Банкрутство (юрособи): Забезпечення позову

Показ дописів із міткою Забезпечення позову. Показати всі дописи

ЗАЯВА ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ПОДАНА ДО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ. ПИТАННЯ НАКЛАДЕННЯ В ОКРЕМОМУ ПОЗОВНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ОБМЕЖЕНЬ НА МАЙНО БОРЖНИКА, ПОЗА МЕЖАМИ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО, ЯКЕ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЩОДО ОСТАННЬОГО

ПОСТАНОВА 07 грудня 2021 року, Справа № 923/1222/16, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В. В. - головуючого, Жукова С. В., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010203

В позовному провадженні у справі №923/1222/16 рішенням г/с від 31.03.2017 було визнано недійсними ряд договорів, зокрема, відступлення права вимоги, договору іпотеки, а також були скасовані рішення про реєстрацію права власності, записи про право власності на нежилі приміщення і витребувано їх у ТОВ "Норберт Груп" на користь ТОВ "МПК-Альянс" (позивач). На вказане рішення г/с, ТОВ"Норберт Груп" подало апеляційну скаргу, а ТОВ “МПК-Альянс” 09.09.2021 подало заява про забезпечення позову, яка мотивована наявністю обґрунтованих припущень невиконання рішення г/с від 31.03.2017 в разі його залишення в силі за результатами апеляційного перегляду, враховуючи що спірні нежитлові приміщення виставлені на аукціон з продажу майна банкрута ТОВ"Норберт Груп" у ліквідаційній процедурі по справі про банкрутство № 916/410/21 ((справа про банкрутство відкрита 29.03.2021, Боржника визнано банкрутом 21.07.2021). Апеляційний г/с ухвалою від 13.09.2021 заяву про забезпечення позову у справі № 923/1222/16 задовольнив частково, зокрема, до набрання рішенням законної сили у цій справі, наклав відповідні заборони на відчуження майна боржника щодо вчинення будь-яких дії з продажу, організації продажу, оформлення продажу, ін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що продаж спірного нерухомого майна призведе до його вибуття з власності ТОВ"Норберт Груп" та неможливості подальшого виконання рішення г/с від 31.03.2017, у разі залишення його без змін після перегляду у межах апеляційного провадження, а отже позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що продаж вказаного майна і розподіл коштів отриманих за результатами аукціону між кредиторами може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, подавши позов у цій справі. Верховний Суд касаційну скаргу ліквідатора задовольнив, ухвалу апеляційного г/с про забезпечення позову скасував із прийняттям нового рішення – про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, вказавши на помилковість рішення про можливість накладення в окремому позовному провадженні обмежень на майно боржника, поза межами провадження у справі про банкрутство боржника, яке здійснюється щодо останнього.

Короткі висновки:

38. … розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.

46. …, з огляду на положення чинного законодавства України, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

50. … розгляд апеляційним г/с заяви про забезпечення позову шляхом накладення обмежень на майно боржника, поза межами провадження у справі про банкрутство є таким, що в цілому нівелює порядок розгляду справ за участю боржника та ставить під сумнів саму сутність судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

20. Згідно ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

21. Відповідно до статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення ЄДРСР. ЄДРСР (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

22. Згідно ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

23. Як убачається із ЄДРСР, постановою г/с… від 21.07.2021 у справі № 916/410/21, зокрема, визнано банкрутом ТОВ"Норберт Груп"; відкрито … ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців до 21.07.2022; скасовано арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; зазначено про те, що накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

24. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

25. Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.

26. Перш за все, наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

27. Враховуючи наведене, спеціальними нормами які, в цьому випадку, мають пріоритет у застосуванні є норми КУзПБ.

28. Згідно ч.14 ст.39 КУзПБ арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно г/см у межах провадження у справі про банкрутство.

29. Відповідно до ч.1 ст.59 КУзПБ з дня ухвалення г/с постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

30. Суд звертається до правової позиції ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173 згідно якої встановлена абзацом 8 ч.1 ст.38 Закону про банкрутство заборона на накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом, за колом осіб поширюється на суб`єктів, яким законодавством надано повноваження на накладення арештів (інших обмежень) на майно фізичних та юридичних осіб, зокрема, органи державної виконавчої служби, реєструючі та правоохоронні органи та їх посадових осіб (ст.56 Закону України "Про виконавче провадження", ч.2 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 43, 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.171-173 КПК України). Отже, г/с, який розглядає справу про банкрутство, зокрема на стадії апеляційного розгляду справи, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи із доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство.

31. Наведені висновки Верховного Суду хоча і стосуються застосування норм Закону про банкрутство, проте не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ, оскільки чинний Кодекс містить аналогічне правове регулювання питання накладення обмежень на майно боржника, якого визнано банкрутом.

32. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

33. За змістом ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

34. Частинами 1, 2 ст.4 ГПК України встановлено, що право на звернення до г/с в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у г/с, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

35. Такими превентивними передбаченими законом заходами запобігання правопорушення є, зокрема, заходи забезпечення позову визначені главою 10 розділу І ГПК України.

36. Згідно із ч.1 ст.138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

37. Системний аналіз наведених норм процесуального закону свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

38. Отже розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.

39. Згідно з ч.1, 3 ст.3 ГПК України судочинство в г/с здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана ВРУ. Судочинство у г/с здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

40. Частиною 6 ст.12 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

41. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, відповідно до пунктів 2, 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

42. Відповідно до ч.1 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

43. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (ч.2 ст.7 КУзПБ).

44. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).

45. Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).

46. Таким чином, з огляду на положення чинного законодавства України, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

47. Пунктом 1 ст.6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

48. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України").

49. ЄСПЛ у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

50. За таких обставин розгляд апеляційним г/с заяви про забезпечення позову шляхом накладення обмежень на майно боржника, поза межами провадження у справі про банкрутство є таким, що в цілому нівелює порядок розгляду справ за участю боржника та ставить під сумнів саму сутність судового розгляду.

51. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 10.09.2020 у справі № 922/3502/19.

52. Згідно ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

53. Разом з тим, судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків викладених у вказаних постановах ВС, не застосовано норми матеріального права які підлягали застосування – ст7, 39 КУзПБ, порушено норми процесуального права – ст.3, 12 ГПК України, що призвело до ухвалення помилкового рішення про можливість накладення в окремому позовному провадженні обмежень на майно боржника, поза межами провадження у справі про банкрутство яке здійснюється щодо останнього.

54. Згідно ч.1 ст.311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

55. З урахуванням викладеного, аргументи скаржника частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження, а тому ухвала Південно-західного апеляційного г/с від 13.09.2021 у справі № 923/1222/16 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні заяви ТОВ"МПК-Альянс" про забезпечення позову.

ПИТАННЯ:1)КАТЕГОРІЇ СПОРУ ПРО СТЯГНЕННЯ КОШТІВ НА ВИКОНАННЯ МИРОВОЇ УГОДИ, УКЛАДЕНОЇ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО; 2)ВИКОРИСТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ПРИМУСУ ВИКОНАТИ МИРОВУ УГОДУ

ПОСТАНОВА 01.11.2021, Справа № 10/5026/290/2011(925/1502/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101179468

Рішенням місцевого г/с від 22.03.2021 був задоволений позов Товариства про спонукання Відповідача до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою цього ж суду від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 про банкрутство Відповідача, шляхом стягнення з нього на користь Позивача 17,1 млн грн. Відповідач оскаржив вказане рішення і в межах його апеляційного перегляду подав 15.06.2021 заяву про забезпечення позову, просив накласти арешт на грошові кошти, що належать Відповідачу або підлягають передачі або сплаті Відповідачу, і перебувають у нього чи інших осіб, в межах суми стягнення в 17,1 млн грн. Заява обґрунтована ухиленням Відповідача від будь-якого виконання Мирової угоди. Апеляційний г/с 30.06.2021 частково задовольнив заяву, наклав арешт на грошові кошти Відповідача в межах суми стягнення – 17,1 млн грн, у накладенні арешту на грошові кошти у межах спірної суми, що підлягає сплаті Позивачу, що знаходяться у інших осіб, відмовив. Судове рішення мотивоване наявністю підстав для задоволення заяви. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного г/с в частині задоволення заяви Позивача про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти Відповідача в межах суми стягнення, з прийняттям в цій частині нового рішення - про відмову в задоволенні цієї заяви, в іншій частині оскаржувану ухвалу залишив без змін, вказавши на відсутність (через необгрунтованість) підстав для застосування за заявою Позивача заходів до забезпечення позову у цій справі; обставини невиконання Відповідачем Мирової угоди є підставою позовних вимог у цій справі та не можуть бути достатньою підставою для застосування заходів до забезпечення позову, належить до обставин, які підлягають дослідженню, встановленню та врахуванню судом для визначення наявності/відсутності підстав для задоволення позову по суті заявлених вимог, однак не до обставин, що мають значення для вирішення питання щодо застосування у спірних правовідносинах заявленого заходу забезпечення позову - арешту грошових коштів Відповідача. Також ВС врахував права Відповідача як суб`єкта господарювання вказавши, що апеляційний г/с не дослідив можливість чинення вжитим заходом забезпечення позову негативного впливу на діяльність Відповідача в цілому, зокрема щодо блокування його господарської діяльності, оплати праці працівникам, сплати податків.

Короткі висновки:

7.7…. спір, що виник з Мирової угоди, як правочину, укладеного у справі про банкрутство, належить за предметною юрисдикцією до спорів у справах, що розглядаються г/с, визначеними п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України - справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника тощо, а тому розглядаються тими суддями, яким зборами суддів відповідного г/с визначена персональна спеціалізація щодо розгляду справ про банкрутство з урахуванням Загального класифікатора (2120000000-212130000).

7.23. … захід забезпечення позову використаний як інструмент примусу Відповідача виконати на користь Позивача Мирову угоду … суперечить положенням ч.11 ст.137 ГПК України, відповідно до яких не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо категорії спору про стягнення коштів на виконання мирової угоди у справі про банкрутство

…

7.6…., Суд зазначає, що спір між сторонами у цій справі є спором позовного провадження, вимоги у якому хоча і виникли з Мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, однак не належить до тих спорів, що виникають та розглядались/розглядаються у межах справи про банкрутство як за правилами Закону про банкрутство, так і чинної норми ст.7 КУзПБ.

Водночас Мирова угода у справі про банкрутство за своїм змістом, правовою природою цього правочину та особливостями умов та порядку укладення не належить до жодної категорії правочинів, визначених предметною юрисдикцією господарських судів, зокрема згідно з п.1, 4, 15, 17 ч.1 ст.20 ГПК України тощо.

А тому категорію спору, який виникає з Мирової угоди, кваліфікують особливості характеру та правової природи цього виду правочину, що вчинений у справі про банкрутство, факт її укладення у цій справі із застосуванням правил та особливостей, що визначались відповідними нормами спеціального нормативного акту з питань банкрутства - Законом про банкрутство, що, в свою чергу і обумовлює та визначає спеціалізацію справи у такому спорі.

7.7.Дійшовши цього висновку, Суд зазначає, що спір, що виник з Мирової угоди, як правочину, укладеного у справі про банкрутство, належить за предметною юрисдикцією до спорів у справах, що розглядаються господарськими судами, визначеними п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України - справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника тощо, а тому розглядаються тими суддями, яким зборами суддів відповідного г/с визначена персональна спеціалізація щодо розгляду справ про банкрутство з урахуванням Загального класифікатора (2120000000-212130000).

Щодо застосування у цій справі заходів до забезпечення позову

7.20.За змістом норм ст.136 та п.1 ч.1 ст.137 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову г/с має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У наведених висновках Суд звертається до сталої правової позиції ВС в питанні застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, що неодноразово викладалась, зокрема в п.15 постанови від 14.06.2018 у справі №916/10/18, в п.14 постанови ВС від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, а також в постановах від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 29.01.2021 у справі № 910/10957/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20 та в постанові від 28.05.2021 у цій справі тощо.

7.21.Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), г/с також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції, наведеної в п.15 постанови ВС від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

7.22.Між тим, апеляційний суд наведеного не врахував та дійшов передчасного та безпідставного висновку щодо застосування за заявою Позивача заходів до забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача у межах суми стягнення, оскільки апеляційний суд всупереч вимог щодо обов`язковості обґрунтованості вимог заявника про забезпечення позову у цій справі, між тим не забезпечив оскаржуваним рішенням збалансованості інтересів сторін, не встановивши на підставі доказів саме тих фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, зокрема арешту грошових коштів, тобто тих обставин, що вказують на обґрунтованість припущення, що невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

При цьому, апеляційний суд повторно, за відсутністю матеріально правових підстав та всупереч висновкам в постанові у ВС у цій справі від 28.05.2021, пославшись на матеріали виконавчого провадження (пункт 3.9), врахував обставини, що мали місце у минулому, а не на період, що передував зверненню Позивача до апеляційного суду із заявою про забезпечення позову (здійснення Відповідачем належної, повної, фактичної господарської діяльності з видобутку в кар`єрі гранітного каміння, з посиланням на наявну у боржника (Відповідача) готову продукцію).

Щодо встановлених судом обставин ненадання Відповідачем доказів вжиття протягом тривалого періоду заходів щодо самостійного та добровільного погашення наявної перед кредитором (Позивачем) заборгованості за Мировою угодою, попри здійснення Відповідачем господарської діяльності, Суд зазначає, що ці обставини не вказують на вчинення Відповідачем дій, що істотно ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

Водночас Суд зауважує, що апеляційний суд не дослідив обставин здійснення Відповідачем господарської діяльності, її результати - наявної у Відповідача видобутої продукції, про яку він стверджує (п.6.1), що впливає на висновок щодо ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача у цій справі у разі задоволення вимог.

А тому посилання Позивача в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування з наданням відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 7.20).

7.23.Крім цього Суд, з урахуванням висновків в постанові у ВС у цій справі від 28.05.2021, зазначає, що стверджувані та встановлені апеляційним судом обставини невиконання Відповідачем обов`язку сплатити Позивачу спірну суму коштів на виконання Мирової угоди, обумовили звернення Позивача із вимогами у цій справі та є підставою позовних вимог у цій справі, однак не можуть бути достатньою підставою для застосування заходів до забезпечення позову у цій справі, оскільки є проявом недобросовісної поведінки Відповідача при виконанні умов Мирової угоди, як і стверджувані Позивачем обставини (пункт 1.3) заперечення Відповідачем здійсненого Позивача зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ці обставини належить до обставин, які підлягають дослідженню, встановленню та врахуванню судом для визначення наявності/відсутності підстав для задоволення позову по суті заявлених вимог, тобто до обставин, що мають значення для формування висновку та вирішення спору по суті, однак не до обставин, що мають значення для вирішення питання щодо застосування у спірних правовідносинах заявленого заходу забезпечення позову - арешту грошових коштів Відповідача.

Отже, застосований за наведених Позивачем в заяві та зазначених в оскаржуваній ухвалі підстав захід забезпечення позову використаний як інструмент примусу Відповідача виконати на користь Позивача Мирову угоду, що по суті є задоволенням позовних вимог без вирішення по суті порушеного у цій справі спору, що суперечить положенням ч.11 ст.137 ГПК України, відповідно до яких не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

7.24.Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.2) в тій їх частині, у якій скаржник стверджує про те, що апеляційний суд вдався до дослідження та встановлення обставин обґрунтованості позовних вимог.

У зв`язку із цим Суд відхиляє протилежні аргументи Позивача (пункт 6.1).

7.25.Поряд з наведеним висновком щодо оцінки співмірності та адекватності застосованого апеляційним судом за заявою Позивача заходу до забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту грошових коштів Відповідача у межах суми стягнення за Мировою угодою Суд враховує також права Відповідача як суб`єкта господарювання, у зв`язку із чим зазначає про таке.

Поряд з викладеним, виходячи з положень ст.6, 124, 129-1 Конституції України, ст.3, 6 ч.1 та 2 ст.66, ст.85 ГК України, Суд, оцінюючи обґрунтованість та законність оскаржуваної ухвали, доходить висновку, що апеляційний суд, застосовуючи захід до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача хоча і в межах суми стягнення за вимогами Позивача, між тим не дослідив можливість чинення таким заходом негативного впливу на діяльність товариства Відповідача в цілому, зокрема щодо блокування його господарської діяльності, оплати праці працівникам, сплати податків.

У цих висновках Суд звертається до правої позиції ВС у подібних правовідносинах, викладеної в постанові від 21.03.2019 у справі № 902/1722/14.

ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ПРО СПОНУКАННЯ ВІДПОВІДАЧА ДО ВИКОНАННЯ МИРОВОЇ УГОДИ, ЗАТВЕРДЖЕНОЇ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА ВС 28.05.2021, Справа № 10/5026/290/2011(925/1502/20), колегія: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451264

У листопаді 2020 року Позивач подав позов до Відповідача про спонукання Відповідача до виконання мирової угоди, яка була затверджена у 2019 році у справі про банкрутство Відповідача, просив стягнути невиконану за умовами Мирової угоди суми зобов`язань (17 млн грн). Одночасно Позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача в межах суми стягнення. У місцевому г/суді справу було передано для розгляду раніше визначеному судді, який розглядав справу про банкрутство, який заяву про забезпечення позову задовольнив, а апеляційний г/с скасував з мотивів порушення порядку визначення складу суду для розгляду цієї справи. В частині задоволення заяви про забезпечення апеляційний г/с погодився з місцевим г/с і так само як і місцевий г/с заяву про забезпечення позову задовольнив навівши мотиви аналогічні мотивам в рішенні суду першої інстанції. Верховний Суд вказав, що апеляційний г/с правильно скасував ухвалу місцевого г/с у зв’язку з порушенням визначення складу суду для розгляду цієї справи. Разом з цим ВС вказав, що апеляційний суд дійшов передчасного та безпідставного висновку щодо накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача у межах вартості предмета спору -суми стягнення; застосовуючи такий захід до забезпечення цього позову хоча і у межах суми стягнення грошових коштів у спорі за вимогами Позивача, не дотримано принцип співвідносності застосованого судом заходу до забезпечення позову із предметом спору, не встановивши при цьому зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, оскільки щодо майна, на яке накладений арешт, Позивач вимог не заявляв, тому це майно не належить до предмета спору, а обставини відсутності/наявності у Відповідача залишку готівкових грошових коштів або залишку коштів на рахунках Відповідача в банку на момент звернення із відповідною заявою у цій справі Позивач не зазначив, а суди відповідні обставини не досліджували та не встановлювали, вказавши лише на відсутність руху коштів на рахунках та в касі підприємства Відповідача незважаючи на здійснення ним господарської діяльності. Також ВС вказав, що суд оскаржуваним рішенням не забезпечив зблалансованості інтересів сторін, не встановивши фактичних обставин, які вказували б на обґрунтованість припущення, що невжиття саме вжитого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача. Поряд з висновком щодо оцінки співмірності та адекватності застосованого апеляційним судом за заявою Позивача заходу до забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту рухомого та нерухомого майна Відповідача у межах суми стягнення за Мировою угодою ВС також вказав на необхідність врахування прав Відповідача як суб`єкта господарювання. ВС дійшов висновку, що апеляційний суд, застосовуючи такий захід до забезпечення позову як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача хоча і в межах суми стягнення за вимогами Позивача, однак без дослідження обставин вартості наявного у Відповідача рухомого та нерухомого майна, не дослідив можливість чинення таким заходом негативного впливу на діяльність Відповідача в цілому, зокрема щодо блокування його господарської діяльності, щодо виготовлення та реалізації продукції, оплати праці працівникам, сплати податків, враховуючи також і те, що при застосуванні арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача не вирішено питання про право Відповідача використовувати арештоване майно у своїй господарській діяльності, а також з огляду на те, що у такому випадку заборона поширюється і на відчуження будь-яких активів Відповідача, до яких належать і матеріальні цінності (видобута продукція, від продажу якої Відповідач міг би отримати прибуток та здійснити за його рахунок погашення вимог кредиторів тощо).

Короткі висновки:

8.2 …під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів тощо. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

8.6. … посилання Позивача в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування з наданням відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви

8.9 … ч. 1 ст. 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням наведених норм законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

8.10 …спір у цій справі не міг бути переданий на розгляд судді, що розглядав справу про банкрутство Відповідача, як раніше визначеному складу суддів.

… спір у цій справі хоча і випливає з Мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство Відповідача, між тим він не є спором, що вирішується у межах цієї справи про банкрутство з огляду на її закриття у зв`язку із затвердженням Мирової угоди, відповідно не є пов`язаним з цією справою про банкрутство спором, у зв`язку із чим має бути вирішений судом у порядку відповідного судочинства за предметною та суб`єктною юрисдикцією за вимогою кредитора (Позивача) про стягнення з боржника (Відповідача) заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім відповідного зобов`язання у строки, передбачені Мировою угодою.

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Щодо співвідносності та адекватності заходу до забезпечення позову

8.1 Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

8.2 За змістом вказаних норм під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів тощо.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

8.3 У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

У наведених висновках Суд звертається до сталої правової позиції ВС в питанні застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, що неодноразово викладалась, зокрема в пункті 15 постанови від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, в пункті 14 постанови Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, а також в постановах від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 29.01.2021 у справі № 910/10957/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20 тощо.

8.4 Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції, наведеної в п. 15 постанови ВС від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

8.5 Між тим, суди наведеного не врахували та дійшли передчасного та безпідставного висновку щодо застосування у справі за заявою Позивача такого заходу до забезпечення позову у цій справі як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача у межах вартості предмета спору -суми стягнення.

Так, апеляційний суд, встановивши, що предметом спору є вимоги про стягнення суми грошових коштів, що підлягали сплаті Відповідачем Позивачу на виконання умов Мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство Відповідача, однак застосовуючи такий захід до забезпечення цього позову як арешт рухомого та нерухомого майна Відповідача хоча і у межах суми стягнення грошових коштів у спорі за вимогами Позивача, між тим не дотримав принципу співвідносності застосованого судом заходу до забезпечення позову із предметом спору, не встановивши при цьому зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, оскільки щодо майна, на яке накладений арешт, Позивач вимог не заявляв, тому це майно не належить до предмета спору.

Водночас, щодо обставин відсутності/наявності у Відповідача залишку готівкових грошових коштів або залишку коштів на рахунках Відповідача в установах банку на момент звернення із відповідною заявою у цій справі Позивач не зазначив, а суди відповідні обставини не досліджували та не встановлювали, вказавши лише на відсутність руху коштів на рахунках та в касі підприємства Відповідача незважаючи на здійснення ним господарської діяльності.

8.6 Крім цього Суд зазначає про помилковий висновок апеляційного суду про обґрунтованість і адекватність вимог заявника про забезпечення позову у цій справі, оскільки суд оскаржуваним рішенням не забезпечив збалансованості інтересів сторін, не встановивши на підставі доказів фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого Позивачем заходу забезпечення позову, а саме арешту рухомого та нерухомого майна Відповідача, а саме обставин, що вказують на обґрунтованість припущення, що невжиття саме вказаного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

Між тим встановлені апеляційним судом, з посиланням на матеріали виконавчого провадження, обставини здійснення Відповідачем належної, повної, фактичної господарської діяльності з видобутку в кар`єрі гранітного каміння, з посиланням на наявну у боржника (Відповідача) готову продукцію; а також встановлені судом обставини ненадання Відповідачем доказів вжиття протягом тривалого періоду заходів щодо самостійного та добровільного погашення наявної перед кредитором (Позивачем) заборгованості за Мировою угодою, попри здійснення Відповідачем господарської діяльності не вказують на вчинення Відповідачем дій, що істотно ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

При цьому Суд враховує, що апеляційний суд, встановивши обставини здійснення Відповідачем господарської діяльності, між тим не встановив обставин вчинення Відповідачем дій, направлених підготовку відчуження або на відчуження, зменшення за кількістю/вартістю належного Відповідачу майна, яке б могло забезпечити виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення позову.

Навпаки, обставини здійснення Відповідачем господарської діяльності з встановленням її результатів - наявної у Відповідача видобутої продукції, спростовують стверджуване Позивачем ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача у цій справі у разі задоволення вимог.

А тому посилання Позивача в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування з наданням відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім цього Суд зазначає, що встановлені апеляційним судом обставини невиконання Відповідачем обов`язку сплатити Позивачу спірну суму коштів на виконання обов`язків згідно з умовами Мирової угоди попри виконання умов Мирової угоди перед іншими кредиторами, та надання цим Позивачем переваги іншим кредиторами у виконанні Мирової угоди перед Відповідачем, може свідчити про недобросовісну поведінку Відповідача при виконанні умов Мирової угоди, що належить до обставин, які підлягають дослідженню, встановленню та врахуванню судом для визначення наявності/відсутності підстав для задоволення позову по суті заявлених вимог, тобто до обставин, що мають значення для формування висновку та вирішення спору по суті, однак не до обставин, що мають значення для вирішення питання щодо застосування у спірних правовідносинах заявленого заходу забезпечення позову, а саме арешту майна Відповідача.

8.7 Поряд з наведеним висновком щодо оцінки співмірності та адекватності застосованого апеляційним судом за заявою Позивача заходу до забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту рухомого та нерухомого майна Відповідача у межах суми стягнення за Мировою угодою Суд враховує також права Відповідача як суб`єкта господарювання, у зв`язку із чим зазначає про таке.

Відповідно до положень ст. 6, 124, 129-1 Конституції України при здійсненні правосуддя шляхом ухвалення судових рішень, суди повинні діяти в межах, встановлених Конституцією України, і відповідно до законів України, а, зокрема, з урахуванням загальних принципів господарювання в Україні при прийнятті рішень, що стосуються прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

За змістом статей 3, 6 ГК України господарська діяльність як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, здійснюється за принципом свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом, та заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 66 та ст. 85 цього Кодексу господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками (учасниками) як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, інші цінності, що використовуються у діяльності суб`єктів господарювання. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, грошові і матеріальні внески засновників.

Водночас, оцінюючи обґрунтованість та законність оскаржуваної постанови, Суд дійшов висновку, що апеляційний суд, застосовуючи такий захід до забезпечення позову як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача хоча і в межах суми стягнення за вимогами Позивача, однак без дослідження обставин вартості наявного у Відповідача рухомого та нерухомого майна, не дослідив можливість чинення таким заходом негативного впливу на діяльність товариства Відповідача в цілому, зокрема щодо блокування його господарської діяльності, щодо виготовлення та реалізації продукції, оплати праці працівникам, сплати податків, враховуючи також і те, що при застосуванні арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача не вирішено питання про право Відповідача використовувати арештоване майно у своїй господарській діяльності, а також з огляду на те, що у такому випадку заборона поширюється і на відчуження будь-яких активів Відповідача, до яких належать і матеріальні цінності (видобута продукція, від продажу якої Відповідач міг би отримати прибуток та здійснити за його рахунок погашення вимог кредиторів тощо).

Відтак, апеляційний суд не виконав вимог ч. 4 ст. 269 ГПК України щодо перевірки рішення суду першої інстанції на предмет його прийняття з додержанням норм процесуального права у відповідній частині.

…

8.9 Водночас Суд відхиляє аргументи скаржника про невирішення судами у справі питання про зустрічне забезпечення з огляду на те, що ч. 1 ст. 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням наведених норм законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції, наведеної в пункті 29 постанови ВС від 03.12.2018 у справі № 903/246/18, в пункті 6.9 постанови ВС від 25.02.2019 у справі № 924/789/18 та в постанові від 20.08.2020 у справі № 910/6503/19.

8.10

…

Водночас Суд погоджується із висновками апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції на підставі п. 1 ч.3 ст. 227 ГПК України - через порушення цим судом визначеного ст. 32 ГПК України порядку визначення складу суду для розгляду цієї справи, з огляду на те, що спір у цій справі не міг бути переданий на розгляд судді, що розглядав справу про банкрутство Відповідача, як раніше визначеному складу суддів.

У цьому висновку Суд враховує, що спір у цій справі хоча і випливає з Мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство Відповідача, між тим він не є спором, що вирішується у межах цієї справи про банкрутство з огляду на її закриття у зв`язку із затвердженням Мирової угоди, відповідно не є пов`язаним з цією справою про банкрутство спором, у зв`язку із чим має бути вирішений судом у порядку відповідного судочинства за предметною та суб`єктною юрисдикцією за вимогою кредитора (Позивача) про стягнення з боржника (Відповідача) заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім відповідного зобов`язання у строки, передбачені Мировою угодою.

При цьому Суд звертається до правової позиції ВП ВС, викладеної в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.

Посилання

ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ПРО СПОНУКАННЯ ВІДПОВІДАЧА ДО ВИКОНАННЯ МИРОВОЇ УГОДИ, ЗАТВЕРДЖЕНОЇ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО