Банкрутство (юрособи): Визнання недійсним договору

Показ дописів із міткою Визнання недійсним договору. Показати всі дописи

ПОЗОВ ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ БУДІВЛІ, УКЛАДЕНОГО БЕЗ ВІДОМА ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ НАСЛІДКІВ НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ. ПИТАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

ПОСТАНОВА 05 липня 2023 року, cправа № 910/15584/16, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/112227405

У справі про банкрутство ТОВ "Борком" 05.04.2018 ПАТ "Укргазбанк" подав до г/с позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.06.2009 нежитлової будівлі , укладеного між боржником та фізичною особою ОСОБА_1 та про застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення вказаного майна у власність боржника. Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ "Борком" без відома іпотекодержателя здійснив незаконні зміни предмета іпотеки з метою унеможливлення в подальшому погашення заборгованості за кредитом шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно. ПАТ "Укргазбанк" також просив поновити строк для звернення з вимогою про визнання недійсним Договору та посилався на те, що про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 19.06.2009 між ТОВ "Борком" та ОСОБА_1 йому стало відомо лише в травні 2017 року після надходження до г/с відповіді КП "Роменське МБТІ" від 17.05.2017 на клопотання ліквідатора боржника про надання відомостей щодо реєстрації нерухомого майна ТОВ "Борком". Таким чином, позивач стверджував про пропуск строку позовної давності з поважних причин, оскільки не знав та не міг знати про укладений правочин. Справа розглядалася судами неодноразово. Місцевий г/с рішенням від 24.02.2021 встановив, що відчудження відповідачем-1 відповідачу-2 майна за Договором відбулося без згоди позивача як іпотекодержателя цього майна, дійшов висновку про нікчемність такого договору, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю, вказавши, що відомості нового власника іпотечного майна були відображені у відповідних державних реєстрах та КП "БТІ", позивач мав можливість отримати цю інформацію відповідно до норм чинного законодавства і своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права. Апеляційний г/с за новим розглядом постановою від 28.02.2023 залишив рішення місцевого г/с без змін, загалом дійшовши висновку, що позивач був обізнаний про стан іпотечного майна, починаючи з 2009 року, при подачі позовів до суду про стягнення заборгованості по кредитам. Скаржник доводив, що не мав об`єктивної можливості знати про стан своїх майнових прав та отримати відомості про наявність оскаржуваного договору та порушення свого права, як Іпотекодержателя, до часу винесення ухвали г/с від 19.04.2017 по справі №910/15584/16 про витребування доказів за клопотанням арбітражного керуючого, а отже, початком перебігу строку позовної давності є 17.05.2017 - час надання КП «Роменське МБТІ" відповіді №81. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення нижчих судів без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

28. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

29. Колегія суддів вважає необхідним вказати, що строки позовної давності є матеріальними строками порушених прав та законних інтересів, а також часовими межами існування суб`єктивного права у порушеному стані. Обчислення строків залежить від конкретних обставин і змісту правовідносин, а їх порушення тягне за собою відповідні юридичні наслідки.

30. Тлумачення ч.5 ст.261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.

31. Відповідно до ч.3 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

32. Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 256, 257 ЦК України).

33. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

34. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна правова позиція викладена у постановах КГС ВС від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15).

35. Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

36. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

37. У цій справі позивач посилається на те, що він дізнався про порушення свого права лише в травні 2017 після надходження до г/с міста Києва відповіді від 17.05.2017 №81 комунального підприємства "Роменське МБТІ".

39. ... зі змісту цього листа вбачається, що КП «Роменське МБТІ» повідомляло, згідно архівних інвентаризійних даних, яке майно було зареєстроване за ТОВ «Борком» до 01.01.2013.

49. …, як встановив суд другої інстанції, правочин було вчинено майже 12 років тому, тобто трирічна позовна даність спливла, а позивач не довів те, що він не міг дізнатися про порушення його права з 2009 року з вищезазначений обставин.

50. Слід зауважити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом ч.5 ст.267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

51. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (ст.74 ГПК України);

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

55. ОСОБА_1 - є добросовісний набувач нерухомого майна, придбаного за оплатним правочином від 19.06.2009 року. ОСОБА_1 не було відомо про існування будь-яких перешкод в укладанні правочину.

56. Позивач не надав доказів фактичних обставин, що свідчать про недобросовісність ОСОБА_1, як набувача права власності на нерухоме майно.

59. За змістом ст.261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

60. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (Постанова ВС в складі КГС від 06.02.2020 року).

62. 19.06.2009 року відомості стосовно нового власника іпотечного майна були відображені у відповідних державних реєстрах, в КП «БТІ», також були відомості і стосовно всього поділеного іпотечного майна, а позивач мав можливість отримати цю інформацію відповідно до норм чинного законодавства і своєчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права, що і було встановлено судом першої інстанції і зазначено в рішенні.

63. Банк з моменту виявлення фактів невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, та відповідно з моменту виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки мав за розумної обачності протягом такого тривалого часу здійснити перевірку належного виконання іпотекодержателем умов іпотечного договору та, зокрема, своєчасно дізнатися про факт зміни власника спірного майна (предмета іпотеки) та переходу прав і обов`язків іпотекодавця до іншої особи (відповідача у цій справі).

64. З моменту виявлення факту невиконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою (з 2009 року), та з моменту виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки (з 2010 року, рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2011 року) позивач міг за розумної обачності протягом тривалого часу здійснити перевірку належного виконання іпотекодержателем умов іпотечного договору та, зокрема, своєчасно дізнатися про факт зміни власника спірного майна (предмета іпотеки) та переходу прав і обов`язків іпотекодавця до іншої особи.

...

67. Крім того, доводи касаційної скарги про те, що оскільки в силу ч. 4 ст. 258 ЦК України (в редакції чинній на час укладання спірного договору купівлі-продажу від 19.06.2009) до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину застосовується позовна давність у десять років, тобто строк на звернення із позовом у позивача не сплив, навіть якщо суди вважають такий строк пропущеним, підлягають відхиленню, з огляду на таке.

68. Поза увагою скаржника залишено виключення норми ч.4 ст. 258 ЦК України на підставі Закону України № 4176-VI від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набрав чинності з 15.01.2012.

69. У пункті 5 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" названого Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред`явлення, встановлений положеннями ЦК України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності ним Законом.

70. Зважаючи на наведені законодавчі положення, позовна заява ПАТ акціонерний банк «Укргазбанк» про застосування наслідків нікчемного правочину (договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19.06.2009) могла бути подана до 15.01.2015, тобто протягом трьох років після набрання чинності Законом України №4176-VІ від 20.12.2011, в той час як позивач звернувся із позовом до суду лише 05.04.2018

ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ, ПИТАННЯ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ЗАСТОСУВАННЯ СТ.42 КУЗПБ

ПОСТАНОВА 01 лютого 2022 року, cправа № 922/313/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/103127681

У справі про банкрутство ТОВ "Профагро", постановою від 21.04.2021 Боржника , крім іншого, визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, 13.08.2021 ліквідатор подав заяву, в якій просив визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових будівель від 02.02.2018, застосувати наслідки їх недійсності шляхом скасування та припинення рішень у сфері державної реєстрації щодо реєстрації права власності. Обгрунтовуючи заяву позивач зазначав про наявність обставин зміни керівників товариства та укладення оспорюваного правочину з метою уникнення зобов`язань перед кредиторами. Місцевий г/с ухвалою від 16.09.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 29.11.2021, в задоволенні заяви ліквідатора відмовив. Суди виходили, зокрема, з того, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів та дійшли висновку судів про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ. Верховний Суд з такими висновками судів не погодився, скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що суди при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку відповідним твердженням позивача: 1)обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів та належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову; 2) дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ.

Короткі висновки:

31.3 …, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

31.4 Аналіз норм ст.42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст.42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

30.1 Відповідно до ч.1 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними г/с у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

30.2 Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними г/с у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

30.3 Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав про наявність обставин зміни керівників товариства та укладення оспорюваного правочину з метою уникнення зобов`язань перед кредиторами.

30.4 При розгляді спорів щодо визнання недійсними правочинів укладених боржником належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямування їх на завдання шкоди кредиторам.

30.5 Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

30.6 Згідно із ч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

30.7 Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

30.8 Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

30.9 Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

30.10 Разом з тим, суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку вказаним твердженням позивача, належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову.

30.11 При цьому, суди попередніх інстанцій обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства не може свідчити про незаконність укладених правочинів.

30.12 Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

30.13 Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

30.14 Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

30.15 Наведеного судами попередніх інстанцій враховано не було.

Щодо висновку судів про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ

31.1 Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

31.2 За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення КСУ від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

31.3 Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

31.5 Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, в якій було уточнено правову позицію судової палати щодо застосування ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ, викладеної у постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

31.6 Відповідно до ч.4 ст.300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені п.1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові ВС після подання касаційної скарги.

31.7 З огляду на викладене, враховуючи те, що провадження у справі про банкрутство ТОВ "Профагро" було відкрито ухвалою г/с … від 14.05.2020 та те, що оспорювані договори укладені 02.02.2018 (тобто менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Профагро"), суди попередніх інстанцій, в цьому випадку, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ.

…

37. Окрім того, колегія суддів зауважує, що згідно з нормами ст.2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

38. Згідно з ч.1 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

39. Частиною 2 ст.7 КУзПБ визначено, що г/с, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

40. Вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових будівель від 02.02.2018 укладених між боржником ТОВ "Профагро" і ТОВ "Профагро 2007" та зареєстрованих в реєстрі за №№ 759, 763, 767, 771, є спором про визнання недійсними правочинів укладених боржником, стороною якого є боржник, а відтак вирішення цього спору підпадає під регулювання статті 7 КУзПБ.

41. Відповідно до ч.2 ст.161 ГПК України заявами по суті справи є, зокрема, позовна заява; відзив на позовну заяву(відзив).

42. Згідно ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником, можуть визнаватися недійсними господарським судом у межах справи про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

43. З урахуванням цього та положень ст.7 КУзПБ, ст.161 ГПК України, заява вказана в ст.42 КУзПБ є різновидом заяв по суті справи і має розглядатися в порядку позовного провадження за правилами передбаченими ГПК України.

44. Із матеріалів справи убачається, що позивачем подано саме позовну заяву.

45. Приписами ст.12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Відтак однією із форм господарського судочинства є позовне провадження. Спір про визнання недійсним правочину укладеного боржником, стороною якого є боржник має вирішуватись у порядку позовного провадження.

46. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій помилково розглянули вказану позовну заяву не в порядку встановленому ГПК України, з посиланням на приписи ст. 42 КУзПБ, оскільки вказана норма визначає особливі підстави для визнання недійсними правочинів вчинених боржником, тоді як порядок розгляду спорів про визнання таких правочинів недійсними встановлений ст.7 КУзПБ.

47. З огляду на зазначене, КГС дійшов висновку про те, що аргументи скаржника частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження, оскільки судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права – ст.12, 86 ГПК України та невірно застосовано норми матеріального права - ст.3, 13 ЦК України, ст.2, 42 КУзПБ, а тому ухвалу суду першої інстанції від 16.09.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 29.11.2021 слід скасувати, а справу № 922/313/20 у скасованій частині слід направити до г/с Харківської області на новий розгляд.

48. При новому розгляді суду необхідно належним чином, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.

ПОЗОВ ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ТА СКАСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ, ВЧИНЕНОГО В ПЕРІОДІ ЧИННОСТІ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО ЗАКРИТТЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО, ЯКЕ В ПОДІЛЬШОМУ БУЛО СКАСОВАНО

ПОСТАНОВА 16 грудня 2021 року, Справа № 911/3730/16 (911/3386/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г.- головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220371

У справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" (далі-Боржник), провадження у якій було відкрито 01.12.2016, а 23.10.2018 закрито, після чого 18.06.2019 справу в частині заяви про закриття передано на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого ухвалу від 23.10.2018 про закриття справи про банкрутство скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на стадію ліквідаційної процедури, у листопаді 2020 року ОСОБА_1 як кредитор звернулась із позовом до Боржника, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, просила визнати недійсними договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між Боржником та ОСОБА_2 та договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.11.2018 та скасувати державну реєстрації прав (права власності, права іпотеки та обтяження-заборони на нерухоме майно). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 укладений на підставі ухвали г/с від 23.10.2018 про закриття справи про банкрутство, яку було скасовано, а також суперечить ч. 1 ст. 42, ч. 1, 2 ст. 44 Закону про банкрутство щодо необхідності включення всього майна банкрута до ліквідаційної маси та продажу такого майна виключно в межах ліквідаційної процедури; враховуючи наявність підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018, ОСОБА_2 не набула права власності на іпотечне майно, а відтак, не мала права передавати таке майно в іпотеку ОСОБА_3 , у зв`язку з чим договір іпотеки від 05.11.2018 також підлягає визнанню недійсним, а державні реєстрації, які проведенні на підставі таких недійсних правочинів - скасуванню. Місцевий г/с рішенням від 17.05.2021 позовні вимоги задовольнив повністю. Апеляційний г/с постановою від 28.09.2021 прийняв нове рішення, відмовив у задоволенні позову повністю. Верховний Суд залишив постанову апеляційного г/с без змін, вказавши, що погоджується з висновком апеляційного суду, що: 1) дії щодо укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не можуть бути визнані як недобросовісні, і не можуть оцінюватися на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час його укладення, оскільки правочин укладено в період часу, коли провадження у справі про банкрутство Боржника було закрито, мораторій не діяв

Короткі висновки:

Ø факт скасування судового рішення не є підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона вчинила в період чинності такого судового рішення, в тому числі правочинів (в даному випадку - договору про задоволення вимог іпотекодержателя) в період, коли провадження у справі про банкрутство боржника-іпотекодавця було закрито на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ø Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

Ø При цьому, колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд в кожній конкретній справі має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Ø Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу -Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Ø Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Ø Отже, оскільки за встановлених апеляційним судом обставин оспорюваний Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 укладено в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було закрито, мораторій на задоволення вимог кредиторів не діяв, то зазначений договір не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/ невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час його укладення.

Ø Враховуючи викладене, ВС КГС вважає, що апеляційний суд правильно визнав помилковими висновки суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору вимогам ст. ст. 19, 38, 42, 49 Закону про банкрутство.

Ø У контексті наведеного суд апеляційної інстанції дійшов також правильного висновку, що оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство, з огляду на те, що ОСОБА_2 задовольнила свої вимоги за рахунок заставного майна ТОВ "Цемлайн", набувши право власності на предмет іпотеки, і вказаний договір був укладений поза межами процедури банкрутства в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було закрито.

Ø Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Ø У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Ø Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Ø Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Ø Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом попередньої інстанції обставин справи, ВС КГС погоджується з висновком апеляційного суду, що дії ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку реалізувала права іпотекодержателя, та ТОВ "Цемлайн" щодо укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не можуть бути визнані як недобросовісні, оскільки такий правочин сторони вчинили на підставі укладеного, чинного та дійсного договору іпотеки від 26.09.2008 і лише після припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який було введено у зв`язку з відкриттям провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн".

Ø Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі №911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2019, залишеною без змін постановою КГС ВС від 19.12.2019. Справу № 911/3730/16 направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду на стадію ліквідаційної процедури.

Ø Разом з цим, відповідно до правового висновку, викладеного ВП ВС у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Ø Встановивши наведені вище обставини, врахувавши при розгляді спору у даній справі зазначені висновки ВП ВС, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що факт скасування судового рішення не є підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона вчинила в період чинності такого судового рішення, в тому числі правочинів (в даному випадку - договору про задоволення вимог іпотекодержателя) в період, коли провадження у справі про банкрутство боржника-іпотекодавця було закрито на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.

Ø Як було зазначено вище, оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя було вчинено в період чинності ухвали Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", а саме 26.10.2018.

Ø При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено та правильно встановлено, що підставою для укладання 26.10.2018 ОСОБА_2 з ТОВ "Цемлайн" договору про задоволення вимог іпотекодержателя був договір іпотеки від 26.09.2008, за яким ОСОБА_2 як іпотекодержатель набула права вимоги, а не скасована в подальшому ухвала Господарського суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", як про це помилково стверджувала ОСОБА_1 у позові.

Ø З огляду на викладене, встановлені апеляційним судом обставини справи в їх сукупності свідчать про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя не суперечить цивільному законодавству, а відтак, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання цього Договору недійсним з наведених позивачем підстав.

Ø Відповідно до ч. 6 ст. 64 КУзПБ погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.

Ø Тобто, вимоги забезпечено кредитора можуть бути задоволені тільки за рахунок майна, яке є предметом забезпечення, та не можуть погашатись за рахунок іншого належного боржнику майна, включеного до ліквідаційної маси.

Ø За встановлених обставин та наведених норм, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відхилені як безпідставні доводи ОСОБА_1 про порушення її прав у зв`язку з укладенням спірного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким майно ТОВ "Цемлайн" було відчужене на користь ОСОБА_2, оскільки кредиторські вимоги ОСОБА_1 до боржника є забезпеченими іншим майном ТОВ "Цемлайн" та погашаються виключно за рахунок такого забезпечення, в той час як воно не є предметом оспорюваних договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору іпотеки.

Ø Водночас, встановивши в сукупності з наведеними вище обставинами, що ОСОБА_2 і ТОВ "Цемлайн" уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя в період відсутності порушеного провадження у справі про банкрутство та мораторію на задоволення вимог кредиторів, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такий договір не порушує права чи інтереси інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн".

Ø Дійшовши висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, апеляційний суд правильно відмовив і у задоволенні похідних позовних вимог - про визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації прав.

Ø Отже, враховуючи викладене, за сукупністю встановлених судами фактичних обставин у цій справі, ВС КГС погоджується з висновком апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ З ПІДСТАВ УКЛАДЕННЯ ЙОГО ІЗ ЗАІНТЕРЕСОВАНОЮ ОСОБОЮ (Ч.1 СТ.42КУзПБ) ТА ПРОДАЖУ МАЙНА ЗА ЦІНАМИ НИЖЧЕ РИНКОВИХ (Ч.2 СТ.42 КУзПБ)

ПОСТАНОВА 14 грудня 2021 року, Справа № 902/1023/19(902/508/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковський О. В. - головуючий, Жуков С. В., Погребняк В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220138

У справі про банкрутство ТОВ "Компанія "КМТ" (далі-Боржник), 18.05.2020 Велгевос Ентерпрайзес Лімітед (Velgevos Enterprises Limited) (далі - позивач) подав позов до Боржника (відповідач-1) та ТОВ "Прайд Систем" (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2019 та скасування в ДРРПНМ записів про право власності від 21.08.2019. Позов обґрунтований тим, що: спірний договір укладено із заінтересованою особою відносно боржника (ТОВ "Прайд Систем"); відчуження майна здійснено за цінами, нижчими від ринкових; укладаючи оспорюваний договір, боржник зловживав своїми правами щодо розпорядження майном з метою виведення активів та порушення прав кредиторів, а отримані від продажу майна кошти виведено на пов`язану юридичну особу; здійснена оцінка проданого нерухомого майна має значні недоліки, що вплинуло на її достовірність. Місцевий г/с рішенням від 08.10.2020 у позові відмовив повністю, мотивував тим, що позивачем не доведено укладення відповідачем-1 оспорюваного договору із заінтересованою особою та не доведено, що відповідач-1 здійснив відчуження майна за цінами нижчими або вищими від ринкових. Апеляційний г/с постановою від 11.01.2021 прийняв нове рішення, яким позовну заяву задовольнив у повному обсязі, мотивував тим, що боржник відчужив майно за цінами нижчими від ринкових, при цьому на дату його укладення у боржника було недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів, а договір боржник уклав із заінтересованою особою. Верховний Суд вказав про правильність застосування судами саме ст.42 КУзПБ, а не ст.20 Закону про банкрутство, судові рішення нижчих судів скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що суди: 1) не встановили із достовірністю всіх обставин щодо можливого укладення оспорюваного правочину боржником із заінтересованою особою, не перевірили належним чином наведені з цього питання доводи учасників з подальшим відображенням у своїх рішеннях аргументів щодо їх врахування чи відхилення; 2) з достовірністю не встановили факт здійснення продажу майна за оспорюваним правочином за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, з урахуванням рівня ринкових цін на аналогічні об`єкти нерухомого майна, які існували на дату укладення договору, не здійснили аналіз правової природи інвентаризаційної вартості майна та її відмінності від ринкової ціни, що має суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Короткі висновки:

10.6. … застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину;

10.22.Однією з особливостей корпоративних прав є те, що їх виникнення або здійснення залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права реалізуються на пропорційних засадах. Від розміру частки учасника господарського товариства залежить те, якою кількістю голосів він володіє на загальних зборах товариства, який розмір дивідендів або активів у разі ліквідації будуть йому виплачувати.

10.35….статтею 42 КУзПБ (як і ст.20 Закону про банкрутство до цього) регулюються правовідносини щодо правочинів, вчинених боржником на шкоду кредиторам (фраудаторних правочинів). Такий правочин може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певні особливості, які проявляються в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

10. Позиція Верховного Суду

10.6. В частині доводів скаржника щодо застосування судами попередніх інстанцій підстав недійсності правочину, визначених ст.42 КУзПБ, а не ст.20 Закону про банкрутство, Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, з урахуванням уточнень правових висновків, викладених у постанові від 28.10.2021 у справі №911/1112/13, згідно з якими:

- темпоральним критерієм застосування ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство;

- за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину;

- аналіз норм ст.42 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

10.7. Наведене підтверджує правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин сторін за поданим позовом саме ст.42 КУзПБ. Не дивлячись на те, що вищезгадані постанови ухвалені Верховним Судом вже після прийняття рішень у цій справі та подання касаційної скарги, однак з огляду на положення ч.4 ст.300 ГПК України, викладені у них висновки щодо застосування норм права підлягають врахуванню у даній справі.

10.8.Відносно посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 12.11.2020 у справі №911/956/17, Суд зазначає, що згідно з постановою ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі №911/1112/13 вирішено відступити від висновку, наведеного у вищезгаданій постанові від 12.11.2020 у справі №911/956/17 щодо застосування принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, згідно з яким до договорів, які укладені до введення в дію КУзПБ застосовуються спеціальні норми, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

10.9. По суті заявлених вимог, КГС зазначає наступне.

Передусім, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

10.10. Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено особливістю здійснення провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

10.11.До таких способів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст.42 КУзПБ, який є універсальним інструментом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

10.12.Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

10.13.Як зазначалося вище, позивач просив визнати недійсним оспорюваний правочин з підстав його укладення із заінтересованою особою відносно боржника (ч.2 ст.42 КУзПБ), а також здійснення боржником відчуження або придбання майна за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових (ч.1 ст.42 КУзПБ).

10.14.В кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

10.16.Визначення терміну "заінтересована особа" наведене в ст.1 КУзПБ, згідно з якою заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

10.17.Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

10.18.У ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

…

10.21.Відповідно до ч.1 ст.167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

10.23.З встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що на загальних зборах учасників ТОВ "Компанія "КМТ", що відбулися 20.08.2019, були присутні чотири учасника товариства (в тому числі і ОСОБА_2 ), які володіли у сукупності 84,78% від загальної кількості голосів.

10.24.Зазначивши про те, що ОСОБА_2 вплинула на прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Компанія "КМТ" рішення про відчуження гідротехнічних споруд, проголосувавши за надання згоди на продаж такого майна товариства та уповноваження директора на підписання відповідних договорів, суд апеляційної інстанції у своїй постанові не вказав, яким чином ОСОБА_2 , що володіє часткою у статутному капіталі ТОВ "Компанія "КМТ" у розмірі 1,00 грн, що дорівнює 0,0000001%, проголосувавши за ухвалення відповідного рішення, мала вирішальний вплив на результати голосування з включених до порядку денного питань решти учасників товариства, а відтак не спростував протилежного висновку суду першої інстанції.

10.25.Аналогічний підхід застосовано судом апеляційної інстанції до визначення вирішального впливу ОСОБА_3 на рішення, ухвалені загальними зборами учасників ТОВ "Прайд Систем" 20.08.2019, щодо надання згоди на придбання спірного нерухомого майна ТОВ "Компанія "КМТ", не дивлячись на те, що на зборах, окрім ОСОБА_3 , частка якого у статутному капіталі товариства дорівнює 6,25% голосів, був присутній інший учасник - ТОВ Рент-Трейд" в особі директора Ляліна В.В. , який володіє 93,75% голосів.

10.26.Разом з цим, вказавши про те, що ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не був кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та власником істотної частки ТОВ "Компанія "КМТ", суд першої інстанції не надав оцінки тому, що кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "Прайд Систем" є ОСОБА_4 , якій належить 80% частки статутного капіталу або відсоток права голосу в юридичній особі, опосередковане - через ТОВ "Рент-Трейд". Суд апеляційної інстанції у своїй постанові обмежився констатацією того, що ОСОБА_4 має безпосередній вплив на ТОВ "Прайд Систем" та право вирішального впливу на результати голосування і вчинення правочинів вказаного товариства, проте не з`ясував обставин щодо складу учасників ТОВ "Рент-Трейд" (як учасника ТОВ "Прайд Систем") та розміру їх часток у статутному капіталі товариства і відповідно кількість голосів на дату проведення загальних зборів учасників ТОВ "Прайд Систем" 20.08.2019, на підтвердження права вирішального впливу ОСОБА_4 на результати ухвалених на загальними зборами рішень.

10.27.З урахуванням вищевикладеного, КГС дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не встановили із достовірністю всіх обставин щодо можливого укладення оспорюваного правочину боржником із заінтересованою особою, не перевірили належним чином наведені з цього питання доводи учасників з подальшим відображенням у своїх рішеннях аргументів щодо їх врахування чи відхилення. Вказане процесуальне порушення не може бути самостійно виправлене судом касаційної інстанції х огляду на межі розгляду справи, встановлені статтею 300 ГПК України.

10.28.Відносно відчуження за оспорюваним договором майна боржника за ціною, нижчими від ринкової, як підстави для визнання цього договору недійсним, Суд зазначає наступне.

10.32. …, у постанові суду апеляційної інстанції відсутні посилання на відомості, які б свідчили про те, що відчужене за оспорюваним договором нерухоме майно могло бути продано за значно вищими цінами, оскільки не встановлено дійсну (ринкову) вартість відчуженого боржником майна на дату укладення договору, а відтак не спростовано висновок суду першої інстанції про відсутність доказів здійснення продажу майна відповідачем-1 за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових. Врахувавши лише вказану у технічних паспортах інвентаризаційну вартість спірного майна, суд апеляційної інстанції не здійснив аналіз її правової природи на предмет відмінності від ринкової ціни, про що вірно зазначено скаржником у касаційній скарзі. Проте, подібний аналіз не здійснено і судом першої інстанції, що унеможливлює визнання обґрунтованими та доведеними висновків судів попередніх інстанцій з цього питання.

10.33.Крім того, в матеріалах справи наявна бухгалтерська довідка ТОВ "Компанія "КМТ" від 21.08.2019 …, згідно з якою станом на 20.08.2019:

- балансова вартість (переоцінена) гідротехнічної споруди гребля №1, водопропускна споруда №2 … складає - 229353,00 грн;

- балансова вартість (переоцінена) гідротехнічної споруди гребля №1, водопропускна споруда №2 … складає - 233341,00 грн.

В оскаржуваній постанові апеляційного суду відсутні відомості про те, що суд визначив балансову вартість споруд на дату проведення інвентаризації та відповідно спростував вказані у вищезгаданій бухгалтерській довідці відомості, які були враховані при укладенні оспорюваного договору та відображені у пункті 2 його умов.

10.34.Наведене свідчить про те, що застосований судами першої та апеляційної інстанцій підхід у з`ясуванні обставин справи та в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам та не демонструє того, що доводи учасників у цій справі були почуті.

10.35.КГС враховує, що статтею 42 КУзПБ (як і ст.20 Закону про банкрутство до цього) регулюються правовідносини щодо правочинів, вчинених боржником на шкоду кредиторам (фраудаторних правочинів). Такий правочин може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певні особливості, які проявляються в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

10.36.Встановлений у ст.42 КУзПБ строк (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника. Крім того, зі змісту ч.1 названої статті слідує, що правочини можуть бути визнані недійсними з наведених у ній підстав (у даному випадку позивачем визначено такою підставою те, що боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів) за умови завдання збитків боржнику або кредиторам.

10.37.За висновком суду першої інстанції, позивачем не підтверджено належними доказами: завдання збитків боржнику або кредиторам внаслідок укладення оспорюваного договору; розміру збитків, яких зазнав боржник або кредитор та вину сторін договору у збитках; невідповідність дій сторін договору щодо укладення договору інтересам боржника чи кредиторів; вчинення умисних дій боржником щодо отримання коштів за продане нерухоме майно та повернення цих коштів відповідачу-2. При цьому судом враховано, що оспорюваний договір було виконано сторонами в повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями та вказує на схвалення цього договору відповідачем-2.

10.38.Натомість суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначив про те, що дії з продажу майна боржника направлені на завдання шкоди кредиторам, позбавивши кредиторів законного права на отримання належних їм коштів за рахунок майна боржника, на які вони мали правомірні очікування; укладення оспорюваного договору завдало збитки позивачу, як кредитору, а боржник за цим договором відчужив майно за цінами нижчими від ринкових, при цьому на дату його укладення у боржника було недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів і значна прострочена кредиторська заборгованість перед позивачем (за договором позики, строк виконання якого настав), що підтверджена рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2017 у справі №916/2591/16, яке було залишене без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2019.

10.39.Очевидним є те, що скасувавши рішення місцевого г/с, суд апеляційної інстанції у своїй постанові повинен був навести більш аргументовані доводи, аніж ті, які наведено судом першої інстанції, що згідно з аналізом мотивувальної частини оскарженої постанови не в повній мірі було здійснено апеляційним г/с.

10.40.Крім того, КГС враховує, що згідно з викладеним у цій постанові суди …на підставі наданих учасниками справи доказів та пояснень з достовірністю не встановили факт здійснення продажу гідротехнічних споруд за оспорюваним правочином за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, з урахуванням рівня ринкових цін на аналогічні об`єкти нерухомого майна, які існували на дату укладення договору, не здійснили аналіз правової природи інвентаризаційної вартості майна та її відмінності від ринкової ціни, що має суттєве значення для правильного вирішення даного спору, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановити ці обставини з огляду на межі розгляду справи, встановлені в ст.300 ГПК України. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно доводів позивача щодо продажу нерухомого майна за ціною, нижче ринкової, а отже і щодо завдання збитків, як підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину, не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підтверджені наявними у справі доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Посилання

ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ, ПИТАННЯ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ЗАСТОСУВАННЯ СТ.42 КУЗПБ

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ З ПІДСТАВ УКЛАДЕННЯ ЙОГО ІЗ ЗАІНТЕРЕСОВАНОЮ ОСОБОЮ (Ч.1 СТ.42КУзПБ) ТА ПРОДАЖУ МАЙНА ЗА ЦІНАМИ НИЖЧЕ РИНКОВИХ (Ч.2 СТ.42 КУзПБ)