ПОСТАНОВА ВС 27.05.2021,
Справа № 916/1142/18, колегія суддів КГС: Банасько О. О. -
головуючий, Білоус В. В., Васьковський О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97494658
У 2015 році між Кредитором та Боржником був укладений договір
поставки, в забезпечення виконання зобов`язань якого укладений договір
іпотеки об’єктів нерухомого майна; в договорі сторони оцінили предмет іпотеки в
5 млн грн. У справі про банкрутство Боржника Кредитор просив визнати його грошові
вимоги в загальній сумі 32 млн грн із внесенням до реєстру окремо як
забезпечених у розмірі 5 млн грн, а до четвертої черги 27 млн грн. Однак, всі його вимоги були
віднесені апеляційним судом до таких, які є
забезпеченими. У жовтні 2019 року за результатами аукціону заставне майно було
реалізовано за ціною 417 тис. грн. та після їх одержання кредитор звернувся
до суду із заявою, в якій просив припинити його грошові вимоги до Боржника на суму 417 тис грн внаслідок реалізації предмета застави у процедурі банкрутства та визнати грошові вимоги до Боржника і включити до реєстру вимог кредиторів у розмірі 32 млн грн
як вимоги четвертої черги. Місцевий г/с задовольнив
частково заяву Кредитора; визнав погашеними грошові вимоги Кредитора в сумі 417
тис. грн у зв`язку із оплатою за рахунок коштів, виручених при реалізації предмета застави; визнав грошові вимоги Кредитора до Боржника у розмірі 32 млн грн із задоволенням
в четверту чергу. Апеляційний г/с, змінив ухвалу суду першої інстанції
шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на ст.
45 КУзПБ та висновку про те: "що наслідком не дотримання встановленого ч.1 ст.45
КУзПБ строку для подання заяви з
грошовими вимогами до боржника є позбавлення права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів". Верховний
Суд закрив касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження,
передбаченої п. 1 ч.2 ст. 287 ГПК
України з огляду на неподібність правовідносин щодо застосування норм права,
який викладений у постанові ВС, на яку посилався скаржник та залишив без
задоволення касаційну скаргу в частині підстави касаційного оскарження,
передбаченої п. 3 ч.2 ст. 287 ГПК, вказавши, що висновок нижчих судів щодо наявності підстав
для часткового задоволення заяви Кредитора узгоджується із нормами чинного
законодавства, відповідає обставинам справи, а також є обґрунтованим висновок
суду апеляційної інстанції щодо помилкового посилання місцевого г/с на приписи ст.
45 КУзПБ, оскільки відповідна заява не містить нових
вимог до боржника, а є лише заявою щодо зміни черговості раніше розглянутих і
визнаних вимог у зв`язку з реалізацією предмета забезпечення.
Короткі висновки:
85. …,
обмеження на внесення змін до реєстру вимог кредиторів, слід розглядати в
контексті мети його затвердження та цілей визначених Законом
про банкрутство, з дотриманням принципу, за яким не
можна витлумачити одну норму цього Закону таким чином, що її застосування призведе до нівелювання інших його положень або ж створить конфлікт між нормами.
88. …,
звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації
предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про
припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від
відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не
позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум.
91. …, вимоги
кредитора стосовно суми основного боргу, якої не вистачає після реалізації
предмета іпотеки на виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет
іпотеки, втрачають статус забезпечених. Розмір таких вимог як і їх черговість
повинен визначатися судом
93. … кінцева
вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із
забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Після продажу заставного (іпотечного) майна
вимоги забезпеченого кредитора до майнового поручителя, який є одночасно боржником в основному зобов`язанні, якщо інше не обумовлено договором застави
(іпотеки) та немає заяви такого кредитора про відмову від забезпечення, включаються до реєстру вимог кредиторів до
відповідної черги за правилами цього Закону.
95. …на відміну від зазначеного вище вимоги забезпеченого кредитора
до майнового поручителя, який не є
одночасно боржником в основному зобов`язанні обмежується вартістю майна, переданого в заставу (іпотеку). Такі вимоги вважаються погашеними у разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог Закону про банкрутство
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
…
71. Відповідно
до положень статті 1 Закону про банкрутство (в редакції чинній, на момент розгляду заяви кредитором є
юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні
органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо
грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами
до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і
виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори -
кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового
поручителя).
72. Визначення
забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які
включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має
здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення
зобов`язань, зокрема ст.572, 575, 589 ЦК України, Законів України "Про
заставу", “Про іпотеку" (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/492/17).
73. Згідно зі
ст. 572 та ч.1 ст. 576 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі
невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою,
одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути
будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути
відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
74. Іпотекою є
застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої
особи (ч.1 ст. 575
ЦК України).
75. Відповідно
до ч.1 ст. 589
ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
76. Аналогічні
положення також передбачено ч.6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", в якій зазначено, що у разі порушення боржником основного
зобов`язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право
задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед
іншими особами.
77. Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України
"Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою
вимогу за основним
зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором,
що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів,
неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було
прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо
інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням
стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета
іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням
основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.
78. З
урахуванням викладеного забезпеченими зобов`язаннями в розумінні ст.1
Закону про банкрутство (в редакції чинній, на момент розгляду заяви) та, відповідно, вимогами
забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у
справі про банкрутство, визначалися всі вимоги кредитора, які існують за основним
зобов`язанням (кредитним договором) і є дійсними на момент визнання вимог та
можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення
відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства
(подібний за змістом висновок викладено у постанові ВП
ВС від 15.05.2018 у справі № 902/492/17).
79. Відповідно
до ч.2, 6, 8 ст.
23 цього Закону забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі
про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови
відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому
числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються
господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких
господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги
таких кредиторів. Розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру
вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми
заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести
окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно
з державним реєстром застав.
80. Частиною 2
ст. 25
Закону про банкрутство передбачено, що у попередньому засіданні г/с розглядає всі вимоги кредиторів, у т. ч. щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів,
і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог
кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів
повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за
грошовими зобов`язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.
81. За змістом
наведених положень Закону про банкрутство, реєстр вимог кредиторів виконує дві функції: 1)
визначення кількості голосів для проведення зборів кредиторів; 2) облік вимог
кредиторів для подальших розрахунків.
82. Згідно з
абзацом 11 ч.2 ст. 25
Закону про банкрутство передбачено обмеження на внесення змін до реєстру вимог кредиторів, а саме внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів здійснюється виключно за наслідками перегляду
ухвали господарського суду в апеляційному та касаційному порядку або за
нововиявленими обставинами, а також у разі правонаступництва.
83. Водночас, ч.2
ст. 41 Закон
про банкрутство покладено обов`язок ведення реєстру вимог кредиторів саме на ліквідатора.
84. Попри це в
ході процедури банкрутства боржника ведення реєстру може передбачати внесення
змін до нього в разі виникнення додаткових зобов`язань боржника, реалізації
предмета іпотеки (застави) у разі недостатності коштів на погашення
забезпечених вимог та інших випадках, передбачених чинним законодавством.
85. Тож,
обмеження на внесення змін до реєстру вимог кредиторів, слід розглядати в
контексті мети його затвердження та цілей визначених Законом
про банкрутство, з дотриманням принципу, за яким не
можна витлумачити одну норму цього Закону таким чином, що її застосування призведе до нівелювання інших його положень або ж створить конфлікт між нормами.
86. Частиною
дев`ятою статті 45 Закону про банкрутство визначено, що погашення вимог
забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення,
здійснюється в позачерговому порядку.
87. Згідно з
положеннями ч.4 ст. 591
ЦК України та ч.7 ст. 47 Закону України
"Про іпотеку", якщо сума, одержана від
реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя
(іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).
88. Таким
чином, звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від
реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить
про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від
відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не
позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум.
89. Оскільки
вартості реалізованого предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї
заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання,
кредитор в силу норм ЦК України та Закону України "Про іпотеку" має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.
90. Аналіз
положень ч.1 ст. 575
ЦК України, ч.4 ст. 591 ЦК України та частини
четвертої закону України "Про іпотеку" дає підстави дійти висновку, що іпотека, яка є заставою нерухомого майна, як забезпечувальне зобов`язання, зумовлює право іпотекодержателя на одержання суми основного боргу, якої не вистачає після
реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про звернення стягнення
на предмет іпотеки, з іншого майна боржника в порядку черговості, визначеної
законом.
91. Тобто,
вимоги кредитора стосовно суми основного боргу, якої не вистачає після
реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про звернення стягнення
на предмет іпотеки, втрачають статус забезпечених. Розмір таких вимог як і
їх черговість повинен визначатися судом (аналогічний
висновок викладений у
постанові КГС у складі ВС від 31.10.2019 у справі № 911/2430/14).
92. Згідно із п.
4, 6 ч.1 ст. 45
Закону України про банкрутство у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов`язань у процедурі
розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; у шосту чергу
задовольняються інші вимоги.
93. Тлумачення
абзацу 11 ч.2 ст. 25
Закону про банкрутство у взаємозв`язку з іншими норми цього Закону, та
нормами ЦК України, Закону
України "Про іпотеку", Закону
України "Про заставу" із застосуванням системного методу інтерпретації свідчить, що кінцева
вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із
забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Після продажу заставного (іпотечного) майна вимоги забезпеченого
кредитора до майнового поручителя, який є одночасно боржником в основному зобов`язанні, якщо інше
не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про
відмову від забезпечення, включаються
до реєстру вимог кредиторів до відповідної черги за правилами цього Закону.
94. Близькі за
змістом висновки сформульовані у постановах КГС
у складі ВС від 21.03.2018 у справі № 926/4740-б/16, від 27.06.2018 у справі № 922/2250/16,
від 06.09.2018 у справі № 918/1071/15, від 11.09.2018 у справі № 909/1060/16.
95. Суд
наголошує, що на відміну від зазначеного вище вимоги забезпеченого кредитора до
майнового поручителя, який не є
одночасно боржником в основному зобов`язанні обмежується вартістю майна, переданого в заставу (іпотеку). Такі вимоги вважаються погашеними у разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог Закону про банкрутство (подібний висновок викладений у постанові ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19).
96. У справі,
що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині
погодився апеляційний г/с, задовольнив частково заяву про перенесення вимог та
визнав погашеними шляхом задоволення грошові вимоги Кредитора до Боржника (майнового
поручителя, який є одночасно боржником в основному зобов`язанні) в сумі 417
тис. грн у зв`язку із оплатою за рахунок коштів, виручених при реалізації
предмета застави, а решту незадоволених вимог Кредитора до Боржника (майнового поручителя, який є
одночасно боржником в основному зобов`язанні) у розмірі 32 млн грн визнано
такими, що підлягають задоволенню в четверту чергу.
97. Отже в
даному випадку, враховуючи матеріали та обставини цієї справи, виходячи зі
змісту оскаржуваних рішень, визнання погашеними вимог Кредитора до Боржника в сумі 417 тис грн та включення решти його незадоволених вимог в
сумі 32 млн грн є лише констатацією факту розміру вимог цього кредитора
забезпечених заставою (іпотекою) та вимог, які, не забезпечені заставою, зміни
їх черговості з метою дотримання призначення реєстру вимог кредиторів, його
мети та справедливого балансу інтересів як кредиторів так і боржника.
98. У п.145
рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного
королівства" суд зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і
основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби
для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі
міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному
державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й
надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою
статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці,
зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або
недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2015 у справі "Афанасьєв проти України").
99. З
урахуванням наведеного висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності
підстав для часткового задоволення заяви Кредитора є правомірним,
обґрунтованим, таким, що узгоджується із нормами чинного законодавства та
відповідає обставинам справи.
100. Крім того
обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо помилкового посилання
місцевого господарського суду під час розгляду заяви Кредитора на приписи ст.
45 КУзПБ, оскільки відповідна заява не містить нових
вимог до боржника, а є лише заявою щодо зміни черговості раніше розглянутих і визнаних
вимог у зв`язку з реалізацією предмета забезпечення.
101. Доводи
скаржника наведеного висновку судів не спростовують та в цілому є такими, що
ґрунтуються на хибному розумінні норм, що регулюють правовідносини у цій
справі. При цьому судом не беруться до уваги аргументи скаржника щодо
можливості внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог
кредиторів виключно за наслідками перегляду ухвали господарського суду в
апеляційному та касаційному порядку або за нововиявленими обставинами, а також
у разі правонаступництва, оскільки наведене не стосується ситуації у цій
справі, коли суду слід визначити розмір і черговість вимог кредитора у
результаті реалізації предмета іпотеки за умови недостатності коштів від
реалізації майна на погашення забезпечених іпотекою вимог до боржника.
102. Також безпідставним є посилання скаржника на неоднозначність
практики апеляційних судів щодо вирішення на стадії ліквідації процедури
питання внесення змін до реєстру вимог кредиторів, затвердженому згідно зі ст.
25 Закону про банкрутство, оскільки обставини даної
справи є відмінними з обставинами справи на яку посилається скаржник (справа №
Б8/065-12), в якій заява кредитора щодо зміни черговості його вимог до боржника
була обґрунтована необхідністю приведення їх складу (черговості) у
відповідність до положень КУзПБ згідно з передбаченим цим Кодексом правом кредитора.
Висновки щодо
застосування норм права
108. Тлумачення
абзацу 11 ч.2 ст. 25
Закону про банкрутство у взаємозв`язку з іншими норми цього Закону, та
нормами ЦК України, Закону
України "Про іпотеку", Закону
України "Про заставу" із застосуванням системного методу інтерпретації свідчить, що кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із
забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Після продажу
заставного (іпотечного) майна вимоги забезпеченого кредитора до майнового
поручителя, який є одночасно боржником в основному зобов`язанні, якщо інше не
обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про
відмову від забезпечення, включаються до реєстру вимог кредиторів до
відповідної черги за правилами цього Закону.
