ПОСТАНОВА 25 січня 2022 року, cправа
№ 01/3070, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В.,
Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102940959
У справі про банкрутство Державного
підприємства "Іваньківський цукровий завод" (далі-Боржник),
провадження у якій порушене ухвалою 11.12.2009 року, в процедурі розпорядження
майном у червні 2020 року до г/с від Міністерства юстиції України надійшло
клопотання про закриття справи на підставі п. 9 ч. 1 ст. 90 КУзПБ та п. 2 ч.
1 ст. 231 ГПК України. Клопотання обґрунтовано
тим, що провадження у справі триває понад 11 років на стадії розпорядження
майном і за цей період, зокрема, з моменту порушення справи та до моменту
набрання чинності КУзПБ (тобто до
21.10.2019 року) у справі не укладено мирової угоди в процедурі розпорядження
майном, а чинна редакція Кодексу не передбачає такого інституту у процедурі
банкрутства як мирова угода; боржник є підприємством з державною формою
власності, міститься в переліку об`єктів державної власності, що мають
стратегічне значення для економіки і безпеки держави, застосування відносно
боржника судової процедури санації чи визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури не є можливим. Місцевий г/с ухвалою від
19.11.2020, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 20.01.2021)
клопотання задовольнив, припинив
процедуру розпорядження, повноваження розпорядника майна, провадження у справі
закрив, скасував мораторій на задоволення вимог кредиторів. Верховний Суд залишив касаційну скаргу
без задоволення, вказавши, що судові рішення нижчих судів прийняті відповідно
до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та
процесуального права і підстави для їх зміни або скасування відсутні; висновок
про необхідність закриття провадження у справі на підставі п.9 ч.1 ст.90
КУзПБ та п.2 ч.1 ст.231 ГПК України
єобгрунтованим. Разом з тим, не зазначення судом
апеляційної інстанції п.2 ч.1 ст.231 ГПК України не призвело до ухвалення неправомірного рішення.
Короткі висновки:
46. …, у разі тривалого здійснення
провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із
застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство, суд має право
застосувати загальні процесуальні норми, з метою забезпечення права на
справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу
інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.
54. …, що "відсутність предмета
спору" означає припинення існування правовідносин внаслідок певних
обставин (оплати боргу, знищення предмету спору, скасування оспорюваного акту).
Зазначене не виключає можливості припинення предмета спору на підставі
законодавчого припису. У цьому випадку таким законодавчим приписом є норми п. 2
Прикінцевих та перехідних положень Закону України ''Про визнання таким, що
втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної
власності, що не підлягають приватизації'', які обмежують можливість здійснення
процедури банкрутства державних підприємств, до яких входить боржник у справі,
щодо переходу до процедур санації та ліквідації, та КУзПБ, який не передбачає
такої процедури як мирова угода. Отже, процедура розпорядження майном
може завершитися в даному випадку закриттям провадження у справі про банкрутство
із застосуванням п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Позиція Верховного Суду
28. Судами попередніх інстанцій на час розгляду справи встановлено
наступні обставини.
29. Відповідно до Постанови
КМУ від 04.03.2015 № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної
власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" серед підприємств, що забезпечують розміщення і
зберігання матеріальних цінностей державного резерву, визначено ДП
"Іваньківський цукровий завод". Отже, боржник - ДП
"Іваньківський цукровий завод" входить до сфери управління
Державного агентства резерву України та є підприємством, що має стратегічне
значення для економіки держави.
30.Згідно п.3 ст.4 Закону
України "Про державний матеріальний резерв" підприємства,
установи і організації та інші об`єкти, що входять до системи державного
резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не
підлягають приватизації та іншим видам відчуження.
31. Разом з тим, приписами ч.4 ст.96 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" було встановлено обмеження
щодо можливості застосування до юридичних осіб-підприємств, що є об`єктами
права державної власності, які не підлягають приватизації, положень
цього Закону в частині
санації та ліквідації. До таких суб`єктів
господарювання могли бути застосовані виключно процедури розпорядження майном
та мирова угода. При цьому, застосування таких судових процедур банкрутства
як санація та ліквідація є можливим лише після виключення юридичної особи-боржника
у встановленому порядку з переліку об`єктів права державної власності,
що не підлягають приватизації.
32. Отже, до ДП "Іваньківський цукровий завод" до
21.10.2019 не могли бути застосовані санація та ліквідація, єдиним можливим
завершенням процедури банкрутства боржника було укладення мирової угоди у
справі про банкрутство на стадії розпорядження майном.
33. Пропозиція щодо укладення мирової угоди ні від органу
уповноваженого управляти державним майном, ні від боржника та кредиторів до г/с
Черкаської області не надходила та судом не розглядалась.
34. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій процедура
розпорядження майном щодо боржника ДП "Іваньківський цукровий завод"
проводиться понад одинадцять років.
35. 21.10.2019 року вступив в дію КУзПБ, а Закон України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність.
36. Згідно п.4 Прикінцевих
та Перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію
цього Кодексу подальший розгляд
справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про
банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких
продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
37. Статтею 6 КУзПБ передбачено, що відповідно до цього Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі
судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація
банкрута.
38. Тобто, нормами чинного законодавства, що регулюють провадження у
справі про банкрутство (КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019) не передбачено такої
судової процедури, як укладення мирової угоди у справі про банкрутство.
39. Органи виконавчої влади приймають рішення щодо: доцільності
надання державної підтримки неплатоспроможним підприємствам; розроблення
заходів, спрямованих на забезпечення захисту інтересів держави і вибору
оптимальних шляхів реструктуризації та погашення боргових зобов`язань;
проведення аналізу фінансового стану боржника, його санації та погодження плану
санації; доцільності виключення відповідних суб`єктів господарювання з переліку
підприємств, що є об`єктами права державної власності, які не підлягають
приватизації та застосуванню до них процедури санації чи ліквідації.
40. Державне агентство резерву України є органом, уповноваженим
управляти державним майном ДП "Іваньківський цукровий завод".
41. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне агентство
резерву України протягом одинадцяти років процедури розпорядження майном ДП
"Іваньківський цукровий завод" жодних з вище перелічених заходів,
передбачених сттаттею 96 КУзПБ щодо відновлення платоспроможності боржника не
вживало.
42. Відповідно до ч.1, 2 ст.44
КУзПБ під розпорядженням майном розуміється
система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням розпорядженням майном
боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових
активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення
наступної процедури (санації чи ліквідації). Процедура розпорядження майном
боржника вводиться строком до 170 календарних днів.
43. Отже, за приписами КУзПБ, судові процедури банкрутства, в тому числі і процедура
розпорядження майном, мають строковий характер.
44. Пунктом 1 ст.6 Конвенції, учасником якої є Україна, визначено, що
кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який
вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
45. ЄСПЛ у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006
визнав порушенням п.1 ст.6 Конвенції тривалість судового провадження, яке
продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів
оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в
національному законодавстві Німеччини.
46. Отже, у разі тривалого здійснення провадження у справі про
банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних
норм законодавства про банкрутство, суд має право застосувати загальні
процесуальні норми, з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні
строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника
під час судового провадження.
47. Згідно зі ст. 17
Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як
джерело права.
48. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було
неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України.
49. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу
чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового
провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність
справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти
недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є
порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у
справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі
"Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у
швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі
"Красношапка проти України").
50. Водночас на державні органи покладено обов`язок щодо дотримання
принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не
дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати
вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків
(рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').
51. Відповідно до ч.1 ст.49
КУзПБ у підсумковому засіданні суду у процедурі
розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової
процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.
52. Згідно ч.2 ст.90 КУзПБ провадження у справі про банкрутство може бути
закрито у випадках, передбачених п.1, 2, 5 і 7 ч.1 цієї статті, на всіх стадіях
провадження у справі про банкрутство (до та після визнання боржника банкрутом),
у випадках, передбачених п.3, 4, 8 і 9 ч.1 цієї статті - лише до визнання
боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п.6 ч.1 цієї статті, - лише
після визнання боржника банкрутом.
53. За приписами п.2 ч.1 ст.231
ГПК України, г/с закриває провадження у справі,
зокрема, якщо відсутній предмет спору.
54. Слід зазначити, що "відсутність предмета спору" означає
припинення існування правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу,
знищення предмету спору, скасування оспорюваного акту). Зазначене не виключає
можливості припинення предмета спору на підставі законодавчого припису. У цьому
випадку таким законодавчим приписом є норми п. 2 Прикінцевих та перехідних
положень Закону України ''Про визнання таким, що втратив чинність, Закон
України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації'', які обмежують можливість здійснення процедури банкрутства
державних підприємств, до яких входить боржник у справі, щодо переходу до
процедур санації та ліквідації, та КУзПБ, який не передбачає такої процедури як
мирова угода. Отже, процедура розпорядження майном може завершитися в
даному випадку закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням
п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
55. Аналогічної правової позиції щодо можливості закриття судами
провадження у справах про банкрутство боржників - державних підприємств,
наведена у постанові ВС у складі суддів палати для розгляду справ про
банкрутство КГС від 10.12.2019 у справі №906/1290/15.
56. З огляду на встановлені судами обставини на час розгляду справи
про те, що провадження у справі №01/3070 про банкрутство ДП
"Іваньківський цукровий завод" триває понад 11 років на стадії
розпорядження майном і за цей період, зокрема, з моменту порушення справи та до
моменту набрання чинності КУзПБ (тобто до 21.10.2019) у справі не укладено мирової
угоди в процедурі розпорядження майном, а чинна редакція Кодексу не передбачає
такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода; боржник є
підприємством з державною формою власності, міститься в переліку об`єктів
державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки
держави, застосування відносно боржника судової процедури санації чи визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не є можливим; для
забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та
безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких
визнані судом і включені до реєстру вимог кредиторів, колегія суддів вважає
обґрунтованим та справедливим прийняте судом першої інстанції рішення, з яким
погодився суд апеляційної інстанції про закриття провадження у справі про
банкрутство відповідно до ст.90 КУзПБ,
загальних процесуальних норм (п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України)та ст.6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.
57. Відтак, наведені у справі аргументи (п. 17.1. - 17.3. постанови),
не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, та
спростовуються висновками Верховного Суду у даній постанові.
58. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за результатами
розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС справи № 1-24-7-5/297-06-7817,
до якої було зупинено справу, що розглядається №№ 01/3070, не здійснено
відступу від постанови палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від
10.12.2019 у справі №906/1290/15, яка врахована колегією суддів при розгляді
даної справи № 01/3070 не здійснено відступу, відтак правова
позиція викладена у даній справі є актуальною.
59. Разом з тим, аргументи скаржника (п. 17.4. постанови) щодо
неврахування судом апеляційної інстанції висновків ВС, викладених у постанові
від 26.05.2020 у справі №922/1200/18, на думку колегії суддів є
необґрунтованими з огляду на неподібність обставин у цих справах - щодо
тривалості процедури розпорядження майном боржників на момент ухвалення судами
рішень за наслідками процедури розпорядження майном, щодо вчинених з боку
розпорядника майна та боржника дій, направлених на задоволення вимог кредиторів
у процедурі розпорядження майном.
59.1. Так, у справі № 922/1200/18 процедура розпорядження майном
на момент розгляду справи тривала один рік і чотири місяці, разом з тим у
справі, що розглядається, процедура розпорядження майном триває понад 10 років.
Крім того, у справі №922/1200/18, як зазначає сам скаржник, суди дійшли
висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі про
банкрутство боржника з огляду на неповноту дослідження місцевим судом обставин
щодо можливості відновити Боржником платоспроможність та задовольнити визнані у
справі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.
60. У справі, що розглядається, колегія суддів КГС ВС дійшла
висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання,
що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так
і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в касаційній скарзі не
спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
61. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції,
дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі
про банкрутство ДП "Іваньківський цукровий завод" на
підставі п.9 ч.1 ст.90 КУзПБ та п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. Разом з тим, не зазначення судом апеляційної інстанції п.2
ч.1 ст.231 ГПК України не призвело
до ухвалення неправомірного рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар