ПОСТАНОВА 19.04.2023, Справа № 5002-17/1718-2011,
Провадження № 12-4гс23, ВП ВС у складі: головуючого Уркевича В. Ю.,
судді - доповідачки Катеринчук Л. Й., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Чумаченко Т. А., Штелик С. П., https://reyestr.court.gov.ua/Review/110749455
1.1. …Правова проблема пов`язана із застосуванням норми п.4 ч.4
ст. 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIIІ«Про виконавче
провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), яка зобов`язує державного
(приватного) виконавця повернути виконавчий документ без прийняття до
виконання, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та
ліквідацію банку-боржника, і необхідністю виконання ухвали суду як судового
рішення, яким визначено розмір витрат судової процедури банкрутства, які
покладено судом на одного з учасників такої процедури (неплатоспроможний банк в
особі його ліквідатора).
Г/с Київської області у справі про
банкрутство ТОВ «Неаполь-Сервіс» (далі-Боржник), затвердив звіт
ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника ухвалою від 09.11.2020, затвердив
звіт про нарахування грошової винагороди арбітражному керуючому у розмірі 68
478,79 грн за виконання повноважень ліквідатора та відшкодування витрат в
розмірі 510,20 грн, дійшов висновку про пропорційність покладення на кредиторів
боржника цих витрат у справі про банкрутство та зобов`язав ліквідатора банку -
уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю.
вчинити дію - перерахувати арбітражному керуючому частину основної грошової
винагороди в розмірі 30147,68 грн. За скаргою АТ «Родовід банк» ухвала переглядалася в апеляційному та касаційному порядку і
була залишена без змін постановами апеляційного (03.06.2021) та касаційного (23.09.2021)
судів. На виконання вказаного рішення г/с видав наказ від 03.12.2020, який
ліквідатор подав на примусове виконання до ДВС, а державний виконавець його повернув без
прийняття до виконання на підставі п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII, зазначивши,
що рішенням Правління НБУ від 19.12.2017 № 811-рш відкликано ліцензію
санаційного банку та ліквідовано АТ «Родовід банк». Ліквідатор подав до суду скаргу. Місцевий
г/с ухвалою від 20.12.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова
від 14.06.2022) скаргу арбітражного керуючого задовольнив частково, визнав
неправомірним винесене державним виконавцем повідомлення від 12.11.2021 про
повернення виконавчого документа - наказу г/с від 03.12.2020 року стягувачу без
прийняття до виконання, зобов`язав державного виконавця усунути порушення та
винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Верховний Суд (ВП) залишив
касаційну скаргу без задоволення, вказав, що п.4 ч.4 ст.4 Закону "Про виконавче
провадження" щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття
до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ
прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
банку-боржника має застосовуватися
імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку,
оскільки Закон № 4452-VІ визначає
спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у
відповідній черговості. Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали
законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з
погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до
неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному
порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений
конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке
повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого
документа стягувачу буде незаконним.
Короткі висновки:
7.11. …, якщо процедура банкрутства триває
після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу 6 ч.2 ст.30
КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на
час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової
винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не
створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника
або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати
послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про
нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат
арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не
може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів
банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання
повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип
пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату
послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство
пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових
підстав
7.12. Така практика покладення судом на
кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у
справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу
оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів ст.43
Конституції України та ст.30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не
утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні
кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про
банкрутство має бути завершеним.
7.31. …у спорах, пов`язаних з виконанням
банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура
ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону
№4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що
регулюють відповідні правовідносини
7.38. …,
якщо існують судові
рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором
банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній
процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в
добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений
конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке
повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого
документа стягувачу буде незаконним.
6. Короткий зміст ухвали суду касаційної
інстанції про передачу справи на розгляд ВП ВС
6.1. Прийнявши до розгляду касаційну скаргу АТ «Родовід
банк» КГС ВС ухвалою від 26.01.2023 передав справу на розгляд ВП ВС, зазначаючи
про необхідність відступу від висновків КЦС ВС щодо застосування п.4 ч.4 ст.4
Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах у справах №761/14537/15-ц
(постанова від 06.11.2019), № 552/1811/15-ц (постанова від 01.12.2021), згідно
з якими касаційний суд зазначив, що наявність норми п.4 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття
до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання
банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу
верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на
захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення, та дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність
державного виконавця, необхідність вчинення ним дій з виконання рішення суду,
незважаючи на те, що банк-боржник перебував у ліквідаційній процедурі.
6.2. Колегія суддів КГС ВС вважає, що у випадку
введення ліквідаційної процедури банку виконання судових рішень щодо такого
банку має здійснюватися іншим органом - ФГВФО відповідно до процедури,
визначеної ст.1, 6 Закону № 1404-VІІІ, розділом VІІІ Закону № 4452-VІ у відповідній редакції
та п.8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VІ,
згідно з яким «законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до
набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить
цьому Закону».
6.3. Колегія суддів звернула увагу, що іншої
правової позиції дотримуються судді КЦС.
Зокрема, у постанові КЦС ВС від 06.11.2019 у справі №761/14537/15-ц
суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності
підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця та з
посиланням на практику ЄСПЛ щодо обов`язковості виконання судового рішення
зазначив, що завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного
судового рішення. Наявність норми п.4 ч.4 ст.4 Закону №
1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання
виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської
ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства
права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист
порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
У постанові КЦС ВС від 01.12.2021
у справі № 552/1811/15-ц суд зазначив, що оскільки рішення …, на виконання
якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не
оскаржували в апеляційному чи касаційному порядку, то відсутні підстави щодо
винесення державним виконавцем повторної постанови про закінчення виконавчого
провадження, як цього вимагає уповноважена особа ФГВФО. Наявність
норми п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу
без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про
відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може
суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного
судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного
судового рішення.
6.4. Близький за змістом висновок
міститься також у постанові КЦС ВС від
15.04.2020 у справі № 761/24136/15-ц щодо закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про
відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, в
якій суд касаційної інстанції зазначив, що наявність норми п.4
ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII стосовно закінчення виконавчого провадження у
разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
банку-боржника не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням
цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання
остаточного судового рішення.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
у справі
Щодо сплати основної винагороди арбітражного керуючого та
відшкодування його витрат, пов`язаних з виконанням повноважень у справі
7.3. Верховний Суд бере до уваги припис, що право на своєчасне
одержання винагороди за працю захищається законом (ч.7 ст.43 Конституції
України).
7.4.Арбітражний
керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту
постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або
ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до
посадової особи підприємства-боржника. Арбітражний керуючий виконує
повноваження за грошову винагороду. Право вимоги основної грошової винагороди
виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця
виконання ним повноважень (ч.1, 2 ст.10, ч.1, 2 ст.30 КУзПБ).
7.5. Приписами ст.30 КУзПБ визначено, що сплата
грошової винагороди арбітражного керуючого в справі про банкрутство можлива за
рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на
депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником -
юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних
від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного
кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат
арбітражного керуючого (аналогічний висновок викладено у постановах ВС від 16.03.2021
у справі № 5011-15/2551-2012, від 16.07.2020 у справі № 918/454/18).
7.6. Суди при затвердженні звіту ліквідатора та
ліквідаційного балансу боржника встановили, що авансування коштів для оплати
послуг арбітражного керуючого не здійснювалося, коштів від господарської
діяльності боржника чи реалізації його майна в період виконання арбітражним
керуючим … повноважень ліквідатора … не отримано. Фонд для авансування грошової
винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не
створювався.
7.7. Діяльність ліквідатора банкрута спрямована на
досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення
вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза
межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої
вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній
процедурі (ч.14 ст.39 КУзПБ). Тому основними отримувачами послуг арбітражного
керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.
7.8. Кредитори боржника на будь-якій стадії провадження у
справі про банкрутство можуть відмовитися від своїх вимог до боржника, заявлених
у порядку ст.45 КУзПБ, припинивши свою участь у процедурі банкрутства як
учасники провадження (сторони у справі).
7.9. Беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не
тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових
вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження
(сторона) може нести певні обов`язки, пов`язані з розглядом провадження у
справі. За ухвалою суду на нього можуть покладатися певні судові витрати:
оплата послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого.
7.10. Як убачається із приписів ст.12, 30 КУзПБ,
надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі.
Законодавством не передбачено випадків здійснення арбітражним керуючим своїх
повноважень безоплатно.
7.11. Отже, якщо процедура банкрутства триває після
закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу 6 ч.2 ст.30 КУзПБ,
або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час
ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та
відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів,
одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його
майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного
керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та
виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного
керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути
позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів
банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання
повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип
пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату
послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство
пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових
підстав (близький за змістом висновок викладено у численних постановах ВС: від
15.07.2020 у справі №Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15,
від 26.02.2020 у справі №11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 у справі № 5/80-10,
від 09.07.2019 у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56,
від 16.04.2019 у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 у справі № 910/22696/15,
від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16,
від 19.04.2018 у справі №265/2б-02/14/13-08, від 21.03.2018 у справі № 3/67-Б).
7.12. Така практика покладення судом на кредиторів витрат
за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство
залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг
арбітражного керуючого відповідно до приписів ст.43 Конституції України та ст.30
КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду
оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його
активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.
Щодо виконання остаточного судового
рішення
7.15. Положеннями ч.1 ст.326 ГПК
України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є
обов`язковими на всій території України.
7.16. Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд
застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на
обов`язковість яких надано ВРУ, та практику ЄСПЛ як джерело права.
7.17. Згідно з практикою ЄСПЛ одним з основних
елементів верховенства права є принцип
правової визначеності, який, серед
іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке
набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення
ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява №
48553/99, пункт 77, та від 05.07.2005 у справі «Агротехсервіс проти України»,
заява № 62608/00, пункт 42).
7.18.КСУ, беручи до уваги ст.3, 8, ч.1, 2 ст.55, ч.1, 2 ст.129-1
Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового
рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові
механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати
ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати
функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа,
на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не
виконується, у тому числі державним органом.
7.19.Визначений у законі порядок забезпечення державою
виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та
справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення
функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить
до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (абзаци 13, 14 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення КСУ
(Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положень ч.2 ст.26 Закону №1404-VIII (щодо
забезпечення державою виконання судового рішення) від 15.05.2019 №
2-р(II)/2019).
7.20. КСУ зазначив, що виконання всіма суб`єктами
правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили,
утверджує авторитет держави як правової (абзац 2 п.4
мотивувальної частини Рішення КСУ у справі за конституційним поданням ВСУ щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.7,9 ,
п.2 ч.16 ст.236-8 КПК України від 30.06.2009 № 16-рп/2009).
7.21. Отже, правова проблема, яка постала в цій справі,
полягає у тому, що суб`єкт правовідносин з виконання судового рішення в
ліквідаційній процедурі банку (особа, уповноважена ФГВО на ліквідацію банку)
відмовився виконати рішення суду про вчинення певних дій з перерахування коштів
як таких, що є витратами банку, пов`язаними з веденням ліквідаційної процедури,
а Законом № 1404-VIIІ не передбачено механізму виконання таких рішень
державним виконавцем.
Щодо застосування приписів п.4 ч.4 ст. 4
Закону № 1404-VIII
7.22. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
7.23. Умови і порядок виконання рішень судів та інших
органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають
примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку,
врегульовані Законом № 1404-VIII.
7.24. За ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII (у редакції,
чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання
виконавчого документа) примусове виконання рішень покладається на органи
державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках
на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких
встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють
примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
7.25. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII (у
редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про
виконання виконавчого документа) за цим Законом підлягають примусовому
виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів
та наказів, що видаються судами в передбачених законом випадках на підставі
судових рішень, рішень третейського суду, рішень
міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших
підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
7.26.Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо
примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному
обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи
примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим
документом і цим Законом (ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону
№ 1404-VIII у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу
ДВС із заявою про виконання виконавчого документа).
7.27. Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII (у
редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про
виконання виконавчого документа) виконавче провадження як завершальна стадія
судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших
органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це
сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на
примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у
спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими
законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають
примусовому виконанню.
7.28. Отже, ст.1 Закону № 1404-VIII законодавець
урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами
та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією
України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами,
прийнятими відповідно до цього Закону.
7.29. Одним з таких актів є Закон № 4452-VI, який
установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи
гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО
відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, НБУ,
визначає повноваження та функції ФГВФО щодо виведення неплатоспроможних банків
з ринку і ліквідації банків (ст.1 цього Закону).
7.30. Відповідно до п.8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні
положення» Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на момент звернення стягувача
до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) законодавчі та
інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом,
застосовуються у частині, що йому не суперечить.
7.31. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у
якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону №4452-VI є
спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні
правовідносини. Подібна правова позиція щодо
пріоритетності норм Закону № 4452-VI (тут і далі - у редакції на час
звернення стягувача до державного виконавця) відносно інших законодавчих актів
України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена ВП ВС
в постановах від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 29.08.2018 у справі №
127/10129/17, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 09.02.2021 у справі №
381/622/17.
7.32. ФГВФО безпосередньо або шляхом делегування
повноважень уповноваженій особі ФГВФО з дня початку процедури ліквідації банку
здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління
банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів
щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з
управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів
(вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до
повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників
перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що
перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що
міститься у Кредитному реєстрі НБУ.
7.33. Отже, звернення у справу про банкрутство позичальника
банку з метою стягнення з нього заборгованості перед банком є одним з
необхідних заходів ФГВФО (уповноваженої особи) щодо повернення дебіторської
заборгованості банку, оскільки поза межами процедури банкрутства позичальника повернення
такої заборгованості є неможливим.
7.34. Частиною 4 ст.38 Закону № 4452-VІ ФГВФО
надано право залучати до своєї роботи інших осіб, оплата праці яких
здійснюється за рахунок банку, що ліквідується, у межах кошторису витрат,
затвердженого виконавчою дирекцією ФГВФО. А відповідно до ч.3 ст.46 Закону № 4452-VІ допускається
можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі,
додаткових зобов`язань, пов`язаних з витратами в ліквідаційній процедурі
неплатоспроможного банку.
7.35. Рішеннями судів у цій справі ліквідатора банку
зобов`язано оплатити частину послуг ліквідатора позичальника як таких, що є
витратами, пов`язаними з належним проведенням ліквідаційної процедури самого
банку, з огляду на обов`язок ліквідатора банку вживати заходів щодо повернення
своїх активів, а поза межами участі банку у справі про банкрутство позичальника
стягнення таких активів є неможливим з урахуванням часткового стягнення
дебіторської заборгованості на користь неплатоспроможного банку. Таке рішення
залишено в силі постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій. Отже,
воно не може ставитися під сумнів під час розгляду скарги на дії державного
виконавця стороною (боржником), щодо якої його прийнято.
7.36. Виконавчий документ повертається стягувачу
органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до
виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ
прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
банку-боржника (п.4 ч.4 ст.4 Закону № 1404-VІІІ).
7.37. ВП ВС бере до уваги зазначену правову
норму та вважає, що вона має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних
вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VІ визначає спеціальні процедури задоволення
конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.
7.38. Разом з тим, якщо існують судові рішення,
які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку
певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі
до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному
порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений
конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке
повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого
документа стягувачу буде незаконним.
7.39. Установивши, що ухвала
г/с … від 09.11.2020, якою зобов`язано уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію
АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. перерахувати арбітражному керуючому …
частину основної грошової винагороди в розмірі 30 147,68 грн, була залишена без
змін постановами судів апеляційної інстанції від 03.06.2021 та касаційної
інстанції від 23.09.2021, однак уповноважений на вчинення відповідних дій
представник ФГВФО відмовився її виконувати, місцевий та апеляційний суди дійшли
висновку про необґрунтованість дій державного виконавця щодо винесення
повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та
зобов`язали державного виконавця відкрити виконавче провадження про примусове
виконання наказу суду.
7.40. ВП ВС погоджується, що у випадку відмови
ліквідатора банку виконати судові рішення про зобов`язання відшкодувати певні
витрати як витрати ліквідаційної процедури банку такий механізм виконання
судового рішення буде ефективним способом захисту інтересів стягувача та не
суперечитиме загальним принципам правової певності та виконання державою
позитивного обов`язку щодо забезпечення належних механізмів виконання судових
рішень.
Щодо відступу від висновків КЦС ВС в
подібних правовідносинах
7.41. З огляду на викладене вище ВП ВС не вважає за
необхідне відступати від правових висновків щодо необхідності забезпечення
державою належних механізмів виконання судового рішення шляхом зобов`язання
ліквідатора банку до вчинення певних дій чи стягнення коштів з боржника у
випадку, якщо уповноважена особа банку (ліквідатор) за певних обставин
відмовляється вчинити належні дії з виконання судового рішення у процедурі
ліквідації банку, які викладено в постановах КЦС ВС від 06.11.2019 у справі №
761/14537/15-ц та від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц.
Немає коментарів:
Дописати коментар