ПИТАННЯ МОЖЛИВОСТІ ЮРИДИЧНІЙ ОСОБІ БРАТИ УЧАСТЬ У СПРАВІ ТА ЗДІЙСНЮВАТИ РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ ШЛЯХОМ САМОПРЕДСТАВНИЦТВА

ПОСТАНОВА ВС 15.02.2021, Справа № 914/283/20, колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Білоус В. В., Васьковський О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94865167

---

Верховним судом переглядалася ухвала апеляційного господарського суду, якою повернуто без розгляду апеляційну скаргу у зв`язку із тим, що скаржник у строк, встановлений судом, не усунув недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду про залишення скарги без руху, а саме не надав суду доказів на підтвердження наявності повноважень у підписанта апеляційної скарги на її подання.

---

Висновки щодо застосування норми права

Ø  Процесуальне представництво інтересів юридичної особи може здійснювати адвокат як представник юридичної особи так і керівник, або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.

Ø  Тлумачення приписів ч. 3 ст. 56 ГПК України приводить до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

---

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

Ø  Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до ч. 1 ст. 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Ø  З огляду на приписи статті 254 ГПК України, реалізація особою права на апеляційне оскарження рішення (ухвали, постанови) суду першої інстанції здійснюється шляхом подання апеляційної скарги, вимоги до форми та змісту якої встановлені ст. 258 цього Кодексу згідно з п. 1 ч. 3 якої до апеляційної скарги додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень.

Ø  Як свідчать матеріали справи, Скаржник оскаржив ухвалу місцевого господарського суду подавши апеляційну скаргу до апеляційного господарського суду за підписом представника скаржника в порядку самопредставництва.

Ø  Залишаючи без руху апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав на відсутність доказів того, що особа, яка підписала апеляційну скаргу є адвокатом та врахувавши відсутність відомостей стосовно наявності у цієї ж особи на представництво скаржника, позаяк у витягу з Єдиного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб і громадських формувань єдиними підписантами є інші особи.

Ø  Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з висновку, що ця скарга підписана особою, яка не має право її підписувати, оскільки надані відповідно до ухвали на усунення недоліків положення про юридичне управління Скаржника, посадова інструкція начальника юридичного управління Скаржника та витяг з наказу Скаржника не підтверджують наявність повноважень у підписанта апеляційної скарги на її подання з огляду на те, що остання не є адвокатом.

Ø  За змістом положень частин 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Ø  У ч.1 ст. 58 цього Кодексу унормовано, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Ø  Відповідно до п.п. 11 п.161 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) представництво відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 та ст.131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01.2019. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020.

Ø  Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.

Ø  Отже, процесуальне представництво інтересів Скаржника у цій справі може здійснювати адвокат як представник юридичної особи так і керівник, або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.

Ø  Тлумачення приписів ч. 3 ст. 56 ГПК України приводить до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Ø  Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 911/933/19, від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.

Ø  Відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (ч. 3 ст. 3  ГПК України).

Ø  Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ø  Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Ø  Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Ø  У рішенні ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" вказано, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

Ø  До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Ø  Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Ø  Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ "Steel and others v. The United Kingdom").

Ø  Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).

Ø  Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Ø  Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників господарського обороту в Україні.

Ø  Як вказувалось вище на підтвердження повноважень підписанта на здійснення самопредставництва юридичної особи та на виконання ухвали апеляційного господарського суду  про залишення апеляційної скарги без руху скаржником долучено копію положення про юридичне управління Скаржника, копію посадової інструкції начальника юридичного управління Скаржника та копію витягу з наказу Скаржника.

Ø  Згідно з вказаним витягом з наказу ОСОБА_2 переведено на посаду начальника юридичного управління Скаржника.

Ø  Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 Положення про юридичне управління основними завданнями та функціями Управління, з поміж іншого, є забезпечення у встановленому порядку інтересів Банку в порядку самопредставництва (як правило, в розрізі Дирекції та відділень) у судових органах всіх інстанцій.

Ø   У п. 4.3 Положення зазначено, що начальник Управління діє від імені Банку (як правило, в розрізі Дирекції та відділень) у порядку самопредставництва без додаткового уповноваження у судових органах всіх інстанцій.

Ø  Можливість діяти начальнику юридичного управління від імені Банку у справах в судах всіх інстанцій в порядку самопредставництва закріплена також у пунктах 1.8, 3.1 посадової інструкції начальника юридичного управління .

Ø  Зазначені документи, які підтверджують наявність повноважень у підписанта скарги вчиняти дії від імені Скаржника в порядку самопредставництва без додаткового уповноваження судом апеляційної інстанції враховані не були.

Ø  Відповідно до ч. 9 ст. 60 ГПК України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Ø  З урахуванням викладеного у своїй сукупності доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу не підтверджують обґрунтованості та законності оскаржуваної ухвали, оскільки у суду апеляційної інстанції у даному випадку були відсутні підстави, визначені п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України, для повернення апеляційної скарги.

САМОПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В СУДІ

Правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.,- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. (постанова від 23.11.2020, справа № 908/592/19.  https://reyestr.court.gov.ua/Review/93006009

---

Розглядалася справа про банкрутство. Кредитор заявив поточні вимоги, у задоволенні яких місцевий господарський суд відмовив. Кредитор подав апеляційну скаргу, яку підписав начальник юридичного відділу, на підтвердження повноважень якого були надані довіреність, наказ про переведення на посаду  та посадова інструкція начальника юридичного відділу. Апеляційний господарський суд повернув скаргу заявникові з підстави, передбаченої п.п.1 п.5 ст.260 ГПК України (апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати) тому що надані документи не відносяться не відноситься до документів, визначених ч.4 ст.56 ГПК України, якими можливо підтвердити повноваження вказаної особи на самопредставництво.

---

Короткі висновки:

Ø  визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Ø  Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належать відомості щодо осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи; відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Ø  Посадова інструкція є локальним (внутрішнім) нормативно-правовим актом, яким регулюються відносини з питань праці відповідно та у межах актів трудового законодавства, а отже не відноситься до документів, визначених частиною четвертою статті 56 ГПК України

 

Розглянувши справу Верховний суд зазначив наступне:

Ø  Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Ø  Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ø  Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Ø  Водночас, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Ø  Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги закріплено в статті  258 ГПК України.

Ø  Згідно з частиною 3 даної статті до апеляційної скарги додаються:  довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень;  докази сплати судового збору;  докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі;  докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Ø  Відповідно до частин 1, 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Ø  Відповідно до частини  3 статті 56 ГПК України юридична особа  незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу,  іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Ø  Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Ø  Тобто, починаючи з січня 2019 року тільки адвокат має право здійснювати представництво інтересів у судах усіх інстанцій.

Ø  В частині 1 статті 58 ГПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Ø  Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

Ø  Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Ø  У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини  3 статті 56 ГПК України.

Ø  Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Ø  Колегія суддів звертає увагу, що з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).

Ø  Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта  (частина третя статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Ø  Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Ø  Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Ø  Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступні за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), інформація про особу, що підписала апеляційну скаргу  в такому Реєстрі відсутня.

Ø  Додана до апеляційної скарги посадова інструкція є локальним (внутрішнім) нормативно-правовим актом, яким регулюються відносини з питань праці відповідно та у межах актів трудового законодавства, а отже не відноситься до документів, визначених частиною четвертою статті 56 ГПК України, якими можливо підтвердити повноваження вказаної особи на самопредставництво.

Ø  Водночас, згідно з пунктом 4 статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Ø  Судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга підписана, яка діяла на підставі довіреності без надання доказів на підтвердження того, що має статус адвоката.

Ø  З огляду на наведене вище, оскільки до матеріалів апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження того, що начальник юридичного відділу  у даній справі має право відповідно до закону представляти у якості представника за довіреністю як адвокат або в порядку самопредставництва, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав вважати, що апеляційну скаргу підписано особою, яка має право її підписувати.