), і для
застосування наслідків недійсності правочину (після виникнення права вимоги
виконання зобов`язання). Відтак, приймаючи до уваги умови пункту 2.1.
оспорюваного договору, якими встановлено строк виконання зобов`язання
(31.05.2019), дійшов висновку,
що позовну давність у даному випадку слід обраховувати з дня
наступного за днем розрахунку за передане право вимоги - з 01.06.2019.
Ø
Тобто, при задоволенні позовної вимоги (без
застосування до спірних правовідносин позовної давності), вказавши, що позовна
давність не пропущена, а відтак порушене право позивача підлягає
захисту, суди попередніх інстанцій виходили з
різного визначення початкового моменту перебігу позовної давності у спірних
правовідносинах, зокрема для вимоги про визнання договору недійсним (суд
першої інстанції) і для застосування наслідків недійсності правочину
(суд апеляційної інстанції).
Ø
Вказане
свідчить про неналежне встановлення судами попередніх інстанцій з урахуванням
вимог чинного на час виникнення спірних відносин законодавства фактичних
обставин справи, від яких залежить правильність
визначення початку перебігу позовної давності, та які мають значення для
вирішення питання про існування у позивача права на судовий захист у спірних
правовідносинах при обчисленні строку позовної давності.
Ø
Вирішуючи
питання щодо перебігу позовної давності при зверненні за захистом порушеного
права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про
банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного
характеру, тобто з обставин які, у даному конкретному випадку, визначають
початковий момент перебігу позовної давності, від якого залежить правильність
обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Ø
…,
встановивши два різні початкові моменти перебігу позовної давності суди першої
та апеляційної інстанції супереч вимог ч.1 ст.261 ЦК України належним чином не
з`ясували, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з
позовом про визнання договору недійсним у цій справі, а суд
касаційної інстанції зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної
інстанції, визначені у ст.300 ГПК України,
позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
Ø
За
таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення
позову передчасні та не ґрунтуються на дослідженні усіх наданих учасниками
справи доказів та надання їм оцінки у контексті норм, що регулююсь спірні
правовідносини.
Ø
Враховуючи
повноваження суду касаційної інстанції, визначені у ст.300 ГПК України, оскаржувані
постанова …апеляційного г/с від 08.09.2021 та рішення г/с міста Києва від
26.05.2021 у справі № 910/4129/20(910/20402/20) підлягають скасуванню, а справа
- направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим
касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Немає коментарів:
Дописати коментар