ПИТАННЯ ВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ

ПОСТАНОВА 22 грудня 2021 року, Справа №  918/351/21, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Огороднік К.М.,  https://reyestr.court.gov.ua/Review/102147577

---

У справі про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту с/г Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (далі - Боржник), провадження у якій відкрито ухвалою від 15.06.2021 за заявою кредитора ТОВ "Торговий дім "Украгропром",  10.09.2021, зокрема, визнано грошові вимоги кредитора Боржника - ПП "Холдер Агро", який 15.09.2021 звернувся до г/с із заявою про забезпечення вимог кредиторів, просив:

- зобов`язати керівництво Боржника вжити заходів по збору врожаю на наведених в заяві 11 земельних ділянках та передати врожай на зберігання С/г спілці "Корчунок" - організації, яка має можливості для зберігання (на своїх виробничих потужностях);        

- зобов`язати СС "Корчунок" забезпечити збереженість майна (урожаю);

- зобов`язати розпорядника майна Боржника: забезпечити збереженість зібраного врожаю, провести його інвентаризацію, результати інвентаризації надати суду, боржнику та кредиторам, укласти та надати суду договори з охоронною організацією щодо збереження даного майна.

Місцевий г/с Ухвалою від 15.09.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 25.10.2021), заяву задовольнив, мотивував тим, що у серпні-жовтні 2021 року розпочинаються роботи зі збирання врожаю, який за своєю природою є ліквідним майном боржника, складовою ліквідаційної маси, а кошти від його реалізації повинні бути спрямовані на відновлення платоспроможності боржника та/або на погашення кредиторської заборгованості, а у випадку псування чи втрати врожаю ліквідаційна маса банкрута може не поповнитися та, як наслідок, частина кредиторів може не отримати кошти в якості погашення боргів. За висновком судів вжиття заходів щодо зобов`язання керівництва боржника проведення збору та зберігання врожаю є співмірними й адекватними для забезпечення вимог кредиторів, оскільки всі активи Боржника повинні бути збережені, знаходитися у власності Боржника та мають бути задіяні для виконання головної мети при проведення процедури банкрутства залежно від її подальшої стадії: або бути залученими для функціонування та відновлення платоспроможності Боржника, або бути реалізованими з направленням грошових коштів від продажу на задоволення кредиторських вимог Боржника. Верховний суд скасував постанову апеляційного г/с з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказавши на передчасність залишення без задоволення апеляційних скарг розпорядника майна Боржника та ТОВ "Коростень-Агро" та передчасність висновків про обґрунтованість та адекватність усіх вжитих заходів забезпечення вимог кредиторів, дотримання при їх запровадженні розумного балансу між необхідністю забезпечення активів боржника, їх ефективного використання та неприпустимістю блокування господарської діяльності боржника. За висновком ВС апеляційний г\с: 1) не перевірив рішення місцевого г/с в межах доводів та вимог апеляційної скарги із наведенням у мотивувальній частині постанови мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі та відзиві, чим порушив вимоги ст.269,282 ГПК України; 2)  не з`ясував, чи вирішено ухвалою суду першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Коростень-Агро", за доводами якого посіви сої  на 9 земельних ділянках належать йому; 3) не перевірив доводи, що вжиті заходи забезпечення в частині збору врожаю на двох земельних ділянках спрямовані на забезпечення вимог кредиторів, погашати які забороняється відповідно до закону, та унеможливлюють виконання поточних зобов`язань Боржника із виплати заробітної плати та ЄСВ, а також зобов`язань із життєзабезпечення великої рогатої худоби, виконання яких є обов`язковим (скаржник зазначав, що врожай проса із земельної ділянки з кадастровим номером 5624683000:01:001:1436 є єдиним джерелом, за допомогою якого є можливість погасити заборгованість із зарплати, закупити корми для великої рогатої худоби, тоді як невчинення таких дій призведе до негативних наслідків у діяльності Боржника та по суті буде економічним злочином як для цього підприємства, так і загалом для населеного пункту, в якому воно розташоване, а врожай кукурудзи із земельної ділянки з кадастровим номером 5624680700:05:017:1480 (у частині 53 га) має бути використаний для закладення силосу з метою життєзабезпечення худоби, яка в іншому разі загине).

---

Позиція Верховного Суду

22.Відповідно до ч.1 ст.40 КУзПБ господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди арбітражного керуючого правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

23.Згідно з положеннями ст.136, 137 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

24.Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз зазначених норм ГПК України та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що КУзПБ як спеціальним законом визначено особливі різновиди заходів на забезпечення вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право їх застосування як за клопотанням кредитора, так і за ініціативою суду. Разом з тим загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до ст.136 ГПК України. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173.

25.Положення ст.136, 137 ГПК України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 цього Кодексу як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.

26.Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників справи про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників справи про банкрутство, попередження їх можливого порушення в майбутньому, а також забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення та попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

27.У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

28.Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.

29.Водночас обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

30.Зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд вбачає, що задовольняючи Заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про співмірність і адекватність визначених Заявником заходів забезпечення вимог кредиторів, оскільки всі активи Боржника повинні бути збережені, знаходитися у власності Боржника та мають бути задіяні для виконання головної мети при проведення процедури банкрутства залежно від її подальшої стадії: або бути залученими для функціонування та відновлення платоспроможності Боржника, або бути реалізованими з направленням грошових коштів від продажу на задоволення кредиторських вимог Боржника.

31.При цьому суд виходив з того, що вирощений на землях Боржника врожай є складовою ліквідаційної маси, а СС "Корчунок" має можливості та потужності для збирання та збереження урожаїв, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб має відповідні види діяльності.

32.Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду, зазначивши також про відсутність будь-яких відомостей щодо наявності договорів на охорону майна чи посівів на належних Боржнику земельних ділянках, а також доказів того, що Боржник має можливість для належного зберігання врожаю. За висновком апеляційного господарського суду, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист інтересів кредиторів у справі, а їх вжиття надасть можливість забезпечити фактичне зберігання врожаю задля виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами.

33.Однак при цьому суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 269, 282 ГПК України щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній і додатково поданими доказами із наведенням у мотивувальній частині постанови мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

34. Так, згідно з описовою частиною оскаржуваної постанови в обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Коростень-Агро" за умовами укладеного між ним та Боржником договору №22/03 про обробіток землі посіви сої на земельних ділянках з кадастровими номерами … належать на праві власності ТОВ "Коростень-Агро" та не підлягають передачі Боржнику, тому забезпечення вимог кредиторів за рахунок цього майна є неприпустимим і суперечить нормам чинного господарського процесуального законодавства.

35.Водночас апеляційна скарга розпорядника майна Боржника мотивована тим, що вжиті заходи забезпечення в частині збору врожаю на земельних ділянках з кадастровими номерами 5624680700:05:017:1480 і 5624683000:01:001:1436 спрямовані на забезпечення вимог кредиторів, погашати які забороняється відповідно до закону, та унеможливлюють виконання поточних зобов`язань Боржника із виплати заробітної плати та ЄСВ, а також зобов`язань із життєзабезпечення великої рогатої худоби, виконання яких є обов`язковим.

36.Зокрема, скаржник зазначив, що врожай проса із земельної ділянки з кадастровим номером 5624683000:01:001:1436 є єдиним джерелом, за допомогою якого є можливість погасити заборгованість із заробітної плати, закупити корми для великої рогатої худоби, тоді як невчинення таких дій призведе до негативних наслідків у діяльності Боржника та по суті буде економічним злочином як для цього підприємства, так і загалом для населеного пункту, в якому воно розташоване. А врожай кукурудзи із земельної ділянки з кадастровим номером 5624680700:05:017:1480 (у частині 53 га) має бути використаний для закладення силосу з метою життєзабезпечення худоби, яка в іншому разі загине. Крім того, розпорядник майна Боржника послався на відсутність у нього повноважень щодо укладення договорів охорони врожаю.

37.Проте в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції не наведені жодні висновки щодо правової оцінки перелічених аргументів скаржників та, відповідно, не викладені мотиви для їх прийняття до уваги або відхилення з огляду на дослідження наявних у справі доказів, а також прийняття чи відхилення додатково поданих доказів відповідно до вимог процесуального законодавства.

38.Зокрема, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та, водночас, не відхилив додані до апеляційних скарг докази (копії договорів, актів, видаткових накладних, специфікацій, листів тощо), а також не з`ясував, чи підтверджують наведені докази (в разі їх прийняття) викладені в апеляційних скаргах доводи щодо припинення господарської діяльності та погіршення стану належного Боржнику майна внаслідок вжиття визначених у Заяві заходів забезпечення кредиторських вимог, щодо належності врожаю з спірних земельних ділянках певним особам тощо.

39.Апеляційний господарський суд також не з`ясував, чи вирішено ухвалою суду першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Коростень-Агро".

40.Тобто суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 86, 236, 269 ГПК України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

41.Однак без з`ясування наведених обставин та дослідження відповідних доказів суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг розпорядника майна Боржника та ТОВ "Коростень-Агро", обґрунтованість та адекватність усіх вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення вимог кредиторів, дотримання при їх запровадженні розумного балансу між необхідністю забезпечення активів боржника, їх ефективного використання та неприпустимістю блокування господарської діяльності боржника.  

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК. ПИТАННЯ ПІДСТАВ ЯКЩО ДОГОВІР УКЛАДЕНО ЗА МЕЖАМИ “ПІДОЗРІЛОГО ПЕРІОДУ” СТАТТІ 20 ЗАКОНУ ПРО БАНКРУТСТВО ТА ВІДСУТНІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ СТ.42 КУЗПБ

ПОСТАНОВА 09 грудня 2021 року, Справа № 913/401/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220044

---

У справі про банкрутство ТзОВ "Туристично-оздоровчий комплекс "Південна бухта", (далі -Боржник), провадження у якій відкрито 31.07.2020, а 03.11.2020 Боржника визнано банкрутом, 31.08.2020  ТзОВ "ДМД Констракшин" та ТзОВ "Нелора Ленд" (ініціюючі кредитори) звернулися до г/с  із заявами до Боржника (відповідач 1) та ТзОВ "Шаян груп" (відповідач 2), в яких просили визнати недійсними з моменту укладення 17 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 31.08.2017 та 24.10.2017 між Відповідачами, які  посвідчені приватними нотаріусами (відповідачі 3,4,5) та просили припинити речові права Відповідача-2 і скасувати рішення про державну реєстрацію прав на земельні ділянки.  Заява мотивована укладенням боржником оспорюваних договорів з метою умисного ухилення від сплати в майбутньому наявної в нього заборгованості перед кредиторами шляхом звернення стягнення на майно (боржник здійснив відчуження єдиного наявного у нього майна (17 земельних ділянок) за ціною значно нижчою ринкової вартості на день продажу та без проведення оплати зі сторони покупця, що свідчить про відсутність будь-якої розумної ділової мети при вчиненні правочинів, і як наслідок - зловживання боржником своїми правами щодо розпорядження майном в результаті чого завдано шкоду кредиторам. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданих заяв визначено приписи ст.42 КУзПБ, ст.20 ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України.  Місцевий г/с ухвалою від 09.07.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 18.10.2021) у задоволенні заяв відмовив, мотивував тим, що ст.42 КУзПБ не застосовується до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019; апеляційний г/с крім того визнав необґрунтованим посилання заявників в якості підстав недійсності правочинів на норми ЦК України та ГК України. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що суди не надали оцінку наданому ліквідатором висновку експерта від 26.01.2021, складений за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи щодо ринкової вартості спірних земельних ділянок та не надали оцінку заявленим вимогам з урахуванням фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім ст.42 КУзПБ, ґрунтується на нормах ст.20 ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України); суд апеляційної інстанції помилково визнав необґрунтованим посилання заявників в якості підстав недійсності правочинів на норми  ЦК України та ГК України.

---

Висновки щодо застосування норм права

80. Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного  ст.20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.

81. Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

36. Відповідно до ч.1, п.5 ч.2 ст.162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

37. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

38. Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

39. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів, викладені у постановах КГС ВС  від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

40. Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, в той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (див. mutatis mutandis рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").

41. Відповідно до п.1 - 3 ч.1 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

42. Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

43. Частинами 1, 2, 4 ст.269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права,             які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

44. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

45. У справі, що розглядається вимоги заяви ТзОВ "ДМД Констракшин" та ТзОВ "Нелора Ленд" ґрунтуються на аргументах про вчинення боржником (відповідач 1) оспорюваних правочинів щодо відчуження єдиного наявного в нього майна (земельних ділянок) на шкоду кредиторам, а саме: з метою уникнення та унеможливлення в майбутньому виконання грошових зобов`язань перед кредиторами.

46. Правовими підставами заявлених вимог … визначили, окрім приписів статті 42 КУзПБ, також норми ст.20 ГК України, статей 3, 13, 16, 203, 215 ЦК України.

47. Проте суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не надали оцінку вимогам ТзОВ "ДМД Констракшин" та ТзОВ "Нелора Ленд" з урахуванням визначених заявниками підстав заявлених вимог.

48. Натомість, суди із посиланням на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ дійшли висновку про відмову в задоволенні таких вимог зазначивши, що наведена обставина не виключає можливості звернення ініціюючих кредиторів з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

49. Водночас, обмежившись висновком щодо можливості захисту прав та інтересів ТзОВ "ДМД Констракшин" та ТзОВ "Нелора Ленд" з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, суди попередніх інстанцій не розглянули вимоги заявників про визнання правочинів недійсними, які ґрунтувалися не лише на приписах ст.42 КУзПБ, а і на нормах ст.20 ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України.

50. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

51.Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

52. Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

53. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

54. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

55. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок, викладений у постановах КГС ВС  від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18 ).

56. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки, сформовані у постанові ВC КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

57. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати КГС ВС у від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

58. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

59. Суд звертає увагу на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України.

60.Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

61. Однак, суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не надали оцінку заявленим вимогам скаржників з урахуванням визначених ними підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів ст.42 КУзПБ, ґрунтується на нормах ст.20 ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України).

62. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково визнав необґрунтованим посилання заявників в якості підстав недійсності правочинів на норми  ЦК України та ГК України зазначивши, що вони не є сторонами оспорюваних договорів, а є заінтересованим особами, адже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

63. Також без жодної оцінки та уваги судів попередніх інстанцій залишений долучений до справи за клопотанням ліквідатора боржника …. від 29.01.2021 висновок експерта № 13/21 від 26.01.2021, складений за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи щодо ринкової вартості спірних земельних ділянок.

ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОДАТКОВИХ УГОД ДО ДОГОВОРІВ СУБОРЕНДИ ЗЕМЛІ, СКАСУВАННЯ ЗАПИСІВ ПРО ПРИПИНЕННЯ ПРАВА СУБОРЕНДИ ЗЕМЛІ, ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ СУБОРЕНДИ ЗЕМЛІ ТА СКАСУВАННЯ ЗАПИСІВ ПРО ПРАВО СУБОРЕНДИ

ПОСТАНОВА 10 листопада 2021 року Справа №  924/595/18 (924/1295/20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/101472983, ПОСТАНОВА 10 листопада 2021 року, Справа №  924/595/18 (924/1294/20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/101812272, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

---

У справі про банкрутство ФГ "Подільський аграрій-2014" (далі-Боржник), провадження у якій було відкрито 26.07.2018, а 13.03.2019 Боржника визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, в грудні 2020 року ліквідатор Боржника звернувся із позовами:1)Перший позов – до ОСОБА_1 про визнання недійсними додаткових угод про припинення договорів від 01.09.2014 та від 21.12.2015 суборенди п’яти земельних ділянок, скасування записів про припинення права; 2)Другий позов - до ОСОБА_1 та ФГ "Подільський аграрій" про визнання недійсними додаткових угод до договорів суборенди дев’яти земельних ділянок, скасування записів про припинення права суборенди землі, визнання недійсними договорів суборенди землі та скасування записів про право суборенди. За доводами ліквідатора боржник уклавши оспорювані угоди безоплатно відчужив право суборенди як актив господарства, у результаті чого став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед кредиторами стало повністю або частково неможливим, оскільки втрата активу у виді суборенди земельної ділянки призвела до втрати отримувати майнову вигоду від обробітку землі (передпосівна, засівання/засадження, збір) та подальшої реалізації с/г продукції і відповідно неспроможності розрахуватися з кредиторами. Місцевий г/с рішенням від 23.02.2021 з посиланням на ст.42 КУзПБ позови ліквідатора задовольнив, додаткові угоди до договорів суборенди визнав недійсними, а записи про державну реєстрацію припинення права суборенди в ДРРП щодо земельних ділянок скасовано як похідну позовну вимогу; по другому позову судом також зазначено, що належним способом захисту порушеного права позивача є повернення в попередній стан, що є можливим лише за умови визнання недійсним договорів суборенди із новим суборендарем та скасування відповідних записів у ДРРП, у зв`язку з чим задовольнив відповідні позовні вимоги ліквідатора. Апеляційний г/с постановами від 17.06.2021 ухвалив нові рішення, якими у позові ліквідатора відмовив, вказавши, що  матеріали справи не містять доказів нанесення банкруту збитків шляхом укладення  оспорюваних угод, і не надано також доказів на підтвердження тверджень, що припинення договорів суборенди землі негативно вплинуло на господарську діяльність банкрута; апеляційний суд виходив з того, що з 13.03.2019, тобто з дня прийняття г/с постанови про визнання боржника банкрутом господарська діяльність Боржника закінчена, що унеможливлює використання банкрутом спірних орендованих земельних ділянок за  договорами суборенди. Визнання недійсними чи розірвання спірних угод не надає можливості банкруту права користування земельними ділянками, оскільки в силу закону господарська діяльність Боржника закінчена, договори суборенди мають бути припинені, а земельні ділянки повернуті орендарю. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши на помилкове застосування судом апеляційної інстанції ст. 42 КУзПБ замість ст.20 Закону про банкрутство в частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника, що не вплинуло на висновки щодо правомірності таких правочинів з огляду на недоведеність недійсності оспорюваних правочинів, спричинення збитків та необгрунтованість доводів ліквідатора, що право суборенди може бути включено до складу ліквідаційної маси  Боржника відповідно до ч. 5 ст. 93 ЗК України, оскільки ліквідатор помилково ототожнює право оренди із правом суборенди; закон допускає в окремих випадках включення до ліквідаційної маси банкрута права оренди землі, а не суборенди.

---

Короткі висновки:

4… право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою с/г призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Такі винятки визначені, зокрема ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі" та стосуються земель державної або комунальної власності.

 

4Закон допускає у окремих випадках включення до ліквідаційної маси банкрута права оренди землі та не містить  положень щодо можливості включення до ліквідаційної маси банкрута права суборенди землі.

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Оскільки вчинення оспорюваних правочинів та відкриття провадження у справі про банкрутство мали місце до введення в дію КУзПБ, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а до таких правовідносин застосовуються приписи ст. 20 Закону про банкрутство в частині підстав недійсності цих правочинів.

Ø Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та помилково розглянув заяву ліквідатора про визнання недійсними оспорюваних правочинів з підстав недійсності, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Ø Разом з тим визначені в ст. 42 КУзПБ такі підстави для визнання недійсними правочинів боржника як неплатоспроможність в результаті їх укладення, безоплатне відчуження майна боржника, були передбачені і  ст.20 Закону про банкрутство (чинний на час укладення спірних правочинів та на момент відкриття провадження у справі про банкрутство).

Ø Водночас помилкове застосування судом апеляційної інстанції ст. 42 КУзПБ замість ст.20 Закону про банкрутство в частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не вплинуло на висновки апеляційного щодо правомірності таких правочинів у цій частині, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що наведені вище аргументи ліквідатора не підтверджені жодними доказами, в тому числі і не доведені збитки у формі упущеної вигоди згідно з ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України.

---

Ø Крім того, апеляційний г/с, відмовляючи у задоволенні позову, виходив і з того, що наслідком визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника є обов`язок контрагента боржника повернути майно в ліквідаційну масу.

Ø Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУзПБ до складу ліквідаційної маси банкрута включаються усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать йому на праві власності або господарського відання.

Ø Згідно з ч.7 ст. 62 КУзПБ майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

Ø Відповідно до ч. 9 ст. 95 КУзПБ, яка визначає особливості банкрутства фермерського господарства, у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

Ø Згідно із ч. 5 ст. 93 ЗК України право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою с/г призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Такі винятки визначені, зокрема ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі" та стосуються земель державної або комунальної власності.

Ø Таким чином, закон допускає у окремих випадках включення до ліквідаційної маси банкрута права оренди землі та не містить  положень щодо можливості включення до ліквідаційної маси банкрута права суборенди землі.

Ø Водночас  ліквідатор не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що право суборенди землі не може бути включено до складу ліквідаційної маси ФГ "Подільський аграрій-2014" та  вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано ч. 5 ст. 93 ЗК України, однак такі доводи ліквідатора відхиляються касаційним судом, так як вони є   необґрунтованими, оскільки ліквідатор помилково ототожнює право оренди землі  із правом суборенди.

ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ СУБОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ, УКЛАДЕНИХ ФЕРМЕРСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ (БАНКРУТ)

ПОСТАНОВА 18.08.2021, Справа №  916/2561/17, колегія: Ткаченко Н. Г. - головуючий, Жуков С. В., Огороднік К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99243458

---

У справі про банкрутство Боржника, провадження у якій було порушено 21.11.2017, а 04.09.2018 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, в грудні 2019 року ліквідатор звернувся до г/с із заявою про визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між Боржником та Відповідачем та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом зобов`язання Відповідача повернути Позивачу (Боржник) земельні ділянки. Правовою підставою заявлених вимог ліквідатор, зокрема, зазначив ч. 1 ст. 42 КУзПБ; заяву ліквідатор обґрунтовував тим, що боржник здійснив безоплатне відчуження на користь Відповідача свого майнового права - права оренди земельної ділянки, яка використовувалась ним для отримання прибутку у зв`язку з веденням товарного с/г виробництва, чим істотно зменшив розмір належних йому активів та позбавив себе потенційної можливості отримання прибутку від такої господарської діяльності, в результаті чого фермерське господарство фактично припинило свою господарську діяльність з товарного с/г виробництва, що, в свою чергу, призвело до неплатоспроможності останнього та унеможливило виконання ним прийнятих на себе грошових зобов`язань перед кредиторами; договір суборенди від 25.12.2017 був укладений в процедурі розпорядження майном протягом дії мораторію без погодження з розпорядником майна. Місцевий г/с ухвалою від 26.05.2020 у задоволенні заяви відмовив, що мотивував недоведеністю наявності визначених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Апеляційний г/с постановою від 16.10.2020 прийняв нове рішення, яким заяву ліквідатора задовольнив, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору від 25.09.2017 на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ, врахувавши встановлену КУзПБ презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника. Задовольняючи вимогу ліквідатора про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.12.2017, апеляційний г/с виходив з того, що вказаний договір всупереч положенням ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство був укладений боржником в процедурі розпорядження майном без погодження з розпорядником майна. Крім того, оспорювані договори суборенди земельних ділянок були укладені із порушенням ст. 8 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендар передав земельні ділянки у суборенду без згоди орендодавця (органу місцевого самоврядування). Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів, справу у скасованій частині направив на новий розгляд  до суду першої інстанції, вказавши на помилковість застосування ст.42 КУзПБ замість ст. 20 Закону про банкрутство та порушення судами  принципу повноти встановлення обставин справи, оцінки доказів та їх відображення у прийнятих судових рішеннях, якими вирішувався спір по суті.

---

Короткі висновки:

Øприписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Øправо оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

Øналежне боржнику право на оренду (право оренди) земельних ділянок не вважається майном в розумінні ст.ст.177 і 178 ЦК України

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ø Відповідно до правової позиції ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

ØПровадження у справі № 916/2561/17 про банкрутство Боржника відкрито 21.11.2017, а оспорюваний ліквідатором в порядку ст. 42 КУзПБ договір суборенди був укладений боржником 25.09.2017 (менш ніж за два місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство).

ØОскільки вчинення оспорюваного правочину від 25.09.2017 та відкриття провадження у справі про банкрутство мали місце до введення в дію КУзПБ, то  до таких правовідносин  підлягають застосовуються приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Ø Натомість суд апеляційної інстанціїнаведеного не врахував та помилково розглянув заявлену ліквідатором вимогупро визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.09.2017 із застосуванням норм ч. 2 ст. 42 КУзПБ .

Ø …наведені ліквідатором підстави для визнання недійсними правочинів боржника із посиланням на ст. 42 КУзПБ, були передбачені і ст. 20 Закону про банкрутство (чинний на момент відкриття провадження у справі про банкрутство). Водночас було помилкове застосування судом апеляційної інстанції ст.42 КУзПБ замість ст. 20 Закону про банкрутство.

---

Щодо доводу укладення договору від 25.12.2017 суборенди земельної ділянки без згоди розпорядника майна

---

ØВідповідно до абзацу 2 ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство, чинного на час укладення оспорюваного договору суборенди земельної ділянки б/н від 25.12.2017, керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори), зокрема, щодо відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Ø Таким чином, суд апеляційної інстанції, фактично ототожнив станом на час вчинення спірних правочинів право оренди боржника, що не є власником земельних ділянок, із майном боржника.

Ø За змістом ст. ст. 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

ØЗгідно із ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про оренду землі».

ØЗа змістом ч. 5 ст. 93 ЗК України (у редакції, яка діяла на момент укладення спірних правочинів) право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

ØУ постанові ВП ВС від 07.08.2020 справі №904/968/18, викладена правова позиція, що право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

ØНаведена правова позиція ВП ВС сформована на підставі системного аналізу ст. ст. 177 і 178 ЦК України та ст. ст. 93, 135 ЗК України (в редакції ст. 93 та 135 ЗК України, які діяли до 26.05.2021).

ØВідтак станом на час укладення оспорюваних правочинів належне боржнику право на оренду (право оренди) земельних ділянок не вважалось майном в розумінні ст.ст.177 і 178 ЦК України, що не було враховано апеляційним судом.

---

Щодо доводу про відсутність згоди орендодавця на передачу в суборенду земельних ділянок

---

ØКрім того, задовольняючи вимоги ліквідатора, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з відсутності, всупереч ст. 8 Закону України «Про оренду землі», згоди орендодавця (органу місцевого самоврядування) на передачу в суборенду орендованих боржником земельних ділянок як окремої підстави для визнання договорів суборенди недійсними.

Ø Разом з цим, суд апеляційної інстанції не встановив, яким чином в даному випадку відсутність письмової згоди орендодавця на передачу земельних ділянок в суборенду Відповідачу впливає на права боржника та його кредиторів, за захистом яких ліквідатор звернувся до суду.

ØНа підставі викладеного, висновки апеляційного г/с про наявність підстав для визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між Боржником та Відповідачем, є передчасними та такими, що здійснені без належної оцінки спірних правовідносин.

ØВ свою чергу суд першої інстанції, обмежившись посиланням на відсутність визначених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, взагалі не надав оцінки доводам учасників справи, наявним у справі доказам та належним чином не обґрунтував свого рішення.

ØВідтак, порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципу повноти встановлення обставин справи, оцінки доказів та їх відображення у прийнятих судових рішеннях, якими вирішувався спір по суті, свідчить про передчасність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.

СПРОСТУВАННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО МАЙНОВИХ ДІЙ БОРЖНИКА ПО РОЗІРВАННЮ ДОГОВОРІВ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК, УКЛАДЕНИХ З ВЛАСНИКАМИ ПАЇВ

ПОСТАНОВА 06.07.2021, Справа №  923/278/17, ВС у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98297876

---

Справа про банкрутство Боржника була порушена у квітні 2017 року і в межах вказаної  справи судами розглядалася подана у липні 2019 року заява розпорядника майна, який з посиланням на статтю 20 Закону про банкрутство просив спростувати майнові дії боржника щодо відмови від оренди земельних ділянок, договори щодо яких були укладені з власниками паїв у 2004-2015 роках, просив визнати недійсними датовані 01.06.2015 та зареєстровані протягом січня-квітня 2017 року додаткові угоди про розірвання договорів оренди. Після введення в дію КУзПБ арбітражний керуючий уточнив заяву та просив визнати недійсними додаткові угоди посилаючись на статтю 42 КУзПБ.  Місцевий г/с заяву розпорядника майна задовольнив частково, визнав додаткові угоди за переліком, і зокрема додаткову угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6525482400:05:013:0002) від 01.09.2005 недійсними, дійшовши висновку, що  в цьому випадку спірні правочини підпадають під ст.42 КУзПБ, оскільки були укладені в межах трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство Боржника (у "підозрілий період"); - боржник уклав договір із заінтересованою особою, оскільки представником боржника на момент укладення спірних правочинів є особа, яка є керівником засновником юридичної особи, з якою в подальшому було укладено нові договори оренди зазначених земельних ділянок; - представник боржника фактично передчасно (завчасно виконав зобов`язання) відмовився від активів, які прямо впливають на економічну діяльність боржника.  Апеляційний г/с залишаючи без змін судове рішення місцевого г/с послався і на статтю 20 Закону про банкрутство і на статтю 42 КУзПБ. ВС розглядав касаційну скаргу в частині визнання нижчими судами недійсною додаткової угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6525482400:05:013:0002) від 01.09.2005 та касаційну скаргу задовольнив частково, скасував судові рішення нижчих судів в частині визнання недійсною Додаткової угоди від 01.06.2015 про розірвання Договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 6525482400:05:013:0002) від 01.09.2015 і в скасованій частині направив справу у скасованій частині на новий розгляд, вказавши, що суди не надали оцінки відсутності ідентифікації договору оренди земельної ділянки за оскаржуваною додатковою угодою. При цьому ВС роз’яснив порядок дії законів в часі, вказав, що ст.20 Закону про банкрутство та ст.42 КУзПБ не є тотожними, одночасне посилання на них є неможливим, а доводи , що орендована земельна ділянка є активом боржника, угоди щодо якого можуть бути визнані недійсними в порядку, передбаченому статтею 20 Закону про банкрутство та статтею 42 КУзПБ, необґрунтованими.

---

Короткі висновки:

47.3. …приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

49. …ВС вважає необґрунтованими доводи представника боржника про те, що земельна ділянка є активом боржника, угоди щодо якого можуть бути визнані недійсними в порядку, передбаченому статтею 20 Закону про банкрутство та статтею 42 КУзПБ.

 

---

ПОЗИЦІЯ ВС

26. Аналіз норм Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство  застосовуються переважно при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Аналогічна правова позиція викладена ВС у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постанові 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012.

27. Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ №2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

28. З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

28.1. Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 20.11.2019 у справі №924/159/14, від 11.08.2020 у справі №904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі №904/4928/17.

32. Перевіряючи правильність застосування судами до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ, колегія суддів КГС у складі ВС зазначає про таке.

33. Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

34. У пункті 2 рішення КСУ від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

35. Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок ВС України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).

36. Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення КСУ від 05.04.2001 №3-рп/2001).

37. КСУ дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 п. 3 рішення КСУ від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

38. Водночас, під час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення ч.3 ст. 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

39. Частиною 1 ст. 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

40. За змістом ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

41. Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч.3 ст. 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та у постановах ВС від 13.04.2021 у справі №33/29, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 12.11.2020 у справі №911/956/17.

42. Місцевий суд, з яким в подальшому погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в цьому випадку спірні правочини були укладені в межах трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство Боржника (у "підозрілий період");

- боржник уклав договір із заінтересованою особою, оскільки представником боржника на момент укладення спірних правочинів є особа, яка є керівником засновником юридичної особи, з якою в подальшому було укладено нові договори оренди зазначених арбітражним керуючим земельних ділянок;

- представник боржника фактично передчасно (завчасно виконав зобов`язання) відмовився від активів, які прямо впливають на економічну діяльність боржника.

43. Разом з тим, аналізуючи положення статті 20 Закону про банкрутство, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин та положення ст.42 КУзПБ, яка набрала чинності в подальшому, ВС звертає увагу, що положення цих статей щодо підстав, наслідків не є повністю тотожними.

44. Так, на момент виникнення спірних правовідносин(укладення договорів оренди та подальшого укладення угод про дострокове розірвання) Законом про банкрутство не було передбачено трирічного строку на звернення, не було встановлено таких підстав для визнання правочину недійсним як боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

45. Отже, висновки місцевого та апеляційного суду щодо можливості застосування положень статті 42 КУзПБ в частині встановленого законодавцем для звернення із заявою про визнання правочину недійсним трирічного строку та в частині укладення договорів заінтересованою особою ( ОСОБА_4 ) є передчасними.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками апеляційного суду щодо можливості застосування в цьому випадку річного строку, передбаченого положеннями статті 20 Закону про банкрутство щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, оскільки саме ця норма права існувала на час укладення та виконання оспорюваного правочину (договору).

Разом з тим, апеляційний суд здійснив одночасне посилання і на положення статті 42 КУзПБ. При цьому, одночасне застосування цих норм, з урахуванням встановлених судом першої інстанції та апеляційної інстанції, в цьому випадку є неможливим.

46. В рішеннях КСУ неодноразово досліджувалися випадки застосування ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку КСУ, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

47. Як вбачається з Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, ним не передбачено надання зворотної дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

47.1. ВС звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, відповідно до якої визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

47.2. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

47.3. Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

---

48. Поряд з цим, ВС зазначає про не релевантне в цьому випадку застосування положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права вимоги кредитора до боржника з огляду на таке.

48.1. Положення ст.759 ЦК України, ст.93 Земельного кодексу України, ст.13 ЗУ "Про оренду землі" дають підстави для висновку про те, що договір оренди земельної ділянки є двостороннім правочином, сторонами якого є орендар (користувач) та орендодавець (власник майна).

48.2. Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що боржник у цій справі не є власником майна, а є користувачем земельної ділянки. При цьому, як суд першої, так і в подальшому суд апеляційної інстанції, здійснюючи захист прав орендаря, не врахували наявність прав щодо орендованого майна безпосереднього власника.

48.3. Суди помилково визначили пріоритетним право орендаря на користування над правом власності орендодавця, якому відповідно до положень статті 78 ЗК України, належать права щодо володіння, користування та розпорядження власним майном.

48.4. Водночас, власник орендованого майна не повинен нести відповідальність за помилки та недобросовісну поведінку орендаря.

У цьому випадку у зобов`язаннях, які виникли у боржника перед кредиторами, безпосередній власник не є поручителем, його майно не було обтяжене заставою чи іпотекою. Тому власник орендованого майна у цьому випадку не повинен відповідати за зобов`язаннями боржника перед третіми особами за рахунок власного майна, а наявність у боржника заборгованості перед третіми особами не повинна створювати умови, за яких власник земельної ділянки буде позбавлений можливості користуватися, володіти та розпоряджатися належним йому майном.

48.5. Суди попередніх інстанцій встановили, що додаткові угоди про дострокове припинення дії договорів оренди земельних ділянок, які датовані 01.06.2015 та зареєстровані протягом січня- квітня 2017 року, від імені Боржника підписані ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 20.06.2012.

При цьому, судами встановлено факт укладення інших договорів та реєстрації за цими договорами Державними реєстраторами відділу міської ради на третю особу ФГ.

Тобто, в цьому випадку власник земельної ділянки - ОСОБА_2 - скористалась наданим їй правом щодо володіння та розпорядження земельними ділянками, які перебували у її власності.

49. Крім цього, ВС вважає необґрунтованими доводи представника боржника про те, що земельна ділянка є активом боржника, угоди щодо якого можуть бути визнані недійсними в порядку, передбаченому статтею 20 Закону про банкрутство та статтею 42 КУзПБ.

49.1. Відповідно до положень ч.2 ст. 20 Закону про банкрутство (в подальшому ч.3 ст. 42 КУзПБ), у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

49.2. При цьому, як положеннями Закону про банкрутство (ст.42), так і в подальшому КУзПБ (ст.62), ліквідаційна маса визначається як усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання.

Разом з тим, судами не встановлено та з матеріалів справи не вбачається, що земельна ділянка (кадастровий номер: 6525482400:05:013:0002) є власністю боржника чи належить йому на праві повного господарського відання, тому, орендована земельна ділянка (чи грошові кошти в межах її вартості) не може бути повернута боржнику в його ліквідаційну масу.

50. Водночас, ВС зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що арбітражний керуючий просив визнати недійсними Додаткові угоди від 01.06.2015 про розірвання договорів оренди земельної ділянки:

- від 27.02.2010 щодо земельної ділянки з кадастровий номер 6525482400:09:0001:0017;

- від 01.09.2005 №76 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6525482400:05:013:0002.

50.1. Разом з тим, зі змісту наданої арбітражним керуючим оскаржуваної Додаткової угоди від 01.06.2015 та Акту прийому-передачі (повернення) земельної ділянки від 01.06.2015  вбачається, що зазначена Додаткова угода була укладена до Договору оренди №4АА0022367040973000021 від 27.04.2009. При цьому, в зазначеній Додатковій угоді відсутня інформація щодо кадастрового номеру земельної ділянки, її розташування та будь-яка інша інформація, яка б дала можливість ідентифікувати договір оренди та земельну ділянку, щодо якої було укладено такий договір оренди.

50.2. Місцевий суд у рішенні не зазначив яким чином ним був ідентифікований Договір оренди від 01.09.2005 № 76 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6525482400:05:013:0002, розірваний Додатковою угодою від 01.05.2015.

50.3. Апеляційний суд також не надав оцінки відсутності ідентифікації договору оренди земельної ділянки за оскаржуваною додатковою угодою.