ПОСТАНОВА 30 січня 2024 року, cправа № 925/790/17(925/580/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/116828860
Короткі висновки:
31.7. …, оскарження додаткового судового рішення не є окремими
судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи,
тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду
додаткового рішення ("розподіл витрат на правничу допомогу за участь у
розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу"), яким вже
вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає
змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Відповідно до ст.16
ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно
адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
16. За змістом ст.1
Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір
про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат,
адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист,
представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту)
на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити
надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
17. Згідно зі ст.26
Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська
діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
18. Документами, що
посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1)
договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення
органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
19. Однією із
основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових
витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2
ГПК України).
20. Згідно зі ст.123
ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат,
пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи,
належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
21. Відповідно до ч.1,
2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката,
несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
22. Для цілей
розподілу судових витрат:
1) розмір витрат
на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за
представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі
справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також
вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про
надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу
наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає
сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що
підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання
правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання
правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують
здійснення відповідних витрат.
23. Розмір судових
витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи,
встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків
тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом
п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових
дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (ч.8 ст.129 ГПК
України).
24. Для визначення
розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат
учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних
адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги
(ч.3 ст.126 ГПК України).
25. Водночас, за
змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має
бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих
послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання
послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною
позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення
справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
26. У разі
недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої
сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які
підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат
покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату
правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126
ГПК України).
27. Отже, у
розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на
професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на
підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог
стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та
часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи
диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення
суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з
власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної
палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
28. На підтвердження
судових витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Компанія
"Ніко-Тайс" до матеріалів заяви надано: копію договору про надання
адвокатських послуг (правової допомоги) від 20.09.2023 №20-09-2023/1; акт
прийому-передачі документів від 20.09.2023; акт здачі-приймання виконаних робіт
щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 09.11.2023.
29. Відповідно до
акта здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової
допомоги) від 09.11.2023 ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" прийняло
правову допомогу у цій справі на суму 7 200,00 грн.
30. Аналізуючи зміст
зазначених документів та доводи скаржника, колегія суддів звертає увагу на те,
що за наявною у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,
фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією, єдиним основним
видом діяльності Товариства за КВЕД є діяльність Клас 69.10 Діяльність у сфері
права. Зокрема, цей клас включає:
- юридичне
представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в
судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і
під їх керівництвом:
консультаційні
послуги та представництво в цивільних справах;
консультаційні
послуги та представництво в кримінальних справах;
консультаційні
послуги та представництво в трудових суперечках;
- загальні
консультації та складання юридичних документів:
свідоцтв про
реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов`язаних зі
створенням підприємств;
патентів і
авторських прав;
підготовку різних
юридичних документів, заповітів, доручень тощо;
діяльність
державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів,
експертів і арбітрів.
30.1. Тобто, основна
діяльність Товариства передбачає можливість здійснення представництва власних
інтересів заявника без залучення третіх осіб.
30.2. ЄСПЛ,
присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує
аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та
інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір -
обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance
Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance
Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
30.3. Разом з тим,
надані документи свідчать про те, що зазначене Товариство залучило не власного
працівника, дії якого, з огляду на визначену у ЄДРПОУ діяльність Товариства та
складність справи, відповідали б основному виду діяльності товариства, а залучило
третю особу - адвоката. Водночас скаржником не обґрунтовано чи було таке
залучення необхідним та неминучим, не надано доказів того, що понесені
додаткові витрати на залучення третіх осіб виникли внаслідок неможливості
здійснити самопредставництво, без здійснення додаткових витрат на залучення
третіх осіб.
31. Також колегія
суддів погоджуєтесь із висновками апеляційного суду про те, що додаткова
постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №
925/790/17 (925/580/20) є самостійним актом правосуддя, яким вирішене окреме
процесуальне питання, однак таке рішення не вирішує/змінює спір сторін по суті,
а також не містить висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у
справі, не вирішує вимоги, не досліджені у судовому засіданні щодо спору по
суті, що є підставою для розподілу судових витрат у справі на підставі положень ст.129
ГПК України.
31.1. Аналіз положень статті
244 ГПК України свідчить про те, що додаткове судове рішення є похідним
від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому
самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове
рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема,
залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є
компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення
може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно
ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням
відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати
докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення
судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення
судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після
ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.1 ст.246 ЦПК України). Подібне
право має сторона в господарському судочинства згідно з ч.1 ст.221
ГПК України.
31.2. Неповнота
судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед
судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не
вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне
рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з
необхідністю розподілу судових витрат.
31.3. Частина 1 ст.244
ГПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної
ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком
є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил ст.123-130, 221
ГПК України (ст.133 - 142, 246 ЦПК України).
31.4. Додаткове судове
рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч.3 ст.244 ГПК
України). Водночас, ГПК України під поняттям "порядок ухвалення
судового рішення" розуміє: ухвалення рішення, постанови іменем України
негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов,
складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув
справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому
рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті;
оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а
інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням
до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал)
що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення
(постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях
чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових
рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у ЄСІТС
(ст.233 ГПК України).
31.5. Отже, ГПК
України не включає до поняття "порядок ухвалення судового
рішення" "процедуру розгляду справи по суті в загальному чи
письмовому провадженні", яка виділена в окремі глави процесуальних
кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).
31.6. Колегія суддів
звертається до висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 05.07.2023 у справі
№911/3312/21, відповідно до якого термін "ухвалення" додаткового
судового рішення, а не термін "розгляд" законодавцем застосовано з
метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття
відповідно до ст.233 ГПК України). Таке тлумачення є
релевантним для з`ясування змісту положення другого речення ч.3 ст.244 ГПК
України, коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто
відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду
справи. Водночас презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані
на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами ст.201-221
ГПК України, а розгляд справи належним чином відображений в описовій та
мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового
рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному)
порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.
31.7. Отже, оскарження
додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті, а
прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо
стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення
("розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про
розподіл витрат на правничу допомогу"), яким вже вирішено питання
розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту
процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат.
32. Посилання
скаржника у касаційній скарзі таких висновків не спростовують, а зазначення та
посилання скаржника на наявну судову практику саме по собі не є підставою для
скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
33. З огляду на
зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про правильність висновків
апеляційного господарського суду про відсутність підстав для відшкодування
судом витрат на професійну правничу допомогу, оскільки таке суперечило б змісту ГПК
України, а відтак і про відсутність підстав для скасування оскаржуваного
судового рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар