Банкрутство (юрособи): АК (винагорода та витрати)

Показ дописів із міткою АК (винагорода та витрати). Показати всі дописи

ПИТАННЯ ОПЛАТИ ВИНАГОРОДИ АРБІТРАЖНОМУКЕРУЮЧОМУ ТА ВИПРАВЛЕННЯ ОПИСКИ В УХВАЛІ (НАЗВИ ТА ЄДРПОУ)

ПОСТАНОВА 23 січня 2024 року, cправа №910/65/14, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/116510905

У справі про банкрутство ТОВ «Гранд Сіті», де 26.06.2023 апеляційний господарський суд ухвалив рішення про стягнення з ТОВ "Лекснавігатор" 45 609,86 грн та з РВ ФДМУ 146 593,51 грн на користь арбітражного керуючого в рахунок оплати послуг ліквідатора, останній 11.09.2023 подав заяву про виправлення описки в пункті 4 резолютивної частини постанови. Апеляційний господарський суд 25.09.2023 заяву задовольнив та виправив описку у своїй постанові від 26 червня 2023 року, уточнивши найменування та код ЄДРПОУ Регіонального відділення Фонду державного майна України у місті Києві.

РВ ФДМУ у місті Києві не погодилося з цим рішенням та оскаржило його, стверджуючи, що суд не мав права виправляти описку, оскільки вона містилася не в самому судовому рішенні, а в документах, поданих ліквідатором (звіті та клопотанні). Скаржник наполягав на тому, що суд може виправляти лише власні описки, допущені безпосередньо в судовому рішенні, а не помилки, зроблені іншими учасниками провадження в поданих ними документах, навіть якщо ці помилки впливають на рішення суду. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вкзав, що заміна у п. 4 резолютивної частини постанови суду від 26.06.2023 найменування юридичної особи та її коду ЄДРПОУ як описки ухвалою від 25.09.2023 у цій справі не призвела до втручання в законність, обґрунтованість, обов`язковість і незмінність судового рішення, ухваленого за наслідками апеляційного перегляду справи по суті спору.

Короткі висновки:

27.4. …, помилкове зазначення арбітражним керуючим назви та ЄДРПОУ у заяві про не може нівелювати право арбітражного керуючого на отримання передбаченої законом винагороди та на відшкодування його витрат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21.Відповідно до ч.1 ст.243 ГПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

21.1.Положення вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки.

21.2.Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) орфографічна, граматична, пунктуаційна помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Такі помилки зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Як правило, описка, як мовна помилка, не спотворює текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання: помилкове розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів тощо.

21.3.Отже, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання. Таким чином, виправлення допущених у рішенні, ухвалі, описок, арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

22.Так, в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції від 25.09.2023 суд зазначив, зокрема, про те, що в резолютивній частині постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 допущено технічну описку, а саме: не правильно зазначено найменування боржника та його код ЄДРПОУ, тому, з урахуванням положень ч.1 ст.243 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для виправлення зазначеної описки.

23.Верховний Суд зазначає, що огляду на те, що за змістом постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 йдеться саме про найменування боржника та його код ЄДРПОУ (без зміни № рахунку отримувача, банку, МФО, суми стягнення), тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про допущену у цій частині судового рішення описку, яка підлягає виправленню.

24.Колегія суддів звертає увагу, що Регіональне відділення Фонду державного майна України у місті Києві ухвалою від 11.11.2014 Господарського суду міста Києва було визнано кредитором ТОВ "Гранд Сіті" на суму 16000085,85 грн., з яких 16298867,85 грн. - вимоги шостої черги, а 1218,00 грн. - вимоги першої.

25.Матеріалами справи підтверджується, що зазначений кредитор неодноразово приймав участь в якості учасника провадження у справі про банкрутство ТОВ "Гранд Сіті", що підтверджується прийнятими у цій справі ухвалами місцевого суду від 11.11.2014, 25.04.2019, 18.06.2019, 09.09.2019, 15.07.2020, 29.07.2020 та апеляційного господарського суду від 15.07.2019, 25.09.2019, 09.08.2021 тощо.

25.1.Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували безпосередню участь Регіонального відділення Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 09030825). Також в ЄДР відсутня юридична особа за зазначеним кодом ЄДРПОУ.

25.2.Отже, покладення на Регіональне відділення Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 09030825) як учасника справи сплати грошової винагороди та витрат за період виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Гранд Сіті" у справі № 910/65/14 є безпідставним.

26.Також Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять судових рішень чи інших доказів того, що Регіональне відділення Фонду державного майна України у місті Києві було замінене правонаступником, або втратило статус кредитора та учасника провадження у справі про банкрутство ТОВ "Гранд Сіті".

27.Водночас, колегія суддів звертає увагу, що надання послуг арбітражного керуючого як суб`єкта незалежної професійної діяльності повинно відбуватися на платній основі.

27.1.Кредитори як споживачі послуг арбітражного керуючого, які очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що арбітражний керуючий в свою чергу правомірно очікує на отримання передбаченої законом грошової винагороди у зв`язку із належним здійсненням ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією у конкретній справі, оплата грошової винагороди у випадку неможливості здійснення її оплати з інших джерел має покладатися на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

27.2.Якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу 6 ч.2 ст.30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав.

27.3.Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.

27.4.Отже, помилкове зазначення арбітражним керуючим назви та ЄДРПОУ у заяві про не може нівелювати право арбітражного керуючого на отримання передбаченої законом винагороди та на відшкодування його витрат.

28.Доводи скаржника, викладені у пункті 18.1. описової частини цієї постанови колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

28.1.Згідно із ч.1 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

28.2.Відповідно до ч.5, 6, ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

28.3.Відтак, правові висновки, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14, ухвалі Верховного Суду України у справі № 6-788цс16 від 22.02.2017, ухвалі Верховного Суду не є обов`язковими для застосування апеляційним господарським судом.

29.Водночас зміст оскаржуваного судового рішення не суперечить висновкам, викладеним в ухвалі ВП ВС від 10.02.2021 у справі № 817/777/16 та постанові ВП ВС від 14.01.2019 у справі № 369/8367/16-ц, а також у постановах ВС від 08.04.2020 у справі № 922/1424/14, від 29.01.2021 у справі № 22-ц/354/11, оскільки в цьому випадку суд не здійснив таке виправлення тексту судового рішення, яке призвело до його неправильного сприймання (не змінив суті рішення про покладення витрат на оплату послуг ліквідатора на кредиторів у справі про банкрутство), а лише правильно зазначив найменування та ідентифікуючу ознаку юридичної особи-кредитора (без зміни № рахунку, банку, МФО, суми стягнення), на яку покладено витрати на оплату послуг ліквідатора на кредиторів у справі про банкрутство.

30.Отже, заміна у п. 4 резолютивної частини постанови суду від 26.06.2023 найменування юридичної особи та її коду ЄДРПОУ як описки ухвалою від 25.09.2023 у цій справі не призвела до втручання в законність, обґрунтованість, обов`язковість і незмінність судового рішення, ухваленого за наслідками апеляційного перегляду справи по суті спору.

31.Наявність правових підстав для виправлення описки у цій частині судового рішення апеляційного господарського суду за наявності самої описки у розумінні приписів ст.243 ГПК України, є підставою для відмови у скасуванні ухвали апеляційного суду від 25.09.2023 про виправлення описки.

ПИТАННЯ КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕНННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ПРО СТЯГНЕННЯ СТЯГНЕННЯ ГРОШОВЇ ВИНАГОРОДИ АК З КРЕДИТОРІВ

УХВАЛА 19 червня 2024 року, cправа №Б29/122-09. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/119841744

У справі про банкрутство ЗАТ «Углеводород» місцевий господарський суд 02.02.2022 затвердив звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ухвалив рішення про закриття справи. Після цього, 14.08.2023, арбітражний керуючий (АК) подав заяву про стягнення з кредиторів несплаченої затвердженої судом основної грошової винагороди пропорційно до їх вимог та про видачу судових наказів. АК просив стягнути зазначену винагороду відповідно до Реєстру вимог кредиторів боржника станом на 08.12.2021, пропорційно до вимог кредиторів, в загальній сумі 126 000 грн. Місцевий г/с ухвалою від 12.12.2023 частково задовольнив заяву АК, зобов’язавши стягнути наступні суми: з ПП "Компанія Приват-Лекс" – 1 770,30 грн; з АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" – 35,53 грн; з ТОВ "КОНТУР-С" – 58 993,20 грн; з АТ "ОТП Банк" – 27 720,00 грн; з ТОВ "ФК "ДАТА ФІНАНС" – 215,46 грн; з ПАТ "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР" – 126,00 грн; з ТОВ "ФК "Європейська факторингова компанія"–309,96 грн; з ТОВ "ПРАВО ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" – 33 294,24 грн. У решті вимог суд відмовив. АК подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення 33 294,24 грн з ТОВ "Право Інвест Консалтинг", зазначаючи, що суд мав розподілити основну грошову винагороду АК між кредиторами станом на час надання АК послуг, а не на момент закриття справи. Арбітражний керуючий наголошував, що кредитори повинні були виконати свій обов’язок з оплати основної винагороди на момент здійснення АК своїх повноважень, зокрема у період з січня по липень 2021 року. Також він зазначав, що заміна кредитора ТОВ "ФК "Дата Фінанс" на правонаступника ТОВ "Право Інвест Консалтинг" на підставі договору відступлення права вимоги від 27.08.2021 не передбачала правонаступництва щодо зобов'язань перед арбітражним керуючим Клименком С.А., якому також не було надано згоди на зміну боржника. Апеляційний господарський суд постановою від 20.05.2024 залишив ухвалу місцевого суду без змін. Верховний Суд у відкритті касаційного провадження відмовив, оскільки оскільки оскаржені судові рішення не підпадають під перелік рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, що відповідає усталеній судовій практиці.

Короткі висновки:

Ø у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Ø Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Позиція Верховного Суду

Ø За змістом положень ст.55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Ø Пункт 8 ч.2 ст.129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ø Аналогічні положення закріплено і в ч.1 ст.17 ГПК України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Ø Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 п.п.3.1 п.3 рішення КСУ від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Ø Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз`яснено КСУ у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Ø Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ø Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ від 23.10.1996 у справах "Levages Prestations Sevices v. France"; від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomes de la Torre v. Spain").

Ø У рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб".

Ø Згідно з ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Ø Суд звертає увагу, що 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Ø З дня введення в дію КУзПБ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ø Частиною 1 ст.2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Ø Отже, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених КУзПБ.

Ø Законодавцем у ст.9 КУзПБ встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство (основне провадження).

Ø Відповідно до ч.1 ст. 9 КУзПБ, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ø Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 КУзПБ у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Ø Предметом касаційного оскарження є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2023 в частині стягнення з ТОВ "ПРАВО ІНВЕСТ КОНСАЛТИЙНГ" 33 294,24 грн основної грошової винагороди арбітражного керуючого, можливість касаційного оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 9 КУзПБ.

Ø Такого ж висновку щодо застосування ч.3 ст. 9 КУзПБ дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 14.11.2023 у справі №922/3766/16, від 06.11.2023 у справі №903/477/22, від 26.12.2022 у справі №927/587/20, від 16.08.2022 у справі № 903/6/13-г, від 27.04.2022 у справі №916/1601/20.

Ø Вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Ø Відповідно до п.1 ч.1 ст.293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ø У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги арбітражного керуючого … на вказані судові рішення, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики ЄСПЛ, що в сукупності з положеннями норм ст.287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

Ø Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч.1 ст.293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Ø З урахуванням викладеного, касаційна скарга арбітражного керуючого … не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийнятті необхідно відмовити з підстав, визначених п.1 ч.1 ст. 293 ГПК України та ч.3 ст. 9 КУзПБ.

ПИТАННЯ КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ЗВІТУ АК ЩОДО ВИНАГОРОДИ ТА ЇЇ ПРОПОРЦІЙНОГО СТЯГНЕННЯ

УХВАЛА 17 вересня 2024 року, cправа №924/1708/14, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Картере В.І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/121660490

У справі про банкрутство ПП «Серго-Транс» місцевий г/с ухвалою від 03.04.2024, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 25.07.2024), затвердив звіт арбітражного керуючого щодо нарахування та виплати основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора, а також задовольнив заяву про пропорційне стягнення такої винагороди, і серед іншого, стягнув з ГУ ДПС на користь арбітражного керуючого 33 796,35 грн. Верховний Суд у відкритті касаційного провадження відмовив, вказавши, що таке судове рішення касаційному оскарженню не підлягає.

Позиція ВС

Ø За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ø Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Ø Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Ø Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Ø Згідно з ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ø Частиною 1 ст.2 КУзПБ, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Ø Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУзПБ, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ø Частиною 3 ст.9 КУзПБ, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та винесення судом касаційної інстанції цієї ухвали передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Ø Наведений в ч.3 ст.9 КУзПБ, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Ø Предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024, якою переглянуто ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2024 у справі №924/1708/14 в частині затвердження звіту арбітражного керуючого … від 11.01.2024 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора ПП «Серго-Транс» по справі про банкрутство № 924/1708/14 основної грошової винагороди за виконанням ним повноважень ліквідатора та стягнення з ГУ ДПС … на користь арбітражного керуючого … 33796,35 грн основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора, можливість касаційного оскарження якої не передбачена ч.3 ст.9 КУзПБ.

Ø Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС … в частині затвердження звіту АК … від 11.01.2024 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора … та стягнення з ГУ ДПС …на користь АК … основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора, оскільки вона подана на судове рішення, яке відповідно до ч.3 ст.9 КУзПБ не підлягає касаційному оскарженню.

ОСКАРЖЕННЯ ПОВЕРНЕННЯ БЕЗ ПРИЙНЯТТЯ ДО ВИКОНАННЯ ВИКОНАВЧОГО ДОКУМЕНТА ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЛІКВІДАТОРА БАНКУ – УПОВНОВАЖЕНОЇ ОСОБИ ФГВФО НА ЛІКВІДАЦІЮ БАНКУ СПЛАТИТИ ВИНАГОРОДУ ТА ВИТРАТИ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 19.04.2023, Справа № 5002-17/1718-2011, Провадження № 12-4гс23, ВП ВС у складі: головуючого Уркевича В. Ю., судді - доповідачки Катеринчук Л. Й., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Чумаченко Т. А., Штелик С. П., https://reyestr.court.gov.ua/Review/110749455

1.1. …Правова проблема пов`язана із застосуванням норми п.4 ч.4 ст. 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIIІ«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), яка зобов`язує державного (приватного) виконавця повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, і необхідністю виконання ухвали суду як судового рішення, яким визначено розмір витрат судової процедури банкрутства, які покладено судом на одного з учасників такої процедури (неплатоспроможний банк в особі його ліквідатора).

Г/с Київської області у справі про банкрутство ТОВ «Неаполь-Сервіс» (далі-Боржник), затвердив звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника ухвалою від 09.11.2020, затвердив звіт про нарахування грошової винагороди арбітражному керуючому у розмірі 68 478,79 грн за виконання повноважень ліквідатора та відшкодування витрат в розмірі 510,20 грн, дійшов висновку про пропорційність покладення на кредиторів боржника цих витрат у справі про банкрутство та зобов`язав ліквідатора банку - уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. вчинити дію - перерахувати арбітражному керуючому частину основної грошової винагороди в розмірі 30147,68 грн. За скаргою АТ «Родовід банк» ухвала переглядалася в апеляційному та касаційному порядку і була залишена без змін постановами апеляційного (03.06.2021) та касаційного (23.09.2021) судів. На виконання вказаного рішення г/с видав наказ від 03.12.2020, який ліквідатор подав на примусове виконання до ДВС, а державний виконавець його повернув без прийняття до виконання на підставі п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII, зазначивши, що рішенням Правління НБУ від 19.12.2017 № 811-рш відкликано ліцензію санаційного банку та ліквідовано АТ «Родовід банк». Ліквідатор подав до суду скаргу. Місцевий г/с ухвалою від 20.12.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 14.06.2022) скаргу арбітражного керуючого задовольнив частково, визнав неправомірним винесене державним виконавцем повідомлення від 12.11.2021 про повернення виконавчого документа - наказу г/с від 03.12.2020 року стягувачу без прийняття до виконання, зобов`язав державного виконавця усунути порушення та винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Верховний Суд (ВП) залишив касаційну скаргу без задоволення, вказав, що п.4 ч.4 ст.4 Закону "Про виконавче провадження" щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VІ визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості. Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.

Короткі висновки:

7.11. …, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу 6 ч.2 ст.30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав

7.12. Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів ст.43 Конституції України та ст.30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.

7.31. …у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону №4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини

7.38. …, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.

6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд ВП ВС

6.1. Прийнявши до розгляду касаційну скаргу АТ «Родовід банк» КГС ВС ухвалою від 26.01.2023 передав справу на розгляд ВП ВС, зазначаючи про необхідність відступу від висновків КЦС ВС щодо застосування п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах у справах №761/14537/15-ц (постанова від 06.11.2019), № 552/1811/15-ц (постанова від 01.12.2021), згідно з якими касаційний суд зазначив, що наявність норми п.4 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця, необхідність вчинення ним дій з виконання рішення суду, незважаючи на те, що банк-боржник перебував у ліквідаційній процедурі.

6.2. Колегія суддів КГС ВС вважає, що у випадку введення ліквідаційної процедури банку виконання судових рішень щодо такого банку має здійснюватися іншим органом - ФГВФО відповідно до процедури, визначеної ст.1, 6 Закону № 1404-VІІІ, розділом VІІІ Закону № 4452-VІ у відповідній редакції та п.8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VІ, згідно з яким «законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону».

6.3. Колегія суддів звернула увагу, що іншої правової позиції дотримуються судді КЦС.

Зокрема, у постанові КЦС ВС від 06.11.2019 у справі №761/14537/15-ц суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця та з посиланням на практику ЄСПЛ щодо обов`язковості виконання судового рішення зазначив, що завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення. Наявність норми п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

У постанові КЦС ВС від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц суд зазначив, що оскільки рішення …, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в апеляційному чи касаційному порядку, то відсутні підстави щодо винесення державним виконавцем повторної постанови про закінчення виконавчого провадження, як цього вимагає уповноважена особа ФГВФО. Наявність норми п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

6.4. Близький за змістом висновок міститься також у постанові КЦС ВС від 15.04.2020 у справі № 761/24136/15-ц щодо закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що наявність норми п.4 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII стосовно закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Щодо сплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат, пов`язаних з виконанням повноважень у справі

7.3. Верховний Суд бере до уваги припис, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ч.7 ст.43 Конституції України).

7.4.Арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до посадової особи підприємства-боржника. Арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (ч.1, 2 ст.10, ч.1, 2 ст.30 КУзПБ).

7.5. Приписами ст.30 КУзПБ визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого в справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок викладено у постановах ВС від 16.03.2021 у справі № 5011-15/2551-2012, від 16.07.2020 у справі № 918/454/18).

7.6. Суди при затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу боржника встановили, що авансування коштів для оплати послуг арбітражного керуючого не здійснювалося, коштів від господарської діяльності боржника чи реалізації його майна в період виконання арбітражним керуючим … повноважень ліквідатора … не отримано. Фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створювався.

7.7. Діяльність ліквідатора банкрута спрямована на досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній процедурі (ч.14 ст.39 КУзПБ). Тому основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.

7.8. Кредитори боржника на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство можуть відмовитися від своїх вимог до боржника, заявлених у порядку ст.45 КУзПБ, припинивши свою участь у процедурі банкрутства як учасники провадження (сторони у справі).

7.9. Беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) може нести певні обов`язки, пов`язані з розглядом провадження у справі. За ухвалою суду на нього можуть покладатися певні судові витрати: оплата послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого.

7.10. Як убачається із приписів ст.12, 30 КУзПБ, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень безоплатно.

7.11. Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу 6 ч.2 ст.30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав (близький за змістом висновок викладено у численних постановах ВС: від 15.07.2020 у справі №Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.02.2020 у справі №11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 у справі № 5/80-10, від 09.07.2019 у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16.04.2019 у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 у справі № 910/22696/15, від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 19.04.2018 у справі №265/2б-02/14/13-08, від 21.03.2018 у справі № 3/67-Б).

Щодо виконання остаточного судового рішення

7.15. Положеннями ч.1 ст.326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

7.16. Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано ВРУ, та практику ЄСПЛ як джерело права.

7.17. Згідно з практикою ЄСПЛ одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, пункт 77, та від 05.07.2005 у справі «Агротехсервіс проти України», заява № 62608/00, пункт 42).

7.18.КСУ, беручи до уваги ст.3, 8, ч.1, 2 ст.55, ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

7.19.Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (абзаци 13, 14 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення КСУ (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.2 ст.26 Закону №1404-VIII (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019).

7.20. КСУ зазначив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац 2 п.4 мотивувальної частини Рішення КСУ у справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.7,9 , п.2 ч.16 ст.236-8 КПК України від 30.06.2009 № 16-рп/2009).

7.21. Отже, правова проблема, яка постала в цій справі, полягає у тому, що суб`єкт правовідносин з виконання судового рішення в ліквідаційній процедурі банку (особа, уповноважена ФГВО на ліквідацію банку) відмовився виконати рішення суду про вчинення певних дій з перерахування коштів як таких, що є витратами банку, пов`язаними з веденням ліквідаційної процедури, а Законом № 1404-VIIІ не передбачено механізму виконання таких рішень державним виконавцем.

Щодо застосування приписів п.4 ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VIII

7.22. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.23. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом № 1404-VIII.

7.24. За ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

7.25. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) за цим Законом підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами в передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

7.26.Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа).

7.27. Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.28. Отже, ст.1 Закону № 1404-VIII законодавець урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

7.29. Одним з таких актів є Закон № 4452-VI, який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, НБУ, визначає повноваження та функції ФГВФО щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (ст.1 цього Закону).

7.30. Відповідно до п.8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.

7.31. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону №4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону № 4452-VI (тут і далі - у редакції на час звернення стягувача до державного виконавця) відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена ВП ВС в постановах від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 29.08.2018 у справі № 127/10129/17, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17.

7.32. ФГВФО безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі ФГВФО з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі НБУ.

7.33. Отже, звернення у справу про банкрутство позичальника банку з метою стягнення з нього заборгованості перед банком є одним з необхідних заходів ФГВФО (уповноваженої особи) щодо повернення дебіторської заборгованості банку, оскільки поза межами процедури банкрутства позичальника повернення такої заборгованості є неможливим.

7.34. Частиною 4 ст.38 Закону № 4452-VІ ФГВФО надано право залучати до своєї роботи інших осіб, оплата праці яких здійснюється за рахунок банку, що ліквідується, у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією ФГВФО. А відповідно до ч.3 ст.46 Закону № 4452-VІ допускається можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, додаткових зобов`язань, пов`язаних з витратами в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку.

7.35. Рішеннями судів у цій справі ліквідатора банку зобов`язано оплатити частину послуг ліквідатора позичальника як таких, що є витратами, пов`язаними з належним проведенням ліквідаційної процедури самого банку, з огляду на обов`язок ліквідатора банку вживати заходів щодо повернення своїх активів, а поза межами участі банку у справі про банкрутство позичальника стягнення таких активів є неможливим з урахуванням часткового стягнення дебіторської заборгованості на користь неплатоспроможного банку. Таке рішення залишено в силі постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій. Отже, воно не може ставитися під сумнів під час розгляду скарги на дії державного виконавця стороною (боржником), щодо якої його прийнято.

7.36. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VІІІ).

7.37. ВП ВС бере до уваги зазначену правову норму та вважає, що вона має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VІ визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.

7.38. Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.

7.39. Установивши, що ухвала г/с … від 09.11.2020, якою зобов`язано уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. перерахувати арбітражному керуючому … частину основної грошової винагороди в розмірі 30 147,68 грн, була залишена без змін постановами судів апеляційної інстанції від 03.06.2021 та касаційної інстанції від 23.09.2021, однак уповноважений на вчинення відповідних дій представник ФГВФО відмовився її виконувати, місцевий та апеляційний суди дійшли висновку про необґрунтованість дій державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та зобов`язали державного виконавця відкрити виконавче провадження про примусове виконання наказу суду.

7.40. ВП ВС погоджується, що у випадку відмови ліквідатора банку виконати судові рішення про зобов`язання відшкодувати певні витрати як витрати ліквідаційної процедури банку такий механізм виконання судового рішення буде ефективним способом захисту інтересів стягувача та не суперечитиме загальним принципам правової певності та виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення належних механізмів виконання судових рішень.

Щодо відступу від висновків КЦС ВС в подібних правовідносинах

7.41. З огляду на викладене вище ВП ВС не вважає за необхідне відступати від правових висновків щодо необхідності забезпечення державою належних механізмів виконання судового рішення шляхом зобов`язання ліквідатора банку до вчинення певних дій чи стягнення коштів з боржника у випадку, якщо уповноважена особа банку (ліквідатор) за певних обставин відмовляється вчинити належні дії з виконання судового рішення у процедурі ліквідації банку, які викладено в постановах КЦС ВС від 06.11.2019 у справі № 761/14537/15-ц та від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц.

Посилання

ПИТАННЯ ОПЛАТИ ВИНАГОРОДИ АРБІТРАЖНОМУКЕРУЮЧОМУ ТА ВИПРАВЛЕННЯ ОПИСКИ В УХВАЛІ (НАЗВИ ТА ЄДРПОУ)

ПИТАННЯ КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕНННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ПРО СТЯГНЕННЯ СТЯГНЕННЯ ГРОШОВЇ ВИНАГОРОДИ АК З КРЕДИТОРІВ