ПОСТАНОВА 23 грудня 2021 року, Cправа № 5015/45/11 (914/1919/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Картере В. І., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102736035
У справі про банкрутство ВАТ
"Львівскладмаш" (далі-Боржник), ТзОВ "Мєгал" (позивач) у
поданому 18.07.2020 позові просив суд припинити право власності Боржника
на об`єкт нерухомого майна внаслідок знищення майна та скасувати держреєстрацію вказаного
права власності Боржника. Позов мотивований набуттям позивачем права власності
на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності,
на якій, як йому стало відомо з інформації з Держреєстрів знаходиться нежитлова
будівля, власником якої значиться Боржник і яка фактично відсутня, в т. ч. будь-які
складові будівлі (фундамент, підлога, інше), а відповідна будівля є знищеною. Згодом,
задля реалізації права користування земельною ділянкою, позивач звернувся до
міської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної
документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, у
відповідь на яке йому було повідомлено про наявність обтяження земельної
ділянки правом власності Боржника на нежитлову споруду під літерою
"П-1". За доводами позивача, наявні обтяження перешкоджають йому в
реалізації права користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій
розташовані належні Позивачу на праві власності об`єкти нерухомості. Місцевий
г/с рішенням від 17.06.2021, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова
від 22.09.2021), у задоволенні позову відмовив, дійшовши висновку про
відсутність підстав для задоволення
позову з огляду на його не доведення факту повного знищення спірного об`єкта
нерухомості та порушення його права на отримання земельної ділянки у
користування (позивач не надав техпаспорт на об`єкт нерухомого майна, який
містить дані про те, що зазначений об`єкт знищений, відсутності у долученому
позивачем до справи висновку експерта від 17.09.2020 відомостей щодо
дослідження наявності бетонного фундаменту зруйнованої будівлі, підтвердження
факту часткового руйнування будівлі згідно довідки Обласного БТІ від
16.06.2017, неподання власником нежитлового приміщення згідно зі ст.349 ЦК України заяви
про припинення права власності у зв`язку зі знищення нерухомого майна;
відсутності порушеного права позивача). Верховний Суд судові рішення
нижчих судів скасував, вказав на передчасність їх висновків щодо відсутності
підстав для задоволення позову, оскільки: 1)матеріали технічної
інвентаризації дійсно є одним із доказів, які підтверджують знищення майна, однак
суди не врахували, що Позивач не належить до переліку суб’єктів, які можуть виступати замовником
технічної інвентаризації, у зв’язку з чим помилково зазначили про ненадання позивачем
технічного паспорту, який містить дані про знищення спірного об`єкта нерухомого
майна; 2)висновок щодо часткового руйнування будівлі зроблений на
підставі довідки обласного БТІ від 16.06.2017 є передчасним, оскільки оцінка їй
надана судами без урахування, зокрема: часу складання такої
довідки (довідка складена у році 2017, тоді як позов у справі подано до суду у
2020 році) та інформації щодо стану будівлі, яка була взята в
основу довідки (довідка видання згідно інвентаризаційних матеріалів станом на
29.12.2012); 3) висновок судів
про те, що право власності на нерухоме майно у зв`язку з його знищенням
припиняється з моменту внесення за заявою власника майна змін до державного
реєстру є необгрунтованим, оскільки ч.2 ст.349 ЦК України, яка вказане правило передбачала,
була виключена із введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ, а тому суди помилково застосували до спірних правовідносин
положення нечинної ч.2 ст.349 ЦК України; державна реєстрація не є способом
набуття чи припинення права власності, а виступає лише засобом підтвердження
фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових
прав; запис в реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення
майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів,
які свідчать про знищення майна, за заявою власника майна; 4) суди не
зважаючи на наявність в матеріалах справи сукупності доказів наданих сторонами
на підтвердження своїх доводів щодо позову, зокрема стану спірного нерухомого
майна, та відсутності визначеного законом переліку документів, на підставі яких
можна встановити факт знищення майна, не взяли до уваги зазначені норми ст.79
ГПК України щодо вірогідності доказів; 5)
за наявності двох взаємосуперечливих висновків судових експертиз суди не були
позбавлені можливості з власної ініціативи призначити експертизу для з`ясування
питання, щодо обставин, що мають значення для справи, в цьому разі фактичної
наявності/відсутності спірного об`єкту нерухомого майна; 6) з
огляду на встановлені обставини справи щодо неодноразової відмови міською радою
позивачу у надані дозволу на виготовлення технічної документації, передчасним є
висновок судів щодо відсутності порушеного права позивача на отримання
земельної ділянки у користування.
Висновки щодо застосування
норм права
125. Тлумачення змісту ст.349 ЦК України свідчить,
що умовою припинення права власності згідно з цією статтею, є наявність
встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього,
в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.
126. Системне тлумачення ст.15, 16, 349 ЦК
України приводить до висновку, що законодавцем не встановлено жодних
обмежень щодо суб`єктів звернення з позовом про припинення права власності,
яким може бути не тільки власник майна, а будь-яка особа у разі порушення,
невизнання або оспорювання її права та інтересу.
127. Якщо наявні у справі докази є взаємно
суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено г/с з
призначенням відповідної судової експертизи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
59. Відповідно до ст.321 ЦК України право
власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права
чи обмежений у його здійсненні.
60. Підстави припинення права власності
визначені у ст.346 ЦК України, відповідно до п.4 ч.1 якої право власності припиняється у
разі знищення майна.
61. Згідно зі ст.349 ЦК України (в
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на
майно припиняється в разі його знищення.
62. Тлумачення змісту ст.349
ЦК України свідчить, що умовою припинення права
власності згідно з цією статтею, є наявність встановленого факту
знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого
об`єкт права власності припиняє своє існування.
63. Положення ст.349 ЦК України щодо
умов припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими,
зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає
можливість довільного його трактування (див. висновки щодо тлумачення
змісту ст.349 ЦК України, викладений
у постанові КГС ВС від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012).
64. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути
матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки
органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших
установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені
засвідчувати факт знищення майна тощо. Перелік документів, на
підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним (подібні
висновки щодо переліку, які можуть підтверджувати знищення майна, викладені
у постановах КЦС ВС від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, від
26.06.2019 у справі № 334/16303/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 272/62/15-ц,
від 25.03.2021 у справі № 588/249/20, постановах КГС ВС від 01.08.2019 у справі
№ 915/406/18, від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012).
65. ТзОВ "Мєгал" на підтвердження
заявлених вимог посилається на обставини порушення його права як власника
нерухомого майна на користування земельною ділянкою, з огляду на наявність
зареєстрованого на зазначеній ділянці нерухомого майна відповідача 1, яке, як
стверджує позивач, є знищеним.
66. Суд звертає увагу, що позивач як особа, яка вважає, що її право
порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені
вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог,
доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи,
покладений на г/с.
67. Відповідно до ст.73
ГПК України доказами у справі є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що
обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які
мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями
свідків.
68. Згідно з ч.1, 3 ст.74 ГПК
України кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
69. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в
процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що
бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для
підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення
невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно
з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
70. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності
застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил,
які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря
доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить
оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
71. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти
доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або
"перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність
чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence);
"поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
72. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на
відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність
співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з
введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо
доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка
зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
73. Відповідно до ст.79 ГПК України наявність
обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої
обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання
про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для
справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
74. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд
обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка
дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали
місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові
КГС ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
75. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати
стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної
обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж
протилежний.
76.Схожий стандарт під час оцінки доказів застосованийЄСПЛ у рішенні
від15.11.2007 у справі "Бендерський проти України"
("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини
справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти
встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
77. Статтею 86 ГПК
України визначено, що суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність
кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх
сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і
кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує
відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
78. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є
дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин
справи та оцінки доказів.
79. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх
юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм
властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.
Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок,
постановлення законного й обґрунтованого рішення.
80. У п.1 - 3 ч.1 ст.237 ГПК України передбачено, що при
ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини
(факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на
їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих
правовідносин.
81. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із
застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо
відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного
доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх
сукупності.
82. Частинами 1, 2, 4 ст.269
ГПК України визначено, що суд апеляційної
інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та
перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує
докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній
скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений
доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде
встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою
підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм
матеріального права.
83. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими
вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
84. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод не встановлює жодних правил щодо
допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних
судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику
ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати
сторонам, що вони були почуті.
85. До таких дій у цій справі перш за все належало з`ясування судами
в межах наявних процесуальних повноважень, зокрема питання чи мали місце
обставини (факти) якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими
доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають
значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
86. У справі, що розглядається, за результатом розгляду заявлених
вимог ТзОВ "Мєгал" суди попередніх інстанцій дійшли висновку про
відсутність підстав для задоволення позову з огляду на недоведення ним: 1)
факту повного знищення спірного об`єкта нерухомості та 2) порушення його права
на отримання земельної ділянки у користування.
87. В обґрунтування такого висновку суди попередніх інстанцій
послалися на обставини, зокрема, ненадання позивачем технічного паспорту на
об`єкт нерухомого майна, який містить дані про те, що зазначений об`єкт
знищений, відсутності у долученому позивачем до справи висновку експерта від
17.09.2020 № 27 відомостей щодо дослідження наявності бетонного фундаменту
зруйнованої будівлі, підтвердження факту часткового руйнування будівлі згідно
довідки Обласного комунального підприємства Львівської обласної
ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від
16.06.2017 № ЮР2/634, неподання власником нежитлового приміщення згідно
зі ст.349 ЦК України заяви про припинення права власності у зв`язку зі знищення
нерухомого майна; відсутності порушеного права позивача.
88. Однак наведені висновки судів попередніх інстанцій щодо
відсутності підстав для задоволення позову є передчасними, зробленими без
належного дослідження наявної сукупності доказів у справі та з неправильним
застосуванням норм права, що регулюють спірні правовідносини.
89. Дійсно, матеріали технічної інвентаризації, є одним із доказів,
які підтверджують знищення майна.
90. Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 розділу І
Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого
майна, затвердженої наказом
Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України
24.05.2001 № 127 (в редакції чинній на момент
виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок проведення
технічної інвентаризації) замовником технічної інвентаризації може
бути власник об`єкта нерухомого майна (у т. ч.
земельної ділянки), об`єкта незавершеного будівництва; замовник
будівництва; особа, яка має право на спадщину (за
запитом нотаріуса); особа, яка має інші речові права на об`єкт
нерухомого майна, у тому числі на земельну ділянку, на якій розташовано
такий об`єкт; орган, уповноважений управляти майном (у тому числі
житлово-будівельні, дачні та гаражні кооперативи, садові товариства).
91. ТзОВ "Мегал", яке є позивачем у справі до переліку
наведених суб`єктів не належить.
92. Проте, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та
помилково зазначили про ненадання позивачем технічного паспорту на об`єкт
нерухомого майна, який містить дані про знищення спірного об`єкта нерухомого
майна.
93. Також є передчасним висновок судів попередніх щодо підтвердження
обставин часткового руйнування будівлі нерухомого майна, зроблений із посиланням
на довідку Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради
"Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від
16.06.2017 № ЮР2/634, оцінка якої судами здійснена без урахування,
зокрема: 1) часу складання такої довідки (довідка складена у
році 2017, тоді як позов у справі подано до суду у 2020 році) та інформації щодо
стану будівлі, яка була взята в основу довідки (довідка видання згідно
інвентаризаційних матеріалів станом на 29.12.2012).
94. Крім того, необґрунтованим є висновок
судів про те, що право власності на нерухоме майно у зв`язку з його знищенням
припиняється з моменту внесення за заявою власника майна змін до державного
реєстру.
95. Відповідно до ч.1 ст.2
Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та
їх обтяжень" державна реєстрація речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження
державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно,
обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до ДРРПНМ.
96. Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення
права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи
припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Запис в
реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення майна, а
вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які
свідчать про знищення майна, за заявою власника майна.
97. Однак, наявність такого запису станом на момент звернення ТзОВ
"Мєгал" з позовом до суду (липень 2020 року), вже не являлась
обов`язковою, оскільки положення ч.2 ст.349
ЦК України було виключено із введенням в дію з
21.10.2019 КУзПБ. Відповідно до
статей 346, 349 ЦК України право власності припиняється в силу закону, що
пов`язане із настанням певних обставин (див. висновок викладений у
постанові КГС ВС від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012, постанові
КГС ВС від 25.03.2021 у справі №
588/249/20).
98. Утім, наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та помилково
застосували до спірних правовідносин положення нечинної ч.2 ст. 349 ЦК України.
99. Аналогічно безпідставним, з урахуванням чинної редакції
положення ст.349 ЦК України, є посилання судів попередніх інстанцій на п.75 Порядку
державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,
затвердженого ПКМУ від 25.12.2015 № 1127,
який, як зазначив суд апеляційної інстанції, наведено судами в обґрунтування
висновку щодо права власника визначати юридичну та фактичну долю речі.
100. Крім того суди попередніх інстанцій, не зважаючи на наявність в
матеріалах справи сукупності доказів наданих сторонами на підтвердження своїх
доводів щодо позову, зокрема стану спірного нерухомого майна, та відсутності
визначеного законом переліку документів, на підставі яких можна встановити факт
знищення майна, не взяли до уваги зазначені вище норми ст.79 ГПК України щодо
вірогідності доказів.
101. Також, без належної оцінки судів попередніх інстанцій за
наявності в матеріалах справи двох взаємосуперечливих висновків судових
експертиз щодо стану спірного об`єкту нерухомого майна та доказів
наданих сторонами на підтвердження своїх доводів, які містять відмінні
між собою відомості щодо наведеного об`єкту нерухомого майна, залишене
питання можливості призначення експертизи у справі.
102. Відповідно до ч.1 ст.99
ГПК України суд за клопотанням учасника справи
або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких
умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні
спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні
обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих
самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають
обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника
справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки,
встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема
через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
103. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі
спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять
інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (ст.1 Закону України "Про судову експертизу").
104. У рішенні ЄСПЛ у справі "Дульський проти України"
зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або
оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової
процедури.
105. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у
спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета
доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші
засоби доказування.
106. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими,
їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено г/с
з призначенням відповідної судової експертизи (див.
висновки, викладені у постановах КГС ВС від 14.07.2021 у справі № 902/834/20,
13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі 927/110/18).
107. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій не були
позбавлені можливості з власної ініціативи призначити експертизу для з`ясування
питання, щодо обставин, що мають значення для справи, в цьому разі фактичної
наявності/відсутності спірного об`єкту нерухомого майна.
108. Окрім того, з огляду на встановлені обставини справи щодо
неодноразової відмови Львівською міською радою позивачу у надані дозволу на
виготовлення технічної документації, передчасним є висновок судів попередніх
інстанцій щодо відсутності порушеного права позивача на отримання земельної
ділянки у користування.
109. Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
110. Частиною 1 ст.36 Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено,
що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує
сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені
процесуальним законом.
111. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів,
встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом
перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
112. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище
обставин ухвалені у справі оскаржувані судові рішення не можна вважати
правомірними та обґрунтованими.
113. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо
національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим
доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін,
суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення
ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений
у статті 6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод 1950 року,
порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та
важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у
справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
114. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін
насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див.
mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції",
"Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є
забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів,
представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван
де Гурк проти Нідерландів").
115. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення
повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального
права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення,
ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім
аргументам учасників справи.
116. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з
ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального
права, а саме ст. 13, 86, 269 ч.5 ст.236
ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження
обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного
розгляду заявлених ТзОВ "Мєгал" позовних вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар