УХВАЛА 22.09.2021, Справа № 5017/2833/2012, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС: головуючого судді - Огородніка К.М., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В., Васьковського О.В., Жукова С.В., Пєскова В.Г., Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100456038
У справі про банкрутство ДП "Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут", провадження у якій було відкрито 02.10.2012, а 19.09.2013 відкрито процедуру санації, ФДМУ, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до г/с із заявами про припинення/закриття провадження у справі з посиланням на ч.5 ст.12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки ФДМУ прийнято рішення (наказ від 03.12.2019 № 1228) про приватизацію єдиного майнового комплексу Боржника. Ухвалою місцевого г/с від 27.05.2020, яка після її скасування апеляційним г/с (постанова від 06.08.2020), була залишена в силі постановою ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 20.01.2021, провадження у справі про банкрутство було припинено. Після цього 26.01.2021 ОСОБА_1 подав до ВС заяву про розподіл судових витрат, просив ухвалити додаткове рішення (постанову) та стягнути з ФДМУ на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 57 204,00 грн, які він поніс на сплату судового збору та послуги адвоката при розгляді справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій (4204,00 грн - судовий збір за подачу касаційної скарги, 10000,00 грн - послуги адвоката при розгляді справи апеляційним г/с, 10000,00 грн - послуги адвоката щодо складання касаційної скарги, 33000,00 грн - послуги адвоката за участь у засіданнях касаційного суду. ВС (палата для розгляду справ про банкрутство) у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив, вказавши на відсутність в процесуальному законі положень щодо покладення витрат, пов`язаних з розглядом справи про банкрутство, на особу, статус якої відповідно до положень Закону про банкрутство не може бути визначений як сторона у справі про банкрутство. Суддя О.О. Банасько висловив окрему думку, згідно якої застосування викладеного судовою палатою підходу до розподілу судових витрат фактично позбавляє учасника справи, який не є її стороною, права на відшкодування судових витрат за рахунок тієї особи, яка спричинила їх понесення, що нівелює як компенсаційну, так і виховну функції інституту судових витрат, порушує засади справедливості, розумності, рівності учасників справи тощо. До того ж запровадження такого підходу на думку судді створює ситуацію, за якої право на отримання професійної правничої допомоги учасником справи, який не є її стороною, не буде забезпечено можливість відшкодування витрат на його оплату за рахунок іншої сторони, і як наслідок покладає тягар таких витрат лише на такого учасника справи, що створює обгрунтовані перешкоди в реалізації конституційного права на професійну правничу допомогу і призводить о звуження змісту та обсягу права на професійну правничу допомогу. Суддя Білоус В.В. у цій справі висловив окрему думку, згідно якої поведінка ФДМУ у цій справі є непослідовною та призвела до затягування розгляду справи, а тому судові витрати підлягали покладенню на ФДМУ. Разом з тим судові витрати на професійну правничу допомогу є завищеними відносно предмета спору, складності питань, що розглядалися, тому підлягали частковому розподілу.
Короткі висновки:
✔Судові витрати за результатами вирішення спору можуть бути покладені лише на сторони такого спору; на іншу особу можуть бути покладені якщо це прямо перебачено законом.
✔Відшкодування судових витрат у непозовному провадженні, як-от у справах про банкрутство, якщо інше не передбачено законом, здійснюється за загальними правилами ст.129 ГПК України.
✔Факт подання учасником справи про банкрутство заяви про розподіл судових витрат із зазначенням вимог до іншого учасника у справі про банкрутство та підстави такої заяви, є реалізацією права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч.3 ст.3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду, керуючись принципом диспозитивності, розглянути заяву із застосуванням норм процесуального закону, чинного на дату звернення із вказаною заявою.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Відповідно
до ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про
банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження з
урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ø
Згідно
з п.3 ч.1 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою
учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом
не вирішено питання про судові витрати.
Ø
Правові
засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового
збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору
визначає Закон України "Про судовий збір".
Ø
Питання
понесення та відшкодування судових витрат за чинним законодавством України
регулюються Законом України "Про судовий збір", положеннями ГПК
України.
Ø
Практична
реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, відбувається в такі
етапи: 1) попереднє
визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК
України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу,
що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви
(клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу
разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і
здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3)
доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових
витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; -
зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають
розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).
Ø
Згідно
зі ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та
витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору,
порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну
правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів,
експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів,
проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані
з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або
підготовки до її розгляду.
Ø
Частинами
1, 2 ст.126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з
правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої
допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на
професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом
із іншими судовими витратами.
Ø
Загальне
правило розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК
України визначені таким чином:
-судовий збір
покладається:
-у спорах, що
виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка
безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві
сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
-у спорах, що
виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно
розміру задоволених позовних вимог.
Ø
Положеннями
ч.4 ст.129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані
з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на
відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового
задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних
вимог.
Ø
Судові
витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,
стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї
статті, залежно від того, чи заперечувала чи підтримувала така особа заявлені
позовні вимоги (ч.13 ст.129 ГПК України).
Ø Системний аналіз положень ст.126, 129
ГПК України дає підстави для висновку, що витрати, пов`язаних з
розглядом справи, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо
покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами
вирішення спору лише на сторони такого спору.
Ø
Аналогічна
правова позиція викладена ВС у справах №906/977/19 (додаткова ухвала від
02.06.2021), №911/2115/19 (постанова від 13.10.2020) та №
925/1105/19 (ухвала від 16.12.2020).
Ø
При
цьому, ГПК України не містить окремого врегулювання питання розподілу
судових витрат у справах про банкрутство.
Ø
Розподіл
судових витрат також не встановлений нормами Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та КУзПБ.
Ø
Відшкодування
судових витрат у непозовному провадженні, як-от у справах про банкрутство, якщо
інше не передбачено законом, здійснюється за загальними правилами ст.129
ГПК України.
Ø
Склад
учасників справи визначено в ст.41 ГПК України, а саме, у справах
позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Ø
Стаття
45 цього Кодексу визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і
відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.4 цього Кодексу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про
захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом
інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
Ø
Відповідно
до ч.5 ст.41 ГПК України, у справах про банкрутство склад учасників справи
визначається Законом України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом".
Ø
21.10.2019
введено в дію КУзПБ, відповідно до ч.3 Прикінцевих та перехідних положень
якого, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про
банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно
від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про
банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на
стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом".
Ø
Враховуючи
Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 №
4212-VI, зважаючи на те, що ухвала про порушення справи про
банкрутство Державного підприємства було прийнята 02.10.2012, постанову про
визнання боржника банкрутом прийнято не було, справа перебуває на стадії
санації, в даному випадку застосуванню підлягає Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в
редакції, що діяла до 19.01.2013.
Ø
У ст.1
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" наведено склад учасників у справі про
банкрутство та їх термінологічне визначення, а саме:
-сторонами у
справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів), боржник
(банкрут);
-учасники
провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий
(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим
Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство,
ФДМУ, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого
самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів
або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.
Ø
Звертаючись
до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення (постанови) у справі №
5017/2833/2012, ОСОБА_1., статус якого відповідно до наведених вище положень Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" не може бути визначений як сторона у справі, на
власний розсуд визначився зі змістом заяви та заявив вимоги про
стягнення судових витрат у справі №5017/2833/2012 у загальному розмірі 57204,00
грн, визначивши суб`єкта для їх відшкодування - ФДМУ, який також не є стороною
у справі про банкрутство.
Ø
Верховний
Суд зазначає, що факт подання учасником справи про банкрутство ОСОБА_1 до ВС
заяви про розподіл судових витрат із зазначенням вимог до іншого
учасника у справі про банкрутство та підстави такої заяви, є реалізацією права
на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в
розумінні ч.3 ст.3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду, керуючись принципом
диспозитивності, розглянути заяву із застосуванням норм процесуального закону,
чинного на дату звернення із вказаною заявою.
Ø
При
з`ясуванні суб`єктного складу учасників справи та змісту поданої заяви,
ВС, керуючись принципом диспозитивності у господарському процесі,
виходить з того, як їх визначено заявником при зверненні з відповідною заявою
про розподіл судових витрат, та не вправі самостійно, з власної ініціативи
змінювати суть заявленої вимоги, якщо її вимоги пред`явлено
до особи, яка не є стороною у справі про банкрутство.
Ø
Колегія
суддів зазначає, що поділ державної влади забезпечує основні функцій держави:
законодавчої, виконавчої, судової; він відображає функціональну визначеність
кожного з державних органів, передбачає їх взаємодію, систему взаємних
стримувань та противаг, які мають на меті забезпечити неухильне додержання
органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та
законів України; забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою і
важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в
державі.
Ø
Отже
результат реалізації ВС повноважень щодо забезпечення сталості та
єдності судової практики, у тому числі забезпечення однакового застосування
судами норм права, ВС не повинен суперечити запровадженому ВРУ нормативному регулюванню суспільних відносин, адже інакше
уможливлюється спотворення результату волевиявлення парламенту з питань,
віднесених до його компетенції, і, як наслідок, порушення конституційного
принципу поділу влади.
Ø
За
таких обставин, зважаючи на відсутність в процесуальному законі положень щодо
покладення витрат, пов`язаних з розглядом справи про банкрутство, на іншу ніж
сторони у справі особу, ВС у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС, керуючись принципом диспозитивності, дійшов висновку про
відсутність правових підстав вважати, що суд може покласти витрати, пов`язані з
розглядом цієї справи одного учасника у справі про банкрутство (ОСОБА_1) на іншого учасника у справі про банкрутство (ФДМУ), статус
якого відповідно до наведених вище положень Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не
може бути визначений як сторона у справі
№5017/2833/2012 про банкрутство ДП "Одеський спеціальний
науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут".
ОКРЕМА ДУМКА Судді Верховного Суду О.
О. Банасько 22 вересня
2021 року, Справа № 5017/2833/2012, https://reyestr.court.gov.ua/Review/101873140
ІІ. Підстави для
висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
…
31. …, у процедурі банкрутства процесуальні
норми ГПК України мають універсальний
характер, адже розраховані як на позовне
провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі
здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду
конкретного питання, передбачених Законом про банкрутство (до
21.10.2019) та КУзПБ (з 21.10.2019).
32. Водночас аналіз норм Закону про банкрутство (до
21.10.2019) та КУзПБ (з 21.10.2019) приводить до висновку, що у
зазначених спеціальних нормативно-правових актах відсутні положення, які
регулюють порядок розподілу судових витрат.
33. З врахуванням наведеного у такому випадку для вирішення
питання про розподіл судових витрат у справі про банкрутство мають бути
застосовані загальні норми ГПК України.
34. Правила розподілу судових витрат відповідно до ст.129
ГПК України унормовано таким чином- судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні
договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій
іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій
кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших
підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,
покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони
пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
35. Аналіз зазначеної норми приводить до висновку про те, що
сторона, яка виграла справу (в т.ч. етап розгляду справи в апеляційному,
касаційному порядку) має право на відшкодування судових витрат повністю або
частково і ці витрати відшкодовуються за рахунок протилежної сторони.
36. У свою чергу ст.129 ГПК України передбачено
можливість покладення судових витрат лише на сторони
та третіх осіб у справі.
37. За приписами ст.41 ГПК України у справах
позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При розгляді
вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах
можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право
звертатися до суду в інтересах інших осіб. У справах про оскарження рішення
третейського суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення
третейського суду учасниками справи є учасники третейського розгляду, а також
особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд
вирішив питання про їхні права та (або) обов`язки.
38. Згідно зі ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього
Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов
про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
39. Водночас у справах про банкрутство склад учасників справи
визначається Законом про банкрутство (частина п`ята статті 41
ГПК України).
40. Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство (в
редакції, що діяла до 19.01.2013) учасники провадження у справі про банкрутство
- сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією,
ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а
також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь
у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України,
державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого
самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів
або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.
41. Тлумачення цієї норми дозволяє дійти висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 2 групи, а саме:
І група - сторони
справи - кредитори (представник комітету
кредиторів), боржник (банкрут);
ІІ група - учасники
справи - арбітражний керуючий (розпорядник
майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений
управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі
про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань
банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник
працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з
обмеженою чи додатковою відповідальністю.
42. Отже, суб`єктний склад учасників
господарського процесу відповідно до ГПК України не є тотожним складу
учасників у справі про банкрутство за Законом про банкрутство. Водночас,
перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки
до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших
осіб, які беруть участь у справі про банкрутство.
43. З врахуванням наведеного вище при застосуванні текстуального (буквального) тлумачення приписів ст.129
ГПК України можна дійти висновку про неможливість розподілу судових
витрат у справі про банкрутство понесених не стороною цієї справи, а її
учасником.
44.Як вказувалось вище, саме
такого висновку дійшов і ВС постановляючи ухвалу від 22.09.2021 у цій справі з
яким я не погоджуюсь виходячи з такого.
45.У теоретичному аспекті судові витрати здебільшого
визначаються як витрати учасників процесу (сторін та інших осіб, які беруть
участь у справі) у зв`язку із розглядом і вирішенням певної справи в суді.
46. При цьому серед функцій інституту судових витрат
виділяються відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, усім
учасникам процесу (компенсаційна функція), а також вплив на процесуальну
поведінку сторін (зокрема - запобігання процесуальним зловживанням) (виховна
функція).
47. Загалом, компенсація судових витрат спрямована на
відновлення майнового стану учасника судового процесу, а в основу конструкції
розподілу судових витрат покладений принцип відшкодування витрат особі на
користь якої ухвалено судове рішення.
48. Викладене свідчить, що правова природа судових витрат
передбачає можливість їх понесення у певному
процесуальному режимі будь-яким учасником судового процесу, а відтак - і можливість їх
компенсації будь-якому учаснику процесу шляхом розподілу таких
витрат.
49. У контексті вирішення проблемного питання необхідно
враховувати, що за приписами ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням
господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із
здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до
юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених,
невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних
осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані
керуватися завданням господарського судочинства,
яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
50. Цією ж нормою до основних засад (принципів)
господарського судочинства віднесено, зокрема, рівність
усіх учасників судового процесу перед законом і
судом та відшкодування судових витрат сторони, на
користь якої ухвалене судове рішення (п.2, 12 ч.3
ст.2 ГПК України).
51. Метою запровадження принципу відшкодування судових витрат
сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є
забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого
позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку
(наведений правовий висновок викладено в постанові ОП
КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
52. З огляду на те, що до складу судових витрат заявником у
цій справі крім судового збору було включено також і витрати на професійну правничу допомогу вважаю,
що при розгляді заяви про розподіл судових витрат слід було враховувати також
норми Конституції України.
53. Так, згідно зі ст.55 Конституції України кожному
гарантується право на судовий захист.
54. За ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен
є вільним у виборі захисника своїх прав.
55. В п.3.1
мотивувальної частини Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі за
конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення
положень ст.59 Конституції КСУ України наголосив на тому, що у розділі
II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи
людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії
їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і
свобод (ч.2 ст.22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини
і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або
надзвичайного стану (ст.64), забезпечення кожному судового захисту його прав і
свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції
України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не
заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень
і протиправних посягань (ч.3 ст.8, ч.2, 5 ст.55).
56. Важливу роль у забезпеченні
реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і
має загальний характер. У контексті ч.1 цієї статті
"кожен має право на правову допомогу" поняття "кожен" охоплює всіх без винятку осіб -
громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на
території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні
принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за
ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або
іншими ознаками (ст.21, ч.1, 2 ст.24 Основного Закону України).
57. Крім того, реалізація кожним
права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру
її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову
позицію щодо цього висловив КСУ у Рішенні від 16.11.2000 № 13-рп/2000 у справі
про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці 5 п.5 мотивувальної
частини цього Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної
особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі
захисника своїх прав" (ч.1 ст.59 Конституції України) за своїм змістом є
загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким
гарантується право вільного вибору захисника з
метою захисту своїх прав та законних інтересів, що
виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших
правовідносин".
58. Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю
суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони
інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому
полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві
слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню
особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження
можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з
боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб.
59. У пункті 3.2 мотивувальної частини зазначеного вище
Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зауважено, що правова
допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і
може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв,
скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та
інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта
надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При
цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод
дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні
державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх
повноважень зобов`язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної
правової допомоги.
60. Право на правову допомогу - це гарантована державою
можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених
нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
61. КСУ зазначає, що гарантування кожному права на правову
допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи
правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки
обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах
порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію
такого права, що може
призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову
допомогу.
62. Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й
дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно
до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту
про громадянські і політичні права 1966 року тощо.
63. Відповідно до ч.1, 4 ст.1312 Конституції України в
редакції Закону № 1401-VIII для надання професійної правничої
допомоги в Україні діє адвокатура; виключно адвокат
здійснює представництво іншої особи в суді, а також
захист від кримінального обвинувачення.
64. Наведеним конституційним положенням відповідає зміст ч.2
та 3 ст.10 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і
статус суддів", відповідно до яких кожен є вільним у виборі захисника
своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної
правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від
кримінального обвинувачення та представництво в
суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків,
установлених законом.
65. Крім того в статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою
допомогою. Представництво у суді, як вид правничої
допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених
законом.
66. За ч.1 ст.3 ГПК України судочинство в господарських
судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу,
Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких
надана ВРУ.
67. Відповідно до ст.8 Конституції України Конституція
має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
68. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції
України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд
безпосередньо застосовує Конституцію України, коли зі змісту норм Конституції не
випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом або
коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи
прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми
випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд
при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується
на Конституції і не суперечить їй.
69. За статтею 17 Закону України "Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди
застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав
людини (далі - Конвенція) як джерело права.
70. За змістом підпункту "с" ч.3 ст.6 Конвенції
кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше
право, зокрема, захищати себе особисто чи використовувати допомогу захисника,
обраного на власний розсуд.
71. Разом з тим у справі "Ейрі проти Ірландії"
("Airey v. Ireland") Європейський суд з прав людини вказав, що хоча
підпункт "с" п.3 ст.6 Конвенції стосується тільки кримінального
процесу, "однак незважаючи на відсутність подібного положення щодо
провадження у цивільних справах, п.1 ст.6 може в деяких випадках зобов`язати
державу надати адвокатську допомогу, якщо без такої допомоги неможливо
забезпечити практичної реалізації права на судовий розгляд, якщо юридичне представництво надається в обов`язковому порядку, як це передбачено внутрішнім законодавством деяких Договірних
Сторін стосовно різних видів судового спору, чи з
огляду на складність процедури або справи" (п.26).
72. При цьому у справі "Загородній проти України"
("Zagorodniy v. Ukraine") ЄСПЛ вказує, що: "певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення
ефективного захисту особи… та безперешкодного
функціонування системи правосуддя" (п.53 Рішення) і саме інтереси правосуддя можуть бути виправданням обмеження права
на вибір захисника (п.54 цього ж Рішення).
73. За висновками Суду таке обмеження права на вільний вибір
захисника само по собі не порушує питання за п.п."c" п.3 ст.6
Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для
забезпечення ефективного захисту особи (рішення від 20.01.2005 у справі
"Майзіт проти Росії") та безперешкодного функціонування системи
правосуддя (рішення у справі "Мефтах та інші проти Франції").
74.З врахуванням наведеного вище, з моєї точки зору цілком
очевидно, що конституційна гарантія права на професійну правничу допомогу
має забезпечуватися та прямо корелюється із правом учасника судового процесу, який такою допомогою скористався, на
відшкодування понесених витрат.
75. Слід зауважити, що подібне за змістом правило закріплене в п.14 Рекомендації R (81) 7 Комітету міністрів
державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя в
якому зазначено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі одержувати від
сторони, що програла, відшкодування витрат і видатків, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у
зв`язку з розглядом.
76. Застосування викладеного в ухвалі від 22.09.2021 у цій
справі судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС ВС підходу до
розподілу судових витрат фактично позбавляє
учасника справи, який не є її стороною, права на відшкодування судових витрат
за рахунок тієї особи, яка спричинила їх понесення,
що нівелює як компенсаційну, так і виховну функції інституту судових витрат,
порушує засади справедливості, розумності, рівності учасників справи тощо.
77. До того ж запровадження такого підходу створює ситуацію
за якої право на отримання професійної правничої
допомоги учасником справи, який не є її стороною, не буде забезпечено
можливістю відшкодування витрат на його оплату за рахунок іншої сторони, і як наслідок покладає тягар
таких витрат лише на такого учасника справи, що на
мою думку, створює обґрунтовані перешкоди в
реалізації конституційного права на професійну правничу допомогу і призводить до звуження
змісту та обсягу права на професійну правничу допомогу.
ІІІ. Висновки
78. На мою думку, з мотивів викладених вище, судовій палаті
касаційної інстанцій для розгляду справ про банкрутство КГС ВС необхідно
було розглянути заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат,
зокрема понесених в апеляційній та касаційній інстанціях, по суті на підставі ст.129 ГПК України з прийняттям за
результатами розгляду заяви додаткової постанови.
ОКРЕМА ДУМКА 22.09.2021 року, Справа
№ 5017/2833/2012, судді Білоуса В. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100456094
Ø
Вважаю,
що при прийняття цього рішення щодо розподілу витрат не враховано, що їх склад,
порядок визначення та відшкодування, є питанням процесуального характеру,
оскільки безпосередньо пов`язано із доступом до правосуддя як вимушена міра
попереднього відшкодування витрат на захист порушених прав і законних інтересів
сторін та учасників судового процесу. Саме тому питання щодо їх розподілу і
визначені положеннями процесуального законодавства України, і зокрема
положеннями ГПК, КУзПБ, Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом", лише визначають
ті процедурні процесуальні дії за вчинення яких певний суб`єкт має сплатити
судовий збір і не вирішують питання того, за чий рахунок вони мають бути
компенсовані (повернуті) стороні яка їх понесла. Згідно ч.1 ст.2 КУзПБ провадження
у справах регулюється цим Кодексом, ГПК України. З огляду на вказане, питання
із компенсацією (поверненням) судових витрат регулюється лише ГПК України,
і зокрема Главою 8, ст. 123, 124, 126, 129, 130, п. 3 ч.1 ст.
244, п. "в" ч. 1 ст. 315 цього Кодексу.
Ø
Згідно
п. 1 ч. 4 , п. 3 ч. 5,
ч. 9 ст. 129 ГПК України судові витрати
пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на
відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має
враховувати поведінку сторони під час розгляду справи. У випадку
зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір
виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку
сторону судові витрати повністю або частково незалежно
від результатів вирішення спору.
Ø
Оскільки
касаційна скарга громадянина ОСОБА_1 на постанову Південно-західного
апеляційного господарського суду від 06.08.2020 постановою Верховного Суду від
20.01.2021 у цій справі була задоволена, то відповідно до положень вказаних
норм процесуального закону судові витрати зі сплати судового збору у розмірі
4 204,00 грн за подання касаційної скарги підлягали повністю
відшкодуванню, а заява про розподіл судових витрат в цій частині підлягала
задоволенню.
Ø
Поведінка
ФДМУ у цій справі є непослідовною, що призвело до затягування розгляду справи.
Це полягає в тому, що ухвалою суду першої інстанції від 27.05.2020 на підставі
заяви ФДМУ і прямої вказівки ч.5 ст.12 Закону України від 18.01.2018 № 2269 -
VIII було припинене провадження у справі № 5017/2833/12. Натомість ФДМУ
подав апеляційну скаргу на ухвалу, якою було задоволено його заяву. Тому,
судові витрати, відповідно до ч. 9 ст.129 ГПК України підлягали
покладенню на ФДМУ.
Ø
Разом
з тим, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі
53 000,00 грн є завищеними відносно предмету спору,
складності питань, що розглядалися, тому судові витрати на правничу допомогу
підлягали частковому розподілу.
Ø
В
зв`язку із вказаним, заява про розподіл судових витрат підлягала частковому
задоволенню і за її результатами мала бути прийнята додаткова постанова про
часткове задоволення заяви, покладення повністю на ФДМУ судових
витрат на судовий збір у розмірі 4020,00 грн за подання касаційної скарги і
часткову відмову у розподілі судових витрат на правничу допомогу на адвоката.
