ПОСТАНОВА 16 липня 2020 року, Справа № 910/4475/19, ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС Погребняка В. Я. - головуючий, Банаська О. О., Білоуса В. В., Васьковського О.В., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Ткаченко Н. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/90743553
Ухвалою
Господарського суду міста Києва від 19.06.2019, серед іншого відкрито
провадження у справі про банкрутство Боржника - ПАТ «Златобанк» ((після
державної реєстрації змін від 17.07.2019 - ПАТ «ЗЛАТО»)
. Ухвала мотивована тим, що Боржник не є банком та має ознаки
неплатоспроможності. У липні 2019 року не погоджуючись з вказаною ухвалою
апеляційну скаргу подали ФГВФО, ТОВ Біопродукт та
НБУ, просили постановити нову ухвалу, якою відмовити у відкритті
справи про банкрутство Боржника. Апеляційний г/с ухвалою від
11.03.2020 апеляційне провадження за усіма апеляційними скаргами закрив,
мотивував тим, що особи, які подали апеляційні скарги, не мають статусу
учасника справи про банкрутство у розумінні КУзПБ, а сам по собі майновий
інтерес, не може бути підставою для оскарження ухвали, якщо така особа не
набула статусу учасника справи про банкрутство до подання апеляційної
скарги. Верховний Суд касаційні скарги ФГВФО та НБУ
задовольнив частково, ухвалу апеляційного г/с від 11.03.2020, зокрема, в
частині закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ФГВФО (до
якої приєдналися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) та НБУ скасував та у скасованій частині
передав на розгляд до апеляційного г/с; ухвалу апеляційного г/с в частині закриття
апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Біпродукт» залишив без
змін.
63. Висновки про
застосування норми права
63.1. Особа
набуває статусу конкурсного кредитора (сторони,
учасника провадження у справі про банкрутство) з повним обсягом процесуальної
дієздатності (в тому числі правом оскарження судових рішень) за
сукупності таких умов:
- подання до г/с
письмових заяв з вимогами до боржника, а також документів, що їх
підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про
відкриття провадження у справі про банкрутство (ч.1 ст.23 Закону про
банкрутство, ч.1 ст.45 КУзПБ);
- розгляд г/с заяв
конкурсних кредиторів у попередньому засіданні суду (ч.6 ст. 23, ст.25
Закону про банкрутство, ч.6 ст.45, ст.47 КУзПБ);
- визнання вимог таких
кредиторів, що формалізується у судовому рішенні г/с - ухвалі (ч.6
ст.23, ст.25 Закону про банкрутство, ч.6 ст. 45, ст.47 КУзПБ).
63.2.Ухвала про
відкриття провадження у справі про банкрутство має наслідком зміну
порядку задоволення вимог заставодержателя майна боржника, у
зв`язку з чим є судовим рішенням, яке ухвалено про права та інтереси цієї особи,
що надає заставодержателю права заперечувати у
підготовчому засіданні відкриття провадження у справі про банкрутство боржника
з наділенням у такому разі заставодержателя процесуальними правами учасника у
справі про банкрутство - щодо подання клопотань, надання доказів тощо, а
відповідно, і процесуальним правом на оскарження ухвали про відкриття провадження
у справі про банкрутство у розумінні ч.1 ст.254 ГПК України.
ПОЗИЦІЯ
ВЕРХОВНОГО СУДУ
55. Щодо права
на апеляційний перегляд
55.10. Реалізація
конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення
ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в
провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК та КУзПБ.
55.12. Частина 1 ст.
254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на
апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники
справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення
прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
55.13. У розумінні
наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не
брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та
(або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються
права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються
перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або
реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору.
55.14. При цьому, на
відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі
у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами
спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох
критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3)
обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не
ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не
може братися до уваги.
55.15. У вирішенні
цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового
рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки,
або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або
обов`язків у майбутньому тощо. Тобто, суд має розглянути та вирішити спір про
право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про
права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
55.16. Якщо скаржник
лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або
інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено
питання про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання,
зважаючи на наведе, не можуть бути достатньою та належною підставою для
розгляду, зокрема, апеляційної скарги.
55.17. Після прийняття
апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної
інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про
права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо буде
встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки
такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою
закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.264
ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником
і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
55.18. Зазначене
узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах ВС від 17.05.2018 у
справі № 904/5618/17, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у
справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 17.10.2019 у
справі № 910/21156/16.
55.19. Згідно зі ст.3 ГПК України судочинство в
господарських судах здійснюється відповідно до Конституції
України, цього Кодексу,
Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,
а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана ВРУ.
55.20. Основним
нормативним актом є ГПК України,
який визначає юрисдикцію та повноваження г/с, встановлює порядок здійснення
судочинства у господарських судах.
55.21. Порядок
здійснення судочинства щодо деяких визначених ГПК категорій
справ врегульовано Законом про
банкрутство (до 21.10.2019) та КУзПБ (з
21.10.2019).
55.22. Так, відповідно
до ч.1 ст.2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство
регулюється цим Законом,
ГПК України, іншими законодавчими актами України. Такі ж положення містить
частина перша статті 2 КУзПБ.
55.23. З 21.10.2019
введено в дію КУзПБ. З огляду
на приписи п.4 Прикінцевих та
перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом
(принцип дії закону у
часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та
їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття
провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в
дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.
55.24. На день розгляду
цієї справи у суді апеляційної інстанції Закон
про банкрутство втратив чинність.
55.25. Поряд з цим слід
зауважити, що із втратою Законом
про банкрутство чинності відповідні зміни до ГПК України внесені не були.
55.26. Відтак, Суд вважає, що при застосуванні
судом норм ГПК України,
під час розгляду справ про банкрутство, які містять посилання на Закон про банкрутство, який втратив
чинність, з урахуванням ч.3 ст.3 ГПК України та п.3 Рішення КСУ від 03.10.1997 №
4-зп (у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 щодо
офіційного тлумачення ч.5 ст. 94 та
ст.160 Конституції України), з
21.10.2019 підлягають застосуванню саме норми КУзПБ.
55.27. Відповідно до
приписів ст.41 ГПК України у
справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При
розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися
до суду в інтересах інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського
суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду
учасниками справи є учасники третейського розгляду, а також особи, які не брали
участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні
права та (або) обов`язки.
У справах про
банкрутство склад учасників справи визначається Законом
України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
55.28. Статтею 1 Закону про банкрутство визначено:
учасники у справі
про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий
(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства,
Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування,
представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників,
акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть
участь у провадженні у справі про банкрутство.
55.29. За КУзПБ (стаття 1) учасники у
справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний
орган з питань банкрутства, ФДМУ, представник органу місцевого самоврядування,
представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників,
акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші
учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.
Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету
кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
55.30. У справі про
банкрутство учасники поділяються на дві групи: визначені учасниками за
законом (абзац 15 ст.1 Закону про банкрутство, абзац 23 ст.1 КУзПБ) та особи,
які стали учасниками справи в процесі провадження (у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть
участь у провадженні у справі про банкрутство (ст.1
Закону про банкрутство); інші учасники справи про банкрутство, щодо прав
або обов`язків яких існує спір (ст.1
КУзПБ).
55.31. Суб`єктний склад
учасників господарського процесу за ГПК
України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за Законом про банкрутство та КУзПБ. Водночас, перелік учасників
провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників
справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які
беруть участь у провадженні у справі про банкрутство
55.32. Коло осіб (в
позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення
суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду
першої інстанції визначено приписами ст.254, 255 ГПК України.
55.33. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити
судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого
втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
55.34. Відповідна
правова позиція не має законодавчого відтворення ані в ГПК України, ані в Законі про банкрутство або КУзПБ, однак є усталеною
під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для
розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС,
зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у
справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у
справі № 908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у
справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14.
55.35. Як Закон про банкрутство, так і КУзПБ не передбачають
обов`язкову формалізацію статусу всіх учасників справи про банкрутство (окрім
кредиторів), шляхом прийняття відповідного судового рішення (ухвали)
55.36. На переконання
Суду, було б доцільно формалізувати статус наведених учасників у справі про
банкрутством шляхом прийняття г/с відповідного судового рішення (ухвали) задля
впорядкування процесу здійснення провадження у справі.
55.37. Водночас, відсутність
відповідного судового рішення (ухвали про визнання або залучення особи
учасником у справі про банкрутство) не може позбавляти особу
процесуальних гарантій права на апеляційне оскарження за ст.254 ГПК України або невиправдано
ускладнювати реалізацію цього права нижче мінімально допустимих стандартів на
апеляційне оскарження, визначених Конституцією,
Конвенцією, Законом України «Про судоустрій і статус суддів України», ГПК України, КУзПБ.
Щодо правового
регулювання статусу учасників справи
56. Щодо
конкурсних кредиторів
56.2. Основною метою
конкурсного процесу та процедури банкрутства є рівномірне і справедливе
задоволення вимог кредиторів, саме тому правове регулювання статусу кредиторів
у справах про банкрутство є одним із ключових питань цього процесу, адже, з
одного боку, відкриття та провадження у справі про банкрутство впливає на
права, інтереси, діяльність кредиторів та їх фінансовий стан, а з іншого - від
волі кредиторів залежить і доля боржника.
56.3. Правовий статус
кредитора як учасника справи про банкрутство має переважно комплексний характер
та обов`язково включає в себе і матеріальну, і процесуальну складові.
Матеріальні відносини між боржником і кредитором у праві неспроможності
обов`язково повинні трансформуватися у процесуальні, інакше після порушення
провадження у справі про банкрутство матеріальні відносини не зможуть бути
реалізовані.
56.4. Саме від того,
яким чином визначено статус кредиторів у справі про банкрутство, якими правами
та обов`язками вони наділені і чи ефективно використовують їх, залежить
досягнення основної мети конкурсного провадження - задоволення/погашення вимог
кредиторів.
56.5. Склад учасників
у справі про банкрутство та їх термінологічне визначення наведено у ст.1
КУзПБ … Подібне визначення складу учасників у справі про банкрутство
містилося у ст. 1 Закону про банкрутство ….
56.6. Порядок набуття
кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про
банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство до
21.10.2019 визначався приписами ст.23 Закону про банкрутство та з
21.10.2019 визначається ст.45 КУзПБ.
56.7. Статтею 23
Закону про банкрутство було встановлено порядок пред`явлення кредиторами
вимог до боржника у справі про банкрутство, провадження у якій здійснюється за
загальною процедурою. Конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня
порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до
господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи,
що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення
оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а забезпечені
кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час
провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є
незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
56.8. Приписами ст.45
КУзПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня
відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до г/с
письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують,
протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття
провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов`язані подати
заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про
банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від
забезпечення.
Забезпечені
кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо
вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен
розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок
вимог вважається незабезпеченим.
Кредитори за
вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а
також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю
громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та
інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного
оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство
подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також
документи, що їх підтверджують.
56.9. Набуття статусу
кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як
фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у
встановленому Законом порядку.
Така правова
позиція викладена ВС, зокрема, у постанові від 25.06.2020 у справі №
916/1965/13.
56.10. ВС у постанові
від 17.12.2019 у справі № 01/1494 (14-01/1494) наведено правову позицію, яка
полягає у такому: «Особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про
банкрутство, а саме кредитора, лише після заявлення у встановленому порядку грошових вимог до боржника. Тільки
після цього така особа має процесуальне право на
оскарження процесуальних документів у справі про
банкрутство».
56.11. Наявність різних
правових позицій з зазначеного питання не сприяє єдності правозастосування і
розумній передбачуваності судових рішень, тому судова палата з огляду на подібність
правового регулювання набуття статусу конкурсним кредитором у справі про
банкрутство за нормами Закону про
банкрутство та КУзПБ вважає
за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права в подібних
правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях ВС, зокрема у
постановах від 18.04.2018 у справі № 922/2362/17, від 02.10.2019 № 910/9535/18,
від 17.12.2019 у справі № 01/1494(14-01/1494).
56.12. Законодавством
про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний,
порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття
статусу учасника провадження у справі про банкрутство,
який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної
дієздатності, в т. ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника,
розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання
недійсними угод боржника тощо.
56.13. Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду
про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС
від 23.01.2020 у справі № 913/444/18).
56.14. За приписами ч.2 ст.47 КУзПБ у попередньому
засіданні г/с розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку,
передбаченого ч.1 ст.45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення
боржника або розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за
результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, тобто
чітко визначений порядок формалізації конкурсного кредитора як у часника
провадження у справі про банкрутство.
56.15. Таким
чином, порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника
провадження у справі про банкрутство є чітким, зрозумілим та однозначним,
тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його
трактування.
56.16. Отже, лише після
вчинення всіх передбачених Законом
про банкрутство (ст. 23) чи КУзПБ (ст.45)
дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч.6 ст.23 Закону про банкрутство, ч.6 ст.
45, ст. 47 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває
статусу учасника провадження у справі про
банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати
процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, ст.44 ГПК України).
56.17. Ураховуючи
наведене, а також приписи ст. 1, 45, 47
КУзПБ, Палата з розгляду справ про банкрутство погоджується з висновком
суду апеляційної інстанції про те, що лише за сукупністю,
встановлених Законом про
банкрутство, КУзПБ дій (пред`явлення грошових вимог; доведення
свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка
наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього
права у зв`язку з позовною давністю, тощо); визнання їх судом) кредитор може набути
правового статусу учасника у справі про банкрутство.
56.18. Отже, вірним є
висновок апеляційного суду, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Біпродукт», які подали
заяви з грошовими вимогами до боржника, набувають статусу учасника справи -
конкурсного кредитора з моменту визнання їх грошових
вимог у судовому порядку, що
формалізується відповідним судовим рішенням господарського суду (ухвалою).
56.19. Водночас, слід
зауважити, що відповідно до абзацу 1 ч.6 ст.45 КУзПБ кредитор має право
отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий
кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо
визнання вимог інших кредиторів.
56.20. Враховуючи
термінологічне визначення значення «кредитор», наведене у абзаці 10 ч.1 ст.1 КУзПБ,
порядок набуття кредитором статусу учасника провадження у справі про
банкрутство, який визначений приписами ст.45 КУзПБ, Палата суддів вважає,
що кредитори (в
розумінні абзацу 10 ч.1 ст.1 КУзПБ, окрім тих хто ініціював провадження у
справі про банкрутство), з моменту подання заяви, передбаченої абз.1 ч.1 ст.45 КУзПБ, можуть скористатися правами , передбаченими абзацом 1 ч.6
названої статті, та правом оскарження
судових рішень у справі про банкрутство як особи, які не брали участі у справі
(ч.1 ст.254 ГПК України), якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та
(або) обов`язки.
56.21. Стосовно
осіб, грошові вимоги яких до боржника відхилені судом (абзац 4 ч.6
ст.45 КУзПБ), Палата суддів звертається до правової позиції ВС, викладеної у
постанові від 11.06.2020 у справі № 916/3200/17, згідно з якою (пункт 25):
«Особа, яка за
наслідком відмови у визнанні її грошових вимог конкурсного характеру відповідно
до статей 1, 23 Закону про банкрутство та ст.1, 45, 46
КУзПБ, не набула статусу кредитора боржника у справі про банкрутство, не
може вважатися учасником справи про банкрутство та не має
процесуальної дієздатності, визначеної законодавством про банкрутство, щодо
оскарження ухвали місцевого суду про затвердження реєстру вимог кредиторів у
справі про банкрутство та наступних судових рішень у справі про банкрутство
(введення санації, введення ліквідаційної процедури та інших), за винятком
залучення такої особи у справу про банкрутство у випадку розгляду майнових та
інших спорів щодо боржника, відповідно до п.8 ч.1 ст.20 ГПК України та ст.7 КУзПБ)».
57. Щодо
статусу забезпечених кредиторів
57.4. За ст.1 КУзПБ сторони у
справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів),
забезпечені кредитори, боржник (банкрут); забезпечені кредитори - кредитори,
вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.
57.5. Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» застава
- це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу
застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником
(заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з
вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічна
норма також міститься у ст.572 ЦК України.
57.6. Стаття 589 ЦК України передбачає, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
57.7. Частина 3 ст.590
ЦК України встановлює, що у разі ліквідації юридичної особи -
заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене
майно незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого
заставою .
Аналогічні
положення містить ст.20 Закону
України «Про заставу».
57.8. Частинами 1, 2
ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або
неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі
задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення
на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на
звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених
ст.12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення
платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації
юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення
стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного
зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть
згоди про інше.
57.9. Питання
особливого правового захисту прав забезпеченого кредитора знаходило
своє відображення у Законі про
банкрутство на всіх стадіях процедури банкрутства.
57.10. Відповідно
до ст. 23 Закону про банкрутство забезпечені кредитори зобов`язані
подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про
банкрутство лише в частині вимог, що є не забезпеченими, або за умови відмови
від забезпечення. Розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру
вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми
заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести
окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно
з державним реєстром застав.
57.11. Норма ст.23 Закону про банкрутство текстуально
відтворена в КУзПБ, а
саме: ч.8 ст. 45 КУзПБ встановлює, що розпорядник майна зобов`язаний
окремо повідомити г/с про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою
майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з
даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно
боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
57.12. Отже, з
моменту введення в дію КУзПБ правове
регулювання статусу забезпеченого кредитора, зокрема в частині порядку набуття
ним статусу учасника (сторони) у справі про банкрутство, не змінилося.
57.13. Тобто наявність
забезпечення виконання грошового зобов`язання у вигляді
застави/іпотеки надає такій особі (статус кредитора якої ще не
підтверджено) певні особливості у статусі і обсязі протягом процедур
банкрутства порівняно з іншими кредиторами боржника.
57.14. Відповідно до
висновків про застосування норми права, викладених ВС у складі
судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від
22.10.2019 у справі № 910/11946/18, визначені Законом
про банкрутство наслідки, що настають з моменту порушення справи
про банкрутство, полягають, зокрема, в обмеженні прав заставодержателя
майна боржника вільно обирати способи та процедуру звернення стягнення на
передане в заставу (іпотеку) майно, а також в особливостях задоволення вимог
забезпечених кредиторів до боржника - лише в порядку, передбаченому Законом про банкрутство, та в межах
провадження у справі про банкрутство.
57.15. А тому ухвала
про відкриття провадження у справі про банкрутство має наслідком зміну порядку
задоволення вимог заставодержателя майна боржника, у зв`язку з чим є судовим
рішенням, яке ухвалено про права та інтереси цієї особи, що надає
заставодержателю права заперечувати у підготовчому засіданні відкриття
провадження у справі про банкрутство боржника з наділенням у такому разі
заставодержателя процесуальними правами учасника у справі про банкрутство - щодо подання клопотань, надання
доказів тощо, а відповідно, і процесуальним правом на оскарження ухвали про
відкриття провадження у справі про банкрутство у розумінні ч.1 ст.254 ГПК
України.
57.16. Такий висновок
ВС ґрунтується на нормах матеріального права, що регулюють питання застави та
відповідних прав (ЦКУ, Закон України «Про заставу», Закон України «Про іпотеку»).
57.17. Ураховуючи
наведене вище, Суд вважає, що апеляційний г/с під час прийняття оскарженої
ухвали передчасно не взяв до уваги висновки ВС, викладені, зокрема, у постанові
від 22.10.2019 у справі №910/11946/18, з посиланням на те, що
вони стосуються дії та застосування норм Закону
про банкрутство, який діяв до 21.10.2019, та не звернув уваги на те, що
у наведеній постанові передусім досліджувалося порушення права заставодержателя майна боржника та вплив дії з відкриття
провадження у справі про банкрутство на його статус саме як заставодержателя, правовий статус якого з введенням у дію КУзПБ не
змінився, як і не змінилося правове регулювання статусу забезпеченого кредитора
за КУзПБ у порівнянні
із Законом про банкрутство.
57.18. Таким чином, за
висновком Суду, апеляційним судом передчасно застосовано щодо НБУ
приписи ст.264 ГПК України та закрито апеляційне провадження з
оскарження ухвали г/с м.Києва від 19.06.2019 у цій справі, у зв`язку з чим
ухвала … апеляційного г/с від 11.03.2020 в цій частині підлягає скасуванню з
направленням справи у скасованій частині для апеляційного розгляду.
58. Щодо участі
у справі ФГВФО та НБУ
58.2. Згідно зі ст.2 Закону України «Про Національний банк
України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним
органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції,
повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами
України.
58.3. Конституційною
основою діяльності НБУ є ч.2 ст.99 Конституції України, де зазначено, що
основною функцією центрального банку держави - НБУ є забезпечення стабільності
грошової одиниці, якою відповідно до частини першої цієї ж статті є гривня.
58.4. Крім основної
функції забезпечення фінансової і цінової стабільності, як про це йдеться у
ст.6 Закону про НБУ, НБУ виконує й інші функції, перелічені у ст.7 цього ж Закону, в тому числі:
визначає та проводить грошово-кредитну політику; виступає кредитором останньої
інстанції для банків і організує систему рефінансування.
58.5. Правові,
фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів
фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за
вкладами, а також регулювання відносин між Фондом, банками, НБУ, визначення
повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і
ліквідації банків установлюються Законом
України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до
п.6 ст.2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення
банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
58.6. Згідно з
п.16 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних
осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що
запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку,
встановленому цим Законом.
58.7. Як про це вже
було зазначено у п.53 цієї постанови, під
час вирішення питання, чи стосується оскаржуване судове рішення прав, інтересів
та (або) обов`язків особи скаржника, суд має розглянути та вирішити спір про
право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про
права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних
правовідносинах.
58.8. Так, заперечуючи
проти закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ФГВФО та НБУ
скаржники, зокрема, послались на правові висновки ВП ВС у постанові
від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, в яких, зокрема, висвітлено питання
спеціальної правосуб`єктності банківської установи та меж впливу й участі Фонду
та НБУ у діяльності такої особи.
58.10. У цій справі ВС
доходить висновку, що посилання ФГВФО та НБУ на правові висновки ВП ВС у постанові
від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 мають істотне значення для вирішення
питання про те, чи стосується ухвала місцевого господарського суду про
відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк» (ПАТ «ЗЛАТО»)
прав, інтересів та (або) обов`язків цих осіб (скаржників), оскільки наведена
постанова містить правові висновки, які підлягають врахуванню судами
щодо регулятивних повноважень Фонду та наглядової діяльності НБУ у
процедурі ліквідації банку, а також наслідки визнання незаконними та скасування
відповідних рішень зазначених органів, правомірність внесення змін до статуту
такого банка, без дотримання процедури, передбаченої ст.12, 16, 26,
28, 46 та 78 Закону України «Про банк та банківську діяльність».
58.11. За ст.236
ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства
права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом
відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального
права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства,
визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і
всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і
застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо
застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
58.12. Водночас, суд
апеляційної інстанції вказаних вимог норм процесуального закону повною мірою не
дотримався, доводів та посилань ФГВФО та НБУ на обґрунтування права на
апеляційне оскарження не дослідив, висновків щодо застосування норм права,
викладених у постанові ВП ВС у справі № 925/698/16, не врахував, проте дійшов
висновку про те, що зазначені особи не належать до осіб, що є учасниками справи
про банкрутство як суб`єкти, які виконують публічні функції, та осіб, що
наділені правом на оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному
порядку.
59. Щодо
застосування судом апеляційної інстанції приписів ст.264 ГПК
України у справі про банкрутство
59.1. У п.44 постанови
ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 зазначено, що право на доступ до
суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із
процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути
вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані
на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і
принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового
процесу.
59.2. Порядок
визначення особи, яка не брала участь у справі та питання про права, інтереси
та (або) обов`язки якої вирішив суд, з урахуванням приписів ст. 17, 254, 255
ГПК України, наведений у п. 34 цієї постанови.
59.3. Ураховуючи
наведене у пункті 55 цієї постанови, суд апеляційної інстанції дійшов
правильного висновку, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Біпродукт» на момент
апеляційного провадження не мають статусу учасника у справі про банкрутство,
оскарженою ухвалою про відкриття провадження у цій справі не було вирішено
питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки.
59.4. Наслідки
встановлення судом апеляційної інстанції (після відкриття апеляційного
провадження), що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або)
обов`язки такої особи не вирішувалися, наведені у п.53.29. цієї постанови
(закриття апеляційного провадження на підставі п.3 ч.1 ст.264 ГПК).
59.5. За змістом п.3
ч.1 ст.264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне
провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною
скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права,
інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про
права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
59.6. Водночас,
керуючись ст.264 ГПК України (без визначення пункту та частини), суд
апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження з підстав «помилковості»
прийняття апеляційних скарг вказаних осіб.
59.7. За приписами ст.264 ГПК України, суд апеляційної
інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:
1) після відкриття
апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила
клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення
інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;
2) після відкриття
апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано
особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має
права її підписувати;
3) після відкриття
апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав
вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено,
що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи
не вирішувалося.
59.8. Слід зазначити,
що приписи ст.264 ГПК України не містять таких підстав для закриття
апеляційного провадження як «помилковість прийняття апеляційної скарги», проте
правильне визначення підстав для закриття апеляційного провадження не призвело
до прийняття в цій частині по суті неправильного рішення.
