ПОСТАНОВА 23 грудня 2021 року, Справа № Б-11/45-3/270-21/145 (909/560/15), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735934
У справі про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі-Боржник), провадження у якій порушене 10.04.2003, 21.05.2015 прокурор звернувся до г/с з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики, Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", Боржника до ТзОВ "Самсон-ІФ" (відповідач, скаржник), у якому просив визнати недійсним договір від 25.10.2012 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг у співвласність, укладеного між Боржником та ТОВ "Самсон-ІФ" та просив визнати за Боржником виключне право інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг. Позов прокурор мотивував, зокрема, тим, що знак для товарів та послуг є державною власністю, а тому під час укладення оскаржуваного договору була обов`язкова незалежна оцінка, яка не проводилася; також в порушення ст.13 Закону про банкрутство, розпорядник майна не надавав погодження на укладення спірного договору; також в порушення п.5 ст.75 ГК України, укладення договору не погоджувалося із Міністерством. Місцевий г/с рішенням від 08.07.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 20.10.2021) за результатами повторного нового розгляду позов заступника прокурора задовольнив частково. Визнав недійсним договір, а в частині визнання за Боржником права співвласності на знак для товарів та послуг- відмовив. Відповідач в якості підстави касаційного оскарження зазначив п.1, 3 ч.2 ст.287 ГПК України, посилаючись в контексті цих підстав на: - відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого; - відсутність висновку ВС у подібних правовідносинах, коли позов прокуратури стосується виключно збільшення ліквідаційної маси боржника, а не інтересів держави у процедурі банкрутства; - неврахування судами висновку ВП ВС, викладений у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20. Верховний Суд : 1)в частині оскарження з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України провадження закрив, вказавши, що відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постанові ВС, на яку посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України; 2)в частині оскарження з підстави, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК України у задоволенні касаційної скарги відмовив, вказавши, що доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого відхиляються судом як юридично неспроможні та не можуть слугувати підставою для скасування обґрунтованих та законних рішень судів першої та апеляційної інстанції.
Короткі висновки:
40.Відмінність предмета розгляду…,однаково як
і не подібність правовідносин…, не дає підстав для касаційного оскарження в
розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.
53. …, у разі подання касаційної скарги на
підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку
ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому
дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових
норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Висновки щодо застосування
норм права
83. Для касаційного перегляду з підстави,
передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС
щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою
для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі,
в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у
справі, яка переглядається.
84. Відповідно до ч.3 ст.36-1Закону України
"Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора
з позовом до суду) підставою представництва в суді інтересів держави є
наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності
зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право
в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з
позовами (п.1 ч.5 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру",
в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо підстав касаційного оскарження,
передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК
України
36. Відповідно до ч.2 ст.287 ГПК України підставами
касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є
неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд
апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму
права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних
правовідносинах, викладеного у постанові ВС, крім випадку наявності
постанови ВС про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано
обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми
права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та
застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3)
якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у подібних
правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.1,
3 ст.310 цього Кодексу.
37. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в
різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається
обставинами кожної конкретної справи.
38. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п.1 ч.2
ст.287 ГПК України, наявності самих лише висновків ВС щодо застосування
норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою
умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у
справі, в якій ВС зробив висновки щодо застосування норми права, з
правовідносинами у справі, яка переглядається.
39. ВП ВС у постанові від 12.10.2021 у
справі № 233/2021/19 з
поміж іншого, дійшла висновків, що процесуальний закон у визначених
випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет
подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є
спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння,
а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних
правовідносин за характером урегульованих нормами права та
договорами прав і обов`язків сторін спору) є
основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії
матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка
поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад
цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
40. Відмінність предмета
розгляду у справі, що переглядається судом та у постанові Верховного Суду, на
яку посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у
таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав
для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК України.
41. Доводи скаржника у цій частині зводяться до посилання на
прийняття постанови суду апеляційної інстанції без врахування висновку ВП
ВС, викладеного у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
42. Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові ВП ВС,
на який посилається ТзОВ "Самсон-ІФ" у касаційній скарзі, суд
касаційної інстанції зважає на таке.
43. У постанові ВП ВС від 06.07.2021 у справі №
911/2169/20 викладено висновок, в якому суд звертає увагу на положення
ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого
положення відсутність у Законі інших
окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім
спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як
таку, що розширює встановлені в абзаці 1 ч.3 ст.23 Закону межі для здійснення представництва прокурором
законних інтересів держави.
44. У вказаній справі позов прокурора був
поданий у 2020 році на підставі абзацу 1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про
прокуратуру" від 14.10.2021 № 1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015.
45. Водночас, позов у справі №Б-11/45-3/270-21/145
(909/560/15) заявлено прокурором 21.05.2015 в порядку,
встановленому ст.121 Конституції
України (в редакції, чинній на час звернення
прокурора з позовом), ст. 36-1 Закону України "Про
прокуратуру" (від 05.11.1991, який частково
втратив чинність з 15.12.2015), ст.2, 29
ГПК України (в редакції 1992 року з наступними
змінами).
46. Отже, правовідносини у справі наведені скаржником та у
справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у цих справах є різними
правові підстави заявлених вимог, а також матеріально-правове регулювання
спірних правовідносин.
47. За таких умов, помилковими є аргументи ТзОВ
"Самсон-ІФ" щодо незастосування судом апеляційної інстанції в
оскаржуваній постанові висновків щодо застосування норм ст.23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові ВП ВС від 06.07.2021 у справі №
911/2169/20.
48. Отже аналіз змісту зазначеної вище постанови свідчить, що
наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, не отримали
підтвердження після відкриття касаційного провадження.
49. Згідно з п.5 ч.1 ст.296
ГПК України суд касаційної інстанції закриває
касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі
п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу судом
встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у
постанові ВС та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується
правовідносин, які не є подібними.
50. З урахуванням наведеного, ВС у складі колегії судів КГС дійшов
висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій
частині на підставі п.5 ч.1 ст.296 ГПК
України.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної
інстанції з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України
51. Відповідно до п.3 ч.2 ст.287
ГПК України підставами касаційного оскарження
судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне
застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального
права якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у
подібних правовідносинах.
52. Зі змісту наведеної норми вбачається, що вона спрямована на
формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення ВС висновків
щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію
правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час
вирішення спору.
53. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2
ст.287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку ВС щодо застосування норм права у подібних
правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання
необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на
встановлені фактичні обставини справи.
54. Доводи ТзОВ "Самсон-ІФ" у цій частині обґрунтовані
відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, у випадку
неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю
боржника (банкрута) недійсною, та подання такого позову прокурором без
повідомлення арбітражного керуючого, а також відсутністю висновку ВС у подібних
правовідносинах, коли позов прокуратури стосується виключно збільшення
ліквідаційної маси боржника, а не інтересів держави у процедурі банкрутства.
55. Розглядаючи та надаючи оцінку наведеним доводам скаржника суд
враховує, що прокурор звернувся з позовом до суду у цій справі у травні 2015
року (21.05.2015).
56. Тому оцінка доводів скаржника в цій частині надається судом
касаційної інстанції з урахуванням законодавства, яке було чинне на момент
звернення прокурора з позовом до суду. На час звернення прокурора до
суду з позовом правовий статус органів прокуратури було визначено ст.121
- 123 Конституції України та Законом України "Про
прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII.
57. Згідно із ч.2 ст.19
Конституції України (в редакції, чинній на час
звернення прокурора з позовом до суду) органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
58. Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України (в редакції, чинній
на час звернення прокурора з позовом до суду) на прокуратуру покладається,
зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
59. Згідно із ч.1 ст.36-1 Закону
України "Про прокуратуру" (в редакції,
чинній на час звернення прокурора до суду) представництво прокуратурою
інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави
процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у
випадках, передбачених законом.
60. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в
позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів
держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього
повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і
в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч.2 ст.29 ГПК України, в редакції,
чинній на час звернення до суду).
61. Відповідно до ч.3 ст. 36-1Закону
України "Про прокуратуру" (в редакції,
чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) підставою представництва в
суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень
інтересів держави.
62. За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави
прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду
з позовами (пункт 1 частини п`ятої статті 36-1 Закону України
"Про прокуратуру", в редакції, чинній на
час звернення прокурора з позовом до суду). Аналогічна правова позиція
викладена у постановах КГС у складі ВС від 19.02.2020 у справі № 2-5633/11,
від 23.07.2020 у справі № 902/862/15, від 17.09.2020 у справі №
922/1699/15, від 01.09.2021 у справі № 904/4933/15 тощо.
63. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати
представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення
інтересів держави.
64. Відповідно до ч.2 ст.2 ГПК
України (в редакції, чинній на час звернення
прокурора з позовом до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах
держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому
полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх
захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу
або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає
про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
65. У справі, що розглядається прокурор в позовній заяві зазначив,
що використання торгового знаку відповідачем завдає значних збитків Івано-Франківському
обласному державному об`єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та
порушує ділову репутацію останнього, що в свою чергу є порушенням інтересів
держави з огляду на те, що за положеннями статуту: Об`єднання засновано на
основі державної власності і входить до складу Державного концерну
спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн
"Укрспирт"), входить до сфери управління Міністерства
аграрної політики України і є підзвітним йому; володіє
закріпленим за ним на праві господарського відання майном,
яке є державною власністю; не має права безоплатно передавати
належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків,
передбачених законом; відчужувати майнові об`єкти, що належать до
основних фондів Об`єднання має право лише за попередньою згодою
Уповноваженого органу управління на конкурентних засадах тощо. Також
вказував, що обставини неправомірного укладення оспорюваного договору від
25.10.2012 № 36 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг у
співвласність, ціна майна за умовами якого склала 500,00 грн із
відстроченням платежу, в той час як ринкова вартість майна
становила 7 612 000,00 грн, стали відомі йому за
результатами вивчення звернення Івано-Франківського обласного державного об`єднання
спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до прокуратури.
66. Провадження у справі № Б-11/45-3/270-21/145 про
банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової
та лікеро-горілчаної промисловості на момент звернення прокурора з позовом
до суду перебувало на стадії розпорядження майном та
здійснювалося відповідно до Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції від 04.11.2012),
положення якої не містили норм щодо визнання недійсними правочинів (договорів)
та спростування майнових дій боржника.
67.Натомість норма ст.20 "Визнання недійсними правочинів
(договорів) та спростування майнових дій боржника" була закріплена в Законі про банкрутство від
22.12.2011 № 4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013.
68. Відповідно до п.11 розділу X "Прикінцеві та перехідні
положення" Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) положення
цього Закону застосовуються г/с під
час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після
набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються
господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у
яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом
не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури.
69. Оскільки провадження у справі про банкрутство у справі №
Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного
об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було порушено у квітні
2003 року та на момент звернення прокурора з позовом до суду перебувало в
процедурі розпорядження майном, положення Закону про банкрутство від 22.12.2011
№4212-VI, який набрав чинності 19.01.2013, зокрема ст.20
"Визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій
боржника" цього Закону не підлягають застосуванню під час
оцінки підстав звернення прокурора з позовом до суду про визнання недійсним
договору від 25.10.2012 №36 в силу конституційного принципу
незворотності дії закону в часі.
70. Аналогічне стосується і застосування ст.42 КУзПБ, введеного в дію
21.10.2019.
71. Відповідно до ст.1
Закону про банкрутство від 14.05.1992 №
2343-XII учасниками провадження у справі про банкрутство - сторони,
арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор),
власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у
випадках, передбачених цим Законом, інші
особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд
державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник
органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.
72. Із встановлених обставин справи вбачається, що прокурор є
учасником справи про банкрутство Івано-Франківського обласного державного
об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості прокурор з 2006
року.
73. За змістом ч.1 ст.29 ГПК
України (в редакції, чинній станом на день
звернення до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його
позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за
позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва
інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати
апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом
України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд
і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
74. Ураховуючи наведені обставини справи, самостійне обґрунтування
прокурором у позовній заяві необхідності захисту інтересів держави у визначений
спосіб, суд дійшов висновку про наявність у прокурора на момент звернення з
позовом до суду (травень 2015 року) повноважень для представництва у спірних
правовідносинах інтересів держави в силу закону.
75. Тому безпідставними є доводи щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до з позовом до суду, обґрунтовані із посилання на приписи ст.20 Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, ст.42 КУзПБ щодо суб`єктів наділених правом визнавати недійсними правочини вчиненні за участі боржника та необхідності повідомлення арбітражного керуючого про таке звернення, адже у цьому разі прокурор був наділений правом на звернення з позовом до суду в силу закону, а наведені норми не підлягають застосуванню під час оцінки такого звернення з огляду на здійснення провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції від 04.11.2012).
76.З огляду на висновки, до яких дійшла колегія суддів під час касаційного перегляду оскаржених судових рішень у цій справі, доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, у випадку неподання арбітражним керуючим позову про визнання спірної угоди за участю боржника (банкрута) недійсною та подання такого позову прокурором без повідомлення арбітражного керуючого відхиляються судом як юридично неспроможні та не можуть бути підставою для скасування рішень суддів першої та апеляційної інстанцій.
Немає коментарів:
Дописати коментар