ПОСТАНОВА 18.08.2021, Справа № 916/2561/17, колегія: Ткаченко Н. Г. - головуючий, Жуков С. В., Огороднік К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99243458
У справі про банкрутство Боржника, провадження у якій було порушено 21.11.2017, а 04.09.2018 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, в грудні 2019 року ліквідатор звернувся до г/с із заявою про визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між Боржником та Відповідачем та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом зобов`язання Відповідача повернути Позивачу (Боржник) земельні ділянки. Правовою підставою заявлених вимог ліквідатор, зокрема, зазначив ч. 1 ст. 42 КУзПБ; заяву ліквідатор обґрунтовував тим, що боржник здійснив безоплатне відчуження на користь Відповідача свого майнового права - права оренди земельної ділянки, яка використовувалась ним для отримання прибутку у зв`язку з веденням товарного с/г виробництва, чим істотно зменшив розмір належних йому активів та позбавив себе потенційної можливості отримання прибутку від такої господарської діяльності, в результаті чого фермерське господарство фактично припинило свою господарську діяльність з товарного с/г виробництва, що, в свою чергу, призвело до неплатоспроможності останнього та унеможливило виконання ним прийнятих на себе грошових зобов`язань перед кредиторами; договір суборенди від 25.12.2017 був укладений в процедурі розпорядження майном протягом дії мораторію без погодження з розпорядником майна. Місцевий г/с ухвалою від 26.05.2020 у задоволенні заяви відмовив, що мотивував недоведеністю наявності визначених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Апеляційний г/с постановою від 16.10.2020 прийняв нове рішення, яким заяву ліквідатора задовольнив, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору від 25.09.2017 на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ, врахувавши встановлену КУзПБ презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника. Задовольняючи вимогу ліквідатора про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.12.2017, апеляційний г/с виходив з того, що вказаний договір всупереч положенням ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство був укладений боржником в процедурі розпорядження майном без погодження з розпорядником майна. Крім того, оспорювані договори суборенди земельних ділянок були укладені із порушенням ст. 8 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендар передав земельні ділянки у суборенду без згоди орендодавця (органу місцевого самоврядування). Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів, справу у скасованій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши на помилковість застосування ст.42 КУзПБ замість ст. 20 Закону про банкрутство та порушення судами принципу повноти встановлення обставин справи, оцінки доказів та їх відображення у прийнятих судових рішеннях, якими вирішувався спір по суті.
Короткі висновки:
Øприписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
Øправо оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
Øналежне боржнику право на оренду (право оренди) земельних ділянок не вважається майном в розумінні ст.ст.177 і 178 ЦК України
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø Відповідно до правової позиції ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
ØПровадження у справі № 916/2561/17 про банкрутство Боржника відкрито 21.11.2017, а оспорюваний ліквідатором в порядку ст. 42 КУзПБ договір суборенди був укладений боржником 25.09.2017 (менш ніж за два місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство).
ØОскільки вчинення оспорюваного правочину від 25.09.2017 та відкриття провадження у справі про банкрутство мали місце до введення в дію КУзПБ, то до таких правовідносин підлягають застосовуються приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
Ø Натомість суд апеляційної інстанціїнаведеного не врахував та помилково розглянув заявлену ліквідатором вимогупро визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.09.2017 із застосуванням норм ч. 2 ст. 42 КУзПБ .
Ø …наведені ліквідатором підстави для визнання недійсними правочинів боржника із посиланням на ст. 42 КУзПБ, були передбачені і ст. 20 Закону про банкрутство (чинний на момент відкриття провадження у справі про банкрутство). Водночас було помилкове застосування судом апеляційної інстанції ст.42 КУзПБ замість ст. 20 Закону про банкрутство.
Щодо доводу укладення договору від 25.12.2017 суборенди земельної ділянки без згоди розпорядника майна
ØВідповідно до абзацу 2 ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство, чинного на час укладення оспорюваного договору суборенди земельної ділянки б/н від 25.12.2017, керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори), зокрема, щодо відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.
Ø Таким чином, суд апеляційної інстанції, фактично ототожнив станом на час вчинення спірних правочинів право оренди боржника, що не є власником земельних ділянок, із майном боржника.
Ø За змістом ст. ст. 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
ØЗгідно із ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про оренду землі».
ØЗа змістом ч. 5 ст. 93 ЗК України (у редакції, яка діяла на момент укладення спірних правочинів) право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
ØУ постанові ВП ВС від 07.08.2020 справі №904/968/18, викладена правова позиція, що право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
ØНаведена правова позиція ВП ВС сформована на підставі системного аналізу ст. ст. 177 і 178 ЦК України та ст. ст. 93, 135 ЗК України (в редакції ст. 93 та 135 ЗК України, які діяли до 26.05.2021).
ØВідтак станом на час укладення оспорюваних правочинів належне боржнику право на оренду (право оренди) земельних ділянок не вважалось майном в розумінні ст.ст.177 і 178 ЦК України, що не було враховано апеляційним судом.
Щодо доводу про відсутність згоди орендодавця на передачу в суборенду земельних ділянок
ØКрім того, задовольняючи вимоги ліквідатора, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з відсутності, всупереч ст. 8 Закону України «Про оренду землі», згоди орендодавця (органу місцевого самоврядування) на передачу в суборенду орендованих боржником земельних ділянок як окремої підстави для визнання договорів суборенди недійсними.
Ø Разом з цим, суд апеляційної інстанції не встановив, яким чином в даному випадку відсутність письмової згоди орендодавця на передачу земельних ділянок в суборенду Відповідачу впливає на права боржника та його кредиторів, за захистом яких ліквідатор звернувся до суду.
ØНа підставі викладеного, висновки апеляційного г/с про наявність підстав для визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між Боржником та Відповідачем, є передчасними та такими, що здійснені без належної оцінки спірних правовідносин.
ØВ свою чергу суд першої інстанції, обмежившись посиланням на відсутність визначених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, взагалі не надав оцінки доводам учасників справи, наявним у справі доказам та належним чином не обґрунтував свого рішення.
ØВідтак, порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципу повноти встановлення обставин справи, оцінки доказів та їх відображення у прийнятих судових рішеннях, якими вирішувався спір по суті, свідчить про передчасність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.
Немає коментарів:
Дописати коментар