ПОСТАНОВА 01 лютого 2022 року, cправа № 922/313/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/103127681
У справі про банкрутство ТОВ "Профагро",
постановою від 21.04.2021 Боржника , крім іншого, визнано банкрутом та відкрито
ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, 13.08.2021 ліквідатор подав
заяву, в якій просив визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових
будівель від 02.02.2018, застосувати наслідки їх недійсності шляхом скасування
та припинення рішень у сфері державної реєстрації щодо реєстрації права
власності. Обгрунтовуючи заяву позивач зазначав про наявність обставин зміни
керівників товариства та укладення оспорюваного правочину з метою уникнення
зобов`язань перед кредиторами. Місцевий
г/с ухвалою від 16.09.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с
(постанова від 29.11.2021, в задоволенні заяви ліквідатора відмовив. Суди
виходили, зокрема, з того, що зміна керівників товариства не може свідчити
про незаконність укладених правочинів та дійшли висновку судів про відсутність
правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ. Верховний
Суд з такими висновками судів не
погодився, скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду
першої інстанції, вказавши, що
суди при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку відповідним твердженням
позивача: 1)обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства
не може свідчити про незаконність укладених правочинів та належним чином не
дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних
осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову;
2) дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для
застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ.
Короткі висновки:
31.3 …, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК
України), застосування спеціальних норм законодавства
про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про
банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а
відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про
банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його
відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на
час укладення цього правочину.
31.4 Аналіз норм ст.42
КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами
цієї норми чітко визначено, що ст.42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених
боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом
трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а
відтак норма ст.42 КУзПБ, щодо
відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не
підлягає.
Позиція Верховного Суду
30.1 Відповідно до ч.1 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття
провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували
відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані
недійсними г/с у межах провадження у справі про банкрутство за заявою
арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або
кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше
встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство
взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або
виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або
частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за
цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент
прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало)
недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або
прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог
кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе
заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
30.2 Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що
передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути
визнані недійсними г/с у межах провадження у справі про банкрутство за
заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без
відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір
дарування.
30.3 Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи
свої вимоги позивач зазначав про наявність обставин зміни керівників товариства
та укладення оспорюваного правочину з метою уникнення зобов`язань перед
кредиторами.
30.4 При розгляді спорів щодо визнання недійсними правочинів
укладених боржником належить брати до уваги, що дії боржника,
зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна
за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної
ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових
дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у
підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із
контрагентами та спрямування їх на завдання шкоди кредиторам.
30.5 Однією із основоположних засад цивільного законодавства є
добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути
добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення.
30.6 Згідно із ч.2 та 3 ст.13
ЦК України при здійсненні своїх прав особа
зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших
формах.
30.7 Цивільно-правовий договір не може використовуватися
учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового
рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
30.8 Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії,
які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно
недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
30.9 Як наслідок, не виключається визнання договору
недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на
підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).
30.10 Разом з тим, суди попередніх інстанцій при ухваленні
судових рішень, надаючи оцінку вказаним твердженням позивача, належним чином не
дослідили наявність чи відсутність заінтересованості чи пов`язаності вказаних
осіб та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову.
30.11 При цьому, суди попередніх інстанцій
обмежилися лише посиланням на те, що зміна керівників товариства не може
свідчити про незаконність укладених правочинів.
30.12 Відповідно до ст.86 ГПК України
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у
справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а
також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних
доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного
доказу (групи доказів).
30.13 Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є
дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин
справи та оцінки доказів.
30.14 Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх
юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм
властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.
Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок,
постановлення законного й обґрунтованого рішення.
30.15 Наведеного судами попередніх інстанцій враховано не було.
Щодо висновку судів про відсутність
правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ
31.1 Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих
після введення в дію КУзПБ, є дата
відкриття провадження у справі про банкрутство.
31.2 За загальновизнаним принципом права, закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений
у ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба
розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і
припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той
закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або
мали місце (рішення КСУ від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів).
31.3 Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК
України), застосування спеціальних норм законодавства
про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про
банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а
відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про
банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його
відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на
час укладення цього правочину.
31.4 Аналіз норм ст.42
КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами
цієї норми чітко визначено, що ст.42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених
боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом
трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а
відтак норма ст.42 КУзПБ, щодо
відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не
підлягає.
31.5 Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС у
складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі №
911/1012/13, в якій було уточнено правову позицію судової палати щодо
застосування ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними
правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ, викладеної у постанові ВС у складі палати для
розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
31.6 Відповідно до ч.4 ст.300 ГПК України суд не обмежений доводами та
вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено
порушення норм процесуального права, передбачені п.1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо
застосування норм права, викладеного у постанові ВС після подання касаційної
скарги.
31.7 З огляду на викладене, враховуючи те, що провадження у
справі про банкрутство ТОВ "Профагро" було відкрито ухвалою г/с … від
14.05.2020 та те, що оспорювані договори укладені 02.02.2018 (тобто менше ніж
за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ
"Профагро"), суди попередніх інстанцій, в цьому випадку, дійшли
помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до
спірних правовідносин приписів ст.42
КУзПБ.
…
37. Окрім того, колегія суддів зауважує, що згідно з нормами ст.2 КУзПБ провадження
у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими
законами України.
38. Згідно з ч.1 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються
господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
39. Частиною 2 ст.7 КУзПБ визначено, що г/с, у провадженні якого перебуває
справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною
в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна;
спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання
недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення
(витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори
про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та
службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників
розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є
боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
40. Вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу
нежитлових будівель від 02.02.2018 укладених між боржником ТОВ
"Профагро" і ТОВ "Профагро 2007" та зареєстрованих в
реєстрі за №№ 759, 763, 767, 771, є спором про визнання недійсними правочинів
укладених боржником, стороною якого є боржник, а відтак вирішення цього спору
підпадає під регулювання статті 7 КУзПБ.
41. Відповідно до ч.2 ст.161 ГПК
України заявами по суті справи є,
зокрема, позовна заява; відзив на позовну заяву(відзив).
42. Згідно ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником, можуть визнаватися
недійсними господарським судом у межах справи про банкрутство за заявою арбітражного
керуючого або кредитора.
43. З урахуванням цього та положень ст.7 КУзПБ, ст.161
ГПК України, заява вказана в ст.42
КУзПБ є різновидом заяв по суті справи і має
розглядатися в порядку позовного провадження за правилами передбаченими ГПК
України.
44. Із матеріалів справи убачається, що позивачем подано саме позовну
заяву.
45. Приписами ст.12 ГПК
України господарське судочинство
здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку: 1) наказного
провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Відтак
однією із форм господарського судочинства є позовне провадження. Спір про
визнання недійсним правочину укладеного боржником, стороною якого є боржник має
вирішуватись у порядку позовного провадження.
46. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій помилково
розглянули вказану позовну заяву не в порядку встановленому ГПК України, з посиланням на
приписи ст. 42 КУзПБ, оскільки вказана
норма визначає особливі підстави для визнання недійсними правочинів вчинених
боржником, тоді як порядок розгляду спорів про визнання таких правочинів
недійсними встановлений ст.7 КУзПБ.
47. З огляду на зазначене, КГС дійшов висновку про те, що аргументи
скаржника частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження,
оскільки судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми
процесуального права – ст.12, 86
ГПК України та невірно застосовано норми
матеріального права - ст.3, 13 ЦК України,
ст.2, 42 КУзПБ, а тому ухвалу суду першої
інстанції від 16.09.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 29.11.2021
слід скасувати, а справу № 922/313/20 у скасованій частині слід направити до г/с
Харківської області на новий розгляд.
48. При новому розгляді суду необхідно належним чином, повно та
всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у
справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і
в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень
викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар