Банкрутство (юрособи): Касаційні фільтри

Показ дописів із міткою Касаційні фільтри. Показати всі дописи

ПОЗОВ ПРОКУРОРА ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 23 грудня 2021 року, Справа № Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735934

У справі про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі-Боржник), провадження у якій порушене 10.04.2003, 21.05.2015 прокурор звернувся до г/с з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики, Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", Боржника до ТзОВ "Самсон-ІФ" (відповідач, скаржник), у якому просив визнати недійсним договір від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладеного між Боржником та ТОВ "Самсон-ІФ" та просив визнати за Боржником виключне право інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг. Позов прокурор мотивував, зокрема, тим, що знак для товарів та послуг є державною власністю, а тому під час укладення оскаржуваного договору була обов`язкова незалежна оцінка, яка не проводилася; також в порушення ст.13 Закону про банкрутство, розпорядник майна не надавав погодження на укладення спірного договору; також в порушення п.5 ст.75 ГК України, укладення договору не погоджувалося із Міністерством. Місцевий г/с рішенням від 08.07.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 20.10.2021) за результатами повторного нового розгляду позов заступника прокурора задовольнив частково. Визнав недійсним договір, а в частині визнання за Боржником права співвласності на знак для товарів та послуг- відмовив. Відповідач в якості підстави касаційного оскарження зазначив п.1, 3 ч.2 ст.287 ГПК України, посилаючись в контексті цих підстав на: - відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого; - відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах, коли позов прокуратури стосується виключно збільшення ліквідаційної маси боржника, а не інтересів держави у процедурі банкрутства; - неврахування судами висновку ВП ВС, викладений у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20. Верховний Суд : 1)в частині оскарження з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України провадження закрив, вказавши, що відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постанові ВС, на яку посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України; 2)в частині оскарження з підстави, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК України у задоволенні касаційної скарги відмовив, вказавши, що доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого відхиляються судом як юридично неспроможні та не можуть слугувати підставою для скасування обґрунтованих та законних рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Короткі висновки:

40.Відмінність предмета розгляду…,однаково як і не подібність правовідносин…, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.

53. …, у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Висновки щодо застосування норм права

83. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

84. Відповідно до ч.3 ст.36-1Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (п.1 ч.5 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК України

36. Відповідно до ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВС, крім випадку наявності постанови ВС про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.1, 3 ст.310 цього Кодексу.

37. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

38. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

39. ВП ВС у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 з поміж іншого, дійшла висновків, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

40. Відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.

41. Доводи скаржника у цій частині зводяться до посилання на прийняття постанови суду апеляційної інстанції без врахування висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

42. Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові ВП ВС, на який посилається ТзОВ "Самсон-ІФ" у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зважає на таке.

43. У постанові ВП ВС від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 викладено висновок, в якому суд звертає увагу на положення ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 ч.3 ст.23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

44. У вказаній справі позов прокурора був поданий у 2020 році на підставі абзацу 1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2021 № 1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015.

45. Водночас, позов у справі №Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15) заявлено прокурором 21.05.2015 в порядку, встановленому ст.121 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (від 05.11.1991, який частково втратив чинність з 15.12.2015), ст.2, 29 ГПК України (в редакції 1992 року з наступними змінами).

46. Отже, правовідносини у справі наведені скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у цих справах є різними правові підстави заявлених вимог, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

47. За таких умов, помилковими є аргументи ТзОВ "Самсон-ІФ" щодо незастосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків щодо застосування норм ст.23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові ВП ВС від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

48. Отже аналіз змісту зазначеної вище постанови свідчить, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

49. Згідно з п.5 ч.1 ст.296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові ВС та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

50. З урахуванням наведеного, ВС у складі колегії судів КГС дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК України.

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України

51. Відповідно до п.3 ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

52. Зі змісту наведеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення ВС висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

53. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

54. Доводи ТзОВ "Самсон-ІФ" у цій частині обґрунтовані відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною, та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого, а також відсутністю висновку ВС у подібних правовідносинах, коли позов прокуратури стосується виключно збільшення ліквідаційної маси боржника, а не інтересів держави у процедурі банкрутства.

55. Розглядаючи та надаючи оцінку наведеним доводам скаржника суд враховує, що прокурор звернувся з позовом до суду у цій справі у травні 2015 року (21.05.2015).

56. Тому оцінка доводів скаржника в цій частині надається судом касаційної інстанції з урахуванням законодавства, яке було чинне на момент звернення прокурора з позовом до суду. На час звернення прокурора до суду з позовом правовий статус органів прокуратури було визначено ст.121 - 123 Конституції України та Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII.

57. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

58. Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

59. Згідно із ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду) представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

60. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч.2 ст.29 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення до суду).

61. Відповідно до ч.3 ст. 36-1Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

62. За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду). Аналогічна правова позиція викладена у постановах КГС у складі ВС від 19.02.2020 у справі № 2-5633/11, від 23.07.2020 у справі № 902/862/15, від 17.09.2020 у справі № 922/1699/15, від 01.09.2021 у справі № 904/4933/15 тощо.

63. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

64. Відповідно до ч.2 ст.2 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

65. У справі, що розглядається прокурор в позовній заяві зазначив, що використання торгового знаку відповідачем завдає значних збитків Івано-Франківському обласному державному об`єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та порушує ділову репутацію останнього, що в свою чергу є порушенням інтересів держави з огляду на те, що за положеннями статуту: Об`єднання засновано на основі державної власності і входить до складу Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт"), входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України і є підзвітним йому; володіє закріпленим за ним на праві господарського відання майном, яке є державною власністю; не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом; відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів Об`єднання має право лише за попередньою згодою Уповноваженого органу управління на конкурентних засадах тощо. Також вказував, що обставини неправомірного укладення оспорюваного договору від 25.10.2012 № 36 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, ціна майна за умовами якого склала 500,00 грн із відстроченням платежу, в той час як ринкова вартість майна становила 7 612 000,00 грн, стали відомі йому за результатами вивчення звернення Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до прокуратури.

66. Провадження у справі № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на момент звернення прокурора з позовом до суду перебувало на стадії розпорядження майном та здійснювалося відповідно до Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції від 04.11.2012), положення якої не містили норм щодо визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника.

67.Натомість норма ст.20 "Визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника" була закріплена в Законі про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013.

68. Відповідно до п.11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) положення цього Закону застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

69. Оскільки провадження у справі про банкрутство у справі № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було порушено у квітні 2003 року та на момент звернення прокурора з позовом до суду перебувало в процедурі розпорядження майном, положення Закону про банкрутство від 22.12.2011 №4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013, зокрема ст.20 "Визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника" цього Закону не підлягають застосуванню під час оцінки підстав звернення прокурора з позовом до суду про визнання недійсним договору від 25.10.2012 №36 в силу конституційного принципу незворотності дії закону в часі.

70. Аналогічне стосується і застосування ст.42 КУзПБ, введеного в дію 21.10.2019.

71. Відповідно до ст.1 Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII учасниками провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

72. Із встановлених обставин справи вбачається, що прокурор є учасником справи про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості прокурор з 2006 року.

73. За змістом ч.1 ст.29 ГПК України (в редакції, чинній станом на день звернення до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

74. Ураховуючи наведені обставини справи, самостійне обґрунтування прокурором у позовній заяві необхідності захисту інтересів держави у визначений спосіб, суд дійшов висновку про наявність у прокурора на момент звернення з позовом до суду (травень 2015 року) повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в силу закону.

75. Тому безпідставними є доводи щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до з позовом до суду, обґрунтовані із посилання на приписи ст.20 Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, ст.42 КУзПБ щодо суб`єктів наділених правом визнавати недійсними правочини вчиненні за участі боржника та необхідності повідомлення арбітражного керуючого про таке звернення, адже у цьому разі прокурор був наділений правом на звернення з позовом до суду в силу закону, а наведені норми не підлягають застосуванню під час оцінки такого звернення з огляду на здійснення провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції від 04.11.2012).

76.З огляду на висновки, до яких дійшла колегія суддів під час касаційного перегляду оскаржених судових рішень у цій справі, доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого відхиляються судом як юридично неспроможні та не можуть бути підставою для скасування рішень суддів першої та апеляційної інстанцій.

ПИТАННЯ ПІДСТАВ КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ У П.1, 3, 4 Ч.2 СТ.287 ГПК УКРАЇНИ (НЕВРАХУВАННЯ ВИСНОВКІВ ВС, ВІДСУТНІСТЬ ВИСНОВКУ ВС, БЕЗПІДСТАВНА ОЦІНКА ЯК НАЛЕЖНОГО ДОКАЗУ ЕКСПЕРТНОГО ВИСНОВКУ, ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ПРАВА, ІНТЕРЕСИ ТА ОБОВ`ЯЗКИ ОСОБИ, ЯКА НЕ БУЛА ЗАЛУЧЕНА ДО УЧАСТІ У СПРАВІ)

ПОСТАНОВА 25 листопада 2021 року, Справа № 5011-15/10488-2012, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101873079

У справі про банкрутство ТзОВ "Укрбізнесвіза" (далі-боржник) ліквідатор 07.11.2018 звернувся до г/с в межах справи про банкрутство із заявою до ТзОВ "ДЦІНВЕС 2" (далі- відповідач, скаржник) про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно; заява мотивована вибуттям із володіння боржника, поза його волею, на підставі судового рішення, що згодом було скасовано, нерухомого майна, право власності на яке не визнається та заперечується відповідачем. Місцевий г/с рішенням від 23.11.2020 за результатами повторного розгляду справи у задоволенні позову ліквідатора відмовив повністю; рішення мотивовано припиненням за Боржником права власності на групу спірних приміщень, оскільки вони були знищені, та Боржником не набуто право власності на новостворений об`єкт групи нежитлових приміщень з урахуванням чого у Боржника відсутні правові підстави для визнання за ним права власності; ліквідатором не доведено наявність порушеного суб`єктивного права, на захист якого подано позов, оскільки Боржник не є власником спірного майна, а відтак немає права вимагати від відповідача його повернення. Також суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності зазначивши про безпідставність аргументів ліквідатора про неможливість подати позов в межах трирічного строку. Апеляційний г/с постановою від 16.06.2021 ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, витребував на користь Боржника спірні приміщення, а в іншій частині вимог відмовив, визнавши обґрунтованими доводи позивача про те, що власником спірного майна є Боржник та вибуття цього майна поза волею власника на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано; висновки місцевого г/с про те, що спірні нежилі приміщення були знищені є помилковими, спірне майно не є новоствореним, а є частиною нежилих приміщень, право власності на які було раніше зареєстроване за Боржником. Окрім того суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду про витребування майна є достатньою підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірне майно. Також апеляційний г/с визнав поважними причини пропуску позовної давності та дійшов висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача з посиланням на приписи ч.5 ст.267 ЦК України. Верховний Суд: 1)закрив касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, вказавши, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах ВС на які посилався скаржник у касаційній скарзі (від 05.06.2019 у справі № 926/1288/18, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, від 10.07.2019 у справі № 522/3901/16-ц), стосується правовідносин, які не є подібними; 2)залишив без задоволення касаційну скаргу в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК України, вказавши, що безпідставними є доводи скаржника щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції норм ч.5 ст. 75 ГПК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми; 3) залишив без задоволення касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 ст.187 ГПК України, вказавши, що відхиляє аргументи скаржника, які підпадають під правове регулювання вказаної норми, оскільки останнім не доведено визначених нею передумов для перегляду судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави.

Висновки щодо застосування норм права

129. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

130. У разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК України

59.Згідно із п. 1 ч.2 ст.287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

60. Суд враховує, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

61. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

62.Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

63. Отже, наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстав наведених у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

64. При з`ясуванні подібності правовідносин у справах про визнання банкрутом, особливості окремих судових процедур банкрутства зумовлюють застосування критерію "предмет розгляду", наближеного за значенням до сукупності таких елементів, як предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог у справах позовного провадження.

65. Відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постановах ВС, на які посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.

66. Доводи скаржника у цій частині зводяться до посилання на прийняття постанови суду апеляційної інстанції без урахуванням висновків ВС сформованих у постановах від 05.06.2019 у справі № 926/1288/18, від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, від 10.07.2019 у справі № 522-3901/16-ц.

67. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах ВС та постанові ВСУ, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зважає на таке.

68. Щодо аргументів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм ст.330, п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України з посиланням на висновки, викладені у постанові ВС від 05.06.2019 у справі № 926/1288/18, встановлено, що у справі наведеній скаржником предметом судового розгляду було витребування майна, яке декілька разів продавалося без здійснення поділу такого майна, тоді як у справі, витребуване майно декілька разів було відчужуване та відповідачем здійснено поділ витребуваного майна.

69. Крім того, в справі № 926/1288/18 спірне майно вибуло із володіння поза волею власника за результатами проведення прилюдних торгів в порядку виконання судового рішення, які не були скасовані, тоді як у справі, що розглядається спірне майно вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване.

70. Також у справі наведеній скаржником суд не застосовував положення ст.330 ЦК України, тоді як у справі, що розглядається такі положення судом застосовані.

71. Аналогічне стосується наслідків спливу позовної давності та висновків ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 щодо застосування ст.267 ЦК України у спорі про витребування майна у добросовісного набувача, які не застосовувалися у справі № 926/1288/18, тоді як цій справі суд застосував такі висновки та визнав поважними причини пропуску позивачем позовної давності на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

72. Окрім того, у справі № 926/1288/18 судом застосовано положення ч.2 ст.388 ЦК України, тоді як у справі, що розглядається положення п.3 ч.1 ст.388 ЦК України.

73. Отже, правовідносини у справі наведені скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у цих справах є різними правові підстави заявлених вимог, зміст позовних вимог та фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

74. Так само безпідставним є посилання скаржника в якості неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм ст.330, п.1 ч.1 ст. 388 ЦК України на висновки, викладені у постанові ВС від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц, в якій предметом спору була вимога про витребування майна, яке вибуло з володіння власника на підставі правочинів, що згодом були визнані недійсними в судовому порядку з підстав їх укладення на шкоду кредиторам, тоді як справі, що розглядається витребуване майно вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке згодом було скасованим.

75. У справі, що розглядається витребовується первинним власником майно, яке вибуло із власності без його волі, декілька разів відчужувалося різним юридичним особам та було поділеним відповідачем, тоді як у справі №641/9904/16-ц, майно витребовувалося особою, що є стороною недійсного правочину та первинним власником майна, яка відчужувала майно умисно з волі позивача; майно відчужувалося шляхом укладення договорів купівлі-продажу між одними і тими самими особами; витребуване майно не було поділеним.

76. Окрім того, у справі № 641/9904/16-ц суд дійшов висновку, що наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача та застосував до спірних правовідносин ст.13 ЦК України, оскільки поданий позов спрямований на судовий захист права особою, яка ним зловживала, тоді як у справі, що розглядається суд застосував п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки майно вибуло із власності позивача не з його згоди на підставі скасовано судового рішення.

77. Також неаргументованим є доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції ч.5 ст.267 ЦК України з посиланням на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17, в якій предметом спору є стягнення з заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам, тоді як у справі, що розглядається предметом спору є вимога позивача про витребування майна із чужого незаконного володіння.

78. До того ж навіть за умови подібності правовідносин у справі, що розглядається з правовідносинами у справі № 908/1846/17, оскаржуване судове рішення апеляційного г/с прийнято з урахуванням висновку наведеного у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17 щодо необхідності судам вказувати в судовому рішенні підстав за яких вони дійшли висновку про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

79. Крім того не є подібними із спірними правовідносини у постанові ВП ВС у справі від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій за аналогічного предмету спору сформулював висновок що за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до ст.387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення ст.267 ЦК України, згідно з якою сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

80. Такі висновки й були враховані в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції під час застосування норм ч.5 ст. 267 ЦК України. Однак висновки щодо неповажності причин пропуску позивачем позовної давності в зазначеній постанові зроблені за відмінних з цією справою фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин.

81. У справі № 907/50/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки суди встановили, що відповідач у заяві про застосування позовної давності довів, що позивач у цій справі міг довідатися про порушення свого права ще 0.06.2011, наведені позивачем обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.

82. Натомість у справі, що розглядається, роблячи висновок щодо поважності пропуску позивачем позовної давності суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, обставини: недобросовісності дій попереднього ліквідатора боржника (позивача), який вчиняв дії в супереч інтересам боржника та кредиторів; закінчення строку ліквідаційної процедури боржника (позивача) та відсутності, з огляду на неподання попереднім ліквідатором відповідного клопотання про продовження строку ліквідаційної процедури, судового рішення, яке підтверджувало повноваження ліквідатора та продовжувало строк ліквідаційної процедури у справі про банкрутство боржника; оскарження попереднім ліквідатором ухвали про припинення його повноважень та призначення ліквідатора Солдаткіна С. В., який подав позов до суду з вимогами, що є предметом цього судового розгляду; неможливості подання позову ліквідатором Солдаткіним С. В. з огляду на вилучення документів щодо боржника в рамках кримінального провадження; недобросовісності дій ТзОВ "ДЦІНВЕС 2", які були спрямовані на утруднення витребування майна.

83. Тож обставини у справі, що розглядаються за яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання поважним причин пропуску позивачем позовної давності не є подібним з обставинами справи № 907/50/16.

84. Аналогічне стосується посилання скаржника на висновки ВС, викладені у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, про те що порушення провадження у справі про банкрутство та призначення ліквідатора само по собі не може вважатися виключенням виняткового характеру, що перешкоджало зверненню за захистом порушеного права, а також про те, що вирішуючи питання поважності пропуску позовної давності суд має брати до уваги поведінку позивача та відповідача, які суд апеляційної інстанції врахував в оскаржуваній постанові. Проте, з урахуванням обставин взятих до уваги судом апеляційної інстанції під час визнання поважними причин пропуску позовної давності, які наведено вище у цій постанові, висновки щодо неповажності причин пропуску позивачем позовної давності в постанові наведеній скаржником зроблені за відмінних з цією справою фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин.

85. Також не заслуговують на увагу доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків, викладених у постанові ВС від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, в якій предметом спору були вимоги позивача:

- за первісним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного володіння, обґрунтовані встановленням рішенням суду факту родинних відносин між позивачем та іншою фізичною особою (померлим), визнанням за ним права власності в порядку спадкування за законом на спірну квартиру цієї особи та виявленням згодом відомостей щодо набуття відповідачем права власності на зазначену квартиру на підставі договору купівлі продажу квартири, укладеного між відповідачем та померлим майже через рік після його смерті;

- за зустрічним позовом про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності, мотивовані тим, що продавець майна на момент укладання договору надав йому правовстановлюючий документ на спірне нерухоме майно, і він не мав жодних сумнівів з приводу власника квартири.

86. Зокрема, у справі, що розглядається спірне майно вибуло із володіння позивача на підставі судового рішення, яке було скасованим; вибуття такого майна, на відміну від наведеної скаржником справи, не відбулося за участі нотаріуса, яким би здійснювалася перевірка законності відчуження майна, а також не було видано свідоцтво про право власності на користь першого набувача майна, а отже відсутній жоден з рівнів гарантій законності вибуття майна з володіння позивача про які зазначає ЄСПЛ та які з урахуванням обставин справи врахував суд касаційної інстанції у постанові від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц. Окрім того, у цій справі спірне майно було придбано скаржником на момент, коли не був завершений перегляд судового рішення від 15.02.2010 у справі № 53/49 на підставі якого спірне майно вибуло із володіння ТзОВ "Укрбізнесвіза" в апеляційному та касаційному порядках.

87. Отже, у справі, що розглядається предмет спору, підстави заявлених вимог та фактичні обставини справи є відмінними з предметом позову, підставами позовних вимог та фактичними обставинами справи № 645/4220/16-ц. Відтак підстави заявлених вимог та обставини за яких суд касаційної інстанції застосував статтю 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у постанові від 13.11.2019 у справі 645/4220/16-ц не є подібними з підставами вимог та фактичними обставинами справи, що розглядається, з урахуванням чого висновки, викладені у наведеній постанові не можуть враховуватися під час розгляду спору у цій справі.

88. Окрім того відсутні також підстави для врахування під час вирішення спору у цій справі висновку щодо застосування норм ст.1, 3 Закону України "Про іпотеку", викладеного у постанові ВС від 10.07.2019 у справі № 522/3901/16-ц, відповідно до якого ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.

89. У наведеній скаржником справі є відмінним зі справою, що розглядається предмет судового розгляду та підстави заявлених вимог (у постанові від 10.07.2019 в справі № 522/3901/16-ц предметом судового розгляду є вимога про визнання спільною сумісною власністю майна, яке було набуте у шлюбі та було придбане за рахунок кредитних коштів, тоді як у цій справі - витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно, яке вибуло із володіння боржника, поза його волею, на підставі судового рішення, що згодом було скасовано).

90. Також у справі № 522/3901/16-ц є різними фактичні обставини з обставинами справи, що розглядається. Зокрема, у справі наведеній скаржником наявне судове рішення про стягнення заборгованості за невиконання зобов`язання за кредитним договором, тоді як у справі, що розглядається таке рішення відсутнє.

91. За таких умов, помилковими є аргументи ТзОВ "ДЦІНВЕС 2" щодо незастосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків щодо застосування норм ст.1, 3 Закону України "Про іпотеку", викладених у постанові ВС від 10.07.2019 у справі № 522/3901/16-ц.

92. Отже аналіз змісту зазначених вище постанов свідчить, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

93. Згідно з п.5 ч.1 ст.296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

94. З урахуванням наведеного, ВС КГС дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі п.5 ч.1 ст. 296 ГПК України.

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України

95. Доводи скаржника в цій частині обґрунтовані безпідставним відхиленням судом апеляційної інстанції застосування до спірних правовідносин норм ч.5 ст.75 ГПК України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосовування зазначеної норми.

96. В обґрунтування наведених доводів касаційної скарги Скаржник посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що обставини, встановлені в рішеннях суду від 20.09.2011 у справі № 22Ц-4615/2011 (2-2116/2008) та від 12.10.2016 у справі № 910/12375/13, не є преюдиційними для цієї справи.

97. Тобто доводи скаржника в цій частині фактично ґрунтуються на аргументах щодо неврахування судом преюдиційних обставин, встановлених в рішенні суду, яке набрало законної сили, що за своїм характером підпадає під правове регулювання ч.4 ст. 75 ГПК України, а не ч.5 ст.75 ГПК України.

98. Відповідно до п.3 ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

99. Зі змісту наведеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

100. Тож у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (подібні за змістом висновки викладені у постановах КГС ВС від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19, від 21.10.2021 у справі № 916/1417/20, від 04.11.2021 у справі № 910/11857/20).

101. Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

102.Отже згідно наведеної норми преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т.ч.в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (див. близькі за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.07.2020 зі справи № 910/5315/19, від 03.11.2020 зі справи № 909/948/18, від 09.09.2021 у справі № 910/17126/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16).

103. Обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин; така оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. постанову ВП ВС від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

104. Однак у справі, що розглядається питання щодо тлумачення змісту норми ч.4 ст.75 ГПК України, як і зрештою ч.5 цієї статті, не є таким, що потребує вирішення у межах спірних правовідносин, адже врахування судом першої інстанції, з висновками якого не погодився апеляційний г/с, наданої судом у рішеннях суду від 20.09.2011у справі № 22Ц-4615/2011 (2-2116/2008) та від 12.10.2016 у справі № 910/12375/13, виходячи з наявних в них доказів, правової оцінки обставинам щодо існування (знищення) групи нежилих приміщень № 127 (приміщення з №1 по № 18 загальною площею 714,90 кв. м) та віднесення приміщень № 131, 132 (загальною площею 789,8 кв. м), № 133 (загальною площею 428,0 кв. м) та № 127 (площею 1,5 кв. м) до новостворених об`єктів нерухомого майна не є обов`язковою для господарського суду під час розгляду справи.

105. Тому безпідставними є доводи скаржника щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції норм ч.5 ст. 75 ГПК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми.

106. Ураховуючи наведене, визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.3 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, з огляду на що, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п.4 ч.2 ст.287 ГПК України

107. В обґрунтування доводів в цій частині скаржник, зокрема, зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно оцінив як належний доказ експертний висновок від 23.06.2016 № 13190/13191/15-43, а постанова суду апеляційної інстанції стосується прав та обов`язків осіб, яких не залучено до участі у справі.

108. Однак, такі доводи касаційної скарги, як і попередні, не знайшли свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку, а тому суд їх відхиляє з огляду на таке.

109. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до ст.86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

110. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 ГПК України).

111. За приписами ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

112. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (див. висновок, викладений у постанові КГС ВС від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19).

113. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (близькі за змістом висновки, викладені у постановах КГС ВС від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 21.10.2021 у справі № 916/1417/20).

114. Згідно із ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

115. У справі, що розглядається зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції підчас перегляду справи в апеляційному порядку дослідив обставини справи та наявні у ній докази із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у ст.86 ГПК України, в тому числі й долучений до заяви Боржника про витребування майна та визнання права власності на майно висновок експертів КНДІСЕ від 13.06.2016 № 13190/13191/15-43 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи в межах справи № 910/12375/13 та надав оцінку доводам учасників справи, якими вони обґрунтовували наявність/відсутність підстав для задоволення позову, навівши відповідне мотивування у прийнятій постанові.

116. Тобто суд апеляційної інстанції в межах наявних в нього процесуальних повноважень, визначених ст.86, 269 ГПК України надав оцінку сукупності наявних в матеріалах справи доказів, в тому числі висновку експертів від 13.06.2016 № 13190/13191/15-43.

117. Натомість наведені в касаційній скарзі доводи Скаржника в цій частині фактично стосуються ж не ухвалення судом апеляційної інстанції постанови з урахуванням недопустимого доказу - висновку експертів від 13.06.2016 № 13190/13191/15-43. Проте саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

118. До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок, викладений у постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати КГС у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

119. Тому доводи скаржника в цій частині є неаргументованими та безпідставними.

120. Крім того, в касаційній скарзі Відповідач також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки особи HEADPARADE SERVICES (OVERSEAS) LIMITED (ХЕДПАРАД СЕРВІСЕС (ОВЕРСІС) ЛІМІТЕД, яке не було залучено до участі у справі.

121.Проте, суд відхиляє наведений довід, оскільки скаржник не наділений повноваженнями представляти інтереси HEADPARADE SERVICES (OVERSEAS) LIMITED (ХЕДПАРАД СЕРВІСЕС (ОВЕРСІС) ЛІМІТЕД у судах та замість цієї особи вирішувати питання, чи порушені її права, інтереси або обов`язки, у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень у справі (аналогічний підхід у питанні застосування п.8 ч.1 ст.310 ГПК України застосований КГС ВС у постановах від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 23.10.2020 у справі № 923/965/19, від 13.10.2021 у справі 917/1697/20, від 28.10.2021 у справі № 923/965/19).

122. З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи скаржника, які підпадають під правове регулювання п.4 ч.2 ст.287 ГПК України, оскільки останнім не доведено зазначених вище передумов для перегляду судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави.

ПИТАННЯ КАСАЦІЙНИХ ФІЛЬТРІВ: ПОДІБНІСТЬ ПРАВОВІДНОСИН У СПРАВАХ (п.1 ч.2 ст.287 ГПК) та ВСТАНОВЛЕННЯ СУДОМ ОБСТАВИН, ЩО МАЮТЬ СУТТЄВЕ ЗНАЧЕННЯ, НА ПІДСТАВІ НЕДОПУСТИМИХ ДОКАЗІВ (п.4 ч.2 ст.287 ГПК та п.4 ч.3 ст.310 ГПК)

ПОСТАНОВА 11 листопада 2021 року, Справа № 8/471-23/1 (917/1564/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Пєсков В. Г., Погребняк В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101360723

Судами розглядалася позовна заява ліквідатора Державного КЖЕП “Будівельник” до Державного реєстратора КП “Реєстратор”, Обласної Ради про визнання протиправними дій державного реєстратора при прийнятті рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, внесення записів за даними рішеннями до ДРРПНМ та скасування рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач заперечував правомірність державної реєстрації, оскільки вважав, що майно не належить до комунальної форми власності. Місцевий г/с рішенням від 04.02.2021, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова) від 29.06.2021, в позові відмовив; судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем заявлених вимог та відсутністю доказів порушення прав позивача. Верховний Суд: 1)закрив касаційне провадження, відкрите з підстави п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, вказавши, що правовідносини у справі № 8/471-23/1(917/1564/20) не є подібними до правовідносин у справах, на які посилався скаржник; 2) залишив без задоволення касаційну скаргу в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п.4 ч.2 ст.287 ГПК України, вказавши, що доводи касаційної скарги не містять жодних підтверджень посилання скаржника, що докази, з посиланням на які в оскаржуваних судових рішеннях наведено встановлені обставини, є недопустимими в розумінні ст.77 ГПК України, а по суті зводяться до того, що скаржник вважає такі докази неналежними. Між тим, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття, а встановлені ст.287 та 310 ГПК України підстави та межі касаційного перегляду пов`язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як посилання на неналежність доказів не узгоджуються з передбаченими п.4 ч.2 ст.287 ГПК України та визначеними самим скаржником підставами касаційного оскарження.

Короткі висновки:

8.10….під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

8.11…., подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

8.18. Якщо підстави касаційного оскарження, передбачені п.1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК України визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим.

8.19. … у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи скаржника, як неповне дослідження судами зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.

8.25….,встановлені ст.287 та 310 ГПК України підстави та межі касаційного перегляду пов`язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як посилання на неналежність доказів не узгоджуються з передбаченими п.4 ч.2 ст.287 ГПК України та визначеними самим скаржником підставами касаційного оскарження.

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК України

8.7.Скаржник (п.5.4 цієї постанови) наголошував на неврахуванні судами правових висновків, викладених у пункті 7 Роз`яснення Вищого Арбітражного Суду України від 02.04.1994 № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з судовим захистом права державної власності", постановах ВП ВС України від 04.09.2018 у справі № 823/2042/18, від 04.04.2018 у справі № 817/1048/17, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 10/05/5026/1138/2012, від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18) та постанові ВСУ від 25.02.2015 у справі № 6-14цс15.

8.8.Посилання скаржника на неврахування Роз`яснення ВАСУ від 02.04.1994 № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з судовим захистом права державної власності", відхиляється Касаційним господарським судом як таке, що не узгоджується з вимогами ч.4 ст.236 ГПК України, згідно з якою при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

8.9.Відносно неврахування висновків Верховного Суду та ВП ВС у вищевказаних справах, колегія КГС зазначає наступне:

…

8.10.Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У питанні визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правову позицію, послідовно викладену в постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

8.11.Відтак, подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

8.12.Враховуючи, що правовідносини у справі № 8/471-23/1(917/1564/20) не є подібними до правовідносин у вищезгаданих справах, на які посилався скаржник, Суд дійшов висновку про те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

8.13.Згідно з п.5 ч.1 ст.296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.14.За таких обставин, касаційне провадження, відкрите … з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК України щодо не врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у вищезгаданих постановах Верховного Суду та ВП ВС, підлягає закриттю.

Щодо оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав, передбачених п.4 ч.2 ст.287 ГПК України

8.15.Відповідно до п.4 ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ст.310 цього Кодексу.

8.16.У касаційній скарзі ДКЖЕП "Будівельник" підставою для скасування оскаржуваних рішень зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази, зокрема, надані позивачем; встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; не з`ясовані обставини, що мають значення для справи та не доведено обставини, що мають значення для справи (п.1 та 4 ч.3 ст.310 ГПК України).

8.17.Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.

8.18.Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені п.1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК України визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічний висновок викладений у постановах КГС ВС від 17.09.2020 у справі № 915/1734/18, від 15.12.2020 у справі № 910/18249/19, від 16.02.2021 у справі № 916/2783/17, від 25.02.2021 у справі № 922/1978/16).

8.19. Як зазначалося вище, наведені ДК ЖЕП "Будівельник" у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи скаржника, як неповне дослідження судами зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.

8.20.Згідно з п.4 ч.2 ст.287 та п.4 ч.3 ст.310 ГПК України, якими позивач обґрунтовує викладені в касаційній скарзі вимоги, підставою касаційного оскарження та підставою для скасування оскаржуваних судових рішень є встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.21.За змістом ст.77 ГПК України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

8.22.Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

8.23.В п.8.3 цієї постанови наведено обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, з посиланням на докази, які були враховані судами. Разом з цим, доводи касаційної скарги не містять жодних підтверджень посилання скаржника на те, що вказані докази є недопустимими в розумінні ст.77 ГПК України, а по суті зводяться до того, що скаржник вважає такі докази неналежними.

8.24.Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.25.Між тим, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття, що в даному касаційному провадженні є суттєвим, адже встановлені ст.287 та 310 ГПК України підстави та межі касаційного перегляду пов`язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як посилання на неналежність доказів не узгоджуються з передбаченими п.4 ч.2 ст.287 ГПК України та визначеними самим скаржником підставами касаційного оскарження.

8.26.При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами ч.2 ст.300 ГПК України.

8.27.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок викладений у постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

8.28.Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє викладені доводи скаржника, які зводяться до власної оцінки неналежності наявних у справі доказів, адже ними не доведено того факту, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано недопустимі докази у справі, які стали підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

8.29.Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.4 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.