ПОСТАНОВА 01.11.2021, Справа № 10/5026/290/2011(925/1502/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101179468
Рішенням місцевого г/с від 22.03.2021 був задоволений
позов Товариства про спонукання Відповідача до виконання мирової угоди,
затвердженої ухвалою цього ж суду від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 про
банкрутство Відповідача, шляхом стягнення з нього на користь Позивача 17,1 млн
грн. Відповідач оскаржив вказане рішення і в межах його апеляційного перегляду
подав 15.06.2021 заяву про забезпечення позову, просив накласти арешт на
грошові кошти, що належать Відповідачу або підлягають передачі або сплаті
Відповідачу, і перебувають у нього чи інших осіб, в межах суми стягнення в 17,1
млн грн. Заява обґрунтована ухиленням Відповідача від будь-якого виконання
Мирової угоди. Апеляційний г/с 30.06.2021 частково задовольнив заяву, наклав
арешт на грошові кошти Відповідача в межах суми стягнення – 17,1 млн грн, у
накладенні арешту на грошові кошти у межах спірної суми, що підлягає сплаті
Позивачу, що знаходяться у інших осіб, відмовив. Судове
рішення мотивоване наявністю підстав для задоволення заяви. Верховний
Суд скасував ухвалу апеляційного г/с в частині задоволення заяви Позивача
про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти Відповідача в
межах суми стягнення, з прийняттям в цій частині нового рішення - про відмову в
задоволенні цієї заяви, в іншій частині оскаржувану ухвалу залишив без змін,
вказавши на відсутність (через необгрунтованість) підстав для застосування за
заявою Позивача заходів до забезпечення позову у цій справі; обставини
невиконання Відповідачем Мирової угоди є підставою позовних вимог у цій
справі та не можуть бути достатньою підставою для застосування заходів до
забезпечення позову, належить до обставин, які підлягають дослідженню,
встановленню та врахуванню судом для визначення наявності/відсутності підстав
для задоволення позову по суті заявлених вимог, однак не до обставин, що мають
значення для вирішення питання щодо застосування у спірних правовідносинах
заявленого заходу забезпечення позову - арешту грошових коштів Відповідача. Також
ВС врахував права Відповідача як суб`єкта господарювання вказавши, що апеляційний
г/с не дослідив можливість чинення вжитим заходом забезпечення позову негативного
впливу на діяльність Відповідача в цілому, зокрема щодо блокування його
господарської діяльності, оплати праці працівникам, сплати податків.
Короткі висновки:
7.7…. спір, що виник з Мирової угоди, як правочину, укладеного у
справі про банкрутство, належить за предметною юрисдикцією до спорів у справах,
що розглядаються г/с, визначеними п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України - справи про
банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника тощо, а тому
розглядаються тими суддями, яким зборами суддів відповідного г/с визначена
персональна спеціалізація щодо розгляду справ про банкрутство з урахуванням
Загального класифікатора (2120000000-212130000).
7.23. … захід забезпечення позову використаний як інструмент
примусу Відповідача виконати на користь Позивача Мирову угоду … суперечить
положенням ч.11 ст.137 ГПК
України, відповідно до яких не допускається вжиття
заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених
позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
7. Позиція Верховного Суду та
висновки щодо застосування норм права
Щодо категорії спору про стягнення коштів
на виконання мирової угоди у справі про банкрутство
…
7.6…., Суд зазначає, що спір між сторонами у цій справі є спором
позовного провадження, вимоги у якому хоча і виникли з Мирової угоди, укладеної
у справі про банкрутство, однак не належить до тих спорів, що виникають та
розглядались/розглядаються у межах справи про банкрутство як за правилами
Закону про банкрутство, так і чинної норми ст.7 КУзПБ.
Водночас Мирова угода у справі про
банкрутство за своїм змістом, правовою природою цього правочину та
особливостями умов та порядку укладення не належить до жодної категорії
правочинів, визначених предметною юрисдикцією господарських судів, зокрема
згідно з п.1, 4, 15, 17 ч.1 ст.20
ГПК України тощо.
А тому категорію спору, який виникає з
Мирової угоди, кваліфікують особливості характеру та правової природи цього
виду правочину, що вчинений у справі про банкрутство, факт її укладення у цій
справі із застосуванням правил та особливостей, що визначались відповідними
нормами спеціального нормативного акту з питань банкрутства - Законом про банкрутство, що,
в свою чергу і обумовлює та визначає спеціалізацію справи у такому спорі.
7.7.Дійшовши цього висновку, Суд зазначає, що спір, що виник з
Мирової угоди, як правочину, укладеного у справі про банкрутство, належить за
предметною юрисдикцією до спорів у справах, що розглядаються господарськими
судами, визначеними п.8 ч.1 ст. 20
ГПК України - справи про банкрутство та справи у
спорах з майновими вимогами до боржника тощо, а тому розглядаються тими
суддями, яким зборами суддів відповідного г/с визначена персональна
спеціалізація щодо розгляду справ про банкрутство з урахуванням Загального
класифікатора (2120000000-212130000).
Щодо застосування у цій справі заходів до забезпечення позову
7.20.За змістом норм ст.136 та п.1 ч.1 ст.137 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову г/с
має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття
відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і
адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення
збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом
позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне
виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення
виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких
заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та
охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового
процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення
позову є підтверджена
доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування
певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну
можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення
відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення
відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до
забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких
заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або
ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів
позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з
якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд зазначає, що обранням належного,
відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується
принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими
позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів
сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне
виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний
захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без
порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів
інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього
судового процесу.
У наведених висновках Суд звертається до
сталої правової позиції ВС в питанні застосування такого заходу забезпечення
позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, що неодноразово
викладалась, зокрема в п.15 постанови від 14.06.2018 у справі №916/10/18, в п.14
постанови ВС від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, а також в постановах від
25.09.2020 у справі №925/77/20, від 29.01.2021 у справі № 910/10957/20, від
16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від
19.05.2021 у справі № 916/3638/20 та в постанові від 28.05.2021 у цій справі
тощо.
7.21.Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та
виходячи з приписів статей 13, 15, 74
ГПК України (змагальність сторін та
пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання
доказів), г/с також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної
сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття
відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи
порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту
або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права
відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому
баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким
чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в
разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу
забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного
захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного
цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо
захід забезпечення позову не буде вжито судом.
У цьому висновку Суд звертається до
правової позиції, наведеної в п.15 постанови ВС від 15.01.2019 у справі №
915/870/18.
7.22.Між тим, апеляційний суд наведеного не врахував та дійшов
передчасного та безпідставного висновку щодо застосування за заявою Позивача
заходів до забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на грошові
кошти Відповідача у межах суми стягнення, оскільки апеляційний суд
всупереч вимог щодо обов`язковості обґрунтованості вимог заявника про
забезпечення позову у цій справі, між тим не забезпечив оскаржуваним
рішенням збалансованості інтересів сторін, не встановивши на підставі
доказів саме тих фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу
забезпечення позову, зокрема арешту грошових коштів, тобто тих обставин, що
вказують на обґрунтованість припущення, що невжиття цього заходу може істотно
ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або
поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.
При цьому, апеляційний суд
повторно, за відсутністю матеріально правових підстав та всупереч висновкам в
постанові у ВС у цій справі від 28.05.2021, пославшись на матеріали виконавчого
провадження (пункт 3.9), врахував обставини, що мали місце у минулому, а
не на період, що передував зверненню Позивача до апеляційного суду із заявою
про забезпечення позову (здійснення Відповідачем належної, повної,
фактичної господарської діяльності з видобутку в кар`єрі гранітного каміння, з
посиланням на наявну у боржника (Відповідача) готову продукцію).
Щодо встановлених судом обставин ненадання Відповідачем
доказів вжиття протягом тривалого періоду заходів щодо
самостійного та добровільного погашення наявної перед кредитором
(Позивачем) заборгованості за Мировою угодою, попри здійснення
Відповідачем господарської діяльності, Суд зазначає, що ці обставини не
вказують на вчинення Відповідачем дій, що істотно ускладнять чи унеможливлять
виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи
оспорюваних прав або інтересів Позивача.
Водночас Суд зауважує, що апеляційний суд
не дослідив обставин здійснення Відповідачем господарської діяльності, її
результати - наявної у Відповідача видобутої продукції, про яку він стверджує
(п.6.1), що впливає на висновок щодо ускладнення чи унеможливлення виконання
рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав
або інтересів Позивача у цій справі у разі задоволення вимог.
А тому посилання Позивача в заяві на
потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення, без
наведення відповідного обґрунтування з наданням відповідних доказів не є
достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 7.20).
7.23.Крім цього Суд, з урахуванням висновків в постанові у ВС у
цій справі від 28.05.2021, зазначає, що стверджувані та встановлені апеляційним
судом обставини невиконання Відповідачем обов`язку сплатити Позивачу спірну
суму коштів на виконання Мирової угоди, обумовили звернення Позивача із
вимогами у цій справі та є підставою позовних вимог у цій справі, однак не
можуть бути достатньою підставою для застосування заходів до забезпечення
позову у цій справі, оскільки є проявом недобросовісної поведінки
Відповідача при виконанні умов Мирової угоди, як і стверджувані Позивачем
обставини (пункт 1.3) заперечення Відповідачем здійсненого Позивача зарахування
зустрічних однорідних вимог.
Ці обставини належить до обставин, які підлягають дослідженню,
встановленню та врахуванню судом для визначення наявності/відсутності підстав
для задоволення позову по суті заявлених вимог, тобто до обставин, що мають
значення для формування висновку та вирішення спору по суті, однак не до
обставин, що мають значення для вирішення питання щодо застосування у
спірних правовідносинах заявленого заходу забезпечення позову - арешту
грошових коштів Відповідача.
Отже, застосований за наведених
Позивачем в заяві та зазначених в оскаржуваній ухвалі підстав захід
забезпечення позову використаний як інструмент примусу Відповідача виконати на
користь Позивача Мирову угоду, що по суті є задоволенням позовних вимог без
вирішення по суті порушеного у цій справі спору, що суперечить положенням ч.11 ст.137 ГПК України, відповідно до яких не допускається
вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню
заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
7.24.Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з
аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.2) в тій їх частині, у якій
скаржник стверджує про те, що апеляційний суд вдався до дослідження та встановлення
обставин обґрунтованості позовних вимог.
У зв`язку із цим Суд відхиляє протилежні
аргументи Позивача (пункт 6.1).
7.25.Поряд з наведеним висновком щодо оцінки
співмірності та адекватності застосованого апеляційним судом за заявою Позивача
заходу до забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту грошових
коштів Відповідача у межах суми стягнення за Мировою угодою Суд враховує
також права Відповідача як суб`єкта господарювання, у зв`язку із чим
зазначає про таке.
Поряд з викладеним, виходячи з положень ст.6, 124, 129-1
Конституції України, ст.3, 6 ч.1 та 2 ст.66, ст.85
ГК України, Суд, оцінюючи обґрунтованість та
законність оскаржуваної ухвали, доходить висновку, що апеляційний суд,
застосовуючи захід до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові
кошти Відповідача хоча і в межах суми стягнення за вимогами Позивача, між тим не
дослідив можливість чинення таким заходом негативного впливу на діяльність
товариства Відповідача в цілому, зокрема щодо блокування його господарської
діяльності, оплати праці працівникам, сплати податків.
У цих висновках Суд звертається до правої
позиції ВС у подібних правовідносинах, викладеної в постанові від 21.03.2019 у
справі № 902/1722/14.
Немає коментарів:
Дописати коментар