ПОСТАНОВА 16.11.2021, Справа №
904/2104/19, Провадження № 12-57гс21, ВП ВС у складі: головуючого
судді Князєва В. С., судді-доповідача Катеринчук Л. Й., суддів
Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,
Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О.
Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І.
В., Штелик С. П., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101990860
У справі про банкрутство ПАТ «Дніпровський
металургійний комбінат» (далі-Боржник), провадження у якій було відкрито 31.05.2019,
а 16.10.2020 введено процедуру санації, судами
розглядалася заява від 10.11.2020 з грошовими вимогами Банку-нерезиента до
Боржника-резидента, яка була обґрунтована їх виникненням на підставі договору
поруки від 16.07.2008, за яким Боржник поручився перед іноземним банком за
виконання третьою особою кредитних зобов`язань з визначенням сторонами в
договорі поруки права Англії як права іноземної держави, згідно з яким
регулюються правовідносини, що виникли з договору поруки, а також тлумачаться
умови цього правочину. Місцевий г/с ухвалою від 24.03.2021, резолютивна
частина якої залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 01.06.2021) грошові
вимоги Банку до Боржника відхилив; суди застосували до спірних правовідносин
норми ЦК України про поруку та дійшли висновку що зобов`язання за
договором поруки припинилися внаслідок застосування преклюзивного строку згідно
із ч.4 ст.559 ЦК України, вказавши, що до
спірних правовідносин слід застосувати норми ЦК України про поруку, у зв`язку з тим, що кредитор не надав
допустимих доказів, з яких би вбачалося можливим встановити дійсний зміст норм
права Англії згідно з діючим
нормативно-правовим актом, який є аналогічним або схожим за змістом із
приписами ЦК України щодо поруки та
підстав її припинення. При цьому суд послався на правовий висновок КГС ВС,
викладений в постанові від 28.07.2020 року у цій справі за результатом розгляду
вимог Компанії Indumet Limited (Індумет Лімітед) із застосуванням законодавства
України у правовідносинах з іноземним елементом щодо можливості встановлення
дійсного змісту норм права Англії виключно з джерела права - на підставі
відповідного діючого нормативно-правового акта. З огляду на таке місцевий суд,
керуючись ст.8 Закону № 2709-IV,
застосував до спірних відносин право України. Надаючи оцінку грошовим вимогам
Банку, суд дійшов висновку, що зобов`язання боржника перед Банком за договором
поруки припинилося на підставі ч.4 ст.559
ЦК України у зв’язку з тим, що строк виконання основного зобов`язання
позичальником настав 17.06.2015, однак Банк упродовж шести місяців від цієї
дати не пред`явив до боржника-поручителя вимоги про виконання зобов`язання за
кредитним договором, яке було забезпечено порукою. Судом ураховано правові
висновки ВП ВС в постановах від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 03.07.2019
у справі № 1519/2-3165/11 та від 22.08.2018 у справі № 2-1169/11 щодо
застосування приписів ч.4 ст.559 ЦК України до
правовідносин, які виникли з договору поруки з умовою щодо строку дії такого
договору до повного виконання основного зобов`язання, забезпеченого порукою. Також місцевий суд дійшов висновку, що спірні
грошові вимоги Банку, які ґрунтуються на зобов`язанні з поручительства, про
виконання якого боржником Банк заявив 28.10.2020 року (після порушення щодо
поручителя справи про банкрутство ухвалою суду від 31.05.2019), є поточними
вимогами за своєю правовою природою, що виключає можливість їх визнання як
конкурсних. Апеляційний г/с постановою від 01.06.2021 вцілому погодився
з висновками суду першої інстанції, спростував лише висновок про поточний
характер грошових вимог, зауважив, що вони є конкурсними і змінив в цій частині
мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, виклавши її в редакції своєї
постанови. КГС
ВС ухвалою від 08.09.2021постановив передати справу на розгляд ВП на
підставі ч.5 ст.302 ГПК України, що обґрунтував наявністю різної практики
застосування ВС приписів ст.8
Закону № 2709-IV щодо інструментів, які можуть
бути використані судом для встановлення змісту норм права іноземної держави під
час розгляду спору у правовідносинах з іноземним елементом, зокрема у справах №
904/2104/19, №501/1350/17, №642/3886/18, №465/1164/16-ц. Кредитор доводив
необхідність відступу від висновку КГС ВС в постанові від 28.07.2020 року у
справі № 904/2104/19 щодо можливості встановлення дійсного змісту норм права
Англії як права іноземної держави, що було обране сторонами правочину для
застосування у правовідносинах з іноземним елементом, виключно з джерела права,
тобто на підставі відповідного діючого нормативно-правового акта. Також колегія суддів КГС вбачала існування
виключної правової проблеми щодо застосування положень ст.14
Закону № 2709-IV за наявності імперативних
приписів ч.4 ст.559 ЦК України про
припинення поруки по закінченню шести місяців від дня настання строку виконання
основного зобов`язання та чи поширюються на спірні правовідносини приписи ст.8
Закону № 2709-IV при виборі норми права
іноземної держави під час розгляду спірних кредиторських вимог банку -
нерезидента України, заявлених у справі про банкрутство боржника-резидента. ВП ВС скасувала судові рішення нижчих судів та прийняла
у справі нове рішення, яким визнала грошові вимоги Банку до Боржника на усю
заявлену суму, вказавши, що судами правильно
встановлено, що розгляд спірних грошових вимог Банку як кредитора-нерезидента
здійснюється згідно з процесуальними правилами КУзПБ та ГПК України
та помилково застосували ч.4 ст.8 Закону № 2709-IV та ч.4 ст.559 ЦК України про припинення поруки з посиланням на неможливість
встановлення норм права іноземної держави; суди повинні були враховувати
положення ст.4,6, 8, 32, 33 Закону № 2709-IV і тлумачити укладений договір поруки та всі дії сторін у межах цих
правовідносин відповідно до права Англії. З огляду на невідповідність положенням статей 6, 8 Закону № 2709-IV та ст.108 ГПК України щодо порядку встановлення змісту норм права іноземної
держави у правовідносинах з іноземним елементом, ВП ВС відступила від висновків
КГС ВС в постанові від 28.07.2020 у
справі № 904/2104/19, зміст яких викладено в пунктах 9.36-9.39 цієї постанови.
Короткі висновки:
9.9. …, у правовідносинах з іноземним
елементом, які виникли на підставі правочину з вибором сторонами права
іноземної держави, що підлягає застосуванню до таких правовідносин, як зміст
правочину, так і його тлумачення визначаються іноземним правом, що сторони
обрали за принципом автономії волі.
9.16. …, встановлення змісту норм іноземного
права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є
обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та
здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у
застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право
сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права
шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони
посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень.
9.18. …ненадання учасником справи на вимогу суду
витребуваних документів на підтвердження змісту норм права іноземної держави,
на які він посилався у своїх доводах, не може бути самостійною підставою для
настання передбаченого ч.4 ст.8 Закону № 2709-IV негативного наслідку
у вигляді застосування до правовідносин з іноземним елементом відповідних норм
права України, що регулюють спірні правовідносини, якщо судом не вживалися
заходи, передбачені ч.1 та 2 ст.8 Закону № 2709-IV.
9.19…. при застосуванні національними судами
права Англії допустимими інструментами встановлення дійсного змісту правового
інституту поруки є насамперед судові рішення (прецеденти), правові звичаї,
правова доктрина відповідної держави та норми кодифікованого законодавства, яке
регулює окремі питання, зокрема про позовну давність. Зміст таких норм підлягає
встановленню судами ex officio шляхом вжиття заходів, передбачених
ч.1, 2 ст.8 Закону № 2709-IV, із залученням експертів та аналізу їх
висновків у галузі права Англії.
9.30, 9.33,9.34. Імперативними нормами права України, які
відповідно до ч.1 ст.14 Закону №2709-IV превалюють над іноземним правом, яке застосовується до
правовідносин з іноземним елементом за вибором сторін, є не будь-які норми
права України, що прямо визначають правила поведінки та виражаються в
категоричних розпорядженнях держави, а такі норми, які регулюють
правовідносини, що мають виключне та особливе значення для держави чи
суспільства, у зв`язку із чим держава Україна за жодних обставин не допускає
підпорядкування таких правовідносин іноземному праву; норми ЦК України про
поруку і підстави її припинення такими нормами не є.
9.43. …право Англії, яке належить до
англосаксонської системи права, не містить кодифікованого нормативно-правового
акта, який би визначав поняття поруки, строків, а також основного та
додаткового зобов`язань. Зазначені правові питання врегульовані правовими
прецедентами та звичаями, що застосовуються в Англії як джерело права поряд із
нормативно-правовими актами, які поширюються на певні правові відносини.
9.44. … висновок експерта є допустимим способом
здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до
правовідносин з іноземним елементом.
ПОЗИЦІЯ ВП ВС У СПРАВІ
Щодо вибору права, що підлягає
застосуванню до правовідносин поруки
9.2. За змістом ч.1, 6 ст.2 2 КУзПБ провадження у
справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами
України, а в разі участі у цих справах кредиторів-нерезидентів до процедури
банкрутства застосовується КУзПБ, якщо
інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість
яких надана Верховною Радою України.
9.3. Відтак судами попередніх інстанцій
правильно встановлено, що розгляд спірних грошових вимог Банку як
кредитора-нерезидента здійснюється згідно з процесуальними правилами КУзПБ та ГПК
України.
9.4. Водночас, визначаючи матеріальне право
якої держави підлягає застосуванню в зобов`язальних правовідносинах між
резидентом України (боржником) та нерезидентом України (кредитором), судам необхідно
керуватися приписами Закону №
2709-IV, яким встановлено
порядок урегулювання приватноправових відносин суб`єктів, які хоча б через один
із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж
український правопорядок.
9.5. Сфера застосування Закону № 2709-IV визначається
переліком питань, що виникають у приватноправових відносинах з іноземним
елементом, зокрема щодо визначення застосовуваного права (п.1 ч.1 ст.2
цього Закону). Згідно з ч.1 ст.4 Закону № 2709-IV право, що підлягає застосуванню до приватноправових
відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та
іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
9.6. Пунктом 2 ч.1 ст.1
Закону № 2709-IV визначено поняття
іноземного елемента як ознаки, яка характеризує приватноправові відносини,
що регулюються цим Законом, та виявляється
в одній або кількох з таких форм: (1) хоча б один учасник
правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України,
іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; (2)
об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; (3)
юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має
місце на території іноземної держави.
9.7. У ст.5
Закону № 2709-IV розкрито суть автономії
волі (lex voluntatis) як принципу міжнародного приватного права. Так, у
випадках, передбачених законом, учасники
(учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає
застосуванню до змісту правових відносин (ч.1 ст.5 цього Закону). Вибір права згідно з ч.1 цієї статті має бути явно
вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи
обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено
законом (ч.2 ст.5 Закону № 2709-IV).
9.8. Аналіз положень ч.1 ст.32, ст.33 Закону № 2709-IV дозволяє дійти висновку, що зміст правочину може
регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
Дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину
визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
9.9. Отже, у правовідносинах з іноземним елементом, які
виникли на підставі правочину з вибором сторонами права іноземної держави, що
підлягає застосуванню до таких правовідносин, як зміст правочину, так і його
тлумачення визначаються іноземним правом, що сторони обрали за принципом
автономії волі.
9.10. У справі, що розглядається, між
боржником-поручителем та Банком-кредитором склались приватноправові відносини
за договором поруки, у яких наявний іноземний елемент (стороною договору є іноземна
юридична особа). Пунктом 6.05 договору поруки сторони визначили право Англії
таким, що підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі цього
правочину.
9.11. Визначаючи обсяг застосування права
іноземної держави до правовідносин з іноземним елементом, законодавець у ч.1
ст.6 Закону № 2709-IV передбачив, що застосування права іноземної держави
охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
9.12. Відтак у спірних правовідносинах між
кредитором та боржником право Англії підлягає застосуванню як щодо
наслідків вчинення правочину поруки для його сторін, так і щодо строку дії
поруки як забезпечувального зобов`язання, а також щодо строку позовної давності
за вимогами кредитора до поручителя.
9.13. Статтею 8
Закону № 2709-IV перебачено порядок встановлення
змісту норм права іноземної держави. Так, за приписами ч.1 цієї статті вбачається обов`язок
суду при застосуванні права іноземної держави встановити зміст його норм згідно
з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній
іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд
може звернутися в установленому законом порядку до МЮУ чи інших компетентних органів та
установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (ч.2 ст.8 Закону № 2709-IV).
9.14. Зважаючи на обов`язок суду застосовувати
норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним
елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права
здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для
реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації
про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права
суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних
висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4)
офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через
систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7)
безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8)
встановлення іноземного права сторонами тощо. Такі правові висновки викладено КЦС
ВС в постановах від 19.05.2021 у справі № 501/1350/17 та від 16.09.2020 у
справі № 642/3886/18 за результатом розгляду справ з іноземним елементом, від
яких ВП ВС не відступає при розгляді спірних кредиторських вимог нерезидента у
цій справі.
9.15. Положеннями ч.3 ст.8 Закону № 2709-IV сторонам
надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права
іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або
заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих
норм. Однак законодавцем не визначено негативних наслідків для сторін, якщо
ними не буде надано таких документів.
9.16. Отже, встановлення змісту норм
іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним
елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та
здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні
судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у
вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання
суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на
обґрунтування своїх вимог або заперечень.
9.17. Диспозиція ч.4 ст.8 Закону
№ 2709-IV є відсильною та для цілісного
розуміння її змісту має одночасно застосовуватися з ч.1 та 2 цієї статті.
Неможливість встановлення судом, який вжив передбачені ч.1, 2 ст.8 цього
Закону способи здобуття інформації, змісту норм
права іноземної держави може бути підставою для застосування судом права
України для забезпечення розгляду такої справи в розумні строки.
9.18. Відтак ненадання учасником справи на
вимогу суду витребуваних документів на підтвердження змісту норм права
іноземної держави, на які він посилався у своїх доводах, не може бути
самостійною підставою для настання передбаченого ч.4 ст.8 Закону № 2709-IV негативного
наслідку у вигляді застосування до правовідносин з іноземним елементом
відповідних норм права України, що регулюють спірні правовідносини, якщо судом
не вживалися заходи, передбачені ч.1 та 2 ст.8 Закону № 2709-IV.
9.19. У спірних приватноправових відносинах з
іноземним елементом у формі участі в них іноземної юридичної особи (кредитор -
нерезидент України та боржник-поручитель, що є зареєстрований в Україні)
сторони обрали право Англії як таке, що має застосовуватися до укладеного ними
договору поруки та щодо його тлумачення (п.6.05 договору поруки).
З метою визначення допустимих способів
здобуття судом інформації щодо змісту норм права Англії, які регулюють спірні
правовідносини за договором поруки, необхідно з`ясувати, що є джерелами
права у цій державі. Так, Англія є країною загального права та відноситься
до англосаксонської системи права. Джерелами права в Англії є закони (статути),
судові прецеденти та правові звичаї. Цивільне право в Англії не кодифіковане, а
є так званим «писаним», «статутним» правом, коли закони та підзаконні акти
відходять на другий план у порівнянні із прецедентним правом, яке базується на
судових рішеннях (прецедентах). В Англії не існує спеціального писаного закону, який би передбачав
зміст договору поруки та правові наслідки його укладення, а також підстави
припинення поруки.
Отже, при застосуванні національними
судами права Англії допустимими інструментами встановлення дійсного змісту
правового інституту поруки є насамперед судові рішення (прецеденти), правові
звичаї, правова доктрина відповідної держави та норми кодифікованого
законодавства, яке регулює окремі питання, зокрема про позовну давність. Зміст
таких норм підлягає встановленню судами ex officioшляхом вжиття
заходів, передбачених ч.1, 2 ст.8 Закону
№ 2709-IV, із залученням експертів та аналізу їх
висновків у галузі права Англії.
9.20. Як убачається з Висновку експерта у галузі
права пана Джона Мачелла [John Machell], королівського адвоката, щодо деяких
питань англійського права від 22.01.2021 та його Другого висновку у галузі
права щодо деяких питань англійського права від 17.03.2021(том 4, а. с. 39-73,
том 5, а. с. 3-8), зокрема, пан Джон Мачелл [John Machell] зазначив, що в
англійському праві «сторони можуть на власний розсуд погоджувати скільки має
тривати договір поруки та обумовити у договорі будь-які положення, які вони
забажають, у зв`язку з цим. Сторони можуть вирішити вказати у договорі його
тривалість і можуть за бажанням це зробити шляхом посилання на певну кількість
днів, місяців або років, або ж встановити його дію до певної дати чи настання
певної події. Також вони можуть встановити необмежену тривалість дії договору…
В англійському праві не розрізняються поняття «строк» та «термін» таким чином,
як, наскільки я зрозумів, вони розрізняються в українському законодавстві: в
англійському праві обидва ці поняття є лише способами визначення тривалості дії
договору. Крім того, у договорі поруки (гарантії, як вона зазвичай називається
в англійському праві) не обов`язково має бути зазначено певний період часу або
конкретна дата припинення його дії, і він може бути укладений на невизначений
строк, тобто тривалість договору може бути необмежена у часі. Це чітко вказано
в пунктах 1-011 та 6-008 у книзі Ендрюс та Міллет «Закон про гарантії»
[Andrews andMillet, The Law ofGuarantees], 7-е видання.» (том 5,
а. с. 6).
9.21. Також експертом наводиться прецедентне
рішення у справі «Coles проти Pack» (1869-70), опубліковане у Збірнику
судових рішень 5, загальні справи 65, яке підтверджує, що в англійському праві
допускаються гарантії (поруки), які не обмежено в часі. Зокрема, в цій справі
суддя Бовілл [Bovill] встановив: «На підставі тлумачення формулювання
цього документа, тобто за його первинною суттю, та з огляду на супутні
обставини я можу дійти лише одного висновку, що передбачалося, що гарантія буде
необмеженою як у часі, так і щодо суми» (том 5, а. с. 6 - зворот, 7).
9.22. Аналізуючи спірний договір поруки, пан
Джон Мачелл [John Machell] зазначив, що «Договір Поруки у цій справі не
містить попередньо визначеної конкретної дати припинення, тобто він є
необмеженим у своїй тривалості посиланням на певний період або дату. Натомість,
він залишатиметься чинним до настання певної події. Розділ 2.03 (а) Договору
Поруки вказує на поруку, яка є «безстроковою», і передбачає, що вона
зберігатиме чинність до того часу, поки «Забезпечені зобов`язання не будуть
сплачені в повному обсязі та у суворій відповідності до положень Документів
Фінансування ПІБ [Північного інвестиційного банку], без урахування будь-яких
проміжних платежів або виплат, що здійснюються у повному обсязі або частково».
Розділом 6.04 передбачено: «Строк Договору. Цей Договір залишатиметься чинним
до моменту, поки не будуть повністю сплачені всі грошові кошти, що повинні бути
сплачені у відповідності до його положень». Положення такого виду,
тобто такі, що встановлюють строк дії поруки шляхом посилання на погашення
забезпечених порукою зобов`язань у повному обсязі, характерні для договорів
поруки за англійським правом і повністю допускаються відповідно до його
положень. Див., наприклад, умови гарантії у справі
«IIG Capіtal LLC проти Van Der Merwe», викладені
в [6(11)] [2008] Апеляційний суд Англії та Уельсу, цивільні справи 542.» (том
5, а. с. 7).
9.23. За висновком пана Джона Мачелла [John
Machell]: «…англійським правом не встановлено жодних спеціальних
передбачених законом часових рамок для пред`явлення кредитором вимоги до
поручителя, окрім тих, що вказані у законі про позовну давність. Як було чітко
вказано у моєму першому висновку, навіть якщо договір поруки не є обмеженим у
часі, це ще не означає, що він не має жодних часових рамок, протягом яких
кредитор повинен пред`явити вимогу до поручителя. Як я вже пояснював у своєму
першому висновку, англійським правом передбачені визначені законом строки позовної давності, які встановлюють час, до
спливу якого вимога має бути пред`явлена у суді, і для документів, що укладені
як договір в особливій формі (Deed) (зокрема, Договір Поруки), цей строк
становить 12 років. Див. пункти 16-22 мого першого висновку». Надаючи такий
висновок, пан Джон Мачелл [John Machell] підтвердив, що він відповідає діючому
праву Англії, усвідомлює свій обов`язок говорити правду та діє максимально
об`єктивно як експерт (том 5, а. с. 7).
9.24. До висновку експерта у галузі права пана Джона
Мачелла [John Machell] було надано документи, на які він покладався: витяги з
підручника Чітті про договори [Chitty on Contracts], 33-є видання, і
книги Ендрюс та Міллета «Закон про гарантії» [Andrews andMillett,
The Law ofGuarantees], 7-е видання; рішення у справі
«Coles проти Pack» (1869-70), Збірник судових рішень 5, загальні справи
65; рішення у справі «IIG Capital LLC
проти Van Der Merwe», викладені в [6(11)] [2008] Апеляційний суд
Англії та Уельсу, цивільні справи 542, з нотаріально посвідченим перекладом на
українську мову (том 5, а. с. 9-38), та копію Закону Великобританії
про позовну давність 1980 року (Limitation Act 1980) (том 3, а. с.
73-128).
9.25. З огляду на зазначене ВП ВС вважає
достатнім обґрунтування про дійсність зобов`язань поручителя (боржника у цій
справі) за договором поруки від 16.07.2008, укладеним з іноземним елементом та
щодо якого сторони обрали право Англії таким, що застосовується до укладення та
тлумачення цього договору поруки.
Протилежне правозастосування поставить під
сумнів можливість реалізації учасниками приватноправових відносин з іноземним
елементом принципу автономії волі при виборі права іноземної держави задля
врегулювання відносин між ними, а також становитиме порушення національним
судом обов`язку зі встановлення змісту норм права іноземної держави при
розгляді спорів у правовідносинах з іноземним елементом.
9.26. Відтак застосування судами ч.4 ст.8 Закону № 2709-IV та ч.4
ст.559 ЦК України про припинення поруки з
посиланням на неможливість встановлення норм права іноземної держави є
помилковим.
Щодо правової природи ч.4 ст.559 ЦК України про
припинення поруки в контексті застосування її як імперативної норми у спорах з
іноземним елементом
9.27. Порука є видом забезпечення виконання
зобов`язання (ч.1 ст.546 ЦК України) та виникає на підставі договору поруки (ст.553
цього Кодексу), що є різновидом цивільно-правового
договору, який укладається сторонами на засадах свободи договору щодо вибору
його умов і взаємних прав та обов`язків сторін таких приватноправових відносин
(ст.627 ЦК України).
9.28. Законодавцем у ст.559 ЦК України визначено
підстави припинення поруки, зокрема у ч.4 цієї статті - зі спливом шести
місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо впродовж
цього строку кредитор не пред`явив до поручителя вимогу про виконання
зобов`язання.
9.29. Частиною 1 ст.14 Закону № 2709-IV передбачено,
що правила цього Закону не обмежують
дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини,
незалежно від права, яке підлягає застосуванню.
9.30. Для правильного застосування положень ч.1
ст.14 Закону № 2709-IV необхідно з`ясувати, які норми права України є
імперативними, що зумовлює їх превалювання над іноземним правом, яке
застосовується до правовідносин з іноземним елементом за вибором сторін.
9.31. У доктрині міжнародного приватного права
до імперативних норм віднесено виняткові норми матеріального права, які мають
настільки особливе значення для забезпечення прав та інтересів учасників
приватноправових відносин, що можуть одержувати надімперативний характер у
порівнянні з нормами іноземної держави, що були обрані сторонами правовідносин
з іноземним елементом за принципом автономії волі в порядку ст.5 Закону № 2709-IV.
9.32. За змістом статті 9 Регламенту (ЄС) №
593/2008 Європейського Парламенту і Ради «Про право, яке підлягає застосуванню
до договірних зобов`язань («Рим I»)» від 17.06.2008 при визначенні імперативних норм у
міжнародному праві йдеться про норми, дотримання яких визнане настільки
важливим для захисту публічних інтересів країни, що стосуються її політичного,
соціального або економічного порядку, що вони підлягають застосуванню до
будь-якої ситуації, яка потрапляє у сферу їх дії, незалежно від права, що
підлягає застосуванню.
9.33. Відтак в розумінні ст.14 Закону № 2709-IV імперативними нормами є не будь-які норми права
України, що прямо визначають правила поведінки та виражаються в
категоричних розпорядженнях держави, а такі норми, які регулюють правовідносини,
що мають виключне та особливе значення для держави чи суспільства, у зв`язку із
чим держава Україна за жодних обставин не допускає підпорядкування таких
правовідносин іноземному праву.
9.34. Однак норми ЦК України про поруку і
підстави її припинення такими нормами не є. Порука як забезпечувальне зобов`язання
виникає між учасниками цивільного обороту на підставі договору поруки, що
укладається на засадах свободи договору, а визначені у ст. 559 ЦК України підстави
припинення поруки є особливістю національного законодавства, вони не
встановлюють виключних правових наслідків для цивільного обороту, що б
зумовлювало їх застосування переважно над нормами права іноземної держави у
правовідносинах з іноземним елементом. Зокрема, вони не належать до правових
норм, які регулюють публічний порядок у державі, ними не визначаються принципи
та засади обороту майна, вони не впливають на основи існуючого ладу
(незалежність держави, цілісність, самостійність і недоторканність), не
обмежують конституційних прав і свобод особи.
Щодо відступу від висновку КГС ВС в
подібних правовідносинах
9.35. За змістом оскаржуваних судових рішень у
справі № 904/2104/19 вбачається, що місцевий та апеляційний суди при з`ясуванні
дійсного змісту норм права Англії керувалися висновками Верховного Суду у
складі колегії суддів КГС в постанові від 28.07.2020 у цій же справі щодо
допустимих джерел встановлення судом змісту норм права Англії.
9.36. Так, розглядаючи грошові вимоги
Компанії IndumetLimited (Індумет Лімітед), заявлені у справі № 904/2104/19
про банкрутство цього ж боржника, КГС ВС в постанові від 28.07.2020 зауважив
про те, що системний аналіз положень ст.8
Закону № 2709-IV дозволяє зробити висновок,
що при розгляді заявлених у справі про банкрутство кредиторських вимог, в тому
числі вимог кредиторів-нерезидентів, г/с здійснює заходи щодо з`ясування змісту
норм права іноземної держави виключно за клопотанням такого кредитора і на
підставі поданих ним доказів, оскільки з урахуванням принципів змагальності та
диспозитивності збирання доказів на підтвердження грошових вимог не є
обов`язком суду.
9.37. З огляду на таке і правову позицію ВС у
складі колегії суддів КГС у справі № 916/4644/15 (постанова від 29 березня 2018
року) щодо покладення обов`язку з доведення кредиторських вимог саме на
кредитора, КГС ВС в постанові від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 вказав на
помилковість доводів кредитора про те, що встановлення змісту права іноземної
держави є обов`язком суду. КГС у зазначеній постанові виснував, що надання
кредитором-нерезидентом документів, що підтверджують зміст норм права Англії,
на які він посилається на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та іншим
чином сприяння суду в установленні змісту цих норм є необхідною передумовою
доведення кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог.
9.38. Щодо допустимих інструментів з`ясування
судом змісту норм права Англії, яке було обране кредитором-нерезидентом та
боржником до врегулювання правовідносин між ними, КГС ВС в постанові від 28.07.2020 в цій справі
зазначив, що дійсний зміст норми права Англії можна встановити виключно з
джерела права, тобто на підставі відповідного діючого нормативно-правового
акта.
9.39. Також КГС ВС в постанові від 28.07.2020 у
справі № 904/2104/19 зауважив, що згідно з принципом jura novit curia(«суд
знає закони») суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує,
які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони
не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної
норми до спірних правовідносин за винятком правових звичаїв та положень
іноземного права. Тобто обов`язок доказування дійсного змісту норм права
іноземної держави у правовідносинах з іноземним елементом покладено на учасника
справи, який посилається на відповідні іноземні норми у своїх доводах.
9.40. ВП ВС вбачає підстави для відступу від
висновків ВС у складі колегії суддів КГС в постанові від 28.07.2020 у справі №
904/2104/19, зміст яких викладено в пунктах 9.36-9.39 цієї постанови, з огляду
на їх невідповідність положенням статей 6, 8 Закону № 2709-IV та ст.108
ГПК України щодо порядку встановлення змісту
норм права іноземної держави у правовідносинах з іноземним елементом.
9.41. Так, у п.9.13-9.18 цієї постанови зазначено висновок ВП
ВС про те, що приписами ч.1 ст.8 Закону №
2709-IV визначено обов`язок суду, який розглядає
спір у правовідносинах з іноземним елементом, з`ясувати дійсний зміст норм
права іноземної держави, яке сторони обрали задля врегулювання правовідносин
між ними, згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною
у відповідній іноземній державі. Водночас покладення судом такого обов`язку на
учасника процесу, який посилається на відповідну іноземну норму у своїх
аргументах чи запереченнях, не узгоджується з ч.3 ст.8 Закону
№ 2709-IV, що передбачає право, а не обов`язок
сторін встановлювати зміст норм права іноземної держави, у застосуванні якої
вони зацікавленні при вирішенні спору судом. Інших особливостей щодо розгляду
справ про банкрутство чинним законодавством не передбачено.
9.42. Отже, є помилковими висновки КГС ВС,
викладені в постанові від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, про здійснення
судом заходів щодо з`ясування змісту іноземних норм виключно за клопотанням
кредитора та на підставі поданих ним доказів без можливості вжиття заходів щодо
встановлення змісту цих норм господарським судом самостійно із застосуванням відповідних
способів здобуття інформації про іноземне право. ВП ВС відступає від таких
висновків і зазначає, що встановлення судом змісту норм іноземного права
здійснюється ex officio.
9.43. ВП ВС зауважує, що право Англії, яке
належить до англосаксонської системи права, не містить кодифікованого
нормативно-правового акта, який би визначав поняття поруки, строків, а також
основного та додаткового зобов`язань. Зазначені правові питання врегульовані
правовими прецедентами та звичаями, що застосовуються в Англії як джерело права
поряд із нормативно-правовими актами, які поширюються на певні правові
відносини.
9.44. Згідно з ч.2 ст.8 Закону № 2709-IV суд
вправі залучити експертів при з`ясуванні змісту норм іноземної держави, а в
силу п.2 ч.1 ст.108 ГПК України учасники
справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту
норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням,
практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Отже, висновок експерта є допустимим
способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до
правовідносин з іноземним елементом.
9.45. З огляду на зазначене ВП ВС відступає від
викладених у постанові від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 висновків КГС ВС
щодо можливості встановлення дійсного змісту норм іноземного права, в тому
числі права Англії та Уельсу, виключно з джерела права, яким, на думку колегії
суддів, є тільки відповідний нормативно-правовий акт, та про неналежність
висновку експерта в галузі іноземного права як доказу у справі на підтвердження
змісту норм іноземного права.
9.46. Також ВП ВС відступає від висновку КГС ВС
в постанові від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 про незастосування судами при
розгляді спорів, що виникли з правовідносин з іноземним елементом,
принципу jura novit curia («суд знає закони»),
згідно з яким суд зобов`язаний застосувати ті норми матеріального та
процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини,
незалежно від того, чи посилаються на них сторони. Такий висновок КГС ВС не
відповідає приписам ст.8
Закону № 2709-IV щодо встановлення змісту
норм іноземного права безпосередньо судом через вжиття передбачених цією
статтею заходів у розумні строки та за сприяння сторін у з`ясуванні цих норм
судом шляхом подання документів на підтвердження змісту норм як їх вільного
волевиявлення.
Щодо розгляду справи по суті
9.47. Кредиторські вимоги Банку на суму 1
660 417 042,99 грн заявлено у справі про банкрутство Публічного
акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» як конкурсні
вимоги, що виникли на підставі договору поруки до моменту відкриття щодо
боржника-поручителя справи про банкрутство та не є забезпеченими заставою.
9.48. Зі змісту ч.1 ст.45 КУзПБ вбачається
обов`язок конкурсних кредиторів подати до г/с письмові заяви з вимогами до
боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня
офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Пропуск зазначеного строку має наслідком втрату кредитором права вирішального
голосу на зборах та комітеті кредиторів, однак не позбавляє такі вимоги статусу
конкурсних та не змінює черговості їх задоволення у четверту чергу (абзац 3 ч.4
ст.45 та п.4 ч.1 ст. 64 КУзПБ).
9.49.Відповідно до загальних правил розгляду конкурсних вимог
кредиторів, які передбачено ст.45, 47 КУзПБ, до
повноважень суду віднесено розгляд спірних вимог кожного кредитора по суті з
прийняттям ухвали про визнання таких вимог повністю або частково або про
відмову у їх визнанні повністю (частково). За наслідком такого розгляду
формується перелік як визнаних, так і не визнаних судом вимог кредиторів (абзац
3 ч.2 ст.47 КУзПБ).
9.50. Положеннями ч.3 ст.45 КУзПБ визначено вимоги до форми і
змісту заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, серед яких виклад
обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; перелік
документів, що додаються до заяви. До заяви в обов`язковому порядку додаються
документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
9.51. Розглядаючи спірні вимоги кредитора -
нерезидента України, суди попередніх інстанцій встановили, що Банком заявлено
вимоги на підставі договору поруки від 16.07.2008, за яким боржник поручився
перед Банком за виконання кредитних зобов`язань третьою особою. Правовідносини
між кредитором та боржником є приватноправовими та містять іноземний елемент
(кредитор є іноземною юридичною особою), з огляду на що при виборі норм
матеріального права, які підлягають застосуванню судами при перевірці дійсності
спірних кредиторських вимог, суди повинні враховувати положення статей 4,6, 8,
32, 33 Закону № 2709-IV і тлумачити укладений договір поруки та всі дії
сторін у межах цих правовідносин відповідно до права Англії.
9.52. Згідно із ч.4 ст.11 ГПК України суд
застосовує при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зауважив, що національні суди мають
вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти
законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007
у справі «Воловік проти України» № 15123/03, § 45).
9.53. У мотивувальній частині рішення
суду мають зазначатися висновки суду про те, які обставини, що є предметом
доказування у справі, визнаються судом встановленими або спростованими з огляду
на більшу вірогідність відповідних доказів, мотиви визнання доказів більш
вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, чи
були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких
мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку (ч.4 ст.238 ГПК України). Висновки
мотивувальної частини судового рішення не можуть бути взаємно суперечливими.
Отже, у випадку відмови у визнанні
грошових вимог кредитодавця до фінансового поручителя висновки суду про відмову
у визнанні таких вимог не можуть одночасно ґрунтуватися на прийнятті доводів
сторони про пропуск строку дії поруки за зобов`язаннями такого поручителя та
доводів сторони про те, що ці зобов`язання не виникли внаслідок того, що кредит
не був наданий стороною кредитного договору.
9.54. За змістом оскаржуваних рішень суди
виснували, що зобов`язання за договором поруки припинилися внаслідок
застосування преклюзивного строку згідно із ч.4 ст.559 ЦК України. Отже, такі
зобов`язання були чинними певний період часу, що визнавалося боржником
(поручителем у справі).
9.55. Пунктом 6 ч.1 ст.3 ЦК України передбачено
добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю,
відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного
правовідношення.
У постанові ВП ВС від 05.06.2018 у справі
№338/180/17 за своєю суттю застосовано доктрину venire contra factum proprium
(заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non
concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй
попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить
принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній
діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або
поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно
покладається на них.
9.56. Застосовуючи принцип добросовісності щодо
поведінки боржника, ВП ВС зазначає, що, визнаючи факт існування своїх
зобов`язань за укладеним ним договором поруки від 16.07.2008 та їх припинення
по закінченню преклюзивного строку згідно із ч.4 ст.559 ЦК України, боржник діяв
недобросовісно, заперечуючи в цілому факт перерахування Банком коштів за
кредитним договором від 16.07.2008 Компанії «Лендмонт Лімітед»
(LANDMONT LIMITED) та стверджуючи про неповноту наданих Банком доказів у
справі про банкрутство щодо перерахування спірної суми грошових коштів - 40 000
000 доларів США. Зазначені висновки судів є помилковими і суперечать основному
змісту мотивувальних частин рішень судів першої та апеляційної інстанцій про
відмову у визнанні спірних грошових вимог як таких, що припинилися внаслідок
дії імперативної норми українського права (ст.559 ЦК України).
9.57. Також касаційний суд бере до уваги
висновки апеляційного суду, який погодився із судом першої інстанції про те, що
Банку відомо про порушення своїх прав та інтересів за кредитним договором від
16.07.2008 із 17.12.2011 (перша дата сплати платежу по кредиту), при цьому
кінцевою датою сплати останнього платежу по кредиту відповідно до умов
кредитного договору є 17.06.2015 (том 6, а. с. 31 - зворот). Отже, суди
фактично погодилися з тим, що в Банку існувала заборгованість за цим кредитним
договором, а відтак у поручителя виникли зобов`язання з її погашення відповідно
до укладеного ним договору поруки від 16 .07.2008.
9.58.Відповідно до ст.79 ГПК України наявність
обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої
обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
ВП ВС неодноразово наголошувала на
необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів
доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту
дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря
доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок
вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку
обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої
переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з
урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто
певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує
(концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності
втрачає сенс (п.81 постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі №
129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
9.59. З огляду на подання Банком у справі про
банкрутство сукупності доказів про наявність дійсних грошових зобов`язань
боржника за договором поруки від 16.07.2008 як фінансового поручителя Компанії
«Лендмонт Лімітед» (LANDMONT LIMITED), які складають 59 065 191,70 долара
США (з яких 40 000 000 доларів США основного боргу, 12 421 464,61 долара США
процентів за користування кредитом за період із 17 грудня 2012 року по 10
листопада 2020 року, 6 643 727,09 долара США прострочених процентів за період з
19 грудня 2011 року по 10 листопада 2020 року), відсутність заперечень боржника
щодо суми заявлених у справі про банкрутство кредиторських вимог, визнання
судами фактичних обставин порушення прав Банку як кредитодавця, порушення
судами норм процесуального права щодо оцінки фактичних обставин за їх
сукупністю з наведенням у мотивувальних частинах судових рішень взаємовиключних
висновків, установлення за змістом оскаржуваних судових рішень, що основною
причиною відмови у визнанні вимог цього кредитора були помилкові висновки судів
про припинення дії поруки з неправильним застосуванням норм національного
законодавства України, - ВП ВС вважає правильним скасувати постанову
апеляційного суду та ухвалу місцевого суду про відмову Банку у визнанні його
вимог та прийняти у справі нове рішення про визнання вимог Банку в заявленому
ним розмірі на загальну суму 59 065 191,70 долара США, визначивши їх в
еквіваленті до національної валюти України на день подання заяви Банку з
кредиторськими вимогами (10.11.2020) згідно з абзацом 4 ч.2 ст. 45 КУзПБ, яка була
надіслана поштовим відправленням 10.11.2020.
9.60. Висновки судів про необхідність доведення
кредитором за сукупністю доказів того, що кредит узагалі надавався його
одержувачу за договором від 16.07.2008, суперечать основним висновкам
мотивувальних частин оскаржуваних рішень про припинення поруки за кредитним
договором та виникнення кредитних зобов`язань за предметом спору, а тому не
відповідають вимогам ч.4 ст.238 ГПК
України щодо належної мотивації судового
рішення. Зазначена норма виключає можливість взаємно протилежних висновків щодо
встановлених фактичних обставин справи при мотивації судового рішення. Тому
такі висновки суд касаційної інстанції не бере до уваги.
9.61. Станом на дату подання заяви Банку з
грошовими вимогами до боржника (10.11.2020) офіційний курс долара
США до гривні за даними НБУ становив: 1USD=28,1116 грн, що
підтверджується публічними даними із сайту НБУ
(https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangeratesdate =10.11.2020& period = daily) . Отже, заявлені до боржника
вимоги Банку на суму 59065191,70 долара США основного боргу станом на 10.11.2020
в еквіваленті до національної валюти України складають 1660417042,99 грн та
підлягають внесенню керуючим санацією до реєстру вимог кредиторів боржника і
задоволенню у четверту чергу.
