ПОСТАНОВА 28.10.2021, Справа № 904/5082/19, Верховний Суд у складі Судової Палати для розгляду справ про банкрутство КГС: Погребняк В.Я. - головуючий, судді: Банасько О.О., Білоус В.В., Васьковський О.В., Жуков С.В., Картере В.І., Огороднік К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100956763
Місцевий г/с ухвалою від 23.03.2017 відкрив
справу № 904/128/17 про банкрутство АТ "Криворізька теплоцентраль"
(далі-Боржник), а ухвалою від 30.10.2018 цю є справу закрив. Підставою закриття
справи стало включення Боржника до списку підприємств, щодо яких прийнято
рішення про приватизацію. Після закриття справи про банкрутство, у листопаді
2019 року Позивач звернувся до суду з позовом, просив стягнути з Відповідача (Боржник)
3% річних, втрати від інфляції за період, в який діяв Закон про банкрутство. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем
рішення г/с від 31.03.2005 у справі № 39/29 щодо стягнення заборгованості за послуги
водопостачання та водовідведення. Місцевий г/с рішенням від 13.02.2020,
яке залишене без змін апеляційним г\с (постанова від 09.06.2020) позов
задовольнив частково; суди застосували положення ст. 19 Закону про
банкрутство та дійшли висновку про наявність
підстав для стягнення 3% річних та інфляційних, які нараховані в період до
порушення справи про банкрутство (з 01.11.2016 по 23.03.2017). Щодо іншого
періоду суди вказали, що зі змісту п. 4-3 ч.4 розділу X "Прикінцеві та
перехідні положення" Закону про банкрутство, з урахуванням змін,
внесених ЗУ "Про приватизацію державного і комунального
майна", вбачається, що положення Закону про заборону нарахування 3% річних і інфляційних не
містять прямої про це вказівки про поширення норми Закону на період, коли ці положення ще не діяли; суди зауважили,
що ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" набрав чинності з дня, наступного за днем його
опублікування, тобто з 07.03.2018, а тому обмеження щодо нарахування 3% річних
і інфляційних втрат для підприємств, які включені до переліку підприємств, що
підлягають приватизації, діють з моменту набрання чинності положень про ці
обмеження, тобто з 07.03.2018. Верховний Суд з нижчими судами не
погодився і прийняв нове рішення, яким у стягненні спірних сум 3% річних та
інфляційних відмовив, відступивши від правової позиції, викладеної у постанові
ВС від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19 щодо застосування положення пункту 4-3
Закону про банкрутство з урахуванням змін, внесених ЗУ “Про приватизацію
державного і комунального майна, які набрали чинності з 07.03.2018. За
висновком ВС у цій справі положення п. 4-3 Прикінцевих та
перехідних положень Закону про банкрутство мають
зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до
прийняття положень Закону України "Про приватизацію державного
і комунального майна", яким внесено п.4-3
до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство.
Висновки про правильне застосування норм
права
55. Пунктом 4-3 Прикінцевих
та перехідних положень Закону про банкрутство встановлено
винятки щодо можливості нарахування інфляційних та річних в порядку ст.
625 ЦК України стосовно окремих суб`єктів
господарювання - державних підприємства та/або господарських товариств, більше
ніж 50 % акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо
яких прийнято рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про
банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію.
Законодавцем фактично введено на час приватизації такі заборони та обмеження,
які існували в час дії мораторію у процедурі банкрутства цього боржника.
56. Відсутність у чинному з 21.10.2019 КУзПБ положень щодо
заборони нарахування інфляційних втрат та річних по зобов`язаннях такого суб`єкта
господарювання не виключає правильності застосування приписів даної норми Закону
про банкрутство, яка є наслідком припинення
провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент
виникнення спірних правовідносин.
57. Передбачене пунктом 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про
банкрутство у редакції Закону
України № 2269-VIII від 18.01.2018, законодавче
звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та
3% річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання
грошового зобов`язання, передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України, узгоджується з ч.1 ст. 13 ЦК України щодо меж здійснення особою цивільних прав відповідно
до договору або актів цивільного законодавства, до яких абзацом 2 ч.2 ст.
4 цього Кодексу віднесено закони України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
40. Щодо застосування судами попередніх
інстанцій положень частини першої ст. 58 Конституції України
40.1. Статтею 5 ЦК визначена дія актів цивільного законодавства у часі,
відповідно до якої: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які
виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має
зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну
відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися
актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного
законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту
набрання ним чинності.
40.2. Крім того, згідно з ч.1 ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної
дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують
відповідальність особи.
40.3. У рішенні
КСУ від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за
конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного
тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів), КСУ дійшов висновку, що загальновизнаним принципом
права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Крім того, висновки щодо незворотності дії в часі законів та інших
нормативно-правових актів неодноразово були викладені у рішеннях КСУ
від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001,
від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші
нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли
після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію
нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з
моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності,
тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого
вони настали або мали місце.
40.4. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України,
за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона
починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним
чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого
вони настали або мали місце і що положення частини першої ст. 58
Конституції України про зворотну дію в часі
законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують
або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не
поширюється на юридичних осіб.
40.5. КСУ зазначив, що в Конституції України ст.58
міститься у розділі II "Права, свободи та обов`язки людини і
громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов`язки
насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього
розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої ст.
3 Конституції України.
40.6. При цьому, КСУ дійшов висновку, що положення ч.1 ст. 58 Конституції України про
зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли
вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних
осіб і не поширюється на юридичних осіб.
40.7. Разом з тим, КСУ дійшов висновку, що конституційний
принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може
поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або
скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі
таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки
про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
40.8. Тобто, за загальновизнаним принципом права, закони та
інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Разом з тим господарське
законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою у
виключних випадках, коли зворотна дія цих актів передбачена в його нормах та
якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, закріпленому у ст. 58 Конституції України щодо
застосування до події, факту того закону (нормативно-правового
акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
40.9. Верховний Суд звертає увагу, що у рішенні від 03.10.1997 № 4-зп КСУ також надав роз`яснення порядку набрання
чинності Конституцією України та
іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначено, що конкретна сфера
суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними
нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один
одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме
застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.
Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено
самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі
раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
40.10. Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції
фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування
принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють
аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття "прийняття
акта", а не набрання ним чинності, оскільки бувають випадки суттєвого
розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.
40.11. Отже, залежно від порядку набрання чинності
нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у
часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення
КСУ від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї
форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема:
негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і
шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо
нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він
залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку,
якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок
набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого
залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта,
застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі
прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують
відповідальність особи.
40.12. Для визначення дії нормативно-правового акта у часі
та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на
конкретні правовідносини, необхідно встановити:
1) момент набуття чинності
нормативно-правового акта;
2) наявність або відсутність у
новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним
чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості
застосування нормативно-правового акта у певний період часу (може, як правило,
визначатися у прикінцевих та перехідних положеннях відповідного акта);
3) момент виникнення та закінчення
правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта;
4) чи був чинним на момент виникнення та
закінчення правовідносин нормативно-правовий акт;
5) чи містить нормативно-правовий акт
положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.
41. Щодо визначення законодавства, яке
підлягає застосуванню до спірних правовідносин
41.3. …, обґрунтованим є висновок про те, що до
правовідносин, які виникли з 01.11.2016 до 22.03.2017 слід застосовувати
норми матеріального права, які діяли у зазначений позивачем період нарахувань
3% річних та інфляційних втрат.
41.4. Боржник у касаційній скарзі вказав про наявність
різних інтерпретаційних підходів у застосуванні положень п. 4-3 ч.4 розділу X
"Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, з
урахуванням змін, внесених Законом
України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Підхід, за якого можливе застосування п.
4-3 ч.4 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про
банкрутство, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про приватизацію державного і комунального
майна" до набрання чинності Законом
України "Про приватизацію державного і комунального майна" викладений у постановах ВС від 24.09.2019 у справі №
904/2103/19 та від 25.06.2020 у справі № 904/4700/19.
Протилежну правову позицію викладено у
постанові ВС від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19.
41.5. Вирішуючи зазначене питання, з метою забезпечення
формування єдиної правозастосовної практики Верховний Суд у складі судової
палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду
враховує таке.
41.5.1. Відповідно до положень п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про
банкрутство, яким доповнено Розділ X "Прикінцеві
та перехідні положення" Закону про банкрутство згідно із Законом
України "Про приватизацію державного і комунального майна", провадження у справах про банкрутство боржників, якими є
державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків
акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких
прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що
ліквідуються за рішенням власника.
41.5.2. Після припинення провадження у справі про банкрутство
забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять
майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення
здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства,
крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих
з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника),
перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про
продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання
рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не
застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання
зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності,
не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового
зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
41.5.3. Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог
поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми
страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне
страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на
виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими
документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії
чи утриматися від їх вчинення.
41.6. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку
про те, що положення п. 4-3 Прикінцевих
та перехідних положень Закону про банкрутство є
нормою права, застосування якої повинно здійснюватися з урахуванням
положень Закону України "Про приватизацію державного і
комунального майна", оскільки саме положення
зазначеного Закону, як норми
матеріального права, регулюють правові, економічні та організаційні основи
приватизації державного і комунального майна та майна, що належить АРК, а ст.12
зазначеного Закону частково містить аналогічні
положення п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про
банкрутство, а також доповнює та розширює перелік
заборон, які застосовуються до боржника з дня прийняття рішення про його
приватизацію (приватизацію державного або комунального підприємства).
42. Щодо дії положень Закону України "Про приватизацію державного і
комунального майна" в часі
42.1. Положеннями ч.1ст.
2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено мету та принципи приватизації, відповідно
до яких основною метою приватизації є прискорення економічного зростання,
залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або
комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів
приватизації ефективному приватному власнику.
42.2. Приватизація здійснюється на основі принципів:
законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного
регулювання та контролю; продажу об`єктів приватизації з урахуванням
особливостей таких об`єктів; захисту економічної конкуренції; створення
сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного
інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення
конкурентних умов приватизації.
42.3. Отже, вбачається обґрунтованим висновок про те, що
метою Закону України "Про
приватизацію державного і комунального майна" як закону в цілому, так і окремих його положень, є суттєве
удосконалення, спрощення і скорочення процедур приватизації для досягнення
високих темпів приватизації, прозорості та відкритості приватизаційного
процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності.
Для цього законодавцем передбачено окремі процедури та засоби, які прямо
спрямовані на досягнення визначеної законом мети.
42.4. Як убачається зі змісту пояснювальної записки до
проекту Закону України "Про приватизацію державного майна" (в
подальшому назва Закону, зареєстрованого за № 7066 від 04.09.2017, номер акта
№2269-VIII від 18.01.2018 змінена, а зазначений Закон прийнято ВРУ у другому читанні та в цілому під
назвою Закон України "Про приватизацію державного і
комунального майна"), під час підготовки та
прийняття зазначеного Закону,
законодавцем враховано, що соціально - економічна ситуація в Україні вимагає
кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління
державною власністю.
42.5. Законодавцем враховано те, що понад 90% державних
активів введено в експлуатацію 50- 150 років тому, затримка з приватизацією цих
об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної
привабливості. Відсутність джерел потрібних для модернізації виробництва
інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне
управління доводить їх до банкрутства.
42.6. Тобто, законодавцем положення Закону України "Про приватизацію державного і
комунального майна" спрямовано на вирішення
проблемних питань, які перешкоджають прискоренню процесів приватизації,
спрощення процедури приватизації об`єктів державної власності та скорочення
термінів її проведення, можливість визначення ціни об`єктів приватизації
платоспроможним попитом, посилення захисту прав інвесторів.
42.7. Відповідно до ч.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про
приватизацію державного і комунального майна" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його
опублікування.
42.8. Водночас, ч.2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо
яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог
цього Закону, крім об`єктів, за якими:
-дата проведення аукціону, конкурсу,
викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена
в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або
комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;
-після завершення процедури продажу відбувається
оформлення договору купівлі-продажу;
-на момент прийняття рішення про їх
приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів
приватизації, встановленою Законом
України "Про приватизацію державного майна",
та щодо яких є дійсною оцінка, або КМУ визначено радника для надання послуг з
підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами
проведення конкурсу.
42.9. Системний аналіз положень ст. 12, ч.1, 2 Прикінцевих
та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і
комунального майна", п. 4-3 Прикінцевих
та перехідних положень Закону про банкрутство дає
підстави для висновку про те, що п.4-3 Прикінцевих та перехідних
положень Закону про банкрутство, який діяв у
визначений позивачем період, встановлено винятки щодо можливості нарахування
інфляційних та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України щодо окремих суб`єктів господарювання - державних
підприємства та/або господарських товариств, більше ніж 50 відсотків акцій
(часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято
рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство
внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію
42.10. Законодавцем фактично введено на час приватизації
такі заборони та обмеження, які існували в час дії мораторію у процедурі
банкрутства цього боржника.
Відсутність у КУзПБ, введеному в дію з
21.10.2019, положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат та 3 % річних
по зобов`язаннях такого суб`єкта господарювання не виключає правильності
застосування приписів положень п. 4-3 Прикінцевих та перехідних
положень Закону про банкрутство, яка є наслідком
припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною
на момент виникнення спірних правовідносин.
43. Верховний Суд зауважує, що передбачене п.4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні
положення" Закону про банкрутство у
редакції Закону України №2269-VIII від 18.01.2018, законодавче звільнення боржника від відповідальності щодо
нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу за
весь період прострочення виконання грошового зобов`язання,
передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України,
узгоджується з ч.1ст. 13 ЦК України щодо
меж здійснення особою цивільних прав відповідно до договору або актів цивільного
законодавства, до яких абзацом 2 ч.2 ст. 4 цього Кодексу віднесено закони України. Тобто, положення п.
4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про
банкрутство мають зворотну силу в часі та
поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття положень Закону
України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким внесено п.4-3 до Прикінцевих та
перехідних положень Закону про банкрутство.
44. ВС звертає увагу, що правова позиція ВС, викладена у
постановах від 24.09.2019 у справі № 904/2103/19, від 25.06.2020 у справі №
904/4700/19, від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19 щодо застосування п.
4-3 Розділу X "Прикінцеві та
перехідні положення" Закону про банкрутство, узгоджується
із правовими висновками, викладеними у мотивувальній частині цієї постанови.
45. Разом з тим, з урахуванням висновків щодо дії Закону у часі,
викладених у мотивувальній частини цієї постанови, Верховний Суд вважає за
можливе відступити від правової позиції, викладеної у постанові ВС від
11.11.2020 у справі № 904/5083/19.
Щодо суті спору
46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою
Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 у справі №
904/128/17 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Криворізька
теплоцентраль", а розпорядженням
Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №358-р "Про затвердження
переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають
приватизації у 2018 році" та розпорядженням
КМУ від 16.01.2019 №36-р "Про затвердження переліку об`єктів приватизації
державної власності" затверджено перелік
об`єктів великої приватизації державної власності.
47. Включення Боржника до переліку об`єктів великої
приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році, є
підставою для застосування положень ст. 12, частин першої, другої Прикінцевих та
перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного
майна" та п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про
банкрутство який був чинним на момент виникнення
спірних правовідносин
48. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового
висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин
зазначених положень закону, оскільки зазначені норми встановлюють пряму заборону на
нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за
будь-який період прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов`язання
відповідно до рішення місцевого г/с від 31.03.2005 у справі № 39/29, зокрема, і
до моменту порушення справи про банкрутство, якщо таке нарахування здійснено
після закриття провадження у справі про банкрутство з підстав прийняття рішення
про приватизацію такого суб`єкта господарювання.
49. Відтак підстави для задоволення позову в частині
стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення сплати боргу з
01.11.2016 до 22.03.2017 відсутні в силу закону.
50. З огляду на встановлені судами обставини закриття ухвалою місцевого
г/с від 30.10.2018 у справі №904/128/17 провадження у справі про банкрутство
відповідача у зв`язку із включенням Боржника на підставі розпорядження КМУ від 16.01.2019 № 36-р "Про
затвердження переліку об`єктів приватизації державної власності" до списку підприємств, щодо яких прийнято рішення про
приватизацію, Верховний Суд погоджується із обґрунтованістю доводів скаржника
щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій до правовідносин,
які виникли у визначений позивачем період, між сторонами спору, приписів п. 4-3
Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство
та про відмову у задоволенні позову в частині стягнення спірних сум інфляційних
втрат та 3 % річних.
51. Також Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про
банкрутство КГС вважає передчасним висновок апеляційного суду про те, що
положення Закону України "Про
приватизацію державного і комунального майна" про
заборону нарахування 3 % річних і інфляційних втрат не містять прямої вказівки
про поширення положень Закону України "Про приватизацію
державного і комунального майна" до
набрання цим законом чинності з
огляду на положення ч.2 Прикінцевих та перехідних положень цього
Закону, оскільки зазначеною нормою прямо встановлено,
що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було
прийнято до набрання чинності цим Законом,
здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону. Тобто положеннями Закону України "Про
приватизацію державного і комунального майна" передбачено
їх зворотну дію у часі та необхідність застосування до юридичних осіб, щодо
яких припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення
компетентного органу про приватизацію.
