ПОСТАНОВА ВС 26.02.2021, Справа № 29/5005/6381/2011, колегія суддів: Огороднік К.М.- головуючий, Банасько О.О., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95203357
Ухвалою місцевого
господарського суду було частково задоволено заяву лівідатора та
зобов’язано Товариство надати Господарському суду до дати розгляду заяви про визнання недійсними результатів
аукціону, визнання недійсними договору та скасування державної реєстрації,
копії чинних договорів користування (оренди, найму) щодо нежитлової будівлі чи
її складових частин (приміщень), які укладені Товариством з будь - якими користувачами (орендарями,
наймачами) вказаної будівлі чи її складових частин (приміщень). Ухвала обґрунтована тим, що розгляд
заяви про забезпечення позову про визнання недійсними результатів аукціону, визнання
недійсними договору та скасування державної реєстрації, потребує дослідження
вказаних договорів щодо користування (оренди) спірного майна. Ухвала
постановлена з посиланням на положення статті 81 ГПК України. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство
оскаржило її в апеляційному порядку. Апеляційний господарський суд спочатку відкрив провадження у справі, а
потім посилаючись на помилковість відкриття
закрив апеляційне провадження з тієї підстави, що ухвала про
витребування доказів до переліку ухвал, зазначених у ст.
255 ГПК України.
Короткі
висновки:
Ø
ухвала про витребування доказів не входить до переліку ухвал, визначених ч. 1 ст. 255
ГПК України, що підлягають оскарженню в апеляційному
порядку, що зумовлено тим, що відповідна ухвала не порушує прав та охоронюваних
законом інтересів учасників провадження у справі, а її оскарження призведе лише
до затягування розгляду справи.
Ø
Хоча стаття 264 ГГПК України не містить такої підстави
для закриття провадження, як помилково відкрите, в даному випадку, процесуально
вірними були дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного
провадження, оскільки апеляційне провадження у даній справі було відкрите з
перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, і в разі
апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції буде діяти
не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції та
прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом
першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі
обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу
потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані
обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду
в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права
(рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II
проти Німеччини").
Ø
Обмеженням права на доступ до суду, в даному випадку, є визначений
нормами ГПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження
окремо від рішення суду.
Ø
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Ø
Порядок та строки апеляційного оскарження ухвал суду першої
інстанції регулюється розділом ІV ГПК України.
Ø
Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку
окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст.
255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (ч. 2 ст. 254
ГПК України).
Ø
Частиною 1 ст. 255 ГПК України визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Ø
Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо
від рішення суду, наведений у ст. 255 ГПК України, є вичерпним.
Ø
Системне тлумачення ст. 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна
процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Ø
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне
оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного
рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не
зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють
їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього
права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких
ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до
винесення остаточного рішення зі справи.
Ø
Навпаки, відповідне обмеження має на меті забезпечити розгляд
справи упродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними
правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого
розгляду.
Ø
Предметом апеляційного оскарження, як встановлено в оскаржуваній
ухвалі суду апеляційної інстанції, є ухвала місцевого господарського суду, якою
в порядку ст. 81 ГПК України (витребування доказів) зобов`язано Товариство надати суду копії чинних договорів користування (оренди, найму) щодо нежитлової будівлі чи її
складових частин (приміщень), які укладені Товариством з будь-якими
користувачами (орендарями, наймачами) вказаної будівлі чи її складових частин
(приміщень).
Ø
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ухвала про
витребування доказів не входить до переліку ухвал, визначених ч. 1 ст. 255
ГПК України, що підлягають оскарженню в апеляційному
порядку, що зумовлено тим, що відповідна ухвала не порушує прав та охоронюваних
законом інтересів учасників провадження у справі, а її оскарження призведе лише
до затягування розгляду справи.
Ø
При цьому, апеляційним судом враховано практику ЄСПЛ щодо правових
висновків про можливість обмеження права доступу до суду, передбаченого
положеннями статті 6 Конвенції.
Ø
Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Ø
Частиною 1 ст. 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ø
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко
і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза
"встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого
існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які
регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria",
висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині
першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів,
включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів
[…]".
Ø
Статтею
264 ГПК України визначені підстави для закриття апеляційного провадження. Втім, хоча стаття 264 ГГПК України не містить такої підстави
для закриття провадження, як помилково відкрите, в даному випадку, процесуально
вірними були дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного
провадження, оскільки апеляційне провадження у даній справі було відкрите з
перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, і в разі
апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції буде діяти
не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції та
прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Ø
Аналогічний за змістом правовий висновок про закриття апеляційного
провадження у випадку його відкриття за переглядом судового рішення, що не
підлягає апеляційному оскарженню, викладений у постановах Верховного Суду від
08.01.2019 у справі №922/1906/18, від 13.08.2019 у справі № 5002-17/2743-2009,
20.08.2019 у справі № 910/1702/15-г, від 29.04.2020 у справі №917/1185/18.
Ø
Враховуючи, що апеляційним господарським судом відкрито апеляційне
провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду в частині
витребування доказів, яка не підлягає оскарженню в порядку апеляційного
провадження окремо від рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті
255 ГПК України, а тому, у даному випадку
процесуально вірними є дії суду апеляційної інстанції щодо закриття
апеляційного провадження.
