ПИТАННЯ КРЕДИТОРСЬКИХ ВИМОГ ДО БОРЖНИКА, ЩО СКЛАДАЮТЬ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗІ СПОЖИТОЇ ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ НАЛЕЖНИМИ БОРЖНИКУ ЖИТЛОВИМИ БУДИНКАМИ

ПОСТАНОВА ВС від 02.02.2021, Справа №  910/12640/14, колегія суддів: Васьковський О.В. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94831385

---

Справа про банкрутство Боржника порушена у 2014 році. КП "Київтеплоенерго" у 2020 році подано заяву про визнання поточних грошових вимог до Боржника в сумі 1,2 млн грн. за спожиті Боржником послуги з постачання теплової енергії, з централізованого опалення та постачання гарячої води, що надавались для належних Боржнику житлових будинків.  Ухвалою суду першої інстанції, яка залишена без змін апеляційним судом  у визнанні грошових вимог відмовлено.  Верховний Суд залишив рішення нижчих судів без змін зазначивши при цьому, що Боржник не є суб`єктом відповідальності за вимогами щодо заборгованості перед Київтеплоенерго, що складає спірні кредиторські вимоги до Боржника.

---

Короткі висновки:

Ø  Встановлений законом припис з передачі ліквідатором у межах виконання обов`язку з формування ліквідаційної маси належних банкруту об`єктів житлового фонду без додаткових умов зі здійсненням подальшого фінансування цих об`єктів в установленому законом порядку (ч. 13 ст. 41 та ч.1 ст. 42 Закону про банкрутство) виключає виникнення у банкрута з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури жодних додаткових зобов`язань у зв`язку з утриманням та фінансуванням зазначених об`єктів житлового фонду, зокрема зобов`язань за комунальні послуги, що були надані у відповідних об`єктах житлового фонду в період ліквідаційної процедури боржника.

Ø  Зобов`язання Боржника щодо власних об`єктів житлового фонду припиняються за дати ухвалення постанови про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури незалежно від моменту передачі ліквідатором вказаних об`єктів територіальній громаді відповідно до вимог ч. 13 ст. 41, абз. 1 ч. 1 ст. 42 Закону про банкрутство та ч.7 ст. 61 КУзПБ, та незалежно від причин та суб`єкта дій/бездіяльності, що перешкоджали передачі належних банкруту об`єктів житлового фонду територіальній громаді.

---

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

Щодо правового режиму об`єктів житлового фонду, що належать юридичній особі - банкруту, за наслідками відкриття ліквідаційної процедури

Ø  На правовідносини у цій справі на момент визнання Боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури постановою від 24.12.2014 поширювались положення Закону України про банкрутство в редакції від 22.12.2011 № 4212-VI (що набрав чинності з 19.01.2013) (пункт 1-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство від 22.12.2011 №  4212-VI.

Ø  Відповідно до частини першої статті 38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема:

-       господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

-    строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав;

-      у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Ø  Частиною 2 ст. 41 цього закону передбачено, що до повноважень ліквідатора, які він здійснює з дня свого призначення, належить, зокрема прийняття до свого відання майна боржника, забезпечення його збереження; проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; очолення ліквідаційної комісії та формування ліквідаційної маси.

Ø  Частиною 13 статті 41 Закону про банкрутство передбачено, що у разі ліквідації підприємства - банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, арбітражний керуючий (ліквідатор) передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законодавством.

Ø  Цій нормі кореспондують положення в абзаці першого частини першої статті 42 Закону про банкрутство, які визначають особливості формування та склад ліквідаційної маси боржника, відповідно до яких усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, крім грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку умовного зберігання (ескроу) банкрута, об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Ø  Аналогічне правове регулювання містять положення частини першої статті 59, частин першої та сьомої статті 61 чинного КУзПБ (що введений в дію з 21.10.2019), який застосовується у правовідносинах у цій справі в силу положень пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу.

Ø  Згідно з ч. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (№2482-ХІІ від 19.06.1992) у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Ø  Відповідно до ч. 3 ст. 4-1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (№147/98-ВР від 03.03.1998) визначено, що рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

Ø  За змістом наведених норм (в силу імперативних норм в ч. 13 ст. 41 та в ч. 1 ст. 42 Закону про банкрутство) передача ліквідатором (у межах виконання ним обов`язку з формування ліквідаційної маси після визнання боржника банкрутом) належних банкруту об`єктів житлового фонду (у складі, визначеному цим законом, у тому числі гуртожитки) у комунальну власність відповідних територіальних громад є безумовною.

Ø  У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 19.02.2019 у справі №5023/182/12 та від 19.09.2019 у справі № 904/9685/13.

Ø  У зв`язку із наведеним, враховуючи імперативність припису закону (положень ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство) щодо заборони на виникнення у банкрута з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, Суд дійшов висновку, що встановлений законом припис з передачі ліквідатором у межах виконання обов`язку з формування ліквідаційної маси належних банкруту об`єктів житлового фонду без додаткових умов зі здійсненням подальшого фінансування цих об`єктів в установленому законом порядку (ч. 13 ст. 41 та ч.1 ст. 42 Закону про банкрутство) виключає виникнення у банкрута з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури жодних додаткових зобов`язань у зв`язку з утриманням та фінансуванням зазначених об`єктів житлового фонду, зокрема зобов`язань за комунальні послуги, що були надані у відповідних об`єктах житлового фонду в період ліквідаційної процедури боржника.

Ø  У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 19.01.2021 у справі №    916/4181/14, та сформульованої у спорі у подібних правовідносинах, відповідно до якої: звільнення банкрута від обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, термін сплати якого настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, зумовлено раціональним сподіванням боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання; і на такі сподівання боржника не впливають вчинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

Ø  Враховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо періоду нарахування заборгованості за спожиту теплову енергію та комунальні послуги, що надавались до належних Боржнику житлових об`єктів (за період з 2015 - 2020 роки), тобто після визнання Боржника банкрутом постановою від 24.12.2014, а також обставини вчинених ліквідатором Боржника дій з передачі об`єктів житлового фонду Боржника на баланс балансоутримувача, на які також посилався ліквідатор Боржника у відзивах протягом розгляду кредиторських вимог Київтеплоенерго, у тому числі на стадії касаційного розгляду справи (пункти 1.1, 1.2, 3.1, 3.3, 6.1), Суд дійшов висновку, що Боржник з цієї дати (24.12.2014) (в силу імперативної норми ч. 2 ст. 38 Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 59 чинного КУзПБ не є суб`єктом відповідальності за вимогами щодо заборгованості перед Київтеплоенерго, що складає спірні кредиторські вимоги до Боржника.

Ø  При цьому Суд зазначає, що відповідні зобов`язання Боржника щодо власних об`єктів житлового фонду припиняються за дати ухвалення постанови про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури незалежно від моменту передачі ліквідатором вказаних об`єктів територіальній громаді відповідно до вимог ч. 13 ст. 41, абз. 1 ч. 1 ст. 42 Закону про банкрутство та ч.7 ст. 61 КУзПБ, та незалежно від причин та суб`єкта дій/бездіяльності, що перешкоджали передачі належних банкруту об`єктів житлового фонду територіальній громаді.

16.ПИТАННЯ ГРОШОВИХ ВИМОГ КП КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО ЩОДО ОПЛАТИ ПОСЛУГ З ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ОПАЛЕННЯ ТА ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ПОСТАЧАННЯ ГАРЯЧОЇ ВОДИ, ТЕРМІН СПЛАТИ ЯКИХ НАСТАВ В ПЕРІОД ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ПОСТАНОВИ ПРО ВИЗНАННЯ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ

ПОСТАНОВА 09.06.2021, Справа №  911/5186/14, ВС у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97656767

---

У справі про банкрутство Боржника, провадження у якій було відкрито 12.03.2015, а 04.08.2016 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, 14.08.2020 до суду із заявою про визнання поточних грошових вимог на суму 138,8 тис.грн., звернулося КП Київтеплоенерго; заява обгрунтована тим, що вимоги є поточними, виникли під час ліквідаційної процедури за послуги з централізованого постачання гарячої води, надані до нежитлового приміщення Боржника, в т.ч.  за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року, надані АТ К.ЕНЕРГО» та відступлені КП Київенерго за договором цесії від 11.10.2018, за період з травня 2018 - червень 2020 року, надані КП "Київтеплоенерго".  Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний г/с, грошові вимоги відхилили з посиланням на п. 3 ч.1 ст. 59 КУзПБ, правову позицію ВС, викладену у постанові від 16.04.2019 у справі №925/871/15, та виходили з того, що з дня ухвалення г/с постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, зокрема, зобов`язань за комунальні послуги, що були надані у відповідному об`єкті в період ліквідаційної процедури боржника. Крім того, суди дійшли висновку, що факт наявності у власності банкрута нерухомого майна, за відсутності документів, які б свідчили про користування таким майном, не є підставою виникнення у банкрута зобов`язання щодо оплати послуг, термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Також, зазначивши, що поточні вимоги - це вимоги, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство і до визнання боржника банкрутом, суди попередніх інстанцій відхилили посилання заявника на поточний характер заявлених ним вимог. Верховний суд з висновками нижчих судів не погодився, скасував їхні судові рішення та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд, вказавши, що висновки нижчих судів про відхилення грошових вимог є передчасними, суди не надали оцінку доводам та запереченням усіх учасників справи та належним чином не дослідили всі докази та обставини, які входять до предмету доказування при вирішенні цього спору.

---

Короткі висновки:

Ø  у  ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у КУзПБ, і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Кодексу. Такими випадками є зобов`язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Ø  застосовуючи приписи ст. 59 КУзПБ, суд не врахував положення абз. 1, 2 ч. 1 цієї норми, згідно яких з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо.

Ø  згідно визначенню, наведеному в абз. 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ, поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Зазначене визначення поточного кредитора розширеному тлумаченню не підлягає.

---

Позиція Верховного Суду

Ø  …, згідно ст.1 КУзПБ, кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ø  Відповідно до ч. 4 ст. 60 КУзПБ, у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку черговості, визначеної ст. 64 цього Кодексу.

Ø  У ч. 1 ст. 59 КУзПБ, яка визначає наслідки визнання боржника банкрутом, визначено, що з дня ухвали г/с постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних  із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Ø  Таким чином, у  ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у КУзПБ, і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Кодексу. Такими випадками є зобов`язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Ø  Наведена правова позиція стосовно зобов`язань банкрута з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат викладена КГС у складі ВС у постановах від 12.04.2018 у справі №904/404/15 та від 07.10.2020 у справі № 15/293-б.

Ø  Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №210240566 боржнику на праві власності належить нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, розташоване у багатоквартирному будинку за адресою: … .

Ø  Як стверджує КП "Київтеплоенерго", а судом не встановлено зворотного, до зазначеного нежитлового приміщення Боржника постачається теплова енергія та надаються послуги з централізованого опалення приміщення та з централізованого постачання гарячої води.

Ø  Однак, при розгляді спірних кредиторських вимог, які складаються із заборгованості Боржника  за теплову енергію та централізоване постачання гарячої води, судом першої інстанції не було враховано зазначений вище висновок Верховного Суду стосовно зобов`язань банкрута з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат.

Ø  Натомість, не надавши належної оцінки спірним грошовим вимогам КП "Київтеплоенерго" до боржника, які були обґрунтовані заявником нормами чинного законодавства у сфері теплопостачання і комунальних послуг, місцевий суд, ототожнюючи зобов`язання боржника за комунальні послуги , що були надані у відповідному об`єкті в період ліквідаційної процедури боржника, з вимогами податкових органів щодо несплати банкрутом податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, застосував до спірних правовідносин правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №925/871/15, предметом розгляду у якій були грошові вимоги ГУ ДФС до боржника, які складаються зі сплати податкового боргу (орендна плата з юридичних осіб та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості).

Ø  На думку колегії суддів, у даному випадку суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський, помилково застосував до спірних правовідносин правові висновки, наведені у постанові ВС від 16.04.2019 у справі  № 925/871/15, яка не є релевантною до справи, яка розглядається, оскільки спірні правовідносини не є подібними.

Ø  При цьому, застосовуючи приписи ст. 59 КУзПБ, суд не врахував положення абз. 1, 2 ч. 1 цієї норми, згідно яких з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо.

Ø  В контексті наведеного, при розгляді питання про наявність у банкрута зобов`язань з оплати за теплову енергію та за централізоване постачання гарячої води, суд першої інстанції не надав оцінки доводам КП "Київтеплоенерго" про те, що нерухоме майно за адресою… перебуває у власності банкрута, отже, на останнього покладається  обов`язок із утримання цього майна, а в силу Закону України "Про теплопостачання" банкрут як користувач майна є споживачем поставленої теплової енергії та наданих комунальних послуг.

Ø  З огляду на викладене, ВС у складі колегії суддів КГС вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що в силу імперативних приписів ст. 59 КУзПБ Боржник не є суб`єктом відповідальності за вимогами щодо заборгованості перед КП "Київтеплоенерго" за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води  за адресою …, є передчасним.

Ø  Разом з цим, колегія суддів вважає такими, що не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства і висновки місцевого господарського суду щодо недоведеності КП "Київтеплоенерго" поточного характеру своїх вимог, заявлених за період після визнання боржника банкрутом.

Ø  Так, судом першої інстанції при визначенні поняття поточних вимог застосовано приписи абз. 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ, а приписи абз. З ч. 1 ст. 59 цього Кодексу щодо того, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав, з чого судом зроблено висновок, що поточні вимоги - вимоги кредитора, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідного боржника і до визнання такого боржника банкрутом.

Ø  Однак, місцевим господарським судом не було враховано, що згідно визначенню, наведеному в абз. 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ, поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Зазначене визначення поточного кредитора розширеному тлумаченню не підлягає.

Ø  На вказані недоліки, допущені судом  першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув.

Ø  При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не надав оцінку доводам та запереченням усіх учасників справи та належним чином не дослідив всі докази та обставини, які входять до предмету доказування при вирішенні цього спору, що є порушенням вимог ст. 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.

Ø  За приписами ч. ч. 1, 2, 4   ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ø  Однак, як вбачається  із матеріалів справи, переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції  та погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відхилення спірних грошових вимог КП "Київтеплоенерго",  суд апеляційної інстанції  фактично виклав у апеляційній постанові зміст ухвали місцевого господарського суду щодо врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.04.2019 у справі № 925/871/15  та щодо відхилення доводів заявника про поточний характер його вимог до банкрута.

Ø  Згідно з ч. 1 ст. 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Ø  Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Ø  Згідно зі ст. ст. 7, 13 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.

Ø  Матеріали справи свідчать про те, що в порушення наведених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, підтримавши висновки місцевого суду, не надав належної правової оцінки викладеним в апеляційній скарзі аргументам КП "Київтеплоенерго" про неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. ст. 1, 59, 60, 64 КУзПБ, а також про неврахування висновку Верховного Суду, який міститься у постанові від 12.04.2018 у справі №904/404/15 щодо виникнення у банкрута зобов`язань з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Ø  Водночас, пославшись в оскаржуваній постанові в обґрунтування наявності підстав для відхилення кредиторських вимог скаржника також на відсутність між КП "Київтеплоенерго" та ТОВ Фірма "Консоль ЛТД" договорів про постачання теплової енергії та про надання комунальних послуг, суд апеляційної інстанції не дослідив ні змісту, ні правової природи виникнення спірних правовідносин, ні особливостей їх правового регулювання, на яких наголошувало КП "Київтеплоенерго" в апеляційній скарзі.

Ø  При цьому, суд апеляційної інстанції не звернувся до висновків, викладених у  постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц, від 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц , в яких міститься висновок про те, що законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договорів на постачання теплової енергії та про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим відмова від оплати таких послуг споживачем (користувачем/власником) з посиланням на відсутність укладеного договору є не законною. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

…

Ø  Встановивши зазначені вище порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, ВС у складі колегії суддів КГС дійшов висновку, що постанова  апеляційного г/с від 02.03.2021 та ухвала місцевого г/с від 02.12.2020 у справі № 911/5186/14 в частині відхилення кредиторських вимог КП"Київтеплоенерго" підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.